Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин першої, другої статті 42 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича - доповідача,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин першої, другої статті 42 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII з наступними змінами (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 10, ст. 43; 2006 р., N 18, ст. 155).

Заслухавши суддю-доповідача Джуня В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин першої, другої статті 42 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII з наступними змінами (далі - Закон).

У конституційному поданні стверджується, що зазначені положення Закону не відповідають частині першій статті 9, частині третій статті 15, частині другій статті 19, частині другій статті 34, частині третій статті 42 Конституції України.

У частині першій статті 42 Закону передбачено, що ретрансляція телерадіопрограм та передач, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення (далі - Конвенція), на території України не обмежується. Порядок ретрансляції регулюється Законом.

Згідно з частиною другою статті 42 Закону суб'єкт господарювання, який перебуває під юрисдикцією України, має на меті здійснювати ретрансляцію і отримав на це дозвіл від правовласника (виробника), який не підпадає під юрисдикцію країни, що входить до Європейського Союзу, або країни, яка ратифікувала Конвенцію, зобов'язаний адаптувати зміст призначених для ретрансляції програм до вимог законодавства України.

Свою позицію суб'єкт права на конституційне подання мотивує тим, що Верховна Рада України не надала згоди на обов'язковість Конвенції, отже, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України Конвенція не є частиною національного законодавства України. Припис частини другої статті 42 Закону про необхідність адаптації змісту призначених для ретрансляції програм до вимог законодавства України, на думку автора клопотання, "є проявом непрямої цензури змісту телевізійних програм, що ретранслюються, і неправомірного державного контролю за їх змістом", чим порушується передбачене частиною другою статті 34 Конституції України право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

У конституційному поданні зазначається, що положення частин першої, другої статті 42 Закону "носять дискримінаційний характер, оскільки ставлять вітчизняних провайдерів, які повинні здійснювати адаптацію змісту призначених для ретрансляції програм, у гірше становище в порівнянні з провайдерами, на яких ця вимога не поширюється, створюючи таким чином передумови для зайняття окремими провайдерами монопольного становища". На думку автора клопотання, це суперечить вимогам частини третьої статті 42 Конституції України, згідно з якою держава повинна забезпечувати захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускати зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції.

Суб'єкт права на конституційне подання посилається на статтю 19 Загальної декларації прав людини 1948 року, статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статтю 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і основних свобод людини, схвалені постановою колегії Міністерства юстиції України від 21 листопада 2000 року N 40.

2. Третя колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 2 лютого 2009 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

3. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні має зазначатися правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень. Згідно з частиною першою статті 71 цього Закону предметом розгляду Конституційного Суду України може бути конституційне подання, в якому викладаються аргументи і стверджується про неконституційність законів, інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Аргументуючи неконституційність частин першої, другої статті 42 Закону, суб'єкт права на конституційне подання посилається на те, що Верховна Рада України не давала згоди на обов'язковість Конвенції, у зв'язку з чим та не є частиною національного законодавства, а тому прийняті Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення підзаконні акти спричинили порушення конституційних прав і свобод громадян.

Проте Верховна Рада України Законом України "Про ратифікацію Європейської конвенції про транскордонне телебачення" від 17 грудня 2008 року N 687-VI (Урядовий кур'єр, 2009 р., 10 січня; Офіційний вісник України, 2008 р., N 100, ст. 3297) ратифікувала Конвенцію, яка після набрання зазначеним Законом чинності, відповідно до статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим не навела аргументів на підтвердження того, що припис частини другої статті 42 Закону є проявом цензури, отже, твердження щодо невідповідності цього припису частині третій статті 15, частині другій статті 19 Конституції України є необґрунтованим. Припущення не можуть вважатися аргументами на підтвердження неконституційності того чи іншого положення Закону.

У конституційному поданні не зазначено правового обґрунтування невідповідності частини другої статті 42 Закону вимогам частини другої статті 34 Конституції України, а лише відтворено зміст цієї конституційної норми, статті 19 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Обґрунтування невідповідності частин першої, другої статті 42 Закону вимогам частини третьої статті 42 Конституції України також базуються на припущеннях.

Таким чином, на порушення вимоги пункту 4 частини другої статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" суб'єкт права на конституційне подання не навів правового обґрунтування невідповідності частин першої, другої статті 42 Закону приписам частини першої статті 9, частини третьої статті 15, частини другої статті 19, частини другої статті 34, частини третьої статті 42 Основного Закону України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді України згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 13, 39, пунктом 2 статті 45, статтею 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин першої, другої статті 42 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII з наступними змінами на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України , Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.