Узагальнення судової практики судів першої та апеляційної інстанцій у справах стосовно осіб, які тримаються під вартою, судове провадження щодо яких триває понад 6 місяців

Згідно зі статистичними даними Державної пенітенціарної служби України (ДПтС України) станом на 01.04.2013 у слідчих ізоляторах перебували під вартою і рахувалися за судами 12157 осіб, із них: 1) від 6 місяців до 1 року - 2750 осіб; 2) від 1 року до 2 років - 1629 осіб; 3) понад 2 роки - 854 особи.

Відповідно до узагальнених даних судів першої та апеляційної інстанцій (станом на 01.06/01.07.2013) у слідчих ізоляторах перебували під вартою і рахувалися за судами понад 6 місяців 3846 підсудних, в тому числі 48 неповнолітніх (особи, що вчинили злочин у неповнолітньому віці).

У квітні 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини В.В. Лутковської надійшов лист, у якому, крім іншого, зазначалося, що до нього "... в 2012 році надійшло біля тисячі звернень громадян щодо порушення права на розслідування кримінальних справ у розумні строки, понад 1800 звернень - щодо порушення права на судове провадження у розумні строки, 750 звернень - щодо необґрунтованого та тривалого тримання під вартою. Дослідження цих звернень засвідчило, що розгляд кримінальних справ у судах у більшості випадків перевищує 1 - 3 роки. А якщо справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій, то така тривалість становить 5 і більше років... В 2013 році скарги щодо тривалого тримання під вартою продовжують надходити...".

Підтримуючи позицію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо неприпустимості порушення прав і свобод громадян, з метою з'ясування стану реалізації судами положень Конституції України та процесуального закону при здійсненні кримінального судочинства ВССУ звернувся до апеляційних судів із пропозицією узагальнити існуючу станом на 01.06.2013 судову практику та надати інформацію про осіб, судове провадження щодо яких триває понад 6 місяців, із зазначенням номера кримінального провадження (кримінальної справи), прізвища особи (осіб), щодо якої (яких) воно здійснюється, статті кримінального закону, за якими вона (вони) обвинувачується, застосованого запобіжного заходу, особливого статусу цієї особи - за наявності (неповнолітній).

За результатами аналізу надісланих апеляційними судами узагальнень встановлено, що кримінальні справи, по яких підсудні тримаються під вартою та судове провадження щодо яких триває понад 6 місяців, розглядаються у порядку Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (КПК 1960 р.). Даних стосовно розгляду такої категорії кримінальних проваджень у порядку Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (КПК) від апеляційних судів практично не надходило.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.97 № 475/97-ВР , кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім певних випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Також згідно з вимогами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Із моменту ратифікації Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Серед них відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України. Із метою врегулювання відносин, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення ЄСПЛ проти України, усунення причин порушення Україною норм Конвенції, впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини та створення передумов для зменшення кількості заяв до ЄСПЛ Верховною Радою України прийнято Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у ст. 17 якого наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Оскільки за змістом ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція їх поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, основну роль у забезпеченні ефективного захисту прав і свобод громадян на національному рівні відведено саме судам. Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови від 01.04.94 № 3 "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" звернув увагу на необхідність підвищення особистої відповідальності суддів за своєчасний та якісний розгляд судових справ, оскільки дотримання суддями встановлених законом строків розгляду є їх обов'язком. При цьому навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, які спричинили несвоєчасний розгляд та тяганину при розгляді кримінальних або цивільних справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати, з урахуванням конкретних обставин, як неналежне виконання професійних обов'язків судді.

У сфері захисту прав людини у кримінальному судочинстві серед найбільш поширених проблем, що призводять до порушення конвенційних зобов'язань держави, продовжують залишатися тривалий судовий розгляд кримінальних справ (проваджень) судами через порушення однієї із основоположних загальних засад кримінального судочинства - дотримання розумного строку розгляду; прояви несумлінності у здійсненні правосуддя без затримок; недоліки судової практики, що спричиняють порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до практики ЄСПЛ обчислення строку провадження у кримінальній справі розпочинається з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи допиту її як підозрюваного (навіть допиту особи як свідка, якщо з протоколу допиту вбачається, що на момент допиту слідчий вже підозрював допитуваного у причетності до конкретного злочину) залежно від того, яка із зазначених подій сталася раніше, і закінчується винесенням остаточного рішення у кримінальній справі. У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" зазначено, що "момент, з якого ст. 6 Конвенції починає застосовуватись до "кримінальних" питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу "сутнісній", а не "формальній" концепції "обвинувачення", про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (п. 62 рішення ЄСПЛ від 18.01.2007 у справі "Шубінський проти Словенії" Subinski v. Slovenia))".

