Женевська конвенція про поводження з військовополоненими (укр/рос)

Військовополонені відбувають покарання, до яких вони були засуджені за вироками, що набрали законної сили, у тих самих закладах та в тих самих умовах, що й особи зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні. Ці умови в усіх випадках повинні відповідати вимогам збереження здоров'я та гуманності.

Жінку-військовополонену, якій було винесено такий вирок, тримають в окремому приміщенні під наглядом жіночого персоналу.

У будь-якому випадку військовополонені, засуджені до покарання з позбавленням волі, мають переваги, передбачені статтями 78 та 126 цієї Конвенції. Крім того, вони мають право одержувати й відправляти кореспонденцію, одержувати, принаймні, одну посилку-допомогу на місяць, регулярно перебувати на свіжому повітрі; отримувати необхідну за станом їхнього здоров'я медичну допомогу, а також духовну допомогу, яку вони можуть захотіти отримати. Покарання, які можуть застосуватися до них, повинні відповідати положенням третього абзацу статті 87.

З урахуванням положень третього абзацу цієї статті, сторони конфлікту зобов'язані, відповідно до першого абзацу наступної статті, відправляти на батьківщину тяжко хворих і тяжко поранених військовополонених, незалежно від їхнього звання та їхньої кількості, після того, як стан їхнього здоров'я буде доведено до такого, що дозволить перевезення.

Упродовж бойових дій сторони конфлікту намагаються за сприяння заінтересованих нейтральних держав організувати госпіталізацію в нейтральних країнах хворих та поранених військовополонених, про яких ідеться в другому абзаці наступної статті. Вони можуть, крім того, укладати угоди з метою репатріації або інтернування в нейтральній країні здорових військовополонених, які вже тривалий час перебувають у полоні.

Жодний поранений або хворий військовополонений, придатний для репатріації відповідно до першого абзацу цієї статті, не може бути репатрійований під час бойових дій усупереч його бажанню.

Безпосередній репатріації підлягають:

1. Невиліковні поранені та хворі, розумова чи фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилась.

2. Поранені та хворі, які, на думку лікарів, імовірно, не одужають протягом року, стан яких потребує догляду та розумова чи фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилась.

3. Поранені та хворі, які одужали, але розумова чи фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилася надовго.

У нейтральній країні можуть бути госпіталізовані:

1. Поранені та хворі, одужання яких можна очікувати протягом року з дати поранення або з початку хвороби, якщо лікування в нейтральній країні могло б збільшити перспективи більш достовірного й швидкого одужання.

2. Військовополонені, розумовому або фізичному здоров'ю яких, на думку лікарів, серйозно загрожує дальше перебування в полоні, але госпіталізація яких у нейтральній країні могла б усунути таку загрозу.

Умови, яким військовополонені, госпіталізовані в нейтральній країні, повинні відповідати для отримання дозволу на їхню репатріацію, так само, як і їхній статус, установлюють за домовленістю між відповідними державами. Зазвичай репатріації підлягають госпіталізовані в нейтральній країні військовополонені, які належать до таких категорій:

1. Ті, стан здоров'я яких погіршився настільки, що відповідає умовам, визначеним для безпосередньої репатріації.

2. Ті, розумові чи фізичні можливості яких залишилися, навіть після лікування, значно погіршеними.

Якщо між відповідними сторонами конфлікту немає спеціальних угод про визначення тих випадків інвалідності чи хвороби, наслідком яких є безпосередньо репатріація або госпіталізація в нейтральній країні, такі випадки встановлюються згідно з принципами, викладеними в типовій угоді про безпосередню репатріацію та госпіталізацію в нейтральних країнах поранених та хворих військовополонених, а також у Положенні про змішані медичні комісії, доданому до цієї Конвенції.

Держава, що тримає в полоні, держава, від якої військовополонені залежать, а також нейтральна держава, яку погодили ці дві держави, намагаються укласти угоди, що будуть давати змогу інтернувати військовополонених на території зазначеної нейтральної держави до припинення бойових дій.

На початку бойових дій призначають змішані медичні комісії для огляду поранених та хворих військовополонених і для прийняття всіх необхідних рішень стосовно них. Призначення, обов'язки та діяльність цих комісій повинні відповідати Положенню, доданому до цієї Конвенції.

Однак військовополонені, які, на думку медичних властей держави, що тримає в полоні, є явно тяжкопораненими або тяжкохворими, можуть бути репатрійовані без обов'язкового огляду змішаною медичною комісією.

Крім військовополонених, визначених медичними властями держави, що тримає в полоні, право на огляд змішаною медичною комісією, передбаченою в попередній статті, мають поранені або хворі військовополонені, які належать до категорій, перелік яких наведено нижче:

1. Поранені та хворі, рекомендовані терапевтом чи хірургом, який є їхнім співвітчизником або громадянином держави, що є стороною конфлікту й союзницею держави, від якої залежать зазначені військовополонені, і який виконує свої обов'язки в таборі.

2. Поранені та хворі, рекомендовані представником військовополонених.

3. Поранені та хворі, рекомендовані державою, від якої вони залежать, або організацією, яку належним чином визнає зазначена держава і яка надає допомогу військовополоненим.

Однак військовополонені, які не належать до жодної з трьох зазначених вище категорій, можуть бути оглянуті змішаною медичною комісією, але тільки після того, як будуть оглянуті особи, що належать до зазначених категорій.

Терапевт або хірург, що є співвітчизниками військовополонених, які з'являються для огляду змішаною медичною комісією, а також їхній представник мають право бути присутніми під час цього огляду.

Військовополонені - жертви нещасних випадків, якщо ушкодження не завдано самому собі умисно, користуються положеннями цієї Конвенції стосовно репатріації чи госпіталізації в нейтральній країні.

