Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження

3.1. Особисте зобов'язання

1) Особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом, що полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені ст. 194 КПК.

2) З проведеного узагальнення вбачається, що в цілому слідчі судді, застосовуючи запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, дотримувались вимог закону, що стосуються його застосування.

Водночас існують випадки, коли застосовуючи особисте зобов'язання, слідчі судді в ухвалах не зазначають конкретні обов'язки, які передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, що покладаються на підозрюваного, не зазначають строк на який покладено їх виконання.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 23.01.2013 апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, скасовано ухвалу слідчого судді про застосування щодо П. особистого зобов'язання, а клопотання слідчого задоволено. Застосовано до П. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Підставою для скасування ухвали слідчого судді стало те, що слідчим суддею при винесенні рішення не враховано наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК. Про наявність таких ризиків, як зазначила колегія суддів, свідчить те, що П. підозрюється у вчиненні 20.10.2012 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров'я) та у вчиненні 01.01.2013 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження). Слідчим суддею не враховано наявність та систематичність кримінальних правопорушень, вчинених П. в стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про його стійку злочинну спрямованість та існування ймовірності продовження ним злочинної діяльності.

Крім того, при обранні П. запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання слідчим суддею в порушення вимог ст. 179 КПК, не було покладено на підозрюваного зобов'язання виконувати покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК.

В ухвалі слідчого судді Старовижівського районного суду Волинської області відсутні вказівки про те, на який строк покладено на підозрюваних обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК.

3) Трапляються випадки, коли слідчими суддями відмовляється в задоволенні клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання з підстав, що не передбачені КПК.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.05.2013 було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ Індустріального РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про застосування до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КПК, запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання. Підставою прийняття слідчим суддею такого рішення був висновок про те, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, у вчиненні якого особа підозрюється, тяжкості такого кримінального правопорушення, а також особи підозрюваного, запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання є занадто м'яким і не зможе запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам.

4) У випадку неявки підозрюваного для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання слід враховувати, якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому КПК порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення відповідно до ч. 1 ст. 139 КПК. На підставі ч. 2 ст. 139 КПК до підозрюваного може бути застосовано привід. Таким чином, згідно з ч. 2 ст. 140 КПК слідчий суддя уповноважений здійснити привід, постановивши відповідну ухвалу.

3.2. Особиста порука

1) Особиста порука, як визначено у ст. 180 КПК, полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

2) Підставами відмов у застосуванні до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді особистої поруки було недоведення слідчим (прокурором) під час розгляду клопотання наявності обставин, передбачених ст. 194 КПК, а також недоведеність слідчим (прокурором) наявності у кримінальному провадженні ризиків, визначених ст. 177 КПК.

Слідчим суддею Пологівського районного суду Запорізької області було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого (прокурора) про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, причина - слідчим (прокурором) було доведено обставини, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, однак не доведено обставини, передбачені п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 194 КПК.

3) Трапляються випадки, коли слідчі судді при застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки призначали поручителем одну особу, переважно матір підозрюваного. При цьому в рішеннях відсутні відомості, що в судовому засіданні досліджувались особисті дані та дані, які характеризують поручителів і свідчать про особливу довіру до них, спроможність забезпечити належну поведінку підозрюваного і виконання покладених на підозрюваного обов'язків. Також у мотивувальних частинах наведених ухвал не зазначено, що поручителі погоджуються з правами і обов'язками, передбаченими ч.ч. 2, 3 ст. 180 КПК, які в судовому засіданні їм зобов'язаний роз'яснити слідчий суддя.

4) Всупереч вимогам КПК в ухвалах про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки слідчі судді в резолютивній частині ухвал зазначають, що така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Натомість КПК не передбачено такого права.

Слідчий суддя Долинського районного суду Івано-Франківської області у резолютивній частині ухвали вказав на можливість її оскарження в апеляційному порядку в 5-денний строк із дня отримання копії ухвали.

Аналогічне порушення було допущено слідчим суддею Бережанського районного суду Тернопільської області.

3.3. Застава

1) Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.

