Про затвердження окремих протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Урологія"

Ведення стандарту "Протокол лікування хворих. Туберкульоз сечового міхура" здійснюється Інститутом урології АМН України, відділом запальних захворювань нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів: головний науковий співробітник - доктор мед. наук, професор Камишан Іван Семенович, тел. 216-67-31.

Розповсюдженість: у первинних хворих на туберкульоз нирок признаки туберкульозного враження сечового міхура, по даним Т.П. Мочалової (1976), виявлялись у 80%, по даним І.С. Камишана (2003) - у 70% з послідуючим розвитком мікроцистіса у 11% та 6% відповідно. На сьогодні вже відомо, що в сечовій системі в першу чергу вражається туберкульозним процесом нирка, потім сечовід і сечовий міхур. Туберкульоз сечового міхура - це враження слизової оболонки міхура, котре розповсюджується із нирки по лімфатичній системі нисхідним шляхом на сечовід, потім на сечовий міхур. Доказом цього факту являється те, що туберкульозні бугорки розташовуються біля вічка сечоводу на стороні враженої нирки.

Туберкульоз сечового міхура має виражену симптоматологію: часті з больовим синдромом сечовипускання як в день, так і уночі протягом довготривалого часу, нетримання або неутримання сечі, больовий синдром в області сечового міхура.

1) інфільтративно-бугорковий;

2) бугорково-виразковий;

3) виразково-рубцьовий.

Перебіг туберкульозного запалення протікає без порушення резервуарної функції, з порушенням її, спастичний сечовий міхур, мікроцистіс.

В зв'язку з тим, що туберкульоз сечового міхура являється вторинним по відношенню до нирки, в комплексному обстеженні таких хворих находить застосування всього комплексу сучасної урології та фтизіатрії. Діагностичне значення цистоскопії різні автори оцінюють по-різному. Патологічні зміни слизової оболонки сечового міхура виявлені І.С. Камишаном (2003) у 70% випадків. Очагову гіперемію, дифузну гіперемію, виразки різного ступеню вираженості, патологічні зміни вічка сечоводу на стороні враження нирки. Кількість виявлення хворих з туберкульозними бугорками за останні 15 років різко зменшилась і складає 2,0-2,5% випадків, в той час як з виразками значно збільшилась. В складних випадках диференціації туберкульозу та пухлин рекомендуються застосовувати аналіз сечі на атипові клітини та пункційну біопсію патологічного процесу сечового міхура.

Консервативне лікування. Принципи консервативного лікування туберкульозу являються загальноприйнятими у фтизіатрії та пов'язані з лікуванням туберкульозу нирки. Вибір методу місцевого лікування туберкульозу сечового міхура залежить від фази розвитку патологічного процесу в ньому та його функціонального стану. Для місцевого лікування туберкульозних циститів застосовують велику кількість різних антисептиків та протитуберкульозних препаратів (розчин метиленової синьки, колларгола, масла обліпіхи, шипшини, введення антибіотиків, гормонів), озвучення сечового міхура ультразвуком, ендовезікальне лазерне опромінення, фізіотерапевтичні процедури. Більш складна проблема виникає при лікуванні спастичного посттуберкульозного сечового міхура - від застосування атропіну, альфа-адреноблокаторів до гідравлічного збільшення його ємкості.

Вибір методу хірургічного лікування при мікроциститі посттуберкульозної етіології являє складну задачу і залежить від професійної підготовки лікаря - нефростомії, уретерокутанеостомії, або цистостомії, видалення виразки, кишкової пластики.

6.1. Модель клінічного випадку: туберкульоз сечового міхура.

Код МКХ-10: А 18.1 + 33.0

6.1.1. Ознаки і критерії діагностики захворювання:

- клінічні прояви туберкульозу сечового міхура: часті позиви на сечовипускання як в день, так і уночі протягом довготривалого часу;

- одночасне враження туберкульозним процесом нирки;

- туберкульоз легень в анамнезі;

- ознаки туберкульозного запалення сечового міхура при цистоскопії (бугоркові висипання).

