Рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі за конституційними скаргами Дорошко Ольги Євгенівни, Євстіфеєва Микити Ігоровича, Кушаби Івана Петровича, Якіменка Володимира Петровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах)

Другий сенат Конституційного Суду України у складі:

Головатий Сергій Петрович (голова засідання),

Городовенко Віктор Валентинович,

Лемак Василь Васильович,

Мойсик Володимир Романович,

Первомайський Олег Олексійович (доповідач),

Юровська Галина Валентинівна,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними скаргами Дорошко Ольги Євгенівни, Євстіфеєва Микити Ігоровича, Кушаби Івана Петровича, Якіменка Володимира Петровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Первомайського О.О. та дослідивши матеріали справи, зокрема позиції, що їх висловили: Президент України Зеленський В.О., Голова Верховної Ради України Стефанчук Р.О., Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лубінець Д.В., Міністр юстиції України Малюська Д.Л., Голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Б.І.; науковці: Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України - доктор юридичних наук Тимченко Г.П., Київського національного університету імені Тараса Шевченка - доктор юридичних наук, професор Притика Ю.Д., кандидат юридичних наук, доцент Василина Н.В., Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого - кандидат юридичних наук, доцент Кравцов С.О., кандидат юридичних наук, доцент Мамницький В.Ю., Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" - доктор юридичних наук, професор Рогач О.Я., Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова - кандидат юридичних наук, доцент Бондаренко-Зелінська Н.Л., а також член Науково-консультативної ради Конституційного Суду України - доктор юридичних наук, професор Голубєва Н.Ю.,

Конституційний Суд України

1. Дорошко О.Є., Євстіфеєв М.І., Кушаба І.П., Якіменко В.П. звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - Кодекс).

Згідно з пунктами 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу для цілей Кодексу малозначними справами є:

"1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

<…>

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб".

За пунктом 2 частини третьої статті 389 Кодексу не підлягають касаційному оскарженню:

"2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково".

Обґрунтовуючи твердження щодо невідповідності Конституції України зазначених приписів Кодексу, Дорошко О.Є., Євстіфеєв М.І., Кушаба І.П. та Якіменко В.П. у своїх конституційних скаргах посилаються на приписи Конституції України, Кодексу, рішення Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, а також судові рішення в їхніх справах.

2. Зі змісту конституційних скарг та долучених до них матеріалів убачається таке.

2.1. Дорошко О.Є. у серпні 2015 року звернулася до Жовтневого районного суду міста Харкова з позовом до комунального підприємства "Харківводоканал", у якому просила стягнути з відповідача 100000,00 грн на її користь як відшкодування моральної шкоди.

Жовтневий районний суд міста Харкова рішенням від 18 лютого 2020 року, залишеним без зміни постановою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, у задоволенні позовних вимог Дорошко О.Є. відмовив.

Дорошко О.Є., не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржила їх у касаційному порядку.

Верховний Суд ухвалою від 1 березня 2021 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дорошко О.Є., зазначивши, зокрема, що "сума позову у цій справі про захист прав споживача є такою, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб <...>. Отже, ця справа відноситься до категорії малозначних згідно вимог ЦПК України, які відповідають критерію передбачуваності. <...> оскільки Дорошко О.Є. подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити".

2.2. Дорошко О.Є. у конституційній скарзі твердить, що пункти 1, 5 частини шостої статті 19, пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу не відповідають статтям 3, 8, 9, частинам першій, другій статті 24, частиніпершій статті 55, статті 64, пунктам 1, 3, 6 частини другої статті 129 Конституції України, оскільки, зокрема:

- "виділення частиною шостою статті 19 ЦПК України із загалу справ множини так званих "малозначних справ" в залежності від ціни позову, категорії справи, предмета справи, та подальше позбавлення судом учасників таких справ майже всіх судових процедур, є справжньою дискримінацією <...>.

Така дискримінація за ціною позову та іншими ознаками, вказаними у частині шостій статті 19 ЦПК України, порушує конституційне право на рівний доступ до правосуддя, яке забезпечується не лише відкриттям провадження у справі, але й судовими процедурами";

- "<...> встановлення "малозначності" справ, що супроводжується позбавленням <...> судових процедур, є дійсно настільки дискримінаційним явищем, що повністю викидає особу із судового процесу - у "малозначних" справах судового процесу немає взагалі, тобто, немає ані публічного розгляду справи, ані гласності судового процесу, ані справедливого суду, ані честі та гідності, тобто, немає взагалі доступу до правосуддя".

