Саламанська декларація про принципи, політику та практичну діяльність у галузі освіти осіб з особливими освітніми потребами та Рамки Дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами

Понад 300 учасників, які представляють 92 уряди і 25 міжнародних організацій, зібралися в Саламанці (Іспанія) з 7 по 10 червня 1994 року для подальшого досягнення мети "Освіти для всіх" з урахуванням основних політичних зрушень, необхідних для заохочення підходу інклюзивної освіти, а саме надання школам можливості обслуговувати всіх дітей, зокрема дітей з особливими освітніми потребами. У роботі Конференції, організованої урядом Іспанії у співпраці з ЮНЕСКО, взяли участь високопосадовці, які займаються питаннями освіти, адміністратори, політики та фахівці, а також представники Організації Об'єднаних Націй та спеціалізованих установ, інших міжнародних урядових організацій, неурядових організацій та організацій-донорів.

Конференція прийняла Саламанську декларацію про принципи, політику та практичну діяльність у галузі освіти осіб з особливими освітніми потребами та Рамки Дій. Ці документи базуються на принципі включення шляхом визнання необхідності діяти за напрямком створення "Шкіл для всіх" - установ, які об'єднують усіх, враховують відмінності, сприяють процесу навчання та відповідають індивідуальним потребам. Ці школи - важливий внесок для досягнення цілей "Освіти для всіх" та підвищення ефективності шкіл з точки зору викладання. Освіта для осіб з особливими освітніми потребами (далі осіб з ООП) не може розглядатися ізольовано, адже це питання однаково актуальне як у країнах Півночі, так і в країнах Півдня. Ця освіта повинна бути складовою частиною педагогічної стратегії і, безперечно, нової соціальної та економічної політики. Для цього потрібно провести кардинальну реформу загальноосвітніх навчальних закладів.

Ці документи відображають вироблений всіма країнами світу консенсус, що стосується майбутніх напрямків розвитку освіти для осіб з ООП. ЮНЕСКО пишається тим, що вона взяла участь у роботі цієї Конференції, і підтримує важливі висновки, які були зроблені на ній. Всім зацікавленим особам і організаціям тепер необхідно прийняти цей виклик та працювати таким чином, щоб освіта для всіх дійсно була ДЛЯ ВСІХ, особливо найбільш вразливих і для тих, хто першочергово її потребує. Майбутнє невизначене, однак воно залежить від наших цінностей, поглядів і дій. Успіх нашої майбутньої діяльності буде залежати не тільки від того, що ми робимо, але і від того, чого нам вдасться досягти. Я сподіваюся, що всі ті, хто ознайомиться з цим документом, будуть сприяти втіленню у життя рекомендацій Саламанської конференції у своїх відповідних галузях відповідальності.

Знову заявляючи право на освіту кожної людини у тому вигляді, в якому воно зафіксовано в Загальній декларації прав людини 1948 року і знову підтверджуючи зобов'язання всесвітнього співтовариства на Всесвітній конференції з освіти для всіх 1990 року, щоб забезпечити це право для всіх, незважаючи на індивідуальні відмінності;

знову нагадуючи про декілька декларацій Організації Об'єднаних Націй, унаслідок яких в 1993 році були прийняті Стандартні Правила Організації Об'єднаних Націй щодо забезпечення рівних можливостей для осіб з інвалідністю, які наполегливо закликають держави забезпечити надання освіти особам з інвалідністю, як невід'ємну частину системи освіти;

відзначаючи із задоволенням більш активну участь урядів, груп прихильників, громадських та батьківських груп та, зокрема, організацій осіб з інвалідністю, спрямованих на поліпшення доступу до освіти для більшості осіб з ООП; і визнаючи як свідчення такої прихильності активну участь високопосадовців багатьох урядів, спеціалізованих установ та міждержавних організацій у цій Всесвітній Конференції,

Ми, делегати Всесвітньої Конференції з питань освіти осіб з ООП, представляємо 92 уряди і 25 міжнародних організацій, які зібралися тут в Саламанці (Іспанія) з 7 по 10 червня 1994 року, дійсно підтверджуємо нашу прихильність до "Освіти для Всіх", визнаємо необхідність і невідкладність забезпечення освіти для дітей, молоді та дорослих з ООП в рамках звичайної системи освіти і в такий спосіб схвалюємо Рамки Дій щодо освіти осіб з ООП, положеннями та рекомендаціями яких можуть керуватися уряди та організації.

Ми вважаємо і урочисто заявляємо про те, що:

• кожна дитина має основне право на освіту і повинна мати можливість отримувати і підтримувати прийнятний рівень знань;

• кожна дитина має унікальні особливості, інтереси, здібності та навчальні потреби;

• варто розробляти систему освіти та впроваджувати освітні програми таким чином, щоб брати до уваги широке різноманіття цих характеристик та потреб;

• особи, які мають особливі освітні потреби, повинні мати доступ до навчання у звичайних школах, які зобов'язані створити їм умови на основі педагогічних методів, орієнтованих перш за все на дітей з метою задоволення цих потреб;

• звичайні школи з такою інклюзивною орієнтацією є найбільш ефективними засобами боротьби із дискримінаційним ставленням, створення привітної атмосфери в громадах, побудови інклюзивного суспільства і забезпечення освіти для всіх; крім того, вони забезпечують ефективну освіту для більшості дітей та підвищують ефективність, а також ефективність витрат усієї системи освіти.

Ми звертаємося до всіх урядів і закликаємо їх:

• надати з точки зору політики і бюджетних асигнувань найвищий пріоритет вдосконаленню їхньої системи освіти, що дозволило б їм охопити всіх дітей, незважаючи на індивідуальні відмінності або труднощі;

• прийняти у формі закону або політичної декларації принцип інклюзивної освіти, який полягає в тому, що всі діти йдуть у звичайні школи, якщо тільки немає серйозних причин, які зобов'язують діяти інакше;

• розробити демонстраційні проекти і заохочувати обміни з країнами, що мають досвід у галузі інклюзивних шкіл;

• створити децентралізовані та спільні механізми планування, моніторингу та оцінки освітніх послуг для дітей і дорослих з особливими освітніми потребами;

• заохочувати і полегшувати участь батьків, громад та організацій осіб з інвалідністю у процесах планування та ухвалення рішень, що стосуються задоволення спеціальних освітніх потреб;

• докладати більше зусиль до розробки стратегій, що стосуються завчасного виявлення таких потреб, а також професійних аспектів інклюзивної освіти;

• гарантувати, щоб на основі систематичного обміну в рамках програм підготовки вчителів, як допрофесійної підготовки, так і підготовки без відриву від роботи, передбачалося забезпечення освіти осіб з ООП в інклюзивних школах.