З такою моделю захворювання слід віднести: туберкульоз сечового міхура в фазі бугоркового висипання.

6.1.2. Умови, в яких повинна надаватись медична допомога: всі хворі з вперше виявленим туберкульозом сечостатевої системи госпіталізуються в районні тубдиспансери, районні туберкульозні лікарні, туберкульозні відділення центральних туберкульозних лікарень, відділення внелегеневого туберкульозу при обласних та міських туберкульозних лікарнях.

6.1.3. Перелік і обсяг медичних послуг обов'язкового асортименту.

На 2-му та 3-му рівні медичної допомоги виконується повний обсяг діагностичних засобів, притаманних туберкульозу нирки.

6.1.4. Перелік медичних послуг додаткового асортименту.

У складних диференціально-діагностичних випадках необхідно виконати аналіз сечі на атипові клітини та пункційну біопсію сечового міхура.

6.1.5. Характеристика алгоритмів і особливості виконання медичних послуг.

До переконливих доказів туберкульозу сечового міхура відносяться:

- виявлення МБТ в сечі;

- наявність туберкульозного запалення нирки;

- наявність туберкульозних ознак сечоводу;

- наявність туберкульозних ознак сечового міхура;

- морфологічні признаки туберкульозу сечового міхура.

До відносних показників туберкульозного запалення сечового міхура відносяться:

- перенесений туберкульоз інших органів (легень, кісток, лімфатичних вузлів);

- дизурічні прояви;

- виявлені ознаки хронічного неспецифічного запалення сечового міхура при цистоскопії;

- зниження резервуарної функції сечового міхура.

Інші дані переліку обсягу медичних послуг, включених до обов'язкового та додаткового асортименту, не дають достатніх доказів для внесення до протоколу "Туберкульоз сечового міхура", так як вони являються неспецифічними показниками анатомічного та функціонального стану сечового міхура.

Загальний підхід до лікування туберкульозу сечового міхура.

Консервативне лікування проводиться у всіх з вперше виявленим туберкульозом сечової системи на загальних підставах з доповненням вищеприведених місцевих засобів лікування. Лікування проводиться протягом довготривалого часу в залежності від виявлених змін патологічного процесу в нирці та анатомічних змін в сечовому міхурі.

Хірургічне лікування.

При загрозі розвитку мікроцистіса можливе застосування хірургічних методів лікування: від нефректомії враженої туберкульозом нирки, електрокоагуляції та видалення виразки сечового міхура до відведення сечі методом нефростомії, уретерокутанеостомії і кишкової пластики сечового міхура.

6.1.6. Можливі результати надання медичної допомоги.

Найбільш реальним засобом рішення даної проблеми являється рання діагностика туберкульозу сечостатевих органів. Передбачити можливі результати консервативного лікування можна тільки при початковій формі враження туберкульозним процесом сечового міхура. Після проведення курсу антибактеріального лікування протитуберкульозними препаратами досягається повне вилікування без залишкових явищ.

Інші форми туберкульозу сечового міхура ускладнюються посттуберкульозними анатомічними і функціональними змінами, котрі приводять хворих до інвалідізації різного ступеню.

6.1.7. Характеристика кінцевого очікуваного результату лікування:

- відсутність скарг;

- досягнення розсмоктування туберкульозного процесу в сечовому міхурі без залишкових явищ;

- зменшення резервуарної функції сечового міхура різного ступеню аж до мікроцистіса.

6.1.8. Рекомендації щодо подальшого, в разі необхідності, надання медичної допомоги хворому:

- проведення профілактичних курсів лікування протитуберкульозними препаратами в осінньо-весняний період 2-3 роки;

- продовження лікування в амбулаторних умовах під наглядом лікарів протитуберкульозних диспансерів в разі необхідності.

6.1.9. Вимоги до дієтичного призначення та обмежень.