Жодний військовополонений, на якого накладено дисциплінарне стягнення і який є прийнятним для репатріації чи госпіталізації в нейтральній країні, не може бути затриманий на тій підставі, що він не відбув цього стягнення.

Військовополонені, яких тримають під вартою у зв'язку із судовим переслідуванням або засудженням і які підлягають репатріації або госпіталізації в нейтральній країні, за згодою держави, що тримає в полоні можуть бути репатрійовані або госпіталізовані до закінчення судового процесу або завершення покарання.

Сторони конфлікту повідомляють одна одній прізвища тих, кого будуть тримати під вартою до закінчення судового процесу або завершення покарання.

Витрати на репатріацію військовополонених або перевезення їх до нейтральної країни починаючи з кордону держави, що тримає в полоні, бере на себе держава, від якої ці військовополонені залежать.

Жодна репатрійована особа не може бути використана на дійсній військовій службі.

Військовополонених звільняють і репатріюють без зволікання після закінчення бойових дій.

За відсутності умов із цього питання в будь-якій угоді, укладеній сторонами конфлікту для припинення бойових дій, або за відсутності такої угоди кожна з держав, що тримають у полоні, самостійно складає та без зволікання виконує план репатріації відповідно до принципу, викладеного в попередньому абзаці.

В обох випадках військовополоненим повідомляють про вжиті заходи.

Витрати на репатріацію військовополонених у всіх випадках справедливо розподіляють між державою, що тримає в полоні, та державою, від якої ці військовополонені залежать. Розподіл здійснюють з дотриманням таких принципів:

a) якщо обидві ці держави мають спільний кордон, то витрати на репатріацію військовополонених починаючи з кордону держави, що тримає в полоні, бере на себе держава, від якої ці військовополонені залежать;

b) якщо обидві ці держави не мають спільного кордону, то держава, що тримає в полоні, бере на себе витрати на транспортування військовополонених власною територією до кордону або до самого близького до території держави, від якої ці військовополонені залежать, порту посадки. Відповідні сторони домовляються між собою про справедливий розподіл решти витрат, пов'язаних з репатріацією. Укладення такої угоди в жодному випадку не виправдовує будь-якого зволікання в репатріації військовополонених.

Репатріація здійснюється в умовах, подібних до тих, що встановлені в статтях 46 - 48 цієї Конвенції для переміщення військовополонених, та з урахуванням статті 118 і положень таких абзаців.

Під час репатріації цінні речі, вилучені у військовополонених відповідно до статті 18, та іноземну валюту, яку не було конвертовано у валюту держави, що тримає в полоні, повертають їм. Цінні речі та іноземну валюту, що з будь-яких причин не були повернуті військовополоненим під час їхньої репатріації, передають Інформаційному бюро, зазначеному в статті 122.

Військовополоненим дозволяється взяти із собою особисті речі, будь-яку кореспонденцію та посилки, які надійшли на їхню адресу. Вага такого багажу, якщо цього вимагатимуть обставини репатріації, може бути обмежена тією вагою, яку військовополонений спроможний нормально нести. В усіх випадках кожному військовополоненому дозволяється взяти із собою, принаймні, 25 кг.

Інші особисті речі військовополоненого, якого репатріюють, залишають на зберігання державі, що тримає в полоні, яка пересилає їх військовополоненому відразу після укладення з державою, від якої військовополонений залежить, угоди про умови транспортування та оплату пов'язаних з цим витрат.

Військовополонені, стосовно яких здійснюється кримінальне переслідування за злочин, що переслідується за обвинувальним актом, можуть бути затримані до закінчення суду, а якщо необхідно, то до завершення покарання. Таке саме положення застосовується й до військовополонених, засуджених за злочин, що переслідується за обвинувальним актом.

Сторони конфлікту повідомляють одна одній прізвища будь-яких військовополонених, яких тримають під вартою до закінчення суду або до завершення покарання.

Сторони конфлікту домовляються про створення комісій для розшуку військовополонених, які розосереджені по всій країні, та для забезпечення їхньої репатріації з якомога меншою затримкою.

Заповіти військовополонених складають так, щоб вони відповідали вимогам визнання їх дійсними згідно з вимогами законодавства країни їхнього походження, яка буде вживати заходів для повідомлення цих вимог державі, що тримає в полоні. На прохання військовополоненого та в усіх випадках після їхньої смерті заповіт передають без зволікання державі-покровительці, а одну засвідчену копію надсилають до Центрального агентства у справах військовополонених.

Свідоцтва про смерть, складені за формою, яку наведено в додатку до цієї Конвенції, або засвідчені відповідальним офіцером списки всіх військовополонених, які померли в полоні, якомога швидше передають до Довідкового агентство у справах військовополонених, створеного відповідно до статті 122. Свідоцтва про смерть і засвідчені списки містять усі дані про особу, як це визначено в статті 17, а також про дату й місце смерті, причину смерті, дату й місце поховання та всі дані, необхідні для ідентифікації місця поховання.

Похованню або кремації передує медичний огляд тіла для підтвердження смерті й складання акту, й, за необхідності, для встановлення особи померлого.

Власті, що тримають у полоні, дбають про те, щоб ті військовополонені, які померли в полоні, були поховані гідно, та, якщо це можливо, за обрядами релігії, до якої вони належали, а також про те, щоб місця поховання померлих оберігалися, були доглянуті й позначені так, щоб їх завжди можна було знайти. Якщо це можливо, померлих, які були військовополоненими та яких тримала в полоні одна й та сама держава, ховають в одному місці.

Померлих військовополонених ховають в окремих могилах, якщо непереборні обставини не змушують ховати їх у братській могилі. Тіла піддають кремації лише з нагальних потреб гігієни, з огляду на релігію померлого або згідно з висловленим бажанням померлого стосовно цього. У випадку кремації цей факт зазначається у свідоцтві про смерть разом з поясненням мотивів.