2.3. Євстіфеєв М.І. у червні 2021 року звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути на його користь 59257 грн шкоди, завданої неконституційним актом.

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 2 червня 2022 року, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 17 січня 2023 року, відмовив Євстіфеєву М.І. у задоволенні його позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Євстіфеєв М.І. подав касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 3 лютого 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Євстіфеєва М.І. з посиланням на те, що "ціна позову у справі <...> становить 59257 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто справа <...> є малозначною у силу вимог закону".

2.4. Євстіфеєв М.І. вважає, що пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу суперечить частині першій статті 8, частині третій статті 22, частині першій статті 24 Конституції України з огляду на те, що:

- "встановлення обмежень касаційного оскарження судових рішень залежно від предмету спору та ціни позову було звуженням змісту та обсягу конституційного права на касаційне оскарження судових рішень";

- "законодавець запровадив дискримінаційне правове регулювання, обмеживши доступ до суду касаційної інстанції залежно від обставин, які не є релевантними меті цих обмежень";

- "формулювання підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах не відповідає вимогам правової визначеності".

2.5. Кушаба І.П. у лютому 2021 року звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, третя особа - Чортківський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн, завдану внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016210190000212.

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 21 липня 2021 року, залишеним без зміни постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, у задоволенні позовних вимог Кушаби І.П. відмовив.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кушаба І.П. оскаржив їх касаційним порядком.

Верховний Суд в ухвалі від 14 грудня 2021 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Кушаби І.П. зазначив, зокрема, таке: "<…> ціна позову у цій справі становить 100000,00 грн, тобто суму, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270,00 грн x 100 = 227000,00 грн). Отже, справа, на судове рішення у якій подана касаційна скарга, є малозначною в силу закону".

2.6. Кушаба І.П. у конституційній скарзі твердить про невідповідність абзацу першого пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу статтям 1, 3, 21, 22, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, другій статті 55 Конституції України з огляду на те, що:

- "держава в особі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України не забезпечила <…> права на касаційний розгляд справи по причині її малозначності";

- він "порушує рівність громадян, оскільки, одні громадяни, ціна позову яких перевищує двісті п’ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб мають право на касаційне оскарження, а <…> пенсіонер, який ледь виживає на мізерну пенсію, такого права позбавлений";

- "при прийнятті Закону № 460-IX від 15.01.2020, в силу якого не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб було звужено <…> право громадян на касаційне оскарження та касаційний розгляд справи по причині малозначності справи";

- ним "порушено рівність конституційного права громадян на касаційне оскарження рішення суду у цивільній справі за майновою ознакою".

2.7. У вересні 2019 року Якіменко В.П. звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", у якому просив стягнути з відповідача на його користь 99495,37 грн.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 3 грудня 2020 року позовні вимоги Якіменка В.П. задоволено частково, а саме відмовлено в частині стягнення з відповідача відсотків за користування коштами.

Київський апеляційний суд постановою від 14 лютого 2022 року заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 3 грудня 2020 року щодо відмови у задоволенні позовних вимог скасував та ухвалив нове судове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнив.

Якіменко В.П. звернувся у травні 2022 року до Оболонського районного суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" про захист прав споживача, у якій просив суд стягнути з відповідача понесені ним "під час розгляду цивільної справи судові витрати у розмірі 15329,00 грн".

Оболонський районний суд міста Києва ухвалою від 24 травня 2022 року, залишеною без зміни постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року, залишив без розгляду заяву Якіменка В.П. про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а в іншій частині - повернув заявнику.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Якіменко В.П. оскаржив їх у касаційному порядку. Верховний Суд ухвалою від 13 лютого 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження, вказавши, зокрема, таке: "Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню", а саме "предметом позову є вимоги про захист прав споживачів, ціна позову у даній справі становить 99495,37 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб".

2.8. Якіменко В.П. у конституційній скарзі просить перевірити пункти 1, 5 частини шостої статті 19, пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу на відповідність статтям 3, 8, 9, 19, 22, частині першій статті 55, статті 64, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України (конституційність) та зазначає, що "інститут малозначних справ є недосконалим, оскільки створює таку юридичну невизначеність, яка суперечить принципу верховенства права, адже дозволяє Верховному Суду трактувати нечіткі та заплутані положення ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України на свій розсуд, що призводить до маніпуляцій у питанні віднесення справи до малозначної під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження на рішення судів попередніх інстанцій, у тому числі з мотивів участі у розгляді справи судді, якому був заявлений відвід".

