Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (укр/рос)

Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань науки і культури, яка зібралася в Парижі з 15 жовтня до 3 листопада 2001 року на свою 31-шу сесію;

визнаючи важливе значення підводної культурної спадщини як складової частини культурної спадщини людства й особливо важливого елемента історії народів і націй, а також відносин між ними, що стосуються їхньої спільної спадщини;

усвідомлюючи важливість охорони й збереження підводної культурної спадщини, а також той факт, що відповідальність за це несуть усі держави;

відмічаючи зростаючий суспільний інтерес до підводної культурної спадщини й цінність, що надає їй громадськість;

будучи переконана у важливості досліджень, інформації й просвіти для охорони й збереження підводної культурної спадщини;

будучи переконана в тому, що громадськість вправі користуватися тими можливостями, що надає для освіти й дозвілля відповідальний і нешкідливий доступ до підводної культурної спадщині in situ, а просвіта громадськості сприяє зростанню інформованості про цю спадщину, оцінці її значення та її охороні;

усвідомлюючи загрозу, яку становить для підводної культурної спадщини несанкціонована діяльність, спрямована на неї, і необхідність посилення заходів для запобігання такої діяльності;

усвідомлюючи необхідність реагувати відповідним чином на можливий негативний вплив на підводну культурну спадщину правомірної діяльності, яка може випадково впливати на неї;

будучи глибоко стурбована зростаючою комерційною експлуатацією підводної культурної спадщини й особливо певними видами діяльності, метою яких є продаж, придбання або бартер об'єктів підводної культурної спадщини;

усвідомлюючи доступність високих технологій, які розширюють можливості виявлення підводної культурної спадщини й доступу до неї;

вважаючи, що співробітництво держав, міжнародних організацій, наукових закладів, професійних об'єднань, археологів, водолазів, інших заінтересованих сторін і громадськості в цілому є необхідним для охорони підводної культурної спадщини;

беручи до уваги, що обстеження, розкопки й охорона підводної культурної спадщини потребують наявності й застосування спеціальних наукових методів і використання відповідної технології й устаткування, а також високого ступеня фахової спеціалізації, що все разом вказує на необхідність уніфікованих керівних критеріїв;

усвідомлюючи необхідність кодифікації й прогресивного розвитку норм, що стосуються охорони й збереження підводної культурної спадщини відповідно до міжнародного права й практики, у тому числі Конвенції ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону й недопущення незаконного ввозу, вивозу й передачі права власності на культурні цінності від 14 листопада 1970 року, Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної й природної спадщини від 16 листопада 1972 року, а також Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 року;

будучи прихильна до підвищення ефективності заходів на міжнародному, регіональному та національному рівнях для зберігання in situ або, якщо це необхідно для наукових цілей або з метою охорони, для обережного видобування підводної культурної спадщини;

вирішивши на своїй двадцять дев'ятій сесії, що це питання стане предметом міжнародної конвенції;

приймає цю Конвенцію 2 листопада 2001 року.

Для цілей цієї Конвенції:

1. a) "Підводна культурна спадщина" означає всі сліди людського існування, які мають культурний, історичний або археологічний характер і частково або цілком, періодично або постійно знаходяться під водою протягом не менше 100 років, як-от:

i) об'єкти, споруди, будинки, артефакти й людські останки разом з їхнім археологічним і природним оточенням;

ii) судна, літальні апарати, інші транспортні засоби чи будь-які їхні частини, їхній вантаж або інший вміст, разом із їхнім археологічним і природним оточенням; та

iii) предмети доісторичного характеру.

b) Трубопроводи й кабелі, прокладені по дну моря, не вважаються підводною культурною спадщиною.

c) Інші установки, що не є трубопроводами або кабелями, що розміщені на дні моря й продовжують використовуватися, не вважаються підводною культурною спадщиною.

2. a) "Держави-учасниці" означає держави, що погодилися на обов'язковість для них цієї Конвенції й для яких ця Конвенція є чинною.

b) Ця Конвенція застосовується mutatis mutandis до територій, зазначених у підпункті "b" пункту 2 статті 26, які стають учасницями цієї Конвенції відповідно до умов, встановлених у зазначеному пункті, і такою мірою під терміном "держави-учасниці" розуміються ці території.

3. "ЮНЕСКО" означає Організацію Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

4. "Генеральний директор" означає Генерального директора ЮНЕСКО.

5. "Район" означає дно морів й океанів та його надра за межами національної юрисдикції.

6. "Діяльність, спрямована на підводну культурну спадщину", означає діяльність, основним об'єктом якої є підводна культурна спадщина і яка прямо або опосередковано може порушити фізичний стан підводної культурної спадщини або може іншим чином завдати їй шкоди.

7. "Діяльність, що може випадково впливати на підводну культурну спадщину" означає діяльність, основним об'єктом або одним з об'єктів якої не є підводна культурна спадщина, але яка проте може порушити фізичний стан підводної культурної спадщини або іншим чином завдати їй шкоди.

8. "Державні судна й літальні апарати" означає військові кораблі й інші судна або літальні апарати, які належали державі або експлуатувалися нею й використовувалися тоді, коли вони затонули, тільки для урядових некомерційних цілей і які ідентифіковані як такі й відповідають визначенню підводної культурної спадщини.