Щоб могили можна було завжди розшукати, усі дані про факти й місця поховання реєструє Служба місць поховання, створена державою, що тримає полоні. Переліки місць поховання та дані про військовополонених, похованих на кладовищах та в інших місцях, передають державі, від якої залежали ці військовополонені. Відповідальність за догляд за могилами та за реєстрацію всіх подальших переміщень тіл покладається на державу, яка контролює цю територію, якщо вона є стороною цієї Конвенції. Ці положення стосуються також праху, який зберігається Службою місць поховання доти, доки не буде вирішено долю цих останків згідно з побажанням батьківщини військовополонених.

З приводу кожного випадку смерті чи тяжкого поранення військовополоненого, які спричинені або стосовно яких є підозра, що вони спричинені вартовим, іншим військовополоненим чи будь-якою іншою особою, а також з приводу кожного випадку смерті з невідомих причин, держава, що тримає в полоні, негайно розпочинає офіційне слідство.

Про це також негайно повідомляють державі-покровительці. Звіт з показаннями свідків, особливо військовополонених, надсилають тій самій державі-покровительці.

Якщо розслідуванням установлено провину однієї чи більш, ніж однієї особи, то держава, що тримає в полоні, уживає всіх необхідних заходів для переслідування судовим порядком винної особи чи винних осіб.

На початку конфлікту й у всіх випадках окупації кожна зі сторін конфлікту засновує офіційне Інформаційне бюро у справах військовополонених, які перебувають під її владою. Нейтральні держави або держави, що не воюють, стосовно яких є припущення, що вони прийняли на своїй території осіб, що належать до однієї з категорій, зазначених у статті 4, стосовно цих осіб уживають таких самих заходів. Відповідна держава стежить за тим, щоб Інформаційне бюро у справах військовополонених мало у своєму розпорядженні необхідні приміщення, обладнання та персонал для забезпечення його ефективної діяльності. Держава має право використовувати військовополонених для роботи й цьому бюро за умов, визначених тією частиною даної Конвенції, яка стосується праці військовополонених.

В якомога коротший строк кожна зі сторін конфлікту передає своєму Інформаційному бюро всі відомості, зазначені в четвертому, п'ятому та шостому абзацах цієї статті, про кожну особу з боку супротивника, яка потрапила до неї в полон та належить до однієї із зазначених у статті 4 категорій. Нейтральні держави або держави, що не воюють, стосовно осіб цих категорій, яких вони прийняли на своїй території, діють так само.

За посередництвом, з одного боку, держав-покровительок, та, з іншого боку, Центрального агентства, зазначеного в статті 123, бюро негайно надсилає в якомога швидший способом ці відомості відповідним державам.

Ця інформація дає можливість швидко поінформувати самих близьких родичів. З урахуванням положень статті 17, інформація повинна включати, наскільки це можливо для Інформаційного бюро, стосовно кожного військовополоненого його прізвище, ім'я, звання, армійський, полковий, особовий чи серійний номер, місце та повну дату народження, зазначення держави, від якої він залежить, ім'я батька, дівоче прізвище матері, ім'я та адресу особи, яку слід поінформувати, а також адресу, на яку можна надіслати кореспонденцію для військовополоненого.

Інформаційне бюро одержує від різних відповідних органів відомості про всі випадки переміщення, звільнення, репатріації, втечі, госпіталізації, смерті й передає такі відомості в порядку, передбаченому вище в третьому абзаці.

Так само регулярно, якщо можливо щотижня, передають відомості про стан здоров'я тяжко поранених або хворих військовополонених.

До обов'язків Інформаційного бюро також входить надання відповідей на всі надіслані йому запити стосовно військовополонених, зокрема тих, які померли в полоні, а також здійснення будь-яких запитів, необхідних для одержання інформації, яку просять надати, якщо бюро її не має.

Усі письмові повідомлення, які робить бюро, скріпляють підписом або печаткою.

Крім того, на Інформаційне бюро покладається обов'язок збирати й передавати відповідним державам усі цінні речі, зокрема кошти в будь-якій валюті, крім валюти держави, що тримає в полоні, а також документи, що мають важливе значення для самих близьких родичів, залишені військовополоненими, яких репатріювали чи звільнили або які втекли чи померли. Такі речі Бюро пересилає в пакетах з печаткою Бюро з доданням документа, в якому точно зазначено детальні відомості про власника речей, а також повний перелік умісту пакета. Інші особисті речі таких військовополонених передають за домовленістю між відповідними сторонами конфлікту.

Центральне агентство у справах військовополонених створюють у нейтральній країні. Міжнародний комітет Червоного Хреста, якщо він уважає це необхідним, пропонує державам організувати таке агентство.

Це агентство призначене для збору інформації, яку воно може одержати приватними чи офіційними каналами про військовополонених, та для передачі її якомога швидше на батьківщину військовополонених або державі, від якої вони залежать. Сторони конфлікту створюють агентству всі умови для здійснення такої передачі.

До Високих Договірних Сторін, зокрема тих, громадяни яких користуються послугами Центрального агентства, звертаються з проханням надавати зазначеному агентству таку фінансову допомогу, якої воно може потребувати.

Зазначені вище положення жодним чином не тлумачаться як такі, що обмежують гуманітарну діяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста й товариств допомоги, зазначених у статті 125.

Національні інформаційні бюро та Центральне довідкове агентство звільняються від оплати поштових зборів та користуються всіма пільгами, передбаченими в статті 74, та, крім того, їм, наскільки це можливо, надають право користуватися телеграфом безоплатно або, принаймні, за значно зниженим тарифами.

