Окрема думка судді Конституційного Суду України Бринцева В.Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 85 Конституції України

1. Постановою Верховної Ради України "Про діяльність Національного банку України в період фінансової кризи та стан виконання рішень Верховної Ради України з цих питань" від 26 січня 2009 року № 904-VI (пункт 5) визнана такою, що втратила чинність, Постанова Верховної Ради України "Про призначення Стельмаха В.С. на посаду Голови Національного банку України" від 16 грудня 2004 року № 2244-IV.

У конституційному поданні Президента України про тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 85, згідно з яким до повноважень Верховної Ради України належить звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, були поставлені такі питання:

- чи є підставою для звільнення з посади Голови Національного банку України рішення Верховної Ради України, прийняте без подання Президента України;

- чи допускається припинення перебування на посаді Голови Національного банку України - звільнення в інший спосіб, ніж за поданням Президента України.

Лише вичерпна відповідь на ці питання створила б передумови для правового врегулювання ситуації, зумовленої наведеним рішенням Верховної Ради України.

2. У рішенні від 26 лютого 2009 року № 6-рп/2009 (далі - Рішення) Конституційний Суд України зазначив: положення пункту 18 частини першої статті 85 Конституції України в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що Верховна Рада України повноважна звільняти з посади Голову Національного банку України лише за умови внесення на її розгляд відповідного подання Президентом України.

Заперечити цей висновок Конституційного Суду України неможливо, оскільки він по суті відтворює конституційну норму пункту 18 частини першої статті 85.

Однак звузивши межі дослідження і не скориставшись можливістю їх розширення, Конституційний Суд України фактично відійшов від вирішення нагальної проблеми.

Для подальшого розвитку національної моделі парламентаризму визначальне значення має наявність офіційної правової позиції найвищого органу судового конституційного контролю щодо можливостей парламенту шляхом визнання такими, що втратили чинність, скасовувати власні правові акти індивідуальної дії.

Конституція України, покладаючи на Верховну Раду України повноваження щодо призначення на посади і звільнення з посад значної кількості високопосадовців, зокрема Голову Національного банку України, не передбачає конкретних механізмів здійснення цієї функції.

Згідно з пунктом 3 статті 208 Регламенту Верховної Ради України призначення на посаду і звільнення з посади керівника Національного банку України після обговорення кандидатур (або результатів діяльності) відбувається шляхом відкритого голосування і прийняття рішення, яке оформлюється відповідною постановою.

За статтею 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти. Наведене конституційне унормування не унеможливлює усунення порушень положень Конституції та законів України, допущених при прийнятті рішень про призначення на посади осіб, визначених статтею 85 Конституції України, самою Верховною Радою України.

Зокрема, таке реагування повинне мати місце, якщо після прийняття постанови про призначення на посаду будь-якої особи із вказаного конституційного переліку будуть виявлені обставини, які свідчитимуть про порушення конституційних норм щодо:

- повноважності Верховної Ради України, що має місце лише за умови обрання (і реальної наявності) не менш як двох третин від її конституційного складу (частина друга статті 82 Конституції України);

- здійснення голосування кожним народним депутатом України особисто (частина третя статті 84 Конституції України)-1;

__________

-1 Врешті-решт повинен настати час, коли кількість народних депутатів, які прийняли участь у голосуванні, буде співпадати з кількістю реально наявних у сесійному залі.

- прийняття законів, постанов та інших актів більшістю від конституційного складу (стаття 91 Конституції України) тощо.

Це може відбутися також у випадках, якщо будуть встановлені факти, які на момент прийняття акта про призначення на посаду були невідомі, а відповідно до профільних законів вони унеможливлюють призначення конкретної особи на посаду (не погашена судимість, відсутність громадянства або необхідного цензу постійного проживання на території України, фіктивність документів, зокрема про освіту, необхідний стаж роботи тощо).

Якщо будь-які з наведених обставини існували на момент прийняття відповідного акта про призначення, але не були відомі, то не може бути звільнення на загальних підставах, і єдиним шляхом усунення подібних недоліків є скасування акта у зв'язку з суттєвими порушеннями закону при його прийнятті.

Виникають сумніви щодо висновку Конституційного Суду України про те, що Конституція України "не передбачає іншого способу припинення перебування на посаді Голови Національного банку України, крім закріпленого у пункті 18 частини першої статті 85 Конституції України".

Дійсно, це загальний порядок, і Основний Закон України передбачає лише його. Разом з тим це не унеможливлює у виключних випадках самостійного усунення Верховною Радою України виявлених порушень шляхом скасування своїх попередніх актів.

Така правова позиція у цій справі Судом фактично не досліджена.

Отже, обмеження Конституційного Суду України лише одним аспектом проблеми не дало змоги покласти в основу Рішення іншу концепцію, яка стисло могла бути сформульована таким чином:

"В аспекті конституційного подання Конституційний Суд України вважає за необхідне відрізняти звільнення з посади Голови Національного банку України, яке повинне здійснюватися відповідно до положень пункту 18 частини першої статті 85 Конституції України за поданням Президента України, від визнання Верховною Радою України такою, що втратила чинність, постанови про його призначення на посаду у зв'язку з виявленими суттєвими порушеннями при її прийнятті, законність якої може бути перевірена судом загальної юрисдикції". Хоча подібна правова позиція остаточно і не вирішувала б ситуацію, яка склалася через дію Постанови Верховної Ради України "Про діяльність Національного банку України в період фінансової кризи та стан виконання рішень Верховної Ради України з цих питань" від 26 січня 2009 року № 904-VI, проте вона давала б напрям щодо можливого подальшого правового унормування ситуації.

Тлумачення ж конституційної норми шляхом відтворення її змісту у резолютивній частині Рішення без визнання неконституційним проблемного акта Верховної Ради України не дає ясності для правозастосовної практики.