Більшість немовлят почнуть дихати регулярно після звільнення їхніх дихальних шляхів, обсушування і тактильної стимуляції. Однак, у деяких буде зберігатися центральний ціаноз. За таких обставин слід відразу призначити вільний потік 100% кисню. Подають вільний потік кисню, спрямовуючи його до носа дитини, що забезпечує їй можливість дихати збагаченим киснем повітрям. На короткий час цього можна домогтися за рахунок використання одного з таких методів:
- застосовуючи анестезійний мішок та маску;
- через кисневу трубку та долоню, складену у вигляді лійки;
- застосовуючи кисневу маску.
Вільний потік кисню не можна подавати маскою, приєднаною до мішка, що самостійно наповнюється. Під час реанімації важливо використовувати концентрацію кисню, що максимально наближається до 100%, не допускаючи його змішування з кімнатним повітрям. Тому кисневу маску треба накладати на обличчя щільно або утримувати кінець кисневої трубки максимально близько до носа дитини. У разі використання анестезійного мішка накладати маску на обличчя дитини треба навпаки, нещільно, щоб не створювати позитивний тиск. Якщо маски або анестезійного мішка під руками немає, можна використати будь-яку лійку, приєднану до кисневої трубки, або накрити обличчя дитини власною долонею, складеною у вигляді лійки довкола кінця трубки. Як тільки немовля порожевіє, кисневу підтримку слід поступово припиняти так, щоб дитина залишалася рожевою, дихаючи кімнатним повітрям. Збереження рожевого кольору шкіри при віддаленні кінця трубки на 5 см свідчить про відсутність потреби дитини у підвищеній концентрації кисню. Під час реанімації, щоб стабілізувати стан новонародженого, протягом декількох хвилин можна подавати сухий і непідігрітий кисень.
У випадку будь-якого забруднення навколоплідних вод меконієм медичний працівник, який приймає пологи, повинен до народження плечей дитини ретельно відсмоктати вміст ротоглотки і носа за допомогою катетера або гумової груші. Потрібна допомога після народження дитини буде залежати від її стану. Якщо у новонародженого виявляють пригнічення дихання, знижений м'язовий тонус і/або частоту серцевих скорочень менше 100 ударів за хвилину, під джерелом променевого тепла забезпечують правильне положення дитини і проводять негайне відсмоктування із трахеї через ендотрахеальну трубку. При цьому потрібно:
1. Під контролем прямої ларингоскопії за допомогою катетера 12F або 14F відсмоктати вміст рота та гортаноглотки, щоб побачити голосову щілину.
2. Провести інтубацію трахеї.
3. Приєднати ендотрахеальну трубку до трубки відсмоктувача (для цього буде потрібний спеціальний перехідник - аспіратор меконію).
4. Проводити відсмоктування із трахеї, поволі витягуючи трубку; замінити трубку у разі її закупорки меконієм; тривалість відсмоктування не повинна перевищувати 5 с.
5. При необхідності процедуру повторювати до того моменту, коли відсмоктування меконію майже припиниться, або частота серцевих скорочень дитини вкаже на необхідність негайного продовження реанімації (менше 60 ударів за хвилину).
6. Подавати вільний потік кисню під час проведення усієї процедури відсмоктування.
7. Уникати тактильної стимуляції новонародженого до звільнення дихальних шляхів від меконію.
8. Відкласти відсмоктування шлункового вмісту до моменту закінчення початкових реанімаційних заходів.
9. Після забезпечення прохідності дихальних шляхів продовжити виконання початкових кроків, як зазначено вище, у випадку чистих навколоплідних вод.
Повний комплекс міроприємств проводиться у випадку, коли меконій густий (навколоплідні води забруднені помірно або значно) та тоді, коли дитина, пригнічена, незважаючи на "рідкий" меконій (незначне забруднення навколоплідних вод).
Якщо ж меконій "рідкий" і дитина активна, то необхідність інтубації трахеї вирішується у кожному випадку індивідуально в залежності від подальшого стану дитини.
