Про надання розяснень щодо застосування норм Податкового кодексу

Спеціальний режим оподаткування, визначений ст. 209 ПКУ, може обрати сільськогосподарське підприємство (резидент), яке провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства. Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (п. 209.6 ст. 209 ПКУ).

Сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських є виробництво у відповідних обсягах сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях.

При цьому слід мати на увазі, що сільськогосподарські підприємства, які орендують земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності, відповідно до Розділу II Закону України від 06.10.98 року № 161 "Про оренду землі" зобов'язані в обов'язковому порядку укладати договори оренди землі з орендодавцями.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації. Факт оренди земельних ділянок (в тому числі і сільськогосподарських угідь) може бути підтверджений виключно даними про реєстрацію договору оренди, а не фактом укладення договорів оренди, сплати орендної плати чи подання договорів на реєстрацію.

Отже, право користування землею, а відповідно і право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, а також на вироблену продукцію (ч. 1 ст. 95 ЗКУ) виникає в орендаря лише після реєстрації договору оренди у встановленому порядку.

Таким чином, сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких договори оренди не укладені, або укладені, але не зареєстровані у встановленому порядку, не може вважатися власно вирощеною з метою застосування спеціального режиму оподаткування.