9. "Правила" означає Правила, що стосуються діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, зазначені в статті 33 цієї Конвенції.

1. Метою цієї Конвенції є забезпечення й зміцнення охорони підводної культурної спадщини.

2. Держави-учасниці співробітничають у справі охорони підводної культурної спадщини.

3. Держави-учасниці зберігають підводну культурну спадщину на благо людства відповідно до положень цієї Конвенції.

4. Держави-учасниці, залежно від обставин окремо або спільно, вживають відповідно до цієї Конвенції й міжнародного права всіх належних заходів, необхідні для охорони підводної культурної спадщини, використовуючи для цього найкращі засоби, які є в їхньому розпорядженні і які можна практично застосовувати залежно від своїх можливостей.

5. До отримання дозволу на будь-яку діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, або до початку здійснення такої діяльності як пріоритетний варіант розглядається можливість зберігання підводної культурної спадщини in situ.

6. Видобута підводна культурна спадщина передається на зберігання, консервується й управління нею здійснюється в такий спосіб, який забезпечує її довгострокове зберігання.

7. Підводна культурна спадщина не повинна експлуатуватися для комерційних цілей.

8. Відповідно до практики держав і міжнародного права, у тому числі Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права, ніщо в цій Конвенції не повинно тлумачитися як таке, що змінює норми міжнародного права й практику держав, які належать до суверенного імунітету, а також права будь-якої держави стосовно її державних суден і літальних апаратів.

9. Держави-учасниці забезпечують належну повагу до всіх людських останків, що знаходяться в морських водах.

10. Заохочується відповідальний і нешкідливий доступ з метою спостереження або документування in situ підводної культурної спадщини з метою інформування громадськості про спадщину, усвідомлення цінності й охорони спадщини, за винятком випадків, коли такий доступ не є сумісним з її охороною й управлінням.

11. Ніякий акт або дія, здійснювані на основі цієї Конвенції, не створюють підстав правопретензій, заперечування, відстоювання будь-яких претензій щодо національного суверенітету або юрисдикції.

Ніщо в цій Конвенції не завдає шкоди правам, юрисдикції й обов'язкам держав щодо міжнародного права, у тому числі Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права. Тлумачення й застосування цієї Конвенції здійснюються в контексті й відповідно до міжнародного права, у тому числі Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права.

Будь-яка діяльність щодо підводної культурної спадщини, до якої застосована ця Конвенція, не підпадає під дію правил рятування або правил, що стосуються скарбів, за винятком випадків, коли така діяльність:

a) дозволена компетентними органами влади; та

b) цілком відповідає цій Конвенції; та

c) забезпечує в разі будь-якого видобування підводної культурної спадщини її максимальну охорону.

Кожна держава-учасниця використовує найкращі засоби, які є в її розпорядженні і які можна практично застосовувати для відвернення або пом'якшення будь-яких можливих несприятливих наслідків діяльності, яка підпадає під її юрисдикцію й може випадково впливати на підводну культурну спадщину.

1. Заохочується укладення державами-учасницями двосторонніх, регіональних або інших багатосторонніх угод або розвиток існуючих угод з метою збереження підводної культурної спадщини. Всі такі угоди повинні повністю відповідати положенням цієї Конвенції й не послабляти її універсального характеру. Держави можуть у таких угодах приймати норми й правила, що забезпечують більшу охорону підводної культурної спадщини, ніж норми й правила, встановлені в цій Конвенції.

2. Сторони таких двосторонніх, регіональних або інших багатосторонніх угод можуть запрошувати приєднатися до зазначених угод держави, що мають зв'язок із цією підводною культурною спадщиною, який піддається перевірці, особливо зв'язок культурного, історичного або археологічного характеру.

3. Ця Конвенція не змінює прав й обов'язків держав-учасниць, які випливають з двосторонніх, регіональних або інших багатосторонніх угод, укладених до її прийняття, й особливо таких угод, які відповідають цілям цієї Конвенції та стосуються охорони затонулих суден.

1. Держави-учасниці на здійснення свого суверенітету мають виключне право регулювати й дозволяти діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, у своїх внутрішніх водах, архіпелажних водах і територіальному морі.

2. Без шкоди для інших міжнародних угод і норм міжнародного права щодо охорони підводної культурної спадщини держави-учасниці вимагають, щоб Правила, які стосуються діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, застосовувалися в їхніх внутрішніх водах, архіпелажних водах і територіальному морі.

3. У своїх архіпелажних водах і територіальному морі, на здійснення свого суверенітету й визнаючи загальноприйняту міжнародну практику, держави-учасниці, з метою співробітництва щодо найбільш ефективних способів охорони державних суден і літальних апаратів, інформують про виявлення державного судна або літального апарата, що піддається ідентифікації, державу прапора, яка є учасницею цієї Конвенції, і, у відповідних випадках, інші держави, що мають зв'язок, який піддається перевірці, з таким об'єктом, особливо зв'язок культурного, історичного або археологічного характеру.

Без шкоди для статей 9 й 10 та на додаток до них, а також відповідно до пункту 2 статті 303 Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права держави-учасниці у своїх прилеглих зонах, можуть регулювати й дозволяти діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину. При цьому вони вимагають застосування Правил.

1. Усі держави-учасниці відповідають за охорону підводної культурної спадщини у виключній економічній зоні та на континентальному шельфі відповідно до цієї Конвенції.

