Отже, згідно з Конституцією України, юридичними позиціями Конституційного Суду України, Конвенцією та практикою Європейського суду з прав людини гарантоване частиною першою статті 41 Конституції України право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Проте будь-яке втручання у право власності має ґрунтуватися на законі, бути спрямованим на досягнення легітимної мети та пропорційним, тобто забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами суспільства і цим правом.
5.3. У рішенні у справі Мякотін проти України/Myakotin v. Ukraine від 17 грудня 2019 року (заява № 29389/09 ) Європейський суд з прав людини наголосив, що "перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, щоб будь-яке втручання державного органу в мирне користування майном було законним <...>. Вимога законності за змістом Конвенції вимагає додержання відповідних національних норм права та сумісності з верховенством права, зокрема звільнення від свавілля <...>. Поняття законності також стосується якості закону, який є предметом розгляду, що вимагає, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, точним та передбачним" ( § 45).
Конституційний Суд України в Рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015 указав, що "складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано" (друге речення абзацу першого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).
Принцип юридичної визначеності означає, що "обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки" ( абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 ). Для цього принцип юридичної визначеності "вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності" ( абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017 ).
Порядок переміщення транспортних засобів через митний кордон України, обов’язки дотримуватися встановлених митним органом строків їх тимчасового ввезення або поміщення в митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи оформлення для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті в разі імпорту таких транспортних засобів, визначено Кодексом. Адміністративне стягнення за перевищення строку тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України більше ніж на тридцять діб, а так само за втрату цих транспортних засобів, у тому числі їх розкомплектування, - штраф у розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскація транспортного засобу - установлено абзацом другим частини шостої статті 481 Кодексу.
Конституційний Суд України також ураховує, що вчинення порушень митних правил, визначених статтею 481 Кодексу, внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, що підтверджено відповідними документами, не має наслідком адміністративної відповідальності (частина перша статті 460 Кодексу); митний режим тимчасового ввезення припиняє митний орган у разі конфіскації товарів, транспортних засобів комерційного призначення, їх повної втрати внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили в порядку, установленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (частина третя статті 112 Кодексу); у разі втрати чи повного зіпсування тимчасово ввезених транспортних засобів особистого користування внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили перебіг строку тимчасового ввезення зупиняється за умови надання митним органам власниками таких транспортних засобів достатніх доказів їх втрати чи зіпсування; дозволяється поміщення таких транспортних засобів у митний режим знищення або руйнування (частина сьома статті 380 Кодексу). Указані положення Кодексу кореспондуються з пунктом 3 статті 14 Конвенції про тимчасове ввезення, згідно з яким "тимчасове ввезення може також бути припинене на запит заінтересованої особи, якщо остання надасть докази, достатні для митних органів, щодо знищення чи повної втрати товарів (у тому числі транспортних засобів) внаслідок аварії чи виникнення форс-мажорних обставин. У такому випадку користувач права на тимчасове ввезення буде звільнений від сплати ввізного мита й податків".
Отже, Конституційний Суд України вважає, що санкція частини шостої статті 481 Кодексу не суперечить вимозі юридичної визначеності та забезпечує законне втручання у право власності особи в розумінні практики тлумачення Європейським судом з прав людини статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
5.4. У рішенні у справі Інтерсплав проти України/Intersplav v. Ukraine від 9 січня 2007 року (заява № 803/02 ) Європейський суд з прав людини нагадав, що "держави мають широкий простір обдумування під час визначення того, що відповідає суспільним інтересам, оскільки національні законодавчі органи мають широку дискрецію щодо здійснення соціальної та економічної політики" ( § 38). Європейський суд з прав людини визнав, що втручання у право власності спрямоване на досягнення легітимної мети в загальних інтересах, якщо воно покликане забезпечити сплату податків, інших внесків, компенсацію завданих збитків та запобігати ухиленню від сплати податків [рішення у справі Мякотін проти України/Myakotin v. Ukraine від 17 грудня 2019 року (заява № 29389/09 ), § 53].
Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 , "правомірною метою встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина у сфері митних відносин та притягнення винної особи до відповідальності за порушення митних правил є потреба захисту митних інтересів та митної безпеки України" ( абзац п’ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
Посилення Законом № 2612 міри адміністративної відповідальності за перевищення строку тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України саме собою не можна розглядати як порушення гарантованого частиною першою статті 41 Конституції України права власності. Аналізуючи питання, чи спрямоване втручання у право власності на підставі частини шостої статті 481 Кодексу на досягнення легітимної мети в загальних інтересах, слід проаналізувати Пояснювальну записку, у якій обґрунтовано потребу в ухваленні Закону № 2612.
