Про затвердження Норм пожежної безпеки для пасажирських вагонів

8.2. Пульт керування комплексом електрообладнання вагонів повинен бути оснащений автоматичною установкою пожежогасіння або самоспрацьовуючим вогнегасником.

8.3. Пасажирські вагони під час побудови, виконання КВР (КРП, КР-2М) повинні обладнуватись установкою пожежогасіння із застосуванням насоса - підвищувача тиску. Запас води в окремому резервуарі повинен бути не менше ніж 80 л. Довжина пожежного рукава повинна забезпечувати подачу води у будь-яку точку вагона. У разі виконання КР-2 в котельному відділенні та туалеті не гальмівного кінця вагона повинні бути встановлені пожежні крани для підключення інвентарного шланга з метою відбору води із системи водопостачання на пожежогасіння. Крани мають бути пофарбовані у червоний колір.

9.1. Для забезпечення зв'язку "провідник - штабний вагон" всі вагони поїзда повинні бути оснащені портативними радіостанціями УКХ-діапазону. Оснащення пасажирських вагонів радіостанціями УКХ-діапазону для забезпечення радіозв'язку "штабний вагон - локомотив" проводиться власником у пунктах приписки вагонів під час постановки їх у поїзд.

9.2. Пасажирські вагони повинні обладнуватись системами автоматичної пожежної сигналізації та оповіщення (далі - САПС), що мають державний сертифікат відповідності в системі УкрСЕПРО, здатними виявляти і сповіщати про ознаки пожежі в контрольованих приміщеннях.

9.3. САПС повинна складатися з пожежних сповіщувачів, пожежного приймально-контрольного приладу (ППКП) і ліній зв'язку сповіщувачів із ППКП.

9.4. ППКП повинен відповідати вимогам ДСТУ EN 54-2:2003. ППКП повинен також видавати аварійну та діагностичну інформацію у мережу поїзної автоматизованої інформаційно-діагностичної системи (ПАІДС) на комп'ютер начальника поїзда (у разі прийняття замовником рішення про обладнання поїзда системою ПАІДС).

9.5. Пожежні сповіщувачі повинні реагувати на димові та (або) теплові ознаки пожежі.

9.6. Теплові пожежні сповіщувачі повинні відповідати вимогам ДСТУ EN 54-5:2003.

9.7. Димові пожежні сповіщувачі повинні відповідати вимогам ДСТУ EN 54-7:2004.

9.8. Контрольовані приміщення, кількість, типи і межі спрацювання пожежних сповіщувачів, а також місця і способи розміщення сповіщувачів повинні вибиратись на стадії проектування вагона і підтверджуватись результатами випробувань на вагоні кожної моделі. В обов'язковому порядку пожежні сповіщувачі повинні встановлюватись в розподільчому електрощиті, службовому купе, купе відпочинку провідників, котельному відділенні, кожному пасажирському купе або відділенні та боковому коридорі або проході (не менше 2 на весь коридор).

9.9. Конструкція і виконання монтажу пожежних сповіщувачів на вагоні повинні забезпечувати їх легке знімання із застосуванням спеціального інструменту.

9.10. Обладнання вагонів системами автоматичної пожежної сигналізації повинно проводитись під час побудови та виконання ремонтів КВР, КРП, КР-2М, КР-2.

9.11. Технічне обслуговування систем автоматичної пожежної сигналізації у пасажирських вагонах, вагонах електропоїздів, дизель-поїздів та рейкових автобусах повинне здійснюватися організаціями, які мають ліцензію згідно з чинним законодавством.

9.12. У службовому приміщенні, де розміщено ППКП, для обслуговуючого персоналу повинна бути розміщена пам'ятка про порядок проведення тестування системи автоматичної пожежної сигналізації та порядок дій у разі її спрацювання (появи сигналу про пожежу або несправність).

10.1. Під час будівництва і виконання ремонтів в обсязі КВР, КРП, КР-2М і КР-2 у пасажирських вагонах мають бути встановлені протипожежні перегородки між службовим відділенням і пасажирським салоном, а в купейних вагонах - також між купе таким чином, щоб поділити пасажирський салон не менше ніж на три блоки. Міжстелевий простір у вагонах не купейного типу і над боковим коридором вагона купейного типу має бути поділений не менше ніж на три зони протипожежними фрамугами.

