28. За змістом статей 2, 12 Закону України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю», а також статті 21 Основ законодавства України про культуру вiд 14 лютого 1992 року № 2117-XII, частини першої статті 4 та частини п'ятої статті 5 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (зазначені нормативно-правові акти в редакціях, чинних на час виникнення спірних відносин) суб'єкти господарювання, які діють в інформаційній сфері, та заклади культури звільняються від сплати земельного податку лише у разі, якщо повністю утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів (постанова від 10 жовтня 2011 року, справа № 21-314а11).
29. Відповідно до частини першої статті 25 Закону України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за прострочення встановлених строків сплати земельного податку справляється пеня у розмірах, визначених законом. Згідно частини першої статті 26 цього Закону за порушення його норм платники податків несуть відповідальність, передбачену ЗК України та законами України.
Таким законом є Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинний на час виникнення спірних правовідносин, у преамбулі якого зазначено зокрема, що він є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
У зв'язку з цим спеціальними нормами права у сфері податкового законодавства, зокрема і в частині застосування фінансових санкцій за порушення строків сплати земельного податку, є норми Закону № 2181-ІІІ, а загальними - Закону № 2535-ХІІ, які встановлюють лише строки сплати цього податку.
У зв'язку з цим висновок про надання пріоритету Закону № 2535-ХІІ над положеннями Закону № 2181-ІІІ щодо накладення штрафу за порушення строків сплати земельного податку на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ є помилковим (постанова від 24 жовтня 2011 року, справа № 21-190а11).
- єдиного податку із суб'єктів малого підприємства
30. Кошти, отримані підприємством, що є платником єдиного податку за ставкою 10 % суми виручки, з місцевого бюджету у вигляді фінансової допомоги на технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо, за змістом статті 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» (у редакції Указу Президента від 28 червня 1999 року № 746/99, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та підлягають включенню до об'єкта оподаткування єдиним податком (постанова від 3 грудня 2010 року, справа № 21-39а10).
- місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів)
31. Суб'єкти підприємницької діяльності, які надають послуги з перевезення пасажирів в автобусах, легкових таксомоторах і маршрутних таксі, міського, приміського, і міжміського сполучення в Автономній Республіці Крим, зобов'язані сплачувати збір на розвиток електротранспорту, передбачений Положенням про збір на розвиток пасажирського електротранспорту в Автономній Республіці Крим (додаток 10 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2003 року № 434-3/03 «Про бюджет Автономної Республіки Крим на 2003 рік»), затвердженим Верховною Радою Автономної Республіки Крим у межах повноважень, наданих статтею 39 Закону України від 26 грудня 2002 року № 380-ІV «Про Державний бюджет України на 2003 рік» та підпунктом 14 пункту 1 статті 18, підпунктом 8 пункту 2 статті 26 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 року № 350-ХІV «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» (постанова від 20 червня 2011 року, справа № 21-110а11; постанова від 25 червня 2011 року, справа № 21-81а11).
Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики
1. Дата звернення резидентом із позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», і пеня за їх порушення не сплачується (постанова від 7 лютого 2011 року, справа № 21-63а10).
2. Притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій комп'ютерно-касової системи «Фіскал» (з 1 липня 2008 року), у зв'язку з тим, що до цієї дати у суб'єктів господарювання не було об'єктивної можливості дотримуватися вимог Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у частині використання гральних автоматів, які переведені у фіскальний режим роботи (постанова від 16 травня 2011 року, справа № 21-38а11; постанова від 30 травня 2011 року, справа № 21-89а11; постанова від 6 червня 2011 року, справа № 21-90а11; постанова від 6 червня 2011 року, справа № 21-93а11; постанова від 6 червня 2011 року, справа № 21-95а11; постанова від 6 червня 2011 року, справа № 21-123а11; постанова від 20 червня 2011 року, справа № 21-88а11; постанова від 20 червня 2011 року, справа № 21-86а11; постанова від 20 червня 2011 року, справа № 21-94а11; постанова від 25 червня 2011 року, справа № 21-152а11; постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-161а11; постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-140а11; постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-122а11; постанова від 26 вересня 2011 року, справа № 21-187а11; постанова від 10 жовтня 2011 року, справа № 21-202а11; постанова від 10 жовтня 2011 року, справа № 21-202а11; постанова від 28 листопада 2011 року, справа № 21-332а11; постанова від 12 грудня 2011 року, справа № 21-340а11; постанова від 12 грудня 2011 року, справа № 21-271а11; постанова від 12 грудня 2011 року, справа № 21-341а11; постанова від 12 грудня 2011 року, справа № 21-379а11; постанова від 19 грудня 2011 року, справа № 21-353а11).
3. Моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для цілей застосування статей 2, 4 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України (постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-108а11).
4. Передбачена статтею 17 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» фінансова санкція є адміністративно-господарською, її застосування врегульоване нормами глави 27 ГК України.
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК України, згідно з якою такі санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення правил здійснення господарської діяльності пізніше як через один рік з дня такого порушення є неправомірним (постанова від 17 жовтня 2011 року, справа № 21-241а11).
Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах зайнятості населення та соціального захисту громадян
- справи щодо збору та обліку страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
1. Порядок відшкодування Пенсійному фонду України фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» не змінився у зв'язку з набранням 1 січня 2004 року чинності Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки норми останнього не змінювали регулювання спірних відносин (постанова від 31 січня 2011 року, справа № 21-69а10).
2. Відповідно до абзацу другого частини 12 статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду України суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми (постанова від 7 лютого 2011 року, справа № 21-77а10; постанова від 7 лютого 2011 року, справа № 21-83а10).
3. Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюються норми податкового законодавства, законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Згідно з пунктом 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України від 9 липня 2003 року № 1058 -ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування суперечить цьому Закону і не підлягає застосуванню (постанова від 11 квітня 2011 року, справа № 21-27а11).
4. За змістом Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які спричинили втрату працездатності», який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826 на виконання частини восьмої статті 34 цього Закону, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (постанова від 23 травня 2011 року, справа № 21-48а11).
5. Застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій за несплату страхових внесків, встановлених Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» із виплат, які відповідно до Закону України від 9 вересня 2004 року № 1994-ІV «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів» визнані кредиторською заборгованістю Державного бюджету України, є правомірним у зв'язку з тим, що Закон № 2240-ІІІ не містить положень, які б звільняли страхувальника від обов'язку нарахування та сплати страхових внесків з таких виплат чи відповідальності за неповноту їх сплати (постанова від 30 травня 2011 року, справа № 21-49а11).
6. Положення абзацу шостого частини шостої статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) не звільняють страхувальника від обов'язку сплати страхових внесків у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв'язку з неодержанням останнім цих коштів, у зв'язку з тим, що відповідно до частини шостої статті 19 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати (постанова від 30 травня 2011 року, справа № 21-54а11; постанова від 30 травня 2011 року, справа № 21-55а 11; постанова від 30 травня 2011 року, справа № 21-63а11; постанова від 20 червня 2011 року, справа № 21-153а11; постанова від 26 вересня 2011 року, справа № 21-172а11; постанова від 3 жовтня 2011 року, справа № 21-229а11; постанова від 3 жовтня 2011 року, справа № 21-182а11; постанова від 10 жовтня 2011 року, справа № 21-243а11).
7. Відповідно до частини шостої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» недоїмка зі сплати страхових внесків не підлягає списанню, крім випадків повної ліквідації юридичної особи. До дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи підприємство не звільнено від покладених на нього відповідно до зазначеного Закону обов'язків щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій його працівникам (постанова від 30 травня 2011 року, справа № 21-103а11).
8. У зв'язку з особливостями фінансування страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги (постанова від 6 червня 2011 року, справа № 21-57а11; постанова від 20 червня 2011 року, справа № 21-59а11; постанова від 20 червня 2011 року, справа № 21-118а11; постанова від 31 жовтня 2011 року, справа № 21-128а11; постанова від 14 листопада 2011 року, справа № 21-346а11; постанова від 14 листопада 2011 року, справа № 21-343а11; постанова від 5 грудня 2011 року, справа № 334а11; постанова від 5 грудня 2011 року, справа № 21-350а11; постанова від 19 грудня 2011 року, справа № 21-397а11).
9. Страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (постанова від 6 червня 2011 року, справа № 21-116а11; постанова від 21 листопада 2011 року, справа № 21-361а11; постанова від 5 грудня 2011 року, справа № 21-204а11; постанова від 5 грудня 2011 року, справа № 21-333а11; постанова від 5 грудня 2011 року, справа № 21-370а11).
10. За змістом статей 1, 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. За невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції (постанова від 25 червня 2011 року, справа № 21-113а11; постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-144а11;постанова від 28 листопада 2011 року, справа № 21-248а11; постанова від 5 грудня 2011 року, справа № 21- 348а11).
