• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Вищий господарський суд України  | Рекомендації від 04.06.2004 № 04-5/1193
Реквізити
  • Видавник: Вищий господарський суд України
  • Тип: Рекомендації
  • Дата: 04.06.2004
  • Номер: 04-5/1193
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Вищий господарський суд України
  • Тип: Рекомендації
  • Дата: 04.06.2004
  • Номер: 04-5/1193
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
8.5. Закон встановлює певні гарантії прав кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника: щодо черговості у задоволені вимог (частина 1 статті 31), щодо права не погодитись на укладення мирової угоди (частина 3 статті 35) тощо.
Згідно з частиною 2 статті 26 Закону майно боржника, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
В силу колізії між нормами Закону та нормами Законів України "Про іпотеку" і "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", які набули чинності з 1 січня 2004 року, в частині регулювання правового становища кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, у зв'язку з порушенням провадження у справах про банкрутство, судам слід виходити із системного тлумачення норм наведених вище законів та враховувати наступне.
До внесення відповідних змін до Закону стягнення на предмет застави в порядку, передбаченому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і Законом України "Про іпотеку" окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватись, оскільки встановлення у Законі особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (мораторій на задоволення вимог кредиторів передбачає припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів).
Задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою (іпотекою), має здійснюватись за правилами, встановленими Законом.
8.6. Суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що грунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.
Така відмова не позбавляє кредитора права звернутися з позовною заявою до боржника у загальному порядку.
8.7. Боржник разом з розпорядником майна розглядає копії заяв кредиторів, які надійшли на їх адресу. Боржник може визнати вимоги повністю, частково або відхилити. Якщо вимоги боржником визнаються повністю, то вони включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Завдання розпорядника майна полягає в перевірці обгрунтованості визнання боржником грошових вимог.
Розпоряднику майна не надано право самостійно включати до реєстру вимоги кредиторів, за виключенням випадків, коли керівник боржника ухиляється від розгляду вимог кредиторів або взагалі відсутній і місцезнаходження його невідоме.
Про наслідки розгляду заяв розпорядник майна письмово повідомляє заявників та господарський суд.
Якщо боржник не визнає вимоги кредитора або визнає частково, він зобов'язаний письмово обгрунтувати свої заперечення з посиланням на відповідні докази і норми закону, та подати ці докази і заперечення до господарського суду.
8.8. Кредитори, що подали до господарського суду заяви з вимогами до боржника, набувають процесуальних прав учасників провадження у справі про банкрутство.
Зважаючи на те, що під час провадження у справі про банкрутство за рахунок майна боржника підлягають задоволенню вимоги усіх кредиторів, а співвідношення вимог кредиторів з майновою масою боржника впливає на обсяг задоволення, що може бути ними отримано, такі кредитори з моменту подання до господарського суду своїх заяв мають право знайомитись з матеріалами справи та заявляти до господарського суду свої заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів до дати затвердження реєстру вимог кредиторів.
8.9. Вимоги кредиторів, визнані боржником або щодо яких боржник не заявив до господарського суду своїх заперечень, за умови відсутності заперечень з боку розпорядника майна та інших кредиторів, включаються до реєстру.
8.10. Вимоги кредиторів до боржника, щодо визнання яких розпорядником майна чи іншими кредиторами подані заперечення, розглядаються господарським судом з викликом боржника, кредитора, вимоги якого оспорюються та інших кредиторів, що заявили заперечення стосовно цих вимог.
Якщо господарський суд дійде висновку, що спірні вимоги кредитора обгрунтовані та підтверджені відповідними документами, такі вимоги визнаються судом; в іншому випадку у задоволенні таких вимог суд відмовляє повністю або частково. Про визнання чи відмову у визнанні вимог кожного кредитора судом виноситься ухвала.
8.11 Ухвалу, винесену господарським судом за наслідками розгляду кредиторських вимог, може бути оскаржено в апеляційному і касаційному порядку, виходячи з такого.
Правовим наслідком винесення ухвали про відмову у визнанні вимог кредитора є позбавлення кредитора права брати участь у справі про банкрутство і отримати задоволення своїх вимог, що за своїм змістом рівнозначно відмові у задоволенні позовних вимог у позовному провадженні.
Внаслідок винесення ухвали про визнання вимог кредитор набуває права брати участь у провадженні у справі про банкрутство і отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника, що за своїм змістом дорівнює судовому рішенню про задоволення позову.
За таких обставин, відсутність вказівки у Законі про можливість оскарження таких ухвал не може бути перешкодою для оскарження цих судових актів.