10.2. Протипожежні конструкції класифікують за вогнестійкістю. Показником вогнестійкості є межа вогнестійкості, що визначається часом (у хвилинах) від початку вогневого випробування до настання одного з граничних станів конструкції:

втрати цілісності (Е);

втрати теплоізолювальної здатності (І).

Вогнестійкість визначають згідно з вимогами ДСТУ Б В.1.1-4, додатком 4 цих Норм, а також стандартами на методи випробувань на вогнестійкість конструкцій конкретних типів.

10.3. Мінімальне значення межі вогнестійкості протипожежних конструкцій має становити для:

перегородки між службовим відділенням і пасажирським салоном - E 30/I 15;

міжкупейних перегородок і протипожежних фрамуг - E 20/I 15.

Документальне підтвердження вищезазначених значень межі вогнестійкості має бути оформлено сертифікатом відповідності, виданим Державним центром сертифікації МНС України на підставі результатів сертифікаційних випробувань, проведених в акредитованих лабораторіях.

10.4. Протипожежна перегородка між купе провідників і пасажирським салоном має бути доведена до металевої обшивки кузова по контуру: дах - бокові стіни. Стійки обрешітки бокових стін, що входять до складу перегородки, мають бути виконані з негорючих або важкогорючих матеріалів. Межа вогнестійкості вузлів кріплення перегородки та місця її прилягання до інших конструкцій не повинна бути менше нормованого значення межі вогнестійкості перегородки. Технологічні зазори між щитом перегородки і металом обшивки даху, а також в пазах стійок обрешітки внутрішньої обшивки бокових стін мають бути ущільнені і забезпечувати необхідну межу вогнестійкості перегородки.

Щит протипожежної міжкупейної перегородки має бути доведений до металу підшивки ізоляції даху і облицювання обшивки бокової стіни і підлоги.

10.5. Запакування отворів у місцях проходження крізь протипожежні конструкції труб, вентиляційного каналу, кабельних коробів повинні задовольняти вимогам пункту 10.4 цих Норм.

10.6. Петлі дверей повинні бути виготовлені з матеріалів, що мають температуру плавлення не нижче ніж 850 град.C.

10.7. Межа вогнестійкості конструкції дверей, що встановлюються в перегородці між купе провідника і пасажирським салоном, має бути не менше ніж нормована межа вогнестійкості перегородки. Ці двері повинні мати вогнестійкий склоблок. При цьому межа вогнестійкості склоблоку встановлюється тільки за втратою цілісності (E30).

11.1. Під час виконання КВР, КРП, КР-2М і КР-2 пасажирські вагони повинні обладнуватись додатковими аварійними виходами. Кількість (не менше чотирьох) і розташування аварійних виходів мають забезпечувати завершення евакуації людей до настання гранично допустимих значень небезпечних факторів пожежі. В обов'язковому порядку аварійні виходи повинні влаштовуватись:

для купейного вагона - через віконні отвори у третьому та шостому пасажирських купе та в коридорі напроти них;

для вагона не купейного типу - через віконні отвори у третьому та шостому пасажирських відділеннях та напроти них.

Допускається влаштовувати більшу кількість аварійних виходів за погодженням із замовником.

Під час будування нових вагонів аварійні виходи через віконні отвори повинні влаштовуватись у кожному пасажирському купе та не менше двох у коридорі - для вагонів купейного типу та не менше чотирьох (по два з кожного боку) - для вагонів відкритого типу.

Для вагонів спеціального призначення, не призначених для масових перевезень пасажирів, наявність, кількість і місце знаходження аварійних виходів визначаються замовником.

Аварійні виходи через віконні отвори можуть влаштовуватись або шляхом виймання склопакета зусиллям, що не перевищує 200 H (20 кгс) при незмінному положенні каркаса вікна або шляхом руйнування скла за допомогою спеціального молотка, що повинен розміщуватись біля кожного аварійного виходу.

Інформація для пасажирів про місцезнаходження додаткових аварійних виходів у вагонах має бути розміщена поблизу цих виходів у доступних місцях у вигляді відповідних написів чи графічних зображень.

При проведенні технічного обслуговування, а також під час підготовки вагонного парку до зимових і літніх перевезень слід перевіряти стан та можливість використання додаткових аварійних виходів.

11.2. Необхідний і розрахунковий час евакуації пасажирів повинні визначатися для кожної моделі пасажирського вагона відповідно до вимог додатка 2 до ГОСТ 12.1.004. При цьому розрахункова імовірність впливу небезпечних факторів пожежі на окрему людину за рік не повинна перевищувати допустиму (додаток 1).