Немає.

6.1.10. Вимоги до режиму праці, відпочинку, лікування, реабілітації.

При стабілізації туберкульозного запалення без залишкових явищ розладу функції сечового міхура вимоги до режиму праці та відпочинку являються загальними. В подальші роки диспансерного спостереження рекомендуються:

а) санаторно-курортне лікування в умовах Південного узбережжя Криму;

б) при розвитку явищ мікроцистіса хворі не працездатні.

6.1.11. Вимога до інформованої згоди пацієнта на виконання протоколу.

Лікар повинен поінформувати кожного хворого на туберкульоз сечового міхура про необхідність виконання протоколу надання медичної допомоги в умовах відділення позалегеневого туберкульозу з метою проведення правильного і в повному обсязі лікування, що дозволить не тільки вилікуватись, а і усунути можливість розвитку ускладнень та інвалідності.

6.1.12. Додаткова інформація для пацієнта та членів його родини.

Медичний працівник повинен пояснити хворому:

- що він являється джерелом можливої інфікованості для оточуючих його членів родини;

- як передається туберкульоз від людини до людини;

- яке лікування призначено і на який термін;

- чому важливо проведення лікування в повному обсязі;

- які побічні дії протитуберкульозних препаратів;

- який можливий кінцевий варіант лікування.

6.1.13. Правила зміни вимог до використання протоколу:

- при відсутності виявлення туберкульозу сечових органів;

- при виявленні чи підозрі на друге захворювання, котре потребує діагностично-лікувальних заходів в інших відділеннях, хворі переходять в другий протокол ведення, згідно виявленому захворюванню.

6.1.14. Вартісна характеристика протоколу.

Вартісна характеристика протоколу визначається згідно нормативних законів.

"Протокол лікування хворих. Туберкульоз сечоводу" призначається на 2-му та 3-му рівні (районні тубдиспансери та туберкульозні лікарні, туберкульозні відділення центральних туберкульозних лікарень, обласні відділення внелегеневого туберкульозу) системи охорони здоров'я України.

В цьому стандарті використані посилання на наступні документи:

- наказ МОЗ України N 26 від 14.02.1996 "Про удосконалення протитуберкульозної служби". - К., 1996 р.;

- наказ МОЗ України N 233 від 29.07.1996 "Про затвердження Інструкції щодо надання медико-санітарної допомоги хворим на туберкульоз". - К., 1996 р.;

- Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом" N 679/2000 від 11.05.2000 р. м. Київ.

МБТ - мікобактерії туберкульозу;

ІРС - ізоніазид + рифампіцин + стремптоміцин;

ІРЕ - ізоніазид + рифампіцин + етамбутол

"Протокол лікування хворих. Туберкульоз сечоводу" розроблений з метою поліпшення спеціалізованої медичної допомоги населенню України, комплексної профілактики, діагностики та лікування хворих на туберкульоз сечової системи та її ускладнень, впровадження сучасних медичних технологій;

- оптимізації медичної допомоги хворим на туберкульоз сечової системи;

- забезпечення оптимальних об'ємів діагностичних та лікувальних заходів хворим на туберкульоз сечової системи.

Ведення стандарту "Протокол лікування хворих. Туберкульоз сечоводу" здійснюється Інститутом урології АМН України, відділом запальних захворювань нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів: головний науковий співробітник - доктор мед. наук, професор Камишан Іван Семенович, тел. 216-67-31.

Розповсюдженість: рентгенологічні признаки туберкульозу сечоводу у хворих на туберкульоз сечоводу виявляються по даним В.Д. Грунд (1975) - у 30%, по даним Т.П. Мочаловой (1976) - у 16-18%, по даним І.С. Камишана (2003) - у 25% випадків.

Туберкульоз сечоводу завжди являється вторинним по відношенню до туберкульозу нирки і його необхідно вважати не як ускладнення, а як розповсюдження патологічного процесу на нижче розташовані сечові органи, тобто на сечовод і сечовий міхур.

