Планування і забудова сільських поселень ДБН Б.2.4-1-94

Примітка. Кількість твердих відходів при використанні бурого вугілля належить збільшувати на 50%.

9.53. Вибір ділянок для знешкодження сміття повинен бути узгоджений з місцевими органами Державного санітарного нагляду. Площу ділянок спід приймати за табл. 9.5. Розміри санітарно-захисних зон - у відповідності з СанПіН.

9.54. Вивіз сміття і відходів здійснюється автотранспортом спеціального призначення із розрахунку:

сміттєвози - один на 5-3 тис. жителів;

асенізаційні машини - одна на 5-3 тис. жителів (при відсутності каналізації).

Зберігання і обслуговування спеціалізованих транспортних засобів передбачається на комунально-складських територіях (базах комунгоспів). Для їх розміщення передбачається площа із розрахунку 80 кв.м на одну машину.

Примітки:

1. До ділянок повинні бути під'їзди з твердим покриттям.

2. По периметру ділянки обсаджуються деревами і чагарниками. Тверді побутові відходи, що складуються, необхідно регулярно укривати ізолюючим шаром.

9.55. Для сільських населених пунктів доцільно застосовувати траншейну систему складування твердих побутових відходів. Глибина траншеї 1-1,5 м, довжина - не менше 10 м. Дно траншеї повинно бути вище максимального рівня стояння ґрунтових вод не менше ніж на 1 м.

10.1. При розробці містобудівної документації для сільських населених пунктів належить дотримуватись вимог законодавства України про охорону і використання пам'яток історії і культури і методичних вказівок про використання пам'яток історії та культури як містоформувальних факторів.

10.2. При цьому належить установлювати зони охорони пам'яток історії і культури, зони регулювання забудови і зони природного ландшафту, що охороняється. Зони охорони пам'яток історії і культури передбачаються для окремих будівель і споруд, їх ансамблів і комплексів, а також інших цінних історико-культурних містобудівних елементів.

Примітка. Вимоги спеціальних режимів охорони і використання, що установлені положеннями про кожний об'єкт (заповідну територію), повинні поширюватись на архітектурні ансамблі і комплекси пам'яток містобудівництва, історії і культури, пам'ятні місця, культурні верстви давніх поселень, природні і штучні ландшафти, які становлять особливу історичну, археологічну і архітектурну цінність і заявлені у сталому порядку державними історико-архітектурними заповідниками або історико-культурними заповідними територіями.

10.3. Заходи щодо охорони пам'яток матеріальної культури (історії, етнографії, археології, архітектури тощо) повинні здійснюватися в залежності від наукової, історичної, архітектурної і господарської цінності об'єктів, місцезнаходження їх у містобудівній ситуації по відношенню до туристичних маршрутів тощо.

10.4. Всі пам'ятки архітектури, містобудівництва, археології, історії повинні мати охоронні зони, розміри і режим використання яких визначаються державними органами охорони пам'яток з урахуванням природних умов, народногосподарської спеціалізації, ступеня освоєння території, розміщення об'єктів, що охороняються.

10.5. Розміри охоронних зон визначаються у відповідності з Інструкцією про порядок обліку, реєстрації, змісту і реставрації пам'яток архітектури, що знаходяться під державною охороною, і повинні погоджуватись з місцевими органами охорони пам'яток.

Примітка. В процесі проектування проектна організація може вносити пропозиції щодо додаткового включення пам'яток архітектури, які після погодження з місцевими органами охорони пам'яток розглядаються і подаються для затвердження за сталим порядком.

10.6. Проекти планування і забудови сільських поселень з цінною історико-культурною спадщиною можуть виконуватись тільки на основі відповідних передпроектних досліджень після складання історико-архітектурного опорного плану і проекту зон охорони пам'яток історії і культури (або містити у своєму складі вказані документи).

Примітка. Для поселень з поодинокими об'єктами спадщини і порушеним історичним середовищем допускається фіксація пам'ятки на опорному плані забудови з розробкою зон охорони пам'ятки.

10.7. При розробці містобудівної документації сільських населених пунктів слід виділяти:

охоронні зони, що включають території пам'яток з ділянками прилеглих територій, в межах яких забезпечується фізичне збереження пам'яток та їх найближчого історичного оточення, а також оптимальні умови зорового сприймання пам'яток (в межах 350-500 м);

зони регулювання забудови, прилеглі до охоронних зон, які сприяють збереженню містобудівної ролі пам'яток і архітектурно-просторової організації поселення (у межах 500-1500 м);

зони ландшафту, що охороняються, які включають території, елементи рельєфу (заплави, схили, пагорби та ін.), водоймища, рослинність, в межах яких забезпечується схоронність історичного характеру ландшафту поселення і його зв'язків з оточуючою навколишньою природою;

зони охорони історичного культурного шару, що охоплюють території давніх поселень (до XVIII ст. включно) і підлягають археологічним дослідженням.

