Конвенція про кіберзлочинність

5. На додаток до цього, у виконанні запиту про збереження можна відмовити лише у випадках, коли:

a. запит стосується правопорушення, яке Сторона, яку запитують, вважає політичним правопорушенням або правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням; або

b. Сторона, яку запитують, вважає, що виконання запиту може зашкодити її суверенітету, безпеці, суспільному порядку або іншим важливим інтересам.

6. Якщо Сторона, яку запитують, вважає, що таке збереження не забезпечить майбутню доступність даних або загрожуватиме їх конфіденційності чи іншим чином зашкодить розслідуванню, яке проводить Сторона, яка запитує, вона терміново інформує про це Сторону, яка запитує. Після цього остання визначає, чи необхідно виконувати запит, незважаючи на це.

7. Будь-яке збереження, проведене у відповідь на запит відповідно до пункту 1, продовжується не менше ніж 60 днів, для того, щоб надати можливість Стороні, яка запитує, надіслати запит щодо обшуку чи подібного доступу, арешту чи подібних дій або розголошення таких даних. Після отримання такого запиту, дані зберігаються до винесення рішення стосовно такого запиту.

1. Якщо в ході виконання запиту, зробленого відповідно до статті 29, щодо збереження даних про рух інформації, які стосуються конкретної передачі інформації, Стороні, яку запитують, стає відомо, що постачальник послуг в іншій Державі був залучений до передачі такої інформації, Сторона, яку запитують, терміново повідомляє Стороні, яка запитує, обсяг інформації про рух даних, достатній для ідентифікації такого постачальника послуг і шляху передачі такої інформації.

2. У розкритті інформації про рух даних відповідно до пункту 1 може бути відмовлено тільки якщо:

a. запит стосується правопорушення, яке Сторона, яку запитують, вважає політичним правопорушенням або правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням; або

b. Сторона, яку запитують, вважає, що виконання запиту може зашкодити її суверенітету, безпеці, суспільному порядку або іншим важливим інтересам.

1. Будь-яка Сторона може запитати іншу Сторону провести обшук чи подібний доступ, арешт чи подібні дії або розголошення даних, які зберігаються за допомогою комп'ютерної системи, яка знаходиться на території Сторони, яку запитують, включаючи дані, збережені відповідно до статті 29.

2. Сторона, яку запитують, відповідає на запит шляхом застосування відповідних міжнародних документів, угод і законодавства, на які містяться посилання у статті 23, а також відповідно до інших положень цього розділу.

3. На запит надається термінова відповідь, якщо:

a. існують підстави вважати, що відповідні дані особливо вразливі для втрати або змін; або

b. документи, угоди і законодавство, на які містяться посилання у пункті 2, передбачають термінове співробітництво.

Будь-яка Сторона може, не отримуючи дозвіл іншої Сторони:

a. здійснювати доступ до публічно доступних (відкрите джерело) комп'ютерних даних, які зберігаються, незважаючи на те, де такі дані знаходяться географічно; або

b. здійснювати доступ або отримувати за допомогою комп'ютерної системи, яка знаходиться на її території, комп'ютерні дані, які зберігаються і знаходяться в іншій Стороні, якщо Сторона отримує законну і добровільну згоду особи, яка має законні повноваження розкривати дані такій Стороні за допомогою такої комп'ютерної системи.

1. Сторони надають взаємну допомогу одна одній у збиранні даних про рух інформації у реальному масштабі часу, пов'язаних із зазначеною передачею інформації на їх території, яка передається за допомогою комп'ютерної системи. Відповідно до положень пункту 2, ця допомога регулюється умовами і процедурами, які передбачені внутрішньодержавним законодавством.

2. Кожна Сторона надає таку допомогу щонайменше відносно кримінальних правопорушень, стосовно яких проводиться збирання даних про рух інформації у реальному масштабі часу у випадку подібної внутрішньодержавної справи.

Сторони надають взаємну допомогу одна одній у збиранні або записі у реальному масштабі часу даних змісту інформації у зазначених передачах інформації, які здійснюються за допомогою комп'ютерної системи, у обсягах, які дозволяються відповідними договорами між ними і внутрішньодержавним законодавством.

1. Кожна Сторона призначає орган для здійснення контактів цілодобово впродовж тижня з метою надання негайної допомоги для розслідування або переслідування стосовно кримінальних правопорушень, пов'язаних з комп'ютерними системами і даними, або з метою збирання доказів у електронній формі, що стосуються кримінального правопорушення. Така допомога включає сприяння або, якщо це дозволяється її внутрішньодержавним законодавством і практикою, пряме:

a. надання технічних порад;

b. збереження даних відповідно до статей 29 і 30; та

c. збирання доказів, надання юридичної інформації і встановлення місцезнаходження підозрюваних.

2. a. Орган Сторони, визначений нею для здійснення контактів, має можливість терміново встановлювати контакт з органом іншої Сторони, визначеним нею для здійснення контактів.

b. Якщо орган Сторони, визначений нею для здійснення контактів, не є частиною уповноваженого органу або органів такої Сторони, які відповідають за міжнародну взаємну допомогу або екстрадицію, то орган, визначений для здійснення контактів, забезпечує свою здатність проводити термінову координацію з таким уповноваженим органом або органами.

