- при ранніх термінах операції після травми і відсутності глибокої інфільтрації навколоміхурової клітковини операцію завершують накладанням надлобкової цистостоми з дренажуванням передміхурового простору однієї або двома трубками з перфорованими кінцями;
- у випадках розривів задньої стінки сечового міхура з інфільтрацією глибокої тазової клітковини слід додатково дренувати простір малого таза через його замикальні отвори з виведенням дренажних трубок на промежину.
Основні етапи операції при внутріочеревинних розривах сечового міхура:
- лапаротомія нижнім серединним розтином;
- дефект стінки сечового міхура зашивають двохрядними швами (кетгут), потім зашивають дефект очеревини (кетгут);
- осушують черевну порожнину від сечі, промивають її антисептичним розчином, перевіряють на герметичність сечовий міхур шляхом наповненням його антисептичною рідиною через уретральний катетер;
- в нижні бокові фланки черевної порожнини встановлюють дренажні трубки, зовнішні кінці яких виводяться через контрапертури на бокові стінки живота;
- сечовий міхур дренують через уретральний катетер у дівчаток (у випадках короткого терміну між травмою і операцією та відсутності перитоніта) або накладанням надлобкової цистостоми - у хлопчиків, при обширному або множинних розривах сечового міхура наявності перитоніта;
- промивання сечового міхура антисептичними розчинами та призначення антибіотиків і уросептиків в післяопераційному періоді.
Критерії визначення терміну видалення дренажів:
- з черевної порожнини - відсутність виділень, признаків подразнень черевної порожнини, нормальна престальтика кишечника наявність нормального стула (в середньому через 6-10 днів);
- з сечового міхура - після видалення дренажів з черевної порожнини та виконання наступних діагностичних проб: відсутність затікання контрастної речовини за межі сечового міхура по даним цистографії та відновленні сечовипускання під час затискання надлобкової сечоміхурової дренажної трубки на постійно збільшувані періоди часу (1-2-4-8 годин), що здійснюється впродовж 2-3 днів.
Розрив уретри
Розрив уретри - це порушення цілісності її стінки різного ступеня, зумовлене впливом травматичної сили. Зустрічається переважно у хлопчиків.
Розриви уретри відносяться до важких травм, тому що вони часто супроводжуються пошкодженнями інших органів (кісток таза, прямої кишки, статевого члена та ін.).
Клінічна класифікація розривів уретри:
- неповний розрив або надрив (пошкоджені не усі шари стінки уретри);
- повний розрив (пошкоджені усі шари стінки уретри і її просвіт з'єднується з навколишніми тканинами;
- локалізація розвиву: задньої уретри (простатична, перепончаті частини) і губчатої частини.
Методи обстеження та діагностичні критерії:
- клінічні симптоми - уретрорагія, гостра затримка сечі, утворення гематоми на промежині, яким передувала травма;
- рентгенографія кісток таза та висхідна уретрографія в прямій або в боковій проекціях (у випадках відсутності перелома кісток таза);
- наявність признаків затікання рентгеноконтрастної речовини в навколишні тканини і відсутність її проникнення в порожнину сечового міхура по даних уретрографії - при повному розриві; деформація (звуження) пошкодженої частини уретри, часткове проникнення рентгеноконтрастної речовини в сечовий міхур - при неповному розриві уретри.
Лікування
Періоди обстеження та хірургічного лікування проводяться одночасно з протишоковими заходами.
Тактика лікування неповних розривів уретри:
- накладання пункційної надлобкової цистостоми;
- призначення антибіотика широкого спектра дії та уросептика до повного розсмоктування парауретральної гематоми;
- з метою запобігання додаткової травматизації місця пошкодження уретри бужування або спроба катетеризації уретри не проводиться;
- надлобкову дренажну трубку видаляють, при відновленні прохідності уретри за даними мікційної цистографії;
- у випадках формування постравмативної стріктури уретри показане хірургічне лікування - резекція звуженої ділянки уретри.
Тактика лікування повного розриву уретри:
- при наявності травматичного шоку, значної кровотечі, переломів кісток таза з їх зміщенням, великого розходження пошкоджених кінців уретри лікування зводиться до формування надлобкової цистостоми або накладання троакарної цистостоми та видаленням гематоми промежини; хірургічне відновлення прохідності уретри шляхом резекції рубцево змінених кінців та формування уретро-уретроанастомоза "кінець в кінець" здійснюється після розсмоктування гематоми і запальної інфільтрації навколишніх тканин (орієнтировано через 2-4 міс.);
- при умові ранньої госпіталізації хворого після отриманої травми, відсутності переломів кісток таза з їх зміщенням, задовільного стану хворого та високій кваліфікації хірургів в установі IV рівня можливе виконання операції невідкладного відновлення прохідності уретри формуванням уретро-уретроанастомоза;
- хірургічне відновлення прохідності уретри здійснюють, використовуючи принцип методик Хольцова-Русакова;
- при посттравматичних стрікрурах значної довжини (до 5 см) виконують ендоскопічну оптичну уретротомію з трансуретральною резекцією стріктури (наприклад: методика О.Ф.Возіанова і В.І.Вінниченка);
- бужування уретри безпосередньо при її пошкодженні та постравматичній стриктурі не повинно проводитися.