Відповідно:

a) держава-учасниця вимагає, щоб у випадках, коли її громадянин або судно під її прапором виявляє підводну культурну спадщину або має намір здійснювати діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, розташовану у виключній економічній зоні або на континентальному шельфі цієї держави, громадянин або капітан судна інформував її про таке виявлення або таку діяльність;

b) у виключній економічній зоні або на континентальному шельфі іншої держави-учасниці:

i) держави-учасниці вимагають, щоб громадянин або капітан судна інформував їх і згадану іншу державу-учасницю про таке виявлення або таку діяльність;

ii) як альтернативний варіант держава-учасниця вимагає, щоб громадянин або капітан судна інформував її про таке виявлення або діяльність, і забезпечує швидку й ефективну передачу цієї інформації всім іншим державам-учасницям.

2. При передачі на зберігання акта про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання держава-учасниця заявляє про спосіб передачі інформації відповідно до підпункту "b" пункту 1 цієї статті.

3. Держава-учасниця повідомляє Генеральному директору про факти виявлення або діяльності, про які вона була проінформована відповідно до пункту 1 цієї статті.

4. Генеральний директор невідкладно надає всім державам-учасницям будь-яку інформацію, отриману ним відповідно до пункту 3 цієї статті.

5. Будь-яка держава-учасниця може заявити державі-учасниці, у виключній економічній зоні або на континентальному шельфі якої знаходиться підводна культурна спадщина, про свою заінтересованість в участі в консультаціях щодо шляхів забезпечення ефективної охорони цієї підводної культурної спадщини. Така заява повинна ґрунтуватися на зв'язку, із цією підводною культурною спадщиною, який піддається перевірці, особливо зв'язку культурного, історичного або археологічного характеру.

1. Дозвіл на діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, розташовану у виключній економічній зоні або на континентальному шельфі, не може надаватися інакше, ніж відповідно до положень цієї статті.

2. Держава-учасниця, у виключній економічній зоні або на континентальному шельфі якої знаходиться підводна культурна спадщина, має право забороняти або дозволяти будь-яку діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, для недопущення порушення її суверенних прав або юрисдикції, встановлених міжнародним правом, у тому числі Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права.

3. У разі виявлення у виключній економічній зоні або на континентальному шельфі держави-учасниці підводної культурної спадщини або якщо є намір здійснювати там діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, ця держава-учасниця:

a) консультується з усіма іншими державами-учасницями, що заявили про свою заінтересованість відповідно до пункту 5 статті 9, щодо шляхів забезпечення найбільш ефективної охорони підводної культурної спадщини;

b) координує такі консультації як "координуюча держава", якщо тільки вона не заявляє чітко про своє небажання робити це; у цьому випадку держави-учасниці, що заявили про свою заінтересованість відповідно до пункту 5 статті 9, призначають координуючу державу.

4. Без шкоди для обов'язку всіх держав-учасниць охороняти підводну культурну спадщину шляхом усіх практично здійсненних заходів, що вживаються згідно з міжнародним правом для запобігання будь-якій безпосередній небезпеці, яка загрожує підводній культурній спадщині, у тому числі мародерству, координуюча держава може вживати усіх практично здійсненних заходів та (або) надавати усі необхідні дозволи відповідно до цієї Конвенції, у разі потреби до консультацій, з метою відвернення будь-якої безпосередньої небезпеки, яка загрожує підводній культурній спадщині внаслідок діяльності людини чи будь-яких інших причин, у тому числі мародерства. При прийнятті таких заходів може бути запитане сприяння інших держав-учасниць.

5. Координуюча держава:

a) здійснює заходи охорони, погоджені державами, що беруть участь у консультаціях, у тому числі координуючою державою, якщо тільки держави, які беруть участь у консультаціях, у тому числі координуюча держава, не домовляться про те, що ці заходи здійснює інша держава-учасниця;

b) видає всі необхідні дозволи таких погоджених заходів відповідно до Правил, якщо тільки держави, які беруть участь у консультаціях, у тому числі координуюча держава, не домовляться про те, що такі дозволи надає інша держава-учасниця;.

c) може здійснювати будь-які необхідні попередні дослідження щодо підводної культурної спадщини й надає всі необхідні для цього дозволи й негайно інформує про результати Генерального директора, який у свою чергу негайно надає таку інформацію іншим державам-учасницям.

6. Координуючи консультації, вживаючи заходів, здійснюючи попередні дослідження та (або) надаючи дозволи відповідно до цієї статті, координуюча держава діє від імені всіх держав-учасниць у цілому, а не у своїх власних інтересах. Будь-яка з перерахованих вище дій не є сама по собі підставою для претензій на будь-які преференційні або юрисдикційні права, не передбачені міжнародним правом, у тому числі Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права.

7. За винятком випадків, передбачених положеннями пунктів 2 й 4 цієї статті, ніяка діяльність, спрямована на державне судно або літальний апарат, не може здійснюватися без згоди держави прапора й співробітництва координуючої держави.

1. Держави-учасниці несуть відповідальність за охорону підводної культурної спадщини в Районі відповідно до цієї Конвенції й статті 149 Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права. Відповідно, у випадках, коли громадянин держави-учасниці або судно під її прапором виявляє підводну культурну спадщину або має намір здійснювати діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, розташовану в Районі, ця держава-учасниця вимагає, щоб громадянин або капітан судна інформував її про таке виявлення або діяльність.