2.9. Голова Верховної Ради України у письмовому поясненні, зокрема, зазначив:

- "поява правового інституту малозначних спорів у законодавчому регулюванні національного цивільного процесуального права безпосередньо обумовлена процесам гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу (далі - ЄС).

Регламент Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу № 861/2007 від 11 липня 2007 року, передбачає такий різновид судових справ як загальновизнаний і такий, що є альтернативою стандартному судовому процесу розгляду справ у країнах ЄС, у яких з 1 січня 2009 року діє процедура розгляду дрібних позовів";

- "встановлення Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII законодавчих обмежень доступу до касаційної інстанції цілковито узгоджується з положеннями Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи К(95)5 від 7 лютого 1995 р. "Щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах"";

- "законодавець надав суду касаційної інстанції право використовувати такий фільтр допуску справ до касаційного перегляду цілком обґрунтовано. Таке регулювання повністю відповідає чинній редакції пункту 8 статті 129 Конституції України <…>. Таким чином, Основний Закон України відніс визначення випадків касаційного оскарження судового рішення до питань законодавчої доцільності, вирішення яких відноситься до виключних повноважень Верховної Ради України".

3. Розв’язуючи питання щодо конституційності пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, Конституційний Суд України виходить із такого.

3.1. За Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (перше, третє речення частини другої статті 3 ); "в Україні визнається і діє принцип верховенства права" (частина перша статті 8 ); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24 ); права і свободи людини і громадянина захищає суд (частина перша статті 55 ); виключно закони України визначають, зокрема, судочинство (пункт 14 частини першої статті 92 ).

3.2. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно обстоює позицію, що: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 ); "право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя" (друге речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018 ); "приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов’язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист" [перше, друге речення абзацу шостого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 ].

3.3. Приписи Конституції України та юридичні позиції Конституційного Суду України стосовно конституційних гарантій права на судовий захист посутньо співвідносні з приписами актів міжнародного права, зокрема статті 8 Усесвітньої декларації людських прав 1948 року, ухваленої Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, за якою "кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основоположних прав, наданих їй конституцією або законом".

За пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, що його установлено законом, який розв’яже спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення; судове рішення проголошують публічно, але преса й громадськість можуть бути не допущені до зали засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом конче потрібною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд із прав людини наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду, що "рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення особи "правом на суд" з огляду на принцип правовладдя в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було дієвим, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити чин [акт], що становить втручання в її права" [рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року (заява № 23805/94), § 36].

3.4. Конституційний Суд України в Рішенні від 1 листопада 2023 року № 9-р(II)/2023 констатував, що у своїх конституційних провадженнях він "<...> зважає на надбання спільноти (аcquis communautaire ) у цілому та на відповідні предметові конституційного контролю окремі акти Європейського Союзу зокрема" ( абзац перший підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини).

Європейський Парламент і Рада Європейського Союзу постановою від 11 липня 2007 року № 861/2007 затвердили Європейську процедуру розв’язання дрібних позовів у країнах ЄС (The European Small Claims Procedure ) зі змінами (далі - Правила ESCP), що є альтернативою звичайному судовому процесові розгляду справ та застосовною з 1 січня 2009 року.

Правила ESCP визначають перелік позовів, що їх розглядають за процедурою розв’язання дрібних позовів, та види позовів, які не можуть бути розглянуті за цією процедурою, зокрема: щодо статусу або правоздатності фізичних осіб, режиму майнових відносин подружжя, аліментних зобов’язань, спадкування; щодо нерухомого майна, за винятком грошових вимог; трудові спори і справи щодо соціального забезпечення; банкрутство; арбітраж; порушення недоторканності приватного життя і прав, пов’язаних із особою.

Із Правил ESCP убачається, що метою запровадження процедури розв’язання дрібних позовів є покращення доступу до правосуддя, спрощення та скорочення строків розв’язання дрібних позовів за допомогою зниження судових витрат, забезпечення швидкості та спрощення процедури визнання та виконання судових рішень, ухвалених за Правилами ESCP.

4. Розв’язуючи питання щодо конституційності пунктів 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу, Конституційний Суд України виходить із того, що за частиною другою статті 129 Основного Закону України основними засадами судочинства є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом ( пункт 1 ); змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ( пункт 3 ); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (пункт 6); розумні строки розгляду справи судом ( пункт 7).

