Про затвердження Програми створення та реальної організації системи науково-технічного забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2001 N 919 "Про додаткові заходи на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 вересня 2000 року"

1. Затвердити Програму створення та реальної організації системи науково-технічного забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки (далі - Програма), що додається.

2. Директору Державного департаменту авіаційного транспорту Шкатюку А.Г. довести зазначену Програму до відома науково-дослідних інститутів та навчальних закладів, які здійснюють підготовку авіаційних спеціалістів.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Державного секретаря Демиденка А.Ф.

Програма створення та реальної організації системи науково-технічного забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки (далі - Програма) розроблена на виконання пункту 4.2 рішення Колегії Міністерства транспорту України від 09.07.2001 р. N 35 "Про перспективи та основні стратегічні напрями розвитку цивільної авіації України", що затверджене наказом Міністерства транспорту України від 16.07.2001 N 446.

Актуальність розроблення та реалізації Програми обумовлена необхідністю впровадження негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження науково-технологічного потенціалу стосовно забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки. За період з 1991 року вперше постає питання щодо розроблення та впровадження таких заходів.

На сучасному етапі потрібен програмний документ, який забезпечував би поетапне вирішення проблем, пов'язаних з експлуатацією та обслуговуванням авіаційної техніки, враховуючи можливості науково-технологічної сфери.

В цьому випадку під терміном "процеси експлуатації авіаційної техніки" мається на увазі ціла низка заходів з: безпеки польотів -> оновлення парку повітряних суден -> технічного обслуговування та ремонту авіаційної техніки -> підготовки спеціалістів.

У зв'язку з цим Програма зорієнтована, зокрема, на створення конкурентоспроможної продукції та перехід авіаційної галузі на інноваційний шлях розвитку, що сприятиме нарощуванню експортного потенціалу країни, зменшенню її залежності від імпорту енергоносіїв та інших ресурсів, державній підтримці підприємств та організацій авіаційного транспорту, підвищенню економічної та екологічної безпеки України.

Перспективи та основні напрями стратегічного розвитку авіаційного транспорту України визначені в Державній комплексній програмі розвитку авіаційного транспорту України на період до 2010 року, основними з яких є:

закріплення українських авіаперевізників на міжнародних ринках;

забезпечення необхідного рівня безпеки польотів;

покращання фінансового стану підприємств авіаційного транспорту та залучення інвестицій;

проведення модернізації та оновлення авіаційної техніки авіакомпаній України, перш за все, через запровадження лізингової форми закупівлі нової авіаційної техніки.

Програма визначає головні цілі, принципи та напрями діяльності авіаційного транспорту у сфері науково-технічного забезпечення безпеки польотів, експлуатації авіаційної техніки, підготовки спеціалістів.

Програма конкретизує і розвиває положення Концепції розвитку транспортного сектору економіки та Концепції розвитку цивільної авіації України щодо процесів, пов'язаних із науково-технічним забезпеченням процесів експлуатації авіаційної техніки.

Для реалізації зазначеної мети заходами Програми передбачені перегляд та відбір найактуальніших науково-технологічних пріоритетів, державна підтримка наукових установ, навчальних закладів, підприємств та організацій авіаційного транспорту.

Удосконалення системи науково-технічного забезпечення згаданих процесів створить умови для раціонального використання авіаційної техніки. Така система стане однією із складових, що призведуть до подолання кризових явищ у галузі авіаційного транспорту.

На авіаційному транспорті здійснені значні економічні та інституційні перетворення, проведена та здійснена значна робота щодо створення нової нормативно-правової бази, що регламентує його діяльність у нових економічних умовах.

Безпека польотів завжди була пріоритетним завданням нашої держави. Тому всі заходи, пов'язані з її забезпеченням, отримують серйозну державну підтримку. Важливими елементами безпеки польотів є забезпечення незалежного розслідування авіаційних подій та розроблення системи профілактичних заходів відповідно до стандартів та рекомендованої практики IKAO, а також спеціальної Директиви Європейського Союзу.