Критерії оцінки результатів лікування:
- повне відновлення прохідності уретри, що визначається мікційною орографією;
- сечовипускання відбувається без натужування, задовільною струєю;
- відсутність залишкової сечі після сечовипускання, що визначається УЗД сечового міхура до і після сечовипускання.
Травми нирок
Клінічна класифікація травм нирок:
Розрізняється 5 видів травм нирок:
- I вид - пошкодження жирової і фіброзної капсул нирки з утворенням гематоми у вигляді імбібіції жирової капсули нирки;
- II вид - підкапсульний розрив паренхіми нирки без пошкодження чашок та миски;
- III вид - розрив фіброзної капсули і паренхіми нирки, який проникає в чашку або миску з зазначеною кровотечею та утворенням обширної урогематоми в заочеревинному просторі;
- IV вид - пошкодження судин ниркової нітки або повний відрив нирки;
- V вид - роздавлення нирки.
Методи діагностики і послідовність їх виконання:
- огляд хворого - пальпація підребер'я, костовертебрального кута, визначення наявності симптомів Пастернацького, огляд свіжовипущенної сечі;
- загальний аналіз сечі і крові;
- УЗД з визначенням стану контурів нирки, їх цілісність, наявність біляниркової гематоми;
- видільна урографія з визначенням наявності затікання рентгеноконтрастної речовини за межі нирки та ступеня контрастування збиральної системи нирки;
- у випадках недостатньої діагностичної інформації після виконання зазначених методів використовують ретроградну пієлографію, комп'ютерну томографію або магнітно-резонансну томографію.
Діагностичні критерії:
- болючість і напруження передньої стінки живота в підребер'ї та косто-вертебрального кута на стороні травми, різко позитивними симптомами Пастернацького, наявність домішків крові в сечі;
- мікро- або тотальна еритроцитурія, анемія;
- порушення цілісності контурів нирки, субкапсулярна і біляниркова гематоми, сліди рентгеноконтрастної речовини за межі нирки, дефект чашечок або миски, зниження контрастування збиральної системи нирки або повна відсутність її контрастування;
- відсутність контурів поперекового м'яза на стороні травми, зміщення сечовода медіально заочеревинною гематомою.
Лікування
Лікування розривів нирки переважно хірургічне. Питання про хірургічне лікування I i II видів розривів нирки вирішується індивідуально в залежності від розмірів гематоми в паранефральній клітковині при субкапсулярному розриві:
- консервативне лікування (строгий постільний режим, антибактеріальна і гемостатична терапія) допускається у випадках субкапсулярної гематоми без розрива фіброзної капсули нирки і відсутності гематоми паранефральної клітковини та при умові відсутності збільшення субкапсулярної гематоми при щоденному УЗД моніторінгу травмованої нирки;
- при збільшенні субкапсулярної гематоми, прориві її в паранефральну клітковину або в сумнівах щодо ступеня пошкодження нирки методом вибору повинно бути операція - ревізія нирки.
Обсяги хірургічного лікування
Ні один метод діагностики не дає достовірних даних для гарантованого визначення в доопераційному періоді обсягу хірургічних заходів. Батькам дитини слід попередити про можливість нефректомії.
Передопераційна підготовка залежить від важкості пошкодження нирки і загального стану хворого:
- протишокові заходи;
- переливання крові та кровозамінників при крововтраті.
Операційні доступи:
- при ізольованій травмі нирки - люмботомія;
- при підозрі на поєднані травми з органами черевної порожнини - лапаротомія або люмботомія в поєднанні з ревізією черевної порожнини.
Органозберігаючі операції
Органозберігаючі операції можливо виконати при I-II та III видах пошкодження нирки. Максимальні зусилля для збереження органа слід прикладати при травмі обох або єдиної нирки.
Обсяги хірургічних заходів при органозберігаючих операціях:
- видалення гематоми з заочеревинного простору;
- при субкапсулярній гематомі розсікають фіброзну капсулу, зашивають розрив нирки П-подібним або вузловими швами кетгутом з прошиванням країв фіброзної капсули;
- при обширних розривах нирки і пошкодженні чашки чи миски маніпуляції на органі слід виконувати на "сухому" операційному полі, що досягається тимчасовим (не більше за 30 хв.) перетисканнях судин ниркової ніжки; спочатку зашивають дефект чашки чи миски потім розрив (розриви) нирки;
- при невеликих розривах чашечки через неї вводять в миску дренажну трубку, а зашивають лише нирку навколо дренажної трубки, яку виводять на бокову стінку живота;
- для попередження прорізання ниток при накладанні швів на нирку між ниткою і тканиною нирки підкладають кусочок жирової м'язевої чи апоневротичної тканини або пучки з кетгутової нитки;
- при відриві нижнього або верхнього сегментів нирки виконують резекцію нирки в межах неушкоджених тканин;
- при невеликих розривах нирки допускається завершення операції без дренування чашково-мискової системи; в усіх інших випадках дренування (нефростомія, пієлостомія) збиральної системи нирки є обов'язковою;
- дренування заочеревинного простору здійснюється однією або двома трубками з множинними боковими отворами їх проксимальних кінців; дренування заочеревинного простору повинно тривати не менш 2 тижнів після операції.
