Про Методичні рекомендації щодо класифікації інституційних секторів економіки України

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 727 "Про впровадження системи національних рахунків", Концепції побудови національної статистики України та Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.93 N 326,

1. Затвердити розроблені Управлінням статистики макроекономічних показників Методичні рекомендації щодо класифікації інституційних секторів економіки України (додаються).

2. Галузевим управлінням статистики та ГОЦ Мінстату України забезпечити протягом 1995 року поетапний перехід до формування зведених статистичних показників у розрізі секторів економіки згідно з Методичними рекомендаціями щодо класифікації інституційних секторів економіки України.

3. Покласти на Управління статистики макроекономічних показників методологічне керівництво питаннями класифікації інституційних секторів економіки України.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Іванченка І.А.

1.1. Поділ економіки на інституційні сектори застосовується в системі національних рахунків (СНР) для відображення поведінки і функцій окремих типів економічних суб'єктів.

1.2. Ці Методичні рекомендації розроблені відповідно до стандартної Системи національних рахунків, прийнятої Організацією Об'єднаних Націй, Міжнародним Валютним Фондом, Комісією Європейських Співтовариств, Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку, Світовим Банком Реконструкції та Розвитку в 1933 році (надалі - СНР ООН) та особливостей економіки України на етапі переходу до ринкових відносин.

1.3. Економічні та правові терміни, назви форм власності та підприємництва, вжиті у цих рекомендаціях, зорієнтовані на світові статистичні стандарти та потреби національного рахівництва. За змістом вони можуть відрізнятися від одноіменних понять, що застосовуються у нормативних документах та господарській практиці України.

1.4. Супутні термінологічні визначення, такі, наприклад, як резидентство, види державних установ і корпорацій, подаються в рекомендаціях у мінімальному обсязі, необхідному для проведення класифікації інституційних секторів економіки. Більш детальна їх характеристика відноситься до спеціальних розділів статистики: платіжного балансу, статистики державних фінансів, ділової та фінансово-грошової статистики тощо.

2.1. Система національних рахунків розглядає економічну діяльність як сукупність операцій економічних суб'єктів або інституційних одиниць.

Інституційні одиниці мають такі ознаки:

- права самостійного володіння продуктами і активами, здатність обмінюватися цими правами в операціях з іншими інституційними одиницями;

- здатність приймати економічні рішення та участь в економічній діяльності, нести за них відповідальність і звітувати згідно з законом;

- здатність приймати зобов'язання та укладати контракти від свого імені;

- ведення повного набору рахунків, включаючи баланс активів та пасивів (або можливість складання такого балансу в разі необхідності).

Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

- фізичні особи або їх групи в формі домашніх господарств;

- юридичні чи соціальні одиниці, існування яких визнається законом або суспільством, незалежно від того, які особи або суб'єкти можуть володіти ними чи контролювати їх.

Інституційна одиниця, що розглядається в ролі виробника, може бути визначена як підприємство.

2.2. Національна економіка складається з внутрішніх (резидентних) інституційних одиниць.

Інституційна одиниця вважається резидентом даної країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцеположення житла, виробництва чи інших приміщень), розташований на економічній території цієї країни, та коли вона приймає участь в економічній діяльності країни протягом невизначеного чи визначеного, але тривалого періоду часу (рік або більше). Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї країни.

2.3. Розрізняються такі основні види юридичних одиниць: корпорації та квазікорпорації, некомерційні організації, органи державного управління.

2.4. Корпорації - це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. У ринковій економіці корпорації вважаються основною інституційною формою підприємництва.

Вони виступають як одиниці-виробники і не мають витрат на кінцеве споживання в інтересах домашніх господарств. Під кінцевим споживанням розуміються витрати споживчих товарів і послуг з метою задоволення індивідуальних потреб чи бажань членів домашніх господарств. СНР ООН передбачає, що фінансування таких витрат корпораціями відображається через оплату праці, відрахування на соціальне страхування та соціальні допомоги, трансферти коштів основної діяльності на утримання соціально-культурних підрозділів, які надають послуги своїм працівникам безплатно або за пільговими цінами, тощо. Безпосереднє списання витрат за рахунок коштів, одержаних таким чином, відноситься до домашніх господарств. Трансфертами в системі національних рахунків називаються некомпенсовані передачі товарів, послуг або активів від однієї інституційної одиниці до іншої.