2) Трапляються випадки, коли, порушуючи норми ст. 194 КПК, слідчі судді в ухвалах про застосування запобіжних заходів у вигляді застави не визначали конкретних обов'язків, що покладаються на підозрюваного, а також не зазначали строк, на який їх покладено.

3) Також суперечать положенням ст. 309 КПК ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, в яких зазначається, що такі ухвали може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова, розглянувши клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, у резолютивній частині ухвали вказав на можливість її оскарження в апеляційному порядку в 5-денний строк із дня отримання копії ухвали.

Аналогічне порушення було допущено слідчим суддею Свердловського міського суду Луганської області.

4) Поряд із цим, трапляються випадки і недотримання слідчими суддями процесуального порядку обрання такого запобіжного заходу як застава.

Слідчим суддею Рожищенського районного суду Волинської області задоволено клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо В., підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. Розмір застави визначено у сумі 23000 грн., а також покладено на підозрюваного певні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК. Проте у своїй ухвалі слідчий суддя не вказав строк, на який ці обов'язки покладено, а також не зазначив та не роз'яснив вимоги ч. 6 ст. 182 КПК і те, що невиконання вказаних дій у встановлений строк є підставою для розгляду питання про обрання щодо підозрюваного іншого запобіжного заходу.

5) Також під час розгляду клопотань слідчих про обрання запобіжного заходу у вигляді застави не всі слідчі судді під час розгляду таких клопотань з'ясовують існування можливості внесення підозрюваним чи заставодавцем застави у розмірі, вказаному в клопотанні слідчого, а також думку сторони захисту щодо розміру застави.

6) Підставами для відмови у задоволенні клопотання слідчого (прокурора) про обрання запобіжного заходу у вигляді застави слідчі судді визначали недоведеність обставин, що свідчать про існування ризиків, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, та обставин, які є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Ухвалою слідчого судді Комсомольського районного суду м. Херсона від 21.01.2013 відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про обрання Ч., підозрюваному у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК запобіжного заходу у вигляді застави. Обґрунтовуючи своє рішення, слідчий суддя вказав, що згідно із клопотанням застосування такого запобіжного заходу як застава необхідне для позбавлення можливості підозрюваного приховати заставне майно від можливої його конфіскації, незаконно впливати на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Відповідно до ст. 177 КПК запобіжні заходи не застосовуються з метою запобігти приховати "заставне" майно, оскільки КПК визначає для цього інші заходи забезпечення кримінального провадження. Слідчим не було доведено, що підозрюваний має важелі впливу на свідків, яких має намір допитати слідчий. Доводи слідчого, що підозрюваний буде "перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином", не були конкретизовані, підозрюваний постійно проживає у Херсонській області, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей. Враховуючи всі докази, надані слідчим, слідчий суддя прийшов до висновку, що слідчим та прокурором не було доведено наявність ризиків, зазначених у клопотанні.

З урахуванням викладених обставин, слідчий суддя вирішив, що до підозрюваного необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

Також слідчим суддею Луцького міськрайонного суду відмовлено в обранні запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 57350 грн. щодо підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК, оскільки відсутні об'єктивні відомості про існування обставин, які можуть свідчити про ухиляння підозрюваної від слідства та суду, а також відсутні дані, що менш суворий запобіжний захід, ніж застава, не може забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваної.

7) При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави слідчим суддям потрібно керуватись положенням ч. 6 ст. 194 КПК, згідно із якою обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного на строк не більше двох місяців. Водночас у разі необхідності цей строк може бути продовжено за клопотанням лише прокурора в порядку, визначеному у ст. 199 КПК.

КПК не передбачає можливості звернення із окремим клопотанням про продовження строків виконання обов'язків, а тому за необхідності продовження цього строку звернення до слідчого судді оформляються клопотанням про продовження строків дії запобіжного заходу.

8) Механізм внесення, повернення та звернення у дохід держави коштів у разі застосування запобіжного заходу у вигляді застави регулюється Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 року № 27)).

Цим Порядком врегульовано питання внесення застави на депозитний рахунок суду, який обрав запобіжний захід, та строк внесення (не пізніше 5-ти днів з дня постановлення ухвали).