Показники безпеки польотів за 1993 - 2000 роки

За 8 місяців 2001 року мали місце одна катастрофа, одна авіаційна подія без людських жертв, чотири серйозні інциденти та 46 інцидентів з цивільними повітряними суднами. Аналіз стану безпеки польотів в 2001 році у порівнянні з відповідним періодом минулого року свідчить про позитивну роботу Укравіатрансу, експлуатантів та організацій авіаційного транспорту щодо забезпечення належного рівня безпеки польотів.

В галузі авіаційного транспорту постійно ведеться робота щодо дотримання та покращання умов безпеки польотів, впроваджуються заходи щодо поліпшення та вдосконалення роботи, розробляються нормативно-правові акти з питань безпеки польотів з урахуванням вимог Міжнародної організації цивільної авіації (IKAO) та інших міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Укравіатрансом розроблено та прийнято до виконання План додаткових заходів реалізації завдань щодо забезпечення рівня безпеки польотів та авіаційної безпеки. Виконання цього Плану передбачає розроблення аналогічних планів експлуатантами цивільної авіації в своїх підприємствах.

Як захід контролю за додержанням вимог чинного законодавства з питань безпеки польотів складено План-графік перевірок українських експлуатантів, що базуються за межами України, а також розроблена Програма позапланового інспектування експлуатантів з питань безпеки польотів, організації льотної роботи в екіпажах та технічного обслуговування повітряних суден, які працюють за межами місць постійного розташування.

Укравіатрансом видається щомісячний інформаційний бюлетень про стан безпеки польотів. В цих бюлетенях надається інформація про авіаційні події, які відбулися за звітний період, класифікація та облік цих подій, а також висновки та рекомендації щодо запобігання авіаційним подіям у майбутньому.

Однак на даний момент залишилося ще багато невирішених проблем. В авіаційному транспорті знос основних фондів досяг 60 - 70 % та продовжує збільшуватися. На ринку авіаційних перевезень України функціонує понад 60 відсотків авіаційної техніки, в тому числі авіаційні двигуни і комплектуючі, які розробляються в Україні. Парк повітряних суден складається переважно із застарілої та зношеної техніки, яка часто експлуатується із перевищенням попередньо встановлених термінів служби. Технічне оснащення інфраструктурних об'єктів також здебільшого не відповідає сучасним вимогам.

В Укравіатрансі проводиться значна робота щодо сертифікації підприємств з технічного обслуговування та ремонту авіаційної техніки. Станом на 01.09.2001 року сертифіковані 45 організацій з технічного обслуговування та ремонту авіаційної техніки (далі - ТОіР), із них 37 організацій у складі експлуатанта та 8 самостійних організацій з ТОіР. Продовжено термін дії 6 організаціям з ТОіР.

Без технічного переоснащення авіаційного транспорту не можна ні знизити ресурсоємність перевезень, ні поліпшити їх якість. Без оновлення парку повітряних суден не можна підвищити безпеку та екологію його діяльності, поліпшити умови праці.

Для прискорення цього процесу необхідно розробити та впровадити систему якості як сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів та ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам.

Із наведеного випливає, що вжиття заходів щодо підвищення технічного рівня авіаційного транспорту є першочерговим завданням. Вони повинні бути підкріплені заходами організаційного, економічного та адміністративного характеру, що дозволить успішно здійснити технічне переоснащення, а також поліпшити управління процесом перевезення та координацію підприємств та організацій галузі.

В Україні загалом існує досить розгалужена система підготовки кадрів в галузі авіаційного транспорту. До сфери управління Міністерства транспорту України і Державного департаменту авіаційного транспорту входять такі навчальні заклади:

основні завдання:

учбова діяльність по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації фахівців авіаційного транспорту, в тому числі на авіаційних тренажерах;

сертифікація спеціалістів льотного складу, інженерно-технічних спеціалістів, авіаційних диспетчерів та бортпровідників;

підготовка і сертифікація викладачів та інструкторів авіаційного профілю для учбововиробничої діяльності в навчальних закладах.

основні завдання:

підготовка льотчиків (ЯК-42, Л-9, АН-12, Вільга-35, гелікоптер МІ-2);

підготовка технічного складу;

підготовка авіаційних спеціалістів (радистів з експлуатації та ремонту літаків і двигунів, електрообладнання).

Ці заклади готують спеціалістів за певними напрямами авіаційної діяльності та за умов наявності базової освіти.