2. Держави-учасниці повідомляють Генеральному директору й Генеральному секретарю Міжнародного органу з морського дна про виявлення або діяльність, про які вони були проінформовані.

3. Генеральний директор негайно надає всім державам-учасницям будь-яку таку інформацію, отриману від держав-учасниць.

4. Будь-яка держава-учасниця може заявити Генеральному директору про свою заінтересованість в участі в консультаціях щодо шляхів забезпечення ефективної охорони цієї підводної культурної спадщини. Така заява повинна ґрунтуватися на зв'язку з відповідною підводною культурною спадщиною, який піддається перевірці, причому особлива увага повинна приділятися преференційним правам держав культурного, історичного або археологічного походження.

1. Дозвіл на діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, розташовану в Районі, не може надаватися інакше, чим відповідно до положень цієї статті.

2. Генеральний директор запрошує всі держави-учасниці, що заявили відповідно до пункту 4 статті 11 про свою заінтересованість, провести консультації щодо найбільш ефективних способів охорони підводної культурної спадщини й призначити державу-учасницю, що буде координувати такі консультації як "координуюча держава". Генеральний директор запрошує також взяти участь у таких консультаціях Міжнародний орган з морського дна.

3. Всі держави-учасниці можуть вживати усіх практично здійсненних заходів відповідно до цієї Конвенції, у разі потреби до консультацій, з метою відвернення будь-якої безпосередньої небезпеки, яка загрожує підводній культурній спадщині внаслідок діяльності людини або будь-яких інших причин, у тому числі мародерства.

4. Координуюча держава:

a) здійснює заходи охорони, погоджені державами, що беруть участь у консультаціях, у тому числі координуючою державою, якщо тільки держави, які беруть участь у консультаціях, у тому числі координуюча держава, не домовляться, що ці заходи здійснює інша держава-учасниця; і

b) надає всі необхідні дозволи щодо таких погоджених заходів відповідно до цієї Конвенції, якщо тільки держави, що беруть участь у консультаціях, у тому числі координуюча держава, не домовляться про те, що такі дозволи надає інша держава-учасниця.

5. Координуюча держава може здійснювати будь-які необхідні попередні дослідження щодо підводної культурної спадщини й надає всі необхідні для цього дозволи й негайно інформує про результати Генерального директора, який у свою чергу негайно надає таку інформацію іншим державам-учасницям.

6. Координуючи консультації, вживаючи заходів, здійснюючи попередні дослідження та (або) надаючи дозволи відповідно до цієї статті, координуюча держава діє на благо всього людства, від імені всіх держав-учасниць. Особлива увага приділяється преференційним правам щодо такої підводної культурної спадщини держав культурного, історичного або археологічного походження.

7. Ніяка держава-учасниця не здійснює й не дозволяє діяльності, спрямованої на державне судно або літальний апарат у Районі, без згоди держави прапора.

Військові кораблі та інші державні судна або військові літальні апарати, які володіють суверенним імунітетом, використовуються для некомерційних цілей, функціонують у звичайному для них режимі та не займаються діяльністю, спрямованою на підводну культурну спадщину, не зобов'язані повідомляти про виявлення підводної культурної спадщини, як це передбачено статтями 9, 10, 11 та 12 цієї Конвенції. Водночас держави-учасниці шляхом вжиття належних заходів, що не зачіпають експлуатації або експлуатаційних можливостей своїх військових кораблів й інших державних суден або військових літальних апаратів, які володіють суверенним імунітетом і використовуються для некомерційних цілей, забезпечують дотримання ними настільки, наскільки це є розумним і практично здійсненним, положень статей 9, 10, 11 та 12 цієї Конвенції.

Держави-учасниці вживають заходів щодо запобігання ввозу на їхню територію підводної культурної спадщини, яка була незаконно експортована та (або) видобута з порушенням цієї Конвенції, торгових операцій з нею або володіння такою спадщиною.

Держави-учасниці вживають заходів для заборони використання своєї території, у тому числі морських портів, а також штучних островів, установок і споруд, що знаходяться під їхньою виключною юрисдикцією або контролем, для цілей сприяння будь-якій діяльності, спрямованій на підводну культурну спадщину, здійснюваній з порушенням цієї Конвенції.

Держави-учасниці вживають усіх практично здійсненних заходів для недопущення будь-якої діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину й здійснюваної з порушенням цієї Конвенції, з боку своїх громадян і суден під своїм прапором.

1. Кожна держава-учасниця встановлює санкції за порушення заходів, вжитих нею на виконання цієї Конвенції.

2. Санкції, які застосовуються щодо порушень, повинні бути адекватні за суворістю покарання, з тим щоб ефективно забезпечувати дотримання положень цієї Конвенції, запобігати порушенням, де б вони не відбувалися, і позбавляти порушників вигод, які вони отримують внаслідок їхньої протиправної діяльності.

3. Держави-учасниці співробітничають у забезпеченні застосування санкцій, встановлених відповідно до цієї статті.

1. Кожна держава-учасниця вживає заходів щодо вилучення на своїй території підводної культурної спадщини, видобутої з порушенням цієї Конвенції.

