Правила технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики України

1.4. Відповідальність за порушення Правил

1.4.1. Працівники, які обслуговують тепловикористуючі установки і теплові мережі, повинні чітко уявляти технологічні особливості свого підприємства (організації), знати й виконувати ці Правила та інші нормативні акти (1.2).

1.4.2. Працівники, які порушили Правила, притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством України.

1.4.3. Відповідальним за загальний стан теплового господарства підприємства (організації) є керівник підприємства.

У теплових і технологічних цехах наказом по підприємству (організації) повинна бути призначена потрібна кількість спеціально підготовленого персоналу, відповідального за технічний стан та безпечну експлуатацію тепловикористовуючих установок і теплових мереж.

Решта персоналу підприємства (організації) несе відповідальність за дотримання Правил згідно з посадовими інструкціями.

1.4.4. Аварії та нещасні випадки, пов'язані з експлуатацією тепловикористовуючих установок і теплових мереж, розслідуються згідно з Законом України про охорону праці, ДБН В.1.2-1-95, ДНАОП 0.00-4.03-98.

На підставі матеріалів розслідування аварій та нещасних випадків повинні бути розроблені протиаварійні заходи щодо попередження подібних аварій та нещасних випадків.

1.4.5. За порушення цих Правил та нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

2.1. Загальні положення

2.1.1. Для одержання теплоенергії у котельнях, як правило, використовується тверде, рідке і газоподібне паливо.

2.1.2. Постачання палива здійснюється на підставі угод з постачальниками. В угодах повинні бути обумовлені нормативи показників палива, графіки відвантаження і транспортування.

2.1.3. При недотриманні договірних умов постачання палива спори між постачальником і споживачем вирішуються у встановленому законодавством порядку.

2.2. Тверде паливо

2.2.1. У котлах спалюють вугілля різних сортів (буре, кам'яне, антрацити), торф і деревні відходи. Теплота згорання різного палива неоднакова і змінюється в межах від 4 до 40 МДж/кг (1000 - 10000 ккал/кг).

Залежно від теплоти згорання прийнято поділяти паливо на високосортне й низькосортне. Низькосортне паливо ще називають місцевим паливом, оскільки рентабельність його використання невелика (дрова, торф з радіусом доставки до 20 - 30 км, а буре вугілля - до 200 км). Для одержання порівнюваних величин під час складання паливних балансів вводять поняття умовного палива.

Умовним паливом прийнято вважати паливо, теплота згорання якого дорівнює 29,33 МДж/кг (7000 ккал/кг).

2.2.2. Приймати тверде паливо від постачальників за кількістю та якістю належить згідно з вимогами діючих нормативних документів:

"Збірника матеріалів для працівників паливо-постачальних організацій" (Укрголовпаливо при Держпостачі України, 1985 рік) та "Норм і вказівок по нормуванню витрат палива і теплової енергії на опалення житлових та громадських будинків, а також на житлово-господарчі і комунальні потреби по Україні" (затверджені постановою Госплану УРСР від 22 березня 1982 року N 25.

2.2.3. На кожну одноразово відвантажувану споживачеві партію палива постачальник зобов'язаний скласти й вислати споживачеві посвідчення про якість палива із зазначенням номерів вагонів, назву шахти (розрізу, ліспромгоспу, кар'єру), марки, класу палива, зольності, вмісту вологи, сірки, теплоти згорання та інших показників, обумовлених угодою.

2.2.4. Усе паливо, що надходить споживачеві, слід зважити на вагонних чи автомобільних вагах. При виявленні недовантаження, яке перевищує встановлені норми природної втрати, одержувач зобов'язаний пред'явити матеріальні претензії постачальникам і транспортним організаціям.

2.2.5. Розміри території складів твердого палива повинні бути достатніми для забезпечення роздільного зберігання палива у штабелях.

2.2.6. За штабелями вугілля слід встановити постійний нагляд з метою виявлення ознак самонагрівання та самозаймання.

2.2.7. Не допускається самонагрівання вугілля до температури 60 - 70 град. C.

2.2.8. При займанні вугілля, що горить, не дозволяється засипати землею чи піском, а також заливати водою у штабелі. Полум'я, що виникло, слід збивати вуглекислотою з вогнегасників типу ОУ-80, ОУ-25 транспортного виконання.

2.2.9. На підвищення темпів самонагрівання вугілля у штабелі впливають такі причини:

- змішування вугілля різних марок в одному штабелі;

- інтенсивне проникнення повітря всередину штабеля;

- інтенсивне нагрівання штабеля променями сонця;

- наявність у вугіллі сірчаного колчедану (піритної сірки);

- скупчення дріб'язку вугілля окремо від великих шматків;

- наявність у вугіллі ганчір'я, соломи, фарби та іншого будівельного сміття.