Ми закликаємо також міжнародне співтовариство, зокрема:

• уряди, що мають міжнародні програми співробітництва і міжнародні фінансові установи, особливо спонсорів Всесвітньої конференції з питань Освіти для Всіх, Організацію Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), програму розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та Всесвітній Банк:

- схвалити підхід, що полягає у навчанні в інклюзивних школах, а також надати підтримку розвитку навчання особам з ООП як невід'ємної частини всіх освітніх програм;

- Організацію Об'єднаних Націй та її спеціалізовані установи, зокрема Міжнародне бюро праці (МБП), Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ), ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ:

- збільшити їх вклад у технічне співробітництво, а також зміцнити свою співпрацю і створення мережі для надання більш ефективної підтримки розширеному та комплексному забезпеченню спеціальної освіти для осіб з ООП;

• неурядові організації, що займаються питаннями програмування і надання послуг на рівні країн:

- зміцнити їх співпрацю з офіційними національними органами та активізувати свою зростаючу участь у плануванні, реалізації та оцінці інклюзивного забезпечення освіти для осіб з ООП;

• ЮНЕСКО як установу Організації Об'єднаних Націй, що займається питаннями освіти:

- забезпечити, щоб освіта осіб з ООП була частиною усіх видів обговорення, пов'язаних з освітою для всіх на різних форумах;

- мобілізувати підтримку організації викладацької діяльності в питаннях, що стосуються підвищення рівня освіти вчителів щодо забезпечення освіти для осіб з ООП;

- заохочувати академічне співтовариство для зміцнення наукових досліджень і мереж, а також створювати регіональні центри інформації та документації; до того ж слугувати як центр обміну інформацією для таких заходів та для поширення конкретних результатів і досвіду, досягнутих на рівні країни згідно цієї Декларації;

- мобілізувати кошти шляхом створення в рамках свого майбутнього Середньострокового плану (1996-2002 рр.) розширеної програми для інклюзивних шкіл і програм надання підтримки громадам, які дозволили б приступити до здійснення пілотних проектів, що демонструють нові підходи до розповсюдження, а також розробляти показники, котрі стосуються потреб в освіті для осіб з ООП та її забезпечення.

І нарешті, ми висловлюємо нашу глибоку вдячність уряду Іспанії та ЮНЕСКО за організацію Конференції та закликаємо їх докласти всіх зусиль для того, щоб привернути увагу всесвітнього співтовариства до цієї Декларації та її супроводжуючі Рамки Дій, особливо на таких важливих форумах, як Всесвітня зустріч на вищому рівні в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995 р.) і Всесвітня конференція зі становища жінок (Пекін, 1995 р.).

Вступ

I. Новий підхід щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами

II. Керівні принципи діяльності на національному рівні

A. Політика і організація

B. Фактори, пов'язані зі школою

C. Набір і підготовка педагогічного персоналу

D. Зовнішні служби підтримки

E. Пріоритетні галузі

F. Перспективи, пов'язані з громадою

G. Потреби в ресурсах

III. Керівні принципи діяльності на регіональному та міжнародному рівнях

1. Ці Рамки Дій щодо освіти осіб з ООП були прийняті на Всесвітній конференції з питань освіти осіб з ООП, організованої урядом Іспанії у співпраці з ЮНЕСКО та проведеної в Саламанці з 7 по 10 червня 1994 р. Її мета полягає в тому, щоб слугувати основою для розробки політики і орієнтувати діяльність урядів, міжнародних організацій, національних установ із надання допомоги, неурядових організацій та інших органів, спрямованих на виконання Саламанської декларації про принципи, політику та практичну діяльності у галузі освіти осіб з особливими освітніми потребами. Рамки дій переважно спираються на національний досвід країн-учасниць, а також резолюції, рекомендації та публікації системи Організації Об'єднаних Націй та інших міжурядових організацій, особливо Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для осіб з інвалідністю-1. У них враховані пропозиції, керівні принципи та рекомендації п'яти регіональних семінарів, проведених з метою підготовки до Всесвітньої конференції.

2. Право кожної дитини на освіту, проголошене у Загальній декларації прав людини, було знову рішуче підтверджено у Всесвітній декларації "Освіта для всіх". Кожна особа з інвалідністю має право висловити свої побажання щодо своєї освіти тією мірою, якою це може бути точно встановлено. Батьки мають беззаперечне право на те, щоб із ними консультувалися щодо форми освіти, найбільш відповідної потребам, обставинам та прагненням їхніх дітей.

3. Керівний принцип, на якому ґрунтуються ці Рамки, полягає у тому, що школи повинні приймати всіх дітей, незважаючи на їх фізичні, інтелектуальні, соціальні, емоційні, мовленнєві або інші особливості. До них належать діти з ООП, безпритульні та діти, які працюють, діти з віддалених районів або вихідців із кочового населення, діти, які належать до мовних, етнічних або культурних меншин та діти інших, менш сприятливих або маргіналізованих районів чи груп населення. У зв'язку з цими особливостями шкільні системи стикаються з цілою низкою різних проблем. Згідно з цими Рамками, термін "особливі освітні потреби" стосується усіх таких дітей та молоді, потреби яких залежать від різних видів особливих освітніх потреб або труднощів, пов'язаних з навчанням. Багато дітей стикаються із труднощами у навчанні і, отже, мають спеціальні освітні потреби на деяких етапах свого навчання у школі. Школам варто шукати шляхи успішного навчання всіх дітей, включаючи дітей, у яких є серйозні порушення розвитку та інвалідність. Починає формуватися консенсус щодо того, що діти і молодь з ООП повинні бути включені в навчальні заклади, створені для більшості дітей. Саме у зв'язку з цим виникла концепція інклюзивної школи. Проблема, з якою стикається інклюзивна школа, полягає у розробці педагогічних методів, орієнтованих на потреби дітей, здатних забезпечити успішне навчання всіх дітей, включаючи дітей із серйозними порушеннями розвитку та інвалідність. Заслуга таких шкіл полягає не тільки в тому, що вони можуть забезпечити якісну освіту для всіх дітей; їх створення є одним із вирішальних кроків у сприянні зміни дискримінаційних поглядів, у створенні сприятливої атмосфери в громадах і в розвитку інклюзивного суспільства. Необхідно змінити соціальну перспективу. Протягом тривалого періоду часу проблеми людей з інвалідністю ускладнювалися суспільними обмеженнями, які перш за все зосереджувалися на недоліках, а не на потенційних можливостях цієї категорії осіб.

