Про затвердження Методичних рекомендацій щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон України

З метою реалізації положень Земельного кодексу України, законів України "Про землеустрій", "Про охорону земель" щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості, збереження і відтворення родючості ґрунтів та запровадження системи і механізмів раціонального та ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, а також забезпечення виконання пункту 7 Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансування заходів із захисту, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2008 року N 579,

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон України, що додаються.

2. Департаменту ринків рослинництва (Демидов О.А.) довести цей наказ до відома Міністерства аграрної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь агропромислового розвитку обласних державних адміністрацій та управління промисловості та агропромислового розвитку Севастопольської міської державної адміністрації.

3. Міністерству аграрної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням агропромислового розвитку обласних державних адміністрацій та управлінню промисловості та агропромислового розвитку Севастопольської міської державної адміністрації:

3.1. Забезпечити інформування суб'єктів господарювання різних форм власності, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур, щодо зазначених Методичних рекомендацій і рекомендувати їм організовувати виробничу діяльність відповідно до їх положень, як передумови отримання окремих видів державної бюджетної допомоги.

3.2. Спільно з регіональними центрами наукового забезпечення агропромислового виробництва УААН та іншими науковими установами надати допомогу сільгоспвиробникам у розробці та освоєнні науково обґрунтованих сівозмін, адаптованих до конкретних регіональних особливостей, та з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра аграрної політики України Мельника С.І. та віце-президента Української академії аграрних наук Безуглого М.Д.

УДК 631.1 : 631.11 : 631.4 : 551.49 (477)

Методичні рекомендації щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах розраховані на керівників сільських господарств різних форм власності та інших організаторів сільгоспвиробництва в Україні, зацікавлених у запровадженні в нашій країні високої культури землеробства.

Лише при застосуванні науково вивірених і апробованих сівозмін та ефективних агротехнічних прийомів можна реалізувати генетичний потенціал сортів і гібридів сільськогосподарських культур, що особливо важливо в нинішніх умовах при виконанні програми щодо забезпечення продовольчої безпеки нашої держави.

У рекомендаціях узагальнено результати багаторічних досліджень учених наукових установ Української академії аграрних наук, показано, як необхідно формувати сівозміни у різних природно-кліматичних зонах України в сучасних умовах ведення землеробства.

Рекомендовано до тиражування на засіданні бюро Відділення землеробства, меліорації та агроекології УААН 18 липня 2008 р. (протокол N 2).

За редакцією

М.Д.Безуглого - академіка УААН,

А.С.Заришняка - члена-кореспондента УААН

Відповідальні за випуск:

А.С.Заришняк - академік-секретар Відділення землеробства, меліорації та агроекології УААН, член-кореспондент УААН,

В.А.Жилкін - начальник відділу загального землеробства, хімізації та меліорації земель Мінагрополітики України

Міністерство аграрної політики України

Ю.Ф.Мельник - член-кореспондент УААН, С.І. Мельник - кандидат е.наук, О.А. Демидов - кандидат с.-г.наук, В.А. Жилкін

Українська академія аграрних наук

М.В.Зубець, В.П.Ситник, М.Д.Безуглий, В.М.Круть, М.М.Гаврилюк - академіки УААН, В.В.Адамчук, А.С.Заришняк, В.С.Сніговий, І.В.Гриник - члени-кореспонденти УААН, В.Є.Дишлюк, В.А.Кононюк, В.В.Макаренко - кандидати с.-г.наук

ННЦ "Інститут землеробства УААН"

В.Ф.Сайко, Г.А.Мазур - академіки УААН, П.І.Бойко, М.М.Єрмолаєв - доктори с.-г. наук

ННЦ "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського" УААН

А.І.Фатєєв - доктор с.-г. наук

Інститут зернового господарства УААН

Є.М.Лебідь - академік УААН

Інститут землеробства південного регіону УААН

А.М.Коваленко - кандидат с.-г. наук

Інститут цукрових буряків УААН

Я.П.Цвей - кандидат с.-г.наук

Інститут сільського господарства Полісся УААН

А.О.Мельничук - кандидат с.-г. наук

Інститут землеробства і тваринництва західного регіону УААН

О.Й.Качмар - кандидат с.-г. наук

Сумський інститут агропромислового виробництва УААН

М.Г.Собко - кандидат с.-г.наук

Інститут кормів УААН

В.Ф.Петриченко - член-коресподент УААН

Перехід до ринкових відносин і вступом України до СОТ зумовив необхідність орієнтуватись у ринкових умовах виробництва сільськогосподарської продукції, ефективно розпоряджатися виробничими, кадровими та фінансовими ресурсами сільгосппідприємств, кваліфіковано оцінювати кон'юнктуру ринку та запобігати можливим негативним чинникам навколишнього середовища. Розуміння цих проблем, правильна маркетингова стратегія, ефективне використання всього ресурсного і технологічного потенціалу аграрних підприємств можуть принести позитивні результати.