З урахуванням заходів, які держави, що тримають військовополонених, можуть уважати необхідними для забезпечення своєї безпеки чи для задоволення інших обґрунтованих потреб, представники релігійних організацій, товариств допомоги чи будь-якої іншої організації, яка допомагає військовополоненим, отримують від зазначених держав для себе та для своїх належним чином акредитованих агентів усі необхідні можливості для відвідування військовополонених, розподілу між ними посилок допомоги та матеріалів будь-якого походження, призначених для релігійних, освітніх чи розважальних цілей, а також для надання їм допомоги в організації дозвілля в межах таборів. Такі товариства чи організації можуть створюватися на території держави, що тримає в полоні, чи в будь-якій іншій країні або мати міжнародний характер.

Держава, що тримає в полоні, може обмежити кількість товариств або організацій, уповноваженим яких дозволено здійснювати діяльність на її території та під її контролем, за умови, однак, що таке обмеження не завадить наданню відповідної допомоги всім військовополоненим.

Особливе становище Міжнародного комітету Червоного Хреста в цій галузі визнають і поважають завжди.

Одразу після передачі військовополоненим призначених для зазначених вище цілей посилок або матеріалів або в самий короткий строк після цього товариству допомоги чи організації, які є відправниками, надсилають окремі розписки на кожне відправлення, підписані представником військовополонених. Водночас адміністративні власті, які відповідають за охорону військовополонених, надають розписки стосовно цих відправлень.

Представникам або вповноваженим держав-покровительок дозволено відвідувати всі місця, де можуть знаходитися військовополонені, зокрема місця інтернування, ув'язнення та праці; вони мають доступ до всіх приміщень, якими користуються військовополонені; їм також дозволено відвідувати місця відправлення, транзиту та прибуття військовополонених, яких переводять з одного місця до іншого. Вони можуть розмовляти з військовополоненими, зокрема з їхніми представниками, особисто або через перекладача.

Представники та делегати держав-покровительок мають повну свободу вибирати місця, які вони бажають відвідати. Тривалість і частота таких відвідувань не обмежуються. Відвідування можуть бути заборонені тільки з причин нагальної воєнної необхідності, і лише як винятковий і тимчасовий захід.

Держава, що тримає в полоні, та держава, від якої залежать військовополонені, можуть домовитися, якщо необхідно, про те, що співвітчизникам цих військовополонених може бути дозволено брати участь у відвіданнях.

Делегати Міжнародного комітету Червоного Хреста мають такі самі привілеї. Документ про призначення цих делегатів подають на затвердження державі, що тримає в полоні військовополонених, яких мають намір відвідати.

Високі Договірні Сторони зобов'язуються як у мирний час, так і під час війни якомога ширше розповсюджувати текст цієї Конвенції у своїх країнах, та, зокрема, включити її вивчення до своїх програм військового та, по можливості, цивільного навчання, щоб її принципи могли стали відомі всім збройним силам та всьому населенню.

Будь-які військові або інші власті, які під час війни беруть на себе відповідальність за військовополонених, повинні мати текст Конвенції та бути спеціально ознайомленими з її положеннями.

Високі Договірні Сторони передають одна одній через Швейцарську Федеральну Раду, а під час воєнних дій - через держави-покровительки, офіційні переклади цієї Конвенції, а також нормативно-правові акти, які вони можуть прийняти для забезпечення її застосування.

Високі Договірні Сторони зобов'язуються приймати будь-які законодавчі акти, необхідні для встановлення ефективних кримінальних покарань для осіб, які вчиняють або віддають накази вчиняти будь-які із серйозних порушень цієї Конвенції, визначених у наступній статті.

Кожна Висока Договірна Сторона зобов'язана розшукувати осіб, обвинувачуваних у тому, що вони вчинили або віддали наказ учинити такі серйозні порушення, та незалежно від їхнього громадянства віддавати їх до свого суду. Вона може також, якщо вважає це за доцільне, передавати їх згідно з положеннями свого законодавства для суду іншій заінтересованій Високій Договірній Стороні за умови, що ця Договірна Сторона зібрала достатньо серйозні докази для порушення справи.

Кожна Висока Договірна Сторона вживає заходів, необхідних для припинення всіх дій, які суперечать положенням цієї Конвенції, але не є серйозними порушеннями, визначеними в наступній статті.

За будь-яких обставин обвинувачені користуються гарантіями стосовно належного судового розгляду й захисту, які не можуть бути менш сприятливими, ніж ті, що передбачені статтею 105 й подальшими статтями цієї Конвенції

Серйозними порушеннями, про які йдеться в попередній статті, є ті, що пов'язані з будь-яким з таких діянь, якщо їх учинено проти осіб або майна, які користуються захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдське поводження, зокрема біологічні експерименти, умисне заподіяння тяжких страждань або серйозного тілесного ушкодження або шкоди здоров'ю, примушування військовополоненого до служби в збройних силах ворожої держави або умисне позбавлення його прав на справедливе та належне судове розслідування, передбачених цією Конвенцією.

Жодній Високій Договірній Стороні не дозволено звільняти себе чи будь-яку іншу Високу Договірну Сторону від будь-якої відповідальності, яку вона чи інша Договірна Сторона несе за порушення, згадані в попередній статті.

На прохання однієї зі сторін конфлікту повинно бути розпочато розслідування за процедурою, яку визначають заінтересовані сторони, стосовно будь-якого обвинувачення в порушенні Конвенції.

Якщо не досягнуто згоди стосовно процедури розслідування, то сторони за взаємною згодою вибирають арбітра, який вирішить питання про процедуру, якої необхідно дотримуватись.

Як тільки порушення встановлено, сторони конфлікту повинні з якомога меншою затримкою припинити його та вжити заходів для покарання за нього.

Цю Конвенцію складено англійською та французькою мовами. Обидва тексти є рівноавтентичні. Швейцарська Федеральна Рада забезпечує офіційні переклади Конвенції російською та іспанською мовами.