Виявляються два варіанти туберкульозу сечоводу. В одних випадках розвивається специфічне ураження слизового та підслизового прошарків його стінки та реактивні параспецифічні зміни в навколосечовідній клітковині з порушенням прохідності, в інших - перевага явищ навколо сечоводу із збереженням його прохідності. Найчастіше вражається туберкульозним процесом сечовід в нижній третині.

Туберкульоз сечоводу не має клінічних проявів, характерних виключно тільки для його враження. Значна частина хворих пред'являє скарги на тупі або приступообразні болі в поперековій ділянці на стороні ураження сечоводу туберкульозним процесом.

Згідно класифікації туберкульозу нирок в розвитку туберкульозу сечоводу виділяють слідуючі фази перебігу патологічного процесу: інфільтрації, розпаду, розсмоктування, рубцювання та звапнення.

Для діагностики туберкульозного процесу та вивчення анатомічного та функціонального стану сечоводу у хворих на туберкульоз нирки застосовуються слідуючі методи дослідження: хромоцистоскопія, екскреторна урографія, ретроградна пієлографія, пункційна чрезкожна антеградна пієлоуретерографія, радіоізотопна ренографія, сонографія та рентгенотелескопія. Рентгенологічні засоби являються основними в діагностиці туберкульозу сечоводу. Екскреторна урографія дозволяє отримати чітке зображення чашечно-мискової системи і сечоводу та відмовитись від ретроградної уретеропієлографії та інших методів дослідження.

Загальні принципи консервативного лікування туберкульозу нирки являються невідкладною складовою лікування сечоводу. Інволюція активних туберкульозних змін під впливом протитуберкульозних препаратів в одних випадках супроводжується розвитком неспецифічного запального процесу або його розсмоктуванням, в других - склеротичною трансформацією сечоводу. Антибактеріальна терапія завжди повинна супроводжуватись заходами по профілактиці стріктур сечоводу: кортикостероїдні, гормональні, препарати тканевої терапії, ферменти, застосування стентів, балонної ділатації стриктур, фізіопроцедур.

При неефективності консервативного лікування протитуберкульозними препаратами протягом 3-х місяців та збереження порушення уродинаміки показано хірургічне лікування: 1) органовидаляючі операції (нефректомія, нефруретеректомія); 2) паліативні (нефростомія, уретеростомія, уретерокутанеостомія); 3) реконструктивно-відновлюючі (пластика мисково-сечовідного сегменту, калікоуретеропластика, уретеро-уретероанастомоз, пряма або непряма уретероцистонеостомія; 4) пластичні (кишкова пластика сечоводу або сечоводу і сечового міхура).

7.1. Модель клінічного випадку: туберкульоз сечоводу.

Код по МКХ-10: А.18.1 + N 29.1

7.1.1. Ознаки і критерії діагностики захворювання:

- клінічні прояви туберкульозу сечоводу: тупа або приступоподібна біль в поперековій області на стороні ураження туберкульозним процесом нирки;

- критерії діагностики: ураження туберкульозним процесом нирки;

- зміни сечоводу на екскреторній урограмі.

З такою моделлю захворювання слід віднести: туберкульоз сечоводу в стадії (фазі) інфільтрації чи рубцювання до вперше виявленого захворювання та внести до протоколу.

7.1.2. Умови, в яких повинна надаватись медична допомога: всі хворі з вперше виявленим туберкульозом сечової системи підлягають госпіталізації в спеціалізовані туберкульозні відділення.

7.1.3. Перелік та обсяг медичних послуг обов'язкового асортименту.

Виконуються в повному обсязі, притаманні туберкульозу нирки.

7.1.4. Перелік медичних послуг додаткового асортименту.

Відповідно обстеженню на туберкульоз нирки.

7.1.5. Характеристика алгоритмів і особливості виконання медичних послуг.