4. Освіта осіб з ООП включає в себе принципи ефективної педагогіки, що підтвердили свою дієвість, від застосування яких діти зможуть отримати користь. Вона передбачає, що відмінності між людьми є нормальним явищем, і що навчання потрібно належним чином адаптувати до потреб дітей, а не дітей пристосовувати до заздалегідь встановлених припущень щодо організації та характеру навчального процесу. Педагогіка, орієнтована на задоволення потреб дітей, корисна для всіх учнів і, отже, для всього суспільства загалом. Досвід показує, що вона суттєво може зменшити виключення і повторний рік навчання, які характерні для багатьох систем освіти, забезпечуючи при цьому більш високий середній рівень навчальної успішності. Педагогіка, орієнтована на потреби дітей, може допомогти уникнути марної витрати ресурсів і краху надій, що занадто часто є наслідком низької якості навчання і шаблонності концептуального підходу до освіти. До того ж школи, які приділяють основну увагу дітям, є навчальною базою для орієнтованого на людей суспільства, в якому існує шанобливе ставлення до відмінностей та гідності всіх людей.

5. Рамки Дій включають наступні розділи:

I. Новий підхід щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами;

II. Керівні принципи діяльності на національному рівні;

A. Політика і організація;

B. Фактори, пов'язані зі школою;

C. Набір і підготовка педагогічного персоналу;

D. Зовнішні служби підтримки;

E. Пріоритетні галузі;

F. Перспективи, пов'язані з громадою;

G. Потреби в ресурсах;

III. Керівні принципи діяльності на регіональному та міжнародному рівнях

6. Тенденція у сфері соціальної політики протягом останніх двох десятиліть полягала у тому, щоб заохочувати інтеграцію та участь і боротися з відчуженням. Інклюзія та участь відіграють вирішальне значення для людської гідності, а також для здійснення та використання прав людини. У галузі освіти це виражається у розробці стратегій, які мають на меті забезпечити справжню рівність можливостей. Досвід багатьох країн свідчить про те, що інтеграція дітей і молоді з ООП відбувається найкращим чином у рамках інклюзивних шкіл, які приймають усіх дітей в рамках будь-якої громади. Саме в таких умовах особи з ООП можуть досягти найвищих результатів в освіті та соціальній інтеграції. Незважаючи на те, що інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для досягнення ними успіху потрібні спільні зусилля не тільки з боку вчителів і персоналу школи, а й однолітків, батьків, членів сімей і добровольців. Реформа соціальних установ має не лише технічний характер; перш за все вона залежить від переконаності, відданості справі, а також доброї волі окремих осіб, які є членами суспільства.

7. Основний принцип інклюзивної школи полягає у тому, що всі діти повинні навчатися разом у всіх випадках, коли це є можливим, незважаючи ні на які труднощі або відмінності, які існують між ними. Інклюзивні школи повинні визнавати та враховувати різні потреби своїх учнів шляхом приведення у відповідність різних видів і темпів навчання, а також забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки належних навчальних планів, організаційної структури, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв'язків з їхніми громадами. Варто надавати безперервну підтримку та послуги для забезпечення задоволення особливих освітніх потреб, з якими стикається кожна школа.

8. У рамках інклюзивних шкіл діти з ООП повинні отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може їм знадобитися для забезпечення їх ефективної освіти. Інклюзивне навчання є найефективнішим засобом, що гарантує солідарність між дітьми з ООП та їх однолітками. Зарахування дітей у спеціальні школи або у спеціальні класи, або секції в рамках будь-якої школи на постійній основі має бути винятком, рекомендованим тільки у тих рідкісних випадках, коли абсолютно очевидним є те, що навчання у звичайних класах не здатне задовольнити освітні чи соціальні потреби будь-якої дитини або якщо це необхідно для благополуччя цієї дитини чи інших дітей.

9. Стан освіти осіб, які мають особливі освітні потреби, значно варіюється залежно від країни. Наприклад, існують країни, які мають добре налагоджені системи спеціальних шкіл для осіб, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку. Такі спеціальні школи можуть представляти цінний ресурс для розвитку інклюзивних шкіл. Персонал таких спеціальних установ володіє досвідом, необхідним для завчасної перевірки та виявлення дітей з інвалідністю. Спеціальні школи можуть використовуватися також як центри професійної підготовки та координаційні центри для персоналу, який працює у звичайних школах. Зрештою, спеціальні школи або підрозділи в рамках інклюзивних шкіл можуть як і раніше забезпечувати найбільш відповідний рівень освіти для відносно незначної кількості дітей з інвалідністю, які не можуть належним чином навчатися у звичайних класах або школах. Інвестиції в існуючі спеціальні школи повинні бути спрямовані на розвиток їх нової та більш значної ролі, що полягає в наданні професійної підтримки звичайним школам для задоволення особливих освітніх потреб. Важливий внесок у діяльність звичайних шкіл, який персонал спеціальних шкіл міг би зробити, полягає у розробці змісту навчальних планів і методики з урахуванням індивідуальних потреб учнів.

10. Країнам, в яких є незначна кількість спеціальних шкіл або вони взагалі відсутні, загалом рекомендується приділяти основну увагу розвитку інклюзивних шкіл і спеціалізованих послуг, необхідних для того, щоб дозволити їм обслуговувати значний контингент дітей і молоді, особливо забезпечення підготовки викладачів для їх подальшої роботи з дітьми з ООП, і створенню належним чином укомплектованих і обладнаних ресурсних центрів, які могли б надавати підтримку школам. Досвід, особливо досвід країн, що розвиваються, свідчить: високі витрати, пов'язані зі спеціальними школами, означають на практиці, що тільки незначна частина учнів, зазвичай міська еліта, може скористатися їх послугами. Переважна більшість учнів з ООП, зокрема в сільських районах, унаслідок цього не забезпечується жодними видами послуг. Фактично, у багатьох країнах, що розвиваються, за останніми даними, менше одного відсотка дітей з ООП мають доступ до освіти. Крім того, досвід підказує, що інклюзивні школи, які обслуговують всіх дітей будь-якої громади, найбільш успішно вирішують проблему отримання підтримки з боку громади і пошуку оригінальних і новаторських способів використання наявних обмежених ресурсів.

11. Планування у галузі освіти, що здійснюється урядом, необхідно зосередити на освіті для всіх осіб у всіх регіонах будь-якої країни і в будь-яких економічних умовах, в рамках як державних, так і приватних шкіл.

12. Оскільки у минулому відносно незначна частка дітей з інвалідністю мала доступ до освіти, особливо в регіонах світу, що розвиваються, існують мільйони дорослих з інвалідністю, які не мають навіть основ базової освіти. Тому потрібні спільні зусилля для поширення грамотності, навичок рахунку та основних навичок для осіб з інвалідністю за допомогою програм освіти для дорослих.

13. Надзвичайно важливо визнати те, що жінки вдвічі частіше перебувають у несприятливому становищі, адже упередженість за тендерною складовою посилює труднощі, спричинені інвалідністю. Жінки і чоловіки повинні мати однаковий вплив на розробку програм у галузі освіти і мати однакові можливості доступу до цих програм. Значних зусиль варто докласти до того, щоб сприяти участі дівчат та жінок з інвалідністю в освітніх програмах.

