Про удосконалення протитуберкульозної служби

З метою посилення протитуберкульозних заходів в Україні, відповідно до "Основ законодавства України про охорону здоров'я" від 19.11.92 р., та Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.94 р.

1. Затвердити:

1.1. Інструкцію про діяльність протитуберкульозного диспансеру, диспансерного відділення, кабінету поліклініки (лікарні) (додається);

1.2. Інструкцію щодо діяльності фтизіатричного денного стаціонару при протитуберкульозному закладі (диспансері, кабінеті, туберкульозній лікарні, санаторії, туберкульозному відділені лікарні загальної мережі) (додається);

1.3. Інструкцію про проведення хіміопрофілактики туберкульозу у дітей та підлітків (додається);

1.4. Інструкцію про клінічну класифікацію туберкульозу та її застосування (додається);

1.5. Інструкцію про діяльність диспансерного відділення для хворих з позалегеневим туберкульозом обласного (міського, міжрайонного) протитуберкульозного диспансеру (додається);

1.6. Інструкцію про клінічну класифікацію і диспансерне групування контингентів є позалегеневими формами туберкульозу та її застосування (додається);

1.7. Інструкцію про хірургічне лікування хворих на туберкульоз легень (додається);

1.8. Інструкцію про діяльність позаштатного головного фахівця фтизіатрії органу охорони здоров'я (додається);

2. Вважати таким, що не застосовується на території України:

2.1. Наказ МОЗ СРСР від 05.07.88 р. N 527 "Про удосконалення туберкульозної допомоги в країні" (додатки 1, 8, 9).

3. Скасувати наказ МОЗ України від 26.08.93 р. N 192 "Про удосконалення протитуберкульозної служби".

4. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій довести зазначені Інструкції до працівників охорони здоров'я та контролювати їх виконання.

5. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

1.1. Протитуберкульозні диспансерні заклади створюються для попередження, своєчасного виявлення і лікування туберкульозу і майбутніх захворювань у диспансерних контингентів, а також для організаційно-методичного керівництва протитуберкульозною роботою загальних лікувально-профілактичних закладів.

1.2. Організаційно-методичне керівництво протитуберкульозною роботою загальних лікувально-профілактичних закладів здійснюється згідно є чинними наказами, вказівками та іншими документами МОЗ України, планами протитуберкульозних заходів, що затверджуються республіканськими, обласними, міськими і районними органами та закладами охорони здоров'я.

1.3. Залежно від виконуваних функцій протитуберкульозні диспансери поділяються на республіканські, міжобласні, обласні, міські, міжрайонні та районні, що працюють як самостійні заклади територіальних або профільних медичних об'єднаннях.

1.4. В містах з населенням більшим 500 тисяч при наявності двох або більше протитуберкульозних диспансерних закладів на один з них покладаються функції головного, незалежно від того, водять чи не входять диспансерні заклади в територіальне, або профільне медичне об'єднання.

1.5. Диспансер є юридичною особою, має круглу печатку і штамп, на якому зазначена його повна назва.

1.6. Диспансерні відділення або кабінети створюються на базі загальних лікувально-профілактичних закладів або спеціалізованих лікарень в межах діючих нормативних актів.

1.7. Міські диспансерні заклади працюють за дільничим принципом. В інших диспансерних закладах можливо поєднання дільничого (в районі обслуговування) з амбулаторно-консультативним (поза районом обслуговування) принципом роботи.

1.8. При розширенні профілю протитуберкульозних диспансерних закладів за рахунок обслуговування хворих на неспецифічні захворювання легень (НЗЛ) відповідні заклади одержують назву фтизіопульмонологічних. Диспансеризація на НЗЛ в них здійснюється згідно з відповідними вказівками для загальних лікувально-профілактичних закладів. Кількість і оклад контингентів для диспансеризації у зв'язку з НЗЛ визначається можливостями кожного такого закладу.

1.9. В межах штатної чисельності передбаченої діючими штатними нормативами складі диспансеру, крім диспансерного відділення, лабораторій, діагностичних і лікувальних кабінетів, можуть бути стаціонар, денний стаціонар, санаторій-профілакторій, малі госпрозрахункові підприємства. В складі республіканських, міжобласних, обласних і міських в містах з населенням 1,5 млн. і більше - створюються також організаційно-методичні кабінети.

2.1. В галузі попередження туберкульозу;

2.1.1. Систематичний аналіз епідеміологічної ситуації з туберкульозу й ефективності протитуберкульозних заходів.

2.1.2. Спільне санітарно-епідеміологічними станціями (СЕС) та лікувально-профілактичними закладами планування вакцинації і ревакцинації БЦЖ та організаційно-методичне керівництво проведенням щеплень проти туберкульозу.

2.1.3. Госпіталізація бактеріовиділювачів, ізоляція новонароджених від бактеріовиділювачів на період формування після вакцинного імунітету.

2.1.4. Проведення профілактичних заходів щодо осіб, які знаходяться в родинному контакті з бактеріовиділювачами, зокрема ревакцинація БЦЖ, хіміопрофілактика, поточна дезинфекція, направлення дітей у санаторії або в дитячі заклади санаторного типу.

2.1.5. Участь в оздоровленні робочих місць хворих-бактеріовиділювачів, облік і диспансерний нагляд за особами, які контактують з цими хворими, санітарно-освітня робота з ними та з населенням згідно з додатком 1.

2.1.6. Проведення спільно з СЕС і ветеринарною службою заходів щодо попередження захворювань на туберкульоз серед працівників, зайнятих у тваринництві та птахівництві.

