Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України "Про призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Євграфова Павла Борисовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни - суддя-доповідач,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України "Про призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення" від 20 квітня 2000 року N 1686-III.

Заслухавши суддю-доповідача Малинникову Л.Ф. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати Постанову Верховної Ради України "Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України "Про призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення" від 20 квітня 2000 року (далі - Постанова) такою, що не відповідає Конституції України, зокрема пунктам 15, 20 статті 85, частині третій статті 84, частині першій статті 93.

Як зазначається у конституційному поданні, Постанова суперечить Конституції України як за змістом, так і за процедурою розгляду та її ухвалення. Відповідно до пункту 20 статті 85 Конституції України Верховна Рада України має право лише призначати половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. У той же час прийняттям Постанови парламент "здійснив акт відкликання або звільнення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення", що, на думку народних депутатів України, суперечить зазначеним конституційним положенням.

Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що Постанову прийнято з порушенням частини третьої статті 84 Конституції України, якою передбачено особисте голосування, оскільки голосування за деяких народних депутатів України здійснено іншими особами.

Народні депутати України вбачають неконституційність Постанови також у тому, що при її прийнятті не було додержано вимог частини першої статті 93 Конституції України.

2. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань своєю ухвалою відмовила у відкритті конституційного провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом.

3. Автори конституційного подання зазначають, що Верховна Рада України, прийнявши Постанову, якою безпідставно було скасовано нормативний акт, анулювала повноваження членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, призначених 16 березня 1999 року. На думку народних депутатів України, прийняття таких постанов є неконституційним, оскільки може призвести до істотних юридичних наслідків щодо порушення прав людини.

Вивченням матеріалів, доданих до конституційного подання і надісланих Верховною Радою України на запит судді-доповідача Конституційного Суду України, встановлено таке.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) є конституційним державним органом, до складу якого входить вісім осіб. Чотири члени Національної ради відповідно до пункту 20 частини першої статті 85 Конституції України призначаються Верховною Радою України, чотири члени Національної ради згідно з пунктом 13 частини першої статті 106 Конституції України - Президентом України.

Постановою Верховної Ради України "Про склад Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення" від 15 грудня 1994 року затверджено склад Національної ради. Постановою Верховної Ради України повноваження складу Національної ради припинено у 1999 році.

На підставі пункту 20 частини першої статті 85 Конституції України парламент своєю Постановою 16 березня 1999 року призначив чотирьох членів Національної ради. Президент України на той час членів Національної ради не призначав.

У лютому 2000 року Верховна Рада України ухвалила заслухати звіт призначених нею членів Національної ради про виконану роботу за 1999 рік з метою її оцінки та прийняття рішення про доцільність подальшої роботи Національної ради в існуючому складі.

Після обговорення відповідного звіту (як це випливає із стенограми) Верховна Рада України Постановою від 20 квітня 2000 року визнала такою, що втратила чинність, Постанову Верховної Ради України "Про призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення" від 16 березня 1999 року. На цій підставі Голова новообраної Національної ради Б.Холод видав наказ за N 17 від 23 червня 2000 року про звільнення з 5 травня 1999 року членів Національної ради, призначених 16 березня 1999 року.

Окремими постановами Верховної Ради України від 18 травня 2000 року за N 1718-III, N 1719-III, N 1720-III, N 1721-III призначено членів Національної ради. Президент України відповідно до своїх конституційних повноважень Указом від 9 червня 2000 року N 778/2000 призначив чотирьох членів Національної ради.

Стаття 3.2.4 Регламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 року передбачає, що парламент може скасувати своє рішення, але з дотриманням законодавчої процедури чи відповідно процедури прийняття інших актів.

Згідно зі статтями 85, 106 Конституції України Верховна Рада України та Президент України наділені правом лише призначати членів Національної ради. Механізму їх звільнення Конституція України не встановила. Дострокове припинення повноважень членів Національної ради, а також їх ротація регламентуються відповідними положеннями законів України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року та "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23 вересня 1997 року, конституційність яких народними депутатами України не оспорюється. Проте сам порядок звільнення законами чітко не врегульований. Частина перша статті 10 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" передбачає дострокове припинення повноважень члена Національної ради, у тому числі, в разі порушення ним вимог статті 11 цього Закону щодо належного виконання своїх обов'язків, а також у разі висловлення недовіри Верховною Радою України призначеному нею члену Національної ради.

Конституційне подання з цього питання містить тільки посилання на невідповідність закону "форми припинення повноважень посадових осіб України шляхом безпідставної відміни нормативного акта". Перевіркою матеріалів встановлено, що на підставі Постанови видано наказ про звільнення. Проте зазначених вище обставин не відображено у конституційному поданні та аргументів щодо них народними депутатами України не наведено.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що твердження про невідповідність Конституції України Постанови не має правового обгрунтування, як це передбачено статтею 39 Закону України "Про Конституційний Суд України".

4. Згідно зі статтею 152 Конституції України підставою для визнання Конституційним Судом України законів та інших правових актів неконституційними може бути порушення лише тієї процедури їх розгляду, ухвалення або набрання чинності, яка встановлена Конституцією України.

Статтею 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що у конституційному поданні про визнання правового акта неконституційним повинні бути наведені правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності, дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилається суб'єкт конституційного подання (копії цих матеріалів і документів додаються).

Суб'єкт права на конституційне подання не посилається на юридично встановлені факти порушення вимог частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення голосування народним депутатом України особисто. У конституційному поданні та доданих до нього матеріалах лише наведено дані про кількість відсутніх у сесійній залі народних депутатів України, картки яких були задіяні під час голосування. Проте встановлення фактів до повноважень Конституційного Суду України не належить.

Посилання на позбавлення законодавчої ініціативи народних депутатів України М. Сироти, О. Сергієнка у зв'язку з тим, що внесений ними проект Постанови Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України не розглядався, фактично пов'язано з порядком проходження законопроектів у парламенті. Внесення, а також розгляд проектів постанов Верховної Ради України на пленарному засіданні відбувається на підставі встановлених Регламентом Верховної Ради України від 27 липня 1994 року парламентських процедур.

Отже, конституційне подання не відповідає вимогам пункту 4 статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України", а тому згідно з пунктом 2 статті 45 цього Закону є підстави для відмови у відкритті конституційного провадження.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 39, пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України "Про призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення" від 20 квітня 2000 року N 1686-III на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.