Під час відсмоктування, особливо, у разі використання катетера, слід бути обережним і не вводити його надто енергійно або глибоко. Стимуляція задньої стінки глотки протягом перших декількох хвилин після народження може викликати вагусну реакцію, що супроводжується важкою брадикардією або апное. Короткочасного, делікатного відсмоктування грушею, як правило, достатньо для видалення секрету і слизу. Якщо під час відсмоктування у новонародженого з'явилась брадикардія, потрібно припинити маніпуляцію і знову оцінити частоту серцевих скорочень.
Усі зазначені заходи треба виконати приблизно за 30 с. Після цього слід оцінити стан дитини, щоб визначити, чи показана подальша реанімація. Прийняття цього рішення ґрунтується на практично одночасній оцінці таких трьох життєвих ознак, як дихання, частота серцевих скорочень (ЧСС) і колір шкіри.
Винятково важливий цикл, що повторюється під час реанімації, включає оцінку одного з цих показників, прийняття рішення про те, які дії потрібні, і виконання цих дій. Потім проводять оцінку нових життєвих ознак як підставу для прийняття наступних рішень і виконання подальших дій.
Оцінку за шкалою Апгар не застосовують для визначення потреби в реанімації, її обсягу або моменту проведення реанімаційних заходів. Ця оцінка характеризує загальний стан новонародженого й ефективність реанімаційних заходів. Її слід приводити на 1-й і 5-й хвилинах після народження дитини. Якщо результат оцінювання на 5-й хвилині менше 7 балів, додаткові оцінювання треба робити кожні 5 хвилин до 20-ї хвилини життя немовляти.
Оцінка дихання. У нормі повинні виявлятися задовільні екскурсії грудної клітки, а частота і глибина дихальних рухів - зростати через декілька секунд після тактильної стимуляції. Судорожні дихальні рухи (дихання типу гаспінг) є неефективними і їх наявність у новонародженого вимагає також втручання, як і повна відсутність дихання.
Оцінка частоти серцевих скорочень (ЧСС). Частота серцевих скорочень має перевищувати 100 ударів за хвилину. Найлегший і найшвидший метод визначення ЧСС - це пальпація пульсу на основі пуповини, безпосередньо у ділянці її приєднання до передньої черевної стінки. Якщо пульс на пуповині не визначається, потрібно вислухати стетоскопом серцебиття над лівою стороною грудної клітки. Підрахунок ЧСС ведуть протягом 6 с і результат множать на 10.
Оцінка кольору шкіри. Губи і тулуб дитини повинні бути рожевими. Після встановлення у новонародженого адекватних частоти серцевих скорочень і вентиляції, центрального ціанозу, який свідчить про наявність гіпоксемії, не має бути. Акроціаноз без центрального ціанозу, як правило, не вказує на низький рівень кисню у крові дитини. Тільки центральний ціаноз вимагає втручання.
Незалежно від того, яка з життєвих ознак порушена, після зведення до мінімуму втрат тепла, забезпечення прохідності дихальних шляхів та стимуляції самостійного дихання, наступним потрібним кроком буде підтримка вентиляції. Забезпечення адекватної вентиляції легень є ключем до успішної реанімації новонародженої дитини.
Штучна вентиляція легень мішком і маскою. При потребі більшість новонароджених можна ефективно вентилювати мішком і маскою. Відсутність дихання або його неефективність (судорожні дихальні рухи або дихання типу їаспінг) є показаннями для негайного початку штучної вентиляції легень під позитивним тиском 90 - 100% киснем за допомогою реанімаційних мішка і маски. Два інші показання до цього втручання - брадикардія (<100 ударів за хвилину), незалежно від наявності самостійного дихання та стійкий центральний ціаноз, незважаючи на подавання вільного потоку 100% кисню, у дитини, яка самостійно дихає і має ЧСС >100 ударів за хвилину.
Ефективність вентиляції визначають за рухами грудної клітки, даними аускультації, зростанням ЧСС і поліпшенням кольору шкіри. Якщо є сумніви щодо ефективності вентиляції, необхідно перевірити правильність накладання маски на обличчя, повторно забезпечити прохідність дихальних шляхів (змінити положення голови, відсмоктати вміст дихальних шляхів, вентилювати з привідкритим ротом), збільшити тиск вентиляції і передбачити потребу інтубації трахеї. Перші 2-3 вдихи виконують, створюючи тиск вентиляції >30 см водяного стовпчика, після чого продовжують вентиляцію з тиском на вдиху 15-20 см водяного стовпчика та частотою 40-60 за 1 хв. При наявності легеневої патології вентиляцію проводять з тиском на вдиху 20-40 см водяного стовпчика.