Корпорації знаходяться у колективній власності акціонерів та пайовиків, які діють окремо від своїх корпорацій, і їх відповідальність обмежена сумою капіталу, вкладеного в акції. До корпорацій звичайно відносять компанії, акціонерні товариства, спільні підприємства, кооперативи тощо.

2.5. Квазікорпорації - це некорпоративні підприємства (тобто належать одному власнику), які в усьому іншому, крім форми власності, поводять себе так, наче вони були б корпораціями. Кожна квазікорпорація повинна мати повний набір рахунків, що давав би можливість повністю визначати потоки доходів і капітали між нею та власником. Прикладами квазікорпорацій можуть служити: 1) підприємства у державній чи одноосібній приватній власності; 2) резидентні філії іноземних фірм.

2.6. Некомерційні організації створюються з тією ж метою, що й корпорації, але їх статус не дозволяє їм бути джерелом доходу для суб'єктів, які їх контролюють та фінансують. Вони можуть мати витрати на кінцеве споживання стосовно товарів та послуг, які вони надають домашнім господарствам. Різновиди некомерційних організацій наведені у п. 3.7.

2.7. Органи державного управління покликані виконувати законодавчу, юридичну або виконавську владу над іншими інституційними одиницями. Вони мають повноваження збирати податки та інші обов'язкові платежі, а також витрачати їх відповідно до певної урядової політики. Органи державного управління здійснюють витрати на кінцеве споживання в інтересах суспільства в цілому та індивідуальних домашніх господарств.

2.8. Некорпоративні підприємства, які не є квазікорпораціями, відрізняються тим, що вони юридично та економічно невіддільні від споживчої або домогосподарської діяльності своїх власників і мають з такою діяльністю спільний набір рахунків. Такі підприємства можуть існувати при домашніх господарствах (див. п. 2.9), або як ринкові заклади (п. 4.1) органів державного управління та неринкових некомерційних організацій, наприклад, негоспрозрахункові друкарні, автогосподарства тощо, які виконають платні роботи на сторону.

2.9. Домашні господарства є споживчими одиницями та учасниками виробничої діяльності. Остання може набирати дві форми:

- поставки робочої сили для різних типів інституційних одиниць;

- безпосередньої зайнятості на власних некорпоративних підприємствах (індивідуальних, сімейних, селянських, підсобних господарствах, підприємницька діяльність яких здійснюється без утворювання юридичної особи).

Домашні господарства в ролі інституційних одиниць визначаються як невеликі групи людей, що живуть в одному й тому ж помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні типи продуктів та послуг. Вважаються приналежними до єдиної інституційної одиниці також люди, які постійно або тривалий час живуть в установах:

- члени релігійних конфесій (в товариствах, монастирях тощо);

- довготривалі пацієнти (в лікарнях, особливо психіатричних);

- в'язні довгого строку ув'язнення;

- особи, що постійно живуть в будинках для престарілих.

3.1. Стосовно до особливостей своїх функцій та структури економіки України резидентні інституційні одиниці групуються в такі п'ять секторів:

- нефінансові корпорації;

- фінансові корпорації;

- сектор загального державного управління;

- домашні господарства;

- некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Одиниці-нерезиденти, що здійснюють операції з резидентними інституційними одиницями, або мають з ними інші економічні зв'язки, утворюють групу, що може розглядатися як своєрідний сектор "іншого світу", призначений для обліку зовнішньоекономічної діяльності. До складу іншого світу входять деякі нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географічних рамках країни, наприклад, посольства, консульства, військові бази, міжнародні організації.

3.2. Сектор "Нефінансові корпорації" включає резидентні нефінансові корпорації та квазікорпорації, що зайняті ринковим виробництвом товарів і нефінансових послуг: державні, приватні, колективні, орендні, спільні підприємства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативи тощо. Ресурси цих одиниць формуються, головним чином, на кошти, одержані від продажу товарів та послуг; разом з тим вони можуть покрити частину витрат за рахунок субсидій з державного бюджету.

