Окрема думка судді Конституційного Суду України Бринцева В.Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України)

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року N 12-рп/2007 дав тлумачення положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у системному зв'язку з іншими конституційними нормами та з урахуванням положень Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

У пункті 2 резолютивної частини цього Рішення зазначається, що Верховна Рада України може реалізувати своє повноваження щодо звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України і без подання Президента України.

Підтримуючи висновок Суду, слід додатково зазначити, що поправками до Конституції України, внесеними Законом N 2222-IV від 8 грудня 2004 року, створені конституційні передумови для переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми державного правління. Саме тому в пункті 12 частини першої статті 85 Конституції України передбачено право Президента України вносити подання лише про призначення Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України і не згадано про необхідність будьякого подання для звільнення з посад зазначених осіб. Тим самим впроваджено національний механізм розподілу повноважень між главою держави і законодавчим органом, який має забезпечити дію системи стримувань і противаг.

Саме на результатах логіко-граматичного аналізу змісту цієї конституційної норми базується висновок Суду.

Разом з тим Конституційний Суд України не зробив спроби витлумачити термін "повноваження" у системному зв'язку з нормами Конституції України, якими на Президента України покладені функції забезпечення державної незалежності та національної безпеки (пункт 1 частини першої статті 106) , керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави (пункт 3 частини першої статті 106) .

Для досягнення ефективності реалізації відповідних функцій Президента України як гаранта державного суверенітету та територіальної цілісності України (частина друга статті 102 Конституції України) передбачені його повноваження на внесення до Верховної Ради України подань про призначення Прем'єр-міністра України (пункт 9 частини першої статті 106 Конституції України) , Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України (пункт 10 частини першої статті 106 Конституції України) .

Аналіз наведених норм і інших норм Конституції України, що безпосередньо тлумачаться у цьому Рішенні, дає підстави для висновку, що положення пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України не виключають ініціювання Президентом України звільнення з посад членів уряду, призначених на посади у відповідності з його поданням.

Виключними випадками можуть бути аморальні вчинки, корупційні дії, нездатність міністрів, призначених за поданнями Президента України, забезпечити реалізацію раніше наведених президентських функцій тощо.

Саме розумінням можливості таких ситуацій слід пояснити положення пункту 2 резолютивної частини Рішення про можливість звільнення перелічених високопосадовців Верховною Радою України і без подання Президента України (йдеться про застосування сполучника "і").

У зв'язку з цим Конституційний Суд України мав би додатково обґрунтувати свій висновок у мотивувальній частині Рішення (після абзацу п'ятого пункту 5), виклавши правову позицію у такій редакції: "Разом з тим з урахуванням обсягу повноважень Президента України щодо реалізації функцій зовнішньої політики та у сфері національної безпеки і забезпеченні обороноздатності держави не виключається можливість внесення главою держави до Верховної Ради України відповідних пропозицій щодо звільнення міністрів, які призначені на посади за його поданням".

Ця правова позиція не суперечить попереднім рішенням Конституційного Суду України, в яких констатувалося, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України. Адже в окремих випадках Президент України має право забезпечувати ефективність виконання своїх функцій, у тому числі і шляхом внесення пропозицій щодо звільнення міністрів, призначених згідно з його поданнями. Цю президентську ініціативу слід розуміти як складову правового механізму здійснення повноважень Верховною Радою України, а не як розширення повноважень Президента України.

Такий висновок випливає з логіко-граматичного тлумачення конституційного терміна "повноваження" як компетенції державних органів на видання ними правових (нормативних та індивідуальних) актів з метою реалізації функцій, віднесених до їх відання.

Доречно також зазначити, що підстави для звернення до Конституційного Суду України виникли внаслідок нечітких і непослідовних дій у створенні національної моделі системи стримувань і противаг на етапі переходу до парламентсько-президентської форми правління. Неможливо з конституційних позицій пояснити, чому Президент України має право визначати претендентів на посади міністрів, які очолюють відомства, що забезпечують реалізацію головних президентських функцій, і не може вносити подання про їх звільнення з посад, якщо вони не виконують покладені на них обов'язки. Поглиблений аналіз цієї ситуації і відповідне правове реагування не належить до повноважень Конституційного Суду України.

Зазначені питання, що виникли під час тлумачення деяких положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України, спонукали автора навести додаткові аргументи на підтримку Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року, що має сприяти однозначному його розумінню усіма правозастосовниками.