14. Ці Рамки розроблені як загальний посібник для планування дій у галузі освіти осіб з ООП. Безперечно, вони не можуть враховувати широке розмаїття ситуацій, з якими можна зіткнутися у різних регіонах і країнах світу, і потребують відповідно адаптації для того, щоб відповідати місцевим потребам та обставинам. З метою ефективності їх варто доповнювати національними, регіональними та місцевими планами дій, в основі яких лежать політична воля влади і прагнення громадськості забезпечити освіту для всіх.

15. Інтегрована освіта і реабілітація на базі громади - додаткові та взаємодоповнюючі підходи до освіти осіб з ООП. Вони ґрунтуються на принципі інклюзії, інтеграції та участі, що являє собою апробовані й ефективні з точки зору витрат підходи, орієнтовані на сприяння рівності доступу осіб з ООП як окремої частини національної стратегії, спрямованої на досягнення освіти для всіх. Країнам пропонується розглянути наступні дії, що стосуються політики та організаційних заходів щодо їх систем освіти.

16. Законодавством варто визнати принцип рівності можливостей для дітей, молоді та дорослих з інвалідністю у галузі початкової, середньої та вищої освіти, яка би забезпечувалася, наскільки це можливо, в інтегрованих умовах.

17. Паралельні та додаткові законодавчі заходи необхідно вжити у таких галузях, як охорона здоров'я, соціальне забезпечення, професійна підготовка та зайнятість з метою надання підтримки та застосування у повному обсязі законодавства у сфері освіти.

18. У межах освітньої політики на всіх рівнях, від національного до місцевого, необхідно передбачити, що будь-яка дитина з інвалідністю повинна відвідувати найближчу школу, інакше кажучи школу, яку вона могла б відвідувати, якби не мала інвалідності. Виняток із цього правила варто розглядати у кожному випадку окремо, коли для задоволення потреб конкретної дитини можна передбачити лише освіту у будь-якій спеціальній школі або спеціальній установі.

19. Практика "залучення" дітей з інвалідністю повинна бути невід'ємною частиною національних планів по досягненню освіти для всіх. Навіть у тих випадках, коли дітей оформлюють у спеціальні школи, їх освіта не повинна проходити повністю відокремлено. Варто заохочувати участь протягом неповного навчального дня у заняттях в рамках звичайних шкіл. Відповідні положення необхідно передбачити також щодо охоплення молоді та дорослих з ООП середньою і вищою освітою, а також програмами підготовки кадрів. Особливу увагу потрібно приділяти забезпеченню рівності доступу і можливостей для дівчат і жінок з інвалідністю.

20. Особливу увагу необхідно приділяти потребам дітей і молоді з комплексними порушеннями. Вони мають такі ж права, як й інші у громаді на досягнення максимальної незалежності, коли стануть дорослими, і повинні здобувати освіту з урахуванням їх потенційних можливостей досягнення цієї мети.

21. Освітня політика повинна повністю враховувати індивідуальні відмінності та особливості. Важливість мови жестів як засобу комунікації між глухими, наприклад, повинна бути визнана, і необхідно вжити відповідні заходи для забезпечення того, щоб усі глухі люди мали доступ до освіти на своїй національній мові жестів. З огляду на особливі потреби у комунікації глухих і глухих/сліпих осіб їх освіту, можливо, доцільніше організовувати у спеціальних школах і спеціальних класах та підрозділах звичайних шкіл.

22. Реабілітація на базі громади повинна бути розроблена як частина глобальної стратегії з надання підтримки ефективного з точки зору витрат, навчання та підготовки кадрів для осіб з ООП. Засновану громадою реабілітацію варто розглядати як конкретний підхід у рамках розвитку громади, спрямований на реабілітацію, формування рівних можливостей і соціальну інтеграцію всіх осіб з інвалідністю; її варто здійснювати за допомогою спільних зусиль самих осіб з інвалідністю, їх сімей та громад, а також належної освіти, послуг у галузі охорони здоров'я, професійної підготовки і соціального добробуту.

23. Як політика, так і заходи, що стосуються фінансування, повинні сприяти розвитку інклюзивних шкіл і заохочувати його. Необхідно прибрати бар'єри, що перешкоджають переходу від спеціальних до звичайних шкіл і належним чином реорганізувати загальну адміністративну структуру. Потрібно уважно стежити за прогресом у галузі інклюзивної освіти за допомогою збору статистичних даних, на підставі яких можна було б визначити кількість учнів з інвалідністю, які користуються ресурсами, послугами консультантів і обладнанням, призначеним для навчання осіб з ООП, а також кількість учнів з ООП, зарахованих до звичайних шкіл.

24. Потрібно зміцнити на всіх рівнях координацію зусиль між органами освіти і особами, відповідальними за питання охорони здоров'я, зайнятості та соціального обслуговування для того, щоб забезпечити узгодження зусиль та їх взаємодоповнюваність. Під час планування і координації варто брати до уваги також реальну і потенційну роль, яку могли б відігравати напівдержавні установи та неурядові організації. Особливі зусилля необхідно докласти до виявлення тієї підтримки, яку громада могла б надати для задоволення особливих освітніх потреб.

25. На національні органи покладається відповідальність за моніторинг зовнішнього фінансування освіти для осіб з ООП та, діючи у співпраці зі своїми міжнародними партнерами, забезпечувати такий стан, при якому це відповідало б національним пріоритетам і політиці щодо досягнення освіти для всіх. Зі свого боку двостороннім та багатостороннім установам з надання допомоги варто ретельно вивчати політику країн щодо освіти осіб з ООП у процесі планування та виконання програм у галузі освіти і суміжних галузях.

26. Розвиток інклюзивних шкіл, які займалися б широким контингентом учнів як в міських, так і сільських районах, вимагає вживання наступних заходів: поєднання чіткої і цілеспрямованої політики у галузі інклюзивної освіти з належними фінансовими ресурсами, ефективних зусиль з інформування громадськості, спрямованих на боротьбу з упередженнями, та прищеплення усвідомлених і позитивних поглядів, здійснення широкої програми орієнтації та підготовки персоналу, а також організації необхідних допоміжних послуг. Зміни у всіх наступних аспектах шкільного навчання і багатьох інших аспектів необхідні для сприяння успішній діяльності інклюзивних шкіл: навчальний план, будівлі, організація шкільного навчання, педагогіка, оцінка, набір персоналу, ідеали школи і заходи, що виходять за рамки навчального плану.