Завдяки економічно обґрунтованому розширенню асортименту сільськогосподарської продукції, упровадженню сучасних технологій, систем сівозмін та нових сортів сільськогосподарських культур, налагодженню нових каналів збуту продукції товаровиробники мають можливість забезпечити прибутковість свого виробництва.

Нині виробництво конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції можливе лише на основі всезростаючої культури землеробства. Підвищення родючості ґрунтів є необхідною умовою для запровадження передових агротехнологій за раціонального використання місцевих ґрунтово-кліматичних ресурсів, засобів інтенсифікації та системи сівозмін.

У сучасному землеробстві з поглибленням процесів спеціалізації та концентрації виробництва роль сівозмін зростає. Ні добрива та зрошення, ні пестициди, що застосовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур, не дають можливості повністю позбавитись від бур'янів, шкідників та хвороб. Більше того, чим краще удобрюються, зрошуються земельні угіддя, тим сприятливіші умови створюються для розвитку бур'янів і хвороб.

Зниження врожаю багатьох культур за відсутності сівозмін є наслідком однобічного використання поживних речовин ґрунту, накопичення в ньому шкідників і збудників хвороб, а також різних токсичних речовин - продуктів життєдіяльності рослин і ґрунтових мікроорганізмів.

Недостатня кількість інформації та науково обґрунтованого пояснення причин негативних наслідків порушення правил чергування культур, що призводить не лише до зниження врожаю, а й до погіршення його якості сільгосппродукції, спричинили необхідність підготовки цих методичних рекомендацій. У них узагальнено передовий досвід та результати багаторічних досліджень в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України з урахуванням спеціалізації господарств.

Результати досліджень Інституту землеробства та інших науково-дослідних установ Української академії аграрних наук показують, що науково обґрунтована сівозміна є основою землеробства, запорукою його стабільності, оскільки істотно впливає на водний, поживний, біологічний режими ґрунту, швидкість детоксикації шкідливих речовин, які надходять у ґрунт в процесі сільськогосподарського виробництва. Розроблено і рекомендовано системи сівозмін, що ґрунтуються на зональному принципі розвитку землеробства в Україні. Ці системи, які пройшли тривале випробування, можуть бути використані в господарствах різної спеціалізації. Вони здатні допомагати не лише виростити хороший урожай, а й забезпечити охорону довкілля, зберегти й підвищити природну родючість ґрунтів. Отже, ці розробки будуть дуже корисними для тих умілих господарів нового тисячоліття, які орієнтуються на новітні технології вирощування зернових (зокрема пшениці озимої, кукурудзи на зерно, ячменю) та олійних культур (соняшнику, сої, ріпаку озимого і ярого) тощо.

Методичні рекомендації щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах у різних ґрунтово-кліматичних зонах (далі - Методичні рекомендації) підготовлені з метою надання допомоги суб'єктам господарювання різних форм власності, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур, в організації виробничої діяльності яка може забезпечити збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищити їх екологічну стійкість та родючість ґрунтів.

Терміни, що використовуються у Методичних рекомендаціях, мають таке значення:

Сівозміна - чергування сільськогосподарських культур (і пару) у часі і на території згідно з науково обґрунтованими для певних культур нормами періодичності, що базуються на особливостях біологічної взаємодії культур та впливу їх на родючість ґрунту.

Схема сівозміни - набір сільськогосподарських культур і пару у порядку їх науково обґрунтованого чергування в сівозміні.

Система сівозмін - раціональне поєднання різних сівозмін, спрямоване на продуктивне використання земель відповідно до спеціалізації господарства.

Типи сівозмін - сівозміни різного виробничого призначення, які різняться за видом основної рослинницької продукції.

