Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата України" (справа про запити народних депутатів України)

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Розенка Віталія Івановича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича - суддя-доповідач,

Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю уповноважених за дорученням представників суб'єктів права на конституційне подання: від Верховного Суду України - Лукашової Надії Павлівни, начальника Управління з питань судово-правової реформи та роботи із законопроектами Верховного Суду України; від Служби безпеки України - Пристайка Володимира Ілліча, заступника Голови Служби безпеки України, Лук'яненка Анатолія Гнатовича, начальника Договірно-правового управління Служби безпеки України; а також залучених до участі у розгляді цієї справи від Верховної Ради України - Кармазіна Юрія Анатолійовича, Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Селіванова Анатолія Олександровича, завідувача відділу зв'язків з органами правосуддя Секретаріату Верховної Ради України, та Носова Владислава Васильовича - Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України,

розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII з наступними змінами і доповненнями.

Приводом для розгляду справи згідно зі статтею 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали конституційні подання Верховного Суду України та Служби безпеки України.

Підставою для розгляду справи згідно з частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" стала практична необхідність у з'ясуванні положень зазначених статей Конституції України і Закону України "Про статус народного депутата України" щодо змісту права народного депутата України на запит.

Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М., пояснення Лукашової Н.П., Лук'яненка А.Г., Пристайка В.І., Кармазіна Ю.А., Селіванова А.О., Носова В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Верховний Суд України як суб'єкт права на конституційне подання просить дати офіційне тлумачення статті 86 Конституції України і статті 12 Закону України "Про статус народного депутата України", з урахуванням змісту статей 6, 124, 126, 129 Конституції України, щодо права народного депутата України звертатися до суду із запитами стосовно справ, які знаходяться у провадженні суду.

Верховний Суд України вважає, що рішення Верховної Ради України щодо направлення запитів народних депутатів України до судів з приводу розгляду конкретних судових справ виходять за межі наданих їй повноважень, оскільки стаття 85 Конституції України не надає Верховній Раді України контрольної функції щодо здійснення правосуддя.

Служба безпеки України як суб'єкт права на конституційне подання просить дати офіційне тлумачення статей 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата України" стосовно права народного депутата України давати доручення органам служби безпеки про надання йому (депутату) інформації, що стосується особистого життя, честі і гідності громадян, яку неможливо отримати без здійснення оперативно-розшукових заходів.

В конституційному поданні Служби безпеки України зазначено, що доручення народних депутатів України у формі запиту або депутатського звернення до органів служби безпеки щодо організації перевірки та повідомлення даних про державних службовців, представників об'єднань громадян та окремих громадян, за відсутності підстав для проведення оперативно-розшукових заходів, не передбачені статтями 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата України" і суперечать статті 6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Голова Верховної Ради України у поясненні до конституційних подань зазначив, що Конституція України та Закон України "Про статус народного депутата України" не надають народному депутату України права звертатися до суду з запитами стосовно справ, які знаходяться у провадженні суду, а також давати доручення органам служби безпеки та іншим правоохоронним органам про надання йому інформації, що стосується особистого життя, честі і гідності громадян.

Наведене свідчить про наявність неоднозначного розуміння і застосування зазначених положень Конституції України і Закону України "Про статус народного депутата України", що відповідно до частини першої статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є підставою для їх офіційного тлумачення.

У зв'язку з цим суб'єкти права на конституційне подання звертаються до Конституційного Суду України з проханням дати офіційне тлумачення положень Конституції України і Закону України "Про статус народного депутата України", які передбачають право народного депутата України на запит і депутатське звернення.

2. Конституційний Суд України в офіційному тлумаченні положень статті 86 Конституції України, частини першої статті 12 та частин першої і другої статті 19 Закону України "Про статус народного депутата України" в аспекті порушених в конституційних поданнях Верховного Суду України і Служби безпеки України питань виходить з того, що зазначені положення передбачають право народного депутата України звертатися до відповідних органів та посадових осіб з вимогами або пропозиціями здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

У статті 86 Конституції України органами, до яких може звертатись із запитом народний депутат України, визначені лише органи Верховної Ради України і Кабінет Міністрів України. Крім того, вимоги народних депутатів України, заявлені на засіданні Верховної Ради України у формі запиту, можуть бути звернуті до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Для вирішення народним депутатом України питань, які виникають у виборчому окрузі, Законом України "Про статус народного депутата України" передбачено право народного депутата України "звертатися до посадових осіб всіх державних органів та органів об'єднань громадян, керівників підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування" (стаття 19 Закону). Депутатське звернення як окремий інститут в Конституції України не закріплено.