27. Значна частина необхідних змін не стосується виключно охоплення дітей з ООП. Вони є частиною більш широкої реформи у галузі освіти, необхідної для підвищення її якості та доречності, а також заохочення досягнення всіма учнями вищих рівнів успішності. У Всесвітній декларації про освіту для всіх підкреслюється необхідність підходу, спрямованого на задоволення потреб дітей для забезпечення успішного навчання всіх дітей у школі. Ухвалення більш гнучких систем, що адаптуються, здатних повністю враховувати різні потреби дітей, сприятиме шкільній успішності та охопленню шкільною освітою всіх дітей. У наступних керівних принципах відзначаються аспекти, які необхідно враховувати при інтеграції дітей з ООП в інклюзивні школи.

Гнучкість навчального плану

28. Навчальний план потрібно адаптувати до потреб дітей, а не навпаки. Тому у навчальному плані школи повинні надаватися можливості забезпечувати освітою дітей з різними здібностями та інтересами.

29. Дітям з ООП потрібно надавати додаткову навчальну підтримку в контексті звичайного навчального плану, а не якого-небудь іншого навчального плану. Керівний принцип повинен полягати у забезпеченні всіх дітей однаковою освітою, надаючи додаткову допомогу і підтримку дітям, які цього потребують.

30. Отримання знань - це не лише питання формального і теоретичного навчання. Зміст освіти має відповідати високим стандартам і потребам окремих осіб, щоб дозволити їм значною мірою брати участь у процесі розвитку. Викладання повинно грунтуватися на досвіді та практичних потребах самих учнів, з метою їх кращої мотивації.

31. Щоб слідкувати за прогресом кожної дитини, потрібно переглянути процедури оцінки. Для інформування учнів і викладачів про досягнутий рівень засвоєння знань, а також для виявлення труднощів і надання підтримки учням у їх подоланні у звичайний навчальний процес необхідно запровадити елемент поточної оцінки.

32. Дітям з ООП необхідно надавати підтримку на постійній основі, починаючи від мінімальної допомоги у звичайних класах до додаткових навчальних допоміжних програм у рамках школи, та збільшувати її в разі потреби до надання допомоги з боку викладачів-фахівців і зовнішнього допоміжного персоналу.

33. У разі необхідності варто використовувати відповідні та доступні технічні засоби для підвищення успішного засвоєння шкільного навчального плану, а також для сприяння комунікації, мобільності та процесу навчання. Технічна допомога може надаватися у більш економічний і ефективний спосіб, якщо вона надходить із центрального підрозділу в кожній місцевості, що володіє досвідом адаптації допомоги до індивідуальних потреб і у забезпеченні обслуговування.

34. Потрібно створювати потенціал і здійснювати наукові дослідження на національному та регіональному рівнях з метою розвитку належних допоміжних технологічних систем для освіти осіб з ООП. Варто було б заохочувати держави, які ратифікували Флорентійську угоду, використовувати цей документ для сприяння вільному обігу матеріалів та обладнання, пов'язаних із потребами людей з інвалідністю. Відповідно, державам, які ще не приєдналися до цієї угоди, пропонується зробити це з метою забезпечення вільного розповсюдження послуг і товарів освітнього та культурного характеру.

Управління школою

35. Місцеві адміністратори і керівники шкіл можуть відігравати важливу роль в адаптації шкіл до дітей з ООП, якщо їм надати необхідні повноваження і належну підготовку, щоб діяти у цій галузі. їм варто запропонувати розробити більш гнучкі процедури управління, перерозподілити навчальні ресурси, диверсифікувати можливості навчання, мобілізувати допомогу, яку діти могли б надавати одне одному, надавати підтримку учням, які стикаються з труднощами, і розвивати тісні відносини з батьками і громадою. Успішне управління школою залежить від активної та творчої участі викладачів і персоналу, а також розвитку ефективної співпраці та групової роботи для задоволення потреб учнів.

36. На керівників шкіл покладається особлива відповідальність за популяризацію позитивного ставлення серед шкільної громади, а також у налагодженні ефективної співпраці між викладачами класів та допоміжним персоналом. За допомогою консультацій та переговорів необхідно передбачити відповідні заходи щодо підтримки та чіткої ролі, яку повинні виконувати різні партнери у навчальному процесі.

37. Кожна школа повинна нести колективну відповідальність за успіх чи невдачу кожного учня. Команда педагогів, а не індивідуальний вчитель, повинна розділяти відповідальність за освіту дітей з ООП. Батькам та волонтерам потрібно пропонувати брати активну участь у роботі школи. Однак, викладачі відіграють вирішальну роль як організатори навчального процесу, які надають підтримку дітям шляхом використання наявних ресурсів як під час класної, так і позакласної роботи.

Інформація та наукові дослідження

38. Поширення прикладів вдалої практики могло б сприяти підвищенню рівня викладання і навчання. Було б доцільним поширювати інформацію про відповідні висновки наукових досліджень. Узагальнення досвіду і розвиток центрів документації варто підтримувати на національному рівні разом із розширенням доступу до джерел інформації.

39. Освіту осіб з ООП необхідно інтегрувати у програми наукових досліджень та у розвиток науково-дослідних інститутів і центрів по розробці навчальних планів. Особливу увагу в цій галузі варто приділяти інноваційним стратегіям навчання та викладання. Класним керівникам потрібно брати активну участь як у практичних, так й аналітичних заходах, пов'язаних із такими дослідженнями. Необхідно проводити пілотні експерименти та поглиблені дослідження, щоб допомогти у прийняті рішень і консультуванні щодо майбутньої діяльності. Ці експерименти та дослідження можуть проводитися на спільній основі кількома країнами.

40. Належна підготовка всього педагогічного персоналу як і раніше залишається ключовим фактором у заохоченні розвитку інклюзивних шкіл. Крім того, важливість залучення викладачів з інвалідністю, які можуть бути прикладом для дітей з інвалідністю, отримує все більше визнання. Можна було б виконати наступні дії.

41. Програми попередньої підготовки повинні забезпечувати для всіх викладачів як початкової, так і середньої школи позитивну орієнтацію щодо інвалідності, розвиваючи у такий спосіб розуміння того, що може бути досягнуто у школах за допомогою наявних на місцевому рівні допоміжних послуг. Загалом потрібні такі знання, вміння та хороші навички викладання, які включають оцінку особливих освітніх потреб, адаптування змісту навчальних планів, використання допоміжної технології, індивідуалізацію процедур викладання, щоб враховувати ширше коло можливостей і т.д. У педагогічних навчальних закладах особливу увагу необхідно приділяти підготовці всіх викладачів до їх автономної діяльності та застосування їх навичок до адаптування навчальних планів і процесу навчання для задоволення потреб учнів, а також до спільної діяльності з фахівцями і співпраці з батьками.

42. Під час оцінювання рівня освіти і сертифікації вчителя необхідно брати до уваги навички, необхідні для задоволення особливих освітніх потреб.