Показаннями для нефректомії при пошкодженнях нирки є:
- повний відрив нирки;
- роздавлення нирки;
- множинні розриви паренхіми, що проникають в чашку або миску, що локалізуються в середньому сегменті або біля воріт нирки;
- розриви магістральних судин нирки, що викликають кровотечу з загрозою життю хворого.
Післяопераційне лікування:
- заходи, спрямовані на ліквідацію анемії (гемотрансфузія, вливання кровозамінників);
- антибактеріальна терапія згідно антибіотикограми сечі;
- лікувальні заходи, спрямовані на покращення реологічних властивостей крові і мікроциркуляції нирки;
- слід утримуватися від призначення гемостатиків (гіперкоагулянтів), застосування яких може призвести до утворення згортків крові в мисці та закупорки дренажних трубок.
Післяопераційні ускладнення органозберігаючих операцій:
- гнійно-деструктивний пієлонефрит (апостематоз, карбункул);
- гнійний паранефрит;
- ішемічний інфаркт нирки;
- пізні кровотечі (терміни ризику 7-8 і 12-14 доба після операції).
Діагностичні критерії післяопераційних ускладнень:
- підвищення температури тіла до 39-40 град. С., збільшення больових відчуттів на стороні травми, признаки загальної інтоксикації організму, олігурія;
- наростання лейкоцитозу, анемії та ШОЕ;
- симптом "зглажування" або "випинання" реберно-вертебрального кута, напруження м'язів верхньо-переднього квадрата передньої стінки живота на стороні ураженої нирки;
- збільшення контурів нирки та деструктивних змін її паренхіми, інфільтрація паранефральної клітковини, зниження або повна відсутність контрастування збиральної системи нирки, що визначається УЗД та видільною урографією.
Лікувальні заходи при післяопераційних ускладненнях
Оперативне втручання з ревізією нирки та заочеревинного простору, обсяг хірургічних заходів визначається характером та важкістю патологічних змін нирки:
- при гнійному паранефриті і задовільному стані нирки - розкриття гнійника, його евакуація, дренування паранефральної клітковини;
- при одиночному локалізованому карбункулі нирки його розкривають та дренують;
- при тотальному анастомозі нирки, гнійній деструкції паренхіми нирки, інфаркті нирки, масивній кровотечі з ділянок розриву, яку не вдається зупинити прошиванням нирки операцію слід завершувати нефректомією.
Можливі віддалені результати органозберігаючих операцій:
- повне відновлення анатомо-функціонального стану нирки (хороший результат лікування);
- зменшення розмірів нирки при задовільній функції (за даними радіоізотопних досліджень, видільної урографії, доплерографії) - задовільний результат;
- рубцеве зморщення нирки з відсутністю її функції (незадовільний результат).
ШИФР МКХ-10: Q 54
Гіпоспадія
Гіпоспадія - природжена недорозвиненість уретри, яка характеризується відсутністю різних за довжиною відрізків її дистальної частини, проксимальною дистопією зовнішнього отвору уретри, викривленням статевого члена рудиментарними рубцями (хордою) в напрямку калитки.
Методи діагностики, послідовність її застосування, діагностичні критерії
Основний метод діагностики - клінічний огляд хворого, при якому встановлюється стан зовнішніх статевих органів: ступінь їх розвитку, місце розташування зовнішнього отвору уретри, розміри і ступінь викривлення статевого члена, стан калитки та яєчок, наявність звуження зовнішнього отвору уретри.
При тяжких формах гіпоспадії (нерозвинутий статевий член, відсутність яєчок в розплещеній калитці, наявність рудиментарної піхви) необхідно визначити статевий хроматин і хромосомний набір.
Додаткові методи діагностики:
- УЗД нирок та сечового міхура з метою виявлення супутніх вроджених вад інших відділів сечових шляхів;
- рентгенологічні дослідження нирок та сечових шляхів - екскреторна урографія та мікційна цистоуретрографія, з метою виявлення вроджених вад інших відділів сечових шляхів.
- лабораторні методи обстеження: загальний аналіз сечі, аналіз сечі на скриту лейкоцитурію (методика Нечипоренка), визначення мікрофлори сечі і її чутливість до антибіотиків та уросептиків, загальноклінічні і біохімічні дослідження крові.
Діагностичні критерії:
- дистопія зовнішнього отвору уретри на вентральній поверхні статевого члена, калитки чи промежини;
- деформація статевого члена.
Клінічна класифікація гіпоспадії
Розрізняють п'ять клінічних форм гіпоспадії:
- I форма - гіпоспадія головки (прихована, гіпоспадія вінцевої борозди): зовнішній отвір уретри розташований на верхівці головки статевого члена;
- II форма - гіпоспадія статевого члена (біляголівчата, дистальної середньої і проксимальної третини статевого члена): зовнішній отвір уретри розташований на волярній поверхні статевого члена;
- III форма - члено-калиткова гіпоспадія: зовнішній отвір уретри розташований у члено-калитковому куті;
- IV форма - калиткова гіпоспадія (дистальної і середньої третини калитки, калитково-промежинна): зовнішній отвір уретри розташований на калитці;
- V форма - промежинна гіпоспадія: зовнішній отвір уретри розташований на промежині.