2.2.10. На кожному складі зберігання твердого палива повинні бути розроблені відповідні робочі інструкції, погоджені з місцевими органами охорони праці, промсанітарії та пожежної безпеки. Наказом по підприємству повинен бути призначений відповідальний працівник за пожежний стан і сформована добровільна пожежна дружина.

2.2.11. Не рідше одного разу на квартал слід провадити інвентаризацію палива.

2.2.12. У галереях та естакадах стрічкових конвеєрів подачі палива до котелень, вузлах перевантаження слід у холодну пору року підтримувати температуру на менше як +5 град.C. Пристрої, які усувають зависання палива в бункерах і течах (пневмозавалювачі, вібратори тощо), повинні бути справними і своєчасно функціонувати.

Кути нахилу стінок бункерів і теч для вугілля повинні бути на менш як 60 град. до горизонту. Бункери сирого палива у котельні слід не рідше одного разу на 10 діб повністю спорожняти для огляду та очищення.

2.2.13. Всередині приміщень та на обладнанні паливоприготування і паливоподачі не допускається скупчення пилу.

Запиленість повітря слід періодично за затвердженим графіком контролювати. Вона не повинна перевищувати допустимих санітарних норм.

2.2.14. Капітальний ремонт механізмів паливних складів, паливоподачі та паливоприготування провадиться в міру потреби за графіками ППР, затвердженими головним інженером підприємства.

2.3. Рідке паливо

2.3.1. Рідке паливо утворюється в процесі переробки природних рідких і твердих горючих копалин: нафти, вугілля та горючих сланців внаслідок їх перегонки, крекінгу, піролізу або гідрогенізації, а також в результаті синтезу з горючих газів.

2.3.2. У топках котлів комунальної енергетики тепер використовується переважно два види рідкого палива: пічне побутове згідно з ТУ 38-101-656-76 та мазут паливний марки 100 згідно з ГОСТ 10585-75*.

2.3.3. Норми якості мазуту (табл. 1).

2.3.4. Характеристика пічного палива (табл. 2).

2.3.5. Транспортування мазутів до паливосховищ, як правило, здійснюється залізничним транспортом. Системи зливання і перекачування повинні бути обладнані захистом від займання у зв'язку із статичною електрикою, що виникає, а трубопроводи зливника повинні прокладатися з тепловими супутниками.

Естакади зливника обладнуються пристроями для обігрівання рубашок чи змійовиків транспортних цистерн, і якщо мазут поставляється без розігрівальних пристроїв, то повинні бути пристрої для розігрівання мазуту відкритим сухим паром тиском не вище як 0,5 МПа (5 кгс/кв.см).

2.3.6. Сірчані мазути розігрівати гострою парою не допускається, температура їх розігрівання повинна бути в межах 70 - 80 град.C.

2.3.7. Для нормального перекачування мазуту марки 100 його розігрівають до температури 60 - 80 град.C. Мазут марки 40 розігрівають до температури 40 - 60 град.C.

2.3.8. Система пічного палива не потребує підігрівання, зважаючи на незначну залежність в'язкості палива від температури.

2.3.9. Рідке паливо, надходячи на зливальний пункт, повинно супроводжуватися відповідними документами. За статутом приймання перед його зливанням беруть проби для перевірки вмісту сірки, води, зольності та механічних домішок згідно з вимогами ГОСТ 10585-75*.

2.3.10. Ділянки приймання, зберігання й перекачування рідкого палива є зонами підвищеної небезпеки. За виробничими інструкціями і схемами усі роботи слід виконувати не менше як двома працівниками. Взуття, одяг та інструмент не повинні бути причиною іскроутворення. Усі електродвигуни повинні бути виконані в іскрозахищеному та вибухонебезпечному виконанні (типу ВАО).

2.3.11. Засувки і вентилі на трубопроводах рідкого палива повинні відкриватися від руки, плавно, не викликаючи гідравлічних ударів. Застосовувати для відкривання і закривання важелі та ударний інструмент забороняється.

2.3.12. Уся система зливного обладнання, насоси, трубопроводи, підігрівачі повинні бути надійно заземлені. Фланцеві з'єднання повинні бути обладнані гнучкими мідними перемичками.

2.3.13. Зливальні пункти, естакади, сховища палива повинні бути обладнані системою блискавкозахисту згідно з РД 34.21.122.87 "Инструкция по устройству молниезащиты зданий и сооружений".

2.3.14. Дані про кількість, якість палива, що приймається, відомості про температуру і спосіб розігрівання слід заносити у відповідну робочу технічну документацію.

2.3.15. Ділянку приймання палива (естакаду) слід утримувати у чистоті. Майданчики, де розміщене заливне устаткування, не повинні мати сторонніх предметів, горючих матеріалів та сміття, повинні мати стічні канави для відведення пролитого палива в уловлювачі. Усі проїзди і проходи повинні бути вільні. Зливальні лотки та знімні рукави слід утримувати у чистоті та справному стані і прибирати після роботи у захищені місця від впливу сонячної радіації.

Гумотканинні рукави при наявності у них пошкоджень слід своєчасно замінювати новими.

