Про практику застосування судами України законодавства про повторні злочини

Обговоривши матеріали узагальнення практики застосування судами України законодавства про повторні злочини, Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди, виконуючи закон, вирішують справи цієї категорії в основному правильно.

Разом з тим аналіз судової практики свідчить, що в діяльності судів ще мають місце серйозні недоліки та упущення, які знижують ефективність застосування законодавства щодо рецидивістів.

Нерідко суди приймають до свого провадження неповно розслідувані справи, по яких недостатньо з'ясовані обставини, пов'язані з попередніми судимостями обвинувачених, а також причини і умови, що сприяли вчиненню повторних злочинів. Окремі суди залишають без дослідження питання зняття, погашення минулих судимостей, зміни чи скасування раніше постановлених вироків. Внаслідок цього допускаються помилки при кваліфікації злочинів, призначенні покарання та виду колонії, вирішенні питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.

Призначаючи рецидивістам в основному суворі міри покарання, суди в ряді випадків невиправдано м'яко карають осіб, які, вперто не бажаючи стати на шлях виправлення і залучатися до суспільно корисної праці, повторно вчинюють злочини.

В окремих випадках суди формально підходять до вирішення питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, беручи до уваги лише наявність у нього відповідних судимостей і не враховуючи при цьому характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, даних про особу, ступеня здійснення злочинних намірів та інших важливих обставин справи.

Суди не завжди виконують вимоги закону про виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню повторних злочинів.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність дальшого вдосконалення їх діяльності і усунення наявних недоліків по розгляду справ про повторні злочини на основі суворого дотримання вимог закону.

2. Зобов'язати суди підвищити вимогливість до якості попереднього слідства у справах про повторні злочини, звертаючи при цьому особливу увагу на виявлення та усунення причин і умов, що сприяли їх вчиненню.

З метою додержання закону, який забезпечує право обвинуваченого на захист, суди повинні вимагати від органів попереднього слідства, щоб обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, підстави для можливого визнання особи особливо небезпечним рецидивістом зазначалися в обвинувальному висновку, а до матеріалів справи приєднувалися копії вироків, ухвал і постанов судів, а також інші документи, які характеризують обвинуваченого.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України судам належить всебічно, повно і об'єктивно досліджувати дані про особу підсудного, зокрема, про його попередні судимості, фактичний строк відбутого покарання за попередні злочини, підстави звільнення від нього, поведінку в побуті, ставлення до праці, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, які мають значення для кваліфікації злочину, призначення покарання, вирішення питання про визнання особливо небезпечним рецидивістом і обрання виду колонії.

3. Суди повинні мати на увазі, що відповідно до п.1 ст. 41 КК України вчинення злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин, є обставиною, що обтяжує відповідальність. У зв'язку з цим необхідно враховувати її при призначенні підсудному покарання. Проте, коли, залежно від характеру першого злочину, суд не визнає дану обставину обтяжуючою, то він має зазначити про це у вироку, навівши відповідні мотиви.

Для визнання злочину повторним не має значення, чи було особу раніше засуджено за вчинення злочину. Вчинення злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин, може відповідно до закону розглядатися як кваліфікуюча обставина або обставина, що обтяжує відповідальність, лише за умови, коли винність у раніше вчиненому злочині встановлена вироком і судимість за нього не знята або не погашена, або коли судом встановлено, що раніше вчинений злочин обгрунтовано поставлено особі за вину в даній справі.

4. Виходячи з вимог ст. 39 КК України, суди повинні забезпечити послідовне застосування суворих мір покарання до осіб, які раніше засуджувалися та вперто не бажають прилучатися до чесного трудового життя і вчинюють нові злочини.

5. Судам належить суворо додержувати вимог ст. 55 КК України, що визначає умови погашення судимості. При з'ясуванні питань, пов'язаних з погашенням або зняттям судимості, необхідно враховувати не лише момент звільнення, а й строк реально відбутого засудженим покарання.

Треба також мати на увазі, що судимість особи, якій на підставі ст. 30 КК України виправні роботи замінені позбавленням волі, погашається відповідно до вимог п.4 ст. 55 КК України.