Лікування
Лікування гіпоспадії тільки хірургічне, яке полягає у висіченні рудиментарних рубців кавернозних тіл (хорди), створення шкірного сегмента уретри і формування її зовнішнього отвору на верхівці головки статевого члена. Методика хірургічного втручання і кількість етапів залежить від клінічної форми гіпоспадії, ступеня викривлення статевого члена:
- при головчастій та вінцевій формах гіпоспадії здійснюють одномоментні операції за методикою Magpi або Flip-Flap; при вінцевій гіпоспадії з вираженим викривленням голівки використовують методику J.Mustarde;
- при стовбурових формах гіпоспадій дистальної, середньої та проксимальної третини виконується уретропластика за методикою J.Mustarde; у випадках недостатності кількості шкіри на вентральній поверхні статевого члена виконується уретропластика по J.Duckett або оперативне втручання розділяється на три етапи: перший етап включає в себе випрямлення статевого члена, другий етап - формування уретри, третій етап - накладання анастомозу між сформованою уретрою і зовнішнім отвором сечівника;
- при калитковій та промежинній формах гіпоспадії оперативне втручання розподіляється на три етапи: перший етап - виділення статевого члена із шкіри калитки, висікання хорди та випрямлення статевого члена; другий етап - формування уретри; третій етап - накладання анастомозу між сформованою уретрою і зовнішнім отвором сечівника, який знаходиться на промежині; при достатній кількості шкіри оперативні втручання проводяться в два етапи.
Шовний матеріал - синтетичні нитки, що розсмоктуються - вікріл, PDS, дексон діаметром 5/0 (можливі коливання в межах 4/0-6/0).
Оптимальний вік дитини для початку хірургічного лікування - 10-18 місяців.
( Підрозділ "лікування" розділу "Гіпоспадія" із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я N 140 від 18.03.2008 )
Відведення сечі після операції
При гіпоспадії головки та статевого члена дренування сечового міхура здійснюється хлорвініловим катетером або балон-катетером Фолі через зовнішній отвір сечівника. У випадках великої довжини сформованої уретри, після уретропластики по J.Duckett, а також при промежинній формі гіпоспадії перевагу слід надавати пункційній епіцистостомії.
Післяопераційне лікування
Впродовж періоду перебування хворого в стаціонарі проводиться наступний обсяг лікувальних заходів:
- для профілактики кровотечі, набряку тканин статевого члена накладається туго-еластична марлево-лейкопластирна пов'язка, яка знімається через 3-6 діб;
- антибактеріальна терапія впродовж 7-10 днів шляхом парентерального введення антибіотика широкого спектра дії після відповідної проби на переносимість;
- дренажну трубку із сечового міхура видаляють на 5-7 добу після оперативного втручання; у випадках, коли дренаж малоефективний і сеча виділяється поза трубкою його можна видалити на 2-3 добу після операції;
- епіцистостома видаляється на 10-12 добу після операції.
Критерії оцінки результатів хірургічного лікування гіпоспадії у дітей:
- рівний статевий член з відсутністю деформуючих рубців;
- зовнішній отвір уретри розташований на головці статевого члена або біля її;
- відсутність стенозу зовнішнього отвору уретри;
- відсутність порушення акту сечопуску: сечопуск вільний, без натужування широким струменем сечі.
ШИФР МКХ-10: Q 64
Епіспадія
Епіспадія - складна вроджена вада уретри і статевого члена, яка характеризується дефектом передньої стінки уретри, викривленням статевого члена у бік симфіза.
Методи діагностики, послідовність її застосування, діагностичні критерії
Основний метод діагностики - огляд хворого, при якому встановлюється стан зовнішніх статевих органів: ступінь дефекту передньої стінки уретри, розмір і ступінь викривлення статевого члена, ступінь нетримання сечі.
Додаткові методи діагностики:
- УЗД нирок та сечового міхура - з метою виявлення супутніх вроджених вад інших відділів сечових шляхів;
- рентгенологічні дослідження нирок та сечових шляхів - екскреторна урографія та мікційна цистоуретрографія, з метою виявлення вроджених вад інших відділів сечових шляхів;
- лабораторні методи обстеження: загальний аналіз сечі, аналіз сечі на скриту лейкоцитурію (методика Нечипоренка), визначення мікрофлори сечі і її чутливість до антибіотиків та уросептиків, загальноклінічні і біохімічні дослідження крові.
Клінічна класифікація епіспадії
Розрізняють 4 клінічні ступені епіспадії:
- I ступінь - епіспадія головки статевого члена: у хлопчиків уретра розщеплена в межах головки статевого члена, зовнішній отвір її розташований на рівні вінцевої борозни;
- II ступінь - епіспадія статевого члена: у хлопчиків уретра розщеплена в ділянці головки і стовбура статевого члена, її зовнішній отвор розташований у члено-лобковому куті;
- III ступінь - неповна епіспадія: розщеплення уретри розповсюджується на задню її частину до шийки сечового міхура; зовнішній отвор уретри має вигляд лійкоподібного заглиблення під симфізом, має місце часткове нетримання сечі;
- IV ступінь - повна епіспадія: зовнішній вигляд статевих органів аналогічний попередній, неповній формі епіспадії, але розщеплення уретри поширюється на шийку і передню стінку сечового міхура, що супроводжується повним нетриманням сечі.