Туберкульоз нирки в анамнезі являється переконливим доказом туберкульозу сечоводу при наявності рентгенологічних признаків його враження. Інші дані переліку медичних послуг, включених до обов'язкового та додаткового асортименту, не дають достатніх доказів для підтвердження враження туберкульозом сечоводу.

Загальний підхід до лікування туберкульозу сечоводу.

Лікування туберкульозу сечоводу проводиться протитуберкульозними препаратами в загальноприйнятому режимі, як і при туберкульозі нирки.

Хірургічне лікування.

При неефективності лікування в зв'язку з порушенням уродинаміки і зниженням функціонального стану нирки показані хірургічні операції, обсяг котрих приведений вище.

7.1.6. Можливі результати надання медичної допомоги:

- перехід фази інфільтрації сечоводу в фазу розсмоктування без порушення функції нирки;

- перебіг фази інфільтрації сечоводу в фазу рубцювання з порушенням уродинаміки та зниження функції нирки;

- після проведеного початкового інтенсивного курсу лікування протитуберкульозними препаратами та проведення контрольного обстеження виробляється подальша тактика лікування: продовження консервативного лікування чи відновити порушену уродинаміку хірургічними засобами.

7.1.7. Характеристика кінцевого очікуваного результату лікування:

- повне відновлення уродинаміки;

- призупинення подальшого прогресування порушення уродинаміки;

- можливе подальше погіршення функціонального стану нирки в зв'язку з прогресуванням порушення уродинаміки;

- усунення постійних або приступоподібних болей на стороні враження сечоводу.

7.1.8. Рекомендації щодо подальшого, в разі необхідності, надання медичної допомоги.

Подальший нагляд за хворим проводиться в умовах протитуберкульозного диспансера протягом 5-ти років з проведенням протирецидивного лікування в перші 2 роки після закінчення основного курсу лікування в стаціонарних умовах відділення по внелегеневому туберкульозу.

7.1.9. Вимоги до дієтичного призначення і обмежень.

Немає.

7.1.10. Вимоги до режиму праці, відпочинку, лікування, реабілітації.

Режим праці залежить від ступеню втрати ниркової функції. В подальші роки диспансерного спостереження за хворим рекомендуються:

а) щорічні профілактичні курси лікування протитуберкульозними препаратами;

б) санаторно-курортне лікування в умовах Південного узбережжя Криму.

7.1.11. Вимога до інформованої згоди пацієнта на виконання протоколу.

Лікар повинен поінформувати кожного пацієнта про необхідність виконання протоколу надання медичної допомоги в умовах відділення позалегеневого туберкульозу з метою проведення правильного і в повному обсязі лікування, що дозволить не тільки вилікуватись, а і усунути можливі ускладнення хвороби та інвалідності.

7.1.12. Додаткова інформація для пацієнта та членів його родини.

Медичний працівник повинен пояснити хворому:

1) що він являється джерелом можливої інфікованості для оточуючих його членів родини;

2) як передається туберкульоз від людини до людини;

3) яке лікування призначено і на який термін;

4) чому важливо проведення повного курсу лікування;

5) які побічні дії протитуберкульозних препаратів;

6) який можливий кінцевий варіант лікування.

7.1.13. Правила зміни вимог до виконання протоколу:

- при відсутності признаків туберкульозу нирки після проведеного обстеження в повному обсязі;

- при виявленні чи підозрі на друге захворювання сечоводу, котре потребує діагностично-лікувальних заходів в інших відділеннях, хворі переходять в другий протокол ведення згідно виявленому захворюванню.

7.1.14. Вартісна характеристика протоколу.

Вартісна характеристика протоколу визначається згідно нормативних законів.

"Протокол лікування хворих. Туберкульоз чоловічих статевих органів" призначається для застосування на 2-му та 3-му рівні (районні тубдиспансери та туберкульозні лікарні, туберкульозні відділення центральних лікарень, обласні відділення позалегеневого туберкульозу) системи охорони здоров'я України.

