Щодо податкового обліку з податку на прибуток підприємств операцій з використання комплексу компютерних програм за субліцензійним договором з платником податку на прибуток на загальних підставах

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо податкового обліку з податку на прибуток підприємств операцій з використання комплексу комп'ютерних програм за субліцензійним договором з платником податку на прибуток на загальних підставах та, керуючись ст. 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - Кодекс), у межах повноважень повідомляє.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, як встановлено абз. першим пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу- хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем");

за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України;

за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Щодо терміну "нематеріальні активи", то Кодекс не містить такого визначення.

При цьому відповідно до пп. 14.1.84 п. 14.1 ст. 14 Кодексу інші терміни для цілей розділу III Кодексу використовуються у значеннях, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і міжнародними стандартами фінансової звітності, введеними в дію відповідно до законодавства.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. N 242 зі змінами (далі -П(С)БО 8).

Так, згідно з п. 4 П(С)БО 8 нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, встановлено статтею 138 Кодексу.

Згідно з абз. другим п. 138.1 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема, на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

На підставі абз. другого п. 138.2 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема, на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств встановлено п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Відповідно до пп. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 Кодексу розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розділу І цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Для розрахунку амортизації відповідно до положень п. 138.3 ст. 138 Кодексу визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Отже, якщо згідно з правилами бухгалтерського обліку отримання права на використання комплексу комп'ютерних програм за субліцензійним договором за винагороду у вигляді роялті не визнається нематеріальним активом, то відповідні витрати на користь резидента України, що є платником податку на прибуток на загальних підставах, а також поточні витрати, пов'язані з технічною підтримкою комплексу комп'ютерних програм, що сплачуються на користь фізичних осіб - підприємців, визнаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування.

Що стосується витрат, пов'язаних з поліпшенням комплексу комп'ютерних програм та створенням на його основі нових програмних продуктів, то облік таких витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування та/або визнання відповідних активів нематеріальними також здійснюється згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями).

У разі віднесення придбаних платником податку на прибуток прав на користування комп'ютерними програмами або створених нових програмних продуктів до нематеріальних активів фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму нарахованої амортизації таких нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та зменшується на суму розрахованої амортизації нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу за умови призначення їх для використання у господарській діяльності.

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо податкового обліку конкретних операцій платників податків можуть надаватися за результатами детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).