Підтвердженням внесення коштів на депозитний рахунок суду є платіжний документ з відміткою банку про виконання, який надається слідчому, прокурору або суду, який здійснює кримінальне провадження.

3.4. Домашній арешт

1) Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

2) За результатами аналізу ухвал про відмову в задоволенні поданих клопотань цієї категорії встановлено, що основними підставами, з яких слідчими суддями приймалися такі рішення, було встановлення в ході розгляду клопотання недоведеності прокурором наявності обставин, передбачених п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 194 КПК, і перш за все недоведеності наявності у кримінальному провадженні ризиків, визначених ст. 177 КПК.

3) Проведене узагальнення засвідчило, що при застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як домашній арешт слідчі судді загалом дотримуються вимог КПК. Водночас мають місце порушення слідчими суддями норм КПК, що стало підставою для скасування судових рішень:

а) недоведеність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення та наявності ризиків, передбачених у ст. 177 КПК;

Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя, задовольняючи клопотання слідчого СВ Комунарського РВ ЗМУ ГУ МВС України в Запорізькій області про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо Г., підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, мотивував своє рішення тим, що прокурором доведено всі обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК, Г. раніше притягався до кримінальної відповідальності за скоєння аналогічного злочину, стосовно підозрюваного виносилась постанова про розшук, Г. не мешкає за місцем своєї реєстрації.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31.05.2013 скасовано ухвалу слідчого судді, оскільки надані слідчим і прокурором докази не доводять наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним Г. кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 4 ст. 296 КК. Слідчий суддя при вирішенні питання про наявність ризиків, посилаючись при цьому на те, що підозрюваний був у розшуку, не взяв до уваги ухвалу суду апеляційної інстанції від 08.05.2013, в якій ризик щодо переховування Г. від органу досудового розслідування визнаний таким, що спростовується матеріалами судової справи та кримінального провадження. Крім того, приймаючи рішення про задоволення клопотання слідчого та застосування відносно Г. запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суддя в порушення вимог ст. 178 КПК не взяв до уваги похилий вік підозрюваного, відсутність судимостей, його соціальні зв'язки у вигляді родини, двох малолітніх дітей, а також те, що підозрюваний є єдиним годувальником у родині.

За таких обставин колегія суддів постановила нову ухвалу, якою відмовила в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та обрала щодо Г. запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

Слідчий суддя Михайлівського районного суду Запорізької області, відмовляючи в задоволенні клопотання слідчого Михайлівського РВ ГУ МВС України в Запорізькій області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо Б., мотивував своє рішення тим, що відсутня обґрунтована підозра у скоєнні Б. кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 03.07.2013 скасовано ухвалу слідчого судді, оскільки слідчий суддя, приймаючи рішення, не врахував вимоги ст. 177 КПК, не прийняв до уваги зазначені в клопотанні слідчого обставини щодо обґрунтованої підозри Б. у скоєнні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та наведені доводи на підтвердження можливості переховування підозрюваного від органів досудового слідства та суду. Слідчим суддею не було враховано дані про особу Б., який не працює, схильний до зловживання спиртними напоями тощо. Колегія суддів постановила нову ухвалу, якою частково задовольнила клопотання слідчого та застосувала щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 18 днів, зі строком дії ухвали до 21.07.2013.

б) в ухвалах слідчих суддів не завжди зазначається адреса житла, яке забороняється залишати підозрюваному;

Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.06.2013 задоволено клопотання слідчого Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області, обрано щодо С. запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк до 04.08.2013.

При постановленні цієї ухвали вимоги ч. 3 ст. 196 КПК слідчим суддею дотримано не було. Зокрема, в ухвалі не зазначено точну адресу житла, яке забороняється залишати підозрюваному.

Згадане стало підставою для скасування ухвали слідчого судді апеляційним судом.