2.1.7. Проведення хіміопрофілактики та оздоровчих заходів з особами з підвищеним ризиком захворювання або рецидиву туберкульозу.

2.2. В галузі своєчасного виявлення хворих на туберкульозі:

2.2.1. Спільне з СЕС та лікувально-профілактичними закладами складання планів проведення туберкулінодіагностики, флюорографічних обстежень, а також бактеріологічного обстеження нетранспортабельних хворих її організаційно-методична допомога при проведенні цих заходів.

2.2.2. Допомога у форму ванні груп "ризику" в амбулаторно-поліклінічних закладах.

2.2.3. Консультація хворих, що знаходяться в нетуберкульозних стаціонарах.

2.2.4. Обстеження осіб в підозрою на туберкульоз, направлених в протитуберкульозний диспансер (відділення, кабінет) з інших медичних заакладів.

2.3. В галузі лікувальної роботи:

2.3.1. Госпіталізація, направлення на санаторне лікування, проведення контрольованих лікування і протирецидивних курсів хіміотерапії (хіміопрофілактику) в амбулаторних умовах.

2.3.2. Лікування супутніх хвороб у диспансерних контингентів, у тому числі за рекомендаціями відповідних фахівців.

2.3.3. Проведення експертизи працездатності і направлення хворих на лікувально-трудову експертну комісію (ЛТЕК).

2.3.4. Здійснення заходів в соціально-трудової реабілітації хворих і осіб, які вилікувалися від туберкульозу.

2.4. В галузі диспансеризації:

Облік, своєчасне обстеження і залучення до лікування диспансерних контингентів, обгрунтоване і своєчасне переведення в належні диспансерні групи, а також зняття з диспансерного обліку.

2.5. В галузі підвищення кваліфікації лікарів та іншого медичного персоналу:

2.5.1. Систематичні використання наявних можливостей для підвищення професійних знань і навичок медичних працівників диспансерного закладу.

2.5.2. Послідовна робота щодо підвищення рівня фтизіатричних знань лікарів іншого фаху.

2.5.3. Підготовка середнього медичного персоналу загальних лікувально-профілактичних закладів, який здійснює туберкулінодіагностику, щеплення проти туберкульозу, профілактичні заходи у вогнищах туберкульозної інфекції, збирає харкотиння й інший матеріал для бактеріологічного дослідження.

2.6. В галузі використання в практиці нововведень:

2.6.1. Складає щорічні плани використання в практиці нововведень.

2.6.2. Здійснює контроль за впроваджувальною роботою і об'єктивну оцінку результатів використання на практиці нововведень і передового досвіду.

2.6.3. Морально і матеріально заохочує працівників до активної участі в освоєнні і використанні нової ефективної медичної техніки, методик, медичних технологій, а також в організаційних заходах.

3.1. Контроль за виконанням в протитуберкульозних закладах існуючих положень щодо обліку і звітності, аналіз звітних матеріалів з метою з'ясування тенденцій і регіональних особливостей епідеміології туберкульозу, недоліків в боротьбі з ним та обгрунтування шляхів їх усунення. З цією ж метою використовуються висновки експертних оцінок та перевірок стану протитуберкульозної роботи на місцях.

3.2. Визначення необхідної кількості лікарняних і санаторних ліжок, місць в дитячих закладах санаторного типу, протитуберкульозних препаратів, пересувних флюорографів, флюорографічної плівки, туберкуліну, вакцини БЦЖ, діагностичної апаратури та іншого обладнання (з ряду позицій - спільно з відповідними службами системи охорони здоров'я).

3.3. Планування і реалізація заходів щодо підвищення (кваліфікації фтизіатрів та інших фахівців, які працюють в протитуберкульозних закладах.

3.4. Планування, контроль, аналіз результатів використання на практиці нововведень.

3.5. Вивчення, пропаганда і поширення позитивного досвіду роботи протитуберкульозних закладів і протитуберкульозної допомоги населенню.

3.6. Планування (спільно з СЕС і лікувально-профілактичними закладами) обсягів туберкулінодіагностики, щеплень БЦЖ, флюорографічних обстежень. Організаційно-методична допомога в проведенні цих заходів.

3.7. Підготовка проектів щорічних комплексних планів протитуберкульозних заходів в регіоні (спільно з іншими закладами охорони здоров'я відповідного рівня).

4.1. Діяльність за принципом територіального диспансеру в районі обслуговування.

4.2. Участь у виконанні регіональних програм; флюорографічного обстеження (за допомогою пересувних флюорографів), бактеріологічного обстеження (на базі централізованої бактеріологічної лабораторії) тощо.

4.3. Стаціонарне лікування хворих, для яких недоцільно організовувати спеціальні відділення в більшості інших стаціонарів: вперше виявлені хворі з деструктивним туберкульозним процесом легень; хворі, які потребують хірургічного втручання, диференціальної діагностики; хворі з позалегеневими формами туберкульозу; хворі на туберкульоз діти і підлітки.

4.4. Консультація хворих і відбір їх на санаторне лікування.

4.5. Належне оформлення виписок із історій хвороби (амбулаторних карт) хворих на туберкульоз (додаток 2).

1.1. Проведення будь-яких протитуберкульозних заходів не може бути ефективним без свідомої співпраці членів суспільства, без їх належної проінформованості. Тону важко переоцінити значення популяризації серед населення відповідних знань щодо принципів запобігання туберкульозної інфекції, суті та організації протитуберкульозних заходів.