8.12. Згідно з частиною 2 статті 14 Закону вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Погашення вимог кредиторів щодо цивільно-правових зобов'язань, що відбувається внаслідок застосування частини 2 статті 14 Закону, слід вважати припиненням цих зобов'язань відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України, а стосовно зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) - погашенням податкового зобов'язання у розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
8.13. Закон і ГПК України не містять приписів про заборону на прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також на вирішення спору за цим позовом по суті.
Верховний Суд України у своїй постанові від 18.03.2002 у справі N 01-10/16 зазначив, що порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви.
Тому суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі п.1 статті 79 ГПК України зупиняє позовне провадження та роз'яснює позивачу зміст частини 2 статті 14 Закону, зазначивши про це в ухвалі або протоколі судового засідання.
Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації з заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини 2 статті 14 Закону.
У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, після винесення ухвали суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 статті 80 ГПК України.
8.14. Відповідно до частини 2 статті 14 Закону (в редакції Закону від 07.03.2002 N 3088-III вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр кредиторів.
Припис частини 2 статті 14 Закону поширюється виключно на конкурсних кредиторів, а тому права вимоги поточних кредиторів не припиняються.
8.15. За результатами попереднього засідання господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає розмір вимог кожного з кредиторів, визнаних судом та боржником, які мають бути включені до реєстру вимог кредиторів, а також призначає дату проведення зборів кредиторів.
На підставі розміру вимог кредиторів, зазначених у цій ухвалі, визначається кількість голосів, які належать кожному кредитору на зборах кредиторів.
8.16. Ухвала, винесена господарським судом за результатами попереднього засідання, підлягає оскарженню лише у випадку, якщо в ній господарський суд вирішив питання про визнання або відмову у визнанні вимог кредитора.
9. Збори кредиторів, комітет кредиторів.
9.1.Відповідно до частини 1 статті 16 Закону учасниками зборів кредиторів з правом голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру кредиторів.
Кредитори, вимоги яких погашені відповідно до Закону, не приймають у подальшому участі у справі про банкрутство (Постанова Верховного Суду України від 25.05.2004 у справі N 24/112Б про визнання банкрутом ВАТ "Сталькон").
9.2. Збори кредиторів на час дії процедур банкрутства обирають комітет кредиторів у складі не більше 7 осіб для оперативного та кваліфікованого представництва інтересів усіх кредиторів у справі та вирішення питань щодо введення тих чи інших процедур банкрутства, контролю за діяльністю арбітражного керуючого, надання згоди щодо укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є зацікавленість, та здійснення інших дій, передбачених Законом.
9.3. Членами комітету кредиторів відповідно з частиною 6 статті 16 Закону вважаються окремі кредитори, а не фізичні особи, що є їх представниками у справі про банкрутство.
9.4. Рішення зборів кредиторів чи комітету кредиторів є способом волевиявлення кредиторів і не може визнаватися господарським судом недійсним, оскільки за своєю правовою природою не є актом юридичної особи, державного чи іншого органу.
У прийнятті судових актів у справі про банкрутство суд повинен давати оцінку таким рішенням відповідно до вимог статті 43 ГПК України та брати їх до уваги, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
10. Процедура санації
10.1. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено судом до шести місяців або скорочено.
Суду не надано право на затвердження плану санації, що містить строк для здійснення заходів з відновлення платоспроможності боржника, який перевищує строк, визначений у Законі, навіть якщо цей план схвалено комітетом кредиторів.
Разом з тим слід враховувати, що нормативно визначений строк, на який запроваджується процедура санації, не слід ототожнювати зі строком фактичних розрахунків з кредиторами, включеними до реєстру. Планом санації може бути передбачено терміни здійснення розрахунків з кредиторами, включеними до реєстру, що перевищують визначений у частині 1 статті 17 Закону строк, на який вводиться процедура санації. Такий висновок підтверджено Верховним Судом України у постанові від 20.05.2002 у справі N 171/9-155.
10.2. Підставою для винесення ухвали про введення процедури санації є клопотання, що подане до суду згідно з рішенням комітету кредиторів.
Одночасно з введенням процедури санації господарський суд ухвалою призначає керуючого санацією.
У призначенні керуючого санацією суду слід враховувати ті ж обставини, що й у призначенні розпорядника майна.
10.3. Згідно з частиною 3 статті 17 Закону ухвала про введення санації та призначення керуючого санацією вступає в силу з дня її прийняття, але може бути оскаржена в установленому порядку. За змістом цієї норми подання апеляційної чи касаційної скарги не зупиняє дію цієї ухвали.
Разом з тим, відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу в апеляційному порядку, може скористатися правом на вжиття заходів забезпечення, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 121-1 ГПК України - зупинити виконання оскарженої ухвали до закінчення її перегляду в порядку касації.
10.4. Згідно із статтею 18 Закону протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.