Терміни, що визначені ДСТУ "Посіви сільськогосподарських культур. Оцінка попередників та періодів чергування у сівозміні".

Класифікація попередників - поділ попередників сільськогосподарської культури в сівозміні на класи за бальною оцінкою їх ефективності.

Попередник найкращий - попередник, який за будь-яких агротехнічних і кліматичних умов забезпечує найвищу урожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Попередник хороший - попередник, який стабільно забезпечує високу врожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Примітка. Рівень урожайності культури після цього попередника нижчий за найкращого попередника не біль, ніжна 10%.

Попередник допустимий - попередник, який не гарантує сталості врожайності наступної культури, а за екстремальних умов зумовлює різке зниження її продуктивності.

Попередник умовно допустимий - попередник, після якого умови вирощування для наступної культури помітно погіршуються.

Попередник недопустимий - попередник, після вирощування якого створюються вкрай негативні умови водно-фізичного, поживного, фітосанітарного стану ґрунту для наступної культури, а також з агротехнічних причин, коли попередник дозріває значно пізніше строків сівби культури, або (в разі багаторічних трав) - попередник не може бути використаний як покривна культура.

Основні причини зниження врожайності і погіршення якості врожаю за беззмінного вирощування сільськогосподарських культур пов'язані з однаковим використанням поживних речовин ґрунту, значною забур'яненістю посівів, їх ушкодженням шкідниками і хворобами, накопиченням у ґрунті різних токсичних речовин - продуктів життєдіяльності рослин і мікроорганізмів.

Сівозміни є основою стабільності землеробства, оскільки вони позитивно впливають на всі важливі ґрунтові режими, насамперед, поживний і водний, а також повітряний і тепловий, сприяють активній детоксикації шкідливих речовин, визначаючи, таким чином, весь комплекс умов розвитку складного агробіоценозу, найважливішою складовою якого є зелені рослини.

Наукові принципи побудови сівозмін передбачають правильний підбір попередників та оптимальне поєднання одновидових культур із дотриманням допустимої періодичності їх повернення на одне й те ж поле. За такої побудови сівозміни перш за все виконують основну біологічну функцію - фітосанітарну і дозволяють максимально зменшити обсяги застосовуваних хімічних засобів захисту рослин.

До порушень встановлених вимог чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах або навіть беззмінних посівів спонукає кон'юнктура ринку сільськогосподарської продукції яка диктує виробництво, у першу чергу, "прибуткових" культур. Проте розвиток землеробства в нашій країні загалом повинен базуватися на впровадженні раціональної системи сівозмін - польових, кормових і спеціальних.

За існуючого рівня економічного розвитку в процесі формування структури посівних площ і порядку розміщення культур у сівозмінах слід керуватися матеріально-технічними можливостями конкретних виробників та необхідністю адаптації виробництва до природно-кліматичних умов регіонів. За показниками атмосферного зволоження вони поділяються на підзони достатнього (560-600 мм опадів), нестійкого (480-500 мм) і недостатнього (350-450 мм) зволоження, що обумовлює особливості складу (насичення) і чергування культур у сівозмінах, потребує диференційованого підходу до організації і побудови сівозмін.

Результати досліджень зарубіжних та вітчизняних учених свідчать про зростання ролі сівозмін як організуючої і функціональної моделі системи землеробства у вирішенні основних проблем його розвитку - високої, сталої продуктивності сівозмін при забезпеченні відтворення родючості ґрунтів і охорони навколишнього середовища. За умов повного освоєння зональних науково обґрунтованих сівозмін у комплексі з іншими технологічними заходами можна підвищити продуктивність землі на 40-50%, забезпечивши при цьому відтворення родючості ґрунтів і збереженість навколишнього середовища.

У зв'язку з вище викладеним на значну увагу заслуговує організація сівозміни у різних господарських формуваннях, яким необхідна вузька спеціалізація виробництва на різних за величиною площах землекористування з короткими ротаціями. Тривалість ротації сівозміни зумовлює культура, яка має найдовший період повернення культур на попереднє місце в сівозміні. Наприклад, для цукрових буряків цей період становить 3-4 роки і їх можна вирощувати на одному полі чотирипільної сівозміни з насиченням іншими культурами і з меншим періодом. У сівозмінах з короткою ротацією соняшнику слід відводити половину одного поля, щоб забезпечити необхідний період поетапного повернення цієї культури. Або ж необхідно розміщувати цю культуру спочатку в одній сівозміні, потім в іншій.

