Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 7, 9, 10 пункту 10 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 року N 1383 "Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Домбровського Івана Петровича - головуючий,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Іващенка Володимира Івановича - суддя-доповідач,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 7, 9, 10 пункту 10 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 року N 1383 "Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України" (Офіційний вісник України, 2006 р., N 40, ст. 2687).

Заслухавши суддю-доповідача Іващенка В.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Згідно з пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України Президент України Указом від 31 жовтня 2006 року N 909 зупинив дію Постанови Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 року N 1383 (далі - Постанова) та звернувся до Конституційного Суду України з письмовим клопотанням розглянути питання щодо неконституційності окремих норм затвердженого Постановою Положення про Міністерство внутрішніх справ України (далі - Положення).

Як наголошено в конституційному поданні, необхідність звернення до Конституційного Суду України обумовлена тим, що підпункти 7, 9, 10 пункту 10 Положення не узгоджуються з визначеним частиною п'ятою статті 114 Конституції України статусом Прем'єр-міністра України та не відповідають частині другій статті 102, пунктам 1, 17, 24 частини першої статті 106 Конституції України, статті 6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Положенню про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженому Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року N 1138, пункту 20 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року N 1053.

На думку суб'єкта права на конституційне подання, нормами Положення, конституційність яких оспорюється, Президент України усувається від вирішення питань, пов'язаних з реалізацією главою держави конституційних повноважень щодо забезпечення національної безпеки, керівництва у цій сфері та додержання прав і свобод людини і громадянина.

Крім цього, Президент України вважає, що, видаючи Постанову, Кабінет Міністрів України діяв усупереч статті 8 Конституції України, за якою нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, статтям 6, 19 Основного Закону України, які зобов'язують органи законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб здійснювати повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

2. Третя колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 1 лютого 2007 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Вирішуючи питання про відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

3.1. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні повинно зазначатися правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або окремих його положень (пункт 4 частини другої статті 39); предметом розгляду Конституційним Судом України може бути конституційне подання, в якому викладаються аргументи і стверджується про неконституційність законів, інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (частина перша статті 71).

Суб'єкт права на конституційне подання обґрунтовує невідповідність підпунктів 7, 9, 10 пункту 10 Положення вимогам частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 24 частини першої статті 106 Конституції України тим, що глава держави зазначеними нормами усувається від вирішення питань, пов'язаних з реалізацією його конституційних повноважень щодо забезпечення національної безпеки, керівництва у цій сфері та додержання прав і свобод людини і громадянина. Крім цього, в конституційному поданні наголошується, що оспорювані норми Положення не узгоджуються з конституційним статусом Прем'єр-міністра України, визначеним статтею 114 Основного Закону України.

Проте роз'яснення, в чому саме полягає таке неузгодження, до чого, власне, зводиться усунення глави держави від вирішення ним питань, пов'язаних із реалізацією відповідних повноважень, у конституційному поданні відсутні.

Натомість у клопотанні наводяться аргументи щодо невідповідності зазначених норм Положення окремим нормам Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року N 1138, Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року N 1053, та Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Як випливає зі змісту конституційного подання, саме невідповідність Постанови актам вищої юридичної сили є підставою для визнання її такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), оскільки згідно зі статтею 8 Конституції України нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а за статтями 6, 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадові особи зобов'язані здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Конституційний Суд України вважає, що умовою для відкриття конституційного провадження у справі щодо неконституційності правового акта є надання суб'єктом права на конституційне подання аргументів, які б свідчили про невідповідність положень цього акта саме нормам Конституції України (а не законів чи інших нормативно-правових актів) або про порушення встановленої Конституцією України процедури його розгляду, ухвалення або набрання ним чинності чи перевищення конституційних повноважень при його прийнятті.

Такого правового обгрунтування у конституційному поданні не викладено.

3.2. На думку глави держави, окремі норми Положення є неконституційними, оскільки їх прийнято всупереч відповідним нормам зазначених указів Президента України та Закону України. Фактично, щоб відповісти на порушене в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України насамперед повинен перевірити відповідність підпунктів 7, 9, 10 пункту 10 оспорюваного Положення вимогам норм Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року N 1138, Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року N 1053, та Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (тобто їх законність) і в разі визнання цих положень незаконними зробити на цій підставі висновок про їх неконституційність.

Проте за статтею 14 Закону України "Про Конституційний Суд України" до повноважень Конституційного Суду України не належить розгляд питань щодо законності актів органів державної влади (зокрема і Кабінету Міністрів України), органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інших питань, віднесених до компетенції судів загальної юрисдикції.

Таким чином, підстав для відкриття конституційного провадження у справі немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 14, 39, пунктами 2, 3 статті 45, статтями 50, 71 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 7, 9, 10 пункту 10 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 року N 1383 "Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України", на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.