Лікування
Лікування епіспадії хірургічне, яке полягає у корекції статевого члена (висічення хорди та звільнення статевого члена від жирової клітковини), формуванні внутрішнього сфінктера шийки сечового міхура і створенні уретри.
Шовний матеріал - синтетичні нитки, що розсмоктуються - вікріл, PDS, дексон діаметром 5/0 (можливі коливання в межах 4/0-6/0).
При епіспадії головки статевого члена оперативне втручання включає в себе формування уретри і зовнішнього отвору уретри, висічення хорди, звільнення статевого члена від жирової клітковини. Лікування цієї форми епіспадії проводиться в 2-3 етапи.
При члено-лобковій і повній епіспадії оперативне втручання включає корекцію статевого члена та формуванні сфінктера сечового міхура і уретри. При цих формах епіспадії виконують операції за методикою Rapin, Cantwell-Ransley, пластику внутрішнього сфінктера за В.М.Державіним.
Дренування сечового міхура здійснюється хлорвініловим катетером або балон-катетером Фолі через зовнішній отвір уретри.
Оптимальний вік дитини для початку хірургічного лікування - 12-18 місяців.
( Підрозділ "лікування" розділу "Епіспадія" із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я N 140 від 18.03.2008 )
Післяопераційне лікування
Впродовж періоду перебування хворого в стаціонарі проводиться наступний обсяг лікувальних заходів:
- для профілактики кровотечі, набряку тканин статевого члена накладається туго-еластична марлево-лейкопластирна пов'язка, яка знімається через 3-6 діб;
- антибактеріальна терапія впродовж 12-14 днів шляхом парентерального введення антибіотика широкого спектра дії після відповідної проби на переносимість;
- дренажну трубку із сечового міхура видаляють на 10-12 добу після оперативного втручання.
Критерії оцінки результатів хірургічного лікування гіпоспадії у дітей:
- рівний статевий член з відсутністю деформуючих рубців;
- зовнішній отвір уретри розташований на голівці статевого члена;
- відсутність порушення акту сечопуску: сечопуск вільний, без натужування, без потоньшення струменю сечі;
- при III-IV ступенях епіспадії позитивним вважається результат утримання сечі впродовж 2 годин і більше.
ШИФР МКХ-10: Q 64
Екстрофія сечового міхура
Екстрофія сечового міхура - вроджена відсутність його передній стінки і відповідної за розміром та локалізацією частини стінки черевної порожнини.
Методи діагностики, послідовність її застосування, діагностичні критерії
Основний метод діагностики - огляд хворого.
Додаткові дослідження:
- ультразвукове дослідження органів сечової системи;
- рентгенографія кісток таза в прямій проекції;
- екскреторна урографія.
Діагностичні критерії:
- постійне виділення сечі з вічок сечоводів сечоміхурової ділянки на переднії стінці живота, розщеплення сечівника на всьому протязі, викривлення в бік симфіза та укорочення статевого члена у хлопчиків, або розщеплення клітора (геміклітер) у дівчат.
Лікування
Існує два види хірургічного лікування:
- відновлення порожнини сечового міхура, сфінктера і уретри з місцевих тканин; цей вид операції можливо виконати лише за у коли діаметр сечоміхурової площадки є не меншим 4,5 см;
- оптимальний вік для цистопластики з місцевих тканин - 3 місяці; створення штучного сечового міхура з різних ділянок кишечника; цей вид операції здійснюється, якщо діаметр сечоміхурової площадки менший за 4,5 см;
Етапи цистопластики з місцевих тканин:
- I етап - корекція тазового кільця шляхом надвертельного перетину клубових кісток таза або перетином горизонтально вертикальної гілок лобкових кісток з наступним їх сшиванням; створення порожнини сечового міхура з сечоміхурової площадки по методиці AnseLL-Seffs;
- II етап - формування сфінктерного механізму, випрямлення статевого члена і уретропластики по методиці Cantwell-Ransle, які виконують через 1-1,5 року після II етапу;
- у випадках, коли ємність створеного сечового міхура менша за 60- 8- мл, виконують цистопластику з відрізків кишечника (тонкого, товстого).
Оптимальний вік дитини для виконання цистопластики з місцевих тканин - 2 місяці.
( Підрозділ "лікування" розділу "Екстрофія сечового міхура" із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я N 140 від 18.03.2008 )
Післяопераційне лікування
Впродовж періоду перебування хворого в стаціонарі проводиться наступний обсяг лікувальних заходів:
- антибактеріальна терапія впродовж 2-3 тижнів шляхом парентерального введення антибіотика і уросептика широкого спектру дії після відповідної проби на його переносимість та визначення чутливості мікрофлори;
- переливання крові у випадках анемії;
- дренажі з сечоводів видаляють через 10-12 днів, з створенного сечового міхура - через 3 тижні.
Критерії оцінки результатів цистопластики з місцевих тканин
Значні дефекти нижніх сечових шляхів при екстрофії сечового міхура ускладнюють хірургічне лікування вади і утруднюють досягнення добрих результатів. При їх оцінці слід спиратися на такі показання: об'єм ємкості створеного сечового міхура, тривалість повного тримання сечі і проміжків між сечовипусканнями, анатомічний стан статевого члена, уретри та верхніх сечових шляхів.