3. Кожна Сторона забезпечує кваліфікований персонал і відповідне обладнання для сприяння роботі мережі.

1. Ця Конвенція відкрита для підписання Державами-членами Ради Європи та Державами, які не є членами Ради Європи, але брали участь у її розробці.

2. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття або схвалення передаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

3. Ця Конвенція набуває чинності в перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку п'ять Держав, серед яких принаймні три Держави-члена Ради Європи, висловлять свою згоду на обов'язковість для них цієї Конвенції згідно з положеннями пунктів 1 та 2.

4. Для будь-якої Держави, яка підписала Конвенцію та згодом висловила згоду на її обов'язковість для себе, ця Конвенція набуває чинності в перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду від дати висловлення такою Державою згоди на обов'язковість для неї цієї Конвенції згідно з положеннями пунктів 1 та 2.

1. Після набуття чинності цією Конвенцією, Комітет Міністрів Ради Європи, після консультацій з Державами, які є Сторонами цієї Конвенції, та отримання їхньої одностайної згоди, може запросити будь-яку Державу, яка не є членом Ради та не брала участь у розробці цієї Конвенції, приєднатися до неї. Таке рішення ухвалюється більшістю, передбаченою у статті 20.d Статуту Ради Європи, та одностайним голосуванням представників Договірних Держав, які мають право брати участь у засіданнях Комітету Міністрів.

2. Для будь-якої Держави, яка приєднується до Конвенції відповідно до пункту 1 вище, Конвенція набуває чинності в перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи.

1. Будь-яка Держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання може визначити територію або території, до яких застосовуватиметься ця Конвенція.

2. Будь-яка Держава у будь-який пізніший час шляхом направлення заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може поширити дію цієї Конвенції на будь-яку іншу територію, визначену в заяві. Для такої території Конвенція набуває чинності в перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду від дня одержання заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена згідно з двома попередніми пунктами щодо будь-якої території, визначеної у такій заяві, може бути відкликана шляхом направлення повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи. Відкликання набуває чинності в перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

1. Мета цієї Конвенції полягає у доповненні застосовних двосторонніх або багатосторонніх договорів або домовленостей між Сторонами, зокрема положень:

- Європейської конвенції про екстрадицію, відкритої для підписання у Парижі 13 грудня 1957 року (ETS N 24) ;

- Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, відкриту для підписання у Страсбурзі 20 квітня 1959 року (ETS N 30) ;

- Додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, відкритого для підписання у Страсбурзі 17 березня 1978 року (ETS N 99) .

2. Якщо дві або більше Сторони вже уклали угоду або договір щодо питань, які регулюються цією Конвенцією, або іншим чином встановили відносини з таких питань, або якщо вони роблять це у майбутньому, вони також матимуть право застосовувати таку угоду або договір або відповідно регулювати такі відносини. Однак у разі, якщо Сторони встановлюють свої відносини щодо питань, які регулюються цією Конвенцією, в інший спосіб, ніж передбачається нею, вони роблять це у такий спосіб, що не суперечить цілям та принципам Конвенції.

3. Ніщо в цій Конвенції не зачіпає інших прав, обмежень, зобов'язань та відповідальності Сторони.

Шляхом направлення письмового повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання може заявити, що вона користується можливістю вимагати додаткові елементи, передбачені згідно зі статтями 2 та 3, пунктом 1.b статті 6, статтею 7, пунктом 3 статті 9 та пунктом 9.e статті 27.

1. Федеральна держава може залишити за собою право брати на себе зобов'язання, передбачені у розділі II цієї Конвенції, відповідно до її основних принципів регулювання відносин між центральним урядом та штатами, що входять до складу федерації, або іншими подібними територіальними одиницями за умови, що вона все-таки спроможна співпрацювати відповідно до розділу III.

2. Роблячи застереження відповідно до пункту 1, федеральна держава не може застосовувати умови такого застереження для того, щоб виключити або значно зменшити свої зобов'язання щодо передбачення заходів, встановлених у розділі II. Загалом вона забезпечує широкі та ефективні правоохоронні можливості щодо таких заходів.

3. Щодо положень цієї Конвенції, застосування яких входить до юрисдикції штатів, що утворюють федерацію, або інших подібних територіальних одиниць, які згідно з конституційною системою федерації не зобов'язані вживати законодавчих заходів, федеральний уряд інформує компетентні органи таких штатів про згадані положення, висловлюючи свою схвальну думку, та заохочує їх до вжиття відповідних заходів для введення в дію таких положень.

Шляхом направлення письмового повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання може заявити, що вона користується застереженням(и), передбаченим(и) у пункті 2 статті 4, пункті 3 статті 6, пункті 4 статті 9, пункті 3 статті 10, пункті 3 статті 11, пункті 3 статті 14, пункті 2 статті 22, пункті 4 статті 29 та пункті 1 статті 41. Не може бути зроблено жодних інших застережень.