2.3.16. Сховища рідкого палива повинні відповідати вимогам СНиП 2.11.04-85 "Подземные хранения нефти, нефтепродуктов и сжиженных газов".

2.3.17. Майданчик складів рідкого палива повинен мати тверде покриття з ухилом в бік стоку зливових вод та обвалований із суцільним обдернуванням. Висота земляного вала повинна бути такою, щоб у разі аварійного виливання палива з наземних резервуарів усе паливо містилось у межах обвалованого майданчика і ще залишалось 500 мм запасу на випадок, якщо паливо треба вкривати вогнезахисною піною.

2.3.18. Зливові і талі води з території паливосховищ скидати у каналізацію без попередньої обробки у системі очистки забороняється.

Вміст нафтопродуктів у водах, що скидаються у водойми, треба систематично контролювати згідно з санітарними нормами, не допускаючи перевищення рівня гранично допустимих скидів.

2.3.19. Майданчики зберігання рідкого палива повинні охоронятися і бути обнесені огорожею з негорючих матеріалів. На огорожі та хвіртці повинні бути попереджувальні написи, протипожежний інвентар закріпляється на щитах.

2.3.20. Для зберігання рідкого палива слід використовувати наземні й підземні як металеві, так і з інших матеріалів циліндричні місткості, які виготовляються за типовими проектами згідно з ГОСТ 17032-71.

2.3.21. Зовнішні поверхні наземних резервуарів фарбують у світлі тони для зменшення нагрівання палива від сонячної радіації. Резервуари повинні мати написи про призначення місткості, номер за схемою паливного господарства, корисний об'єм, а також попереджувальні написи.

2.3.22. Зовнішня поверхня надземних і підземних резервуарів зберігання рідкого палива повинна бути захищена протикорозійним покриттям.

2.3.23. Резервуари сховища рідкого палива повинні бути обладнані спускними трубами, переливними трубами, пробними вентилями та дихальними клапанами. Труби і арматура повинні розміщуватися зручно для обслуговування. Паливо по спускних і переливних трубах повинно відводитися до зливальної підземної місткості. Якщо схема паливосховища дозволяє спорожнити систему паливопостачання безпосередньо у підземні резервуари-сховища, то зливальна підземна місткість окремо не виконується.

2.3.24. У підземних сховищах мінімальна температура палива повинна бути не нижче як +7 град.C, а максимальна +35 град.C.

2.3.25. Відбирати паливо на витрату слід не з самого дна сховища, а на 100 мм вище, що дає можливість уникнути надходження у паливопроводи палива з великим вмістом води. Під час відбирання придонних проб і виявлення обводненості палива більш як на 7 % придонний шар палива слід здренувати у зливальну місткість.

2.3.26. Донні відклади, які утворюються під час зберігання рідкого палива, слід регулярно видаляти. Очищування слід здійснювати не рідше одного разу на рік. Видалені відклади зберігати на території забороняється. Їх треба спалювати у спеціально відведених місцях.

2.3.27. Періодично не рідше одного разу на рік слід провадити внутрішній огляд резервуарів з обов'язковим контролем стану їхніх внутрішніх поверхонь та зварних швів. Під час виявлення дефектів, корозійних пошкоджень, тріщин слід вживати заходів щодо їх усунення.

2.3.28. Роботи по очищенню резервуарів, внутрішній огляд та усунення дефектів слід провадити у світлий час доби і обов'язково оформити наряд-допуск на небезпечні роботи. Концентрація парів палива в повітрі резервуарів повинна контролюватися газоаналізаторами. Особи, які працюють в резервуарах, повинні користуватися шланговими або ізолюючими протигазами та переговорними пристроями.

Взуття, одяг та інструмент перед початком робіт повинні бути перевірені й відповідати тим видам робіт, які обумовлені у наряд-допуск.

2.3.29. Штучне освітлення (якщо воно застосовується) повинно бути у вибухозахищеному виконанні напругою 12 В, вмикання й вимикання його повинно здійснюватися тільки після закінчення роботи поза внутрішніми об'ємами резервуарів.

2.3.30. Усі резервуари-сховища і витратні баки рідкого палива повинні бути обладнані безпечними вимірювачами рівня палива. Обладнання їх скляними покажчиками категорично забороняється.

2.3.31. Кожний резервуар, що експлуатується, повинен мати калібрувальну таблицю, за якою установлюється залежність між рівнем палива та його кількістю в резервуарі. Калібрувальні таблиці уточнюються після кожного капітального ремонту резервуарів, а також після ремонту, під час якого можуть бути змінені його форма і розміри. Уточнення калібрувальних таблиць провадиться також після переміщення резервуарів на нове місце.

2.3.32. Паливопроводи після монтажу або капітального ремонту перед експлуатацією повинні продуватися стисненим повітрям з метою усунення можливих засмічень та закупорок.