Ця Конвенція замінює Конвенцію від 27 липня 1929 року у відносинах між Високими Договірними Сторонами.

У відносинах між державами, для яких обов'язковою для виконання є Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни як від 29 липня 1899 року, так і від 18 жовтня 1907 року та які є сторонами цієї Конвенції, ця остання Конвенція доповнює главу II Регламенту, доданого до зазначених вище Гаазьких конвенцій.

Ця Конвенція, датована сьогоднішнім числом, відкрита для підписання до 12 лютого 1950 року від імені держав, представлених на Конференції, що відкрилась у Женеві 21 квітня 1949 року, а також держав, які не представлені на цій Конференції, але є сторонами Конвенції від 27 липня 1929 року.

Цю Конвенцію ратифікують якомога скоріше, і ратифікаційні грамоти здають на зберігання в Берні.

Про здачу кожної ратифікаційної грамоти складають протокол, засвідчені копії якого Швейцарська Федеральна Рада надсилає всім державам, від імені яких підписано Конвенцію або зроблено повідомлення про приєднання.

Ця Конвенція набирає чинності через шість місяців після того, як на зберігання буде здано, принаймні, дві ратифікаційні грамоти.

Після цього вона набирає чинності для кожної Високої Договірної Сторони через шість місяців після здачі ратифікаційної грамоти на зберігання.

Ця Конвенція з дня набрання нею чинності є відкритою для приєднання до неї будь-якої держави, від імені якої ця Конвенція не була підписана.

Про кожне приєднання повідомляють Швейцарській Федеральній Раді письмово, і воно набирає чинності через шість місяців з дня одержання повідомлення.

Швейцарська Федеральна Рада повідомляє про приєднання всім державам, від імені яких було підписано Конвенцію чи про приєднання яких було зроблено повідомлення.

Випадки, передбачені статтями 2 й 3, негайно надають чинності ратифікаційним грамотам, зданим на зберігання, а також повідомленням про приєднання, надісланим сторонами конфлікту до чи після початку бойових дій чи окупації. Швейцарська Федеральна Рада якомога скоріше повідомляє про ратифікаційні грамоти або документи про приєднання, одержані від сторін конфлікту.

Кожна з Високих Договірних Сторін отримує право денонсувати цю Конвенцію.

Про денонсацію письмово повідомляють Швейцарській Федеральній Раді, яка сповіщає про це уряди всіх Високих Договірних Сторін.

Денонсація набирає чинності через рік після того, як про неї було повідомлено Швейцарській Федеральній Раді. Однак денонсація, про яку було повідомлено тоді, коли держава, що денонсує, брала участь у конфлікті, не набирає чинності доти, доки не буде укладено миру й доки не будуть закінчені операції, пов'язані зі звільненням і репатріацією осіб, які користуються захистом цієї Конвенції.

Денонсація є чинною лише для держави, що денонсує. Вона жодним чином не применшує зобов'язань, які сторони конфлікту повинні продовжувати виконувати згідно з принципами міжнародного права, оскільки вони випливають зі звичаїв, установлених між цивілізованими народами, із законів людяності й з велінь суспільної свідомості.

Швейцарська Федеральна Рада реєструє цю Конвенцію в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй. Швейцарська Федеральна Рада також повідомляє Секретаріату Організації Об'єднаних Націй про всі ратифікаційні грамоти, повідомлення про приєднання й денонсацію, одержані нею стосовно цієї Конвенції.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, здавши на зберігання відповідні повноваження, підписали цю Конвенцію.

Учинено в Женеві 12 серпня 1949 року англійською та французькою мовами. Оригінал здається на зберігання до архіву Швейцарської Конфедерації. Швейцарська Федеральна Рада надсилає засвідчені копії оригіналу кожній з держав, які підписали Конвенцію або приєдналися до неї.

Безпосередній репатріації підлягають:

1. Усі військовополонені, які отримали в результаті травматизму такі каліцтва: утрату кінцівки, параліч, каліцтво суглобів або інші каліцтва, за умови, що вони є, принаймні, втратою однієї руки або ноги або що вони є такими, які прирівнюються до втрати однієї руки або однієї ноги.

Такими, які прирівнюються до втрати руки або ноги, уважаються такі випадки (це, однак, не означає, що не може бути дана більш широка інтерпретація цих випадків):

a) утрата руки або всіх пальців, або великого й вказівного пальців однієї руки; утрата ноги або всіх пальців й плюснових кісток однієї ноги;

b) анкілоз, утрата кісткової тканини, рубцеве звуження, що порушує рух одного з великих суглобів або всіх суглобів пальців однієї руки;

c) хибний суглоб довгих кісток;

d) каліцтво, яке є наслідком перелому або іншої травми й супроводжується серйозним зменшенням діяльності або здатності до перенесення ваги.

2. Усі поранені військовополонені, стан яких набув хронічного характеру настільки, що, зважаючи на прогноз, можливість відновлення здоров'я протягом року з дня поранення, незважаючи на лікування, очевидно, виключається, як, наприклад, у таких випадках:

a) осколка снаряда в серці, навіть якщо змішана медична комісія не змогла під час огляду встановити наявність тяжких розладів;

b) металевого осколка в мозку або легенях, навіть якщо змішана медична комісія не змогла під час огляду встановити наявності місцевої або загальної реакції;

c) остеомієліту, на вигоєння якого протягом року, наступного після поранення, не можна розраховувати і який, очевидно, повинен призвести до анкілозу зчленування або до інших ушкоджень, рівних утраті руки або ноги;

d) поранення, що проникають у великий суглоб і викликають його нагноєння;

e) ураження черепа з втратою або зміщенням кісткової тканини;

f) поранення чи опіку обличчя з утратою тканини й пошкодженнями функцій;

g) поранення спинного мозку;

h) ушкодження периферичних нервів, наслідки якого рівні втраті руки або ноги й вигоєння якого потребує більше одного року після поранення, наприклад: поранення плечового або попереково-крижового сплетіння, серединного або сідничного нерва, а також комбіноване поранення променевого або ліктьового нервів або малогомілкового нерва (N. peroneus communes) разом з великогомілковим нервом (N. tibialis) тощо. Під час ізольованого ураження нервів променевого, ліктьового, малогомілкового або великогомілкового нервів поранені не підлягають репатріації, за винятком випадків контрактур або тяжких невро-трофічних розладів;

i) ураження сечового апарату, який серйозно порушують його діяльність.