Проведення штучної вентиляції легень мішком та маскою протягом кількох хвилин потребує введення ротошлункового зонда, щоб запобігти роздуванню шлунка газом і наступній регургітації. Вводити зонд треба на глибину, що дорівнює відстані від перенісся до мочки вуха і від мочки вуха до мечоподібного відростка. Після введення зонда відсмоктують шприцом шлунковий вміст, зонд залишають відкритим і фіксують лейкопластирем до щоки. Штучну вентиляцію негайно відновлюють, наклавши маску поверх зонда.
Штучну вентиляцію легень новонароджених протягом реанімації завжди потрібно проводити 100% киснем. Однак, у разі відсутності кисню з будь-яких причин, при наявності відповідних показань, слід розпочинати вентиляцію під позитивним тиском кімнатним повітрям.
Після 30 с вентиляції легень під позитивним тиском знову визначають ЧСС та наявність самостійного дихання. Якщо визначення ЧСС проводять за допомогою пальпації основи пуповини, то вентиляцію у цей момент не зупиняють. Якщо ж ЧСС визначають за допомогою аускультації, то вентиляцію зупиняють на 6 с. Подальші дії залежать від результату зазначеного визначення.
1. Якщо ЧСС більше 100 ударів за хвилину:
- при наявності самостійного дихання поступово припиняють штучну вентиляцію, зменшуючи її тиск і частоту, подають вільний потік кисню та оцінюють колір шкіри;
- при відсутності самостійного дихання продовжують штучну вентиляцію легень до його появи.
2. Якщо ЧСС від 60 до 100:
- продовжують штучну вентиляцію легень.
3. ЧСС менше 60:
- розпочинають непрямий масаж серця, продовжують штучну вентиляцію легень із частотою 30 разів за хвилину і передбачають потребу інтубації трахеї.
Контроль ЧСС ведуть кожні 30 с, доки частота не перевищить 100 ударів за хвилину і не встановиться самостійне дихання.
Непрямий масаж серця показаний, якщо ЧСС менше 60 ударів за хвилину після 30 с ефективної штучної вентиляції легень 100% киснем. Виконують непрямий масаж серця, натискаючи на нижню третину грудини. Вона знаходиться нижче умовної лінії, що сполучає соски. Важливо не натискати на мечоподібний відросток, щоб запобігти розриву печінки.
Використовують 2 техніки непрямого масажу відповідно до яких на грудину натискують:
перша - двома великими пальцями, при цьому решта пальців обох рук підтримують спину;
друга - кінчиками двох пальців однієї руки: II і III або III і IV; при цьому друга рука підтримує спину.
Техніці великих пальців надають перевагу. Глибина натискувань має складати одну третину передньо-заднього діаметра грудної клітки, а частота - 90 за хвилину. Важливо координувати проведення непрямого масажу серця зі штучною вентиляцією легень, уникаючи одночасного проведення обох процедур, і не відривати пальці від поверхні грудної клітки у паузі між натискуваннями. Після кожних трьох натискувань на грудину роблять паузу для проведення вентиляції, після чого натискування повторюють і т. д. За 2 с потрібно зробити 3 натискування на грудину (90 за хвилину) і одну вентиляцію (30 за хвилину). Припиняють непрямий масаж серця, якщо ЧСС більше 60 ударів за хвилину.
Інтубація трахеї може проводитись на всіх етапах реанімації, зокрема, якщо потрібно:
1. Відсмоктати меконій із трахеї.
2. При необхідності тривалої вентиляції, щоб підвищити її ефективність.
3. Полегшити координацію непрямого масажу серця та вентиляції і досягнути максимального ефекту від кожної вентиляції.
4. Ввести адреналін, щоб стимулювати серцеву діяльність.