Крім того, до цього сектора включаються некомерційні організації, що обслуговують підприємців (торговельні палати, добровільні об'єднання підприємств та галузеві органи господарського управління у формах асоціацій, консорціумів, корпорацій, концернів, організацій орендарів тощо), основним джерелом фінансових ресурсів котрих є відрахування або внески зацікавлених підприємців, що розглядаються як оплата послуг цих некомерційних організацій.

3.3. Сектор "Фінансові корпорації" включає резидентні корпорації та квазікорпорації, що зайняті фінансовим посередництвом та іншими, пов'язаними з цим, фінансовими послугами на комерційній основі. Їх ресурси утворюються за рахунок прийнятих зобов'язань, отриманих процентів, страхових премій, комісійних.

Види фінансових корпорацій перелічені в п. 3.4.

До сектору фінансових корпорацій відносяться також некомерційні організації, що створені і фінансуються фінансовими установами (наприклад об'єднання банкірів).

За світовою практикою центральний (національний) банк розглядається як фінансова корпорація, коли він є незалежним від уряду у фінансовому відношенні (в іншому випадку він вважається одиницею сектору загального державного управління). Національний банк України включається до сектору фінансових корпорацій.

3.4. За характером своєї діяльності фінансові корпорації та квазікорпорації поділяються на такі підсектори: Національний банк; інші депозитні корпорації; інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та пенсійних фондів; допоміжні фінансові організації; страхові корпорації та пенсійні фонди.

Підсектор інших депозитних корпорацій об'єднує всі резидентні фінансові корпорації та квазікорпорації (крім Національного банку), основною діяльністю яких є фінансове посередництво і які мають зобов'язання у вигляді депозитів або подібних до них фінансових документів. Здебільшого це банки та установи типу банків. Вони підрозділяються на: 1) депозитні грошові корпорації, які працюють з короткостроковими фінансовими документами, що замінюють гроші та можуть бути оплачені на вимогу; 2) інші депозитні корпорації, крім депозитних грошових.

Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та пенсійних фондів - це установи, що займаються фінансуванням інвестицій, включаючи фінансовий лізинг, продаж у розстрочку, особисте кредитування.

Допоміжні фінансові організації (такі, що безпосередньо не є фінансовими посередниками) охоплюють маклерські фірми по операціях з цінними паперами, вексельні контори тощо.

Страхові корпорації - це різні форми організацій, що здійснюють страхування життя, страхування від нещасних випадків, хвороби, пожежі, інших ризиків.

Пенсійні фонди, які відносяться до фінансових корпорацій, створюються для забезпечення доходу окремим групам найманих працівників після виходу на пенсію за рахунок добровільних внесків працівників та роботодавців.

3.5. Сектори нефінансових та фінансових корпорацій (крім Національного банку) підрозділяються, також, відповідно, на підсектори державних, національних приватних корпорацій та корпорацій під іноземним контролем.

До державних відносяться корпорації та квазікорпорації (включаючи орендні), що контролюються державою. Цей контроль може здійснюватися шляхом: придбання державою більш як половини акцій, законодавчого визначення політики корпорацій, призначення директорів з відповідними повноваженнями.

Національні приватні корпорації охоплюють всі корпорації та квазікорпорації, що не контролюються урядом чи одиницями-нерезидентами.

Корпорації під іноземним контролем (іноземні корпорації) об'єднують філії корпорацій-нерезидентів та корпорації під контролем некорпоративних нерезидентних одиниць, наприклад, урядів інших країн. У цьому підсекторі знаходяться спільні та іноземні приватні підприємства.

3.8. Сектор "Загальне державне управління" включає органи державного управління центрального, регіонального і місцевого рівнів та підвідомчі їм некомерційні організації, що утримуються на державному бюджеті та надають безкоштовні послуги індивідуального характеру у сфері освіти, культури і спорту, відпочинку, соціального забезпечення, житлового господарства та послуги колективного характеру в галузі державного управління, підтримання порядку і безпеки, оборони, науки і наукового обслуговування, шляхового і лісового господарства, обслуговування сільського господарства тощо.