3. Усі хворі військовополонені, хвороба яких набула хронічного характеру настільки, що, зважаючи на медичний прогноз, можливість одужання протягом року після початку захворювання, незважаючи на лікування, очевидно, виключається, як, наприклад, у таких випадках:

a) туберкульозу, що розвивається, будь-якого органа, який не може привести, зважаючи на медичний прогноз, до вигоєння або, принаймні, значного поліпшення під час лікування в нейтральній країні;

b) ексудативного плевриту;

c) серйозних захворювань дихальних органів нетуберкульозного походження, що вважаються невиліковними, як, наприклад: тяжкої емфіземи легень (з бронхітом чи без нього), хронічної астми-1, хронічного бронхіту-1, що продовжується під час перебування в полоні більше року, бронхоектазії-1 тощо;

d) тяжких хронічних уражень органів кровообігу, як, наприклад: уражень клапанів серця й міокарда-1 з ознаками декомпенсації, які виявилися під час перебування в полоні, навіть якщо змішана медична комісія не зможе під час огляду встановити наявності жодної із цих ознак; уражень перикарду й судин (хвороба Бюргера, аневризми великих судин) тощо;

e) тяжких хронічних уражень травних органів, як, наприклад: виразки шлунку або дванадцятипалої кишки; наслідків зробленої під час перебування в полоні хірургічної операції в ділянці шлунка; хронічного гастриту, ентериту або коліту, які тривають більше року й сильно погіршують стан здоров'я; цирозного запалення печінки; хронічної холецистопатії тощо;

f) тяжких хронічних уражень сечостатевих органів, наприклад: хронічного нефриту з подальшими розладами; видалення туберкульозної нирки; хронічного пієліту або циститу; гідро- та піонефрозу; тяжких хронічних гінекологічних захворювань; вагітності й пов'язаними з нею болючими явищами, у випадку, коли госпіталізація в нейтральній країні не можлива тощо;

g) тяжких хронічних захворювань центральної та периферичної нервової систем, а саме: усіх явно виражених психозів і психоневрозів, таких, як тяжка істерія, тяжкий психоневроз на ґрунті перебування в полоні, належним чином установлені спеціалістом-1; будь-якої епілепсії, належним чином установленої табірним лікарем-1, артеріосклерозу мозку; хронічного невриту, який триває більше року, тощо;

h) тяжких хронічних захворювань вегетативної нервової системи, що супроводжуються значним зниженням фізичних і розумових здібностей з помітною втратою ваги й загальним виснаженням;

i) сліпоти обох очей або одного ока у випадку, коли зір іншого ока не досягає одиниці, незважаючи на застосування корегувальних окулярів; зменшення гостроти зору, яке неможливо відновити до 1/2, принаймні в одному оці-1; інших серйозних уражень очей, наприклад, таких, як: глаукоми, запалення райдужної оболонки, запалення судинної оболонки, трахоми тощо;

k) розладу слуху, як, наприклад: повної односторонньої глухоти, якщо інше вухо не розрізняє слів, вимовлених звичайним голосом на відстані одного метра, тощо;

l) тяжких хвороб обміну речовин, як, наприклад: цукрового діабету, який вимагає лікування інсуліном, тощо;

m) тяжких захворювань залоз внутрішньої секреції, як тиреотоксикозу, гіпотиреозу, хвороби Аддісона, кахексії Сіммондса, тетанії тощо;

n) тяжких хронічних захворювань кровотворних органів;

o) хронічних тяжких інтоксикацій: свинцевого отруєння, отруєння ртуттю, морфінізму, кокаїнізму, алкоголізму, отруєння газами або в результаті дії різних променів тощо;

p) хронічного розладу рухових органів з яскраво вираженими порушеннями функцій, наприклад: деформуючих артрозів; поліартритів - хронічного прогресуючого, первинного та вторинного; ревматизму з тяжкими клінічними явищами тощо;

q) тяжких хронічних шкірних хвороб, які не піддаються лікуванню;

r) усіх злоякісних новоутворень;

s) тяжких інфекційних хронічних хвороб, що тривають рік після початку захворювання, як, наприклад: малярії з явно вираженими органічними змінами; амебної чи бацилярної дизентерії із серйозними розладами; вісцерального сифілісу третьої стадії, що не піддається лікуванню; прокази тощо;

t) тяжких авітамінозів і дистрофії.

Для госпіталізації в нейтральній країні будуть запропоновані:

1. Усі поранені військовополонені, які, імовірно, не одужають у полоні, але які могли б вилікуватися або стан яких міг би серйозно поліпшитися в результаті госпіталізації в нейтральній країні.

2. Військовополонені, які мають будь-яку форму туберкульозу будь-якого органа, за винятком туберкульозу першої стадії, вигоєного до взяття в полон, і лікування яких у нейтральній країні, імовірно, привело б до одужання або, принаймні, до значного поліпшення.

3. Військовополонені, які мають захворювання, що потребують вигоєння, органів дихання, кровообігу, травлення, нервової системи, органів чуття, сечостатевих, шкірної системи, органів руху тощо, лікування яких явно дало б ліпші результати в нейтральній країні, ніж у полоні.