Примітки:

1. В місцях концентрації пам'яток різних видів, які поєднані спільністю планування, історичного середовища, ландшафту, встановлюються групові ландшафтні зони.

2. Навколо розкритих пам'яток археології, що підлягають музеєфікації, встановлюються охоронні зони, аналогічні охоронним зонам нерухомих пам'яток інших видів.

У історичних поселеннях на ділянках забудови і ландшафту, поєднаних спільною планувальною і архітектурно-просторовою композицією, значно насичених пам'ятками різних видів і таких, що мають добру схоронність історичного середовища, необхідно організовувати заповідні зони.

10.8. Необхідно суворо дотримуватися режимів зони охорони стосовно до специфіки населеного пункту. В цілому на заповідні території і охоронні зони поширюються принципи регенерації середовища, на зони регулювання забудови - режим реконструкції із обмеженим, частковим і активним перетворенням середовища.

10.9. В містобудівній документації для сільських поселень не слід передбачати знесення, переміщення або інші зміни стану пам'яток історії і культури. У виключних випадках пропозиції щодо зміни стану пам'яток належить подавати для розгляду за сталим порядком після попереднього погодження з державними органами і громадськими організаціями з охорони пам'яток історії і культури.

10.10. Охорону цінного історичного середовища сільських поселень належить забезпечувати методами комплексної реконструкції, передбачаючи і проводячи одночасно роботи з реставрації будівель, які мають архітектурну й культурну цінність, з реконструкції, модернізації і капітального будівництва існуючих будівель, вибіркового нового будівництва, що не порушує характеру середовища, розвитку систем інженерного обладнання і благоустрою територій.

10.11. Відстані від пам'яток історії і культури до транспортних інженерних комунікацій належить приймати, м, не менше:

до проїзної частини магістралей швидкісного і безперервного руху:

в умовах складного рельєфу - 100;

на плоскому рельєфі - 50;

до мереж водопроводу, каналізації і теплопостачання (крім розвідних) - 15;

до інших підземних інженерних мереж - 5.

Примітка. В умовах реконструкції сільських поселень вказані відстані від інженерних мереж допускається скорочувати, але приймати не менше:

до водонесучих мереж - 5 м;

неводонесучих - 2 м.

При цьому необхідне здійснення спеціальних технічних заходів під час виконання будівельних робіт.

10.12. На територіях з історичним культурним шаром належить ураховувати необхідність проведення археологічних досліджень. У випадку виявлення в процесі досліджень унікальних археологічних пам'яток (давніх поховальних споруд, печер, оборонних систем тощо) необхідно передбачати їх музеєфікацію.

11.1. При розміщенні всіх видів будівництва залежно від ландшафту і геохімічних особливостей ґрунту, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними рівнів можливого несприятливого впливу на здоров'я населення і вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів на території, яка постраждала від радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, належить враховувати зони та їх правовий режим.

11.2. У відповідності з діючим законодавством виділені такі зони:

зона відчуження - це територія, з якої проведена евакуація населення у 1986 р.;

зона безумовного (обов'язкового) відселення;

зона гарантованого добровільного відселення;

зона посиленого радіоекологічного контролю.

11.3. Зона безумовного (обов'язкового) відселення - це території з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв.км і вище, стронцію від 3,0 Кі/кв.км і вище, плутонію від 0,1 Кі/кв.км і вище, а також території з ґрунтами, які сприяють високій міграції радіонуклідів в рослини, з щільністю забруднення ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв.км, стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв.км, плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв.км.

В цій зоні забороняються всі види господарської діяльності, постійне проживання населення, будівництво без спеціального дозволу, забезпечується суворий природоохоронний режим.

11.4. Зона гарантованого добровільного виселення - території з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв.км, стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв.км, плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв.км, а також території з ґрунтами, які сприяють високій міграції радіонуклідів у рослини, з щільністю забруднення ізотопами цезію від 0,1 до 5,0 Кі/кв.км, стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв.км, плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв.км.