2. Кожна держава-учасниця веде облік, охороняє й уживає всіх розумних заходів для забезпечення стабільного стану підводної культурної спадщини, вилученої відповідно до цієї Конвенції.

3. Кожна держава-учасниця повідомляє про будь-яке вилучення підводної культурної спадщини, здійснене нею відповідно до цієї Конвенції, Генерального директора й будь-яку іншу державу, яка має зв'язок з такою підводною культурною спадщиною, який піддається перевірці, особливо зв'язок культурного, історичного або археологічного характеру.

4. Держава-учасниця, яка вилучила підводну культурну спадщину, забезпечує розпорядження нею з метою суспільної користі з урахуванням необхідності її збереження й вивчення; необхідності відновлення як єдиного цілого розосереджених колекцій; необхідності забезпечення доступу громадськості до цієї спадщини, демонстрації її на виставках, використання її з метою просвіти; а також з урахуванням інтересів будь-якої держави, яка має зв'язок, з такою підводною культурною спадщиною, який піддається перевірці, особливо зв'язок культурного, історичного або археологічного характеру.

1. Держави-учасниці співробітничають і сприяють одна одній в охороні й управлінні підводною культурною спадщиною відповідно до цієї Конвенції, у тому числі, де це практично можливо, співробітництво з питань дослідження, розкопок, документування, забезпечення схоронності, вивчення та показу публіці такої спадщини.

2. Настільки, наскільки це сумісно із цілями цієї Конвенції, кожна держава-учасниця зобов'язується обмінюватися з іншими державами-учасницями інформацією стосовно підводної культурної спадщини, у тому числі інформацією про виявлення цієї спадщини, її місцезнаходження, розкопки або видобування з порушенням положень цієї Конвенції або з порушенням інших норм міжнародного права; про відповідну наукову методологію й технологію, а також про розробку правових норм, застосовних до такої спадщини.

3. Інформація, якою обмінюються між собою держави-учасниці або ЮНЕСКО й держави-учасниці щодо виявлення або місцезнаходження підводної культурної спадщини, настільки, наскільки це сумісно з їхнім національним законодавством, має конфіденційний характер і доступна тільки компетентним відомствам держав-учасниць, оскільки розголошення такої інформації може становити небезпеку або створювати ризик для цілей охорони такої підводної культурної спадщини.

4. Кожна держава-учасниця вживає всіх практично здійсненних заходів для поширення інформації, у тому числі, якщо це можливо, за допомогою відповідних міжнародних баз даних, про підводну культурну спадщину, розкопки або видобування якої були здійснені з порушенням цієї Конвенції або з порушенням інших норм міжнародного права.

Кожна держава-учасниця вживає всіх практично здійсненних заходів для забезпечення більш широкої поінформованості громадськості щодо цінності й значущості підводної культурної спадщини, а також важливості її охорони відповідно до цієї Конвенції.

Держави-учасниці співробітничають у підготовці спеціалістів у галузі підводної археології, у розробці методів консервації підводної культурної спадщини і, на погоджених умовах, у передачі технологій, що стосуються підводної культурної спадщини.

1. Для забезпечення належного виконання цієї Конвенції держави-учасниці створюють компетентні відомства або у відповідних випадках посилюють існуючі відомства з метою створення, підтримання й відновлення реєстру підводної культурної спадщини, її ефективної охорони, консервації, показу публіці й управління нею, а також для дослідницьких й освітніх цілей.

2. Держави-учасниці повідомляють Генеральному директору назву й адресу своїх компетентних відомств, які займаються питаннями підводної культурної спадщини.

1. Генеральний директор скликає Нараду держав-учасниць протягом одного року після набрання чинності цією Конвенцією й після цього не менше одного разу на два роки. На вимогу більшості держав-учасниць Генеральний директор скликає позачергову Нараду держав-учасниць.

2. Нарада держав-учасниць визначає свої функції й обов'язки.

3. Нарада держав-учасниць приймає свої Правила процедури.

4. Нарада держав-учасниць може створити Консультативний науково-технічний орган, який складається з експертів, призначених державами-учасницями з належним врахуванням принципу справедливого географічного розподілу й бажаного співвідношення в ньому чоловіків і жінок.

5. Консультативний науково-технічний орган надає відповідне сприяння Нараді держав-учасниць у наукових і технічних питаннях, пов'язаних із застосуванням Правил.

1. Генеральний директор забезпечує секретаріатське обслуговування Конвенції.

2. До обов'язків Секретаріату належать:

a) організація Нарад держав-учасниць, як це передбачено пунктом 1 статті 23; і

b) сприяння державам-учасницям у виконанні рішень Нарад держав-учасниць.

1. Будь-який спір між двома чи більше державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції підлягає врегулюванню шляхом переговорів у дусі доброї волі або іншими мирними засобами за власним вибором держав-учасниць.

2. Якщо протягом розумного періоду спір не вдасться вирішити за допомогою переговорів, він може за згодою заінтересованих держав-учасниць бути переданий ЮНЕСКО, яка виступає як посередник.

3. За відсутності посередництва, або якщо за наявності посередництвом спір не вирішено, положення про вирішення спорів, передбачені Частиною XV Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права, застосовуються mutatis mutandis щодо будь-якого спору між державами - учасницями цієї Конвенції стосовно тлумачення або застосування цієї Конвенції незалежно від того, чи є вони учасницями Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права.