3.1. Організація території при впровадженні сівозмін

Створення нових господарств, у тому числі й фермерських та різних агрофірм, починається з відводу землі. Від якості орних земель (родючості) залежить ефективність майбутньої господарської діяльності. Основні ґрунтово кліматичні зони України мають свої особливості, характерні для кожної з них. Так, особливість Полісся - строкатість ґрунтів щодо родючості. За існуючими відмінностями ґрунти можна об'єднати у чотири ґрунтово-екологічні групи:

ґрунти універсального використання, родючі переважно супіщаного гранулометричного складу, придатні для вирощування всіх районованих культур (перша ґрунтово-екологічна група);

ґрунти піщані з малою водомісткістю (друга група);

перезволожені мінеральні ґрунти (третя група);

торфоболотні осушені ґрунти (четверта група).

На піщаних ґрунтах другої ґрунтово-екологічної групи земель можна одержувати порівняно високі врожаї таких культур, як люпин на зерно, а також зелену масу в чистих і змішаних посівах, жито озиме на зерно і зелену масу, овес на зерно і зелену масу в чистих і змішаних посівах, кукурудзу на зелену масу, картоплю.

На перезволожених ґрунтах (третя ґрунтово-екологічна група) добре ростуть трави багаторічні бобові і однорічні бобово-злакові, ярі зернові і обмежено - озимі зернові культури. Але вони не придатні для вирощування картоплі.

Осушені торфоболотні ґрунти (четверта ґрунтово-екологічна група) придатні для вирощування трав багаторічних злакових і однорічних бобово-злакових, картоплі, кукурудзи на силос та овочів (капусти, моркви, буряків столових) та кормових буряків. У західних районах на осушених землях культивують озимі та ярі колосові культури.

У лісостеповій і степовій зонах строкатість ґрунтів менш виразна. Проте ґрунти цих зон зазнають ерозійних процесів. Тому тут головне завдання полягає в тому, щоб запобігти змиву орного шару ґрунту, перш за все, захистити ґрунти від ерозії. У цих регіонах інтенсивність ерозійних процесів залежить від крутизни схилу і культур, що вирощуються. Ці процеси посилюються за впровадження на схилах просапних культур і зменшуються, коли вирощуються культури суцільного посіву. Багаторічні трави сприяють зменшенню ерозійних процесів до мінімуму.

Згідно з вимогами контурно-меліоративної організації території орні землі Степу і Лісостепу виділяються в чотири технологічні групи: з величиною схилу від 0 до 3 градусів (перша технологічна група земель), від 3 до 7 градусів (друга група), з величиною схилу більше 7 градусів (третя група), землі в заплавах річок (четверта технологічна група).

Сівозміни планують таким чином, щоб поля кожної з них знаходились в одній ґрунтово-екологічній або технологічній групах земель і були рівновеликими. Розміщення полів однієї сівозміни у декількох ґрунтово-екологічних або технологічних групах земель дуже ускладнює, а іноді й зовсім унеможливлює освоєння і ведення сівозміни. Як уже зазначалось, тривалість ротації сівозміни залежить від культури, яка має найдовший період повернення на попереднє місце вирощування. Дотримання цієї вимоги дає змогу вирощувати потрібну культуру на максимально можливій площі. Наприклад, для буряків цукрових період повернення становить 3-4 роки і їх можна вирощувати на одному полі чотирипільної сівозміни. Насичення сівозміни буряками цукровими становитиме 25%. У п'ятипільній сівозміні при одному полі буряків цукрових насичення сівозміни буде лише 20%.

З максимальним насиченням соняшник треба вирощувати у восьмипільній, льон - у семипільній сівозмінах, або на половині поля в чотири - чи трипільних сівозмінах з поперемінним розміщенням цих культур як на одній, так і на іншій половинах поля через ротацію. Або поперемінно в різних сівозмінах протягом ротації. Періодичність повернення культур на попереднє місце вирощування у сівозмінах наведено в табл. 1.