Частиною 1 статті 18 Закону визначено, що план санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема, шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. План санації повинен містити строк відновлення платоспроможності боржника.
У розгляді поданого на затвердження плану санації підприємства боржника, у майні якого частка державної власності перевищує 50%, господарським судам слід враховувати, що, відповідно до пункту 5 статті 18 Закону план санації такого боржника до подання на затвердження суду має бути погоджений керуючим санацією з органом, уповноваженим управляти державним майном. У випадку відсутності доказів попереднього погодження плану санації, господарським судам слід витребувати у керуючого санацією докази такого погодження до розгляду плану санації в судовому засіданні.
10.5. Частиною 10 статті 17 Закону керуючому санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію надано право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство та невиконаних повністю або частково, якщо доведено, що виконання договору завдає збитків боржнику, або договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі (крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника), або виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.
Це узгоджується з положеннями статті 525 ЦК України, яка не допускає односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
10.6. Щодо вирішення спорів, пов'язаних з відмовою від виконання договорів, вчиненою керуючим санацією, слід зазначити таке.
Особа, яка вважає свої права порушеними внаслідок відмови від виконання договору, вчиненої керуючим санацією від імені боржника, не позбавлена права у встановленому порядку звернутися до господарського суду у межах провадження у справі про банкрутство.
10.7. Відповідно до частини 11 статті 17 Закону після введення процедури санації у межах справи про банкрутство господарським судом розглядаються заяви керуючого санацією про визнання недійсними угод (правочинів), укладених боржником до винесення ухвали про санацію, які мають ознаки, передбачені абзацами другим і третім частини 11 статті 17 Закону. Про визнання таких угод (правочинів) недійсними чи відмову у визнанні недійсними судом, що розглядає справу про банкрутство, виноситься ухвала.
Якщо така угода укладена боржником з фізичною особою, заява про визнання її недійсною також підлягає розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство, оскільки частина 11 статті 17 Закону, частина друга статті 1 ГПК України не виключають участі у справі про банкрутство фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Розгляд заяв про визнання таких угод (правочинів) недійсними повинен здійснюватись з дотриманням загальних засад господарського судочинства та правил судового провадження, передбачених ГПК України, з обов'язковим залученням до розгляду заяви в судовому засіданні осіб, прав та обов'язків яких стосується ця угода (правочин).
10.8. Особи, які бажають взяти участь у санації боржника (інвестори) відповідно до частини 7 статті 14 Закону можуть подати розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації чи план санації. Закінчення тридцятиденного строку, встановленого частиною 1 статті 14 Закону для виявлення кредиторів, не є підставою для відмови у прийнятті та розгляді таких заяв.
Розпорядник майна зобов'язаний розглянути заяви інвесторів, довести їх до відома суду, кредиторів та боржника незалежно від часу їх надходження.
Особа, що подала заяву про участь у санації, набуває прав та обов'язків учасника провадження у справі про банкрутство, в тому числі право оскарження судових актів, які стосуються його прав та обов'язків.
Неподання інвестором плану санації одночасно із заявою на участь у санації не може бути підставою для відмови у розгляді розпорядником майна та кредиторами кандидатури інвестора на участь у санації.
11. Ліквідаційна процедура
11.1. Згідно з частиною 1 статті 22 Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру у випадках, передбачених Законом, а саме:
1) за клопотанням комітету кредиторів про введення процедури ліквідації (частина 8 статті 16 Закону);
2) внаслідок настання обставин, передбачених частиною 8 статті 50 Закону;
3) за наявності незадовільних наслідків процедури санації (частина 6 статті 18, частина 12 статті 19, частини 6, 11 статті 21 Закону);
4) у разі застосування судом спрощених процедур банкрутства (статті 51, 52 Закону);
5) у разі банкрутства громадян - підприємців (статті 47 - 49 Закону).
11.2. У постанові про визнання боржника банкрутом суд зазначає про відкриття ліквідаційної процедури на визначений строк. ЇЇ тривалість не повинна перевищувати дванадцяти місяців. В подальшому строк ліквідаційної процедури за клопотанням ліквідатора або комітету кредиторів може бути продовжено судом, про що виноситься ухвала. Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати вісімнадцяти місяців.
Ліквідатор зобов'язаний вчинити ліквідаційні заходи та передати на затвердження суду звіт та ліквідаційний баланс у встановлений строк, проте невиконання ліквідатором цих дій у граничні строки, визначені Законом, не є підставою для припинення провадження у справі.
У строк ліквідаційної процедури не включається час розгляду звіту та ліквідаційного балансу у суді.