Для визначення розумності строків кримінального провадження важливе значення має не тільки судове провадження у суді першої інстанції, а й провадження в апеляційній та касаційній інстанціях. У п. 97 рішення ЄСПЛ від 16.09.2010 у справі "Вітрук проти України" зазначено, що "в кримінальних справах "розумний строк", передбачений п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з того часу, коли особі було "пред'явлено обвинувачення", тобто, іншими словами, з моменту офіційного повідомлення заявника компетентним органом про те, що він обвинувачується у вчиненні злочину. Це визначення також застосовується до питання, чи мало місце "суттєве погіршення становища [підозрюваного]", чи ні. Щодо закінчення "відповідного строку", то в кримінальних справах період, передбачений п. 1 ст. 6 Конвенції, включає весь строк провадження у справі, у тому числі перегляд рішення в апеляції (п. 70 рішення ЄСПЛ у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine))".

Критерієм оцінювання розумності строку є складність справи, що може бути зумовлена як фактичними обставинами справи, так і різними правовими аспектами, пов'язаними зі справою опосередковано. Складність справи визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених, підсудних та інкримінованих епізодів злочинної діяльності, характеру фактичних даних, що підлягають встановленню, кількості учасників справи (потерпілих, свідків), обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення судового слідства, забезпечення допомоги перекладача, об'єднання матеріалів справи тощо.

У п. 116 рішення ЄСПЛ від 12.03.2009 у справі "Вергельський проти України" зазначено: "розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів". При цьому ЄСПЛ зазначає, що відкладення розгляду справи, призначення і проведення експертизи, участь судді в розгляді інших справ, повернення кримінальної справи прокуророві з метою усунення допущених порушень кримінально-процесуального законодавства самі по собі не суперечать чинному законодавству, але не можуть призводити до порушення права особи на судочинство в розумний строк (рішення ЄСПЛ від 13.07.83 у справі "Цимерман і Штайген проти Швейцарії"). Не може також бути виправданням збільшення строків судового розгляду відсутність достатньої кількості суддів та їх перевантаженість. Згідно з позицією ЄСПЛ Конвенція покладає на держави-учасниці обов'язок організувати свою судову систему таким чином, щоб суди мали змогу діяти відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, зокрема розглядати справи впродовж "розумного строку" ( рішення від 06.09.2005 у справі "Павлюлінець проти України").

Вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, по яких підсудний тримається під вартою, грунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду (з урахуванням виключного ступеня обмеження права особи на свободу). Усталена правова позиція ЄСПЛ із зазначеного питання наведена у п. 90 рішення у справі "Тодоров проти України" : "Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливу сумлінність у здійсненні правосуддя без затримок (див., наприклад, п. 83 рішення у справі "Смірнова проти Росії" та п. 37 рішення від 31.01.2006 у справі "Юртаєв проти України")".

Вимоги про дотримання розумних строків провадження законодавчо закріплені у ст. 28 КПК та відповідають існуючій практиці ЄСПЛ та нормам Конвенції стосовно дотримання прав людини у цій сфері. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Підвищені вимоги до судового розгляду кримінальних справ у порядку КПК 1960 р. ґрунтуються на існуючій практиці ЄСПЛ та мають враховуватися судами з огляду на положення ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Під час проведення узагальнення судової практики судів першої та апеляційної інстанцій у справах стосовно осіб, що тримаються під вартою, судове провадженнях щодо яких здійснюється понад 6 місяців, проаналізовано узагальнення судів апеляційної інстанції та дані судів першої інстанції про: 1) вичерпний перелік такого роду справ; 2) визначення строків тримання під вартою підсудних; 3) кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих підсудним органами досудового розслідування злочинів; 4) причини розгляду понад 6 місяців кримінальних справ, по яких до підсудного (підсудних) застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; 5) способи здійснення судом своїх повноважень у таких справах; 6) способи забезпечення судом організації судового розгляду; 7) способи реагування суду на випадки порушення розумних строків розгляду стороною захисту, обвинувачення, відповідними державними органами (Державною пенітенціарною службою України, експертними установами Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України).