2.4. Газоподібне паливо

2.4.1. Правила установлюють вимоги до експлуатації систем газопостачання котелень, які як паливо використовують природні гази (газових та нафтових родовищ) з наднормальним тиском не більше 1,2 МПа.

2.4.2. Природний газ, який використовується для газифікованих котелень, повинен відповідати вимогам ГОСТ 5542-87 (табл. 3).

Номінальна нижча теплота згорання газу затверджується за поданням газодобувних підприємств з урахуванням джерел газу. Наявність у газі рідкої фази води та вуглеводнів не допускається. Границі концентрації газу (за CH4) у газоповітряній суміші, за якою можливе займання (границі вибуховості), такі: нижня - 5, верхня - 15 % за об'ємом. Для природного газу визначеного складу вказані границі визначають згідно з ГОСТ 12.1.044-89.

2.4.3. Порядок визначення показників якості природного газу обумовлюється у договорах на постачання газу. У разі розбіжностей між постачальником і споживачем щодо якості газу, кожна із сторін має право звернутися до обласних центрів стандартизації і метрології Держстандарту України.

2.4.4. Періодичність перевірки якості природного газу, місця відбирання і випробування установлюються угодами. Якість природного газу визначається методами, передбаченими державним стандартом та іншими нормативними актами залежно від призначення його використання.

2.4.5. Засоби вимірювання, необхідні для визначення якісних характеристик природного газу, повинні бути перевірені органами Держстандарту України. Лабораторії, які виконують роботу по визначенню якості природного газу, повинні бути атестовані у встановленому порядку.

2.4.6. Кількість природного газу, передбаченого для постачання, визначається договором залежно із затвердженими для газопостачальних, газозбутових організацій і споживачів річними і квартальними лімітами. Місячні ліміти поставки природного газу споживачам установлюються на підставі квартальних лімітів, виходячи із середньодобової норми споживання природного газу.

2.4.7. Умови для визначення кількості газу при взаємних розрахунках із споживачами визначаються згідно з ГОСТ 2939-63. Одиницею вимірювання кількості газу встановлено 1 куб.м сухого газу (вологість дорівнює 0) при температурі 293,15 К (20 град.C), тиск 101325 Н/кв.м (760 мм рт. ст.).

2.4.8. Облік кількості газу слід передбачати комерційний - для здійснення фінансових розрахунків між газозбутовими організаціями і кожним споживачем, а також внутрішньовиробничий (технологічний) - для контролю за ефективністю використання газу і дисципліною споживання.

2.4.9. Внутрішньовиробничим обліком (технологічним) кількості газу повинні бути забезпечені окремі об'єкти, у тому числі цехи, ділянки, агрегати, які мають газове споживання понад 350000 куб.м природного газу або еквіваленту за тепловим ефектом кількість зрідженого вуглеводневого газу.

Внутрішньовиробничим обліком споживання газу повинні бути забезпечені усі водогрійні котли з тепловою продуктивністю понад 1,163 МВт і парові котли продуктивністю понад 1 т/год.

2.4.10. Способи вимірювання кількості газів та реалізуючі їх засоби вимірювання слід вибирати залежно від умов експлуатації з числа дозволених Держстандатом України, включених до Держреєстру України або таких, що пройшли державну метрологічну атестацію.

2.4.11. Споживач у визначений договором строк зобов'язаний сповіщати по телефону газозбутову організацію про кількість прийнятого природного газу за минулу добу. За достовірність переданих даних відповідальність несе споживач.

2.4.12. Відповідальність за експлуатацію і технічний стан приладів обліку природного газу, а також за їх своєчасну перевірку несуть керівники підприємств та організацій, яким належать прилади.

2.4.13. Контроль за раціональним та ефективним використанням всіх видів паливно-енергетичних ресурсів, в тому числі природного газу, твердого палива, мазуту та інших, здійснює Державна інспекція з енергозбереження Державного комітету з енергозбереження та її регіональні і обласні центри.

3.1. Реєстрація

3.1.1. Парові котли з робочим тиском (тут і далі за текстом - надлишковим) більше 0,07 МПа, водогрійні котли з температурою води вище 115 град.C до пуску в роботу повинні бути зареєстровані в органах ЕТЦ.

Парові котли з надлишковим тиском пари не більше 0,97 МПа, водогрійні котли і водопідігрівачі з температурою нагріву води не вище 115 град.C до пуску в роботу підлягають реєстрації в місцевих органах Держнаглядохоронпраці України, за винятком:

- парових і водогрійних котлів цих параметрів з поверхнею нагріву менше 6 кв.м;

- водопідігрівачів (бойлерів) незалежно від тиску і температури.

3.1.2. Реєстрація проводиться на підставі письмової заяви власника котла або організації, яка його орендує.