У частині п’ятій статті 131-2 Конституції України встановлено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді, зокрема у малозначних спорах.

Отже, Основним Законом України внормовано не лише основні засади судочинства, а й види судових спорів, до яких віднесено й малозначні спори.

4.1. Конституційний Суд України зазначив, що "однією із загальних засад українського конституційного ладу є гарантія звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина"; "законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію" [ абзац другий, друге речення абзацу шостого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 ].

У Рішенні від 21 липня 2021 року № 5-р(II)/2021 Конституційний Суд України наголосив: "Сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв’язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, визначеного у статті 6 Конвенції та витлумаченого Європейським судом із прав людини" ( абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Європейський суд із прав людини послідовно зазначає, що право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним; обмеження права, гарантованого статтею 6 Конвенції, не буде сумісним із пунктом 1 цієї статті, якщо воно не має правомірної мети та якщо немає розумної домірності між застосовними засобами та метою, що її прагнуть досягти [рішення у справі Ashingdane v. the United Kingdom від 28 травня 1985 року (заява № 8225/78), § 57]; домірність полягає в дотриманні справедливого балансу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини [рішення у справі Scordino v. Italy (№ 1) від 29 березня 2006 року (заява № 36813/97), § 93].

У рішенні у справі див. зображення v. Estonia від 8 листопада 2016 року (заява № 64160/11) Європейський суд із прав людини визнав, що держави-члени можуть вважати за доцільне запровадити спрощену процедуру розв’язання дрібних позовів порядком цивільного судочинства; така спрощена процедура може відповідати інтересам сторін, оскільки вона полегшує доступ до правосуддя, зменшує витрати, пов’язані з розглядом справи, та прискорює врегулювання спорів; суд також зауважив, що держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що таку спрощену цивільну процедуру, як правило, мають проводити в рамках письмового провадження, якщо тільки суд не визнає за потрібне провести усне слухання або якщо одна зі сторін не звернеться з таким клопотанням; така спрощена процедура розв’язання дрібних позовів порядком цивільного судочинства безперечно має відповідати принципам справедливого судового розгляду, що їх гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції (§ 30).

4.2. Конституційний Суд України констатує, що приписом частини п’ятої статті 131-2 Основного Закону України уконституйовано поняття "малозначні спори".

Конституційний Суд України зважає на те, що в пунктах 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу та інших статтях Кодексу застосовано термін "малозначні справи", а в частині п’ятій статті 131-2 Конституції України - термін "малозначні спори".

З аналізу приписів Кодексу випливає, що ці приписи розвивають, конкретизують та деталізують припис частини п’ятої статті 131-2 Конституції України щодо судового розгляду малозначних спорів.

4.3. На Конституції України ґрунтовано галузеве законодавство, яке розвиває, конкретизує й деталізує конституційні приписи.

За статтею 1 Кодексу його призначенням є, зокрема, установлення порядку здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 Кодексу).

Приписами Кодексу визначено основні засади цивільного судочинства, зокрема: верховенство права; повага до честі й гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; пропорційність; обов’язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, установлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами (частина третя статті 2 ).

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - Закон № 2147) у Кодекс внесено зміни щодо внормування відносин із розгляду малозначних справ.

У Пояснювальній записці до проєкту Закону України про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (реєстр. № 6232), ухваленого як Закон № 2147, зазначено, що метою запровадження категорії малозначних справ є "нормативне врегулювання процесуальних механізмів, які мають забезпечити ефективний, справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав і свобод особи в суді".

4.4. У частині шостій статті 19 Кодексу визначено, які цивільні справи є малозначними.

Оцінюючи пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України зважає на те, що за частиною шостою статті 19 Кодексу ціна позову є одним із критеріїв для віднесення цивільної справи до категорії малозначних.

За пунктом 3 частини третьої статті 175 Кодексу позовна заява має містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовому оцінюванню. Ціну позову визначають у позовах про стягнення грошових коштів сумою, яку стягують із урахуванням приписів статті 176 Кодексу в разі висунення позивачем майнових вимог.

За пунктом 1 частини четвертої статті 19 Кодексу визнання справи малозначною, за загальним правилом, має наслідком її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

За статтею 275 Кодексу суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснює суд за правилами, установленими Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Кодексу, та без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (частини перша, п’ята статті 279 Кодексу).