До сфери управління Міністерства науки і освіти України входять наступні навчальні заклади, які готують спеціалістів з авіаційної діяльності:

Національний авіаційний університет;

Державна льотна академія України;

Кременчуцький льотний коледж;

Криворізький авіаційно-технічний коледж;

Слов'янський коледж.

Крім того, на даний час дозвіл на підготовку авіаційних спеціалістів мають:

основні завдання:

початкова підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації авіаційних фахівців;

сертифікація членів екіпажів, інструкторів, інструкторів тренажерів, інструкторів-бортпровідників ПС Боїнг-737;

сертифікація диспетчерів із забезпечення та контролю польотів;

спеціальна підготовка членів льотного екіпажу з англійської мови.

основні завдання:

перепідготовка на літаки Ан-70, Ан-140 та їх модифікації авіаційних фахівців, таких як: пілоти, штурмани, бортові інженери, бортові радисти, бортові оператори, інженерно-технічний склад.

основні завдання:

підготовка авіаційного персоналу з питань авіації загального призначення, а також надлегкої цивільної авіації;

льотна та медична сертифікація, тренажерна підготовка авіаційного персоналу.

основні завдання:

перепідготовка на нові типи повітряних суден пілотів-аматорів на ПС типу Як-52, Вільга-35А, Ан-28;

перепідготовка та підвищення кваліфікації пілотів-аматорів на ПС типу Як-52, Вільга-35А, пілотів надлегких повітряних суден, інженерно-технічного персоналу на ПС типу Як-52, Вільга-35А;

сертифікація та продовження строку дії свідоцтв пілотів-аматорів та пілотів надлегкого повітряного судна.

основні завдання:

перепідготовка на літаки Ан-12, Ан-74, Ан124-100 та їх модифікації авіаційних фахівців, таких як: пілоти, штурмани, бортові інженери, бортові радисти, бортові оператори - теоретичне навчання, тренажерна та льотна підготовка, інженерно-технічний склад - теоретичне навчання та наземне стажування.

Останні роки були непростими для авіаційних науково-дослідних інститутів та навчальних закладів. Бюджетне фінансування наукових досліджень було доволі обмежене. Це призвело до того, що окремі важливі для галузі розробки не були профінансовані, відчувалася гостра недостача бюджетних коштів на утримання науково-дослідних інститутів та навчальних закладів. Одночасно в декілька разів зросла позабюджетна складова фінансових доходів, яка у багатьох випадках не використовується в інтересах вітчизняної науки. Важливим завданням є поєднання сертифікаційної діяльності центрів з науково-дослідною роботою в інтересах авіаційного транспорту.

На сьогодні не визначено, скільки фахівців необхідно для різних сфер авіаційної діяльності, не зроблено науково обгрунтованого прогнозу щодо обсягів підготовки авіаційних спеціалістів, не реформується мережа навчальних закладів. На сьогоднішній день не відповідають сучасним потребам галузі зміст освіти та якість навчального процесу.

Значні недоліки мають місце у забезпеченні системи освіти педагогічними та науково-педагогічними кадрами. Обсяг підготовки таких працівників не задовольняє потреб сьогодення. Не налагоджено періодичне підвищення кваліфікації викладачів навчальних закладів та фахівців підприємств, установ та організацій авіаційного транспорту. Лише за останній час намітилися позитивні тенденції. Так, наприклад, у 2001 році працівники Державного департаменту авіаційного транспорту пройшли перепідготовку за програмою "Державне регулювання авіатранспортної діяльності" та прослухали курси по вивченню стандартів Об'єднаних авіаційних влад Європи (JAR) у Амстердамі. Незадовільним є стан оснащення системи освіти в галузі авіаційного транспорту комп'ютерною, організаційною технікою та іншими технічними засобами навчання.

Тяжкий стан справ склався у сфері підготовки льотних та технічних кадрів для авіаційного транспорту. Із-за відсутності бюджетного фінансування більшість випускників не пройшли належну льотну підготовку. Навчальні заклади не мають коштів для закупівлі паливно-мастильних матеріалів та проведення польотів. За винятком провідних вітчизняних авіакомпаній, інші практично не ведуть роботу щодо підвищення кваліфікації свого льотного складу.