Критерії доброго результату лікування:
- ємкість сечового міхура складає 150-250 мл;
- повне утримання сечі і проміжки між сечовипусканням не менше 2 годин;
- статевий член рівний, зовнішній отвір уретри розташований на його головці;
- верхні сечові шляхи не розширені.
Добрі результати складають 18-20% всіх операцій.
Критерії задовільних результатів лікування:
- ємкість сечового міхура складає 80,0-100 мл;
- утримання сечі менше ніж 1 година і супроводжується частковим нетриманням сечі;
- статевий член рівний, зовнішній отвір уретри розташований на його головці.
Задовільні результати складають 65-70%.
Критерії незадовільних результатів:
- ємкість сечового міхура складає 0-50 мл;
- повне нетримання сечі;
- нориці створеної уретри.
Незадовільні результати лікування складають 10-17%.
Хворі з задовільними і незадовільними результатами лікування підлягають повторному хірургічному лікуванню, спрямованому на реконструкцію сфінктерного апарата. Повторна операція виконується не раніше, ніж через 10-12 міс. після виконання першої операції. У випадку незадовільного результату операції виконують повторну операцію по створенню резервуару з відрізка тонкого або товстого кишечника. Перевагу слід надавати створенню резервуара з ілеоцекального сегмента кишечника або з відрізка тонкого кишечника по методиці J.Duckett в модифікації P.Mitrofanoff. Евакуація сечі після виконання вказаних операцій здійснюється періодичною (кожні 3-4 години) катетеризацією кишечного резервуару.
Результати операцій по створенню резервуарів з відрізків кишечника повинні відповідати таким критеріям:
- повне утримання сечі в сформованій порожнині резервуара впродовж 3-4 годин;
- відсутність обструкції верхніх сечових шляхів;
- відсутність пієлонефрита.
ШИФР МКХ-10: Q 53
Крипторхізм
Крипторхізм - узагальнююча назва природженої вади зовнішніх статевих органів у хлопчиків (яєчок), що характеризується: а) відсутністю одного або обох яєчок в мошонці при народженні хлопчика (клінічно); б) морфологічно - порушенням розвитку структурно-функціональних одиниць яєчка (гермінативний епітелій, клітини Сертолі, ендокриноцити).
Розрізняють дві основні клінічні категорії:
- ретенція - зупинка яєчка на шляху з черевної порожнини до мошонки;
- ектопія - відхилення від природнього шляху яєчка з черевної порожнини до мошонки (пахвинна, промежинна і т.і.).
Крипторхізм буває однобічним та двобічним.
ТЕРМІНИ ОГЛЯДУ. Перший огляд відразу ж після народження. Другий огляд - через 3-4 місяці після народження.
УМОВИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ. Лікування хворих здійснюється в поліклініці лікарем-урологом дитячим та в урологічному стаціонарі дитячої обласної лікарні.
Методи діагностики, послідовність їх застосування, діагностичні критерії
Основним методом діагностики крипторхізма є фізикальне обстеження, за результатами якого визначають наявність: 1) одно- чи двобічного крипторхізму; 2) локалізацію неопущеного яєчка (пальпується місце знаходження, не пальпується) та ступінь його рухливості. Пальпація яєчка виконується бімануально в положенні хворого лежачи та стоячи.
Можливі причини відсутності яєчка при пальпації:
- надмірний розвиток підшкірної клітковини;
- високий ступінь гіпоплазії яєчка, що знаходиться в пахвинному каналі;
- наявність яєчка в черевній порожнині;
- відсутність яєчка (анорхія).
Діагностичні методики, що можуть бути застосовані при яєчках, що не пальпуються:
- УЗД пахвинного каналу та черевної порожнини (дані не завжди достовірні);
- лапароскопія;
- гормональні тести (тільки при 2-бічному крипторхізмі), що визначають зміни рівня тестосторону після стимуляційної проби з хоріонічним гонадотропином (ХГТ) виконуються лише в умовах ендокринологічних відділень за наявності спеціальних наборів (вірогідність похибки становить +- 50%).
Приклади формулювання діагнозу:
- лівобічний крипторхізм, пахвинна ектопія яєчка;
- правобічний крипторхізм, яєчко, що не пальпується;
- двобічний крипторхізм, пахвинна ретенція яєчок;
- двобічний крипторхізм, яєчка, що не пальпуються.
Лікування
Лікування крипторхізма переважно хірургічне, при певних умовах допускається консервативне лікування. З консервативного лікування починають (застосування гондотропіна, полівітамінів) у випадках несправжнього крипторхізма, при локалізації яєчок біля зовнішнього отвору пахвинного каналу. Тривалість лікування 6-8 місяців.
Показання до хірургічної корекції крипторхізма:
- всі види ектопії яєчка.
Терміни виконання. За рекомендаціями ВОЗ хірургічне лікування крипторхізму має бути розпочато з 10-ти місячного віку дитини і завершено до 1,5-річного віку.
Хірургічне лікування полягає в низведенні яєчка, що не опустилося в мошонку операційним шляхом - узагальнююча назва операції - "орхипексія" або "низведення яєчка в мошонку".