Продуктивність культур значною мірою залежить від розміщення їх у сівозміні. Можливість одержання максимального врожаю залежить від розміщення культур після кращих попередників (табл. 2). При дотриманні зазначених періодів повернення на попереднє місце вирощування можна складати схеми сівозмін будь-якого типу та виду. При цьому слід уникати насичення сівозміни культурами, близькими між собою біологічно (колосовими зерновими, бобовими). Не рекомендується розміщувати колосові зернові після колосових більше двох років, бобових після бобових.

Структура посівних площ господарства залежить від ґрунтово-кліматичних умов і прийнятої спеціалізації. Співвідношення окремих культур може значно варіювати. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві продуктів тваринництва, структура посівних площ залежить від складу кормових культур. У господарствах, що займаються виробництвом продукції рослинництва, структура посівних площ залежить від виду продукції, на якій базується спеціалізація.

Примітки:

* - у Степу можливий повторний посів пшениці озимої після пшениці, яку вирощували після пару чорного;

** - повторний посів до 3-4 років з перервою, що відповідає строку повторного посіву.

Примітка: х - найкращий, д - допустимий, уд - умовно допустимий, н - недопустимий попередники.

Для різних господарств зараз найбільш прийнятними є сівозміни з короткою ротацією. На більшість культур розміщення їх у чотири-, шестипільних сівозмінах не впливає негативно на рівень урожаю. У табл. 4-7 наведені різноротаційні сівозміни із зразковим чергуванням культур залежно від спеціалізації господарств. Рекомендовані схеми чергування культур у сівозмінах в умовах Степу і Лісостепу слід запроваджувати на землях першої технологічної групи, тобто на землях з крутизною схилів не більше 3 градусів. Винятком із цього може бути організація овочевих сівозмін у заплавах річок. Для Полісся наведено схеми сівозмін на землях трьох ґрунтово-екологічних груп із чотирьох, а саме: на землях першої супіщаної групи, універсального використання, на піщаних і торфоболотних осушених землях.

Набір культур уточнюється з урахуванням зональних і ґрунтових умов розміщення господарств, їхньої спеціалізації (виробництво тваринницької чи рослинницької продукції) та з урахуванням рекомендованого співвідношення кормів для господарств із різною спеціалізацією і структурою посівних площ. Господарства, що займаються виробництвом продукції рослинництва, можуть мати ще вужчу спеціалізацію, зорієнтовану здебільшого на вирощування однієї чи двох культур. Щоправда, це ускладнює організацію науково обґрунтованого чергування культур у сівозмінах, змушує запроваджувати посіви додаткових культур для його покращання.

На всіх полях сівозміни попередником для культур нововведеної схеми мають бути один-два попередники. Для освоєння нової сівозміни потрібен певний час. За неможливості вирощувати культуру згідно з новою схемою тимчасово вводяться культури-замінники. Наприклад, замінниками люцерни в сівозміні можуть бути однорічні трави і еспарцет (табл. 3). Краще, коли попередником є пшениця озима. У цьому випадку для освоєння сівозміни потрібно три роки.

Нижче наведено схеми ґрунтозахисних сівозмін для різних еколого-технологічних груп земель України.

Примітка. Крім того, землі III еколого-технологічної групи можуть бути виведені з обробітку і зі складу орних з наступним залуженням, включаючи і природне, або залісненням.

Примітка. Планове чергування культур у сівозміні: 1 - люцерна; 2 - люцерна; 3 - пшениця озима - 6 га, кукурудза на зерно - 4 га; 4 - соя - 2,5 га, кукурудза на силос - 4 га, горох - 3,5 га; 5 - озимі на зелений корм - 3,5 га, ячмінь - 6,5 га, літній посів і підсів люцерни - 10 га.

4.1 Зона Степу

Степова зона України займає південну та південно-східну частини країни і складає 46,5% площі її сільськогосподарських угідь. Залежно від ґрунтового покриву, теплового режиму та зволоження території зону ділять на північну та південну підзони. Природною зоною між ними є лінія переходу чорноземів звичайних у південні.

Степ північний. У підзону входять Дніпропетровська, Донецька області, південні та південно-східні райони Кіровоградської, Полтавської і Харківської областей, північні райони Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей, північна і центральна частина Одеської області. Середньорічна кількість опадів - 425-450 мм, співвідношення кількості опадів і температури - гідротермічний коефіцієнт Селянинова (ГТК) - становить 0,76-0,89.

Степ південний. Охоплює південні та південно-західні райони Одеської області, південні райони Херсонської області і Автономну Республіку Крим. Середньорічна кількість опадів становить 350-400 мм, ГТК - 0,45-0 75.