Усе це зумовлює необхідність розроблення принципово нових теоретичних, методологічних та організаційних засад удосконалення системи підготовки авіаційних кадрів. Реалізація заходів Програми щодо кадрового питання дозволить задовольнити потреби галузі в кількісному та якісному складі фахівців.

Незважаючи на те, що рівень безпеки польотів має позитивну динаміку, про що свідчить аналіз діяльності галузі, назріли об'єктивні умови для формування системи науково-технічного забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки.

Впровадження такої системи надасть змогу:

усунути недоліки в організації та забезпеченні польотів;

посилити контроль з боку керівництва авіакомпаній, служб забезпечення безпеки польотів за виконанням екіпажами вимог нормативно-правових актів, що регулюють питання експлуатації авіаційної техніки, за підвищенням професійної майстерності авіаційних спеціалістів;

продовжити роботу щодо зниження аварійності при виконанні польотів та підвищити рівень технічного обслуговування та ремонту авіаційної техніки.

Ці висновки є результатом аналізу стану та намічених тенденцій розвитку авіаційного транспорту і визначили систему цілей, основних завдань та пріоритетів Програми.

Метою цієї Програми є створення системи, яка дозволить забезпечити необхідний рівень безпеки польотів, сформувати ринок пропозиції у сфері технічного обслуговування та ремонту авіаційної техніки, забезпечити галузь необхідною кількістю висококваліфікованих спеціалістів.

Для досягнення мети необхідно на підставі системного аналізу розробити науково обгрунтовані заходи та вирішити такі завдання як:

попередження авіаційних подій та інцидентів, проведення незалежних розслідувань авіаційних подій, надання рекомендацій за результатами розслідування, ведення їх обліку;

розроблення заходів щодо зниження собівартості експлуатації, технічного обслуговування та ремонту авіаційної техніки;

створення необхідних умов для підвищення кваліфікації спеціалістів, які забезпечують процеси експлуатації авіаційної техніки, та державних службовців з питань організації інноваційної діяльності в Україні;

розроблення навчальних програм для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з ТОіР;

розроблення нормативно-правової бази, що регулює питання експлуатації авіаційної техніки;

здійснення контролю за дотриманням вимог чинного законодавства;

створення інформаційної бази даних для забезпечення відповідною науково-технічною і економічною інформацією суб'єктів системи;

вдосконалення механізму фінансування наукових досліджень, пов'язаних із процесами забезпечення експлуатації авіаційної техніки, включаючи залучення альтернативних джерел.

Науково-технічне забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки передбачає проведення таких процедур:

- збір вихідної науково-технічної інформації щодо експлуатації авіаційної техніки, в тому числі світові науково-технологічні досягнення;

- аналітична обробка вихідної інформації;

- проведення необхідних техніко-економічних обгрунтувань та теоретичних розрахунків щодо забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки;

- експертиза науково-технологічної та технічної продукції, формування експертних оцінок із забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки;

- створення баз даних, а також спеціалізованих систем управління ними;

- формування стратегії створення нормативної бази з урахуванням відповідних стандартів Європейського Союзу, а також розроблення та впровадження нормативно-правових актів;

- розроблення інноваційної моделі розвитку процесів експлуатації авіаційної техніки, як складової загальної інноваційної моделі розвитку галузі.

Виходячи з об'єктивних потреб, наявних досягнень вітчизняної науки та актуальності накопичених в галузі авіаційного транспорту проблем, вирішення яких потребує першочергового наукового забезпечення, доцільно, щоб пріоритетними напрямами проведення наукових досліджень стали наступні:

проведення комплексних багатофакторних досліджень стану безпеки польотів на базі матеріалів розслідування авіаційних подій для оцінки рівня безпеки польотів, вибору напрямів розроблення основних заходів щодо підвищення рівня безпеки польотів;

удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення безпеки польотів;

розроблення нормативно-правової бази щодо створення національної системи сертифікації, адаптованої до відповідних стандартів Об'єднаних авіаційних властей Європи (JAA);

проведення досліджень з метою створення ефективної системи лізингу повітряних суден;

створення ефективної системи нагляду за льотною придатністю цивільних повітряних суден;

розроблення та впровадження прогресивних технологій ремонту повітряних суден, поновлення та підвищення зносостійкості механізмів авіаційної техніки, наземної техніки та штучних покрить;