4. Будь-яка процедура, обрана державами - учасницями цієї Конвенції та Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права відповідно до її статті 287, застосовується для вирішення спорів відповідно до цієї статті, якщо тільки держава-учасниця під час ратифікації, прийняття, схвалення цієї Конвенції або приєднання до неї чи будь-коли після цього не обере для вирішення спорів, що виникають у зв'язку із цією Конвенцією, іншу процедуру відповідно до статті 287.

5. Держава - учасниця цієї Конвенції, що не є учасницею Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права, під час ратифікації, прийняття, схвалення цієї Конвенції або приєднання до неї чи будь-коли після цього може відповідно до цієї статті вибрати шляхом письмової заяви один або декілька засобів, передбачених у пункті 1 статті 287 Конвенції Організації Об'єднаннях Націй з морського права, для цілей вирішення спорів. Стаття 287 застосовується до такої заяви, а також до будь-якого спору, в якому така держава є стороною і який не охоплюється чинною заявою. Для цілей погоджувальної процедури й арбітражу відповідно до додатків V й VII Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права така держава має право призначити посередників й арбітрів, які включаються до списків, згаданих у статті 2 Додатка V й у статті 2 Додатка VII, для вирішення спорів, що виникають у зв'язку із цією Конвенцією.

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню державами - членами ЮНЕСКО.

2. До цієї Конвенції можуть приєднатися:

a) держави, які не є членами ЮНЕСКО, але є членами Організації Об'єднаних Націй або будь-якої спеціалізованої установи системи Організації Об'єднаних Націй або Міжнародного агентства з атомної енергії, а також держави - учасниці Статуту Міжнародного Суду й будь-яка інша держава, що отримає від Генеральної конференції ЮНЕСКО запрошення приєднатися до цієї Конвенції;

b) території, які мають повне внутрішнє самоврядування, що визнаються як такі Організацією Об'єднаних Націй, але не досягли повної незалежності відповідно до резолюції 1514 (XV) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, і які володіють компетенцією в питаннях, що регулюються цією Конвенцією, у тому числі компетенцією щодо укладання договорів, які стосуються таких питань.

3. Ратифікаційні грамоти або акти про прийняття, схвалення або приєднання здаються на зберігання Генеральному директору, який є депозитарієм.

Ця Конвенція набирає чинності через три місяця з дня здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або акта, згаданих у статті 26, але лише стосовно двадцяти держав або територій, що здали на зберігання свої ратифікаційні грамоти або акти про прийняття, схвалення або приєднання. Для будь-якої іншої держави або території вона набирає чинності через три місяці з дня здачі на зберігання цією державою або територією ратифікаційної грамоти або акта про прийняття, схвалення або приєднання.

Під час ратифікації, прийняття, схвалення цієї Конвенції або приєднання до неї чи будь-коли після цього будь-яка держава або територія може заявити про застосування Правил до внутрішніх неморських вод.

Під час ратифікації, прийняття, схвалення цієї Конвенції або приєднання до неї будь-яка держава або територія може зробити заяву депозитарію про те, що ця Конвенція не застосовується до певних ділянок її території, внутрішніх вод, архіпелажних вод або територіального моря, надаючи при цьому обґрунтування подібної заяви. Така держава настільки, наскільки це практично здійсненно, і в можливо короткі строки сприяє створенню умов, що дозволяють поширити дію цієї Конвенції на ділянки, згадані в її заяві, і після досягнення цього відкликає свою заяву цілком або частково.

За винятком випадку, передбаченого в статті 29, до цієї Конвенції не можуть робитися ніякі застереження.

1. Держава-учасниця може шляхом надіслання письмового повідомлення на ім'я Генерального директора запропонувати зміни до цієї Конвенції. Генеральний директор розсилає таке повідомлення всім державам-учасницям. Якщо протягом шести місяців з дати поширення такого повідомлення не менше половини держав-учасниць дадуть позитивну відповідь на це прохання, Генеральний директор подає цю пропозицію наступній Нараді держав-учасниць для обговорення й можливого прийняття.

2. Зміни приймаються більшістю у дві третини присутніх і тих, що беруть участь у голосуванні, держав-учасниць.

3. Зміни до цієї Конвенції після їхнього прийняття підлягають ратифікації або прийняттю, схваленню чи приєднанню державами-учасницями.

4. Зміни набирають чинності, але лише щодо держав-учасниць, що ратифікували, прийняли або схвалили такі зміни або приєдналися до них, через три місяці з дня здачі на зберігання ратифікаційних грамот або актів, згаданих у пункті 3 цієї статті, двома третинами держав-учасниць. Згодом для кожної держави або території, що ратифікувала, прийняла, схвалила зміну або приєдналася до неї, зміна набирає чинності через три місяці з дня здачі на зберігання цією державою-учасницею ратифікаційної грамоти або акта про прийняття, схвалення або приєднання.

5. Держава або територія, що стала учасницею цієї Конвенції після набрання чинності змінами відповідно до пункту 4 цієї статті, якщо тільки вона не заявляє про інший намір, вважається

a) учасницею цієї Конвенції з такими змінами; та

b) учасницею Конвенції без зміни стосовно будь-якої держави-учасниці, для якої така зміна не є обов'язковою.

1. Будь-яка держава-учасниця може шляхом надіслання письмового повідомлення на ім'я Генерального директора денонсувати цю Конвенцію.