в) в ухвалах слідчих суддів не завжди визначається період, у який підозрюваному забороняється залишати житло;

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, відмовляючи в задоволенні клопотання слідчого СВ Шевченківського РВ ЗМУ ГУ МВС України в Запорізькій області про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обираючи запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів щодо К., підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, мотивував своє рішення тим, що підозрюваний порушив підписку про невиїзд, без повідомлення слідчого змінив місце свого проживання, на неодноразові виклики слідчого для проведення слідчих дій не прибував і, усвідомлюючи суворість покарання, намагався сховатися від слідства і суду, тим самим перешкодити провадженню по справі, однак беручи до уваги наявність у підозрюваного двох неповнолітніх дітей та його щире каяття, слідчий суддя вважає за доцільне застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31.05.2013 скасовано рішення судді, оскільки в порушення вимог ч. 3 ст. 196 КПК слідчий суддя у своїй ухвалі не зазначив, які обов'язки покладає на підозрюваного, в резолютивній частині ухвали не зазначив адресу житла, яке підозрюваному забороняється залишати, та не визначив період, у який підозрюваному забороняється залишати житло.

г) в ухвалах слідчих суддів про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, у порушення ч. 4 ст. 196 КПК, не завжди визначається дата закінчення її дії;

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси до підозрюваного застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Було визначено адресу, обов'язки, які покладаються на підозрюваного, строк дії ухвали. Однак слідчим суддею не вказано дату закінчення застосованого запобіжного заходу.

4) При розгляді аналізованої категорії клопотань слідчим суддям необхідно враховувати, що у ч. 5 ст. 181 КПК словосполучення "житло цієї особи" охоплює випадки, коли підозрюваний, обвинувачений: 1) є власником (співвласником) такого житла; 2) зареєстрований у такому житлі; 3) постійно або тимчасово проживає у такому житлі без реєстрації тощо.

При цьому правильною є практика слідчих суддів, які застосовують цей запобіжний захід у згаданих випадках, з'ясувавши при цьому думку власника житла (якщо він відомий) та оцінивши усі обставини в сукупності, у тому числі: міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання; наявність у нього родини і утриманців тощо.

3.5. Тримання під вартою

1) Відповідно до ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у ч. 2 ст. 183 КПК та розширеному тлумаченню не підлягає.

2) Результати узагальнення свідчать, що слідчі судді у переважній більшості дотримуються вимог ч. 3 ст. 183 КПК та обґрунтовано обирають розмір застави при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Херсона від 03.07.2013 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо Б., підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК строком на 60 діб із моменту затримання, тобто до 31.08.2013. Визначено розмір застави в сумі 91760 грн.

В апеляційній скарзі представник потерпілого Р. - адвокат Ж. просив цю ухвалу в частині визначення розміру застави змінити та обрати щодо Б. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК, посилаючись на те, що Б. підозрюється у вчиненні двох тяжких злочинів, один з яких, передбачений ч. 4 ст. 296 КК, був вчинений із погрозою застосування насильства; раніше ухилявся від органів досудового розслідування, тому визначення застави сприятиме його подальшому ухиленню від органів досудового слідства, приховуванню або знищенню автомобіля "Хонда Акорд", яким він незаконно заволодів.

Колегія суддів, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зазначила, що не визначати розмір застави у випадках, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК, є правом, а не обов'язком слідчого судді, тому законних підстав для зміни ухвали колегія суддів не вбачає. Застава визначена слідчим суддею в максимальному розмірі з урахуванням положень п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК.

3) Водночас трапляються випадки порушення слідчими суддями вимог ч. 3 ст. 183 КПК, що призводить до скасування судових рішень.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17.01.2013 скасовано ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Херсона від 09.01.2013, якою задоволено клопотання слідчого про обрання щодо підозрюваного М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Колегія суддів вказала на те, що при винесенні ухвали слідчий суддя обґрунтовано прийняв рішення про застосування щодо М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але безпідставно не визначив розмір застави відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 183 КПК. Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК ухвалу слідчого судді скасовано, постановлено нову ухвалу, визначено розмір застави із зазначенням обов'язків передбачених ст. 194 КПК.

Також прикладом невірного застосування цієї норми закону є ухвала слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.04.2013, якою за клопотанням слідчого СВ Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області К. від 26.04.2013 (погодженого з прокурором прокуратури Черкаського району) обрано щодо З. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, терміном 60 днів.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 27.05.2013 зазначену ухвалу слідчого судді скасовано, а по справі постановлено нову ухвалу, якою задоволено клопотання слідчого та застосовано до підозрюваного З. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 24.06.2013. З метою забезпечення виконання підозрюваним процесуальних рішень визначено розмір застави в розмірі шістдесяти розмірів мінімальної заробітної плати, що складає 68820 грн. та зобов'язано дотримуватися певних процесуальних обов'язків.