1.2. Успішне розв'язання основних завдань фтизіатричної служби (специфічної профілактики, своєчасного виявлення хворих, правильного лікування, заходів у вогнищах туберкульозної інфекції) в великій мірі залежить від послідовності та якості здійснюваної роз'яснювальної та виховної роботи в цьому напрямку.

1.3. Встановлена недостатня інформованість населення (а також хворих на туберкульоз) у цих питаннях, що свідчить про суттєві недоліки в поширенні санітарно-гігієнічних знань. Недостатнє наголошення цих питань в спеціальній літературі і навчальних посібниках, брак належної обізнаності щодо методики санітарної освіти призводить до того, що лікарі не надають належної уваги санітарній пропаганді у своїй повсякденній роботі.

1.4. Метою цієї інструкції є висвітлення суті санітарно-освітньої боротьби з туберкульозом. Розглядаються її принципи, зміст, методика та організація.

2.1. Боротьба з туберкульозом базується на науково обгрунтованій перевіреній на практиці державній концепції. Чільне місце у цій концепції посідає профілактика, у сферу якої входить широкий спектр заходів, що проводяться на різних рівнях організації суспільства. Сюди відносяться окремі напрямки соціальної політики держави, спрямовані на оздоровлення умов життя та вдосконалення його стандартів. Соціально-медична профілактика передбачає: здійснення диспансеризації населення. Важливе місце посідають безпосередні медичні заходи, завдяки яким обмежується резервуар збудника туберкульозу, здатного до циркуляції серед населення, і завдяки яким підсилюється імунологічна резистентність населення до туберкульозної інфекції.

В цьому плані важливу роль відіграють своєчасне виявлення, госпіталізація і лікування хворих на бацилярні форми туберкульозу, виявлення хворих на туберкульоз тварин, зокрема, корів, птиці, знезараження молока, м'яса. Посиленню резистентності організму до збудника туберкульозу сприяє протитуберкульозна вакцинація новонароджених, ревакцинація неінфікованих дітей і підлітків у віці 7 і 14 років.

2.2. Вивчення епідеміологічної ситуації щодо туберкульозу на сучасному етапі водночас доводить, що серед причин, що гальмують успішність протиберкульозних заходів, вагомими є соціально-гігієнічні фактори, залежні від поведінки самих людей. Саме тому може і повинна відігравати суттєву роль у профілактиці туберкульозу санітарно-освітня робота з метою формування санітарної культури, з метою засвоєння людьми навичок гігієни та стандартів здорового способу життя. При цьому в кожному конкретному випадку бажано враховувати специфіку культурного життя, нахилів, побутових звичок як окремих осіб, так і тих чи інших прошарків населення.

2.3. При здійснені пропаганди тих знань, які допомагають у подоланні епідемії туберкульозу, необхідно мати на увазі такі моменти:

2.3.1. Досягнення у профілактиці та лікуванні туберкульозу не викликають сумнівів. Але незважаючи на видатні результати щодо обмеження епідемії туберкульозу - таким є підсумок 30-річного етапу - вона (епідемія) все ще продовжує залишатися далеко не вирішеною і потенціальне грізною проблемою. Такий стан справ залежить від багатьох обставин. Сюди передусім відноситься досконала здатність збудника туберкульозу виживати у несприятливих умовах зовнішнього (поза організмом) середовища.

2.3.2. Свою роль відіграє і те, що людина, котра заразилася збудником туберкульозу, тривалий час продовжує залишатися носієм мікобактерій. Захворюваність на туберкульоз залежить від дуже багатьох факторів як екзогенних, об'єктивних і суб'єктивних, від факторів в принципі контрольованих, але також - і не контрольованих та некерованих.

2.4. Санітарно-освітня робота ставить за мету добиватися того, щоб свідоме керування поширювалося на якнайбільшу кількість факторів, причетних до поширення туберкульозу. В цій роботі можна виділити окремі загальні напрямки:

2.4.1. Пропаганда елементів особистої гігієни та здорового способу життя - шляхи попередження захворювання на туберкульоз відповідальне ставлення до власного здоров'я передбачає своєчасне звертання до лікаря у випадку погіршення стану здоров'я, при появі ознак, які зустрічаються під час захворювання на туберкульоз.

2.4.2. Пропаганда, спрямована на свідому участь населення у масових медичних закладах і диспансеризації з метою своєчасного виявлення захворювання.

2.5. На особливу увагу заслуговує висвітлення питань щодо джерела та шляхів розповсюдження збудника туберкульозу. Туберкульозна паличка (мікобактерія туберкульозу) може переноситися від хворого з краплинами слини і харкотиння під час кашлю, а також з речами особистого користування (посуд, білизну). Тому необхідно дотримуватися правил гігієни. При кашлянні слід прикривати рот носовичком, не кашляти в обличчя оточуючим. Слід звернути особливу увагу на шкідливість звички спльовувати на землю. Збудник туберкульозу може осідати на кімнатній пилюці, а відтак з пилюкою потрапляти в легені. Тому необхідно постійно слідкувати за чистотою повітря у житлових на службових приміщенням (провітрювання кімнат вдома і на роботі, прибирання вологою ганчіркою та провітрювання одягу, очищення килимів, м'яких меблів).

Слід мати окремий посуд, білизну, постіль. Наголошується щодо небезпеки контакту дітей з хворими, з незнайомими людьми, зокрема, тими, що кашляють. Пояснюється можливість інфікування від хворих корів через сире молоко.