У Пояснювальній записці вказано, що "дані митної статистики щодо ввезення на митну територію України громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами транспортних засобів особистого користування з іноземною реєстрацією, кількості не вивезених таких транспортних засобів та кількості перетинів ними митного кордону за 1 квартал 2018 року та 2017 рік свідчать про зростання кількості транспортних засобів, які перебувають на митній території України з порушенням митних правил". Натомість статистика за 2020-2022 роки, надана Державною митною службою України, свідчить про те, що після ухвалення Закону № 2612, попри збільшення загальної кількості транспортних засобів з іноземною реєстрацією, тимчасово ввезених на митну територію України, значно зменшилася кількість транспортних засобів, щодо яких немає інформації про їх вивезення за межі митної території України або поміщення в інший митний режим і, відповідно, зросла кількість надходжень митних платежів до Державного бюджету України у зв’язку з імпортом транспортних засобів.
Отже, посилення Верховною Радою України в межах її конституційних повноважень міри адміністративної відповідальності за перевищення строків тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України, а також установлення в частині шостій статті 481 Кодексу адміністративної відповідальності за втрату цих транспортних засобів, у тому числі їх розкомплектування, є частиною комплексного реформування механізму ввезення транспортних засобів на митну територію України згідно із Законом № 2612 і виправдане потребою досягти стримувального ефекту від учинення таких правопорушень. Адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу в розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскації транспортного засобу спрямоване на запобігання ухиленню від сплати митних платежів, забезпечення дієвого контролю за переміщенням і цільовим використанням тимчасово ввезених транспортних засобів, безпеки дорожнього руху та охорони довкілля від шкідливого впливу транспорту, а отже, спрямоване на досягнення легітимної мети - захист митних інтересів і забезпечення митної безпеки України.
5.5. У рішенні у справі Трегубенко проти України/Tregubenko v. Ukraine від 2 листопада 2004 року (заява № 61333/00) Європейський суд з прав людини зазначив, що "позбавлення майна може бути виправдане лише в тому випадку, якщо, inter alia, доведено, що воно "відповідає інтересам суспільства" та "у разі дотримання умов, установлених нормами права". До того ж будь-яке втручання у право власності обов’язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливого балансу" потрібно досягти між вимогами загального інтересу та потребами захисту основоположних прав людини. <...> потрібний баланс не буде досягнутий, якщо особі, якої це стосується, доведеться нести індивідуальний і надмірний тягар".
Європейський суд з прав людини також наголошував, що "для того, щоб втручання було пропорційним, воно має відповідати серйозності вчиненого правопорушення, а санкція - серйозності злочину, який відповідно до неї має бути покараний" [рішення у справі Мякотін проти України/Муakotin v. Ukraine від 17 грудня 2019 року (заява № 29389/09 ), § 55; рішення у справі Садоха проти України/Sadocha v. Ukraine від 11 липня 2019 року (заява № 77508/11 ), § 31]; "принцип пропорційності має бути дотриманий не лише під час визначення норм, які стосуються суворості санкції, а й під час оцінювання тих факторів, що їх мають брати до уваги, коли визначають санкції" [рішення у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14), § 84].
5.5.1. Конституційний Суд України, викладаючи свої юридичні позиції, неодноразово розкривав зміст принципу пропорційності (домірності) у разі внормування міри відповідальності за правопорушення:
- "окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України"; "обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям" (абзац п’ятий підпункту 4.1, друге речення абзацу четвертого підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004);
- "принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов’язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України, у тому числі нормативного встановлення законодавцем адміністративної відповідальності. Отже, конкретні санкції за адміністративні правопорушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати адміністративні стягнення з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків, які спричинені такими санкціями (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються), тій шкоді, що настає в результаті адміністративного правопорушення"; "при обмеженні права власності в інтересах суспільства необхідними є не будь-які менш обтяжливі для прав і свобод осіб заходи, а ті з них, які здатні досягти легітимної мети на тому самому якісному рівні. Тобто законодавець зобов’язаний обирати той вид адміністративного стягнення, який менш обтяжливий для прав і свобод особи у конкретному випадку, і насамперед має визначити адекватну міру адміністративної відповідальності для досягнення її мети, тоді як суди забезпечують індивідуалізацію такої відповідальності залежно від обставин справи у межах законодавчо визначеної санкції" [ абзац четвертий пункту 3, абзац перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021 ].
5.5.2. Митний режим тимчасового ввезення пов’язаний з умовним повним або частковим звільненням товарів, транспортних засобів комерційного призначення від оподаткування митними платежами та може завершуватися їх реекспортом або поміщенням в інший митний режим, що допускається Кодексом, а також у випадках, визначених частиною третьою статті 112 Кодексу. Тож суспільна шкідливість діянь, визначених частиною шостою статті 481 Кодексу, полягає, зокрема, у тому, що транспортні засоби у зв’язку з перевищенням установлених митними органами строків їх тимчасового ввезення своєчасно не оформлюють для вільного обігу на митній території України з метою ухилення від сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті в разі імпорту таких транспортних засобів.