11.3. У кожному вагоні на помітному місці має бути розміщено пам'ятку щодо забезпечення пожежної безпеки із зазначенням місць розміщення засобів гасіння пожежі та схеми евакуації пасажирів.

11.4. Килимові доріжки на шляхах евакуації в коридорах вагонів пасажирських поїздів повинні бути надійно закріплені за допомогою спеціальних пристосувань.

Для пасажирських вагонів, що експлуатуються, розрахункова імовірність впливу небезпечних факторів пожежі на пасажирів Q визначається з використанням статистичних даних за формулою:

Цей метод застосовують для оцінювання характеристик горіння зразків конструкцій диванів, полиць і крісел під дією теплового імпульсу нормованої потужності (газетний папір, що горить - метод А та полум'я газового пальника - метод Б).

1 Зразки для випробувань

Випробуванням піддають зразки конструкцій диванів, полиць і крісел з розмірами сидіння і спинки не менше 400 +- 5 мм х 400 +- 5 мм, конструкція яких має відповідати технічній документації. Під час випробувань зразок спинки має бути розміщений вертикально по відношенню до поверхні зразка сидіння, як у реальній конструкції.

2 Проведення випробувань

2.1 В якості джерела запалювання використовують 100 +- 5 г газетного паперу, який перед проведенням випробувань має бути витриманий протягом не менше 3 годин за температури 65 +- 5 град.C.

2.2 Один аркуш паперу (розміром приблизно 600 мм х 420 мм) складається посередині паралельно меншій стороні. Інші аркуші мнуться окремо і вкладаються поміж половинками складеного аркуша. Складений аркуш з відкритої сторони скріплюється за допомогою металевих скріпок. Підготовлене джерело запалювання з газетного паперу має бути у вигляді "подушки" розміром 390 +- 10 мм х 270 +- 10 мм.

2.3 Таку ж "подушку" до початку випробувань необхідно перевірити на тривалість горіння, для цього її розміщують на неметалевій негорючій основі довжиною 600 +- 10 мм, шириною 500 +- 10 мм та товщиною не менше 5,0 мм. Тривалість горіння "подушки", що запалена з чотирьох кутів має становити не менше 4 хвилин.

2.4 Для випробовувань використовують секундомір не нижче другого класу точності.

2.5 Випробування проводять у приміщенні з припливно-витяжною вентиляцією. Швидкість повітря у приміщенні має бути 0,2 +- 0,1 м/с. "Подушка" з газетного паперу має бути розміщена на поверхні зразка сидіння так, щоб одна з її поздовжніх сторін прилягала до зразка спинки і було забезпечено її пласке розташування. Час підпалення "подушки" з чотирьох кутів вважається початком випробувань.

2.6 У разі відсутності захисної плити під сидінням проводять додаткове випробування. У цьому випадку "подушка" з газетного паперу має бути покладена під зразок сидіння на підлогу.

3 Оцінювання результатів випробувань

3.1 Оцінювання пожежної небезпеки конструкцій диванів, полиць і крісел проводять за результатами випробувань не менше двох зразків. Конструкція вважається такою, що витримала випробування за методом А, якщо через 10 хв. від початку випробувань припиняється її самостійне горіння.

3.2 Не допускається падіння часток зразків або крапель, що горять.

3.3 У випадку припинення самостійного горіння зразків в інтервалі від 9 хв. до 10 хв. від початку випробувань результат встановлюють на підставі проведення випробувань двох додаткових зразків.

1 Зразки для випробувань

1.1 Випробуванням піддають зразки конструкцій диванів, полиць і крісел з розмірами сидіння і спинки не менше 250 +- 5 мм х 350 +- 5 мм, конструкція яких має відповідати технічній документації.

1.2 Зразки сидіння і спинки випробовуються окремо.

2 Проведення випробувань

2.1 Розміщують газовий пальник згідно з рисунком 2.1 при вертикальному розташуванні зразка і рисунком 2.2 при горизонтальному розташуванні зразка.

2.2 Випробування при горизонтальному розташуванні зразка (рисунок 2) не проводять, якщо сидіння знизу або спинка ззаду має захисні покриття.

2.3 Для проведення випробувань використовують газовий пальник згідно з ДСТУ 4155 та газ пропан, бутан або їх суміш згідно з ДСТУ 4047.