розроблення нормативно-правової бази щодо забезпечення та супроводження льотної діяльності;

проведення досліджень з метою створення сприятливих умов для зниження собівартості експлуатації, технічного обслуговування та ремонту авіаційної техніки;

збір та аналіз інформації про технічний та експлуатаційний стан авіаційної техніки в Україні з метою прогнозування перспективи подальшого безпечного використання авіаційного парку як в межах України, так і за кордоном;

розроблення методів для реалізації Програми тренувань льотних екіпажів із орієнтацією на конкретні авіалінії (LOFT);

розроблення методів психодіагностичного тестування та тренінгу льотних екіпажів;

розроблення та впровадження технологій діагностування технічного стану авіаційної техніки як під час виконання польотів, так і при виконанні технічного обслуговування та ремонту;

проведення досліджень та врахування міжнародного досвіду з питань впливу людського фактору на забезпечення процесів експлуатації авіаційної техніки;

створення і функціонування автоматизованої системи збору та аналізу відказів та несправностей авіаційної техніки;

проведення досліджень, пов'язаних з розробленням конструкцій багатофункціональних льотних тренажерів із сучасною системою візуалізації.

Загальні тенденції розвитку авіаційного транспорту та світова практика показує, що процеси експлуатації авіаційної техніки безпосередньо впливають на якісну, ефективну діяльність галузі, на рівень безпеки в авіаційному транспорті та фінансову спроможність підприємств.

Програма реалізується на основі щорічних планів, що передбачають здійснення комплексу наукових досліджень та інших заходів, які забезпечують отримання нових знань, рішення науково-технічних проблем, пов'язаних із процесами експлуатації авіаційної техніки або досягнення конкретного кінцевого результату. Вказані конкретні цілі досягаються по кожному заходу у вигляді напрямів досліджень, проблем, що потребують вирішення, або конкретних об'єктів із врахуванням перспективних державних потреб для переходу економіки держави на інноваційну модель розвитку.

До цієї роботи залучаються міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, науково-дослідні та учбові заклади, виробничі структури. Їх взаємодія визначається на договірній основі. Укравіатранс виступає як координуючий та корегуючий центр створення та впровадження Програми. Програма розрахована на період до 2005 року.

3.1. Забезпечення безпеки польотів

Відповідно до стандартів та рекомендованої практики IKAO першочерговим завданням є створення Національного бюро з незалежного розслідування авіаційних подій.

Іншими завданнями у сфері забезпечення безпеки польотів є:

удосконалення системи державного регулювання та нагляду в частині забезпечення безпеки польотів;

удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення безпеки польотів, включаючи збір та комплексну обробку інформації з метою виявлення небезпечних факторів та попередження авіаційних подій та інцидентів;

збільшення надійності та ефективності функціонування авіаційної техніки, засобів забезпечення та обслуговування польотів, адаптації вимог до сертифікації відповідно до стандартів Об'єднаних авіаційних властей Європи (JAA).

Основні напрями науково-технічного забезпечення розслідування авіаційних подій:

дослідження записів польотної параметричної та акустичної інформації бортових самописців повітряних суден;

дослідження динаміки руху повітряного судна з метою визначення незареєстрованих параметрів траєкторії оцінки характеристик повітряного судна та впливу зовнішнього середовища на виникнення і розвиток аварійної ситуації;

відновлення хронологічної послідовності подій, що виникли в період розвитку ситуації із виявом факторів, що її зумовили;

проведення комплексної оцінки стану та дій екіпажу в процесі виникнення аварійної ситуації;

участь в організації і проведенні комплексних досліджень аварійних об'єктів авіатехніки з метою оцінки їх технічного стану і встановлення можливих причин руйнування та ушкодження конструкції повітряного судна, а також відмов та несправностей їх систем та силових установок;

проведення наукових досліджень удосконалення існуючих та впровадження нових методологій, методів, технічних засобів та програмного забезпечення з метою дослідження обставин авіаційних подій, в тому числі, із залученням наукових організацій на договірній основі;

проведення науково-технічних експертиз матеріалів розслідування авіаційних подій;

проведення цільового аналізу з проблемних питань безпеки польотів із розробленням рекомендацій щодо підвищення рівня безпеки польотів.