При реєстрації повинні бути подані:

- паспорт;

- акт про справність котла, якщо він прибув з заводу-виготовлювача в зібраному стані (або був переставлений з одного місця на інше);

- посвідчення про якість монтажу;

- креслення приміщення котельні (план і поперечний переріз, а при необхідності - і повздовжній переріз);

- довідка про відповідність водопідготовки проекту;

- довідка про наявність та характеристику живильних пристроїв і відповідність їх проекту;

- Інструкція з монтажу і експлуатації заводу - виготовлювача котла.

Перелічені документи повинні бути підписані керівником підприємства та прошиті разом із паспортом котла.

При відповідності документації вимогам ДНАОП 0.00-1.08-94 або ДНАОП 0.00-1.26-96 вона реєструється.

3.1.3. Котли пересувних котельних установок повинні реєструватися в органі ЕТЦ за місцем їх експлуатації.

3.1.4. Перереєстрація котла або водопідігрівача в органах ЕТЦ або в місцевих органах Держнаглядохоронпраці України повинна бути проведена:

- при реконструкції;

- після демонтажу і встановлення на новому місці;

- при переведенні їх на інший режим роботи;

- при передачі котла іншому власникові.

3.1.5. Для зняття з обліку зареєстрованого котла чи водопідігрівача власник зобов'язаний подати в орган ЕТЦ або в місцевий орган Держнаглядохоронпраці України заяву з обгрунтуванням причин зняття і паспорт котла (водопідігрівача).

3.1.6. При відсутності паспорта заводом-виготовлювачем направляється його дублікат. У випадку відсутності дубліката складається в установленому порядку новий паспорт (додаток 2.3 ДНАОП 0.00-1.08-94, або додаток 2.3 ДНАОП 0.00-1.26-96).

3.2. Технічне опосвідчення

3.2.1. Кожний котел підлягає технічному опосвідченню до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і, в необхідних випадках - позачерговому. Технічні опосвідчення проводяться експертами ЕТЦ. Періодичне технічне опосвідчення допускається проводити фахівцями організацій, підприємств, установ, які мають дозвіл Держнаглядохоронпраці України, отриманий в установленому порядку.

Опосвідчення пароперегрівачів і економайзерів, які складають з котлом один агрегат, проводиться одночасно з котлом.

3.2.2. Котел повинен бути зупинений не пізніше терміну опосвідчення, зазначеного в його паспорті.

Власник котла не пізніше ніж за 5 днів зобов'язаний повідомити ЕТЦ або організацію, підприємство, установу, які мають дозвіл Держнаглядохоронпраці України, про опосвідчення котла, яке має відбутися.

3.2.3. Технічне опосвідчення котла складається із зовнішнього, внутрішнього оглядів і гідравлічного випробування. При технічному опосвідченні допускається використовувати методи неруйнівного контролю, в тому числі метод акустичної емісії.

3.2.4. Зовнішні і внутрішні огляди мають за мету:

а) при первинному опосвідченні перевірити, що котел встановлений і обладнаний відповідно до даних Правил і пред'явлених при реєстрації документів, а також, що котел і його елементи не мають пошкоджень;

б) при періодичних і позачергових опосвідченнях встановити справність котла і можливість його подальшої роботи.

3.2.5. При зовнішньому і внутрішньому оглядах котла повинна бути звернена увага на виявлення можливих тріщин, надривів, випинів, видимів і корозії на внутрішніх і зовнішніх поверхнях стінок, слідів пропарювання і пропусків у зварних, клепаних і вальцьованих з'єднань, а також пошкоджень обмурку, що можуть викликати небезпеку перегріву металу елементів котла.

3.2.6. Гідравлічне випробування має за мету перевірку міцності елементів котла і щільності з'єднань. Значення пробного гідравлічного тиску приймається відповідно до ст. 5.14.2 Правил. При проведенні гідравлічного випробування повинні дотримуватись вимоги підрозділу 5 - 14 ДНАОП 0.00-1.08-94, підрозділу 9.7 ДНАОП 0.00-1.26-96. Котел повинен пред'являтися до гідравлічного випробування з встановленою на ньому арматурою.

У випадку зниження робочого тиску за результатами технічного опосвідчення пробний тиск при гідравлічному випробуванні визначається, виходячи із дозволеного тиску.

3.2.7. Первинне технічне опосвідчення нововстановлених котлів проводиться експертом ЕТЦ після їх монтажу і реєстрації. Котли, які підлягають обмуровуванню, можуть бути опосвідчені до реєстрації.

3.2.8. Котли, які піддавались внутрішньому огляду і гідравлічному випробуванню на заводі-виготовлювачі і прибули на місце встановлення в зібраному стані, підлягають первинному технічному опосвідченню на місці встановлення особою, відповідальною за їх справний стан і безпечну експлуатацію. При цьому термін чергових внутрішнього огляду і гідравлічного випробування встановлюється експертом ЕТЦ з врахуванням вказаної в паспорті котла дати проведення технічного опосвідчення на заводі-виготовлювачі.

3.2.9. Перевірка технічного стану елементів котла, які недоступні для внутрішнього і зовнішнього оглядів, повинна проводитись відповідно до інструкції з монтажу та експлуатації заводу-виготовлювача, в якій повинні бути вказані обсяги, методи і періодичність контролю.