В цій зоні забороняється будівництво нових і розширення діючих підприємств, що безпосередньо не пов'язані із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення і його життєдіяльності, курортно-рекреаційних установ, обмежується сільськогосподарське виробництво і нове житлове і цивільне будівництво.

11.5. Зона посиленого радіоекологічного контролю - це території з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв.км, стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв.км, плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв.км, а також територія з ґрунтами, які сприяють високій міграції радіонуклідів в рослини, з щільністю забруднення ізотопами цезію від 0,2 до 1,0 Кі/кв.км. В ній забороняється будівництво нових і розширення діючих екологічно небезпечних підприємств, будівництво і функціонування санаторіїв, таборів, баз і будинків відпочинку, обмежується нове житлове будівництво.

Для прийняття рішення про розміщення конкретних об'єктів житлово-цивільного будівництва необхідна наявність радіоекологічного паспорта обраної території.

11.6. Радіоекологічний паспорт території виконується згідно з санітарно-гігієнічними та радіологічними нормами відповідними організаціями у сталому порядку на підставі діючого законодавства.

11.7. Радіаційно небезпечні землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, підлягають виключенню із сільськогосподарського обороту.

11.8. Радіоактивне забруднення землі потребує проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення.

11.9. При організації розселення на території сільських Рад належить дотримуватись норми радіаційної безпеки у відповідності з діючим законодавством. Кожне підприємство на території сільських Рад повинно мати документацію від Мінгеології України про якісну характеристику корисних копалин за розділом "Радіаційно-гігієнічна оцінка гірських порід".

11.10. Будівництво житлових і громадських будівель на території сільських поселень повинно здійснюватись у відповідності з санітарно-гігієнічними і радіологічними вимогами.

11.11. Ефективна питома активність природних радіонуклідів в будівельних матеріалах для будівництва доріг не повинна перебільшувати таких норм:

у межах території населених пунктів і зон перспективної забудови - 740 Бк/кг;

для доріг поза населеними пунктами - 1850 Бк/кг.

11.12. Ефективна питома активність природних радіонуклідів в будівельних матеріалах та конструкціях, що використовуються для об'єктів житлово-цивільного та виробничого будівництва в сільській місцевості, не повинна перебільшувати нормативно допустимих меж.

12.1. Протипожежні відстані між виробничими будівлями промислових і сільськогосподарських підприємств належить приймати у відповідності з вимогами СНиП 11.97-76 і СНиП II.89-80.

12.2. Протипожежні відстані між житловими та громадськими, а також між житловими, громадськими та виробничими будинками приймаються у відповідності з вимогами ДБН 360-92*.

12.3. Відстані між господарськими будівлями, які розташовані поза територією садибних ділянок, не нормуються за умови, якщо площа забудови групи зблокованих або окремих господарських будівель не перевищує 800 кв.м. Відстані між групами зблокованих будівель приймаються відповідно до п. 12.2.

12.4. Відстані від житлових і громадських будівель до складів I групи для зберігання нафти і нафтопродуктів належить приймати у відповідності з СНиП-II. 106-79, а до складів горючої рідини II групи відповідно із ДБН 360-92*.

Примітка. Мінімальні відстані від житлових і громадських будівель до відкритих складів горючих матеріалів (лісоматеріалів, грубих кормів) приймаються відповідно до вимог СНиП 2.11.06-91, а також СНиП II-97-76.

12.5. Трансформаторні пункти належить, як правило, встановлювати відокремлено. Улаштування вбудованих у нежитлові будівлі трансформаторних пунктів дозволяється за умови дотримання спеціальних будівельних і технічних умов. Відстані від закритих розподільних пристроїв повинні бути не менше наведених в табл. 12.1.

Примітка. Відстань від житлових і громадських будівель до трансформаторних пунктів з кількістю трансформаторів не більше двох і потужністю не більше 1000 кВт не нормується.

12.6. При проектуванні проїздів і пішохідних доріг необхідно забезпечувати можливість проїзду пожежних машин до житлових і громадських будівель і доступ пожежників з автодрабини або автопідйомників до будь-якої квартири або приміщення. Вздовж фасадів будівель, що не мають входів, допускається передбачати смуги завширшки 6 м для проїзду пожежних машин з урахуванням їх допустимого навантаження на покриття або ґрунт.

12.7. За протипожежними вимогами відстані між вулицями сільських населених пунктів з присадибною забудовою повинні бути не більше:

із будівлями I і II ступеня вогнестійкості - 500 м;

із будівлями III, IV і V ступеня вогнестійкості - 300 м.

