Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель

Відповідно до статті 26 Закону України "Про охорону земель" та постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.04 N 681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель"

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо здійснення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель (додаються).

2. Довести наказ до відома начальників обласних головних, Київського та Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів.

3. Методичні рекомендації опублікувати у журналі "Землевпорядний вісник" та розмістити на веб-сайті Комітету.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника голови Комітету К.Г.Радченка.

1. Відповідно до статті 179 Земельного кодексу України природно-сільськогосподарське районування є основою для оцінки земель і розробки землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

1.2. Згідно зі статтею 26 Закону України "Про охорону земель" природно-сільськогосподарське районування земель є основою для поділу земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки, встановлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони), визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу, встановлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель з урахуванням їхніх геоморфологічних, природно-кліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей територій.

1.3. Природно-сільськогосподарське районування є також інформаційною базою державного земельного кадастру й основою для розробки схем землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, систем ведення сільського господарства і проектів землеустрою.

1.4. Необхідність природно-сільськогосподарського районування земель викликана великим розмаїттям природних умов України, що зумовлюють обов'язкову науково обґрунтовану диференціацію земель сільськогосподарського використання, їх охорони та впровадження заходів щодо підвищення їхньої продуктивності.

1.5. Метою даних Методичних рекомендацій (надалі - Рекомендацій) є встановлення послідовності здійснення природно-сільськогосподарського районування земель України і визначення складу, змісту та організації робіт при проведенні районування.

1.6. Рекомендації підготовлені із дотриманням чинних нормативно-правових актів, які регулюють використання й охорону земель.

2.1. Природно-сільськогосподарське районування будується за системою, яка являє собою ієрархічні взаємопідпорядковані таксономічні виділи - від природно-сільськогосподарської зони до природно-сільськогосподарського району в межах рівнинної частини України і від гірської природно-сільськогосподарської області до природно-сільськогосподарського району в межах гірських систем України.

2.2. Природно-сільськогосподарська зона - найвища таксономічна одиниця районування території України, яка характеризується відповідним балансом тепла й вологи, що визначає головні особливості ґрунтоутворення, формує зональні типи та підтипи ґрунтів, яким притаманні зональні типи сільськогосподарського виробництва, визначені співвідношенням земельних угідь, у тому числі сільськогосподарських, а також певні системи агротехнічних і меліоративних заходів.

2.3. Природно-сільськогосподарська провінція - частина зони, що характеризується фаціальними особливостями ґрунтового покриву, з наростанням континентальності клімату (в тому числі тривалості вегетаційного періоду, його тепло- й вологозабезпеченості, сніжності зими, наявності суховійних явищ тощо). Для кожної провінції притаманні певний набір сільськогосподарських культур і відповідна агротехніка.

2.4. Природно-сільськогосподарський округ - частина провінції, яка відрізняється геоморфологічними та гідрологічними особливостями, характером ґрунтоутворювальних порід, макро- й мезокліматом, а також контурністю сільськогосподарських угідь і небезпекою прояву ерозійних процесів.

2.5. Природно-сільськогосподарський район - територіальний комплекс у межах адміністративної області, який є частиною природно-сільськогосподарського округу і характеризується відносно однорідними ґрунтово-кліматичними умовами, подібністю розчленованості й дренованості та інших показників, що впливають на продуктивність земель.

2.6. Гірська природно-сільськогосподарська область - гірська система, що відзначається різнорідними типами висотної поясності, з якими пов'язані особливості сільськогосподарського використання земель. Поділ гірської природно-сільськогосподарської області на провінції, округи і райони здійснюють аналогічно поділу природно-сільськогосподарської зони.

3.1. Природно-сільськогосподарське районування виконують у три стадії:

підготовчі роботи;

складання схеми природно-сільськогосподарського районування;

еколого-господарська характеристика одиниць районування.