6. При вирішенні питання про повне чи часткове приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком відповідно до ст. 43 КК України суди повинні враховувати, що остаточна міра покарання в будь-якому разі має бути більша тієї міри, яка була призначена умовно, із застосуванням відстрочки виконання вироку, при умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці або більша невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні, або строку роботи при умовному звільненні з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.

7. Звернути увагу судів на те, що принцип складання покарань за сукупністю вироків застосовується до осіб, які вчинили новий злочин при умовному засудженні в період іспитового строку, умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, в період відстрочки виконання вироку, або відстрочки відбування покарання, а також під час невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні, в період строку роботи при умовному звільненні з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, незалежно від того, чи є новий злочин умисним або необережним і який вид покарання за нього призначається.

Застосовуючи правило визначення покарання за кількома вироками особі, яка вчинила новий злочин після закінчення строку відстрочки виконання вироку, суди повинні мати на увазі, що воно може застосовуватися лише у разі, коли є ухвала суду, що набрала чинності, про направлення її для відбування позбавлення волі за вироком, виконання якого відстрочено.

8. Роз'яснити судам, що при розгляді справ про вчинення повторних злочинів, за які санкцією закону передбачена можливість конфіскації майна, в усіх випадках необхідно обговорювати питання про призначення такого додаткового покарання. Якщо санкція закону передбачає обов'язкове застосування такого додаткового покарання, то при незастосуванні його належить навести мотиви такого рішення з посиланням на ст. 44 КК України.

9. Обговорюючи питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, суди повинні ретельно досліджувати обставини справи, маючи на увазі, що ними можуть бути визнані лише злісні злочинці, які являють собою підвищену небезпечність для суспільства і вперто не бажають стати на шлях виправлення. При цьому слід враховувати не тільки наявність у підсудного необхідної кількості судимостей, а й відповідно до вимог ст. 26 КК України також дані про особу, ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів та їх мотиви, ступінь здійснення злочинних намірів та інші обставини справи. Визнання чи невизнання особи особливо небезпечним рецидивістом суд повинен мотивувати у вироку.

10. Звернути увагу судів на необхідність суворо додержувати вимог ст.25 КК України про призначення видів виправно-трудових установ особам, засудженим до позбавлення волі.

При призначенні підсудному виду колонії необхідно враховувати всі відомості про відбування покарання в місцях позбавлення волі, в тому числі й ті судимості, які зняті чи погашені в установленому законом порядку, а також відбування покарання в колонії-поселенні для осіб, які вчинили злочин з необережності.

11. Судам належить суворо додержувати вимог закону і роз'яснень постанов Пленуму Верховного Суду України з питань умовно-дострокового звільнення, умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким. Вирішення цих питань має грунтуватися на ретельному дослідженні відомостей про особу засудженого, його поведінку і ставлення до праці в період усього строку перебування у виправно-трудовій установі, а також інших даних, що безперечно свідчать про можливість звільнення особи з місць позбавлення волі.

12. Судам слід мати на увазі, що відповідно до п.11 ст. 41 КК України вчинення злочину особою, яка знаходилася в стані сп'яніння, є обставиною, що обтяжує відповідальність, яку необхідно враховувати при призначенні покарання. Суд вправі, залежно від характеру злочину, не визнати цю обставину такою, що обтяжує відповідальність, з наведенням відповідних мотивів.

Поряд з призначенням покарання особам, які вчинили нові злочини на цьому грунті, суди на підставі ст. 14 КК України повинні ширше застосовувати до них примусове лікування.

13. Відповідно до вимог статей 23, 23-2 КПК України судам належить виявляти причини й умови, які сприяли вчиненню повторних злочинів, і реагувати шляхом винесення окремих ухвал (постанов) на факти пияцтва, бродяжництва, ведення паразитичного способу життя, недоліки в здійсненні адміністративного нагляду за раніше судимими особами, а також інші антигромадські прояви та недоліки.

14.

15. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, Київському і Севастопольському міським судам, військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил України систематично вивчати практику застосування судами законодавства про повторні злочини, використовуючи матеріали узагальнень для запобігання судовим помилкам і підвищення рівня судової діяльності.