Ймовірність захворіти на туберкульоз залежить від стану захисних сил організму. На стан організму в значній мірі впливає стиль життя, недостатньо відповідальне ставлення до свого здоров'я, підлягання шкідливим звичкам, підлягання інтенсивним стресорним впливам, переохолодження, недоїдання, психічних травм.

2.6. Пропаганда здорового способу життя не обмежується, звичайно, вимогами, диктованими профілактикою туберкульозу, оскільки обсяг позитивних ефектів, які можуть бути осягнуті на цьому шляху, є значно ширшим. Здоровий спосіб життя може в тій чи іншій мірі попередити (в руслі первинної профілактики) розвиток інших патологічних процесів (порушення обміну ліпідів, вуглеводів, атеросклероз, виникнення психосоматичних захворювань), хоча і цим обмежуються можливі позитивні наслідки, оскільки завжди можна розраховувати на те, що і наявний стан фізичного і психічного здоров'я буде краще підтриманий та збережений раціональним стилем життя, працездатність і адаптаційні можливості організму - підвищені, а старіння - пригальмоване. Належна неспецифічна резистентність організму зменшує ймовірність інфекційної інвазії будь-яких збудників, а не тільки туберкульозної палички, яка також непевно підвищує здатність не допускати до непідконтрольного розмноження малігнізованих клітин.

2.7. Формування здорового способу життя слід розглядати як своєрідний ідеал, на котрий потрібно постійно орієнтуватися, за котрий потрібно змагатися незалежно від того, на який фронт наступу вистачає розуміння та сили волі в кожному конкретному випадку. Розумний з гігієнічної точки зору спосіб життя передбачає:

дотримання раціонального режиму праці і відпочинку;

раціональне харчування;

оптимальний режим рухового навантаження;

гартування;

дотримання правил гігієни;

співпрацю з медичними працівниками у слідкуванні за станом власного здоров'я.

2.8. Особливу - щодо актуальності - сферу складають шкідливі звички: паління тютюну, зловживання алкоголем, наркотики, вперте самолікування. Алкоголь викликає обурення в процесах обміну і патологічні зміни в органах, викликає ослаблення відпірності організму до туберкульозу. Порушення алкоголіками гігієнічних норм (неповноцінне харчування, переохолодження) додатково можуть підвищувати схильність до захворювання. Туберкульозний процес у агкологіків протікає несприятливо не дивлячись на лікування, з нахилом до прогресу хвороби, тривалого бактеріовиділення, кровотеч. Внаслідок безвідповідальної поведінки та неупорядкованого способу життя хворі на туберкульоз алкоголіки становлять тим більшу епідемічну загрозу на фоні обмеженої курабельності.

2.9. Паління тютюну є надто поширеною шкідливою звичкою.

Воно викликає хронічні захворювання дихальних шляхів, готує підгрунтя, сприятливе для виникнення туберкульозних уражень органів дихання і додає певних труднощів при лікуванні.

2.10. Послідовна конртпропаганда алкоголізму, нікотинізму мусить становити невід'ємну складову заходів, орієнтованих на формування здорового способу життя. Вона повинна доповнюватись системою доступних і ефективних методів лікування цих станів шкідливої залежності.

2.11. Другий напрям протитуберкульозної пропаганди ставить за мету роз'яснювання важливості своєчасного виявлення хворих на туберкульоз. При цьому необхідно наголошувати на тому, що туберкульоз може тривалий час перебігати замасковано, з незначними проявами хвороби. Саме тому виникає необхідність у масовому обстеженні суб'єктивно здорових людей. Слід підкреслити, по флюорографія нешкідлва, а також пояснити, що потрібно обов'язково відгукнутися на виклик до лікувальної установи у тому випадку, коли виникає потреба у дообстеженні. Практика свідчить про те, що серед людей, які ухиляються від дообстеження, через деякий час виявляються хворі з важкими формами легеневого туберкульозу, що на протязі тривалого часу становлять джерело зараження оточуючих. Лікування туберкульозу, виявленого на ранній стадії, веде до повного і стійкого виздоровлення; розсіювання збудника туберкульозу завдяки цьому успішно обривається.

2.12. Люди повинні також усвідомлювати і те, що діагностика туберкульозу часто є непростим завданням. Захворювання може починатися такими симптомами як загальна слабість, втомлюваність, незначне підвищення температури тіла, погіршення сну і апетиту. Іноді захворювання перебігає під "маскою" простудних станів.

Хворі схильні пов'язувати кашель з палінням тютюну або з віковими змінами в легенях. Слід переконувати людей, що при появі на перший погляд незагрозливих хворобливих проявів необхідно звертатися до лікаря, тому що тільки лікар спроможний встановити суть наявних порушень.

2.13. Санітарно-освітню роботу з особливою наполегливістю слід проводити серед груп населення з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз та осіб тих професій, які створюють бацилярному хворому можливість зараження багатьох людей. До таких відносяться працівники шкільних, дитячих та комунальних установ, харчових підприємств, тваринники та інші, хто зобов'язаний проходити профілактичні огляди 1-2 рази на рік. Не рідше ніж 1 раз на рік повинні проходити флюорографію ті, хто народжений зі значним ризиком захворіти на туберкульоз. До таких можна віднести: 1) осіб вилікуваних від туберкульозу з залишковими змінами в легенях; 2) осіб із слідами перенесеного туберкульозного процесу в легенях; 3) хворих на діабет, з неспецифічними захворюваннями органів дихання, з виразковою хворобою, психозами.

