Конвенція про кіберзлочинність

Дата підписання: 23.11.2001

Дата ратифікації: 07.09.2005

Дата набрання чинності: 01.07.2006

Держави-члени Ради Європи та інші Держави, які підписали цю Конвенцію,

Вважаючи, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами;

Визнаючи цінність налагодження співробітництва з іншими Державами, які є Сторонами цієї Конвенції;

Впевнені у першочерговій необхідності спільної кримінальної політики, спрямованої на захист суспільства від кіберзлочинності, між іншим, шляхом створення відповідного законодавства і налагодження міжнародного співробітництва;

Усвідомлюючи глибокі зміни, спричинені переходом на цифрові технології, конвергенцією і глобалізацією комп'ютерних мереж, яка продовжується;

Стурбовані ризиком того, що комп'ютерні мережі та електронна інформація може також використовуватися для здійснення кримінальних правопорушень, і того, що докази, пов'язані з такими правопорушеннями, можуть зберігатися і передаватися такими мережами;

Визнаючи необхідність співробітництва між Державами і приватними підприємствами для боротьби з кіберзлочинністю і необхідність захисту законних інтересів у ході використання і розвитку інформаційних технологій;

Вважаючи, що ефективна боротьба з кіберзлочинністю вимагає більшого, швидкого і ефективно функціонуючого міжнародного співробітництва у кримінальних питаннях;

Впевнені, що ця Конвенція є необхідною для зупинення дій, спрямованих проти конфіденційності, цілісності і доступності комп'ютерних систем, мереж і комп'ютерних даних, а також зловживання такими системами, мережами і даними, шляхом встановлення кримінальної відповідальності за таку поведінку, як це описано у Конвенції, надання повноважень, достатніх для ефективної боротьби з такими кримінальними правопорушеннями шляхом сприяння їхньому виявленню, розслідуванню та переслідуванню, як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях, і укладення домовленостей щодо швидкого і надійного міжнародного співробітництва;

Пам'ятаючи про необхідність забезпечити належний баланс між правоохоронними інтересами і повагою до основних прав людини, як це передбачено Конвенцією Ради Європи про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Міжнародною Хартією ООН про громадянські і політичні права 1966 р. і іншими відповідними міжнародними угодами з прав людини, які підтверджують право кожного безперешкодно дотримуватись поглядів, а також право на свободу слова, включаючи право на пошук, отримання і передачу будь-якої інформації та ідей, незважаючи на кордони, а також права на повагу до приватного життя;

Також пам'ятаючи про право на захист особистої інформації, як це передбачено Конвенцією Ради Європи про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних 1981 р.;

Посилаючись на Конвенцію ООН про права дитини 1989 р. і Конвенцію МОП про найгірші форми дитячої праці 1999 р.;

Беручи до уваги існуючі конвенції Ради Європи про співробітництво у кримінальній сфері і подібні угоди, що існують між Державами-членами Ради Європи та іншими Державами, і підкреслюючи, що ця Конвенція має на меті доповнення цих конвенцій для підвищення ефективності кримінальних розслідувань і переслідувань, що стосуються кримінальних правопорушень, пов'язаних з комп'ютерними системами і даними, і для надання можливості збирання доказів, що стосуються кримінального злочину, в електронній формі;

Вітаючи нещодавні події, які сприяють міжнародному порозумінню і співробітництву у боротьбі з кіберзлочинністю, включаючи заходи ООН, ОЕСР, ЄС і "Великої вісімки";

Посилаючись на Рекомендації Комітету Міністрів N R(85)10, що стосується практичного застосування Європейської Конвенції про взаємодопомогу у кримінальних справах по відношенню до листів, які створюють необхідність перехоплення телекомунікацій, N R(88)2 про піратство у сфері авторських і суміжних прав, N R(87)15, яка регулює використання особистих даних у поліцейській галузі, N R(95)4 про захист особистих даних у сфері телекомунікаційних послуг, з особливим посиланням на телефонні послуги, а також N R(89)9 про злочини, пов'язані з комп'ютерами, яка надає орієнтири для національного законодавства щодо визначення певних комп'ютерних злочинів, і N R(95)13, що стосується проблем кримінально-процесуального права, пов'язаних з інформаційними технологіями;