43. Насамперед, необхідно підготувати друковані матеріали і організувати семінари для місцевих адміністраторів, методистів, завідувачів навчальною частиною і старших викладачів із метою розвитку їх здатності здійснювати керівництво у цій галузі, а також надавати підтримку і консультувати менш досвідчений викладацький склад.

44. Основне завдання полягає у забезпеченні підвищення рівня кваліфікації усіх викладачів з урахуванням різноманітних і часто важких умов, в яких вони працюють. Підвищення рівня кваліфікації, наскільки це можливо, потрібно організовувати на рівні школи за допомогою спільних заходів з методистами, і дистанційної освіти та інших методів самоосвіти.

45. Спеціалізована підготовка у галузі освіти осіб з ООП, що дозволяє отримати додаткову кваліфікацію, повинна об'єднуватися з підготовкою та досвідом роботи як звичайного викладача або організовуватися до неї для того, щоб забезпечити взаємодоповнюваність і мобільність.

46. Необхідно переглянути підготовку вчителів, які працюють з особами з ООП, щоб дозволити їм працювати у різних умовах та відігравати ключову роль у програмах для осіб з ООП. Потрібно розробити гнучкий підхід, який буде слугувати за основу та охопить всі категорії осіб з інвалідністю, перш ніж поглиблювати спеціалізацію в одній або декількох конкретних галузях, пов'язаних з інвалідністю.

47. Університетам відводиться основна консультативна роль у процесі розвитку освіти для осіб з ООП, особливо у тому, що стосується наукових досліджень, оцінки, підготовки методистів, а також розробки програм професійної підготовки та навчальних матеріалів. Потрібно заохочувати створення мереж між університетами та вищими навчальними закладами у розвинених країнах і тих, що розвиваються. Таке об'днання наукових досліджень і професійної підготовки набуває особливого значення. Важливо також активно залучати осіб з інвалідністю в наукові дослідження і організацію професійної підготовки, щоб їхні думки враховувалися значною мірою.

48. Постійною проблемою, з якою стикаються системи освіти, навіть ті, які забезпечують освітні послуги високої якості для учнів з інвалідністю, є відсутність рольових моделей для таких учнів. Для учнів з ООП необхідно надати можливості взаємодіяти з дорослими з інвалідністю, які досягли успіху, щоб вони могли формувати свій власний спосіб життя та свої прагнення до реалістичних очікувань. До того ж учням з інвалідністю необхідно забезпечити професійну підготовку і продемонструвати їм приклади того, як незважаючи на інвалідність вони можуть реалізувати свої права і брати на себе керівну роль у тому, що стосується сприяння розробки політики, яка згодом буде впливати на їхнє життя. Отже, системам освіти необхідно прагнути здійснювати набір кваліфікованих викладачів та іншого педагогічного персоналу з інвалідністю, а також прагнути залучати до освіти осіб з інвалідністю в регіоні, які досягли успіху.

49. Служби підтримки мають вирішальне значення для успішного втілення у життя політики у галузі інклюзивної освіти. З метою забезпечення на всіх рівнях зовнішніх послуг для дітей з ООП органам освіти потрібно брати до уваги наступне.

50. Допомога звичайним школам може надаватися як закладами підготовки педагогічних працівників, так і персоналом спеціальних шкіл, які надають підтримку іншим установам. Спеціальні школи потрібно використовувати як ресурсні центри для звичайних шкіл, що надають пряму підтримку дітям з ООП. Як навчальні заклади, так і спеціальні школи можуть забезпечувати доступ до конкретного обладнання та матеріалів, а також професійну підготовку у сфері стратегій навчання, які не передбачені у звичайних класах.

51. Зовнішню підтримку з боку фахівців із різних установ, міністерств і організацій, таких, як викладачі-консультанти, психологи, які спеціалізуються у галузі освіти, лікарі, які займаються порушеннями мови і трудотерапією і т.д., варто координувати на місцевому рівні. Об'єднання шкіл засвідчило свою доцільність як стратегія по мобілізації освітніх ресурсів, а також залучення до діяльності членів громади. На об'єднання шкіл можна було б покласти колективну відповідальність за задоволення особливих освітніх потреб учнів у їх відповідних галузях і надати їм повноваження у разі потреби розподіляти ресурси. Такі заходи повинні включати в себе також надання послуг, не пов'язаних з освітою. Справді, досвід показує, що освітні послуги дадуть набагато більший ефект, якщо буде докладено зусиль щодо забезпечення оптимального використання набутого досвіду і всіх ресурсів.

52. Інтеграція дітей та молодих людей з ООП буде проходити більш ефективно і успішно, якщо у планах розвитку освіти особлива увага буде приділятися наступним цільовим галузям: дошкільна освіта, щоб всі діти могли мати можливість отримувати освіту, освіта дівчат і перехід від навчання до дорослого трудового життя.

Дошкільна освіта

53. Успішна робота інклюзивних шкіл значною мірою залежить від завчасного виявлення, оцінки та розвитку дітей з ООП у ранньому дитинстві. Догляд за дітьми молодшого віку і освітні програми для дітей віком до 6 років потрібно розробляти та/або переорієнтувати на покращення фізичного, інтелектуального і соціального розвитку та готовності вступу до школи. Ці програми мають дуже важливе економічне значення для окремих осіб, сім'ї та суспільства загалом, оскільки запобігають погіршенню умов, у яких живуть особи з інвалідністю. Програми на цьому рівні повинні визнавати принцип інклюзивної освіти та розроблятися на комплексній основі шляхом комбінування дошкільних заходів і заходів щодо медичного догляду за дітьми молодшого віку.

54. Багато країн проводять політику, спрямовану на виховання дітей молодшого віку шляхом надання підтримки розвитку дитячих садків і ясел або шляхом організації заходів з інформування та підвищення обізнаності сімей у поєднанні з громадськими службами (охорона здоров'я, догляд за матерями та дітьми), школами, місцевими сімейними або жіночими асоціаціями.

Освіта дівчат

55. Дівчата з інвалідністю вдвічі більше знаходяться у несприятливому становищі. Необхідно докласти особливих зусиль для забезпечення підготовки кадрів і освіти для дівчат з ООП. Разом із наданням доступу до навчання у школі дівчата з інвалідністю повинні мати доступ до інформації та консультування, а також моделей, які можуть допомогти їм зробити реалістичний вибір і підготувати їх до майбутньої ролі дорослих жінок.