3.2. На стадії підготовчих робіт проводять:

а) збір і аналіз необхідної інформації, в тому числі стосовно:

принципів, підходів та конкретних результатів існуючих видів природного районування - фізико-географічного, агрокліматичного, агроґрунтового, геоморфологічного, гідрогеологічного, ландшафтного;

регіональних особливостей господарського використання земель, у тому числі систем землеробства, структури посівних площ, продуктивності земель (родючості ґрунтів);

б) підготовку картографічної основи для схеми природно-сільськогосподарського районування.

3.3. На стадії складання схеми природно-сільськогосподарського районування межі природно-сільськогосподарських зон, провінцій та округів встановлюють у два етапи; на першому - виходячи з вимог до змісту відповідного таксона; на другому - уточнюють із таким розрахунком, і щоб вони збігалися з межами природно-сільськогосподарських районів.

3.4. Схему природно-сільськогосподарських зон районування розробляють послідовно - від найвищих таксономічних одиниць (природно-сільськогосподарських зон та гірських областей) до нижчих таксонів (провінцій, округів, районів). Для кожної таксономічної одиниці враховують притаманні їй поєднання природних умов і пов'язані з ними особливості використання земельного фонду, насамперед сільськогосподарського.

3.5. Оскільки природно-сільськогосподарським зонам властивий комплекс ґрунтово-кліматичних показників, що зумовлюють утворення зональних типів та підтипів ґрунтів, межі зон збігатимуться з ареалами зональних ґрунтів. Таким чином, у зонах панують певні типи й підтипи ґрунтів, із чим пов'язані відповідні особливості (сільськогосподарського виробництва, співвідношення між різними сільськогосподарськими та іншими земельними угіддями (зокрема, лісовими)).

3.6. Природно-сільськогосподарські провінції, які являють собою складові зон, виділяють за наростанням континентальності клімату, що проявляється як у зміні тепло- і вологозабезпечення та тривалості вегетаційного періоду й пов'язаного з цим гідротермічного режиму ґрунтів, так і з урахуванням біологічної продуктивності земель.

Значною мірою межі провінцій збігаються з природними рубежами, головним чином із долинами великих річок.

3.7. Межі природно-сільськогосподарських кругів, які відзначаються, передусім, специфікою будови поверхні, складом і характером ґрунтоутворювальних порід, встановлюють з обов'язковим урахуванням схеми геоморфологічного районування, що враховує саме ці показники.

3.8. Найважливішим етапом природно-сільськогосподарського районування є виділення районів, що відповідають його основному таксономічному рівню. Природно-сільськогосподарський район являє собою частину округу, якому притаманна спільність чинників, що визначають продуктивність земель, рівень їх використання та ефективність сільськогосподарського виробництва. Це, насамперед, кліматичні, геоморфологічні, гідрологічні умови, специфічна структура ґрунтового покриву, властивість ґрунтів, певні співвідношення земельних (у тому числі сільськогосподарських) угідь і питома вага зрошуваних та осушених земель.

3.9. При визначенні меж природно-сільськогосподарських районів необхідно дотримувати таких вимог і правил:

природно-сільськогосподарські райони виділяють у межах адміністративних областей, чим, з одного боку, підкреслюють господарську пріоритетність областей, а з другого - досягають зручності складання переліку сільськогосподарських районів, їх позначення й відповідно користування матеріалами районування;

межі природно-сільськогосподарських районів встановлюють в ув'язці з матеріалами (схемами) інших районувань, зазначених у пункті 3.2. Рекомендацій.

3.10. Для кожної зони враховують основні показники, що кардинально впливають на продуктивність земель і, таким чином, є критеріями виокремлення природно-сільськогосподарських районів. Зокрема, для зони Полісся значну увагу при виділенні меж природно-сільськогосподарських районів приділяють гідроморфності та гранулометричному складу ґрунтів і ґрунтоутворювальних порід. Для останніх дуже важливі також їхні походження й будова (наявність і глибина залягання суглинкових прошарків, елювію магматичних та карбонатних порід тощо).

3.11. Для лісостепової й степової зон поряд з ґрунтовим фактором в обов'язковому порядку враховують провідний показник районування цих зон - рівень еродованості (в тому числі дефльованості), а також беруть до уваги дренованість території, з якою пов'язаний гідроморфізм ґрунтів.