4. Військовополонені, які перенесли в полоні операцію видалення нирки внаслідок нетуберкульозного ураження нирки; які мають остеомієліт у стадії вигоєння або в прихованій формі; цукровий діабет, який не потребує вигоєння інсуліном, тощо.

5. Військовополонені, які мають неврози, викликані війною або полоном.

Хворі на невроз, викликаний полоном, які не одужали після трьох місяців госпіталізації в нейтральній країні або які не стоять явно на шляху до повного одужання, після закінчення цього строку повинні бути репатрійовані.

6. Усі військовополонені, які мають хронічну інтоксикацію (газами, металами, алкалоїдами тощо), для яких перспективи одужання в нейтральній країні є особливо сприятливими.

7. Усі вагітні жінки-військовополонені та матері з немовлятами й малолітніми дітьми.

Не підлягають госпіталізації в нейтральній країні такі хворі:

1. Усі хворі, які мають установлені належним чином хронічні психози.

2. Усі хворі, які мають визнані невигойними органічні або функціональні захворювання нервової системи.

3. Усі хворі, які мають інфекційні хвороби в період, коли вони є заразними, за винятком туберкульозу.

1. Усі викладені умови повинні взагалі тлумачитися й застосовуватися, по можливості, у дусі самого широкого розуміння.

Таким повинно бути тлумачення насамперед під час стану невропатії або психопатії, що виникли в результаті війни або перебування в полоні, а також у випадках туберкульозу всіх стадій. Військовополонені, що отримали кілька поранень, з яких жодне, узяте окремо, не може слугувати підставою для репатріації, повинні обстежуватись у тому самому дусі з урахуванням психічних травм, до яких призводить їхня кількість поранень.

2. В усіх безперечних випадках, що дають право на безпосередню репатріацію (ампутація, повна сліпота або глухота, відкритий туберкульоз легень, психічне захворювання, злоякісне новоутворення тощо), хворі підлягають якомога скорішому оглядові й репатріації, які здійснюються лікарями табору або військовими медичними комісіями, призначеними державою, що тримає в полоні.

3. Поранення та хвороби, які існували до війни й перебіг яких не погіршився, а також поранення, отримані під час війни, які не стали перешкодою для повернення на військову службу, не дають права на безпосередню репатріацію.

4. Положення цього додатка повинні однаково тлумачитись і застосовуватись усіма державами - сторонами конфлікту. Відповідні держави й власті повинні надати змішаним медичним комісіям усі можливості, необхідні для виконання їхнього завдання.

5. Приклади, наведені у викладеному вище пункті 1, є лише типовими випадками. Випадки, які не зовсім відповідають цим положенням, повинні розглядатися в дусі положень статті 110 цієї Конвенції, а також принципів, утілених у цій Угоді.

Передбачені в статті 112 Конвенції змішані медичні комісії повинні складатися з трьох членів, з яких двоє повинні бути громадянами нейтральної країни, а третій призначається державою, що тримає в полоні. Головувати в комісії повинен один із зазначених вище двох нейтральних членів комісії.

Обидва нейтральні члени комісії призначаються Міжнародним комітетом Червоного Хреста за угодою з державою-покровителькою на прохання держави, що тримає в полоні. Вони можуть проживати як у себе на батьківщині, так і в іншій нейтральній країні або на території держави, що тримає в полоні.

Кандидатури нейтральних членів комісії повинні бути схвалені відповідними сторонами конфлікту, які повідомляють про свою згоду Міжнародному комітетові Червоного Хреста й державі-покровительці. З моменту повідомлення ці особи вважаються дійсно призначеними членами комісії.

Також повинна бути призначена достатня кількість заступників членів комісії для того, щоб заміщати за необхідності дійсних членів комісії. Це призначення здійснюється одночасно з призначенням дійсних членів комісії або принаймні в якомога коротший строк після цього.

Якщо з будь-якої причини Міжнародний комітет Червоного Хреста не може домовитися про призначення нейтральних членів комісії, то їх призначає держава-покровителька.

Настільки, наскільки можливо, один з нейтральних членів комісії повинен бути хірургом, а інший - терапевтом.

Нейтральні члени комісії повинні бути повністю не залежними від сторін конфлікту, які повинні надавати їм усі можливості для виконання їхніх обов'язків.

За допомогою угоди з державою, що тримає в полоні, Міжнародний комітет Червоного Хреста, здійснюючи призначення, зазначені в статтях 2 і 4 цього Положення, повинен визначити умови служби запропонованих на посади кандидатів.

Змішані медичні комісії повинна почати свою роботу якомога скоріше після схвалення нейтральних членів комісії, у будь-якому випадку не пізніше, ніж через три місяці з дня цього схвалення.

Змішані медичні комісії повинні здійснювати огляд усіх військовополонених, зазначених у статті 113 Конвенції. Вони повинні висувати пропозиції стосовно репатріації, виключення із числа репатрійованих або стосовно відстрочки рішення до подальшого огляду. Рішення повинні прийматися більшістю голосів.

Рішення, прийняті Змішаними медичними комісіями в кожному окремому випадку повинні бути повідомлені протягом місяця, що настає після огляду, державі, що тримає в полоні, державі-покровительці та Міжнародному комітетові Червоного Хреста. Змішані медичні комісії також повинні повідомити про прийняте рішення кожному військовополоненому, який пройшов огляд, і видати свідоцтво, подібне до зразка, доданого до цієї Конвенції, тим, кого запропоновано репатріювати.

Держава, що тримає в полоні, зобов'язана виконати рішення Змішаних медичних комісій протягом трьох місяців відтоді, як вона отримає належні повідомлення про такі рішення.

