Висновок Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", направленого Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 76, 78, 81 та інших Конституції України)

(4) Лузин В.В. Полупрезидентская модель разделения властей (на примере Франции) // Право и политика.- 2000.- N 1.- С. 39.

2. Світовий досвід формування органів конституційної юрисдикції (Австрія, ФРН, Італія, Іспанія, Португалія та ін.) свідчить про закріплення положення про обов'язковість призначення частини їх складу з числа суддів найвищих судових органів.

Наприклад, Закон про Федеральний Конституційний Суд ФРН вимагає від кандидата на посаду судді стажу роботи "не менше 3 років в одному із найвищих судів Федерації". Половина суддів (6 із 12) Арбітражного суду Бельгії до свого призначення повинні мати не менше 5 років досвіду роботи старших суддів найвищих судів (касаційного, апеляційного тощо). Професійні судді становлять третину Конституційних Судів Італії, Болгарії, Латвії, Молдови. У складі Конституційного Суду Південно-Африканської Республіки в усі часи відповідно до частини п'ятої статті 174 Конституції щонайменше чотири члени Конституційного Суду повинні бути особами, які були суддями на час їх призначення до Конституційного Суду. В Україні таке положення відсутнє. Але Суд не уявляється без суддів, які здійснюють правосуддя на професійній основі. Це тим важливіше, що Конституційний Суд України не належить до органів, охоплених політичною кризою. Існуюча система формування Конституційного Суду України себе виправдала, будь-які аргументи необхідності її зміни відсутні. Більше того, незрозуміла непослідовність у ставленні до з'їзду суддів, якому довірено формувати також Вищу раду юстиції (стаття 131 Конституції України.

3. У демократичному суспільстві соціальна роль судів полягає в тому, що вони, здійснюючи правосуддя, зобов'язані гарантувати верховенство права, забезпечувати права й свободи людини. Цим обумовлено й місце судової влади в системі влади, і статус суддів. Незалежність - не самоціль і не привілей суддів, а їх обов'язок, необхідна умова охорони прав людини, основний принцип здійснення правосуддя, який безпосередньо випливає з права кожної людини на розгляд її справи незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року та стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Передбачене чинною Конституцією України обрання суддів безстроково є однією з конституційних гарантій їх незалежності, якою забезпечуються права людини і громадянина на судовий захист (стаття 55 Конституції України). Відповідно до частини другої статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно з частиною другою статті 64 Конституції України права на судовий захист не можуть бути обмежені за будь-яких умов.

Запропоновані зміни до пункту 27 частини першої статті 85, частини четвертої статті 126, частини першої статті 128 Конституції України порушують гарантії незалежності суддів, а отже - обмежують конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина і не відповідають вимогам статті 157 Конституції України.

4. Понад два століття тому у Франції було проголошено, що "суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено поділ влади, не має Конституції" (5).

(5) Стаття 16 Декларації прав людини і громадянина, прийнята Національними зборами 26.08.1789 року // Конституции государств Европы.- Т. 3.- М.: 2001.- С. 434.

Пропоновані зміни до статті 103 Конституції України передбачають скасування права громадян України безпосередньо обрати Президента України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Обрання Президента України покладено на Верховну Раду України.

Очевидно, що обрання Президента України безпосередньо народом розцінюється парламентом як небезпечне, оскільки Президент, обраний усім народом поряд з Верховною Радою, може протиставити себе Верховній Раді України.

Важливо зазначити, що законопроект залишив без зміни статтю 104 Конституції України, яка врегульовує питання вступу на пост новообраного Президента та складання присяги "на вірність Україні... волею народу обраного Президентом України". Присяга Президента Українському народу є важливим доказом легітимності інституту президентства, довіри громадян до глави держави. По суті, йдеться про перетворення України із змішаної на парламентську республіку: Кабінет Міністрів формується на парламентській основі - Президент України "вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій і депутатських груп... подання про призначення Верховною Радою Прем'єр-міністра України" (пункт 9 частини першої статті 106 Законопроекту). До повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони, Міністра закордонних справ та Голови Служби безпеки України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, припинення повноважень зазначених осіб на цих посадах, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України (пункт 12 статті 85).

Відсутність довіри з боку більшості Верховної Ради України є підставою дострокового припинення повноважень Кабінету Міністрів України (стаття 87).

Парламентський мандат є сумісним з членством в Уряді та керівництвом іншими центральними органами виконавчої влади (частина друга статті 120).

Слабкість Президента в державному механізмі парламентської республіки обумовлює найчастіше застосування парламентського способу його обрання (6).

(6) Маклаков В.В. Конституционное право: Словарь.- М.: Юрист, 2001.- С. 326-327.

