Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 14 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого, доповідача,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 14 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 12 січня 2006 року N 3317-IV (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 10, ст. 43; 2006 р., N 18, ст. 155).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 52 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність частини третьої статті 14 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Заслухавши суддю-доповідача Стрижака А.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 52 народних депутати України - порушив питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 14 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 12 січня 2006 року N 3317-IV (далі - Закон).

Оспорюваними положеннями Закону встановлено, що керівники Національної телекомпанії України (далі - Телекомпанія) та Національної радіокомпанії України (далі - Радіокомпанія) призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Верховної Ради України; кандидатури на посади керівників Телекомпанії, Радіокомпанії визначають і вносять до Верховної Ради України громадські ради Телекомпанії та Радіокомпанії; пропозиції про звільнення з посад керівників Телекомпанії, Радіокомпанії з відповідним обґрунтуванням готують і вносять до Верховної Ради України громадські ради Телекомпанії та Радіокомпанії.

На думку авторів клопотання, повноваження Президента України та Верховної Ради України визначаються виключно Конституцією України, аналіз змісту положень якої свідчить, що Верховна Рада України не наділена повноваженнями вносити подання Президенту України про призначення на посади та звільнення з посад керівників Телекомпанії, Радіокомпанії, а глава держави не уповноважений призначати на посади і звільняти з посад цих керівників.

У конституційному поданні зазначено, що Телекомпанія та Радіокомпанія є державними підприємствами (частина перша статті 14 Закону) , управління якими, в тому числі призначення на посади та звільнення з посад їх керівників, належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Проте згідно з оспорюваними положеннями Закону Президент України призначає на посади і звільняє з посад керівників Телекомпанії та Радіокомпанії, тобто фактично здійснює управління конкретними об'єктами державної власності.

Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що частина третя статті 14 Закону не відповідає статтям 8, 19, 85, 106, 116 Конституції України, та просить визнати її неконституційною.

2. З метою повного і всебічного розгляду обставин справи Конституційний Суд України дослідив і проаналізував позиції Президента України, Голови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення та радіомовлення України, а також додаткові матеріали, надані Телекомпанією і Радіокомпанією.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з такого.

Україна є правовою державою; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частина друга статті 6, частина друга статті 8, частина друга статті 19 Основного Закону України) .

Повноваження Президента України та Верховної Ради України, передбачені Конституцією України, охоплюють у встановлених нею межах певні сфери державної політики, в тому числі телебачення та радіомовлення.

Засади утворення і діяльності засобів масової інформації визначаються виключно законами України (пункт 11 частини першої статті 92 Основного Закону України) . Одним із них є Закон, відповідно до частини першої статті 7 якого Верховна Рада України визначає державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації. До структури національного телебачення та радіомовлення України входять, зокрема, Телекомпанія і Радіокомпанія, які є державними підприємствами (частина перша статті 14 Закону) та належать до державних засобів масової інформації, сфера діяльності яких спрямована на забезпечення здійснення політики держави в галузі телерадіомовлення.

Особливий характер державної політики щодо телебачення і радіомовлення підтверджується закріпленням на конституційному рівні участі Президента України та Верховної Ради України у формуванні органів, які реалізують цю політику. Такими органами є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) та Державний комітет телебачення та радіомовлення України (далі - Держкомтелерадіо).

Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, який здійснює функції стосовно участі у розробці і реалізації державної політики у сфері телерадіомовлення (статті 1, 13, 14, 15 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення") .

Порядок формування Національної ради визначено Конституцією України: Верховна Рада України призначає на посади та звільняє з посад половину її складу, іншу половину - призначає на посади та звільняє з посад Президент України (пункт 20 частини першої статті 85, пункт 13 частини першої статті 106). Такі дії Президента України та Верховної Ради України є одним із способів здійснення ними повноважень у сфері телерадіомовлення.

Держкомтелерадіо - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній сфері, який відповідно до покладених завдань координує діяльність державних засобів масової інформації (пункт 1, підпункт 13 пункту 4 Положення про Держкомтелерадіо, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року N 897) .

Голову Держкомтелерадіо призначає на посаду Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра України (пункт 12 частини першої статті 85 Конституції України) . Таким чином, одним із повноважень, які парламент та глава уряду здійснюють у сфері телерадіомовлення, є їх участь у призначенні Голови Держкомтелерадіо.

Системний аналіз конституційних норм, які визначають повноваження Президента України та Верховної Ради України у сфері телерадіомовлення, дає підстави для висновку, що ці інститути державної влади мають діяти в межах конституційних повноважень, зокрема, щодо участі у формуванні лише тих органів, які передбачені Конституцією України.

В Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо беруть участь Президент України та Верховна Рада України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку. Це узгоджується з правовими позиціями, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України, в яких неодноразово йшлося про встановлення лише Конституцією України повноважень Президента України та Верховної Ради України. Так, у Рішенні від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до Конституції України повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження ( пункт 2 мотивувальної частини) . У Рішенні Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 наголошено, що повноваження Верховної Ради України, як і повноваження Президента України, визначаються Конституцією України (підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальної частини). У Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 вказано, що відповідно до пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України ( пункт 6 мотивувальної частини) .

Участь глави держави та органу законодавчої влади у процедурі призначення на посади та звільнення з посад керівників Телекомпанії, Радіокомпанії Конституцією України не передбачена. Отже, положення частини третьої статті 14 Закону, які встановлюють такі повноваження Президента України та Верховної Ради України, є неконституційними.

4. У процесі розгляду справи Конституційний Суд України з тих же підстав виявив невідповідність Конституції України положення абзацу другого частини другої статті 14 Закону щодо участі Верховної Ради України та Президента України у формуванні та затвердженні персонального складу громадських рад Телекомпанії та Радіокомпанії. За таких обставин Конституційний Суд України вважає за необхідне відповідно до частини третьої статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України" визнати неконституційними зазначені положення абзацу другого частини другої статті 14 Закону.

Таким чином, окремі положення частин другої, третьої статті 14 Закону є такими, що суперечать статтям 8, 19, 85, 106 Конституції України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 51, 61, 69 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення абзацу другого частини другої, частини третьої статті 14 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 12 січня 2006 року N 3317-IV стосовно визначення повноважень Президента України і Верховної Ради України у формуванні та затвердженні персонального складу громадських рад Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України та участі Президента України і Верховної Ради України у процедурі призначення на посади та звільнення з посад керівників Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України.

2. Положення абзацу другого частини другої, частини третьої статті 14 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 12 січня 2006 року N 3317-IV, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рекомендувати Верховній Раді України в законодавчому порядку врегулювати питання про порядок формування персонального складу громадських рад Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.