Завершальним етапом орхипексії є фіксація яєчка в мошонці. Серед методик фіксації перевагу слід надавати нетракційним методикам (типа Петривальскі-Shoemaker та ін). Фіксація яєчка із застосуванням різних варіантів тракції (фіксація до шкіри стегна, створення мошоночно-стегневої манжетки та ін.) не повинні застосовуватися, як такі, що сприяють атрофії яєчка. У випадках, коли технічно неможливо перемістити яєчко до дна мошонки (внутріочеревинний крипторхізм та ін.) без натягу сім'яного канатика, операцію виконують в 2 етапи:
- 1 етап - яєчко переміщають за межі зовнішнього кільця пахвинного каналу;
- 2 етап - переміщення яєчка на дно мошонки виконують через 10-12 місяців після 1 етапу.
Показання до видалення яєчка, що не опустилося в мошонку:
- гіпоплазія при об'ємі яєчка меншого на 70% від нормального відповідно об'єму віку (останній визначається на підставі інтраопераційної орхиметрії).
Дані обов'язково записуються в протокол операції, видалений орган направляється для патогістологічного дослідження.
Терміни перебування в стаціонарі:
- 1-3 доби (без ускладнень);
- за наявності післяопераційних ускладнень (за необхідністю 7-10 днів).
Післяопераційне лікування в стаціонарі:
- знеболюючі препарати;
- антибактеріальна терапія - тільки за умов відхилення від типового перебігу післяопераційного періоду.
Реабілітаційні заходи:
- післяопераційна терапія (амбулаторно): вітамін Е (-токоферола ацетат) відповідно до вікової дози 3 тижні кожен квартал впродовж року;
- препарати, що покращують гемомікроциркуляцію (наприклад, ксантинола нікотинад, пентоксифілін, ацетилсаліцилова кислота та подібні), полівітаміни впродовж 1-2 міс.
Гормонотерапія хоріогонічним гонадотропіном лише при гіпоплазії обох яєчок і ознаках гіпогонадизму.
Особливості хірургічної корекції клінічних форм крипторхізма за наявності "короткої судинної ніжки", що визначається під час операції, застосовується так звана етапна орхипексія, яка складається з двох етапів:
- I етап - максимальна мобілізація судинної ніжки яєчка в ділянці внутрішнього пахвинного кільця з наступною орхификсацією в найнижчій точці пахвинного каналу або в області поверхневого пахвинного кільця;
- II етап - виконується не раніше, ніж за 8-12 місяців після 1-го етапу і полягає в: а) мобілізації сім'яного канатика; б) повторної максимальної мобілізації його елементів; в) безпосередньої фіксації яєчка (без застосування тракції) на найнижчому рівні відповідної половини мошонки.
Післяопераційне лікування
Післяопераційне лікування аналогічне тому, що застосовують після одноетапної операції.
Аналогічну 2 етапу операцію виконують у випадках рецидиву крипторхізму.
Критерії оцінки результатів хірургічної корекції крипторхізма у дітей:
- термін оцінки - не раніше, ніж через 2-3 місяці після операції;
- критерії оцінки результатів лікування:
- добрий - яєчко розташоване на дні мошонки, об'єм яєчка більший за 50% вікової групи;
- задовільний - яєчко розташоване в середній третині мошонки, об'єм яєчка менший за 50% вікової групи;
- незадовільний - яєчко розташоване у верхній третині мошонки, об'єм яєчка менший за 50% вікової групи;
- рецидив крипторхізма;
- атрофія.
Диспансерний нагляд
- проводить уролог, терміни оглядів - 1 раз на рік впродовж всього життя.
ШИФР МКХ-10: N 44
Перекрут яєчка, гідатид
Перекрут яєчка (ПЯ) або гідатид (ПГ) - захворювання, які відносять до групи так званих "гострих захворювань яєчка" (ГЗЯ). Обидва захворювання характеризуються гострим порушенням кровообігу (ішемія) яєчника (при його перекруті) або його гідатид (при перекруті гідатид).
Діагностичні критерії перекруту яєчка
Основним методом діагностики є клінічний огляд хворого, при якому встановлюється стан органів мошонки: наявність почервоніння, болючості, набряку, симптому Прена.
Додаткове обстеження: доплероскопія судин яєчка.
Діагностичні критерії перекруту гідатид.
Основні клінічні симптоми:
- гострий початок захворювання;
- болючість яєчка, переважно в області головки його придатку.
Основним методом діагностики є клінічна оцінка стану органів мошонки дитини за даними огляду та пальпації.
Лікування
Діти з перекрутом яєчка та гідатиди підлягають невідкладному хірургічному лікуванню, яке полягає в:
- термінова ревізія ураженого яєчка;
- деторзії сім'яного канатика або видалення ураженої гідатиди;
- дренування відповідної половини мошонки.
Показання до видалення яєчка при його перекруті:
- деторзія сім'яного канатика не відновила гемодинаміку яєчка (яєчко темного кольору, тістоподібної консистенції, відсутність кровотечі після розтину фіброзної капсули яєчка) після 15-20 хв. спостереження;
- відсутність відновлення гемодинаміки яєчка зумовлюють пізня операція (після 6-8 годин) з моменту перекрута, деторзія сім'яного канатика більш ніж 180 град.