На відміну від складу правопорушень, що самі собою не призводять до суспільно шкідливих наслідків, а їх визначення в Кодексі лише вимагає дотримання встановлених законодавством України з питань митної справи вимог, унормування адміністративної відповідальності за діяння, визначені частиною шостою статті 481 Кодексу, зумовлене обов’язком зі сплати митних платежів на користь держави. Саме тому недотримання строків ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України, а так само втрата цих транспортних засобів, у тому числі їх розкомплектування, завдають значної матеріальної шкоди (збитків) державі у розумінні практики Європейського суду з прав людини, а масовий характер таких порушень митних правил спричиняє істотні негативні наслідки для суспільних і державних інтересів у вигляді ухилення від сплати митних платежів.
Оскільки держава зазнає матеріальної шкоди (збитків) унаслідок того, що особи вчиняють діяння, визначені частиною шостою статті 481 Кодексу, адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу в розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскації транспортного засобу є не тільки стримувальним і каральним, але й має на меті компенсацію за завдану матеріальну шкоду. Водночас суспільна користь санкції частини шостої статті 481 Кодексу не вимірюється у майновому еквіваленті, а полягає в досягненні стійкого ефекту захисту митних інтересів і забезпечення митної безпеки України за рахунок упровадження законодавцем міри адміністративної відповідальності, пропорційної до тяжкості вчиненого правопорушення.
У рішенні у справі Краєва проти України/Krayeva v. Ukraine від 13 січня 2022 року (заява № 72858/13 ) Європейський суд з прав людини зазначив, що "мита або збори за товари, що їх ввозять, слід розглядати як такі, що підпадають під межі дії оподаткування, і вирішення цього питання є невіддільною частиною виключного права органів державної влади <...>. Отже, <...> застосований захід <...> мав вагомий інтерес суспільства - забезпечити сплату податків" ( § 28).
Домірність адміністративної відповідальності за перевищення строку тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України більше ніж на тридцять діб, а так само за втрату цих транспортних засобів, у тому числі їх розкомплектування, є достатньою для досягнення бажаного стримувального та карального ефекту і запобігання майбутнім порушенням частини шостої статті 481 Кодексу. Беручи до уваги межі розсуду, якими наділена Верховна Рада України у сфері визначення видів порушень митних правил та відповідальності за вчинення таких порушень, Конституційний Суд України дійшов думки, що санкція частини шостої статті 481 Кодексу не допускає невиправданого та надмірного втручання у право власності.
5.5.3. Досліджуючи питання дотримання "справедливого балансу", Європейський суд з прав людини визначає, чи заявникові в рамках провадження в цілому було надано можливість подати його справу до компетентних органів державної влади, щоб дати їм змогу встановити "справедливий баланс" між конфліктуючими інтересами у справі [рішення у справі Karapetyan v. Georgia від 15 жовтня 2020 року (заява № 61233/12), § 35].
Конституційний Суд України вважає, що оскільки справи про порушення митних правил, визначені частиною шостою статті 481 Кодексу, розглядають суди (судді) (частина друга статті 522 Кодексу), то це надає їм можливість встановити "справедливий баланс" між конфліктуючими інтересами у спосіб забезпечення індивідуалізації адміністративної відповідальності залежно від обставин справи, а особам - додаткову гарантію розгляду їхніх справ "компетентним органом" у розумінні практики Європейського суду з прав людини.
5.5.4. Зі змісту абзацу другого частини шостої статті 481 Кодексу випливає, що законодавець визначив справедливу міру адміністративної відповідальності для досягнення легітимної мети, унаслідок чого суди можуть забезпечити індивідуалізацію такої відповідальності залежно від обставин справи, не покладаючи на особу індивідуального і надмірного тягаря. Тому санкція частини шостої статті 481 Кодексу створює належне нормативне підґрунтя для досягнення "справедливого балансу" між загальним інтересом і захистом права власності та відповідає принципу верховенства права, зокрема такій його вимозі, як принцип пропорційності.
Отже, санкція частини шостої статті 481 Кодексу не суперечить положенням частини першої статті 8, частин першої, четвертої статті 41, частини першої статті 64 Конституції України.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 151-1, 151-2, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 36, 65, 67, 74, 84, 88, 89, 92, 94 Закону України "Про Конституційний Суд України"
Конституційний Суд України
ухвалив:
1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), абзац другий частини шостої статті 481 Митного кодексу України.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України".
ПЕРШИЙ СЕНАТ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