2.14. Санітарно-освітня робота повинна проводитись на підставі координації участі в загальних лікувально-профілактичних установах та представників широкої громадкості. Пропаганда заходів попередження туберкульозу з обов'язковим розділом роботи всіх лікувальних та санітарно-профілактичних установ. Важливо, щоб до цієї роботи були залучені дільничі терапевти, педіатри, працівники фельдшерсько-акушерських пунктів. Запорукою успіхів масових заходів є участь і підтримка з боку державної адміністрації, громадських організацій, доброчинних товариств, профспілок, активістів Червоного Хреста.

2.15. Наукове товариство фтизіатрів повинно мати при своєму управлінні постійну комісію санітарної освіти. В порядок денний засідань та конференцій доцільно вносити доповіді з питань санітарної освіти.

2.16. Планування та координацію санітарно-освітніх заходів здійснює: протитуберкульозний диспансер.

3.1. Освітня й роз'яснювальна робота з хворими на туберкульоз, як засіб вторинної профілактики, становить за мету забезпечення з боку хворого умов швидкого виліковування. Відновлення працездатності, повної медичної, трудової, соціальної реабілітації. Успіх в значній мірі залежить від свідомої активності співпраці хворого в процесі тривалого лікування, у дотриманні необхідних правил лікувального режиму. Санітарно-освітня робота з хворими та особами, які з хворими постійно стикаються безпосередньо, мусить вестися поглиблено і систематично, охоплювати з достатньою повнотою низку питань: 1) шляхи інфікування, методику лікування туберкульозу; 2) гігієнічний режим; 3) працевлаштування; 4) санітарну профілактику туберкульозу.

3.2. Нагляд лікаря за хворими повинен містити елементи як освітньо-виховної, так і психотерапевтичної роботи. При цьому враховується індивідуальні особливості, хворого, його психологія, вік, освітній рівень, сімейний стан, умови проживання, шкідливі нахили, звички. Гнучкою повинна бути тактика лікаря. Деякі хворі бувають надто занепокоєні захворюванням, схильні песимістично оцінювати перспективи виздоровлення. В таких випадках лікар повинен пом'якшити психічну травму, заспокоїти хворого, вселити впевненість в успішному завершенні лікування. Якщо навпаки хворий схильний ставитися до захворювання лекговажно, необхідно підкреслити поважний характер туберкульозного процесу та його наслідків у випадку, безвідповідального ставлення до лікування заходів.

3.3. Хворий повинен бути переконаний у доцільності всіх призначень лікаря, повинен усвідомлювати значення власної поведінки як щодо сприяння виздоровлення, так і щодо попередження зараження оточуючих.

3.4. Санітарно-освітня робота з хворим починається від першого відвідування протитуберкульозного диспансеру, коли лікар в ході розмови роз'яснює природу захворювання на туберкульоз і дає необхідну інформацію щодо гігієнічного режиму. Добре, коли при цьому хворий може одержати також листівки чи пам'ятки з важливими рекомендаціями в надрукованому вигляді. Хворому слід пояснити ці принципи лікування туберкульозу. Індивідуальні методики в залежності від характеру легеневого процесу та наявності супровідних захворювань. Хворий повинен зрозуміти, що лікування - це процес тривалий, що особливо важливим є регулярність введення в організм антибактеріальних препаратів (щоб попередити виникнення резистентності туберкульозної палички до медикаментів). Дотримання гігієнічно-дієтичного режиму є важливою умовою вилікування. Шкідливі звички, навпаки, стають серйозними перешкодами в лікуванні, внаслідок чого позитивна дія антибактеріальних препаратів не може проявитися в повній мірі. Вживання алкоголю, тютюну слід забороняти в категоричній формі. Повинно бути раціональним харчування хворого на туберкульоз. В меню бажано вводити всі необхідні складові харчування, вітаміни, мікроелементи. Водночас односторонні порушення оптимального раціону, перевантаження його жирами, переїдання можуть викликати небажані порушення в обміні речовин організму, дисфункцію органів травлення, харчову алергію, і як наслідок - додаткові ускладнення в ході лікування. Треба звернути увагу на значення аеротерапії, чистого повітря для хворого з легеневим процесом. В розмовах з хворим необхідно порушувати також питання працевлаштування, зміцнювати впевненість хворого в тому, що після успішного закінчення лікування він зможе повернути своє місце в житті.

3.5. Санітарно-освітня робота за місцем проживання хворого повинна бути спрямована на те, щоб було забезпечене щоденне здійснення санітарних заходів: 1) суворе дотримання правил гігієни (провітрювання помешкання, вологе прибирання); 2) зібране харкотиння і залишки їжі повинні знезаражуватися; 3) окремий посуд і білизна хворого дезинфікуються; 4) систематична дезинфекція приміщень і предметів, якими користується хворий. Крім того, роз'яснюється необхідність періодичних обстежень в протитуберкульозному диспансері, хіміопрофілактики. При можливості доцільно забезпечити ізоляцію на певний час дітей у садочку, іншій школі або якимось іншим способом.