На думку колегії суддів, слідчим суддею встановлено та достатньо повно і переконливо наведено в ухвалі наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які дають всі підставі вважати, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного З.

При цьому, ним вірно враховано те, що З. підозрюється у вчиненні тяжкого злочину в сфері обігу наркотичних засобів (ч. 2 ст. 307 КК), за який передбачене покарання виключно у вигляді позбавлення волі від 6 до 10 років та який був скоєний ним в період не знятої та не погашеної у встановленому законом порядку судимості, з корисливих мотивів. Його дії, як і сам З. як особа, представляють підвищену суспільну небезпеку, а тому є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, З. може залишити місце проживання, ухилитися від слідства, і суду, намагатися вплинути на осіб, які проводять розслідування у справі, і суд, перешкоджаючи встановленню істини по справі з метою зменшити або уникнути взагалі відповідальності за скоєне; вчиняти інші протиправні діяння, зокрема здобувати собі як ніде не працююча особа матеріальні засоби для існування, через що застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

Разом із тим слідчий суддя в порушення вимог ч. 3 ст. 183 КПК, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу відносно З. у вигляді тримання під вартою не визначив розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом.

4) За результатами аналізу судової практики встановлено, що трапляються випадки визначення розміру застави, який об'єктивно не був достатнім для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК, або ж визначали розмір застави всупереч загальним правилам, визначеним у ч. 5 ст. 182 КПК, як необґрунтовано збільшуючи розмір застави, так і зменшуючи її.

5) Згідно ч. 4 ст. 183 КПК при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Трапляються випадки, коли апеляційними судами скасовувались ухвали слідчих суддів з підстав необґрунтованості визначення розміру застави при наявності підстав, визначених ч. 4 ст. 183 КПК.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 10.04.2013 скасовано ухвалу слідчого судді Перевальского районного суду Луганської області від 03.04.2013, якою було обрано Б. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та водночас на підставі ч. 3 ст. 183 КПК визначено розмір застави у розмірі 20000 грн. з покладанням у разі внесення застави на Б. певних обов'язків. Апеляційний суд Луганської області обрав Б. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави та взяв його під варту негайно в залі апеляційного суду. В цій справі слідчий суддя з врахуванням конкретних обставин (викрадення трьох неповнолітніх осіб за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насилля, здійснюване протягом тривалого часу; наявність загрози незаконного впливу на потерпілого, свідків) не обґрунтував, чому він не застосовує надане законом право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні. Недотримання слідчим суддею наведених вимог стало підставою для скасування ухвали.

6) Застосування слідчим суддею запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачає обов'язок слідчого судді визначити в ухвалі розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК. Визначення розміру застави у такому випадку здійснюється у порядку визначеному ст. 182 КПК.

Оскарження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в частині визначення розміру застави не можна визначати як оскарження запобіжного заходу у вигляді застави. Тому апеляційні суди повинні приймати такі скарги до розгляду як оскарження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

7) Розмір застави відповідно до ст. 183 КПК встановлюється за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Водночас це питання не вирішується при розгляді клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Розмір застави у такому випадку залишається незмінним.

8) Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного під час досудового розслідування не повинен перевищувати: шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості, та дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Слідчий суддя зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дату закінчення її дії в межах строку, встановленого ст. 197 КПК.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою слідчий суддя не повинен виходити за межі строку досудового розслідування.

У ході аналізу ухвал даної категорії було виявлено порушення зазначеного положення.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.05.2013 продовжено строк тримання під вартою М., підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296; ч. 1 ст. 121 КК, до десяти місяців.

Не погоджуючись із рішенням слідчого судді, захисником підозрюваного було подано апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 30.05.2013, ухвалу слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.05.2013, скасовано та постановлено нову, якою продовжено строк тримання під вартою в межах строку досудового розслідування.