11. У зв'язку з тим, що предмети перевірки органів Пенсійного фонду України та контрольно-ревізійного управління є різними, повноваження Пенсійного фонду України щодо контролю за дотриманням страхувальниками та застрахованими особами вимог законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не виключають компетенцію органів контрольно-ревізійного управління з контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, зокрема шляхом проведення перевірки правомірності нарахування страхових внесків (постанова від 25 червня 2011 року, справа № 21-132а11).
12. За змістом Закону України від 21 квітня 1999 року № 606 -ХІV «Про виконавче провадження» рішення органу Пенсійного фонду України не є виконавчим документом, тому недоїмка, штраф та пеня стягуються в судовому порядку. У зв'язку з тим, що строки стягнення не є предметом регулювання Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частину 15 статті 106 цього Закону в контексті положень частини 14 цієї ж статті необхідно тлумачити як непоширення строків давності не лише на стягнення недоїмки, пені та штрафів в судовому порядку, а й на прийняття рішення органу Пенсійного фонду України про їх застосування (постанова від 25 червня 2011 року, справа № 21-146а11; постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-160а11).
13. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені статтею 250 ГК України, не застосовуються до порушень щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки порядок сплати цих внесків, стягнення недоїмки, нарахування штрафів та пені за його порушення регулюються Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частина п'ятнадцята статті 106 зазначеного Закону передбачає, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується (постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-163а11).
14. За змістом положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 14 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі статті 14 Закону № 1788-ХІІ.
У зв'язку з тим, що спір стосується стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених працівникам гірничорятувального загону відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ (список № 1) витрати на виплату та доставку пенсій таким особам покриваються підприємством (постанова від 10 жовтня 2011 року, справа № 21-62а11; постанова від 10 жовтня 2011 року, справа № 21-178а11).
15. Встановлене Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, правило щодо підписання актів звірки розрахунків підлягає застосуванню лише за відсутності спору.
У разі наявності спору та незгоди на підписання актів звірки розрахунків з боку Фонду вимоги про стягнення таких сум мають вирішуватись у судах адміністративної юрисдикції, шляхом пред'явлення органами Пенсійного фонду України позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки (20 червня 2011 року, справа № 21-76а11; постанова від 28 листопада 2011 року, справа № 21-366а11).
- призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат з відповідних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування
16. Згідно з частиною третьою статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) єдиною підставою для перерахунку розміру пенсії є фактичне підвищення чи введення нових основних та додаткових видів грошового забезпечення та премій для відповідних категорій військовослужбовців. Премія для обчислення нового розміру пенсії носить тимчасовий характер, виплата її дозволена за наявності передбачених підстав лише в межах видатків, передбачених у кошторисах військових частин для грошового забезпечення військовослужбовців у 2007 році, а тому підстави для перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону відсутні (постанова від 25 червня 2011 року, справа № 21-58а11).
17. Стаття 37-1 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» визначають порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців, але не визначають час, із якого заробітна плата вважається підвищеною за рахунок виплати премій. Це питання врегульоване Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, відповідно до пункту 3 якого премії включаються у заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату, тобто премія, яка нарахована і виплачена у певному місяці за результатами роботи у попередньому місяці, включається у заробіток для обчислення пенсії у тому місяці, в якому вона була нарахована і виплачена (постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-119а11).
18. При обчисленні за правилами статті 40 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії наукового працівника, призначеної відповідно до статті 24 Закону України від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ «Про наукову та науково-технічну діяльність», із періоду, за який враховується заробітна плата для обчислення пенсії, може бути виключений період, який не перевищує 10 відсотків тривалості саме наукового стажу такого працівника (постанова від 19 вересня 2011 року, справа № 21-100а11).
- соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг
19. Зі змісту статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що саме з 16 квітня відповідного року в контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. При цьому на зазначені правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС України, а частина четверта статті 20 зазначеного Закону (за змістом якої до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 ГК України) не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки в останній нормі визначено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а не їх стягнення (постанова від 21 лютого 2011 року, справа № 21-9а11).
20. Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій, визначених статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є мінімальна пенсія за віком, розмір якої відповідно до статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Положення частини третьої статті 28 зазначеного Закону не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті (постанова від 14 березня 2011 року, справа № 21-16а11).
21. Дії Київського центру з нарахування та виплати пенсій і допомоги щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2007 року, визначеної Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі, встановленому статтею 29 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», були правомірними, оскільки виплата зазначеної допомоги здійснювалася в період, коли ця стаття була чинною, а її виконання обов'язковим. Зазначена норма втратила чинність із дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі зумовлена не протиправними діями Київського центру по нарахуванню та виплаті пенсій і допомоги, а прийняттям законодавцем неконституційних положень (постанова від 30 квітня 2011 року, справа № 21-61а11).
22. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Спір про нарахування суб'єктом владних повноважень та проведення виплат, встановлених статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є публічно-правовим спором, а не цивільно-правовою вимогою, заявленою в адміністративній справі. У зв'язку з цим до таких вимог правила позовної давності, встановлені главою 19 Розділу V ЦК України, не застосовуються (постанова від 16 травня 2011 року, справа № 21-29а11).
23. За змістом статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції за невиконання підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не сплачуються лише підприємствами, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
У разі якщо підприємство частково фінансується за рахунок інших коштів, зокрема, коштів відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, воно не може вважатися організацією, яка повністю утримується за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, і зобов'язане сплачувати зазначені адміністративно-господарські санкції (постанова від 20 червня 2011 року, справа № 21-102а11).
24. За змістом статей 18- 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен враховуватися підприємством виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (від загальної чисельності працюючих) (постанова від 4 липня 2011 року, справа № 21-159а11).
25. Особливістю пенсійного забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, є те, що базою для обчислення і перерахунку пенсії має бути грошове забезпечення, встановлене за військовою (спеціальною) посадою, оскільки пенсія призначається на єдиних засадах після звільнення з військової (спеціальної) служби (постанова від 17 жовтня 2011 року, справа № 21-226а11).
26. У разі якщо особа має право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частиною тринадцятою статті 21 Закону України від 22 березня 2001 року № 2331-ІІІ «Про розвідувальні органи України», та одноразової грошової компенсації, встановленої частиною п'ятою статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виплата повинна здійснюватись за однією з підстав за її вибором (постанова від 17 жовтня 2011 року, справа № 21-227а11).
Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції
1. Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» не наділяє прокурорів повноваженнями щодо нагляду за законністю виконавчого провадження у кримінальних справах, відкритого за виконавчими листами про стягнення штрафів, конфіскацію майна як видів кримінального покарання та судових витрат на користь держави. Такий нагляд відповідно до пункту 4 статті 121 Конституції України поширюється лише на виконання судових рішень у кримінальних справах, які пов'язані із обмеженням особистої свободи громадян (постанова від 21 лютого 2011 року, справа № 21-10а11).
2. Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.
Умови і порядок звернення стягнення на майно за рішеннями судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження». Відповідно до частини шостої статті 64 цього Закону, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника - юридичної особи державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно.
У зв'язку з цим дії державного виконавця щодо виділення в окреме провадження виконавчого провадження з виконання виконавчих написів приватних нотаріусів про звернення стягнення на заставлене майно та подальша реалізація цього майна на торгах після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство заставодавця є правомірними і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права (постанова від 19 вересня 2011 року, справа № 21-120а11).
Справи зі спорів щодо відносин публічної служби
1. Відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Згідно з частиною 9 статті 33 цього Закону скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених зазначеним Законом, гарантій, пільг і компенсацій (постанова від 3 грудня 2010 року, справа № 21-44а10).
2. Статтею 26 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-ІV «Про Державну прикордонну службу України» встановлено граничний розмір компенсаційних виплат на всі можливі випадки втрати працездатності або смерті військовослужбовця, а умови та порядок проведення таких виплат делеговано встановити Кабінету Міністрів України. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 року № 731, якою визначені умови та порядок проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовця Державної прикордонної служби України не може вважатися такою, що суперечить статті 26 цього Закону (постанова від 4 квітня 2011 року, справа № 21-24а11.).
3. За змістом частини четвертої статті 2 та частини першої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІ «Про військовий обов'язок і військову службу» навчання в училищі не є військовою службою у зв'язку з чим не зараховується до вислуги років для призначення пенсії військовослужбовця, оскільки на момент виникнення спірних відносин зазначений Закон у редакції, чинній до 13 травня 1999 року, яка передбачала зарахування періоду навчання у військово-навчальному закладі (військовому ліцеї) до проходження військової служби, не діяв (постанова від 30 травня 2011 року, справа № 21-41а11; постанова від 26 вересня 2011 року, справа № 21-129а11; постанова від 19 грудня 2011 року, справа № 21-358а11).
4. У зв'язку з тим, що грошова допомога, передбачена пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є за своєю суттю одноразовою і особа, яка звільнялась із органів внутрішніх справ у 1997 році, використала право на її отримання, при звільненні з органів податкової міліції у 2005 році їй обґрунтовано нараховано та виплачено грошову допомогу без урахування періоду попередньої служби (постанова від 10 жовтня 2011 року, справа № 21-232а11).