Крім цього, показаннями для інтубації трахеї можна вважати підозру на наявність діафрагмальної грижі і глибоку недоношеність. Момент проведення інтубації трахеї може також визначатись кваліфікацією реаніматолога.
Приготування до виконання процедури включають:
1. Вибір клинка потрібного розміру, монтаж ларингоскопа і перевірка системи освітлення.
2. Вибір трубки потрібного розміру.
3. Вкорочення трубки до 13 см (не обов'язково).
4. Введення у трубку провідника (не обов'язково).
Основні етапи виконання процедури такі:
1. Забезпечують і фіксують правильне положення голови дитини; розпочинають подавання вільного потоку кисню.
2. Вводять клинок ларингоскопа вздовж правого краю язика, відтискаючи його до лівої половини рота, до заглиблення відразу за коренем язика.
3. Знаходять і фіксують у полі зору вхід у трахею, піднімаючи клинок ларингоскопа догори; клинок піднімають цілком, а не тільки його кінець.
4. Щоб краще бачити, при потребі проводять відсмоктування.
5. Вводять трубку з правого кута рота.
6. Якщо зв'язки зімкнуті, - чекають, поки вони розімкнуться; кінець ендотрахеальної трубки вводять у трахею (при цьому мітка голосової щілини повинна знаходитись на рівні голосових зв'язок).
7. Обережно виймають клинок ларингоскопа з рота та провідник із трубки (якщо використовувався), надійно утримуючи трубку рукою.
8. Проводять початковий контроль положення інтубаційної трубки за рухами грудної клітки, передньої стінки живота, даними аускультації на симетричних ділянках грудної клітки та в області епіґастрія, відсутністю ознак прогресивного розтягнення шлунка, запотіванням трубки під час видиху.
9. Зауважують сантиметрову мітку на рівні верхньої губи.
10. Прикріплюють трубку лейкопластирем до обличчя дитини.
11. Вкорочують трубку, якщо вона виступає над рівнем верхньої губи більше, ніж на 4 см.
Правильність глибини введення трубки перевіряють за формулою:
сантиметрова мітка на трубці на рівні верхньої губи = маса дитини у кг + 6.
Тривалість спроби інтубації трахеї не повинна перевищувати 20 с.
Застосування медикаментів рідко потрібне під час реанімації новонароджених. Причиною брадикардії у дітей відразу після народження, звичайно, є недостатнє наповнення легень повітрям або дія значної гіпоксії, отже забезпечення ефективної вентиляції легень є найважливішим лікувальним заходом. Призначення ліків потрібно, якщо, незважаючи на адекватну вентиляцію легень 100% киснем і проведення непрямого масажу серця протягом 30 с, ЧСС залишається менше 60 ударів за хвилину.
В пологовій залі застосовують такі медикаменти:
- адреналін;
- засоби, що нормалізують ОЦК;
- натрію гідрокарбонат;
- антагоністи наркотичних препаратів.
Застосування рекомендованих раніше препаратів (розчин кальцію глюконату, кокарбоксилаза, еуфілін, глюкокортикоїди тощо) визнано недоцільним, а окремих з них і протипоказаним. При потребі внутрішньовенного введення ліків слід обов'язково катетеризувати вену пуповини, а не пунктувати судину голкою.
Адреналін. Показання до застосування:
- ЧСС залишається менше 60 ударів за 1 хв. після щонайменше 30 с проведення штучної вентиляції легень 100% киснем та непрямого масажу серця;
- відсутність серцевих скорочень (асистолія) у будь-який момент реанімації.