4.5. До основних засад судочинства, визначених у частині другій статті 129 Конституції України, належить гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами ( пункт 6).

За статтею 7 Кодексу розгляд справ у судах проводять усно і відкрито, крім випадків, визначених Кодексом ( частина перша ); будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні (перше речення частини другої).

За статтею 8 Кодексу ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи; будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, установленому законом ( частина перша ); інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) чи будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, зокрема особи, яка подала таку заяву, ужитих заходів забезпечення позову та/або доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному вебпорталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) ( частина третя).

Конституційний Суд України, установлюючи посутній зв’язок між приписами частини другої статті 129 Конституції України, що визначають такі основні засади судочинства, як гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами ( пункт 6 ) і розумні строки розгляду справи судом ( пункт 7 ), у контексті предмета конституційного контролю у цьому провадженні, виходить із того, що особа, яка реалізує своє конституційне право на судовий захист (стаття 55 Конституції України), передовсім заінтересована в додержанні розумних строків розгляду її справи судом. Водночас гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є допоміжними юридичними явищами, що стосуються будь-якої особи.

Отже, додержання такої основної засади судочинства, як гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, має бути узгоджене з іншими основними засадами судочинства, визначеними Конституцією України, зокрема розумними строками розгляду справи судом.

4.6. Досліджуючи правомірність мети запровадження в Кодексі категорії малозначних справ, Конституційний Суд України виходить із того, що визнання справи малозначною та, як наслідок, її розгляд, за загальним правилом, у порядку спрощеного позовного провадження є передумовою забезпечення додержання розумних строків розгляду справи судом - однієї з основних засад судочинства, визначених Конституцією України (пункт 7 частини другої статті 129 ).

Конституційний Суд України враховує, що, розв’язуючи процесуальне питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження, суд бере до уваги не лише ціну позову в цивільній справі, а й низку інших обставин: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, зокрема чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо потрібності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (частина третя статті 274 Кодексу).Статтями 274, 277 Кодексу внормовано розв’язання судом питання щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, зокрема: вказано на право позивача заявляти клопотання про такий порядок розгляду, зазначено про можливість надання відповідачем заперечень із цього питання, установлено право суду на постановлення ухвали про перехід зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

4.7. Конституційний Суд України зважає також на те, що скорочення строку розгляду справи судом та інші процесуальні особливості розв’язання малозначних спорів мають наслідком зниження судових витрат для особи, яка реалізує своє конституційне право на судовий захист, що в цілому полегшує доступ до правосуддя та саму можливість реалізації права, гарантованого приписами статті 55 Конституції України.

Крім того, приписи частини шостої статті 19 Кодексу, які визначають категорію малозначних справ та їх розгляд судами у порядку спрощеного позовного провадження, є узгодженими із застосовними в країнах ЄС приписами Правил ESCP, що визначають такий вид позовів, як дрібні, та внормовують процедуру їх розв’язання у спрощеній процедурі.

У Правилах ESCP також визначено один із критеріїв для визнання позову дрібним - розмір позовних вимог не перевищує 5000 євро (пункт 1 статті 2), що є співвідносним зі змістом приписів пунктів 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу.

Ураховуючи сукупність наведених міркувань, Конституційний Суд України висновує, що пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу не суперечать частині першій статті 55, частині другій статті 129 Конституції України.

5. Автори клопотань, аргументуючи невідповідність Конституції України пунктів 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу, твердять про їх неконституційність не лише в аспекті визначення ними грошових критеріїв для віднесення цивільних справ до категорії малозначних, а й зазначають, що ці приписи є дискримінаційними з огляду на визначення в них значних розмірів ціни позову як критерію визнання справи малозначною.

Суб’єкти права на конституційну скаргу вважають, що внаслідок застосування судами пунктів 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу їхні справи було визнано малозначними, а тому їх було дискриміновано за ознакою майнового стану, що є порушенням передусім частини другої статті 24 Конституції України.

5.1. За Конституцією України "в Україні визнається і діє принцип верховенства права" (частина перша статті 8 ).

Принцип юридичної рівності внормовано статтею 24 Конституції України, за якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом ( частина перша ); не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками ( частина друга).

5.2. Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформулював юридичну позицію стосовно суті та змісту принципу юридичної рівності, що є значущою й для цього провадження: "Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав" ( абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 ).

Конституційний Суд України визнає допустимість обмеження конституційного принципу рівності за умови наявності правомірної, об’єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та потрібними [ абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 ].