Колегією суддів встановлено, що постановою заступника Генерального прокурора строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні було продовжено до 9 місяців, а слідчий суддя, постановляючи ухвалу, вийшов за його межі, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 197 КПК.

9) Трапляються випадки, коли слідчі судді, обираючи щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не визначають в ухвалі дату закінчення її дії, а зазначають лише загальний строк дії ухвали, що призводить до винесення суддями додаткових ухвал за клопотаннями ДПтС України щодо визначення дати закінчення дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що не передбачено КПК.

В ухвалі слідчого судді Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04.06.2013 про обрання підозрюваному за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК К. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зазначено дату закінчення дії ухвали, а на підставі клопотання начальника Чернівецького слідчого ізолятора ДПтС України 14.06.2013 слідчим суддею винесено додаткову ухвалу, якою визначено дату закінчення дії ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

10) Поширеною помилкою, яку слідчі судді допускали, застосовуючи до підозрюваних запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, було обґрунтування прийняття такого рішення виключно тяжкістю покарання, яке могло бути призначене підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення без належного з'ясування наявності у кримінальному правопорушенні хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК.

Слідчий суддя Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області за клопотанням слідчого застосував до В., підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Однак в ухвалі не наведено жодного ризику, передбаченого ст. 177 КПК. Слідчий суддя обмежився лише загальним формулюванням - "прокурором доведено ризики, передбачені ст. 177 КПК". Крім того, в ухвалі не зазначено причини, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК, через які не визначено розмір застави. В резолютивній частині ухвали визначено строк тримання під вартою - 2 місяці, тоді як в законі цей строк обчислюється у днях (не більше 60 днів), до того ж вказано лише початкову дату, з якої має обчислюватися строк.

11) Досить часто у клопотаннях про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим, прокурором не зазначається точна інформація щодо даних про особу, стосовно якої подається таке клопотання (невірна адреса місця перебування, помилкові дані про прізвище, ім'я та по батькові тощо), не розкриваються обставини та не підтверджуються факти необхідності застосування до осіб запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; трапляються непоодинокі випадки, коли до клопотання не долучаються копії матеріалів кримінального провадження, які мають істотне значення під час розгляду клопотання і можуть суттєво вплинути на висновки слідчого судді, що є перешкодою для повного, всебічного та об'єктивного розгляду таких клопотань. Окрему проблему становить подання слідчими та прокурорами клопотання про обрання запобіжного заходу, в якому чітко не зазначено дати затримання особи, оголошення у розшук або попереднього тримання такої особи під вартою / застосування до особи іншого запобіжного заходу; не засвідчено копії доданих до клопотання документів; відсутній витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчиненого особою кримінального правопорушення, що стає суттєвою перешкодою у обчисленні строків та вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри та оцінки наявних ризиків.

Тому слідчим суддям необхідно ретельно перевіряти інформацію, яка надається слідчими (прокурорами) щодо застосування запобіжних заходів. При цьому у разі виявлення зловживань із боку слідчого (прокурора) вживати передбачених законодавством заходів реагування.

12) КПК не передбачає механізму зупинення розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді з підстав направлення обвинувального акта в суд першої інстанції. Тому при існуванні таких випадків суд апеляційної інстанції зобов'язаний розглянути скаргу та постановити ухвалу в порядку, визначеному КПК, з урахуванням тієї обставини, що кримінальне провадження направлене з обвинувальним актом в суд першої інстанції.

13) Слідчим суддям при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати вимоги ч. 3 ст. 183 КПК. Тому застосовуючи такий запобіжний захід, наприклад, щодо особи, яка вже відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, необхідно виконувати вимоги ч. 3 ст. 183 КПК, а саме визначати розмір застави. Зазначимо, що обов'язок визначити розмір застави при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не містить виключень (окрім ч. 4 ст. 183 КПК). Такі дії слідчого судді є обов'язковими в інших подібних випадках.

14) Слідчим суддям необхідно враховувати, що клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання підозрюваного, обвинуваченого про зміну запобіжного заходу не можуть розглядатися слідчим суддею суду першої інстанції в одному провадженні, оскільки такий порядок не передбачено КПК. Під час розгляду кожного із цих клопотань слідчий суддя має самостійний предмет для вирішення, що передбачає обов'язкове з'ясування позицій сторін кримінального провадження. Під час розгляду клопотання про продовження застосування запобіжного заходу слідчий суддя приймає рішення про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання.