Частина друга статті 86 Конституції України приписує керівникам розглянути запит і повідомити народного депутата України про результати розгляду, але не зобов'язує задовольняти його вимоги. При цьому керівник, який розглядає запит, не повинен задовольняти вимоги народного депутата України, якщо вважає, що вони не відповідають Конституції і законам України.

Народні депутати України не можуть звертатися із запитами, які суперечать закону. Це прямо випливає з частини другої статті 19 Конституції України, яка передбачає, що "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

Отже, за змістом частини першої статті 86 Конституції України народний депутат України не може адресувати свої вимоги та пропозиції до суду, судді, органів служби безпеки, а може у такий спосіб звертатися лише до керівників цих органів, зокрема до голів судів як керівників органів державної влади, причому з питань, не пов'язаних з конкретними судовими справами.

3. Стаття 86 Конституції України не обмежує народного депутата України колом питань, вирішення яких він ініціює у своїй вимозі чи пропозиції. Проте певні обмеження передбачені в інших статтях Конституції України. Так, з метою забезпечення здійснення правосуддя Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів і забороняє вплив на них у будь-який спосіб (частини перша і друга статті 126). В частині першій статті 129 Конституції України визначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Запити народних депутатів України завжди вносяться з викладенням позиції депутата щодо судового рішення чи конкретних дій судді або у разі наявності у народного депутата України сумнівів щодо правильності рішення суду тощо. Викладені в запитах вимоги й пропозиції об'єктивно справляють певний вплив на суддів, що заборонено Конституцією України.

Положення преамбули Закону України "Про статус народного депутата України" про те, що народні депутати України є повноважними представниками народу у Верховній Раді України і покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, не може бути визнано юридичне коректним для обгрунтування можливості втручання народного депутата України у здійснення судами правосуддя, зокрема, у розгляд конкретних судових справ.

Конституція України передбачає, що "народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних" (частина четверта статті 124). Інших форм відповідного представництва народу, у тому числі і за посередництвом народних депутатів України, не передбачено.

Таким чином, є підстави вважати, що встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов'язані із здійсненням правосуддя у конкретних справах. Звернення народного депутата України як члена парламенту з вимогою чи пропозицією до судів, голів судів або безпосередньо до суддів саме з питань здійснення правосуддя у тих чи інших конкретних справах є неприпустимим.

4. Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення (стаття 1 Закону України "Про Службу безпеки України"). У встановленому законодавством порядку Служба безпеки України зобов'язана відповідати на запити комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради України та народних депутатів України (стаття 31 Закону України "Про Службу безпеки України").

Оперативно-розшукові заходи проводяться лише за наявності підстав, які передбачені у статті 6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", та, згідно з пунктом 1 статті 7 зазначеного Закону, за письмовими дорученнями слідчого, вказівками прокурора, ухвалами суду, запитами повноважних державних органів, установ та організацій. Народні депутати України правом давати такого роду доручення і вказівки не наділені.

До того ж, статтею 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" передбачено, що матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються виключно як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій, отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, для попередження, припинення і розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України, для розшуку злочинців та осіб, які безвісно зникли, для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукову діяльність, та інших правоохоронних органів, а також для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

З цього випливає, що запит народного депутата України з вимогою або пропозицією до керівників органів служби безпеки не може бути дорученням про перевірку будь-якої інформації щодо окремих громадян, а також підставою для проведення оперативно-розшукових заходів, якщо в них не міститься передбачена законом інформація про злочин, що готується або вчинений невстановленими особами, про осіб, які вчинили або готують злочини, тощо. В такому разі керівник органу служби безпеки має відмовити у задоволенні запиту (вимоги чи пропозиції) народного депутата України.

На основі викладеного та керуючись статтями 147 та 150 Конституції України, статтями 63, 67 та 69 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. В аспекті порушених в конституційних поданнях Верховного Суду України і Служби безпеки України питань положення частини першої статті 86 Конституції України, а також частини першої статті 12 та частин першої і другої статті 19 Закону України "Про статус народного депутата України" в контексті зазначеної статті Конституції України треба розуміти так:

1.1. Народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ;

1.2. Вимога чи пропозиція народного депутата України до керівників органів служби безпеки не може бути дорученням щодо перевірки будь-якої інформації про окремих громадян.

За відсутності у вимозі чи пропозиції народного депутата України достатньої інформації про злочин така вимога чи пропозиція не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів;

1.3. У разі надходження до органів служби безпеки вимоги чи пропозиції народного депутата України, пов'язаної з необхідністю проведення оперативно-розшукових заходів, керівники цих органів мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Законом України "Про Службу безпеки України" і Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.