Інтраопераційні дані мають бути відображені в протоколі операції, видалений орган направляється для патогістологічного дослідження.
Післяопераційне лікування:
- знеболюючі препарати;
- препарати, що покращують гемомікроциркуляцію (наприклад, ксантинола нікотинад, пентоксифілін, ацетилсаліцилова кислота та ін.).
Термін перебування в стаціонарі:
- при перекруті яєчка 3-5 діб;
- при перекруті гидатид 1-3 доби.
Можливі результати перекрута яєчка та гідатиди:
- виздоровлення в усіх випадках операцій з приводу перекрута гідатиди;
- результати оперативного лікування перекрута яєчка зумовлені рядом обставин (терміном від початку захворювання до хірургічного лікування, ступенем перекрута 90-360 град., глибиною ураження тканини яєчка внаслідок відсутності кровопостачання органа) і можуть бути наступним:
- повне відновлення структури яєчка, що визначається збереженням його об'єму;
- різний ступінь гіпотрофії яєчка (зменшення його об'єму межах 20-90% вікової норми, що визначається орхиметрією);
- атрофія яєчка.
Диспансерний нагляд:
- проводить уролог, терміни оглядів - 1 раз на рік впродовж 3-5 років.
ШИФР МКХ-10: N 30
Цистит
Цистит - запалення слизової оболонки сечового міхура. Розрізняють гострий і хронічний цистит.
Методи діагностики, послідовність її застосування, діагностичні критерії
Основні методи діагностики:
- лабораторний - загальний і бактеріологічний аналіз сечі;
- УЗД сечового міхура: дається характеристика стінки сечового міхура, його об'єм, наявність залишкової сечі, каменів;
- цистоскопія є провідним методом діагностики, який здійснюється в періоди затихання загострень запалення;
- визначають стан слизової: наявність та локалізацію гіперемії, набряку, крововиливів, ерозій, вираженість складок, фіброзних та гнійних плівок, гранулярних та кістозних висипань;
- стан вічок, наявність дивертикулів.
- ретроградна цистотонометрія для визначення виду дисфункції сечового міхура.
Діагностичні критерії
Гострий цистит.
Клінічні ознаки:
- часте та болюче сечопускання, відчуттями дискомфорту внизу живота та статевих органах;
- розлади сечопуску у вигляді неутримання сечі (ургентне нетримання).
Хронічний цистит.
Клінічні критерії:
- лейкоцитурія;
- часте сечовипускання в періоди загострень запалення.
Критерії цистоскопічного обстеження:
- гіпермія;
- бульозний набряк слизової і гранулярні або кистоподібні висипання, фібринозні нашарування, що локалізуються переважно в ділянці сечоміхурового трикутника, шийки та задньої стінки сечового міхура.
Критерії ультразвукового обстеження:
- специфічних признаків немає;
- потовщення стінки і фестончатий контур сечового міхура, як можливий признак глибоких змін стінки сечового міхура.
Клінічна класифікація циститу
Клінічна класифікація грунтується на глибині запального ураження слизової оболонки:
- катаральний;
- гранулярний;
- бульозний;
- геморагічний.
Лікування
Гострий цистит:
- антибіотикотерапія (цефалоспорини I-II покоління, напівсинтетичні пеніциліни);
- уросептики.
Призначають два антибактеріальних препарати (антибіотик + уросептик) впродовж 10-20 днів із заміною препаратів кожні 10 днів;
- рослинні антисептики;
- спазмолітики;
- збільшення вживаної рідини.
Хронічний цистит:
- антибіотикотерапія + уросептики;
- рослинні антисептики;
- знеболюючі, спазмолітики;
- інстиляції сечового міхура антисептичними розчинами в об'ємі 10-15 мл;
- препарати направленої медіаторної дії, призначають в залежності від виду порушення функції сечового міхура (дивись розділ "Уретерогідронефроз").
Критерії оцінки результатів лікування циститу у дітей:
- відсутність клінічних проявів;
- нормалізація лабораторних даних в сечі;
- відновлення звичного виду слизової при цистоскопії.
Клінічна класифікація грунтується на глибині запального ураження слизової оболонки:
катаральний;
гранулярний;
бульозний;
геморагічний.
Лікування
Гострий цистит:
- антибіотикотерапія (цефалоспорини I-II покоління, напівсинтетичні пеніциліни);
- уросептики.
Призначають два антибактеріальних препарати (антибіотик + уросептик) впродовж 10-20 днів із заміною препаратів кожні 10 днів;
- рослинні антисептики;
- спазмолітики;
- збільшення вживаної рідини.
Хронічний цистит:
- антибіотикотерапія + уросептики;
- рослинні антисептики;
- знеболюючі, спазмолітики;
- інстиляції сечового міхура антисептичними розчинами в об'ємі 10-15 мл;
- препарати направленої медіаторної дії, призначають в залежності від виду порушення функції сечового міхура (дивись розділ "Уретерогідронефроз").
Критерії оцінки результатів лікування циститу у дітей:
- відсутність клінічних проявів;
- нормалізація лабораторних даних в сечі;
- відновлення звичного виду слизової при цистоскопії.
( Протоколи із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я N 394 від 12.05.2010 )