3.6. Необхідно використовувати всі доступні шляхи доведення інформації до хворих. У вестибюлях диспансеру доцільно вивішувати стінну газету, в якій в доступній формі можуть бути висвітлені окремі актуальні питання з туберкульозу. Успішно сприймається зміст вдало нестандартно виконаних плакатів на теми особистої гігієни, санітарії помешкання, впливу алкоголю, профілактики і лікування туберкульозу. Ілюстративні матеріали повинні використовуватися під час бесід і лекцій. Дошка питань та відповідей дає можливість ознайомити значну кількість осіб з фактами, які цікавлять хворих найбільше. Тривале перебування хворих в стаціонарі, санаторії є доброю нагодою для освоєння необхідного багажу знань і навичок гігієни. Повинні використовуватися групові розмови з окремими категоріями хворих: вперше виявленими, з хронічними формами туберкульозу, із зловживаючими палінням тютюну і т.п. Доцільно організувати лекції; зустрічі з тими, хто вилікувався; відповіді на заздалегідь зібрані серед хворих питання в письмовій формі. Треба надати можливість виступити самим хворим.

3.7. Найбільш цілеспрямованою формою освітньої роботи в стаціонарі може бути курс занять - своєрідна "школа здоров'я". Заняття проводять 1-2 рази на тиждень за спеціальною програмою, розрахованою на 1,5-2 місяці. Програма має охоплювати теоретичну частину, яку висвітлюють лікарі, а також практичні заняття, котрі проводяться середніми медичними працівниками. В циклі занять висвітлюються питання здорового способу життя, загальної гігієни, дані про збудника туберкульозу, джерела та шляхи розповсюдження інфекції, клінічні прояви туберкульозу, методи раннього виявлення і діагностики. Окремі заняття присвячуються лікуванню, наданню першою медичної допомоги при апное, боротьбі зі шкідливими звичками, профілактиці туберкульозу, дезинфекції, правилам поведінки хворих в побутових умовах і на виробництві, організації протитуберкульозної допомоги.

3.8. Програма "університету здоров'я" більш широка. Вона може охоплювати також питання суспільного життя, культури, загальномедичну тематику. До співпраці можна залучити представників товариства "Знання", "Червоного Хреста".

3.9. В установах, в котрих проводять курсові форми освітньої роботи, вивішують календарний розклад занять із зазначеними місяцями проведення. Важливо використовувати ілюстративний матеріал (плакати, стенди, бюлетені, діапозитиви, фотоматеріали) та друковані видання: книги, брошури, листівки.

3.10. Товариство фтизіатрів допомагає практичним установам в просвітницькій роботі, виділяючи кваліфікованих лекторів, редагуючи брошури, бюлетені, листівки, плакати.

3.11. Загальне і методичне керівництво санітарно-освітніми заходами, їх планування та координацію здійснюють протитуберкульозні диспансери. Будинки санітарної освіти надають допомогу, забезпечують медичні установи науково-популярними матеріалами.

3.12. Освітня робота у вогнищах туберкульозної інфекції має свої особливості. Основна роль у цій роботі приділяється дільничній медичній сестрі. Саме вона під керівництвом лікаря повинна забезпечити гігієнічне виховання хворих і членів їх сімей з врахуванням конкретних умов. Медична сестра допомагає налагодити і контролює вживання призначених лікарем препаратів в домашніх умовах. Вона слідкує, за дотриманням правил гігієни, дає рекомендації щодо догляду за хворими, вчить готувати дезинфікуючі розчини, застосовувати їх, повторно нагадує правила запобігання інфікування осіб з оточення, особливо дітей.

4.1. З метою санітарної освіти медичні працівники можуть використовувати різні форми і методи впливу. Розрізняють: а) методи індивідуального впливу (наприклад, особиста розмова, консультація щодо стану здоров'я); б) методи впливу на групу осіб комунікації (використання засобів масової інформації, виставки, засоби наглядної агітації).

4.2. Засоби санітарної освіти: апаратура, малюнки, слайди, фільми, таблиці, записи на магнітофонній плівці (використовуються з урахуванням правил дидактики, психологічних закономірностей запам'ятовування та пізнання). Засобами наочної пропаганди можуть служити предмети гігієни, санітарії; предмети догляду за хворим, куточки здоров'я, виставки. Наочні засоби активізують увагу, підвищують ефективність санітарної освіти.

4.3. Використовують лекції, доповіді, розмови, консультації, дискусії, тематичні вечори запитань і відповідей, конференції з рідними хворих.

4.4. Друковані засоби інформації розраховані на самостійне вивчення і багаторазове використання. До них відносяться брошури, статті в газетах і журналах, бюлетені, пам'ятки, листівки, лозунги. Друковані засоби пропаганди дають можливість охопити широке коло населення.

4.5. Вибір методів, засобів і форм освіти і виховання залежить від того, з якими групами населення проводять роботу, в яких умовах та які ставлять при цьому завдання. Зокрема, слід мати на увазі курсову роботу і канали масової інформації. До курсової роботи відносять організацію "школи здоров'я", лекторів, групових профілактичних бесід. Використовують виступи по радіо, телебаченню, в періодичній пресі.

4.6. Найбільша ефективність забезпечується при допомозі комплексного використання різних засобів і методів санітарної освіти.

5.1. Однією з умов, що забезпечує належну організацій санітарно-освітньої роботи, є відповідне планування. Складають як перспективні плани (комплексні, річні), так і оперативні (квартальні, місячні). Перспективні плани протитуберкульозної пропаганди повинні бути комплексними (медичними або міжвідомчими), вони узгоджуються з головними лікарями лікувально-профілактичних установ, затверджуються головним лікарем протитуберкульозного диспансеру. Річний план санітарно-освітньої роботи становить самостійний розділ плану роботи диспансеру. Річний план при необхідності коректується і доповнюється місячними планами-графіками.