В цьому стандарті використані посилання на слідуючі документи:

- наказ МОЗ України N 26 від 14.02.1996 "Про удосконалення протитуберкульозної служби". - Київ, 1996 р.;

- наказ МОЗ України N 233 від 29.07.1996 "Про затвердження Інструкції щодо надання медико-санітарної допомоги хворим на туберкульоз". - Київ, 1996 р.;

- Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо боротьбі з туберкульозом" N 679/2000 від 11.05.2000 р., м. Київ.

"Протокол лікування хворих. Туберкульоз чоловічих статевих органів" розроблений з метою поліпшення спеціалізованої медичної допомоги населенню України, комплексної профілактики, діагностики та лікування хворих на туберкульоз сечостатевих органів та його ускладнень, впровадження сучасних медичних технологій;

- оптимізації медичної допомоги хворим на туберкульоз чоловічих статевих органів;

- забезпечення оптимальних об'ємів діагностичних та лікувальних заходів хворим на туберкульоз чоловічих статевих органів.

Ведення стандарту "Протокол лікування хворих. Туберкульоз чоловічих статевих органів" здійснюється Інститутом урології АМН України, відділом запальних захворювань нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів: головний науковий співробітник - доктор мед. наук, професор Камишан Іван Семенович, тел. 216-67-31.

Розповсюдженість. Туберкульоз чоловічих статевих органів відноситься до розповсюджених захворювань. Серед первинних хворих туберкульоз однієї нирки буває у 43,3%, двусторонній - у 12,2%, туберкульоз придатка яєчка односторонній - у 21,1%, двусторонній - у 10%, туберкульоз сечових та органів калитки - у 11,1% випадків. По даним зведеної таблиці багатьох авторів, приведених в монографії І.С. Камишана "Руководство по туберкулезу урогенитальных органов" (2003), частота враження органів статевої системи у чоловіків складає: придатка яєчка - 59%, яєчка - 33%, передміхурової залози - 52%, сім'яних пухирців - 50%.

Захворювання розвивається при попаданні в організм людини МБТ. Туберкульозне запалення розвивається на фоні несприятливих загальних або місцевих факторів, котрі сприяють генералізації патологічного процесу. Гематогенний шлях проникнення МБТ в чоловічі статеві органи являються не тільки підставою для їх враження, а і обов'язковою умовою розвитку патологічного процесу.

В клінічній практиці зустрічаються два варіанта перебігу захворювання: гострий і хронічний, причому гострий варіант спостерігається в декілька разів частіше, ніж хронічний. Гостра форма захворювання чоловічих статевих органів виникає раптово і протікає з больовим синдромом та збільшенням у розмірах органів калитки на фоні високих показників температури тіла. Хронічна форма протікає поступово, без значного збільшення органів калитки і больового синдрому, а також без температури підвищення тіла. При обстеженні 413 хворих на туберкульоз чоловічих статевих органів найбільш розповсюдженими скаргами були: збільшення в об'ємі органів калитки - у 63%, больовий синдром - у 45%, біль у паховому каналі - у 33%, дизурічні явища - у 15%, біль в області проміжності - у 21%, гемоспермія - у 3%.

Використовується наступна класифікація:

1) локалізація (туберкульоз придатка яєчка, передміхурової залози, сім'яних пухирців, уретри);

2) форма (бугоркова, кавернозно-блокована або дренуюча);

3) перебіг (гострий, хронічний);

4) фаза (інфільтрації, деструкції, розсмоктування, рубцювання, звапнення).

Спосіб підтвердження: бактеріологічне - МБТ+, МБТ- (сеча, гній із нориці, секрет передміхурової залози, еякулят); гістологічне - ГІСТ+, ГІСТ-, ГІСТ о (не проводилось).