Підготовка до дорослого життя

56. Молодим людям з ООП потрібно надати допомогу у реальному переході від навчання у школі до дорослого трудового життя. Школа повинна надати їм допомогу в тому, щоб стати економічно активними і прищепити їм навички, необхідні у повсякденному житті, забезпечивши навчання вмінням, які відповідають соціальним і комунікативним вимогам та умовам дорослого життя. Для цього потрібні відповідні методи організації професійної підготовки, включаючи набуття безпосереднього досвіду в ситуаціях реального життя поза школою. Навчальна програма для учнів з ООП у старших класах повинна включати конкретні перехідні програми, передбачати надання, коли це можливо, підтримки для вступу до вищих навчальних закладів і організацію подальшої професійної підготовки, що дозволяє їм діяти як незалежним, активним членам своєї громади після закінчення школи. Ці заходи потрібно проводити за активної участі консультантів з питань професійної підготовки, посадових осіб, які займаються питаннями працевлаштування, профспілок, органів місцевого самоврядування, а також різних відповідних служб і установ.

Освіта дорослих та безперервна освіта

57. Особам з інвалідністю варто приділяти особливу увагу в ході розробки і впровадження програм освіти дорослих та програм безперервної освіти. Особам з інвалідністю необхідно надавати право пріоритетного доступу до таких програм. Потрібно розробити також спеціальні курси для врахування потреб та особливостей різних груп дорослих з інвалідністю.

58. Досягнення мети надання якісної освіти дітям з ООП - завдання не лише Міністерств освіти і шкіл. Для цього потрібна співпраця з боку сімей, а також мобілізація громад і волонтерських організацій та підтримка широкої громадськості. Цілий ряд корисних висновків можна зробити з досвіду країн або регіонів, у яких вдалося досягти прогресу у вирівнюванні освітніх можливостей для дітей і молоді з ООП.

Партнерські зв'язки з батьками

59. Освіта дітей з ООП є спільним завданням батьків і фахівців. Позитивне ставлення до цього з боку батьків сприяє інтеграції в школі та суспільстві. Батьки потребують підтримки, щоб виконувати свою роль батька дитини з особливими освітніми потребами. Роль сімей і батьків можна було б покращити шляхом надання необхідної інформації простою і зрозумілою мовою; врахування потреб в інформації та професійній підготовці для батьків є особливо важливим завданням у культурних середовищах, в яких відсутня сформована традиція шкільного навчання. Як батьки, так і викладачі можуть потребувати підтримки і заохочення в тому, що стосується навчання спільній роботі як рівноправних партнерів.

60. Батьки є привілейованими партнерами щодо особливих освітніх потреб своєї дитини і, наскільки це можливо, потрібно їм надавати право обирати саме ту освіту, яку вони хочуть для своєї дитини.

61. Варто розвивати спільні та взаємодоповнюючі партнерські відносини між адміністраторами школи, вчителями і батьками, а також розглядати батьків як активних партнерів під час прийняття рішень. Необхідно заохочувати батьків брати участь в освітніх заходах як вдома, так і в школі (де вони можуть ознайомитися з ефективними методами і дізнатися, яким чином потрібно організовувати заходи, не пов'язані з навчальним планом), а також у контролі за навчанням їхніх дітей та наданні їм підтримки.

62. Урядам варто відігравати провідну роль у заохоченні партнерських зв'язків з батьками як шляхом роз'яснення політики, так і прийняття законодавчих заходів, що стосуються батьківських прав. Потрібно заохочувати розвиток батьківських асоціацій та участь їх представників у розробці та виконанні програм, спрямованих на підвищення якості освіти їхніх дітей. Під час розробки і виконання програм потрібно також консультуватися з організаціями осіб з інвалідністю.

Участь громади

63. Децентралізація та планування з урахуванням місцевих особливостей значною мірою сприяють залученню громад до процесу освіти і підготовки кадрів осіб з ООП. Місцеві адміністратори повинні заохочувати участь представників громад шляхом надання підтримки репрезентативним асоціаціям і залучення їх до процесу прийняття рішень. З цією метою у дрібних географічних районах, які не можуть забезпечити широкої участі представників громади, потрібно створювати мобілізуючі та контролюючі механізми, що складаються з місцевої адміністрації, освітніх установ, установ охорони здоров'я та інших органів, що займаються питаннями розвитку, керівників громади і добровільних організацій.

64. Потрібно прагнути до залучення представників громади для доповнення шкільних заходів, надання допомоги у виконанні домашньої роботи і компенсації браку підтримки сім'ї. У зв'язку з цим варто згадати про роль місцевих асоціацій у наданні приміщень, сімейних асоціацій, молодіжних клубів та рухів, а також про потенційну роль осіб більш старшого віку та інших волонтерів, включаючи осіб з інвалідністю, в рамках як шкільних, так і позашкільних програм.

65. У всіх випадках, коли ініціатива проведення реабілітаційних заходів на основі громади йде ззовні, саме громада повинна вирішувати, чи стане така програма частиною поточних заходів громади у галузі розвитку. Необхідно надати повноваження щодо здійснення такої програми різним партнерам у громаді, включаючи організації осіб з інвалідністю та інші неурядові організації. У разі необхідності урядовим установам як на національному, так і на місцевому рівнях варто також надавати фінансову та іншу підтримку.

Роль волонтерських організацій

66. Оскільки волонтерські асоціації та національні неурядові організації мають більшу свободу дій та здатні швидше реагувати на виявлені потреби, їм необхідно надавати допомогу в розробці нових ідей та експериментальних новаторських методів забезпечення освіти. Вони можуть відігравати новаторську і роль каталізатора, а також розширювати коло програм, наявних у громади.

67. Організації осіб з інвалідністю, тобто організації, у яких вони самі мають вирішальний вплив, потрібно активно залучати до визначення потреб, вираження думок щодо пріоритетів, надання послуг, оцінки показників та заохочення змін.

Підвищення обізнаності громадськості

68. Розробники політики на всіх рівнях, включаючи рівень школи, повинні регулярно підтверджувати свою прихильність до інклюзивної освіти та заохочувати позитивне ставлення дітей, викладачів, а також представників широкої громадськості до осіб з ООП.

69. Засоби масової інформації можуть відігравати потужну роль у заохоченні позитивного ставлення до інтеграції в суспільстві осіб з інвалідністю, подоланні стереотипів і недопущенні спотворення інформації, а також навіюванні більшого оптимізму і розкритті можливостей осіб з інвалідністю. Засоби масової інформації можуть також заохочувати позитивне ставлення роботодавців до працевлаштування осіб з інвалідністю. Засоби масової інформації варто використовувати для інформування широкої громадськості щодо нових підходів у галузі освіти, зокрема щодо забезпечення освіти осіб з ООП у звичайних школах, шляхом популяризації прикладів вдалих практичних заходів і успішного досвіду.