2. Денонсація набирає чинності через дванадцять місяців після дати отримання повідомлення, якщо в повідомленні не зазначається пізніший строк.

3. Денонсація жодним чином не зачіпає обов'язку будь-якої держави-учасниці виконувати будь-яке зобов'язання, що міститься в цій Конвенції, і є для неї чинним відповідно до міжнародного права незалежно від цієї Конвенції.

Правила, що додаються до цієї Конвенції, становлять її невід'ємну частину і, якщо чітко не передбачено інше, посилання на цю Конвенцію є посиланням і на Правила.

Відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй ця Конвенція реєструється в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй на прохання Генерального директора.

Ця Конвенція укладена англійською, арабською, іспанською китайською, російською та французькою мовами, причому всі шість текстів мають однакову силу.

Пріоритетним варіантом охорони підводної культурної спадщини вважається можливість її зберігання in situ. Відповідно, дозволи на діяльність, спрямовану на підводну культурну спадщину, надаються в такий спосіб, який відповідає завданням охорони цієї спадщини, і за умови дотримання цієї вимоги ця діяльність може бути дозволена з метою значного сприяння охороні або внеску в розширення знань про підводну культурну спадщину чи підвищення її значущості.

Комерційна експлуатація підводної культурної спадщини з метою торгівлі або спекуляції або її безповоротне розосередження докорінно несумісні з охороною й належним управлінням підводною культурною спадщиною. Підводна культурна спадщина не є предметом торгівлі, купівлі, продажу чи бартеру як товар, що має комерційну цінність.

Це правило не може тлумачитися як таке, що забороняє:

a) надання послуг фахових археологів або інших необхідних послуг, характер і мета яких цілком відповідають цій Конвенції і які здійснюються на підставі дозволу компетентних відомств;

b) розміщення на зберігання підводної культурної спадщини, добутої під час дослідницького проекту відповідно до цієї Конвенції, за умови, що таке розташування на зберігання не завдає шкоди науковій або культурній цінності або цілісності видобутих об'єктів і не призводить до їхнього безповоротного розосередження, що воно відповідає положенням правил 33 й 34 та здійснюється на підставі дозволу компетентних відомств.

Діяльність, спрямована на підводну культурну спадщину, не повинна негативно впливати на підводну культурну спадщину більше, ніж це необхідно для цілей проекту.

У ході діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, використовуються методи неруйнівного поводження й обстеження, що є кращими, ніж видобування об'єктів. Якщо розкопки або видобування необхідні з метою наукового вивчення або подальшої охорони підводної культурної спадщини, методи й технологія, які використовуються, повинні бути максимально можливою мірою неруйнівними та сприяти забезпеченню схоронності останків.

Під час здійснення діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, не повинен без необхідності порушуватися спокій людських останків і місць, які є об'єктом поклоніння.

Діяльність, спрямована на підводну культурну спадщину, суворо регламентується, з тим щоб забезпечити належний облік культурної, історичної й археологічної інформації, яка збирається.

Заохочується доступ громадськості до підводної культурної спадщини in situ за винятком випадків, коли такий доступ не є сумісним із завданнями охорони й управління.

Заохочується міжнародне співробітництво в здійсненні діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, з тим щоб сприяти ефективному обміну й використанню знань археологів та інших відповідних спеціалістів.

До початку будь-якої діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, готується проектна документація, що подається компетентним відомствам для отримання дозволу й відповідної експертної оцінки.

Проектна документація включає:

a) оцінку попередніх досліджень або попередньої роботи;

b) виклад змісту проекту і його цілей;

c) методологію й технічні засоби, які підлягають використанню;

d) план фінансування;

e) запланований графік здійснення проекту;

f) склад групи, а також кваліфікацію, обов'язки та досвід кожного члена групи;

g) плани аналітичної й іншої діяльності після закінчення робіт на об'єкті;

h) програму консервації артефактів й об'єкта, яка підлягає розробці в тісному співробітництві з компетентними відомствами;

i) політику управління об'єктом і його утримання в порядку на весь період здійснення проекту;

j) програму документального забезпечення;

k) техніку безпеки;

l) охорону навколишнього середовища;

m) домовленості про співробітництво з музеями та іншими закладами, зокрема науковими;

n) порядок підготовки звітів;

o) передачу на архівне зберігання, у тому числі видобутої підводної культурної спадщини; та

p) план публікацій.

Діяльність, спрямована на підводну культурну спадщину, повинна здійснюватися відповідно до проектної документації, затвердженої компетентними установами.

У разі непередбаченого виявлення або зміни обставин проектна документація переглядається й до неї за згоди компетентних установ вносяться зміни.

У разі крайньої необхідності або при випадковому виявленні з метою охорони підводної культурної спадщини може бути дозволена навіть за відсутності проектної документації діяльність, спрямована на підводну культурну спадщину, у тому числі заходи з консервації або діяльність короткострокового характеру, особливо щодо забезпечення її стабільного стану.

Попередня робота, зазначена в правилі 10a, включає оцінку, яка визначає значущість і ступінь уразливості підводної культурної спадщини й навколишнього природного середовища у зв'язку з можливою шкодою в результаті реалізації запропонованого проекту, а також можливість отримання даних, які відповідали б цілям проекту.