2.4 Перед початком випробувань газовий пальник запалюють і прогрівають не менше ніж 2 хв. Висота полум'я має бути 50 +- 2 мм. Вимірювання висоти полум'я проводять металевою лінійкою, що відповідає ГОСТ 427, за умови вертикального положення пальника.

2.5 Під час випробувань відстань між отвором пальника і поверхнею зразка при його вертикальному або горизонтальному розташуванні має становити 30 +- 1 мм.

2.6 Випробування проводять у витяжній шафі достатніх розмірів, яка захищає від протягів. Швидкість повітря у витяжній шафі під час випробувань має бути 0,2 +- 0,1 м/с.

2.7 Тривалість впливу полум'я становить 180 +- 5 с при вертикальному і 120 +- 5 с - при горизонтальному розташуванні зразків.

2.8 Для випробовувань використовують секундомір не нижче другого класу точності.

3 Оцінювання результатів випробувань

3.1 Оцінювання пожежної небезпеки конструкцій диванів, полиць і крісел проводять за результатами випробувань не менше двох зразків.

3.2 Конструкція вважається такою, що витримала випробування за методом Б, якщо не більше ніж через 60 с після закінчення впливу полум'я пальника припиняється самостійне горіння зразка.

3.3 Не допускається падіння часток зразків або крапель, що горять.

3.4 У випадку припинення самостійного горіння зразка в межах від 50 с до 60 с після закінчення впливу полум'я пальника, результат встановлюють на підставі проведення випробувань двох додаткових зразків.

Конструкція диванів, полиць і крісел вважається такою, що не поширює горіння, за умови позитивних результатів випробувань за обома методами, тобто А і Б.

Рисунок 2.1 - Розташування пальника при вертикальному розташуванні зразка

Рисунок 2.2 - Розташування пальника при горизонтальному розташуванні зразка

1. Ці норми розповсюджуються на електрообладнання пасажирських вагонів напругою до 1000 В.

2. Опір ізоляції кожного окремого ланцюга (за винятком акумуляторної батареї) із підключеними струмоприймачами, виміряний відносно корпусу вагона, повинен бути не менше зазначеного в таблиці 3.1.

З огляду на те, що опір ізоляції (головним чином за рахунок струмоприймачів) залежить від вологості навколишнього повітря, вводиться диференційована норма опору ізоляції.

Таблиця 3.1 - Мінімальна величина опору ізоляції електрообладнання напругою до 1000 В

Примітка. під окремим ланцюгом слід розуміти окремий струмоприймач або їхній комплекс, що живиться від одного комутуючого апарата або запобіжника.

3. Якщо комплектувальне устаткування, що входить у вимірюваний ланцюг, відповідно до норм на нього (ТУ, ГОСТ, ДСТУ, ОСТ тощо), має опір ізоляції нижче зазначеного в табл. 3.1, то контроль ізоляції здійснюється поелементно, відповідно до норми ізоляції для даного елемента.

Якщо вузол (агрегат) містить у собі декілька подібних елементів, норма на опір ізоляції цього вузла знижується відповідно до кількості включених елементів

4. Опір ізоляції акумуляторної батареї повинен бути у нормальних кліматичних умовах не менше 50 кОм, а в умовах із підвищеною вологістю - не менше 30 кОм.

5. Опір ізоляції ланцюгів сигналізації рівня води вимірюється до заливання води (у сухому стані).

6. Нормальними кліматичними умовами для вимірів опору ізоляції слід вважати зону, обмежену параметрами, зазначеними в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Характеристика зони нормальних кліматичних умов

Для кліматичних умов, що виходять за межі зазначеної зони (в сторону підвищення вологості), норма опору ізоляції знижується відповідно до табл. 3.1. При вологості вище 98% опір ізоляції не нормується.

7. Опір ізоляції вимірюється відносно корпусу вагона мегомметром на напругу 500 В.

8. Вимірювання опору ізоляції провадиться для кожного окремого ланцюга з його струмоприймачами, відключеного від електричної схеми.

Відключення провадиться за допомогою комутуючих апаратів (запобіжників) даного ланцюга або шляхом від'єднання одного з полюсів.

При вимірюванні повинні охоплюватися всі ділянки даного ланцюга; для ланцюгів, що мають розриви (наприклад: розетки, ланцюг двигуна, що включається контактором тощо) вимірювання повинні проводитись для кожного з полюсів.

9. У випадку невиконання норми опору ізоляції необхідно виявити і замінити елемент зі зниженим рівнем ізоляції.