3.2.10. Експерт ЕТЦ або фахівець організації, підприємства, установи, які мають дозвіл Держнаглядохоронпраці України, проводять періодичне технічне спосвідчення в такі терміни:

а) зовнішній і внутрішній огляди - не рідше одного разу в 4 роки;

б) гідравлічне випробування - не рідше одного разу в 8 років.

Якщо за умов виробництва неможливо пред'явити котел для опосвідчення в зазначений термін, власник зобов'язаний пред'явити його достроково.

Гідравлічне випробування котлів проводиться тільки при задовільних результатах зовнішнього і внутрішнього оглядів.

3.2.11. Органу Держнаглядохоронпраці України надається право продовжувати встановлені терміни опосвідчення котлів до трьох місяців за обгрунтованим письмовим клопотанням власника котла з поданням даних, що підтверджують задовільний стан котла і при позитивних результатах огляду котла в робочому стані експертом ЕТЦ.

3.2.12. Власник котла зобов'язаний самостійно проводити зовнішній і внутрішній огляди кожної очистки внутрішніх поверхонь або ремонту елементів, але не рідше ніж через 12 місяців, а також перед пред'явленням котла експерту ЕТЦ або фахівцю організації, підприємства, установи, які мають дозвіл Держнаглядохоронпраці України. При цьому відповідальний за справний і безпечну експлуатацію зобов'язаний забезпечити усунення виявлених дефектів до пред'явлення котла для опосвідчення.

Гідравлічне випробування робочим тиском власник зобов'язаний проводити кожний раз після розкриття барабана, колектора або ремонту котла, якщо характер і обсяг ремонту не викликають необхідності позачергового опосвідчення.

3.2.13. Позачергове опосвідчення котлів повинно бути проведено в таких випадках:

а) якщо котел не експлуатувався більше 12 місяців;

б) якщо котел був демонтований і встановлений на новому місці;

в) якщо проведено виправлення випинів або вм'ятин, а також ремонт з застосуванням зварювання основних елементів котла (барабана, колектора, жарової труби, трубної решітки, сухопарника, грязьовика, вогневої камери, трубопроводів в межах котла);

г) якщо змінено більше 15 % анкерних кріплень будь-якої стінки;

д) після заміни барабана, колектора, екрана пароперегрівача, пароохолоджувача або економайзера;

е) якщо замінено одночасно більше 50% загальної кількості екранних і кип'ятильних чи димогарних труб або 100% труб пароперегрівачів або економайзера;

ж) після досягнення розрахункового терміну служби котла, встановленого проектом, заводом-виготовлювачем, іншою нормативною документацією або експертно-технічною комісією;

з) після аварії котла або його елементів, якщо за обсягом відновлювальних робіт вимагається таке опосвідчення;

і) якщо на погляд інспектора (експерта) або особи, відповідальної за справний стан і безпечну експлуатацію котла, таке опосвідчення необхідне.

У випадках, передбачених підпунктами "ж", "з", "і", перед позачерговим технічним опосвідченням повинно бути проведене експертне обстеження (технічне діагностування) котла ЕТЦ або спеціалізованою організацією, яка має дозвіл Держнаглядохоронпраці України, отриманий в установленому порядку.

Обстеження проводиться відповідно до погодженого з Держнаглядохоронпраці України галузевого Положення про технічне діагностування.

3.2.14. Результати технічного опосвідчення повинні записуватись в паспорт котла особою, яка проводила опосвідчення, а зазначенням дозволених параметрів роботи і термінів наступних опосвідчень.

При проведенні позачергового опосвідчення повинна бути вказана причина, що викликала необхідність такого опосвідчення.

Якщо при опосвідченні проводились додаткові випробування і дослідження, то в паспорті котла повинні бути записані види і результати цих випробувань і досліджень з зазначенням місць відбору зразків або ділянок, підданих випробуванням, а також причин, що викликали необхідність проведення додаткових випробувань.

3.2.15. Експлуатація котла понад розрахунковий термін служби може бути допущена на підставі висновку ЕТЦ або спеціалізованої організації, яка має дозвіл Держнаглядохоронпраці України, отриманий в установленому порядку, про можливості і умови його експлуатації, виданого за результатами технічного діагностування з оцінкою залишкового ресурсу.

Дозвіл на експлуатацію в цьому випадку видається органами Держнаглядохоронпраці України.

3.3. Дозвіл на експлуатацію нововстановлених котлів

3.3.1. Приймання в експлуатацію нововстановленого котла здійснюється згідно з вимогами ГОСТ 27303-87, ДБН А.3.1-3.94, ДНАОП 0.00-1.08-94, ДНАОП 0.00-1.26-96 і після реєстрації котла в ЕТЦ.