Результати аналізу причин недотримання розумних строків розгляду кримінальних справ судами у порядку КПК 1960 р. стосовно осіб, які тримаються під вартою понад 6 місяців, свідчить, що основними причинами затримок при розгляді кримінальних справ (проваджень), по яким обвинувачені тримаються під вартою понад 6 місяців, є:

- неодноразові недоставлення підсудних, які тримаються під вартою, конвойною службою на судові засідання;

- неявка в судові засідання осіб, викликаних судом, без яких розгляд справи неможливий (свідки, потерпілі, експерт, перекладач);

- невиконання постанов суду про примусовий привід підсудних, свідків, потерпілих;

- неявка прокурорів;

- неявка захисників (адвокатів) підсудного;

- невиконання судових доручень (ст. 315-1 КПК України 1960 року);

- складність кримінальних справ, зумовлена значною кількістю учасників процесу, великим об'ємом пред'явленого обвинувачення та доказів, які належить дослідити;

- тривалий час проведення експертиз (інколи понад рік);

- надмірна завантаженість суддів, заміна суддів у зв'язку із закінченням у них повноважень, перебування суддів у відпустці, на лікарняних, у відрядженнях, неможливість брати участь у справі згідно зі ст. 54 КПК 1960 р.

1. Аналіз причин недотримання судами розумних строків у кримінальних справах (провадженнях за КПК) стосовно осіб, які тримаються під вартою понад 6 місяців:

1.1. Неналежна організація роботи суду (суддів)

Відповідно до ч. 1 ст. 260 КПК 1960 р. головуючий в судовому засіданні керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення здійснення сторонами своїх прав, усуває з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, і забезпечує належний високий рівень судового процесу.

Незважаючи на кількість підсудних по справах, наявність об'єктивних причин відкладення їх розгляду (неявка підсудних, потерпілих, свідків, невиконання постанов про їх привід органами внутрішніх справ, необхідність витребування додаткових доказів, призначення повторних чи додаткових експертиз), основною причиною тривалого розгляду справ суддями є неналежна організація ними процесу судового розгляду.

Характерним недоліком у діяльності судів практично у всіх областях є оголошення необґрунтовано тривалих перерв між судовими засіданнями (від одного до кількох місяців), багаторазові відкладення слухання справи. До прикладу, у провадженні Голопристанського районного суду Херсонської області на розгляді з 27.10.2011 (понад 1 рік та 10 місяців) знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню Ю.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (КК). Станом на серпень 2013 року у цій справі проведено лише 10 судових засідань. Очевидно, що під час судового розгляду справи судом не враховуються підвищені вимоги до оперативності розгляду справ, по яких підсудні тримаються під вартою.

Частими є випадки, коли судді не дотримуються процесуальних строків провадження та відкладають розгляд на два і більше місяці, що в умовах тримання під вартою є неприпустимим з огляду на вимоги оперативності розгляду. Так, наприклад, в провадженні Миколаївського районного суду Миколаївської області з 10.12.2012 знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню А.М. (тримання під вартою) у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК. Попередній розгляд відбувся 30.01.2013. До судового розгляду справу призначено на 13.03.2013. Наступне судове засідання відбулося 29.03.2013, на засідання не з'явились свідки та потерпілі. 24.04.2013 винесено постанову про привід свідків та потерпілих. Оголошено перерву до 23.07.2013 (фактично три місяці).

У Галицькому районному суді м. Львова з 10.02.2012 знаходиться на розгляді кримінальна справа по обвинуваченню П.І. за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК, Т.В., Л.М. за ч. 2 ст. 187 КК. У цьому випадку суддя оголошував перерву на 3 місяці між судовими засіданнями, яких за 10 місяців після перерозподілу справи у жовтні 2012 року відбулося лише 5.

Поширеною є практика відкладення судових засідань через зайнятість судді в іншій справі або перебування судді в нарадчій кімнаті. Відповідно до ст. 253 КПК 1960 р. на суд покладено обов'язки організаційного забезпечення судового розгляду кримінальної справи. Такі вимоги значно підвищуються у випадках тримання підсудних під вартою. Крім того, підсудні доставляються у судове засідання конвойною службою, що вимагає значних організаційних заходів та фінансових затрат з Державного бюджету України.

Так, у Залізничному районному суді м. Львова з 28.10.2011 знаходиться на розгляді кримінальна справа по обвинуваченню К.А. за ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК, В.А. за ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 257 КК, К.О. за ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК. До судового розгляду справу було призначено на 27.12.2011 та тричі відкладено у зв'язку з відрядженням головуючого та перебуванням судді на семінарі.