В останньому випадку одночасно розпочинають штучну вентиляцію, непрямий масаж серця та вводять адреналін. Потрібна участь відразу трьох медичних працівників. Концентрація розчину: 1:10000. Готують 1 мл: до 0,1 мл 0,1% розчину адреналіну додають 0,9 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, або до 0,1 мл 0,18% розчину адреналіну додають 0,17 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Доза: 0,1 - 0,3 мл/кг розчину концентрації 1:10000. Шлях введення: внутрішньовенний або ендотрахеальний. Вводять максимально швидко. Ендотрахеально адреналін вводять зі шприца безпосередньо у трубку або через зонд, уведений у трубку. При цьому розчин концентрації 1:10000 можна додатково розвести ізотонічним розчином до кінцевого об'єму 1 мл або промити ендотрахеальну трубку (зонд) ізотонічним розчином натрію хлориду (0,5 - 1,0 мл) після введення нерозведеної дози. У разі ендотрахеального введення рекомендується завжди використовувати верхню межу дози (0,3 мл/кг). Після введення адреналіну в трахею важливо відразу провести декілька ефективних вентиляцій під позитивним тиском. За відсутності ефекту введення адреналіну повторюють кожні 3 - 5 хв. Більші дози адреналіну для реанімації новонароджених не рекомендуються, поскільки їх введення може спричинити ураження мозку і серця дитини.
Засоби, що нормалізують ОЦК. Для реанімації новонароджених рекомендується використання:
- 0,9% розчину натрію хлориду,
- розчину Рінгера лактату,
- плазмозамінники або плазму.
Показання до призначення цих препаратів такі:
1. Відсутність реакції дитини на реанімаційні заходи.
2. Ознаки крововтрати (блідість, пульс слабкого наповнення, стійкі тахікардія або брадикардія, відсутність ознак поліпшення кровообігу, незважаючи на всі реанімаційні зусилля).
Доцільно передбачити можливість розвитку гіповолемії у всіх дітей, стан яких не поліпшується протягом реанімації. Готують - 40 мл одного із розчинів (рекомендується ізотонічний розчин натрію хлориду). Доза - 10 мл/кг. Шлях введення - внутрішньовенно повільно протягом 5 - 10 хвилин.
Розчин альбуміну не рекомендується для початкового збільшення об'єму крові новонароджених, так як доведено, що його використання підвищує ризик їхньої смерті.
Натрію гідрокарбонат. Показання - імовірний або доведений важкий метаболічний ацидоз. Концентрація - 4,2% або 0,5 мекв/мл розчин. Готують - 20 мл. Доза - 4 мл/кг або 2 мекв/кг. Шлях введення - вена пуповини, при наявності зворотного току крові. Не допускається введення цього препарату в трахею. Швидкість введення - повільно, не швидше, ніж 2 мл/кг/хв. Розчин натрію гідрокарбонату не можна вводити, доки не налагоджена ефективна вентиляція легень новонародженого.
Антагоністи наркотичних засобів (налоксону гідрохлорид).
Препарати цієї групи у даний час не розглядаються як ліки для стандартної реанімації новонароджених. Введення антагоністів наркотиків не можна вважати засобом першої допомоги дитині з відсутнім самостійним диханням. Перш за все, потрібно розпочати вентиляцію під позитивним тиском.
Введення налоксону є показаним при наявності таких двох умов:
1) у дитини виявляється важке пригнічення дихання на фоні проведення вентиляції під позитивним тиском при нормальних частоті серцевих скорочень та кольорі шкіри;
2) анамнез матері містить інформацію про введення наркотичних препаратів протягом останніх 4 год. перед пологами.
Рекомендована концентрація - 1,0 мг/мл розчину; рекомендована доза - 0,1 мг/кг; рекомендований шлях введення - ендотрахеальному або внутрішньовенному надають перевагу; внутрішньом'язовий або підшкірний - також прийнятні, але дія налоксону буде сповільнена.
Не можна призначати налоксон дитині від матері з підозрою на наркотичну залежність або від матері, яка знаходиться на тривалому підтримуючому лікуванні наркотичними препаратами. Це може спричинити виникнення важких судом у дитини.
Інші препарати, які призначали матері, такі як магнію сульфат або ненаркотичні анальгетики, а також засоби для наркозу, теж можуть пригнічувати дихання дитини, однак їх дія не блокуватиметься введенням налоксону.
Якщо стан дитини не поліпшується, незважаючи на проведення ефективних вентиляції і непрямого масажу серця, а також правильне введення ліків, слід подумати про можливі механічні причини незадовільної реакції немовляти на реанімацію, такі як аномалії дихальних шляхів, пневмоторакс, діафрагмальна грижа або вроджена хвороба серця (повний алгоритм реанімації новонароджених представлено у додатку 3).
