Про звернення до Верховного Суду України про направлення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень Кримінально-процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України в контексті зі статтею 55 Конституції України

Обговоривши внесений Головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ проект звернення до Верховного Суду України про направлення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті зі статтею 55 Конституції України, керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 13, 38 - 41, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 4 частини 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Звернутися до Верховного Суду України про направлення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті та поєднанні зі статтею 55 Конституції України.

Керуючись пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 квітня 2011 року зупинила розгляд справи за касаційною скаргою Палька Є.Л. на постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року у зв'язку з необхідністю ініціювання перед суб'єктом права на конституційне подання питання про звернення до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення деяких положень Кримінально-процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України з питань, порушених у скарзі заявника.

Практична необхідність такого звернення викликана тим, що колегія суддів при розгляді вказаної справи встановила наявність у судовій практиці неоднакового підходу до вирішення питання про визначення судової юрисдикції розгляду справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури, вчинені під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини. Це, зокрема, стосується заяв про порушення кримінальної справи: суди однієї юрисдикції вважають, що такі справи слід розглядати в порядку кримінального судочинства, а інші відносять їх до юрисдикції адміністративних судів.

Правова невизначеність із цього питання може призвести до порушення прав заявника, передбачених параграфом 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий судовий розгляд належним судом, та Конституції України.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

Згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а статтею 125 Основного закону держави передбачено, що система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Зокрема, при розгляді справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури, вчинені під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини, суди адміністративної юрисдикції звертають увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену в пункті 4.2 мотивувальної частини рішення від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 (у справі щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) , де зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. А таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному главою 31-А ЦПК України.

У зв'язку із цим суди адміністративної юрисдикції вважають, що при вирішенні вказаних спорів оцінку відповідності заяви про злочин критеріям, встановленим статтями 94, 95 КПК України, може дати лише орган дізнання, слідства, прокуратури та суд кримінальної юрисдикції. За правилами КАС України суди адміністративної юрисдикції таких повноважень не мають.

Разом із тим статті 110, 234, 236 КПК України урегульовують лише порядок оскарження дій та постанов органів дізнання, слідчого та прокурора в процесі кримінального провадження. Цими нормами не встановлено порядок оскарження бездіяльності таких органів (тобто в докримінальному провадженні), що позбавляє суди кримінальної юрисдикції можливості приймати відповідні рішення. Крім того, нормами КПК взагалі не передбачено порядок розгляду таких справ, а процесуальна аналогія в кримінальному судочинстві є недопустимою.

Зазначене вище вказує на порушення прав людини на судовий захист.

Пунктом 4 статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що тільки цей суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та інших законів України.

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 4 статті 13 цього Закону, є: Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум вищого спеціалізованого суду приймає рішення про звернення до Верховного Суду України про направлення конституційного подання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та інших законів України.

Ураховуючи те, що затягування вирішення зазначеного питання може призвести до порушення розумних строків розгляду цієї справи та інших аналогічних справ, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертається до Верховного Суду України з проханням направити у встановленому законом порядку до Конституційного Суду України подання щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України у контексті та поєднанні зі статтею 55 Конституції України й дати відповіді на такі питання:

- за правилами якого виду судової юрисдикції (кримінальної чи адміністративної) підлягають розгляду заяви, предметом оскарження в яких є бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини;

- який порядок розгляду судами відповідної категорії справ, якщо така процедура безпосередньо не передбачена в процесуальному кодексі.

Додатки:

1. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 квітня 2011 року;

2. Ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2010 року у справі К-16478/08, від 8 вересня 2010 року у справі К-1375/10, від 15 вересня 2010 року у справі К-49495/09.