Спеціалізація землеробства в зоні Степу - вирощування зерна. Основними зерновими культурами є пшениця озима, кукурудза, ячмінь, технічними олійними - соняшник, ріпак, соя.

Враховуючи біологічні особливості провідних культур, доцільно використовувати таку їх частку в сівозміні за умов забезпечення кращими попередниками: пшеницю озиму - у північних районах Степу до 40-50%, у південних - 30%. Можливе розширення посівів пшениці озимої за умов збільшення у складі попередників частки чистих та зайнятих парів. Ячмінь у структурі посівних площ не повинен перевищувати 10-15%, оскільки збільшення його площі посіву, як правило, призводить до зниження урожайності.

Склад попередників для формування продуктивності кукурудзи не має такого важливого значення, як для пшениці. Тому у всіх районах Степу частка кукурудзи може зростати до 40-50%, а в спеціалізованих сівозмінах - і більше.

Чорний пар у структурі посівних площ північних районів зони становить не менше 5%, у центральних - 5-10%, у південних - 10-20%. Гарантоване накопичення вологи в ґрунті до сівби пшениці озимої в південному Степу, як правило, забезпечує саме чорний пар. За таких умов його частка в структурі посівних площ повинна становити 18-20%, що дасть можливість розмістити після нього близько 60% посівів пшениці озимої.

У посушливій зоні необхідно збільшувати площі посівів сорго, питома вага якого може складати до 10% у групі зернових культур.

Технічні культури, які вирощуються в регіоні, порівняно високо рентабельні, тому їх часто висівають на необґрунтовано великих площах, особливо соняшник. Надмірна частка в структурі посівних площ (понад 15%) цієї культури призводить до висушування ґрунту, у тому числі й глибоких його шарів, що негативно відбивається на врожайності наступних за ним 2-3 культур. У зв'язку з цим у сівозмінах південного Степу, якщо це не диктується суто господарськими потребами, слід оптимізувати площі посівів соняшнику, замінюючи його посівами сої.

За останні роки у кілька разів збільшені площі посіву ріпаку озимого, який у структурі посівних площ має на сьогодні близько 5%. Враховуючи низьку зимостійкість цієї культури, подальше збільшення її посівів недоцільне. Насичення сівозмін технічними культурами у господарствах, що спеціалізуються на їх вирощуванні, не повинно перевищувати 20-22%.

Збільшення питомої ваги зернових культур в оптимальних межах у сівозміні як за рахунок пшениці озимої, так і за рахунок кукурудзи не призводить до зниження врожайності зернових культур ні після окремих попередників, ні в сівозмінах у цілому. Проте основною зерновою культурою має бути кукурудза, питома вага якої в структурі посівних площ може становити до 50%.

На поливних землях треба розміщувати високорентабельні культури, які добре реагують на зрошення. У цьому випадку головним завданням є виробництво зерна, переважно кукурудзи і зрошувані землі необхідно використовувати під культури з різною тривалістю вегетаційного періоду з урахуванням вологозабезпеченості, або гідромодуля конкретної зрошувальної системи для рівномірного розподілу поливної води протягом поливного сезону.

При формуванні структури посівних площ необхідно передбачати обґрунтоване поєднання вологолюбних культур з культурами, які належать до так званої групи буферності щодо режиму зрошення. Цими культурами є озимі та ярі зернові, ріпак, гірчиця, ранні кормові сумішки, люцерна на насіння та інші. Таке поєднання дає змогу уникнути "пікових" періодів при зрошенні і раціональніше використовувати поливну воду.

За останні роки на зрошуваних землях набула поширення досить рентабельна культура соя. Насичення нею сівозмін може становити 20-25%, а в спеціалізованих господарствах в умовах зрошувальних систем з високою водозабезпеченістю - до 50%.

Овочеві культури тепер вирощуються в спеціалізованих господарствах, де вони займають 70-90% посівної площі.

Обов'язковим компонентом сівозмін на зрошуваних землях повинні бути багаторічні бобові трави, питома вага яких у сучасних умовах може становити 16-20% (вивідне поле). Якщо господарство не займається тваринництвом, то бобові трави потрібно вирощувати на насіння.

Структура посівних площ і орієнтовні сівозміни для зони Степу подані в таблицях 4-5.