70. Розвиток інклюзивних шкіл як найбільш ефективного засобу забезпечення освіти для всіх варто визнати як основний напрям урядової політики, і йому потрібно приділяти пріоритетне місце у програмі розвитку країни. Тільки таким чином можна буде отримати належні ресурси. Зміни в політиці та пріоритети можуть бути досягнуті лише в разі задоволення потреб у належних ресурсах. Політичні зобов 'язання - як на національному, так і місцевому рівнях, - необхідні як для отримання додаткових ресурсів, так і для перерозподілу існуючих ресурсів. Незважаючи на те, що громади можуть відігравати ключову роль у розвитку інклюзивних шкіл, важливі також заохочувальні заходи та підтримка урядів у пошуку ефективних і прийнятних рішень.

71. При розподілі ресурсів між школами варто реально враховувати відмінності у витратах, необхідних для забезпечення належної освіти для всіх дітей, маючи при цьому на увазі їх потреби та особливості. Можливо, реально спочатку підтримати ті школи, які хочуть сприяти інклюзивній освіті та запускати пілотні проекти в деяких регіонах, щоб отримати необхідний досвід для більш детальної розробки і поступового загального поширення такої освіти. Під час загального поширення інклюзивної освіти потрібно забезпечити такий стан, при якому рівень підтримки і досвіду відповідав би характеру потреб.

72. Потрібно виділити також ресурси на допоміжні послуги для підготовки викладачів основних дисциплін, забезпечення ресурсних центрів і викладачів у системі спеціальної освіти або викладачів-консультантів. Варто підготувати також відповідні технічні засоби для забезпечення успішного функціонування комплексної системи освіти. Тому комплексні підходи потрібно пов'язувати з розвитком допоміжних послуг на центральному та проміжному рівнях.

73. Об'єднання людських, інституційних, матеріально-технічних і фінансових ресурсів різних міністерств (освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, праці, молоді і т.д.), територіальних і місцевих органів, а також інших спеціалізованих установ є ефективним засобом забезпечення їх максимального впливу. Поєднання освітнього і соціального підходів до освіти осіб з ООП потребують ефективних структур управління, що дозволяють різним службам співпрацювати як на національному, так і на місцевому рівнях, а державним органам і асоціативним установам об'єднувати свої зусилля.

74. Міжнародне співробітництво між урядовими і неурядовими, регіональними та міжрегіональними організаціями може відігравати дуже важливу роль у підтримці розвитку інклюзивних шкіл. На основі минулого досвіду в цій галузі міжнародні, міжурядові та неурядові організації, а також двосторонні донорські установи могли б розглянути питання про об'єднання зусиль у застосуванні наступних стратегічних підходів.

75. Технічна допомога повинна бути спрямована на стратегічні галузі дій, які надають мультиплікаційний ефект, особливо в країнах, що розвиваються. Одне з важливих завдань у галузі міжнародного співробітництва полягає у наданні підтримки здійсненню пілотних проектів, спрямованих на апробування нових підходів і створення потенціалу.

76. Організація регіональних партнерських зв'язків або партнерські відносини між країнами з аналогічними підходами до освіти осіб з ООП могли б дозволити здійснювати планування спільних заходів у рамках існуючих регіональних або інших спільних механізмів. Такі заходи варто розробляти з урахуванням економії завдяки масштабам здійснюваних програм, досвіду країн-учасниць, а також подальшого розвитку національних потенціалів.

77. Першочергове завдання, яке покладається на міжнародні організації, полягає у забезпеченні обміну даними, інформацією і результатами здійснення пілотних програм у галузі освіти осіб з ООП між країнами і регіонами. Збір міжнародно-порівнянних показників прогресу у галузі інклюзивної освіти та забезпечення робочими місцями повинен стати частиною всесвітньої бази даних про освіту. Координаційні центри можна було б створити у субрегіональних центрах з метою полегшення обміну інформацією. Потрібно зміцнити існуючі структури на регіональному та міжнародному рівнях та розширювати їх діяльність у таких сферах, як політика, програмування, підготовка персоналу та оцінка.

78. Високий відсоток осіб з інвалідністю є прямим результатом відсутності інформації, бідності та низьких стандартів у галузі охорони здоров'я. Оскільки кількість осіб з інвалідністю в усьому світі зростає, особливо у країнах, що розвиваються, варто докладати на міжнародному рівні спільні зусилля у тісній співпраці з діями, розпочатими на національному рівні щодо попередження за допомогою освіти причин появи осіб з інвалідністю, що, у свою чергу, зменшить кількість випадків і поширення інвалідності, дозволяючи тим самим ще більше скоротити попит на обмежені фінансові та людські ресурси в будь-якій конкретній країні.

79. Міжнародна допомога і технічне сприяння, покликані для того, щоб зробити внесок в освіту осіб з ООП, виявляються з найрізноманітніших джерел. Відповідно, надзвичайно важливо забезпечити узгодженість і взаємодоповнюваність діяльності між організаціями системи Організації Об'єднаних Націй та іншими установами, які надають допомогу в цій галузі.

80. Міжнародне співробітництво повинно сприяти проведенню тренінгів із підвищення кваліфікації для керівників у галузі освіти та інших фахівців на регіональному рівні і зміцнювати співробітництво між факультетами університетів та педагогічними установами в різних країнах для проведення порівняльних досліджень, а також публікації довідкових документів і навчальних матеріалів.

81. Міжнародне співробітництво повинно сприяти розвитку регіональних і міжнародних асоціацій фахівців, що займаються питаннями зміцнення освіти для осіб з ООП, і має надавати підтримку створенню та поширенню інформаційних бюлетенів або журналів, а також проведення регіональних нарад і конференцій.

82. Міжнародні та регіональні наради, що стосуються питань, пов'язаних з освітою, повинні забезпечувати, щоб особливі освітні потреби розглядалися як невід'ємна частина обговорень, а не як окрема тема. Як конкретний приклад питання освіти осіб з ООП потрібно включити до порядку денного регіональних міністерських конференцій, організованих ЮНЕСКО та іншими міжурядовими органами.

83. Установи з міжнародного технічного співробітництва та фінансування, які беруть участь у наданні підтримки та розвитку ініціатив щодо Освіти для всіх, повинні забезпечити становище, при якому питання освіти осіб з ООП були б невід'ємною складовою всіх проектів у галузі розвитку.

84. Варто налагодити міжнародне співробітництво для надання підтримки розробці технічних умов загального доступу до комунікаційних технологій, що ґрунтуються на створенні інформаційної інфраструктури.

85. Ці Рамки Дій були прийняті шляхом акламації після обговорення і внесення правок 10 червня 1994 року в сесії, присвяченій закриттю Конференції. Передбачається, що держави-члени, а також урядові та неурядові організації будуть керуватися ними при виконанні Саламанської декларації про принципи, політику та практичну діяльність в галузі освіти осіб з особливими освітніми потребами.

За додатковою інформацією можна звертатися:

UNESCO

Special Education, Division of Basic Education

7 place de Fontenoy 75352 Pans 07-SP

Fax: (33-1) 40 65 94 05