У деяких випадках неможливість судді провести судове засідання було основною причиною того, що розгляд кримінальної справи не відбувся у розумний строк. В умовах тримання підсудного під вартою такі випадки є неприпустимими, оскільки суд зобов'язаний забезпечити належну організацію проведення оперативного судового розгляду. До прикладу, з 07.12.2011 у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться на розгляді кримінальна справа по обвинуваченню М.І. за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 258-2, ч. 1 ст. 263 КК; Ш.В. за ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 258-2, ч. 1 ст. 263 КК); Б.С. за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 109, ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 258-2, ч. 1 ст. 263 КК. Усі підсудні тримаються під вартою. Внаслідок неналежної організації роботи судовий розгляд цієї справи відкладався через розгляд суддею іншої справи - 6 разів, у зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті - 8 разів. У провадженні цієї ж судді з 12.10.2012 знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню К.Д. за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК; К.С., К.Є. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК (усі - тримаються під вартою). Було призначено 9 судових засідань, з яких 8 відкладено через перебування судді у нарадчій кімнаті або зайнятість у іншій справі. Один раз засідання не відбулося у зв'язку із хворобою судді. Таким чином, судові засідання 10 місяців не відбуваються через неналежну організацію судового розгляду.

В іншому випадку кримінальна справа по обвинуваченню М.М. за ч. 1 ст. 286 КК розглядається у Ленінському районному суді м. Севастополя з лютого 2010 року. У 2010 - 2011 роках по цій справі призначалось всього 14 судових засідань, з яких відбулося лише 4, у 2012 році - 12, але відбулося тільки 3. При цьому 9 засідань було відкладено через зайнятість судді в інших процесах. Крім того, подія злочину у цій справі мала місце у 2009 році. При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Інколи судді призначають судові засідання двічі на місяць, що, безумовно, має сприяти оперативному розгляду кримінальних справ, по яких підсудним обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, проте у зв'язку із відсутністю належного планування у більшості випадків розгляд не відбувається. Зокрема, у провадженні Дарницького районного суду м. Києва з 27.01.2011 знаходиться на розгляді кримінальна справа стосовно Т.П. (тримання під вартою з 24.09.2007). У зв'язку із відпусткою по догляду за дитиною головуючого судді ця справа 02.10.2012 передана іншому судді. З цього часу у справі призначалося 20 судових засідань (за період 10 місяців), проте з них 9 не відбулось через розгляд суддею іншої кримінальної справи та перебування судді на підвищенні кваліфікації.

Кримінальна справа по обвинуваченню Н.В., Б.В., Ю.О. у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 358 КК, знаходиться в провадженні Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області з 17.10.2011 (під вартою утримується з 01.11.2010). Тричі справу було відкладено у зв'язку із зайнятістю одного із суддів в іншому процесі, 12 разів - у зв'язку із хворобою судді. По цій же справі мали місце по одному відкладенню через недоставку підсудних конвойною службою, через неявку прокурора та через хворобу підсудного.

У провадженні Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області знаходиться справа по обвинуваченню Л.К. та А.О. у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, яка 8 разів відкладалась у зв'язку із неповним складом суду, 4 рази - через неявку захисника. З наведених причин довгий час розглядаються справи, по яких особи тримаються під вартою у Будьоннівському районному суді м. Донецька (4 справи), Центрально-Міському районному суді м. Горлівки (3 справи), Совєтському районному суді м. Макіївки (3 справи).

Є випадки відкладення розгляду через відсутність підтвердження того, що учасникам вручено судові повістки. Із цієї підстави двічі було відкладено слухання кримінальної справи по обвинуваченню М.Е. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК (під вартою з 13.05.2012) у Дніпровському районному суді м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

До об'єктивних причин тривалого розгляду кримінальних справ слід віднести випадки відсутності вільних залів судових засідань. Прикладом є кримінальна справа по обвинуваченню М.В. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК, у Шевченківському районному суді м. Києва двічі була відкладена через відсутність на час розгляду справи вільної зали судового засідання.

Окремі судді, намагаючись виконати вимоги закону щодо всебічного, повного й об'єктивного встановлення істини у справі, досліджують навіть ті обставини злочину, які фактично справи не стосуються, цим нерідко користуються сторони, постійно надаючи суду для перевірки нові версії або заявляючи нові клопотання. Також на оперативність судового розгляду впливає недостатній контроль із боку суддів за вчасним повідомленням осіб, які беруть участь у справі, про час та місце її розгляду, а також невжиття суддями заходів забезпечення явки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі.