Комплекс діагностичних методів туберкульозу чоловічих статевих органів складається із детально зібраного анамнезу захворювання, візуального та пальцевого огляду зовнішніх та внутрітазових статевих органів, загальноклінічних (аналізи крові, сечі, секрету передміхурової залози, еякулята), мікроскопічні та бактеріологічні пошуки МБТ в сечі, секреті передміхурової залози, еякуляті, виділяємого із нориць калитки, операційному матеріалі, патоморфологічне дослідження пункційного та операційного матеріалу, туберкуліно-провокаційних проб, сонографії, рентгенологічних досліджень (оглядової та екскреторної урографії, уретроцистографії, везікулографії).

Консервативне лікування. Основним методом лікування туберкульозу чоловічих статевих органів являється комбінований, котрий складається із призначення 3-х або 4-х протитуберкульозних препаратів на 3 місяці з послідуючим, при необхідності, видаленням патологічного вогнища і продовженням консервативного лікування до 6-8 місяців.

Виконуються слідуючі операції: епідідімектомія, орхектомія, резекція придатка яєчка та яєчка. Операції по видаленню передміхурової залози при туберкульозі не виконуються. При посттуберкульозній стриктурі сечовивідника - пластичні операції по відновленню сечовипускання.

6.1. Модель клінічного випадку: туберкульоз чоловічих статевих органів.

Код по МКХ-10: А 18.1 + N 51

6.1.1. Ознаки і критерії діагностики захворювання:

- клінічні прояви туберкульозу чоловічих статевих органів: гострий початок хвороби із збільшенням в розмірах органів калитки з больовим синдромом та підвищенням температури тіла;

- критерії діагностики: довготривалий латентний перебіг хвороби; гнійна нориця в області калитки, збільшення в розмірах придатка яєчка і яєчка, придаток яєчка спаяний з яєчком, бугристість придатка яєчка та потовщення сім'явиносящого протоку, позитивна реакція Манту, туберкульоз легень в анамнезі, можливе одноразове враження туберкульозом нирки та чоловічих статевих органів як зовнішніх, та і внутрішньотазових статевих залоз, неефективність лікування неспецифічними антибактеріальними препаратами, виявлення МБТ в сечі, соку передміхурової залози та відділяємого із нориці калитки.

З такою моделлю захворювання слід віднести: гострий або хронічний туберкульоз придатка яєчка, кавернозно-дреніруюча форма в фазі деструкції, МБТ+ (гній із нориці калитки), ГІСТ+ (операційний матеріал після видалення придатка яєчка).

6.1.2. Умови, в яких повинна надаватись медична допомога: всі хворі з вперше виявленим туберкульозом чоловічих статевих органів, госпіталізуються в районні тубдиспансери, районні туберкульозні лікарні, туберкульозні відділення центральних туберкульозних лікарень, відділення внелегеневого туберкульозу при обласних та міських туберкульозних лікарнях.

6.1.3. Перелік та обсяг медичних послуг обов'язкового асортименту.

На 2-му та 3-му рівні медичної допомоги виконуються слідуючі обов'язкові діагностичні дослідження: огляд зовнішніх та внутрішньотазових чоловічих статевих органів, загальні аналізи крові та сечі, бактеріоскопія та бактеріологічне дослідження на МБТ сечі, соку передміхурової залози, еякулята та виділяємого із нориці калитки, реакція Манту, функціональні показники нирки і печінки, сонографія, оглядова та екскреторна урографія, рентгенографія легень.

6.1.4. Перелік медичних послуг додаткового асортименту.

У складних випадках перебігу хвороби обов'язковий перелік медичних послуг доповнюється пункційною біопсією зовнішніх або внутрішньотазових статевих органів з морфологічним дослідженням, везікулографією.

6.1.5. Характеристика алгоритмів і особливості виконання медичних послуг.

До переконливих доказів туберкульозу чоловічих статевих органів відносяться:

- виявлення МБТ в сечі;

- виявлення МБТ в соку передміхурової залози, еякуляті, виділяємого із нориці калитки;

- туберкульоз легень або нирки в анамнезі;

- морфологічні ознаки туберкульозного запалення при дослідженні біопсійного або операційного матеріалу.