Якщо в країні, в якій видається, що можуть бути потрібними послуги Змішаної медичної комісії, немає нейтрального терапевта і якщо з будь-якої причини неможливо призначити нейтральних лікарів, які проживають в іншій країні, то держава, що тримає в полоні, діючи за згодою держави-покровительки, сама повинна створити медичну комісію, яка повинна виконувати ті самі обов'язки, що й Змішана медична комісія, з урахуванням статей 1, 2, 3, 4, 5 та 8 цього Положення.

Змішані медичні комісії повинні функціонувати постійно й відвідувати кожний табір з інтервалами, що не перевищують шести місяців.

Довіреним особам військовополонених повинно бути дозволено розподіляти колективні посилки допомоги, за які вони відповідають, серед усіх військовополонених, якими керує їхній табір, зокрема серед тих, хто перебуває в госпіталях або в'язницях чи інших виправних установах.

Розподіл колективних посилок допомоги повинен здійснюватися згідно з вказівками жертвувателів і відповідно до розроблених довіреними особами військовополонених планів. Розподіл посилок з медичними матеріалами, однак, повинен здійснюватися переважно за погодженням зі старшими офіцерами медичної служби, а останні можуть у госпіталях і лазаретах відступати від зазначених указівок, якщо цього вимагають потреби їхніх пацієнтів. У встановлених таким чином рамках цей розподіл повинен завжди здійснюватися по справедливості.

Довіреним особам військовополонених або їхнім заступникам повинно бути дозволено виїздити на пункти прибуття посилок допомоги поблизу їхнього табору для того, щоб вони мали можливість перевіряти якість і кількість одержаних вантажів і складати із цього питання детальні звіти для жертвувателів.

Довіреним особам військовополонених повинні бути надані необхідні можливості, щоб вони могли пересвідчитися в тому, що розподіл колективних вантажів допомоги в усіх підрозділах і філіях їхніх таборів здійснювався згідно з їхніми вказівками.

Довіреним особам військовополонених повинно бути дозволено заповнювати бланки або анкети, які призначені для жертвувателів і стосуються колективних поставок допомоги (розподіл, потреба, кількість тощо), а також доручати заповнити ці бланки довіреним особам у робочих командах або старшим офіцерам медичної служби лазаретів і госпіталів. Ці бланки й анкети, належним чином заповнені, повинні бути переданими жертвувателям без зволікання.

Довіреним особам військовополонених повинно бути дозволено створювати й підтримувати адекватні запаси колективних вантажів допомоги для забезпечення регулярного розподілу колективних вантажів допомоги серед військовополонених свого табору й задоволення будь-яких потреби, що можуть виникнути у зв'язку з прибуттям нових контингентів військовополонених. Для цього вони повинні мати відповідні склади; кожний склад повинен бути оснащеним двома замками, причому ключі від одного замка повинні знаходитися в довіреної особи, а від іншого - у начальника табору.

У випадку надсилання одягу, у порядку колективної допомоги, кожний військовополонений повинен мати, принаймні, один повний комплект одягу. Якщо військовополонений має більше одного комплекту одягу, то довіреній особі військовополонених повинно бути дозволено вилучати зайвий одяг у тих, хто має найбільшу кількість комплектів, або певні предмети, яких є більше, ніж один, якщо це є необхідним для задоволення потреб менш забезпечених військовополонених. Вона може, однак, вилучити другий комплект одягу, шкарпеток або взуття лише тоді, коли немає іншої можливості для забезпечення цими речами військовополоненого, в якого їх немає зовсім.

Високі Договірні Сторони, особливо держави, що тримають у полоні, повинні дозволяти настільки, наскільки це можливо, й з урахуванням розпоряджень, які регулюють продовольче постачання населення, здійснювати на своїй території будь-які закупівлі з метою розподілу серед військовополонених колективних вантажів допомоги. Вони повинні так само сприяти передачі коштів й іншим фінансовим заходам технічного або адміністративного характеру, яких уживають для здійснення таких закупівель.

Викладені вище положення не повинні бути на заваді ні праву військовополонених одержувати колективні вантажі допомоги до їхнього прибуття до табору або під час переїзду, ні можливості для представників держави-покровительки, Міжнародного комітету Червоного Хреста чи будь-якої іншої організації, яка надає допомогу військовополоненим і якій може бути доручена передача таких вантажів, забезпечувати розподіл їх серед одержувачів будь-якими іншими способами, які вони можуть уважати корисними.

див. зображення

див. зображення

див. зображення

див. зображення

див. зображення

Дата _______________________________________________________________

Табір _______________________________________________________________

Госпіталь ___________________________________________________________

Прізвище ___________________________________________________________

Ім'я та по батькові ____________________________________________________

Дата народження _____________________________________________________

Звання ______________________________________________________________

Особовий номер ______________________________________________________

Номер військовополоненого ____________________________________________

Поранення, захворювання ______________________________________________

Рішення комісії ________________________________________________________

A = Безпосередня репатріація

B = Госпіталізація в нейтральній країні

NC = Повторний огляд

1. Авізо, зазначене в третьому абзаці статті 63, буде містити такі дані:

a) номер, зазначений у статті 17, звання, прізвище, ім'я та по батькові військовополоненого, який здійснює платежі;

b) прізвище й адресу одержувача в його країні;

c) грошову суму, яка повинна бути сплачена, виражену у валюті країни, в якій знаходиться військовополонений.

2. Авізо буде підписане військовополоненим або, якщо він не вміє писати, під ним повинен бути поставлений його знак, і воно повинно бути засвідчене довіреною особою.

3. Начальник табору додасть до цього авізо довідку про те, що цей військовополонений має кредитне сальдо не менше, ніж грошова сума, яка повинна бути сплачена.

4. Авізо може бути складене у вигляді переліків; кожний аркуш такого переліку повинен бути засвідчений довіреною особою й підтверджений начальником табору.