Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті положень статті 55 Конституції України (щодо судової юрисдикції справ про оскарження бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури, яке полягає у неприйнятті належного процесуального рішення за заявами та повідомленнями про злочини)

Обговоривши внесений Головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ проект конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті зі статтею 55 Конституції України, керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 13, 38 - 41, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 9 частини 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті та поєднанні зі статтею 55 Конституції України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 Конституції України, пункту 4 частини першої статті 13, статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України", пункту 9 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", звертаємося до Конституційного Суду України для вирішення питання щодо офіційного тлумачення деяких положень Кримінально-процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України в контексті зі статтею 55 Конституції України.

Підставою для конституційного подання є наявність у судовій практиці неоднакового підходу до вирішення питання про визначення судової юрисдикції розгляду справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури, вчинені під час розгляду заяви чи повідомлення про злочин.

Керуючись пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 квітня 2011 року зупинила розгляд справи за касаційною скаргою Палька Є.Л. на постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року у зв'язку з необхідністю ініціювання перед суб'єктом права на конституційне подання питання про звернення до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення деяких положень Кримінально-процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України з питань, порушених у скарзі заявника.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 24 червня 2011 року звернувся до Верховного Суду України про направлення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті та поєднанні зі статтею 55 Конституції України. Пленум Верховного Суду України 16 вересня 2011 року не підтримав таке звернення.

Проте практична необхідність такого звернення викликана тим, що колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді вказаної вище справи встановила наявність у судовій практиці неоднакового підходу до вирішення питання про визначення судової юрисдикції розгляду справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури, вчинені під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини. Це, зокрема, стосується заяв про порушення кримінальної справи: суди однієї юрисдикції вважають, що такі справи слід розглядати в порядку кримінального судочинства, а інші відносять їх до юрисдикції адміністративних судів.

Правова невизначеність із цього питання може призвести до порушення прав заявника, передбачених параграфом 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий судовий розгляд належним судом, та Конституції України.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

Згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а статтею 125 Основного закону держави передбачено, що система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Зокрема, при розгляді справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури, вчинені під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини, суди адміністративної юрисдикції в останніх своїх рішеннях звертають увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену в пункті 4.2 мотивувальної частини рішення від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 (у справі щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України), де зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. А таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному главою 31-А ЦПК України (судові рішення додаються).

У зв'язку із цим суди адміністративної юрисдикції вважають, що при вирішенні вказаних спорів оцінку відповідності заяви про злочин критеріям, встановленим статтями 94, 95 КПК України, може дати лише орган дізнання, слідства, прокуратури та суд кримінальної юрисдикції. За правилами КАС України суди адміністративної юрисдикції таких повноважень не мають.

Звертає на себе увагу й те, що раніше суди адміністративної юрисдикції, у тому числі й Верховний Суд України (Судова палата в адміністративних справах), розглядали такі заяви, застосовуючи положення Закону України "Про звернення громадян", посилались на те, що кримінально-процесуальним законодавством не передбачено процесуальної можливості оскаржити рішення органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури у разі порушення чи відмови у порушенні кримінальної справи, якщо таке рішення не було прийнято в порядку, встановленому КПК України (судові рішення додаються).

Разом із тим статті 110, 234, 236 КПК України урегульовують лише порядок оскарження дій та постанов органів дізнання, слідчого та прокурора в процесі кримінального провадження. Цими нормами не встановлено порядок оскарження бездіяльності таких органів (тобто в докримінальному провадженні), що позбавляє суди кримінальної юрисдикції можливості приймати відповідні рішення. Крім того, нормами КПК України взагалі не передбачено порядок розгляду таких справ, а процесуальна аналогія в кримінальному судочинстві є недопустимою.

Зазначене вище вказує на порушення прав людини на судовий захист, оскільки існує процесуальна невизначеність щодо юрисдикції суду, до якого може звернутись особа.

Пунктом 4 статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що тільки цей суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та інших законів України.

Ураховуючи те, що затягування вирішення зазначеного питання може призвести до порушення розумних строків розгляду цієї справи та інших аналогічних справ, керуючись пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України, статтями 13, 39 і 41 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 9 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів",

Дати офіційне тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України у контексті та поєднанні зі статтею 55 Конституції України з метою отримання відповідей на такі питання:

1. За правилами якого виду судової юрисдикції (кримінальної чи адміністративної) підлягають розгляду заяви, предметом оскарження в яких є бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини?

2. Який порядок розгляду судами відповідної категорії справ, якщо така процедура безпосередньо не передбачена в процесуальному кодексі?

Для участі в конституційному провадженні за цим поданням уповноважуються:

1. Сердюк Валентин Васильович - заступник керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

вул. П.Орлика, 4-а, м. Київ, 01043, тел.: 253-34-75.

2. Слуцька Тетяна Іванівна - науковий консультант Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

вул. П.Орлика, 4-а, м. Київ, 01043, тел.: 363-41-48.

Додатки:

1. Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2011 року N 4;

2. Повідомлення Верховного Суду України від 21 вересня 2011 року N 201-2706/0/8-11;

3. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 квітня 2011 року у справі N 680км11;

4. Ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2010 року у справі К-16478/08; від 8 вересня 2010 року у справі К-1375/10; від 15 червня 2010 року у справі К-49495/09;

5. Ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2009 року у справі N К-16426/07; від 4 лютого 2009 року у справі N К-3416/07; від 19 січня 2011 року у справі N К-28143; від 22 січня 2009 року у справі N К-6028/07;

6. Ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2010 року у справі N 11а-2363;

7. Ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Полтавської області від 19 серпня 2010 року у справі N 10-383/10;

8. Лист апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року N 1-7;

9. Постанови колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 21 лютого 2007 року у справі N 07-10; від 23 грудня 2009 року у справі N 21-2177во09.