3.3.2. Пуск котла в роботу проводиться за наказом власника підприємства (організації), виданим по результатах проведених пусконалагоджувальних робіт і обстеження котла експертом ЕТЦ під час парового випробування для встановлення готовності котельної установки до експлуатації і відповідності проекту і ДНАОП 0.00-1.08-94 або ДНАОП 0.00-1.26-96.

3.3.3. На кожному котлі, який введено в експлуатацію, повинна бути прикріплена на видному місці табличка форматом не менше ніж 300 х 200 мм із зазначенням таких даних:

а) реєстраційний номер;

б) дозволений тиск;

в) число, місяць і рік наступного внутрішнього огляду і гідравлічного випробування.

4.1. Вимоги до монтажу тепломеханічної частини

4.1.1. Під час спорудження фундаментів котельні одночасно слід зводити фундаменти під котли і допоміжне обладнання.

4.1.2. Монтаж слід вести великоблоковими вузлами, складеними та випробуваними на заготівельних підприємствах з урахуванням можливості їх транспортування та наявності вантажопідйомних механізмів для встановлення блоків на їхні постійні місця. Укладання панелей перекриття та улаштування покрівлі слід провадити після встановлення великої ваги обладнання котельні.

4.1.3. Під час монтажу котелень слід суворо дотримуватись ДНАОП, ГОСТ, СНиП, ДБН (підрозділ 1.2), паспортів заводу-виготовлювача та інструкцій з монтажу встановлюваного обладнання і проекту котельні (1.2.).

4.1.4. Незалежно від методів монтажу при зведенні будівель і приміщень котелень слід передбачити монтажні прорізи.

4.1.5. Під чавунні секційні котли згідно з установочними кресленнями виконують бетонну основу і одночасно дуттьовий канал. Після затвердження основи приступають до укладання стін зольника, топки і газоходів на висоту до рівня розміщення нижніх головок секцій. Стінки топки слід класти з вогнетривкої цегли. Одночасно з муруванням у стінки топки закладають підколосникові балочки, правильність закладання яких перевіряють укладанням колосників. З фронтового боку котла лази для очищення збірних бічних газоходів. Лази закладають цеглою без перев'язки з рештою мурування на глиняному розчині. Обмурування котлів повинне забезпечувати правильний рух топкових газів і не допускати підсмоктувань зовнішнього повітря у газоходи. Для обмуровування застосовується звичайна глиняна цегла марки 100, правильної форми, не деформована.

Недопалену і перепалену цеглу застосовувати не допускається. Мурування виконують, чергуючи ложковий ряд з поперечниковим. Починають з викладання кутів, перевіряючи правильність за виском. Стояки каркасу, які закладають обмуруванням, ретельно ізолюють азбестом, щоб запобігти перегріванню. Лежаки від котла до димової труби викладають з червоної цегли. Склепіння збірного лежака у напрямку до димової труби викладають суворо за кресленнями, порушення прокладки під час експлуатації може викликати утворення "мертвих кутів"; при накопиченні у них продуктів неповного згорання може призвести до вибуху. Мурування газоходів та лежаків при розміщенні їх вздовж стіни будівлі чи при проходженні через стіну або фундамент не зв'язують з муруванням будівлі. Відстань між ними повинна становити не менше 70 мм. Дно лежака вистилають двома рядами цегли плиском. Склепіння, що перекриває лежак, виконують в одну цеглу. Згори склепіння слід засипати шлаком чи інфузорною землею шаром не менше 100 мм і зверху кладуть два ряди червоної цегли плиском. При високому рівні грунтових вод улаштовують дренажі або застосовують захисний гідроізоляційний шар цементу з церезитом товщиною 30 мм.

4.1.6. Котел слід встановлювати на затверділе мурування не раніше як через 3 дні після його закінчення. Між муруванням і нижньою основою котла прокладають два шари листового азбесту.

4.1.7. Монтаж котлів, які пройшли складання, та гідравлічне випробування на заготівельних підприємствах, полягає у переміщенні котла з транспортних засобів на підготовлену основу. Після цього монтажні болти слід замінити постійним, а потім виконати наступні роботи. Передбачені при складанні котлів, що надійшли розібраними.

4.1.8. Секційні чавунні котли усіх марок найкраще складати (якщо вони надійшли розібраними) за допомогою універсальних пристроїв за паспортом та інструкцією по монтажу.

4.1.19. Стінки топки котла треба викладати з вогнетривкої цегли на шамотному розчині. Червону цеглу перед укладанням в обмурок змочують водою, вогнетривку цеглу попередньо змочувати забороняється. Товщина шарів при муруванні червоної цегли повинна становити не більше 3 мм, а вогнетривкої - не більше 2 мм.