Порушення процесуальних строків ознайомлення підсудних з матеріалами кримінальної справи та вимог КПК 1960 р. стосовно надіслання справ до апеляційного суду в деяких випадках призводять до грубих порушень прав та свобод підсудних. До прикладу, 24.10.2011 суддею Ленінського районного суду м. Севастополя звільнено від кримінальної відповідальності С.А., якого на підставі ст. 47 КК передано на поруки трудовому колективу за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 309 КК. При цьому суддею грубо порушено вимоги ч. 3 ст. 299 КПК 1960 р., ст. 47 КК. Так, С.А. своєї провини фактично не визнав, але суддя обмежився лише допитом підсудного без дослідження інших доказів у справі. С.А. передано на поруки трудовому колективу, в якому він є комерційним директором, тобто керівником, на якого підпорядковані йому працівники не мають ніякого виховного впливу. Вчинені підсудним злочини створюють реальну сукупність, при якій винна особа не може бути передана на поруки відповідно до ст. 47 КК. Крім того, С.А. раніше вже засуджувався за вчинення аналогічних злочинів вироком суду від 17.09.96 за ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118 КК (в редакції 1960 р.) до 5 років позбавлення волі, двічі (09.11.2001 та 22.08.2003) засуджувався за вчинення інших злочинів, що унеможливлювало передачу С.А, на поруки та звільнення його від кримінальної відповідальності. Справа стосовно С.А. перебувала в провадженні судді з 01.12.2010 і розглянута ним 24.10.2011. На постанову судді 31.10.2011 надійшла апеляція прокурора, проте в порушення вимог ст. 354 КПК 1960 р., яка передбачає направлення справи до апеляційного суду протягом 7 діб, вимоги закону щодо оформлення справи виконані лише 02.03.2012 з призначенням апеляційного перегляду на 17.04.2012, тобто майже через 5 місяців. Ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 24.04.2012 ця постанова суду першої інстанції скасована з направленням справи на новий судовий розгляд. Дотепер справа не знайшла свого вирішення.

У іншій справі по обвинуваченню А.А. за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК суддею 18.07.2011 винесено вирок. Але справу до апеляційного суду з апеляцією засудженого надіслано лише в липні 2012 року, тобто протягом 1 року суддя не вжив заходів, спрямованих на організацію ознайомлення А.А. з матеріалами справи, яка нараховує тільки 1 том. Більше того, події злочинів мали місце у 2008 році, а у вересні 2012 року закінчився строк відбування А.А. призначеного покарання. Таким чином, підсудний А.А. фактично відбув покарання в умовах СІЗО, які не пристосовані для такого тривалого перебування осіб, що слід розцінювати як порушення його конституційних прав (Ленінський районний суд м. Севастополя).

Інколи судді через неврахування вимог ст. 54 КПК 1960 р. допускають затягування судового розгляду, через які порушується розумний строк розгляду кримінальної справи. Так, 06.06.2012 до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області надійшла кримінальна справа по обвинуваченню Л.А., М.Д., Л.О. за ч. 3 ст. 307 КК; О.В., Б.С. за ч. 2 ст. 307 КК; К.Д. за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК. Чотири особи у цій справі тримаються під вартою. Справа відповідно до автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді, який, провівши попередній розгляд справи і 5 судових засідань, лише у шостому судовому засіданні (04.10.2012, тобто через чотири місяці з дня отримання справи) виявив, що відповідно до п. 2-1 ч. 1 ст. 54 КПК 1960 р. не мав права розглядати цю кримінальну справу, і заявив самовідвід. Цей факт свідчить про неналежну підготовку судді до розгляду справи. Після повторного автоматизованого розподілу справу передано іншому судді, який змушений був розпочинати слухання справи спочатку. Розгляд справи не завершено у зв'язку з невиконанням постанов суду про привід свідків, незважаючи на те, що судом надсилалися листи начальнику УВМСУ в Хмельницькій області, прокурору м. Хмельницького з проханням посприяти у забезпеченні явки свідків по цій справі, без допиту яких завершити її розгляд неможливо.

Відповідно до ч. 3 ст. 155 КПК 1960 р. запобіжний захід у вигляді взяття під варту не може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, за винятком випадків, коли ця особа, перебуваючи на волі, переховувалася від органів дізнання, досудового слідства чи суду, перешкоджала встановленню істини у справі або продовжила злочинну діяльність.

Як правило, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у справах, що перебувають у провадженні судів понад 6 місяців, обирався підсудним за вчинення тяжких та/або особливо тяжких злочинів. Проте існують випадки довготривалого тримання під вартою підсудних, які обвинувачуються у вчиненні злочинів невеликої тяжкості. Із узагальнень апеляційних судів неможливо встановити усі обставини, що зумовили тримання під вартою підсудних, обвинувачених у вчиненні злочинів невеликої тяжкості, проте на суд покладено обов'язок переглядати питання подальшого застосування запобіжних заходів з урахуванням наявних ризиків у справі. Так, наприклад, з 29.08.2012 у Вінницькому міському суді Вінницької області знаходиться на розгляді кримінальна справа по обвинуваченню Б.Ю. (під вартою) у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК (злочин невеликої тяжкості). Такий же запобіжний захід застосовано у кримінальній справі (у провадженні з 21.09.2012) по обвинуваченню П.Ю. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК (злочин невеликої тяжкості).