В'їзди на територію кварталів секційної забудови належить улаштовувати на відстані не більше 300 м один від одного.

12.8. Відстань від будівель і споруд підприємств (незалежно від ступеня вогнетривкості) до меж лісового масиву хвойних порід належить приймати - 100 м, змішаних - 50, листяних - 20.

12.9. Відстань від меж забудови сільських поселень і ділянок садівницьких товариств до межі хвойного лісу і відкритого покладу торфу повинна бути не менше ніж 100 м, змішаного лісу - 50 м, листяного - 20 м.

12.10. Витрата води на зовнішнє гасіння пожежі для сільських населених пунктів приймається за табл. 12.2.

Примітки:

1. Витрату води на зовнішнє гасіння пожежі для сільських населених пунктів з кількістю жителів до 500 чоловік допускається приймати 5 л/сек. з тривалістю пожежі 3 год., незалежно від вогнестійкості будівель висотою до 2-х поверхів.

2. До розрахункової кількості одночасних пожеж в населених пунктах належить включати пожежі на виробничих комплексах, розташованих у межах населених пунктів.

12.11. Розрахункова тривалість гасіння пожежі в населеному пункті, як на території сельбищної, так і на території виробничої зон, приймається 3 год. Максимальний строк відновлення непорушного протипожежного запасу води в сільських населених пунктах і на сільськогосподарських підприємствах повинен бути не більше 72 год.

12.12. Зовнішнє гасіння пожежі сельбищних зон повинно здійснюватись від пожежних гідрантів, що розташовані вздовж вулиць і проїздів на відстані один від одного не більше 150 м. Для населених пунктів з кількістю жителів менше 5 тис.чол. допускається приймати протипожежне водопостачання із водоймищ або резервуарів із забезпеченням під'їзду до них автонасосів. Кількість протипожежних резервуарів повинна бути не менше двох. Разом з цим, в кожному резервуарі повинен зберігатися половинний обсяг води на гасіння пожежі. Протипожежні резервуари належить розміщувати виходячи із умов обслуговування будинків в радіусі:

за наявністю автонасосів - 200 м;

за наявністю мотопомп - 100-150 (в залежності від типу мотопомп).

Відстань від протипожежних резервуарів до будівель III, IV і V ступенів вогнестійкості і до відкритих складів горючих матеріалів повинна бути не менше 30 м, а до будівель I і II ступенів вогнестійкості - не менше 10 м.

12.13. До річок і водоймищ належить передбачати під'їзди і пірси для наповнення водою пожежних машин.

1. ДБН 360-92 "Містобудівництво. Планування і забудова міських і сільських поселень" (К., 1992 р.).

2. ДБН А.2.2-94. "Склад, порядок розробки, узгодження і затвердження містобудівної документації для сільських населених пунктів" (К., 1994 р.).

3. ДБН 79-92*. "Житлові будинки для індивідуальних забудовників України" (К., 1994 р.).

4. СанПиН N 5.02-12/Н-89. "Санитарные правила и нормы размещения, устройства и эксплуатации малых ферм для содержания животных в населенных пунктах Украины. Минздрав Украины (К., 1989 р.).

5. СанПіН N 01.3.0003-93. "Санітарні правила і норми по плануванню і забудові населених місць України". Міністерство охорони здоров'я України (К., 1993 р.).

6. СанПиН N 4946-89. "Санитарные правила и нормы по охране атмосферного воздуха населенных мест"(**).

7. СанПиН N 4630-88. "Санитарные правила и нормы охраны поверхностных вод от загрязнения"(**).

8. СН N 3077-84. "Санитарные нормы допустимого уровня шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой застройки"(**).

9. СН N 245-71. "Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий"(**).

10. ОНД-86. "Методика расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий"(**). Госкомгидромет.

11. СНиП 2.05.02-85. "Автомобильные дороги". Госстрой СССР. (М., ЦИТП Госстроя СССР. 1986)(**).

12. "Инструкция по эксплуатации железнодорожных переездов на железных дорогах. ЦП/4866"(**).

Примітка. В умовах низькогір'я (схили 3-9 град.) навантаження зменшуються на 20%; зі схилами 10-30 град. - на 50%.

Примітка. Перші цифри вказують на мінімальне віддалення промислових підприємств від об'єктів, що охороняються (розташування промисловості з навітряного боку, вниз за течією річок), другі - необхідну ширину зони з несприятливим розташуванням промисловості (вгору за течією річок, з підвітряного боку).