4.1.10. Щоб складання секцій котла було надійним, пакети починають складати з попередньої або задньої секції залежно від габаритів котельні. По черзі піднімають секції на викладені цегляні стінки в міру приєднання секцій до пакета. Завчасно пригнані ніпелі легенько промащують графітовим мастилом і вставляють у ніпельні отвори секцій, легенько вдаряючи їх дерев'яним молотком. На середину ніпеля треба накрутити 2 - 3 витки джгутика з азбестового шнура, просоченого пастою; вільний кінець змащують і на нього одягають наступну секцію. Треба ретельно стежити за тим, щоб розмір азбестової підмотки не перевищував глибини канавок біля ніпельних отворів двох суміжних секцій (зайва підмотка призводить до поломки секції під час стягування). Секції треба стягувати рівномірно і плавно, без ривків, не допускаючи перекосів, одночасно по нижніх і верхніх головках. Зазор між роздільними ребрами головок секцій після натягування секцій повинен бути не більше 2 мм. Рівність зазорів забезпечує паралельне положення торців верхніх і нижніх головок кожної секції у вертикальній площині. Послідовно приєднуючи і стягуючи по одній секції, складають правий чи лівий пакет котла, потім другий пакет, суворо відцентрований на початку складання по трійниках пакетів.

4.1.11. Після закінчення складання пакетів монтажні болти змінюють постійними стяжними: до складених пакетів приєднують на шпильках коліна і трійники, прибирають пристрій. Складений пакет підлягає випробуванню гідравлічним тиском згідно з паспортом (як правило, 1,25 робочого). Після гідравлічного випробування видаляються тимчасові заглушки, встановлюють колосники, ущільнюють мастикою і азбестовим шнуром топку і ведуть під верх обмурування згідно з кресленнями.

Після закінчення кладки обмуру його стягують каркасом з куткової сталі і стяжних болтів. Усі місця зіткнення секцій котла з цегляними муруваннями обмурки обов'язково прокладають азбестовим картоном; одночасно з муруванням обмурку монтують топкову гарнітуру, навішують фронтальну плиту з завантаженими і зольними дверцями, установлюють шибери, блоки, троси і противаги. У котлах "Універсал-5", "Універсал-6", "КЧ-1", "Тула-3" передні, бічні й задні стінки, а в котлах "Мінськ-1" - тільки бічні покривають теплоізоляційною мастикою пошарово у гарячому стані до товщини 30 мм, виконують ці роботи під час сушіння обмурку (котел при цьому палять дровами). Сушіння чавунних котлів, як правило, триває 2 - 3 дні.

4.1.12. Фундаменти під котли "НИИСТУ-5" викладають за кресленнями на загальній монолітній бетонній плиті товщиною 100 мм, верх якої розміщується на 218 мм нижче від рівня підлоги і збігається з подом бічних повздовжніх і торцевого (заднього) поперечного лежаків. Під час викладання лежаків за котлом встановлюють збірні рамки для шиберів.

Усі секції виставляють на цегляній основі, центрують по колекторах, схоплюють, а потім зварюють колекторні стики. Після зварювання перевіряють горизонтальність установлення котла, провадять гідравлічне випробування, після чого приступають до обмурування. До початку обмурування установлюють каркас котла, навіщують фронтові плити, укладають на підколосникові балочки колосники і приєднують зольникову коробку (чи газові пальники). Мурування з червоної цегли провадять на глиняному розчині, вогнетривкої - на шамотному. Особливу увагу під час мурування бічних і задньої торцевої стін приділяють попередженню забруднення розчином розведених ребер конвективної поверхні нагрівання. Для цього між ребрами котла і стіною топки, що викладають, закладають стальний лист, який пересувають вгору в міру викладення стіни. У фронтовій стіні на відстані близько 500 мм від стелі топки влаштовують оглядовий отвір. Під час просушування обмурку всередині топки укладають теплоізоляційну мастику на розігріті поверхні та усувають усі нещільності обмурування.

4.1.13. Стальні трубні парові котли малої потужності (Е 1/9, Е 0,4/9, KB, ПНК-2С та інші) поставляють заводи-виготівники у складеному вигляді в обмурку та обшивці. Після розпакування провадять технічний огляд усього обладнання за відправними документами, а потім складають акт технічного приймання котлоагрегату з додаванням відомості виявлених дефектів. Котли встановлюють на бетонну підготовку під полозки без кріплення фундаментними болтами. Встановлення треба перевірити за рівнем у повздовжньому і поперечному напрямках і усі наступні монтажні роботи провадити згідно з кресленнями та інструкціями заводів-виготівників на монтажні роботи. Монтаж електричної частини і заземлення обладнання слід провадити згідно з ПУЭ до 1000 В.

Останнім часом у комунальній енергетиці України поширені жаротрубні стальні водогрійні автоматизовані котли типу "ВК" продуктивністю до 3,15 МВт. Ця серія котлів відзначається високим ККД, відсутністю обмурування. Котли можуть бути встановлені без фундаменту на підлозі котельні (без ухилу), а також змонтовані як пересувні блокові установки. Ці агрегати, які відзначаються простою експлуатацією, компактністю, малими габаритами і незначною масою, з часом витіснять старі малоефективні моделі.

Технічні характеристики котлів наведено у табл. 4.