У випадку відмови ухвала діє до закінчення строку її дії. Разом із тим, розглядаючи клопотання підозрюваного, обвинуваченого про зміну запобіжного заходу, слідчий суддя з'ясовує питання про його зміну та відповідно скасовує запобіжний захід або відмовляє у задоволенні клопотання.

15) У випадку надходження клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та одночасно клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу обов'язок щодо надання копій клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність затримання, встановлений ч. 2 ст. 184 КПК, має бути виконано одразу ж після проведення такого затримання. Саме ж клопотання про застосування запобіжного заходу повинно перебувати у слідчого судді до моменту виконання ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, обвинуваченого або до закінчення строку дії цієї ухвали.

16) Строк тримання під вартою обраховується з моменту затримання особи. Враховуючи те, що продовження строку тримання під вартою здійснюється в порядку КПК, то при такому продовженні враховуються вимоги щодо сукупного строку тримання під вартою, встановлені в ч. 3 ст. 197 КПК. Тому, наприклад, при надходженні клопотання про продовження строку тримання під вартою особи, яка перебуває під вартою понад півтора роки, у задоволенні такого клопотання має бути відмовлено.

17) Відповідно до п. 3 ч. 7 ст. 42 КПК на підозрюваного покладається обов'язок підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. Згідно зі ст. 22 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та обов'язків. Тому у випадку, якщо підозрюваний, який тримається під вартою при розгляді клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, продовження тримання під вартою або допиту свідка, порушує порядок у судовому засіданні чи не реагує на зауваження, слідчий суддя має право видалити його із зали судового засідання.

3.6. Затримання особи

1) Відповідно до ст. 187 КПК слідчий суддя, суд після одержання клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває на свободі, призначає дату судового засідання і здійснює судовий виклик.

Якщо слідчий, прокурор подав разом із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, слідчий суддя, суд приймає рішення згідно зі ст. 189 КПК.

У разі неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про існування поважних причин, що перешкоджають його своєчасному прибуттю, слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про привід підозрюваного, обвинуваченого, якщо він не з'явився для розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту чи тримання під вартою, або ухвалу про дозвіл на його затримання з метою приводу, якщо ухвала про привід не була виконана.

В цілому приймаючи рішення про задоволення клопотання щодо застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді затримання слідчі судді дотримувалися вимог КПК.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Херсона від 16.01.2013 надано дозвіл на затримання М., підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що в судові засідання М. не з'являється з невідомих причин.

2) Відповідно до ст. 209 КПК особа є затримана з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатись поряд із уповноваженою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Тому відлік 60 годин, протягом яких затримана особа повинна бути доставлена до суду, необхідно відраховувати з моменту фактичного затримання особи, а не з години, яка зафіксована у протоколі. Слідчий суддя, встановивши порушення зазначеної норми, зобов'язаний вжити заходів, передбачених чинним законодавством. При цьому необхідно враховувати, що відповідно до ч. 5 ст. 208 КПК про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому а також надсилається прокурору.

3) Клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу має відповідати вимогам ст. 188 КПК і бути розглянуто слідчим суддею, судом негайно після одержання цього клопотання в закритому судовому засіданні за участю прокурора ( ч.ч. 1, 2, 3 ст. 189 КПК).

За результатами аналізу судової практики встановлено існування випадків недотримання слідчими суддями зазначених правил.

Слідчим суддею Кривоозерського районного суду Миколаївської області клопотання слідчого СВ Кривоозерського РВ УМВС України в Миколаївській області про затримання підозрюваного Ш. з метою приводу розглянуто у відкритому судовому засіданні.

4) Згідно із вимогами ч. 4 ст. 189 КПК слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що: 1) підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування чи суду; 2) одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у ст. 177 КПК.

Слідчі судді не завжди дотримуються зазначених вимог.