Така оцінка включає також попереднє вивчення доступних історичних та археологічних відомостей, археологічних та екологічних характеристик об'єкта й наслідків будь-якого потенційного втручання з погляду довгострокового зберігання в стабільному стані підводної культурної спадщини, зачепленої діяльністю.

Методологія повинна відповідати цілям проекту, а використовувані технічні засоби повинні мати, по можливості, найменш інтрузивний характер.

За винятком надзвичайних ситуацій, викликаних необхідністю охорони підводної культурної спадщини, завчасно до проведення будь-якої діяльності забезпечується належне фінансування в обсязі, достатньому для здійснення всіх стадій проекту, у тому числі консервації, документування та зберігання видобутих артефактів, а також підготовки та розповсюдження звітів.

Проектна документація містить підтвердження спроможності профінансувати проект аж до його завершення, як, наприклад, фінансова гарантія.

Проектна документація містить план дій на випадок непередбачених обставин, що забезпечує консервацію підводної культурної спадщини й документації, що її стосується, у випадку будь-якого призупинення передбаченого фінансування.

Для того щоб гарантувати здійснення всіх стадій проекту, завчасно до початку будь-якої діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, складається відповідний графік із зазначенням строків консервації, документування й зберігання видобутої підводної культурної спадщини, а також підготовки й розповсюдження звітів.

Проектна документація містить план дій на випадок непередбачених обставин, який забезпечує консервацію підводної культурної спадщини й документації, що її стосується, у разі будь-якого призупинення або припинення проекту.

Діяльність, спрямована на підводну культурну спадщину, здійснюється тільки під керівництвом і контролем, а також за регулярної присутності кваліфікованого фахівця з підводної археології, наукова компетентність якого відповідає проекту.

Усі особи, які входять до складу групи, що здійснює проект, мають кваліфікацію й підтверджену компетентність, які відповідають їхнім функціям у рамках проекту.

Програма консервації передбачає порядок поводження з археологічними об'єктами в ході діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, під час їхнього транспортування й у довгостроковому плані. Консервація здійснюється відповідно до чинних професійних норм.

Програма управління об'єктом передбачає охорону й управління in situ підводною культурною спадщиною під час і після закінчення робіт на об'єкті. Програма включає інформування громадськості, розумні заходи щодо забезпечення стабільності об'єкта, моніторинг і захист від втручання.

Програма документального забезпечення передбачає відповідно до чинних професійних норм археологічної документації, докладне документування, у тому числі звіт про хід здійснення діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину.

Документальне забезпечення включає, як мінімум, докладний опис об'єкта, у тому числі походження підводної культурної спадщини, перенесеної або видобутої під час діяльності, спрямованої на підводну культурну спадщину, польові записи, плани, креслення, перетини, а також фотографії або записи на інших носіях.

Розробляється адекватна техніка безпеки, що відповідає всім застосовним нормативним і професійним вимогам, з метою забезпечення безпеки й здоров'я членів групи, яка здійснює проект, і третіх осіб.

Розробляються заходи для охорони навколишнього середовища, які адекватно забезпечують, щоб дно морів і морські організми не піддавалися невиправданому впливу.

Проміжний і заключний звіти подаються відповідно до графіка, передбаченого проектною документацією, і здаються на зберігання до відповідних публічних архівних служб.

Звіти включають:

a) виклад цілей;

b) перелік використаних методів і технічних засобів;

c) опис досягнутих результатів;

d) основну графічну й фотографічну документацію по всіх фазах діяльності;

e) рекомендації щодо консервації й зберігання об'єкта й будь-якої переміщеної підводної культурної спадщини; та

f) рекомендації щодо майбутньої діяльності.

Питання зберігання проектних архівів погоджуються до початку будь-якої діяльності й включаються до проектної документації.

Проектні архіви, у тому числі будь-яка переміщена підводна культурна спадщина й примірник усієї документації, яка її стосується, зберігаються, наскільки це можливо, в одному місці й у повному обсязі як колекція в такий спосіб, який забезпечує їхню доступність для спеціалістів і громадськості, а також схоронність архіву. Це повинно бути зроблено якнайшвидше й у будь-якому разі не пізніше, ніж через 10 років після завершення проекту, наскільки це може бути сумісно із цілями консервації підводної культурної спадщини.

Управління проектними архівами здійснюється відповідно до міжнародних професійних норм і під керівництвом компетентних відомств.

Просвіта громадськості й надання результатів проекту в популярній формі, коли це можливо, є однією із цілей проекту.

Заключна зведена доповідь з проекту:

a) публікується з урахуванням складності проекту й конфіденційності або делікатного характеру інформації в можливо короткі строки; і

b) здається на зберігання до відповідних публічних архівних служб.

Учинено в м. Париж 6 листопада 2001 року у двох автентичних примірниках за підписом Голови тридцять першої сесії Генеральної конференції й Генерального директора Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури; ці примірники здаються на зберігання в архів Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, а їхні належним чином засвідчені копії надсилаються всім державам і територіям, зазначеним у статті 26, а також Організації Об'єднаних Націй.

Наведений вище текст є дійсним текстом Конвенції, належним чином прийнятої Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури на її тридцять першій сесії, що відбулася в Парижі й закінчилася 3 листопада 2001 року.

На посвідчення чого цю Конвенцію підписали 6 листопада 2001 року