У провадженні Томашпільського районного суду Вінницької області з 10.10.2012 по 10.07.2013 знаходилася на розгляді кримінальна справа по обвинуваченню неповнолітнього Г.В. (під вартою) у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК (злочин невеликої тяжкості). При цьому підставою для застосування такого виду запобіжного заходу був вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18.04.2013 року стосовно Г.В., яким останнього засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК до семи років позбавлення волі.

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області з 17.12.2012 знаходиться на розгляді кримінальне провадження по обвинуваченню Л.О. (під вартою) за ч. 1 ст. 296 КК (злочин невеликої тяжкості). За цей час розгляд відкладено 6 разів з причини перебування судді у нарадчій кімнаті або зайнятість в іншій справі. З огляду на те, що розгляд здійснюється у порядку КПК, не зрозуміло, яким чином суддя дотримується вимог КПК при продовженні застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Трапляються випадки неодноразового скасування судами апеляційної інстанції вироків місцевих судів, проте під час нового розгляду помилки не виправлялися. Необхідно зазначити, що позиція ЄСПЛ з приводу оцінки таких випадків полягає у наступному: "незважаючи на те, що ЄСПЛ не може аналізувати якість практики національних судів, він вважає, що оскільки повернення справ на новий розгляд зазвичай вимагалось внаслідок помилок, допущених судами нижчої ланки, повторення таких повернень в межах одного провадження розкриває серйозні недоліки судової системи (п. 46 рішення від 25.11.2003 у справі "WiercisZewska v. Poland").

Показовими прикладами таких порушень права особи на справедливий суд у розумний строк є наступні: так, з 05.01.2009 на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню Д.О., Т.С. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, частинами 2, 3 ст. 358 КК, В.К. за ч. 4 ст. 190 КК (обвинуваченим обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою). По цій справі різними суддями тричі виносилися постанови про направлення справи прокурору для організації додаткового розслідування, після чого ці постанови скасовувалися апеляційним судом Київської області та направлялися на новий розгляд. Також розгляд тричі відкладався у зв'язку з дослідженням питання про відвід судді, і, зрештою, відвід судді було задоволено. Також необхідно зазначити, що протягом 2009 - першого півріччя 2010 року розгляд справи через недоставку підсудних у судове засідання конвойною службою відкладався 13 разів. Оскільки суд в середньому призначає судове засідання один раз на місяць, можемо констатувати, що незадовільна робота конвойної служби призвела до відсутності реального судового розгляду кримінальної справи протягом 1,5 року.

У провадженні Володарського районного суду Київської області з квітня 2011 року знаходиться на розгляді кримінальна справа по обвинуваченню Д.І. (ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 136 КК), П.М. (ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 136 КК). Вирок по цій справі тричі був скасований апеляційним судом Київської області. Під час нового розгляду кримінальних справ після скасування вироків місцевих судів судам необхідно вирішувати питання про можливість зміни запобіжного заходу на альтернативний, оскільки ризики, які на досудовому слідстві та під час судового розгляду стали підставою для обрання такого запобіжного заходу, можуть бути уже відсутні, а строки тримання під вартою таких підсудних, в тому числі й через помилки судів, є досить тривалими та значними. При цьому судам слід враховувати, що новий розгляд кримінальної справи, по якій обвинувачений уже довгий час тримається під вартою, має бути оперативно проведений у максимально стислі строки, якщо суд не знаходить можливості змінити підсудному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Проте деякі судді не враховують під час нового розгляду факт довготривалого тримання під вартою підсудних та неналежним чином планують судовий розгляд. До прикладу, у провадженні Солом'янського районного суду м. Києва з 13.03.2012 знаходиться на новому розгляді кримінальна справа по обвинуваченню Г.В. за ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК. З 13.03.2012 по 13.03.2013 справа призначалась до розгляду 16 разів, з яких 2 судові засідання не відбулись у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, 3 - у зв'язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті по інших справах або зайнятістю в іншому процесі, 1 - у зв'язку з відрядженням судді. Крім того, 2 рази розгляд справи був неможливий у зв'язку з неявкою з невідомих суду причин прокурора міської прокуратури, який підтримує державне обвинувачення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 253 КПК 1960 р. , прийнявши рішення про призначення справи до судового розгляду, суддя вирішує питання про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу. Зважаючи на такі законодавчі положення, необхідно розглядати питання про обґрунтованість подальшого тримання під вартою підсудного (підсудних) під час попереднього судового засідання у таких справах.