10. Допускається не проводити вимірювання опору ізоляції окремих ланцюгів, якщо опір ізоляції для системи в цілому відповідає нормам, зазначеним у таблиці 3.1.

1. Мета випробування

Основна мета проведення вогневих випробувань полягає у визначенні фактичної межі вогнестійкості дослідних зразків протипожежних конструкцій, їхніх вузлів і деталей, призначених для застосування у пасажирських вагонах. Додатково у процесі випробувань може проводитись:

а) попереднє вивчення поводження при пожежі окремих елементів конструкцій;

б) перевірка надійності конструктивних рішень окремих вузлів і деталей в умовах дії вогню;

в) визначення фактичного перепаду температур у вузлах дверей, деталях кріплення і фіксації, замкових пристроях, стикових з'єднаннях.

2. Зразки і обладнання для випробувань

Випробування зразків протипожежних конструкцій повинні проводитись у випробувальних печах, які забезпечують створення режиму теплового навантаження і контроль необхідних параметрів у відповідності з вимогами ДСТУ Б В.1.1-4.

Зразки для випробувань на вогнестійкість мають бути виготовлені відповідно до вимог технічної документації при дотриманні технології, що застосовується на підприємстві-виготовлювачі.

Зразки для випробувань повинні по можливості мати розміри 2010 мм х 2540 мм, які забезпечують площу нагріву 4,65 кв.м. Попередня оцінка вогнестійкості окремих вузлів і деталей може здійснюватися на малогабаритних зразках.

Перед випробуваннями зразок повинен бути витриманий в умовах відносної вологості 50-70% і температурі 20 +- 5 град.C на протязі 48 годин.

Система для вимірювання температури в печі повинна відповідати вимогам ДСТУ Б В.1.1-4.

Спосіб кріплення дослідних зразків до печі повинен забезпечувати непроникність для полум'я по всьому їхньому периметру в процесі проведення експерименту.

3. Температурний режим і тиск при випробуванні

3.1. В основу вогневих випробувань покладена міжнародна методика одностороннього нагріву дослідних зразків по температурному режиму стандартної пожежі, згідно якому середня температура у вогневій камері печі в окремі моменти часу визначається залежністю:

3.3. Тиск у вогневій камері на рівні приблизно 1/3 висоти дослідного зразка в період випробування повинен бути рівний тиску в приміщенні, де встановлена піч.

4. Вимірювання температури на поверхні, що не нагрівається

4.1 Для вимірювання температури на необігрівальній поверхні зразка необхідно використовувати термопари з дроту діаметром від 0,5 до 0,75 мм типу ТХК або термопари інших типів (за ГОСТ 3044-84), що придатні для вимірювання температури в діапазоні від 0 до 300 град.C.

Вимірювальний (гарячий) спай кожної термопари повинен бути припаяний у центрі зовнішньої поверхні мідного диску діаметром 12 мм і завтовшки 0,2 мм, який прикріплюється до необігрівальної поверхні зразка у необхідному місці за допомогою шпильок, болтів та інших пристроїв і матеріалів, що забезпечують надійне кріплення диску. Мідний диск накривається зверху квадратною накладкою розміром 30 мм х 30 мм з базальтового картону завтовшки 2 мм, що притискається до необігрівальної поверхні зразка металевою скобою або іншими можливими способами.

4.2. Встановлення термопар провадиться в таких місцях ненагрівальної поверхні (див рис. 1):

а) одна термопара у центрі поверхні зразка (але за межею стику, якщо такий існує);

б) чотири термопари по одній приблизно у центрі кожної чверті площі зразка;

в) одна термопара на вертикальному стику;

г) у місцях, не перелічених вище, але в яких імовірна більш висока температура із-за конструктивних особливостей зразка.

За середню температуру береться середнє арифметичне значення температур, виміряних у точках, позначених в пунктах а) і б).

Реєстрація показань термопар здійснюється автоматично за допомогою електронних самописних потенціометрів.

5. Спостереження в період випробування

В період проведення вогневих випробувань повинен проводитись контроль за забезпеченням температурного режиму в печі, показаннями термопар на ненагрівальній поверхні, а також за появою ознак втрати вогнестійкості випробовуваного зразка.

Рисунок 4.1 Схема розміщення термопар на поверхні зразка, що не нагрівається.