Парламентська республіка не містить у зв'язці "парламент-уряд" гарантій від монополізації влади. Їх надають лише розвинуте громадянське суспільство і незалежне правосуддя. І те, й інше в Україні ще треба створити.

Гарантією дотримання поділу влади може бути Президент, обраний незалежно від парламенту (передбачуваний для виборців) і здатний конкурувати з ним.

5. Ще більш дивовижно (з правової точки зору) виглядає пропозиція про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі "відсутності його без поважних причин на ста пленарних засіданнях Верховної Ради України протягом календарного року" (пункт 6 частини другої статті 81 Законопроекту).

Для порівняння пошлюся на пункт "е" частини першої статті 48 Конституції Республіки Намібія 1990 року, яким передбачено припинення повноважень члена Національних Зборів, якщо він відсутній на засіданнях Національних Зборів протягом 10 послідовних днів засідань без отримання на те дозволу (7).

(7) http://www.rada.Kiev.ua/LIBRARY/catalog/law/namcon2.htm.

Або інший приклад із світової практики. У частині третій статті 63 Конституції Греції зазначено: якщо депутат протягом місяця без поважних причин пропустив більш як п'ять засідань, з нього утримується 1/30 щомісячної винагороди за кожний випадок відсутності (8).

(8) Конституции государств Европы.- М.: 2001.- Т.1.- С. 670.

Якщо виходити з того, що парламент розглядається як виразник інтересів і волі Українського народу і що парламент сам точно знає, чого хоче народ, і виражає його волю, то в даному разі напрошується висновок про те, що парламент - сам по собі, а народ сам по собі, оскільки для останнього діє загальне правило пункту 4 частини першої статті 40 КЗПП України про розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу внаслідок прогулу (в тому числі відсутності на роботі понад три години протягом робочого дня) без поважних причин. Запропонована зміна уможливить ситуацію відсутності на пленарних засіданнях більшості від конституційного складу, необхідної для прийняття законів та інших правових актів. Тим самим обмежуються права людини і громадянина на представництво їх інтересів у Верховній Раді України - здійсненні державної влади через обраних ними представників, що не узгоджується з вимогами статті 157 Конституції України.

Зрештою, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу народного депутата України зобов'язує присяга.

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", направленого Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 76, 78, 81 та інших Конституції України).

Підтримуючи резолютивну частину Висновку, хочу висловити міркування щодо його мотивувальної частини, в якій, як і у Висновку Конституційного Суду України від 30 жовтня 2003 року N 1-в/2003 (справа про внесення змін до статей 29, 59, 78 та інших Конституції України, Конституційний Суд України зробив зауваження та застереження щодо змісту законопроекту, який досліджувався, а також надав пропозиції про його удосконалення.

Моє бачення цієї проблеми викладене у окремій думці від 3 листопада 2003 року і полягає у такому.

1. Відповідно до положень частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці конституційні норми поширюються й на Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Згідно зі статтею 159 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Частиною першою статті 157 Конституції України передбачено, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Таким чином, реалізуючи повноваження, визначене статтею 159 Конституції України, Конституційний Суд України має, зокрема, перевірити, чи передбачають (або не передбачають) зміни до Конституції України, які пропонуються у законопроекті, скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, чи спрямовані (або не спрямовані) зазначені зміни на ліквідацію незалежності або на порушення територіальної цілісності України, та зробити відповідний висновок.

Інших критеріїв (умов) перевірки Конституційним Судом України законопроектів про внесення змін до Конституції України Основний Закон України не містить, що, на мою думку, виключає можливість саме у висновках Конституційного Суду України висловлення будь-яких зауважень, застережень чи надання пропозицій щодо їх удосконалення, які виходять за межі, визначені статтею 159 Конституції України.

2. Відповідно до частини другої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України з питань, передбачених цією статтею, а саме щодо відповідності Конституції України (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року N 8-рп/98, конституційні вимоги щодо обов'язковості виконання поширюються й на висновки Конституційного Суду України з питань відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Зокрема, Конституційний Суд України в цьому ж Рішенні визначив, що "висновок Конституційного Суду України матиме значення гарантії додержання встановленого порядку внесення змін до Конституції України... тільки за умови його обов'язковості для Верховної Ради України".

Зважаючи на викладене, можна дійти висновку, що застереження та пропозиції, висловлені у підпунктах 3.1, 3.6, 3.10, 3.11, 3.13, 3.15, 3.16 мотивувальної частини Висновку Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", направленого Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 76, 78, 81 та інших Конституції України), є також обов'язковими до виконання Верховною Радою України.

Проте згідно зі статтею 159 Конституції України Верховна Рада України розглядає законопроект про внесення змін до Конституції України за наявності висновку Конституційного Суду України лише щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

3. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 у разі внесення в процесі розгляду у Верховній Раді України поправок до законопроекту про внесення змін до Конституції України він приймається Верховною Радою України за умови наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.