1. Будь-яка Сторона, яка зробила застереження відповідно до статті 42, може повністю або частково відкликати його, направивши повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Таке відкликання набуває чинності в день отримання такого повідомлення Генеральним секретарем. Якщо у повідомленні зазначається, що відкликання застереження має набути чинності у визначений у повідомленні день, та така дата є пізнішою, ніж дата отримання повідомлення Генеральним секретарем, відкликання набуває чинності у такий пізніший день.

2. Сторона, яка зробила застереження, згадане у статті 42, відкликає таке застереження повністю або частково, як тільки це дозволяють обставини.

3. Генеральний секретар Ради Європи може періодично запитувати Сторони, які зробили одне або декілька застережень, згаданих у статті 42, про можливості відкликання такого застереження (таких застережень).

1. Зміни до цієї Конвенції можуть пропонуватися будь-якою Стороною; вони направляються Генеральним секретарем Ради Європи Державам-членам Ради Європи, а також Державам, які не є членами Ради Європи, але брали участь у її розробці, та всім Державам, які приєдналися або були запрошені приєднатися до цієї Конвенції згідно з положеннями статті 37.

2. Будь-яка зміна, запропонована Стороною, передається до Європейського комітету з проблем злочинності (ЄКПЗ), який надає Комітетові Міністрів свою думку щодо такої запропонованої зміни.

3. Комітет Міністрів розглядає запропоновану зміну і думку, представлену ЄКПЗ, та після консультацій з Державами, які не є членами Ради Європи, але є Сторонами цієї Конвенції, може прийняти зміну.

4. Текст будь-якої зміни, прийнятої Комітетом Міністрів згідно з пунктом 3 цієї статті, направляється Сторонам для прийняття.

5. Будь-яка зміна, прийнята відповідно до пункту 3 цієї статті, набуває чинності після того, як всі Сторони повідомлять Генерального секретаря про їх прийняття.

1. Європейський комітет з проблем злочинності (ЄКПЗ) інформується про тлумачення та застосування цієї Конвенції.

2. У разі спору між Сторонами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, вони намагаються вирішити спір шляхом переговорів або будь-яких інших мирних засобів на свій вибір, включаючи подання спору до ЄКПЗ, до арбітражного суду, рішення якого є обов'язковим для виконання Сторонами, або до Міжнародного суду, за домовленістю заінтересованих Сторін.

1. Сторони у разі необхідності періодично консультуються з метою сприяння:

a. ефективному використанню та застосуванню цієї Конвенції, включаючи виявлення будь-яких її проблематичних питань, а також наслідків будь-якої заяви або застереження, зробленого згідно з цією Конвенцією;

b. обміну інформацією про суттєві зміни у галузі права, політики або технології, що стосуються кіберзлочинності, та збору інформації в електронній формі;

c. розгляду можливих додатків або змін до цієї Конвенції.

2. Європейський комітет з проблем злочинності (ЄКПЗ) регулярно інформується про результати консультацій, згаданих у пункті 1.

3. ЄКПЗ у разі необхідності сприяє проведенню консультацій, згаданих у пункті 1, та вживає необхідних заходів для надання допомоги Сторонам у їхніх зусиллях щодо внесення змін або доповнень до Конвенції. Щонайпізніше через три роки після набуття чинності цією Конвенцією Європейський комітет з проблем злочинності (ЄКПЗ) у співпраці зі Сторонами проводить перегляд усіх положень Конвенції та, у разі необхідності, пропонує будь-які відповідні зміни.

4. Витрати, пов'язані з виконанням положень пункту 1, сплачуються Сторонами у визначений ними спосіб, крім випадків, коли такі витрати сплачуються Радою Європи.

5. Секретаріат Ради Європи допомагає Сторонам у виконанні ними їхніх функцій за цією статтею.

1. Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю Конвенцію шляхом направлення письмового повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Така денонсація набуває чинності в перший день місяця, який наступає після завершення тримісячного періоду від дня отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє Держави-члени Ради Європи та Держави, які не є членами Ради Європи, але брали участь у розробці цієї Конвенції, а також всі Держави, які приєдналися або були запрошені приєднатися до цієї Конвенції, про:

a. будь-яке підписання;

b. здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання;

c. будь-яку дату набуття чинності цією Конвенцією відповідно до статей 36 і 37;

d. будь-яку заяву, зроблену відповідно до статті 40, або застереження, зроблене відповідно до статті 42;

e. будь-який інший акт, повідомлення або інформацію, що стосується цієї Конвенції.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на це уповноважені представники підписали цю Конвенцію.

Вчинено в Будапешті 23 листопада 2001 року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є рівно автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архівах Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає завірені копії цієї Конвенції кожній Державі-члену Ради Європи, Державам, які не є членами Ради Європи, але брали участь у розробці цієї Конвенції, а також будь-якій Державі, запрошеній приєднатися до неї.