Контроль полум'янепроникності зразків в процесі їхніх випробувань на вогнестійкість здійснюється з допомогою пристрою на основі ватного тампону розміром 100 мм х 100 мм х 20 мм, виготовленого у відповідності до вимог ДСТУ Б В.1.1-4, який через кожні 5 хв. повинен підноситись до найбільш небезпечних місць ненагрівальної поверхні зразка, що випробовується (щілин, тріщин, зазору між полотном дверей і їх рамою тощо) і на протязі 30 с утримуватись на відстані 25 мм від щілини.

Момент запалення ватного тампона характеризує втрату непроникності дослідного зразка для полум'я.

У процесі вогневих випробувань необхідно фіксувати всі зміни у поводженні дослідного зразка (виділення значної кількості диму, перекіс і викривлення дверного полотна, порушення елементів кріплення і фіксації тощо).

Перед початком, в процесі і після закінчення вогневих випробувань повинно проводитись фотографування дослідного зразка, ретельний огляд зовнішніх поверхонь, окремих конструктивних елементів і деталей кріплення тощо.

6. Граничний стан внутрішньовагонних протипожежних конструкцій з вогнестійкості

Граничний стан з вогнестійкості внутрішньовагонних протипожежних конструкцій, а також їхніх окремих вузлів і деталей в процесі досліджень визначається за ознакою втрати цілісності та втрати теплоізолюючої здатності.

Граничний стан за ознакою втрати цілісності є стан, за якого виконується одна з наступних умов:

загоряння або тління зі свіченням ватного тампона, що піднесений до необігрівальної поверхні зразка в місця тріщин на відстань від 20 до 30 мм протягом проміжку часу від 10 до 30 с;

полум'я на необігрівальній поверхні зразка спостерігається протягом проміжку часу не менше ніж 10 с.

Граничним станом за ознакою втрати теплоізолюючої здатності є перевищення середньої температури на необігрівальній поверхні зразка над початковою середньою температурою цієї поверхні на 140 град.C або перевищення температури в довільній точці необігрівальної поверхні зразка над початковою температурою в цій точці на 225 град.C.

7. Оцінка результатів випробувань

7.1. За результат випробувань беруть межу вогнестійкості конструкції, що визначена за формулою

7.2. Величину фактичної межі вогнестійкості допускається оцінювати по результатам випробувань тільки одного зразка, якщо вогнезахисні властивості даної конструкції заздалегідь перевірялися на малогабаритних зразках і по результатам інших випробувань.

Зразок визнається таким, що витримав випробування, якщо:

межа вогнестійкості за ознакою втрати цілісності становить не менше 20 хв. - для зразків міжкупейної перегородки і вогнезатримних фрамуг; не менше 30 хв. - для зразка перегородки між пасажирським салоном і купе провідників;

межа вогнестійкості за ознакою втрати теплоізолюючої здатності становить не менше 15 хв.

Виняток складають металеві наскрізні деталі кріплення арматури, дверні замки, вентиляційні решітки, трубопровід, шибки вікон, температури прогріву яких не регламентуються.

7.3. Результати випробувань не можуть переноситись на конструкції, в яких як заміна були використані інші матеріали, а також на конструкції, в які було внесено конструктивні зміни або була змінена технологія їх виготовлення.

8. Правила оформлення результатів випробувань

Результати випробувань оформлюються протоколом або звітом.

Протокол випробувань (звіт про випробування) має містити відомості про зразки, що були випробувані, умови та результати випробувань, а саме:

назву та адресу лабораторії, що проводила випробування;

дату випробувань;

найменування конструкції, зразки якої були випробувані;

назву та адресу замовника, а також назву виготовлювача зразків;

перелік матеріалів та виробів, що були використані для виготовлення зразків, з назвами їх виготовлювачів; якщо виготовлювач матеріалу або виробу невідомий, то це слід вказати;

ескізи, фотографії та опис зразків;

опис розташування термопар на зразках;

спосіб спирання та кріплення зразків у печі;

результати вимірювань температури у приміщенні, де знаходиться піч;

результати вимірювань температури у печі;

відомості про те, чи проводилися при випробуваннях вимірювання надлишкового тиску в печі;

результати вимірювань температури на зразках;

опис процесу визначення цілісності зразків з фіксацією у часі результатів визначення цілісності;

опис поведінки зразків у процесі випробувань;

час початку та закінчення випробувань і причину припинення випробувань;

оцінку результатів випробувань;

зазначення виду граничного стану зразків з вогнестійкості та межі вогнестійкості конструкції;

фотографії зразків після випробувань.