До цього сектору входять також державні фонди соціального страхування і забезпечення, які утворюються з обов'язкових внесків і призначені для виплати допомог усім членам суспільства або великим групам приватних осіб.

СНР ООН передбачає два варіанти групування одиниць загальнодержавного управління по підсекторах: по типах (державні установи, фонди соціального забезпечення), а потім по рівнях (центральні, регіональні, місцеві), та в зворотній послідовності. В системі національних рахунків України застосовується перший варіант.

3.7. Сектор "Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства" включає всі резидентні некомерційні організації, за винятком тих, які відносяться до вищезгаданих секторів. Їх функція - надання неринкових товарів та послуг домашнім господарствам без оплати або за цінами, що не мають економічного значення. Виділяються такі типи некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства:

а) некомерційні організації, створені для надання послуг, головним чином, їх членам (професійні спілки, політичні партії, релігійні організації, добровільні спортивні товариства, організації покупців тощо), а також ті, що фінансуються, в основному, за рахунок членських внесків;

б) благодійні товариства і фонди, що надають товари та послуги домашнім господарствам на неринковій основі, джерелом фінансових ресурсів для яких є пожертвування в грошовій і натуральній формі;

в) підрозділи (заклади) нефінансових і фінансових підприємств, що надають соціально-культурні послуги, в основному, своїм працівникам (наприклад, відомчі житла, лікарні, клуби, стадіони тощо). Кошти цих "квазі-НКО" відображаються в системі національних рахунків як трансферти від основної діяльності підприємств-засновників.

3.8. Сектор "Домашні господарства" включає всі резидентні господарства, ознаки яких наведені в п. 2.9.

Домашні господарства розподіляються по підсекторах залежно від того, яке джерело доходу переважає в загальному доході господарства. Виділяються підсектори домашніх господарств наймачів (роботодавців); осіб, які працюють на себе; найманих працівників; одержувачів доходів від власності та трансфертів.

До наймачів відносяться власники некорпоративних підприємств домашніх господарств, де крім них зайняті ще наймані працівники. Особи, які працюють на себе - це власники некорпоративних підприємств домашніх господарств без найманих працівників. Наймачі та особи, які працюють на себе, одержують результати виробництва у формі змішаного доходу, що поєднує в собі компенсацію за власну працю та доход на вкладений капітал.

Доход найманих працівників складається з винагороди за працю.

Доход від власності визначається як економічна вигода, одержана власником невироблених активів - матеріальних (землі, надр, водоймищ, некультивованих біологічних ресурсів) і нематеріальних (майнових прав), а також фінансових активів (акцій, депозитів, позичок тощо) внаслідок передачі їх для використання іншій інституційній одиниці.

Останній підсектор, у свою чергу, може бути розподілений на три групи: домогосподарств - одержувачів доходів від власності; одержувачів пенсій; одержувачів доходів від інших трансфертів. Пенсії займають основне місце серед трансфертних доходів домашніх господарств. Пенсії виплачуються державними фондами соціального забезпечення та приватними пенсійними фондами відповідно до раніше зроблених внесків і у рамках програм соціального страхування. Серед інших систематичних трансфертів можна навести приклад соціальних допомог за межами програм соціального страхування, одержуваних особами, які під час праці не робили відповідні внески.

3.9. Загальна схема класифікації та коди секторів згідно ОНР ООН наводиться у додатку 1.

4.1. Як виробники конкретних продуктів (товарів та послуг) інституційні одиниці розділяються на заклади, що відносяться до певних галузей економіки.

Заклад визначається як підприємство або частина підприємства, яке самостійно зайняте одним або переважно одним видом діяльності в одному місцерозташуванні (географічному районі) та для якого можуть бути одержані достовірні дані по прибутку.

4.2. Орієнтовна схема перехресної класифікації інституційних одиниць, секторів та галузей економіки вміщена у додатку 2.

_______________

* Житло місцевих Рад, житлові кооперативи.

** Комерційні юридичні установи.

*** Шляхове господарство.

**** Приватна юридична практика.