Отже, задля додержання вимог Конституції України приписи процесуального закону мають забезпечити рівні юридичні можливості процесуального характеру для всіх учасників судового процесу, а у разі встановлення приписами права процесуальних відмінностей застосовані в процесуальному законі юридичні засоби мають бути спрямованими на досягнення правомірної мети, ґрунтуватись на конституційних принципах правовладдя (верховенства права), юридичної рівності та домірності.

5.3. За статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в ній, має бути забезпечене без дискримінації на будь-якій із таких підстав, як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, належність до національних меншин, власність, станове походження, або за іншим статусом.

Європейський суд із прав людини зазначив, що "неоднаковість у ставленні є дискримінаційною, якщо бракує об’єктивних і обґрунтованих підстав; якщо немає правомірної мети або якщо бракує розумної домірності застосованих засобів меті, що її прагнуть досягти; Договірна Держава має певний простір обдумування (a margin of appreciation ) у визначенні того, чи відмінності в інших схожих ситуаціях уможливлюють неоднакове ставлення та якою мірою (див. Burden v. the United Kingdom GC, № 13378/05, § 60, ECHR 2008)" [рішення у справі див. зображення v. Finland від 16 липня 2014 року (заява № 37359/09), § 108].

5.4. Згідно з частиною шостою статті 19 Кодексу справи, ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( пункт 1 ), та справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( пункт 5), є малозначними.

За статтею 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV зі змінами прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини та збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, потрібних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості ( частина перша).

Верховна Рада України, реалізуючи свої конституційні повноваження, в законах України про Державний бюджет України на конкретний календарний рік установлює розмір прожиткового мінімуму.

З огляду на те, що справи авторів клопотань суди розглядали в різні часові періоди з 2015 року до 2023 року, протягом цих років розмір прожиткового мінімуму змінювався, Конституційний Суд України вважає за доцільне використати у цьому конституційному провадженні розмір прожиткового мінімуму, установлений Верховною Радою України на 2023 рік.

За статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 3 листопада 2022 року № 2710-IX (далі - Закон № 2710) прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2684 грн. Відповідно до статті 8 Закону № 2710 із 1 січня 2023 року мінімальну заробітну плату установлено, зокрема, у місячному розмірі 6700 грн.

Отже, за пунктом 1 частини шостої статті 19 Кодексу розмір ціни позову становить 268400 грн, за пунктом 5 частини шостої статті 19 Кодексу - 671000 грн.

5.5. Оцінюючи конституційність пунктів 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що держава на виконання її головного конституційного обов’язку - утверджувати й забезпечувати права і свободи людини - має забезпечити дієвість цього конституційного припису.

Право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, та всі складники цього права, зокрема ті, що забезпечують доступ до суду та визначають обсяг і зміст процесуальних прав учасників процесуальних відносин, мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними й ілюзорними.

5.6. Конституційний Суд України у цьому Рішенні висновує, що запровадження у цивільному судочинстві категорії малозначних справ має правомірну мету, що використання у пунктах 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу такого критерію для віднесення справи до категорії малозначних, як ціна позову, не суперечить приписам частини першої статті 55, частини другої статті 129 Конституції України.

Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Кодексу мають бути досліджені на предмет домірності та відсутності в них дискримінаційного змісту з огляду на визначені ними розміри ціни позову.

5.7. Конституційний Суд України наголошував, що "гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист" [ абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 ].

У Рішенні від 19 квітня 2023 року № 4-р(II)/2023 Конституційний Суд України послідовно обстоює юридичну позицію, за якою ""верховенство права" (правовладдя) вимагає, щоб утручання в конституційні права і свободи людини завжди було домірним" ( абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, установлення у процесуальному законі розміру ціни позову як критерію для віднесення справи до категорії малозначних має бути ґрунтовано на принципові домірності, що зобов’язує державу визначити в Кодексі такий розмір ціни позову, який не буде надмірним для обраної мети та не спотворить розуміння справи як малозначної для особи.

5.8. Конституційний Суд України вважає, що держава, реалізуючи свій розсуд щодо встановлення у процесуальному законі розміру ціни позову як критерію для віднесення справи до категорії малозначних, має обов’язок додержуватись конституційних принципів та зважати на вимогу правомірності мети під час застосування такого юридичного засобу віднесення цивільних справ до категорії малозначних, як ціна позову, та додержуватись принципу домірності.