3.2. Оновлення парку повітряних суден

Державна політика у відношенні проблеми оновлення парку авіаційної техніки в ринкових умовах повинна будуватися, виходячи із наступних основних положень:

оновлення парку повітряних суден вітчизняних авіакомпаній є визначальним фактором забезпечення доступу для споживачів послуг авіаційного транспорту;

необхідною умовою переоснащення авіакомпаній на базі вітчизняної авіаційної техніки є забезпечення техніко-економічного удосконалення останньої, що визначає її конкурентоспроможність на ринку у порівнянні із зарубіжними аналогами;

впровадження в експлуатацію вітчизняної техніки нового покоління потребує приведення відносин між її виробниками та експлуатантами у відповідність до ринкових умов.

Виходячи із цих положень, держава буде і надалі проводити стратегію стимулювання вітчизняних виробників авіаційної техніки у напряму покращення техніко-економічних характеристик повітряних суден та створення умов для авіакомпаній для переоснащення парку повітряних суден переважно за рахунок вітчизняної авіатехніки. Для цього у найближчий час потрібно створити Державний лізинговий фонд для реалізації та оновлення вітчизняної авіаційної техніки. Важливим є формування системи 100 % державних гарантій для банківських структур в частині закупівлі авіатехніки. Таким чином, буде закладено фундамент для переходу на експлуатацію нової, економічно ефективної та високонадійної техніки переважно вітчизняного виробництва. Для організації лізингу авіаційної техніки необхідна реалізація схеми: банк -> лізингова компанія -> виробник -> кредитоспроможний експлуатант.

3.3. Технічне обслуговування та ремонт

Головною метою реформування системи технічного обслуговування повинно стати зниження витрат авіакомпаній на технічне обслуговування та ремонт авіаційної техніки та покращення їх якості на основі формування ефективної конкуренції на ринку послуг цього виду.

Існуючі проблеми в галузі технічного обслуговування та ремонту та інших сферах підтримання льотної придатності у значній мірі пов'язані із сучасним станом нормативно-правової бази діяльності авіаційного транспорту. Без удосконалення законодавства, створення ефективних методів та процедур регулювання діяльності щодо підтримання льотної придатності важко чекати розвитку сфери ТОіР. Поява таких інструментів хоча й не гарантує рішення всіх проблем, але надасть реальний шанс на створення саморегулюючої системи розвитку галузі.

Якщо в перші роки після ліквідації МЦА СРСР та розпаду Аерофлоту все ще зберігала свою інерцію стара система підтримання льотної придатності, то в процесі лібералізації галузі стали все більш гостро проявлятися проблеми, що виникають при продовженні ресурсів, виконанні доробок та модифікацій повітряних суден та двигунів. На фоні загальних фінансових проблем посилилося протистояння експлуатантів, ремонтних заводів та підприємств авіаційної промисловості.

Основні труднощі нормативно-правового характеру обумовлені тим, що парк повітряних суден, який залишився після розпаду Радянського Союзу був отриманий авіакомпаніями в ході реформ та приватизації без оформлення договірних відносин із підприємствами промисловості. Не були врегульовані юридичні та організаційні взаємовідносини експлуатантів, розробників та виробників авіаційної техніки в нових економічних умовах.

Реалізація заходів Програми дозволить створити нормативно-правову основу максимально наближену до стандартів Об'єднаних авіаційних властей Європи (JAA), що дозволить врегулювати взаємовідносини експлуатантів, ремонтних заводів та підприємств авіаційної промисловості, включаючи питання встановлення та продовження ресурсів, постачання запасних частин, гарантійних обов'язків та інші аспекти післяпродажного забезпечення експлуатації авіаційної техніки.

В організаційно-методичній сфері необхідно виділити пріоритетне питання розроблення та впровадження мінімального переліку обладнання (Minimum Equipment List - MEL) для польотів повітряних суден з допустимими відказами, а також удосконалення експлуатаційної документації, включаючи сучасні методи та процедури розроблення програм TOiP повітряних суден.