5.2. При складанні планів слід враховувати, що санітарно-освітня робота протитуберкульозного диспансеру повинна бути складовою частиною всієї роботи щодо гігієнічного виховання населення, серед хворих на туберкульоз, форми роботи, вказують терміни та відповідальних виконавців. Повинна бути відображена масова робота з громадським активом охорони здоров'я. Слід приділити увагу також підвищенню кваліфікації медичних працівників щодо пропаганди медичних знань.

5.3. Облік санітарно-освітньої роботи ведуть у спеціальному журналі. Відповідальним за організацію, планування і облік санітарно-освітньої роботи в протитуберкульозному диспансері за наказом головного лікаря повинен бути призначений один із лікарів.

1.1. Основні завдання

1.1.1. Визначення активності туберкульозу легень.

1.1.2. Уточнення етіології бронхолегеневого захворювання, підозрілого на туберкульоз.

1.1.3. Профілактика загострення і рецидиву туберкульозу органів дихання.

1.1.4. Лікування хворих на туберкульоз з відривом і без відриву від виробництва (роботи).

1.1.5. Трудова реабілітація хворих на туберкульоз органів дихання.

1.1.6. Інтеграція фтизіатричної і пульмонологічної допомоги.

1.1.7. Санітарно-гігієнічне виховання хворих.

1.2. ФДС в першу чергу відкривається для надання допомоги мешканцям міста, селища міського типу та їх навколишніх сіл.

1.3. На час обстеження, лікування працюючим (студентам, учням) хворим видається безперервно, або в дні відвідання листок непрацездатності (довідка про звільнення від заняття) на загальних підставах. Загальна тривалість перебування в цілодобовому стаціонарі (ЦДС) і (або) денному стаціонарі (ДС) залежить від ефективності діагностики захворювання і лікування хворого.

1.4. ФДС розташовується в приміщеннях протитуберкульозного закладу.

1.5. Штати ФДС встановлюються згідно діючих штатних нормативів протитуберкульозного закладу з урахуванням місцевих особливостей.

1.6. ФДС повинен мати, по можливості, пропускник (душову), приміщення з індивідуальними шафами для зберігання одягу хворих, їдальню, палати в залежності від кількості хворих, кімнату загального перебування, процедурний кабінет, кабінет лікаря, кімнату для миття посуду, санітарні кімнати, підсобні приміщення.

2.1. ФДС організовується у вигляді таких форм:

2.1.1. Відділення на 30-40-50 ліжок при протитуберкульозному диспансері (ПТД) без ЦДС або в його складі.

2.1.2. Палати (для чоловіків і жінок) в складі терапевтичного відділення або в 2 - 3 відділеннях ЦДС ПТД.

2.1.3. Ліжка в складі палат терапевтичного відділення ПТД, туберкульозної місцевої лікарні (санаторію) або туберкульозного відділення лікарні загальної мережі.

2.1.4. Ліжка (як мінімум 2) при ПТД з і без ЦДС

3.1. Направлення пацієнтів у ФДС здійснюється дільничим лікарем-фтизіатром спільно з завідуючим диспансерним відділенням або відділенням в ЦДС (лікуючим лікарем).

3.2. Показаннями для направлення хворих на ФДС є:

3.2.1. Малі недеструктивні форми туберкульозу легень без бактеріовиділення і без виражений симптомів інтоксикації з вперше виявленим процесом, з загостренням або рецидивом захворювання й такими ж ознаками. Однак всім хворим із вперше виявленим туберкульозом лікування повинно розпочинатися у стаціонарному відділенні, де уточнюється діагноз, підбирається режим хіміотерапії й встановлюється позитивна динаміка перебігу туберкульозного процесу.

3.2.2. Необхідність продовжити розпочатий в ЦДС основний курс хіміотерапії туберкульозу легень після настання негативації, харкотиння і позитивних клініко-рентгенологічних змін, а також після ефективно проведеного хірургічного втручання на органах Хрудної клітки з приводу туберкульозу у хворих, які не можуть находитись в ЦДС або в санаторії.

3.2.3. Туберкульоз органів дихання сумнівної активності або виявлення у пацієнта, наприклад, за даними термографії, активності туберкульозних змін в легенях, якщо в амбулаторних умовах провести дообстеження і лікування неможливо, а для госпіталізації в ЦДС немає прямого показання.

3.2.4. Наявність постійного або тимчасового фактору ризику розвитку реактивації туберкульозу на період проведення профілактичного курсу прийому туберкулостатиків.

3.3. Протипоказання для направлення у ФДС є:

3.3.1. Гостро перебігаючі форми туберкульозу органів дихання зі схильністю до розповсюдження, засіювання і швидкого прогресування.

3.3.2. Туберкульоз органів дихання з бактеріовиділенням в харкотинні, за виключенням хворих, які категорично відмовляються від госпіталізації в ЦДС, якщо їх житлово-матеріальні умови і рівень культури являються не нижчими задовільних, а в сім'ї немає дітей.

3.3.3. Випітні плеврити в гострій фазі.

3.3.4. Ускладнення туберкульозу легень і легенево-серцева недостатність II-III ст., хронічна ниркова недостатність (при амілоїдозі нирок), часті кровохаркання, - емпієма плеври, бронхіальна і торакальна фістула (нориця), спонтанний пневмоторакс.

3.3.5. Супутні захворювання з ознаками функціональної недостатності, яка вимагає цілодобового клінічного і лабораторного контролю, а також лікування в ЦДС.