3.12. Серед найважливіших показників, які враховують при районуванні, є агрокліматичні. Це пов'язано з необхідністю розподілу природно-сільськогосподарських провінцій та округів на території, однорідні в кліматичному відношенні, що досягається регламентацією допустимих коливань кліматичних показників у межах природно-сільськогосподарських районів. Згадана регламентація стосується, передусім, гідротермічних коефіцієнтів і суми ефективних температур. Допустимі такі коливання:

а) щодо гідротермічного коефіцієнта за Селяніновим:

у зоні Полісся, а також у північній та західній частинах Правобережного Лісостепу - 0,2;

у зоні Степу, в Лівобережному і південній частині Правобережного Лісостепу - 0,1;

у зоні Посушливого Степу та сухостеповій зоні - менше 0,1;

б) за сумою активних температур понад 10 град. С:

у межах Карпатської гірської області - 400-600 град. С;

у лісостеповій зоні - 150-300 град. С;

на Поліссі та в зоні Степу - 100-200 град. С.

3.13. З метою обґрунтування меж природно-сільськогосподарських районів, у разі необхідності складають спеціальні картосхеми, на яких фіксують питому вагу змитих, дефльованих, засолених і перезволожених ґрунтів.

3.14. Для визначення територіальних закономірностей розподілу факторів родючості у міру потреби складають допоміжні картограми (вміст гумусу і потужність гумусованого профілю, вміст фізичної глини та мулу тощо).

3.15. Межі природно-сільськогосподарських районів повинні збігатися з межами сільських рад, що забезпечуватиме ув'язку з показниками кількісного обліку земель.

3.16. Оскільки зміна різних природних елементів на місцевості відбувається переважно поступово, встановлення (й зображення на схемі) меж природно-сільськогосподарських районів в узгодженні з межами сільрад дасть змогу наблизити до природних рубежів також межі округів, провінцій і зон.

4.1. Для кожного територіального таксона районування розробляють еколого-господарську характеристику за такими показниками:

4.2. Клімат (середньобагаторічні показники):

а) розподіл опадів по місяцях і за рік;

б) мінімальні та максимальні суми річних опадів;

в) середньорічна температура повітря;

г) сума активних температур (понад + 10 град. С);

ґ) гідротермічний коефіцієнт за Селяніновим (ГТК);

д) тривалість вегетаційного періоду;

є) запаси продуктивної вологи в ґрунті на початок вегетаційного періоду;

є) кількість днів із суховіями.

4.3. Геоморфологія, рельєф і гідрологія:

а) належність території до певних геоморфологічних регіонів та їхні характерні особливості;

б) основні типи рельєфу, їх співвідношення, розчленованість і дренованість поверхні;

в) поверхневі води (річкова мережа);

г) ґрунтові води (глибина залягання за елементами рельєфу та мінералізація).

4.4. Ґрунтовий покрив:

а) площі й питома вага агровиробничих груп ґрунтів;

б) основні властивості та показники ґрунтів (гумус - вміст, глибина профілю; вміст фізичної глини і мулу; кислотність - рН тощо);

в) площа й питома вага деградованих і малопродуктивних земель у складі орних угідь;

г) площа й питома вага особливо цінних земель (ґрунтів).

4.5. Якісна характеристика сільськогосподарських угідь:

а) механічний склад;

б) засоленість;

в) солонцеві комплекси;

г) кислотність;

ґ) перезволоженість;

д) заболоченість;

є) кам'янистість (скелетність);

є) дефльованість;

з) еродованість.

4.6. Придатність ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур, їх бонітування та оцінка земель.

4.7. Співвідношення земельних угідь:

а) загальна площа земельних угідь;

б) загальна площа сільськогосподарських угідь, у тому числі:

ріллі (зокрема, розораність, %),

багаторічних насаджень,

сіножатей,

пасовищ;

в) лісистість (площа, %), у тому числі площа лісосмуг;

г) висновки щодо оптимізації структури угідь.

5. За результатами районування складають схему й карту природно-сільськогосподарського районування масштабу 1:500 000 з відповідним текстовим і графічним поясненням щодо одиниць природно-сільськогосподарського районування.