Реанімацію новонародженого можна припинити, якщо, незважаючи на правильне і повне проведення всіх її заходів у дитини відсутня серцева діяльність протягом 15 хв. Існуючі дані підтримують висновок про те, що реанімація новонародженого після 10 хв. повної асистолії, звичайно, закінчується смертю дитини або її виживанням з важкою інвалідністю.
Дітей, які потребували значного об'єму реанімаційної допомоги, перенесли важкий стрес та мають ризик розвитку поліорганного ураження, котре може не бути очевидним відразу, слід перевести у відділення (палату) інтенсивної терапії для подальшого спостереження і лікування.
Відображення реанімації в історії розвитку новонародженого має включати опис усіх проведених втручань із зазначенням ефективності та часу їхнього виконання.
Додаток 1
ВИТРАТНІ МАТЕРІАЛИ
та обладнання для первинної реанімації новонароджених
Обладнання для відсмоктування
Гумова груша
Електричний/механічний відсмоктувач із системою трубок
Катетери для відсмоктування 5F або 6F, 8F, 10F або 12F
Шлунковий зонд 8F і 20-мл шприц
Аспіратор меконію
Обладнання для вентиляції мішком та маскою
Мішок для реанімації новонароджених із клапаном обмеження тиску або манометром (мішок повинен забезпечувати подавання 90-100% кисню)
Лицеві маски двох розмірів (для доношених новонароджених і недоношених дітей; маскам з м'якими краями та анатомічної форми надається перевага)
Джерело кисню з лічильником потоку (швидкість потоку до 10 л/хв.) і комплект трубок
Обладнання для інтубації
Ларингоскоп із прямими клинками N 0 (для недоношених) і N 1 (для доношених)
Запасні лампочки і батарейки для ларингоскопа
Ендотрахеальні трубки з внутрішнім діаметром 2,5; 3,0; 3,5;
4,0 мм
Стилет (провідник) (не обов'язково)
Ножиці
Пластирна стрічка або фіксатор ендотрахеальної трубки
Губки зі спиртом
Медикаменти
Адреналін 1:10000 (0,1 мг/мл)
Ізотонічні кристалоїди (фізіологічний розчин або розчин Рінгера лактат) для збільшення об'єму крові, що циркулює - 100 або 250 мл
Плазмозамінники або плазма
Натрію гідрокарбонат 4,2% (5 мекв/10 мл)
Налоксону гідрохлорид 0,4 мг/мл - 1-мл ампули або 1,0 мг/мл - 2 мл ампули
Глюкоза 10%, 250 мл
Фізіологічний розчин для промивання катетера
Шлунковий зонд 5F (бажано)
Набір для катетеризації судин пуповини:
- стерильні рукавички,
- скальпель або ножиці,
- розчин йодалкоголю,
- пупкова лігатура,
- пупкові катетери 3,5F; 5F,
- триходовий запірний кран
Шприци об'ємами 1, 3, 5, 10, 20 і 50 мл
Голки розмірами 25, 21 і 18G
Інше
Рукавички та відповідні особисті захисні засоби
Установка променевого тепла або інші джерела тепла
Щільна з підкладкою поверхня для реанімації
Годинник (таймер, бажано)
Теплі пелюшки
Стетоскоп (бажано з насадкою для новонароджених)
Лейкопластир завширшки 1 - 1,5 см
Кардіомонітор і електроди або пульсоксиметр і датчик (не обов'язково для пологового залу)
Ротоглоткові повітроводи (розміри 0,00 і 000 або довжиною 30, 40 і 50 мм)
Додаток 2
Загальний алгоритм реанімації новонароджених
Приблизний
час Народження
|
- | --------------------- --------------------
| | |-Немає залишків | |Стандартний догляд|
| | | меконію? | | |
| | |-Дихає або кричить?|----------------| - Зігріти |
| | |-М'язовий тонус | --------------------
| | | добрий? |
| | |-Колір шкіри |
| | | рожевий? |
| | ---------------------
| | |
30 с| | V
| | --------------------------
| | |-Зігріти |
| | |-Забезпечити правильне |
| | | положення; звільнити |
| | | дихальні шляхи* |
| | | (при потребі) |
| | |-Обсушити, стимулювати, |
| | | знову надати положення |
| | |-Дати О (при потребі) |
| | | 2 |
- | --------------------------