Відповідно до ст. 274 КПК 1960 р. під час розгляду справи суд, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного. Суди, розглядаючи кримінальні справи у порядку КПК 1960 р., в більшості випадків не вирішують питання щодо можливості змінити для підсудних вид застосованого запобіжного заходу із тримання під вартою на менш суворий.

Загальне положення щодо розумних строків у таких випадках викладено у правовій позиції ЄСПЛ в рішенні у справі "Харченко проти України" , згідно з якою "розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі "Харченко проти України"). При цьому суди, ігноруючи наявну практику ЄСПЛ та відповідні положення КПК 1960 р., у більшості випадків не вирішують питання щодо можливості зміни відносно підсудних виду застосованого запобіжного заходу на менш суворий. Такі дії суду щодо забезпечення прав та свобод людини у кримінальному судочинстві є поодинокими. Так, наприклад, по кримінальній справі щодо А.А.М., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК (тримання під вартою), М.Є., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК (підписка про невиїзд), Ф.С., обвинуваченого у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК (особиста порука), А.Г., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК (підписка про невиїзд), В.О., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК (підписка про невиїзд), К.О. та М.М., обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК (тримання під вартою), Н.М., обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК (тримання під вартою), Я.С., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК (підписка про невиїзд), яка знаходиться в провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, суддя, враховуючи практику ЄСПЛ та відомості про осіб підсудних, дійшов висновку, що процесуальна поведінка підсудних Я.С., М.Є., В.О. може бути забезпечена менш суворою мірою запобіжного заходу, внаслідок чого змінив її з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Найбільш типовою та поширеною причиною тривалого судового розгляду є недостатнє реагування суддів на випадки вимушеного відкладення судового розгляду та невжиття передбачених законом заходів до учасників судового розгляду (прокурорів, захисників, свідків, потерпілих), які не з'явилися в судове засідання. Кожен такий факт не повинен залишатися без відповідного реагування суду, що дисциплінуватиме учасників судового розгляду. Наприклад, як свідчить судова практика, жодним місцевим судом Хмельницької області з початку 2013 року не застосовувалося передбачене ч. 3 ст. 70 КПК 1960 р. право накласти на свідка за неявку в судове засідання без поважних причин грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Судді також не реагують належним чином на випадки невиконання винесених ними постанов про привід свідків, потерпілих, недоставку підсудних, які тримаються під вартою, неявку без поважних причин в судове засідання захисників, прокурорів.

1.2. Неявка учасників провадження (свідків, потерпілих) та невиконання постанов про їх примусовий привід

Однією із вагомих причин затримок у розгляді кримінальних справ (проваджень), по яких обвинувачені тримаються під вартою понад 6 місяців, є неявка у судові засідання свідків та/або потерпілих та невиконання постанов суду про примусовий привід учасників провадження (свідків, потерпілих). Крім цього, органи внутрішніх справ у більшості випадків не повідомляють суди про здійснення розшукових дій щодо осіб, стосовно яких судом застосовано привід.

Найбільш поширеною причиною відкладення розгляду справи є неявка у судове засідання свідків, що значною мірою перешкоджає своєчасному розгляду справ. Відповідно до ст. 292 КПК 1960 р. у випадку неявки викликаних свідків суд вислуховує думку учасників процесу про можливість розгляду справи і виносить ухвалу (постанову) про подальший розгляд справи або відкладення її розгляду. При цьому суд вживає заходів щодо примусового приводу свідків.

У всіх без винятку областях це найбільш поширена причина відкладення судового розгляду. Найчастіше не з'являються до суду свідки та потерпілі в багатоепізодних справах з великою кількістю обвинувачених та інших учасників судового розгляду. При цьому під час розгляду кримінальних справ судам слід з'ясовувати причини неявки в судове засідання потерпілих та свідків. Показання зазначених осіб і підсудних, отримані під час проведення досудового слідства, можуть оголошуватись лише у випадках, передбачених статтями 301, 306 КПК 1960 р. Оголошення показань свідка, який не викликався до суду, є недопустимим. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 70 та ч. 3 ст. 72 КПК 1960 р. привід через органи внутрішніх справ здійснюється в тому разі, коли свідок чи потерпілий не з'явився без поважної причини. Водночас суди не завжди з'ясовують причини неявки в судове засідання свідків та потерпілих і не вживають заходів, передбачених статтями 70, 72 КПК 1960 р. (привід, накладення на свідка грошового стягнення), не часто вирішують питання про відповідальність цих осіб за прояв неповаги до суду (ст. 185-3 КУпАП ).