Ідея польотів з допустимими відказами почала реалізовуватися у розвинутих авіаційних країнах у вигляді спеціальних норм та процедур ще в середині 50-х років. Вже перше покоління реактивних повітряних суден мало розширені можливості контролю і резервування бортових систем, коли окремі відкази блоків чи агрегатів не ставали критичними для вильоту в базовий аеропорт або навіть для обмеженого кола польотів з такими відказами. Основним стимулом для реалізації цих технічних можливостей є економія витрат - щорічні витрати авіакомпаній пов'язані із затримками та відміною польотів за розкладом оцінюються не менше ніж у 2,5 млрд. дол. США.

В результаті зараз навіть нові повітряні судна виробництва СНД поступаються зарубіжним аналогам в частині об'єму, оформлення та процедур використання MEL. Світова практика постачання авіатехніки свідчить, що в системі критеріїв, за якими експлуатант приймає рішення щодо закупівлі повітряного судна важливе місце займають його експлуатаційно-технічні характеристики, включаючи можливість експлуатації з окремими відказами систем та їх компонентів. З огляду на вищенаведене, виникає необхідність розроблення відповідної частини авіаційних правил України "Основний перелік мінімального обладнання (MMEL)" та "Перелік мінімального обладнання (MEL)" подібної до існуючого JAR-у, а також сучасного методичного забезпечення для оптимізації MMEL та MEL.

3.4. Кадрове забезпечення

Основним завданням кадрового забезпечення повинно стати формування та реалізація ефективної кадрової політики, головним змістом якої повинні стати адекватні міри щодо збереження та розвитку кадрового потенціалу, оволодіння сучасними методами відбору, використання, оцінки та атестації кадрів, формування резерву та організації професійного навчання працівників.

Забезпечення професійної придатності авіаційного персоналу формується на основі системного підходу, який передбачає:

розроблення науково обгрунтованого прогнозу потреби у авіаційних кадрах та механізму визначення обсягу відповідного державного замовлення;

визначення оптимальної мережі навчальних закладів;

створення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу;

розроблення та удосконалення нормативно-правової бази;

удосконалення учбово-лабораторної та наукової бази, оснащення її новим та сучасним обладнанням;

розроблення кваліфікаційних характеристик та учбових програм з кожної спеціальності;

удосконалення форм і методів навчання, контролю знань та атестації авіаційного персоналу відповідно до міжнародних норм.

Програма має стати основою для прийняття рішень та координації дій міністерств та інших органів виконавчої влади щодо розвитку авіаційної освіти. Необхідно забезпечити проведення навчальних курсів з метою участі працівників Державного департаменту авіаційного транспорту, підприємств та організацій авіаційного транспорту у робочих групах IKAO, ЄКЦА.

Програма розроблялася згідно з такими нормативно-правовими актами, а саме:

Закон України "Про транспорт", затверджений Постановою Верховної Ради України від 10 листопада 1994 року;

Повітряний кодекс України (із змінами), затверджений Постановою Верховної Ради України від 4 травня 1993 року N 3168-XII;

Закон України від 11 липня 2001 року N 2623-III "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" ;

Закон України від 17 травня 2001 року N 2407-III "Про акредитацію органів з оцінки відповідності";

Указ Президента України від 11 червня 1998 року N 615/98 "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу";

Указ Президента України від 18 жовтня 2000 року N 1143/2000 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 вересня 2000 року "Про стан авіаційного транспорту та авіаційної промисловості";

Указ Президента України від 20 серпня 2001 року N 640/2001 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року "Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку";

постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 року N 840 "Про утворення лізингової компанії "Укртранслізинг" (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 р. N 788;

постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 року N 573 "Про утворення Державного департаменту авіаційного транспорту";

Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затверджена Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 року N 916-XIV;

Концепція розвитку цивільної авіації, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 року N 1587;

Концепція реформування транспортного сектору економіки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2000 року N 1684;

Державна програма розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на 2000 - 2004 роки, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2000 року N 1931;

Державна комплексна програма розвитку авіаційного транспорту України на період до 2010 року, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2001 року N 919;

Програма фінансового оздоровлення підприємств авіаційного транспорту України, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2001 року N 919;

Комплексна програма розвитку цивільної авіації України, схвалена рішенням Колегії Міністерства транспорту України від 13 липня 2000 року N 38, що затверджено наказом Міністерства транспорту України від 27 липня 2000 року N 407;

наказ Міністерства транспорту України від 16.07.2001 р. N 446 "Про введення в дію рішення Колегії від 09.07.2001 р. N 35";

наказ Укравіатрансу від 03.08.2001 р. N 349 "Про затвердження Зведеного плану заходів Укравіатрансу щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2001 р. N 919, протоколу засідання Кабінету Міністрів України від 25.07.2001 р. N 6 (п. 9), рішення Колегії Міністерства транспорту України від 09.07.2001 р. N 35".