4.1. Для лабораторно-клінічного, біохімічного, рентгенологічного, бактеріологічного, функціонального дослідження і лікування хворих, які знаходяться у ФДС, використовуються підрозділи і кабінети протитуберкульозного закладу, в якому відкритий ФДС.

4.2. Обсяг обстеження визначається його метою, а методи поділяються на обов'язкові і додаткові.

4.2.1. Обов'язкові методи обстеження:

4.2.1.1. Аналіз скарг і анамнестичних даних, фізикальне обстеження, в тому числі у осіб молодого віку встановлення наявності і розмірів рубчика на шкірі на місці введення вакцини БЦЖ.

4.2.1.2. Вимірювання росту і маси тіла, ритму і частоти пульсу, артеріального кров'яного тиску.

4.2.1.3. Загальний аналіз крові, сечі, а також визначення цукру крові.

4.2.1.4. Аналіз харкотиння або іншого матеріалу на мікобактерії туберкульозу (МВТ): проста бактеріоскопія (при перших двох від'ємних результатах - методом флотації), методом засіву з зазначенням чутливості до ліків.

4.2.1.5. Поліпозиційна велико- або середньоформатна флюорографія.

4.2.1.6. Проба Манту з 2 ТО.

4.2.2. Умовнообов'язкові методи обстеження:

4.2.2.1. Рідкокристалічна термографія легень.

4.2.2.2. Спірографія.

4.2.2.3. Електрокардіографія.

4.2.2.4. Вивчення гостроти зору, слуху.

4.2.2.5. Пальцеве дослідження прямої кишки (з 30 років).

4.2.2.6. У жінок проводиться гінекологічний огляд, а з 35 років - манографія.

4.2.2.7. При наявності інших захворювань або факторів ризику їх розвитку проводяться дослідження, необхідні при відповідній патології або факторах ризику.

4.2.3. Додаткові методи обстеження

4.2.3.1. Біологічний метод виявлення МБТ.

4.2.3.2. Оглядова рентгенографія органів грудної клітки (пряма, заднє-похила, в боковій і косій проекціях, прицільний або суперекопонований знімок).

4.2.3.3. Томографія органів грудної клітки.

4.2.3.4. Фібробронхоскопія з забором бронхіального секрету і послі дуючим бактеріологічним (в тому числі і на неспецифічну мікрофлору) і цитологічним дослідженням і (або) біоптата для морфологічного дослідження.

4.2.3.5. Проба Коха.

4.2.3.6. Рідкокристалічна термографія легень з застосуванням туберкуліну.

4.2.3.7. Сонографія плеври.

4.2.3.8. Визначення гематологічного показника інтоксикації за даними клінічного аналізу крові за методом П.І.Потейко.

4.2.3.9. Тест адгезії альвеолярних макрофагів бронхоальвеолярного змиву, активованих туберкуліном.

4.2.3.10. Застосування алгоритму диференціальної діагностики туберкульозу і раку легень.

4.2.3.11. Застосування фенотипу альфа-1-протеїназного інгібітора.

4.2.3.12. Дослідження функції зовнішнього дихання на основі кривої потік-об'єм.

4.3. Медикаментами ФДС забезпечується через анкету протитуберкульозного аакладу. Лікування проводиться в присутності медичної сестри і під наглядом лікуючого лікаря-фтизіатра. На кожного хворого, який поступив у ФДС, заводиться історія хвороби. Строк перебування пацієнта у ФДС зазначається в залежності від мети. Після закінчення обстеження і лікування пацієнта виписка в історії хвороби передається дільничному лікарю.

5.1. За час перебування у ФДС пацієнт повинен засвоїти необхідні гігієнічні навички (сон з відкритою кватиркою, холодні обтирання, дисципліна кашлю, правильне поводження з харкотинням і ін.).

5.2. Санітарно-просвітня робота проводиться в питань режиму хворого, охорони дітей від зараження в сім'ї хворих на туберкульоз основ профілактики, лікування туберкульозу.

6.1. ФДС подають звіти про свою роботу в установленому порядку і у визначені строки.

1.1. Профілактичним протитуберкульозним заходам має бути приділена велика увага особливо вакцинації і ревакцинації БЦЖ, а в групі ризику по туберкульозу - хіміопрофілактиці.

2.1. Під хіміопрофілактикою розуміють призначення протитуберкульозних препаратів здоровим людям, у яких є підвищений ризик зараження і захворювання на туберкульоз.

Розрізняють первинну і вторинну хіміопрофілактику. Первинна хіміопрофілактика проводиться неінфікованим дітям і підліткам з вогнищ туберкульозної інфекції для попередження зараження і захворювання туберкульозом. Вторинна хіміопрофілактика проводиться з метою попередження розвитку захворювання на туберкульоз раніше інфікованих осіб.

2.2. Хіміопрофілактиці підлягають:

1 - діти і підлітки з сімейних і квартирних контактів з бактеріовиділювачем та з сімейного контакту з хворим активним туберкульозом легень;

2 - діти і підлітки з віражем туберкулінової реакції, обумовленим інфікуванням; діти і підлітки з гіперергічними реакціями на туберкулін (інфільтрат 17 мм і більше на пробу Манту з 2 ТО ППД-Л).

2.3. Хіміопрепарати, що призначаються неінфікованим дітям та підліткам, які перебувають в тісному контакті з бактеріовиділювачем (первинна хіміопрофілактика), перешкоджають розмноженню мікобактерій туберкульозу, що попали в організм дитини в період контакту з бацилярним хворим, попереджають інфікування або розвиток захворювання.