Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) абзацу сьомого пункту "а" частини першої статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в аспекті умов призначення пенсії за вислугу років працівникам правоохоронних органів приписам частини першої статті 8, частини пятої статті 17, частин другої й третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої та третьої статті 46 Конституції України

Голова Верховного Суду України Романюк Я.М. уніс на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) абзацу сьомого пункту "а" частини першої статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII) в аспекті умов призначення пенсії за вислугу років працівникам правоохоронних органів. Підставою для цього подання стала ухвала Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15 липня 2016 року, постановлена за клопотанням Кожухар О.Б., про зупинення провадження у справі № 537/1980/16-а за позовом Кожухар Оксани Борисівни до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити пенсію за вислугою років, а також про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо відповідності окремих положень пункту 8 частини шостої розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI) у частині внесення змін до пункту "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII приписам статей 1, 3, 8, 17, 21, 22, 43 та 64 Конституції України.

На думку Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області, попри визначену мету Закону № 3668-VI - реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України - його практичне застосування допускає звуження права працівників правоохоронних органів на призначення пенсії за вислугу років, права на достатній життєвий рівень у зв'язку з установленням Законом № 3668-VI додаткових умов призначення відповідної пенсії.

Указаними змінами передбачено збільшення строку обчислення вислуги років для працівників правоохоронних органів. Так, вислуга років працівників правоохоронних органів, необхідна для одержання пенсії, поетапно зростає з 20 до 25 років й обчислюється в календарному вираженні.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII у редакції, яка була чинною до 30 вересня 2011 року, пенсія за вислугу років призначалась особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1-2 цього Закону (за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону ), незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше.

Тобто позивач Кожухар О.Б., вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, обґрунтовано розраховувала на те, що при набутті нею стажу у 20 років вона матиме право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки таке її право було передбачено пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII .

Натомість пунктом 8 частини шостої розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 3668-VI було внесено зміни до пункту "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII , якими передбачено призначення пенсії за вислугу років, а саме особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Оскільки змінами, унесеними згідно із Законом № 3668-VI, збільшено строк обчислення вислуги років для призначення пенсії працівникам правоохоронних органів, яких звільнено з органів внутрішніх справ у запас через хворобу, набуту у зв'язку із виконанням службових обов'язків, та які втратили працездатність, то фактично відбулося позбавлення права останніх на отримання спеціальної пенсії як альтернативної до загальної пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" .

Вивчивши надіслану ухвалу Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15 липня 2016 року та додані до неї матеріали, Пленум Верховного Суду України дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності абзацу сьомого пункту "а" частини першої статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в аспекті умов призначення пенсії за вислугу років працівникам правоохоронних органів, зважаючи на нижченаведене.

Статтею 40 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" визначено вичерпне коло суб'єктів права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону (зокрема з питань конституційності законів та інших правових актів), а саме: Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено повноваження Верховного Суду України та Пленуму Верховного Суду України, зокрема щодо прийняття рішення про звернення до Конституційного Суду України стосовно конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України (пункт 5 частини другої статті 38, пункт 5 частини другої статті 46 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (із наступними змінами), окремі положення пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у взаємозв'язку з положеннями підпункту 3 частини першої пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України).

Пленум Верховного Суду України, розглядаючи матеріали звернення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області, виходить з нижченаведеного.

Зміни до Закону № 2262-XII у 2011 році є складовою загальних змін реформування пенсійної системи України як виконання однієї із вимог МВФ до України. Відповідні зміни до статті 12 Закону № 2262-XII було внесено 8 липня 2011 року. Частиною першою статті 12 Закону № 2262-XII закріплено порядок і підстави призначення пенсії за вислугу років. Пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII передбачено низку календарних дат та різні періоди вирахування вислуги, обчислення якої варіюється від 20 років і 6 місяців до 25 років і більше.

Сумнівним щодо конституційності окремих положень статті 12 Закону № 2262-XII в ухвалі зазначеного суду визначено пункт "а" частини першої статті 12, однак зміст цієї частини свідчить, що фактично сумніву піддається окреме положення абзацу сьомого пункту "а" цієї частини - "22 календарних роки та 6 місяців і більше". Зазначене положення є одним із 13 приписів, що складають пункт "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII , а тому аналізується Пленумом Верховного Суду України системно з іншими положеннями цієї частини, загалом із нормою щодо умов призначення пенсій за вислугу років (стаття 12 цього Закону), а також із приписами інших актів чинного законодавства, предметом регулювання яких є аналогічні правовідносини.

Звернення із визначенням неконституційності конкретної вислуги - "22 календарних роки та 6 місяців і більше", спрямоване на забезпечення захисту прав заявниці, одночасно спричиняє дискримінаційні наслідки у порушення статей 21 і 24 Конституції України як стосовно інших категорій осіб, які аналогічно реалізували право на спеціальну пенсію за збільшеним необхідним строком вислуги для призначення спеціальної пенсії, так і для тих осіб, які тільки планують реалізувати таке право і мають на це законодавчі підстави, передбачені статтями 1-2, 3, 4 Закону № 2262-XII.

Пленум Верховного Суду України наголошує, що звернення конкретного суду загальної юрисдикції із клопотанням про висловлення сумніву щодо конституційності конкретної норми (її окремого положення) встановлює обмежений розсуд Пленуму Верховного Суду України стосовно прийняття рішення про звернення з конституційним поданням.

Пленум Верховного Суду України зауважує, що вказану норму змінено у 2011 році. Системний аналіз практики застосування судами зазначеного питання дає підстави для висновку про відсутність належної судової практики, що свідчить про належне застосування уповноваженими органами, зокрема, статті 12 Закону № 2262-XII. Звернення Пленуму Верховного Суду України із цього питання до Конституційного Суду України з метою відновлення ретроактивної дії норми, яка поширюється на численні категорії осіб (статті 1-2, 3, 4, 12 Закону № 2262-XII), призведе до виходу Верховного Суду України за межі своїх повноважень, наслідком чого вбачається порушення системи стримувань і противаг як основи стабільності правопорядку в частині формування пенсійної політики держави й поділу влад, що не відповідає статтям 1, 3 і 6 Конституції України.

Питання визначення пенсійної політики та прийняття законів належить до дискреційних повноважень Верховної Ради України (статті 85, 92 Конституції України), яка згідно із статтею 40 Закону № 422/96-ВР є належним суб'єктом права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України, у тому числі з питань конституційності законів та інших правових актів.

Питання відшкодування шкоди внаслідок хвороби, набутої у зв'язку із виконанням службових обов'язків, та втрати працездатності належним чином врегульовано актами законодавства.

Таким чином, підстави для звернення до Конституційного Суду України з окресленим поданням відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 38, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (із наступними змінами), окремими положеннями пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у взаємозв'язку з положеннями підпункту 3 частини першої пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України , статтями 39, 40, 71 й 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" , Пленум Верховного Суду України

Визнати, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності абзацу сьомого пункту "а" частини першої статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" Конституції України відсутні.