В результаті реалізації заходів Програми будуть розроблені та введені в дію такі нормативно-правові акти:

Положення про взаємодію з органами виконавчої влади щодо нагляду за безпекою польотів;

Правила розслідування авіаційних подій з цивільними повітряними суднами України;

Положення про інспектування льотної придатності цивільних повітряних суден України;

Положення про інспекторів льотної придатності;

Правила сертифікації функціональних та комплексних тренажерів;

Положення про допуск цивільних повітряних суден України до польотів збільшеної дальності;

Положення про Основний перелік мінімального обладнання (MMEL) та Перелік мінімального обладнання (MEL);

Положення про порядок узгодження та введення в дію керівництв з льотної експлуатації та змін до них;

Положення про робочу групу з сертифікації типу зразків авіаційної техніки;

Положення про порядок сертифікації типу цивільної авіаційної техніки, яка імпортується в Україну;

Положення про сертифікацію розробників авіаційної техніки;

Положення про незалежну інспекцію;

Положення про сертифікацію надлегких повітряних суден в Україні;

Положення про Програму надійності авіаційної техніки експлуатанта;

Правила нормування часу роботи та відпочинку екіпажів повітряних суден експлуатантів цивільної авіації України;

Положення про сертифікацію медичних працівників цивільної авіації України;

Правила сертифікації авіаційних навчальних закладів цивільної авіації з підготовки льотного складу в Україні.

Фінансування заходів Програми передбачається за рахунок:

Державного бюджету України, в тому числі Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних організаціях;

коштів підприємств, які самостійно встановлюють напрями та черговість списання коштів із власних рахунків;

коштів навчальних закладів та науково-дослідних інститутів, які самостійно встановлюють напрями та черговість списання коштів із власних рахунків;

інших джерел, не заборонених законодавством.

Фінансування наукових досліджень за рахунок коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних організаціях здійснюється згідно із планами, які щорічно затверджуються Директором Укравіатрансу за поданням Голови координаційної ради. Кошти із позабюджетних джерел будуть залучатися переважно для фінансування наукових досліджень прикладного характеру та експериментальних розробок, які передбачені для впровадження у виробництво та мають потенційні можливості для реалізації на ринку науково-технічної продукції.

Деякі прикладні розробки, реалізація яких забезпечуватиме прибуток, передбачається фінансувати на зворотній основі. Така система фінансування буде вводитися поетапно в процесі її розроблення.

Для забезпечення гарантії повернення фінансових вкладень поряд із проведенням незалежної науково-технічної та фінансової експертизи передбачається процедура страхування ризикованих інноваційних проектів.

При Державному департаменті авіаційного транспорту створюється Координаційна рада (далі - Рада). До складу Ради входять фахівці Укравіатрансу, представники Національного авіаційного університету (за згодою), Державної льотної академії України (за згодою), інших організацій та підприємств авіаційного транспорту. Зазначену Раду очолює перший заступник директора Укравіатрансу. У разі необхідності, до участі у засіданнях Ради можуть бути залучені представники міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Основними функціями Ради є:

підготовка пропозицій щодо обсягу фінансування заходів Програми;

забезпечення науково-технічної та фінансової експертизи цільових проектів;

проведення наукових та маркетингових досліджень щодо впровадження на конкурсних засадах найбільш економічно ефективних технологій, пов'язаних з експлуатацією авіаційної техніки;

підготовка пропозицій щодо коригування заходів Програми;

координація виконання програмних заходів;

розгляд звітів щодо реалізації окремих заходів та цільових проектів.

Організація реалізації Програми забезпечується шляхом укладання на тендерній основі договорів і надання доручень, в яких визначаються обсяги, зміст, термін виконання робіт, порядок фінансування та звітування. Рада щорічно надає на затвердження Директору Укравіатрансу звіт про реалізацію Програми та План заходів на наступний рік.