Про виконання рішення Верховного Суду України від 14 липня 2005 року

До Центральної виборчої комісії 5 травня 2005 року надійшла заява громадянина Мельниченка Миколи Івановича про забезпечення реалізації його виборчого права шляхом скасування пункту 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 "Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року" з проханням скасувати зазначене рішення Центральної виборчої комісії та включити громадянина Мельниченка М.І. до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року під N 15, подана від його імені громадянином Головатим Сергієм Петровичем. Таке прохання заявник обґрунтував прийняттям Європейським Судом з прав людини рішення від 19 жовтня 2004 року в справі "Мельниченко проти України". Під час розгляду заяви Мельниченка М.І. вимоги заявника були уточнені Головатим С.П. - разом із скасуванням пункту 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 до Центральної виборчої комісії була висунута вимога щодо реєстрації Мельниченка М.І. кандидатом у народні депутати України, включеного до виборчого списку Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року.

Розглянувши зазначену вище заяву громадянина Мельниченка М.І. щодо забезпечення реалізації його виборчого права, додані до неї та наявні в Центральній виборчій комісії документи, а також лист Міністерства юстиції України від 20 травня 2005 року N 10-13-8, що надійшов до Центральної виборчої комісії 24 травня 2005 року на відповідний запит Комісії від 11 травня 2005 року N 21-41-1824, Центральна виборча комісія постановою від 3 червня 2005 року N 91 "Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І." залишила заяву Головатого С.П. без задоволення, керуючись при цьому відповідними нормами Конституції України та Законом України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року.

Постанова Центральної виборчої комісії від 3 червня 2005 року N 91 "Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І." була оскаржена 8 червня 2005 року до Верховного Суду України Головатим С.П., який діяв від імені Мельниченка М.І.

За результатами розгляду цієї скарги Верховний Суд України 14 липня 2005 року постановив рішення, яким скаргу Головатого С.П. задовольнив частково, скасувавши постанову Центральної виборчої комісії від 3 червня 2005 року N 91 "Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І." та зобов'язавши Центральну виборчу комісію розглянути заяву Мельниченка М.І. з урахуванням рішення Європейського Суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року по справі "Мельниченко проти України" і зазначених у рішенні Верховного Суду України норм міжнародного та національного права.

Розглядаючи на виконання рішення Верховного Суду України заяву громадянина Мельниченка М.І. про забезпечення реалізації його виборчого права шляхом скасування пункту 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 "Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року", Центральна виборча комісія виходить з такого.

Рішенням Європейського Суду з прав людини 19 жовтня 2004 року в справі "Мельниченко проти України" шістьма голосами проти одного встановлено, що мало місце порушення статті 3 Протоколу N 1 (право на вільні вибори) до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція).

Зазначене рішення Європейського Суду з прав людини стало підставою для звернення до Центральної виборчої комісії із заявою щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І., яку було обґрунтовано, зокрема тим, що пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 має дискримінаційний характер стосовно громадянина України Мельниченка М.І. і цей пункт, не будучи скасованим, продовжує й надалі порушувати права Мельниченка М.І. Підставою для перегляду Комісією зазначеної вище постанови представник заявника вказав Рекомендації N R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським Судом з прав людини від 19 січня 2000 року.

Зазначені Рекомендації передбачають, що заходи, які є найбільш відповідними для досягнення restitutio in integrum, визначаються компетентними органами держави-відповідача, з огляду на заходи, доступні відповідно до національної правової системи. У зв'язку із цим державам-учасницям Конвенції пропонується переконатися в тому, що в їх національних правових системах існують необхідні можливості для досягнення, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища (restitutio in integrum), яке відповідна сторона мала до порушення Конвенції. Згідно з Рекомендаціями вищезазначені державні органи обґрунтовують свій вибір щодо засобів відновлення попереднього правового становища можливостями саме національного законодавства.

Як зазначив Верховний Суд України у рішенні від 14 липня 2005 року, саме до компетенції Центральної виборчої комісії віднесено вирішення питання щодо реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Враховуючи наведені вище положення Рекомендацій N R (2000) 2 від 19 січня 2000 року, а також відповідно до рішення Верховного Суду України Центральній виборчій комісії належить оцінити можливості національного законодавства України в частині існування засобів для досягнення, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища громадянина України Мельниченка М.І., яке він мав до порушення Конвенції.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є лише чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи не є частиною національного законодавства України. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до виключної компетенції якої віднесено прийняття законів, зокрема тих, які регламентують порядок проведення виборів народних депутатів України. Відповідно до частини третьої статті 77 та пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і порядок проведення виборів і референдумів. Таким чином, зазначені конституційні положення вимагають вчинення будь-яких дій, пов'язаних з виборчим процесом, одним з етапів якого є висування та реєстрація кандидатів у народні депутати України, виключно на підставі положень закону.

На час вирішення Центральною виборчою комісією питання щодо реєстрації Мельниченка М.І. кандидатом у народні депутати України діяв Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року. Цей закон втратив чинність 1 жовтня 2005 року у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 року. Статті 57 та 61 чинного Закону України "Про вибори народних депутатів України" встановлюють порядок, умови та строки висування та реєстрації кандидатів у народні депутати України. Дотримання цих статей є обов'язковим при вирішенні Центральною виборчою комісією питання щодо реєстрації кандидатів у народні депутати України.

Отже, вимога заявника щодо реєстрації Мельниченка М.І. кандидатом у народні депутати України на виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року не може бути задоволена Центральною виборчою комісією у зв'язку з відсутністю законних підстав. Конвенція не містить положень, які зобов'язують держави-учасниці передбачати у внутрішньому законодавстві можливості для перегляду справ і поновлення провадження у справах. Центральна виборча комісія констатує відсутність у національній правовій системі норм, відповідно до яких вона в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, може задовольнити вимогу Мельниченка М.І про його реєстрацію кандидатом у народні депутати України.

Відповідно до частини першої статті 9, статей 19, 75, частини третьої статті 77, пункту 20 частини першої статті 92, частини п'ятої статті 124 Конституції України, керуючись статтею 2, частиною другою статті 3, статтями 11, 12, частинами першою, другою, пунктом 1 частини третьої, частинами п'ятою, шостою статті 14, частинами першою, третьою, п'ятою, шостою статті 15, пунктом 8 статті 19 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", на виконання рішення Верховного Суду України від 14 липня 2005 року Центральна виборча комісія

1. У задоволенні заяви громадянина Мельниченка Миколи Івановича від 5 травня 2005 року відмовити.

2. Копію цієї постанови надіслати громадянину Мельниченку М.І. та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.