11.3. Відповідно до частини 2 статті 23 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном: усі права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута переходять до ліквідатора. Якщо процедура ліквідації введена після розпорядження майном, то припиняються повноваження органів управління банкрута стосовно управління майном та реорганізації юридичної особи, а також повноваження власника (власників) майна банкрута. Керівник боржника звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд зазначає про відкриття ліквідаційної процедури, призначає ліквідатора. При призначенні ліквідатора суду слід враховувати ті ж обставини, що й при призначенні розпорядника майна.
11.4. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому Законом та іншими нормативно-правовими актами.
В разі тимчасового зупинення судом продажу майна банкрута, провадження у справі в цілому або обмеження у здійсненні інших повноважень ліквідатора у ліквідаційній процедурі, останній продовжує здійснювати решту визначених Законом повноважень, на які не поширюється таке обмеження, зокрема: вживає заходи щодо охорони майна боржника, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута тощо.
11.5. Згідно частини 3 статті 25 Закону відомості про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підлягають опублікуванню ліквідатором в офіційному друкованому органі.
З моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (у процедурах розпорядження майном, санації та ліквідації) зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури.
Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторів.
Вимоги щодо яких не заявлено заперечень та вимоги, визнані судом, включаються до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу.
11.6. Якщо за результатами ліквідаційної процедури господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи банкрута, копія цієї ухвали надсилається учасникам провадження та органам і особам, зазначеним у частині 2 статті 32 Закону.
Якщо організаційно-правовою формою юридичної особи банкрута є акціонерне товариство, ліквідатор зобов'язаний після винесення судом ухвали про його ліквідацію здійснити необхідні дії для скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій відповідно до Порядку, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.1998 N 222.
12. Мирова угода
12.1. Частиною 1 статті 35 Закону визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
По суті мирова угода фіксує волевиявлення сторін, що спрямоване на припинення провадження у справі про банкрутство та вирішення спірних правовідносин між сторонами.
Треті особи (інвестор, поручитель тощо), які беруть на себе частину зобов'язань боржника чи забезпечують виконання цих зобов'язань, можуть бути учасниками мирової угоди.
12.2. Згідно з частиною 2 статті 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, у тому числі й після винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом. Проте судам слід враховувати, що мирова угода не може бути укладена до публікації в офіційних друкованих органах оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки є правочином, який впливає на права та обов'язки усіх кредиторів у справі про банкрутство.
Крім того, мирова угода не може бути укладена після розрахунків з кредиторами у процедурі ліквідації.
12.3. Відповідно до частини 2 статті 35 Закону рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету і вважається прийнятим, за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.
Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів.
Від імені боржника рішення про укладення мирової угоди приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які відповідно до Закону виконують повноваження керівника боржника та органів управління боржника.
12.4. Оскільки мирова угода одночасно є і правочином і судовою процедурою у справі про банкрутство (стаття 4 Закону) господарський суд, розглядаючи клопотання про затвердження мирової угоди, має перевірити:
правомірність прийнятого комітетом кредиторів рішення, зокрема: чи було засідання комітету кредиторів правомочним, чи є повноваження у представників кредиторів брати участь у засіданнях комітету кредиторів та приймати рішення про укладення мирової угоди тощо;
повноваження особи, яка є головою комітету кредиторів;
дотримання порядку прийняття рішення про укладення мирової угоди, встановленого статтями 35 - 37 Закону;
чи не суперечать умови мирової угоди законодавству;
чи не порушує мирова угода права кредиторів або інших осіб.
12.5. Господарський суд, отримавши заяву про затвердження мирової угоди з доданими документами, зобов'язаний призначити засідання для розгляду мирової угоди, про що повідомити сторони та усіх учасників провадження у справі про банкрутство, які подали суду чи комітету кредиторів заперечення проти укладення мирової угоди. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду справи.
12.6. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, у якій має надати оцінку правомірності рішення комітету кредиторів про укладення мирової угоди, розглянути усі заперечення проти укладення мирової угоди, заявлені кредиторами та учасниками провадження у справі про банкрутство, а також зазначити про припинення провадження у справі про банкрутство та про припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
12.8. Господарський суд відмовляє у затвердженні мирової угоди у разі порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого Законом, та якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.
Про відмову у затвердженні мирової угоди суд виносить ухвалу, у якій має зазначити мотиви такої відмови з посиланням на норми законодавства.
Прикінцеві положення.
У розгляді справ про банкрутство судам рекомендується враховувати викладене у роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 21.08.2001 N 02-5/926 "Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби".
Вважати такими, що втратили чинність роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про банкрутство" від 18.11.97 N 02-5/444 (із змінами, внесеними роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України від 15.07.98 N 02-5/260, від 24.04.99 N 02-5/195, від 12.05.99 N 02-5/223, від 18.04.2001 N 02-5/467).
Голова Вищого господарського
суду України

Д.Притика