| |
| V
| ---------------------- Дихає ---------------------
| |Оцінити дихання, ЧСС|-------------->|Підтримуючі заходи |
| |і колір шкіри | ЧСС>100 і ---------------------
| ---------------------- рожевий колір
| |
| А V 1 0 або ЧСС<100
- | ---------------------- Вентиляція ---------------------
| | | - Забезпечити |-------------->| Безперервна |
30 c| | |вентиляцію під | ЧСС>100 і | допомога |
| | |позитивним тиском* | рожевий колір ---------------------
- | ----------------------
| | A
|ЧСС<60 V | ЧСС>60
- | ----------------------
| | |-Забезпечити |
| | |вентиляцию під |
30 с| | |позитивним тиском* |
| | |-Розпочати непрямий | ----------------------
| | |масаж серця | |*Передбачити потребу|
- | ---------------------- |інтубації трахеї у |
| | | |цей момент |
|ЧСС<60 | A A | ----------------------
| ------|-|----- | |
| | --- | | |ЧСС<60
| |-Призначити | | |
V |адреналін* | ---
--------------
-------------------------------------------------
|Перевірити ефективність|Передбачити можливість |
|-Вентиляції |-Гіповолемії |
|-Непрямого масажу серця|-Важкого метаболічного |
|-Інтубації трахеї | ацидозу |
|-Введення адреналіну | | |
--------------------------|----------------------
ЧСС<60 або стійкий ціаноз або | A |
неможливість забезпечити | | | Серцева діяльність
вентиляцію --- | відсутня
------------------------------------------- |
|Передбачити можливість | V
|-Пригнічення дихальної нервово-м'язової |-----------------------
|активності ||Передбачити потребу |
|-Аномалії дихальних шляхів ||припинити реанімацію |
|-Легеневих проблем, таких як |-----------------------
| -пневмоторакс |
| -діафрагмальна грижа |
|-Природженої хвороби серця |
-------------------------------------------
Додаток 3
ЧИННИКИ РИЗИКУ,
пов'язані з потребою первинної реанімації новонароджених
Допологові чинники
Цукровий діабет у матері
Артеріальна гіпертензія вагітних
Хронічна гіпертонічна хвороба
Прееклампсія та еклампсія
Анемія або ізоімунізація
Смерть плоду або новонародженого в анамнезі
Кровотечі у другому або третьому триместрах вагітності
Інфекція матері
Серцева, ниркова, легенева, неврологічна патологія або захворювання щитоподібної залози у матері
Багатоводдя
Маловоддя
Передчасний розрив навколоплідних оболонок
Переношена вагітність
Багатоплідна вагітність
Невідповідність розмірів плоду терміну вагітності
Лікування матері з використанням:
- магнію сульфату
- адреноблокаторів
Наркоманія у матері
Аномалії розвитку у плода
Знижена активність плоду
Відсутність допологового медичного нагляду
Вік матері <16 або >35 років
Інтранатальні чинники
Невідкладний кесарський розтин
Накладання щипців або вакуум-екстракція плоду
Тазове або інші аномальні передлежання плоду
Передчасні пологи
Індуковані/стрімкі пологи
Хоріоамніоніт
Тривалий безводний період (>18 год.)
Тривалий перший період пологів (>24 год.)
Тривалий другий період пологів (>2 год.)
Брадикардія плоду
Загрозливий характер серцевого ритму плоду
Використання наркозу
Маткова тетанія
Призначення наркотиків матері протягом 4 год. до народження дитини
Меконіальне забруднення навколоплідних вод
Випадіння пуповини
Відшарування плаценти
Передлежання плаценти.
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства охорони
здоров'я України
06.05.2003 N 194
ЗВІТ
про проведену роботу регіонального (Головного) учбово-методичного центру з первинної реанімації новонароджених __________________________ область ___________ 200_ р.
| Кількість курсів з первинної реанімації новонароджених |
| Начальник управління організації медичної допомоги дітям і матерям | Р.О.Моісеєнко |