Трапляються випадки нераціонального використання суддями процесуальних можливостей для оптимального в часі розгляду справи. Зокрема, судді лише іноді використовували передбачену ст. 292-1 КПК 1960 р. можливість при відкладенні розгляду справи допитати свідків, експертів, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, які з'явилися у судове засідання.

Одним із найбільш проблемних питань у цьому контексті є бездіяльність органів внутрішніх справ, що полягає у невиконанні постанов про привід органами МВС (у багатьох випадках таких постанов суд виносить більше 10). Як правило, такі постанови не виконуються, судовий розгляд не забезпечується, а органи МВС не звітують перед судом про проведені заходи щодо виконання постанови про привід. У таких випадках в переважній більшості суди надсилали до органів внутрішніх справ запити, нагадування про виконання постанов про привід, які часто залишалися без відповідей. Лише в окремих випадках суд виносив окремі ухвали щодо вирішення питань бездіяльності органів внутрішніх справ або ж інформував (у формі листів) з цього приводу органи прокуратури.

Так, наприклад, у кримінальній справі по обвинуваченню Б.В. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК (з 05.08.2011 на розгляді в Ужгородському міськрайонному суді) через неявку свідків та потерпілих судові засідання відкладалися 11 разів. Головуючим у цій справі винесено 9 постанов про примусовий привід, і жодну із них не виконано. Таким чином, справа не розглянута, а підсудний, з урахуванням строку тримання під вартою на досудовому слідстві, утримується під вартою понад 2 роки 6 місяців. При цьому осіб, винних у відкладенні судових засідань, жодного разу не було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185-3 КУпАП.

В іншому випадку у кримінальній справі по обвинуваченню Б.Т. (під вартою з 10.04.2011) у вчиненні злочинів, передбачених частинами 2, 3, 5 ст. 191, частинами 1, 2 ст. 366 КК (надійшла на новий розгляд до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 12.01.2012) розгляд справи відкладався 18 разів через неявку свідків та потерпілих та невиконання постанов про їх привід. При цьому суд не вживав додаткових заходів для пришвидшення розгляду справи (не винесено окремих ухвал стосовно невиконання приводів органами МВС).

У Личаківському районному суді м. Львова знаходиться на розгляді кримінальна справа по обвинуваченню Р.Р. та С.Д. за ч. 2 ст. 307 КК (під вартою з 26.03.2011). Справа надійшла до суду після апеляційного розгляду 06.11.2012 та призначена до судового розгляду на 30.11.2012. Розгляд справи відкладено 2 рази у зв'язку з неявкою захисника, через неявку свідків - 10 разів (винесено дві окремі постанови).

У зв'язку з неналежним виконанням або невиконанням органами внутрішніх справ постанов суду про привід з липня 2012 року не розглянута Луцьким міськрайонним судом справа по обвинуваченню П.С. та інших (тримання під вартою) у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 289 КК. Ця справа надійшла до Луцького міськрайонного суду 09.07.2012 після скасування судових рішень Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У зв'язку з етапуванням підсудного з місця відбування покарання справа не розглядалась 3 місяці - до жовтня 2012 року. Після доставки підсудного розгляд справи відкладався 6 разів через неявку свідків і потерпілих та невиконання постанов про примусовий привід, у зв'язку з чим судом було винесено дві окремі постанови. На сьогодні справа не розглянута через неявку потерпілих і свідків, щодо яких не виконано постанову про примусовий привід. Відомостей про дату обрання запобіжного заходу підсудному немає.

В іншому випадку кримінальна справа по обвинуваченню Я.О. (тримання під вартою) за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 152, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК надійшла на розгляд Луцького міськрайонного суду Волинської області 27.07.2012 і знаходиться в провадженні судді по теперішній час. Розгляд справи відкладався 10 разів, із них 5 разів - через неявку свідків і потерпілих, двічі - через заміну захисників за клопотанням підсудного, двічі - через неявку перекладача і захисника. При цьому слід зауважити, що в деяких випадках справа суддею відкладалась на досить тривалий термін. Так, 13.11.2012 судове засідання було відкладено на місяць у зв'язку з викликом перекладача та застосуванням примусового заходу до свідків і потерпілих. В судовому засіданні 13.12.2012 справа була відкладена на 10.01.2013 у зв'язку із застосуванням примусового заходу до свідків і потерпілих, а потім з аналогічних мотивів - на 11.02.2013 та 02.04.2013. Таким чином, кримінальна справа по обвинуваченню Я.О. знаходиться в провадженні суду понад 1 рік, постанова про привід не виконана.