Слідчий суддя Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області розглянув клопотання слідчого СВ Первомайського МВ УМВС України в Миколаївській області про дозвіл на затримання підозрюваного Р. з метою приводу його до суду для участі в розгляді клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Задовольняючи це клопотання, слідчий суддя послався на наявність обґрунтованої підозри, а також на те, що підозрюваний раніше засуджений вироком Центрального районного суду м. Сімферополя до покарання у вигляді позбавлення волі та перебуває під вартою. Таким чином, як вбачається зі змісту ухвали, підозрюваний Р. не переховувався від органів досудового розслідування чи суду, а перебуваючи в місцях позбавлення волі та одержавши відомості про звернення слідчого до суду із клопотанням про застосування до нього запобіжного заходу, добровільно не міг з'явитися до суду. Тому підстав для задоволення клопотання слідчого про затримання підозрюваного з метою його приводу в суд у слідчого судді відповідно ст. 189 КПК не було.

5) Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу має відповідати вимогам ст. 190 КПК. Зокрема, згідно із ч. 2 ст. 190 КПК в ухвалі про дозвіл на затримання з метою приводу вказуються прізвище, ім'я, по-батькові, адреса і телефон прокурора або слідчого, за клопотанням якого постановлена ухвала. Однак зазначені вимоги КПК при постановленні слідчими суддями ухвал не завжди виконуються.

6) Підставами для відмови в наданні дозволів на затримання слідчі судді визначали відсутність достатніх доказів, якими обґрунтовувалися клопотання.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Херсона від 29.01.2013 відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо Л., підозрюваного за ч. 5 ст. 191 КК. Обґрунтовуючи свої висновки, слідчий суддя послався на те, що доводи прокурора і слідчого не містять достатніх доказів переховування підозрюваного від органів досудового розслідування, переховування обґрунтовується тільки неперевіреними рапортами оперативних співробітників міліції та слідчих, зокрема, не опитані з питання передачі повістки секретар С., юрист підприємства, який згідно із рапортом сповістив про лікування підозрюваного, взагалі відсутні дані про виклик його з місця проживання та реєстрації, не допитані з цього приводу члени сім'ї та сусіди, не з'ясовано звідки підозрюваний дзвонив слідчому прокуратури, а також не доведено факт перебування підозрюваного у міжнародному розшуку, про що йдеться у клопотанні.

Результати узагальнення судової практики свідчать, що при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, слідчими суддями враховуються як загальні вимоги, які стосуються таких заходів, так і спеціальні вимоги щодо окремих їх різновидів, закріплені у КПК. Також розглядаючи клопотання про застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження, слідчі судді звертають увагу на те, що відповідні клопотання мають не лише за формою і складовими відповідати вимогам закону, але й бути належним чином обґрунтованими.

Проте часто не обґрунтованими є не лише клопотання слідчих, прокурорів, але і ухвали слідчих суддів як про задоволення клопотань, так і про відмову у їх задоволенні. У таких ухвалах слідчі судді, ґрунтуючись на клопотаннях слідчих, зазначають, що особа, яка звернулась із відповідним клопотанням, довела існування усіх передбачених законом підстав, які є необхідними для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, але належним чином не мотивують їх фактичними обставинами кримінального провадження. Такі ж випадки є характерними і для ухвал про відмову у задоволенні клопотань, коли слідчі судді, не мотивуючи свого рішення фактичними обставинами, вказують на необґрунтованість відповідного клопотання.

Крім того, у випадках, коли КПК не регулює або неоднозначно регулює питання кримінального провадження, трапляється неоднакове застосування законодавства при їх вирішенні.

При застосуванні положень КПК слід враховувати, що кожен із інститутів, який у ньому закріплений, несе у собі певну мету, яка і відрізняє його від іншого інституту цієї галузі права. Зважаючи на наведене, підміна окремих процесуальних дій одного процесуального інституту процесуальними діями іншого такого інституту суперечить завданням кримінального провадження.

Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження підготовлено суддями судової палати у кримінальних справах ВССУ С. Г. Дембовським, В.В. Наставним, Р.І. Сахном, Т.Я. Широян, начальником управління правової роботи апарату ВССУ Р.Ш. Бабанли.

Інформацію про узагальнення заслухано та обговорено на засіданні пленуму ВССУ, яке відбулось 7 лютого 2014 року.