До відносних показників туберкульозу чоловічих статевих органів відносяться:

- перенесений туберкульоз інших органів (легень, кісток, лімфатичних вузлів);

- анатомічні зміни придатка яєчка;

- довготривалий перебіг захворювання;

- неефективність неспецифічних антибактеріальних препаратів;

- наявність нориці в області калитки;

- позитивна реакція Манту.

Інші дані переліку обсягу медичних послуг, включених до обов'язкового та додаткового асортименту, не дають достатніх доказів для внесення захворювання до протоколу "Туберкульоз чоловічих статевих органів", так як вони являються неспецифічними показниками змін анатомічного та функціонального стану чоловічих статевих органів.

Загальний підхід до лікування туберкульозу чоловічих статевих органів.

Консервативне лікування проводиться на початку захворювання в інтенсивному режимі із застосуванням 3-х або 4-х протитуберкульозних препаратів протягом до 3-х місяців з послідуючою, при необхідності, операцією на статевих органах та продовженням хіміотерапії до 6-8 місяців. При враженні внутрішньотазових статевих залоз лікування може складати від 8 до 12 місяців.

Хірургічне лікування.

При деструктивній фазі патологічного процесу виконуються слідуючі операції: епідідімектомія, орхектомія, резекція головки придатка яєчка і яєчка.

6.1.6. Можливі результати надання медичної допомоги.

Найбільш реальним засобом рішення даної проблеми являється рання діагностика туберкульозу чоловічих статевих органів. Передбачити можливі результати консервативного лікування можливо тільки у випадках, коли туберкульозний процес находиться в фазі інфільтрації. При проведенні консервативного лікування в повному обсязі досягається розсмоктування патологічного процесу. При деструктивній формі захворювання - показано хірургічне лікування.

6.1.7. Характеристика кінцевого очікуваного результату лікування:

- відсутність скарг;

- досягнення розсмоктування патологічного процесу;

- зниження або повна відсутність сперматоозонів в еякуляті;

- зниження потенції.

6.1.8. Рекомендації щодо подальшого, в разі необхідності, надання медичної допомоги.

Продовження консервативного лікування протитуберкульозними препаратами в амбулаторних умовах під наглядом тубдиспансера.

6.1.9. Вимоги до дієтичного призначення і обмежень.

Немає.

6.1.10. Вимоги до режиму праці, відпочинку, лікування, реабілітації.

При стабілізації туберкульозного запалення вимоги до режиму праці та відпочинку являються загальними:

- проведення профілактичних курсів лікування при подальшому диспансерному нагляді тубдиспансера;

- санаторно-курортне лікування в умовах Південного узбережжя Криму.

6.1.11. Вимога до інформованої згоди пацієнта на виконання протоколу.

Лікар повинен поінформувати кожного хворого на туберкульоз чоловічих статевих органів про необхідність виконання протоколу надання медичної допомоги в умовах відділення позалегеневого туберкульозу з метою проведення правильного та в повному обсязі лікування, що дозволить не тільки вилікуватись, а і усунути розвиток ускладнень.

6.1.12. Додаткова інформація для пацієнта та членів його родини.

Медичний працівник повинен пояснити хворому:

- що він являється джерелом можливої інфікованості для оточуючих його членів родини;

- як передається туберкульоз від людини до людини;

- яке лікування призначено і на який термін;

- чому важливо проведення лікування в повному обсязі;

- які побічні дії протитуберкульозних препаратів;

- який можливий кінцевий варіант лікування.

6.1.13. Правила зміни вимог до виконання протоколу:

- при відсутності виявлення туберкульозу чоловічих статевих органів;

- при виявленні чи підозрі на друге захворювання, котре потребує діагностично-лікувальних заходів в інших відділеннях, хворі переходять в другий протокол ведення згідно виявленому захворюванню.

6.1.14. Вартісна характеристика протоколу.

Вартісна характеристика протоколу визначається згідно нормативних протоколів.