Посилаючись на Резолюцію N 1, прийняту європейськими міністрами юстиції на своїй 21-й Конференції (Прага, 10 - 11 червня 1997 р.), яка рекомендувала Комітету Міністрів підтримати роботу, що проводиться Європейським комітетом з проблем злочинності (ЄКПЗ) щодо кіберзлочинності для зближення внутрішньодержавних положень кримінального права і створення можливостей для застосування ефективних засобів розслідування таких правопорушень, а також на Резолюцію N 3, прийняту на 23-й Конференції європейських міністрів юстиції (Лондон, 8 - 9 червня 2000 р.), яка заохочувала сторони переговорів до пошуку відповідних рішень для надання можливості якомога більшій кількості Держав стати учасниками цієї Конвенції, і визнала необхідність швидкодіючої і ефективної системи міжнародного співробітництва, яка б належним чином враховувала специфічні вимоги боротьби з кіберзлочинністю;

Також посилаючись на План дій, прийнятий Головами Держав та Урядів Ради Європи з нагоди їх Другого Самміту (Страсбург, 10 - 11 жовтня 1997 р.), для пошуку спільних відповідей на розвиток нових інформаційних технологій, які базуються на стандартах і цінностях Ради Європи;

Домовились про таке:

Для цілей цієї Конвенції:

a. "комп'ютерна система" означає будь-який пристрій або групу взаємно поєднаних або пов'язаних пристроїв, один чи більш з яких, відповідно до певної програми, виконує автоматичну обробку даних;

b. "комп'ютерні дані" означає будь-яке представлення фактів, інформації або концепцій у формі, яка є придатною для обробки у комп'ютерній системі, включаючи програму, яка є придатною для того, щоб спричинити виконання певної функції комп'ютерною системою;

c. "постачальник послуг" означає:

i. будь-яку державну або приватну установу, яка надає користувачам своїх послуг можливість комунікацій за допомогою комп'ютерної системи, та

ii. будь-яку іншу установу, яка обробляє або зберігає комп'ютерні дані від імені такої комунікаційної послуги або користувачів такої послуги.

d. "дані про рух інформації" означає будь-які комп'ютерні дані, пов'язані з комунікацією за допомогою комп'ютерної системи, які були створені комп'ютерною системою, що складала частину ланцюга комунікації, і які зазначають походження, кінцевий пункт, маршрут, час, дату, розмір і тривалість комунікації або тип основної послуги.

Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисний доступ до цілої комп'ютерної системи або її частини без права на це. Сторона може вимагати, щоб таке правопорушення було вчинене шляхом порушення заходів безпеки з метою отримання комп'ютерних даних або з іншою недобросовісною метою, або по відношенню до комп'ютерної системи, поєднаної з іншою комп'ютерною системою.

Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисне перехоплення технічними засобами, без права на це, передач комп'ютерних даних, які не є призначеними для публічного користування, які проводяться з, на або всередині комп'ютерної системи, включаючи електромагнітні випромінювання комп'ютерної системи, яка містить в собі такі комп'ютерні дані. Сторона може вимагати, щоб таке правопорушення було вчинене з недобросовісною метою або по відношенню до комп'ютерної системи, поєднаної з іншою комп'ютерною системою.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисне пошкодження, знищення, погіршення, зміну або приховування комп'ютерної інформації без права на це.

2. Сторона може залишити за собою право вимагати, щоб поведінка, описана у пункті 1, завдавала серйозну шкоду.

Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисне серйозне перешкоджання функціонуванню комп'ютерної системи шляхом введення, передачі, пошкодження, знищення, погіршення, заміни або приховування комп'ютерних даних без права на це.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисне вчинення, без права на це:

a. виготовлення, продажу, придбання для використання, розповсюдження або надання для використання іншим чином:

i. пристроїв, включаючи комп'ютерні програми, створених або адаптованих, в першу чергу, з метою вчинення будь-якого зі злочинів, перерахованих у статтях 2 - 5 вище;

ii. комп'ютерних паролів, кодів доступу або подібних даних, за допомогою яких можна здобути доступ до усієї або частини комп'ютерної системи

з наміром використання її для вчинення будь-якого зі злочинів, перерахованих у статтях 2 - 5; та

b. володіння предметом, перерахованим у підпунктах a.i або ii вище, з наміром його використання для вчинення будь-якого зі злочинів, перерахованих у статтях 2 - 5. Сторона може передбачити у законодавстві, що для встановлення кримінальної відповідальності необхідно володіти певною кількістю таких предметів.

2. Ця стаття не тлумачиться як така, що встановлює кримінальну відповідальність у разі, якщо виготовлення, продаж, придбання для використання, розповсюдження чи надання для використання іншим чином або володіння, зазначені у пункті 1 цієї статті, не призначені для вчинення будь-якого зі злочинів, перерахованих у статтях 2 - 5 цієї Конвенції, такі як дозволене випробування або захист комп'ютерної системи.

3. Кожна Сторона може залишити за собою право не застосовувати пункт 1 цієї статті, за умови, що таке застереження не стосується продажу, розповсюдження або надання для використання іншим чином предметів, перерахованих у підпункті 1.a.ii цієї статті.

Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисне вчинення, без права на це, введення, зміни, знищення або приховування комп'ютерних даних, яке призводить до створення недійсних даних з метою того, щоб вони вважались або відповідно до них проводилися б законні дії, як з дійсними, незалежно від того, можна чи ні такі дані прямо прочитати і зрозуміти. Сторона може вимагати наявність наміру обману або подібної нечесної поведінки для встановлення кримінальної відповідальності.

Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисне вчинення, без права на це, дій, що призводять до втрати майна іншої особи шляхом:

a. будь-якого введення, зміни, знищення чи приховування комп'ютерних даних,

b. будь-якого втручання у функціонування комп'ютерної системи,

з шахрайською або нечесною метою набуття, без права на це, економічних переваг для себе чи іншої особи.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисне вчинення, без права на це, наступних дій:

a. вироблення дитячої порнографії з метою її розповсюдження за допомогою комп'ютерних систем;

b. пропонування або надання доступу до дитячої порнографії за допомогою комп'ютерних систем;

c. розповсюдження або передача дитячої порнографії за допомогою комп'ютерних систем;

d. здобуття дитячої порнографії за допомогою комп'ютерних систем для себе чи іншої особи;

e. володіння дитячою порнографією у комп'ютерній системі чи на комп'ютерному носії інформації.

2. Для цілей пункту 1 вище "дитяча порнографія" включає в себе порнографічний матеріал, який візуально зображує:

a. неповнолітню особу, задіяну у явно сексуальній поведінці;

b. особу, яка виглядає як неповнолітня особа, задіяну у явно сексуальній поведінці;

c. реалістичні зображення неповнолітньої особи, задіяної у явно сексуальній поведінці.

3. Для цілей пункту 2 вище термін "неповнолітня особа" включає в себе усіх осіб до 18 років. Сторона може, однак, передбачити нижчий віковий поріг, який має бути не меншим за 16 років.

4. Кожна Сторона може залишити за собою право не застосовувати, частково чи повністю, підпункти 1.d, 1.e, 2.b та 2.c.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за порушення авторських прав, як це визначено законодавством такої Сторони відповідно до її зобов'язань за Паризьким Актом від 24 липня 1971 р. щодо Бернської Конвенції про захист літературних та художніх творів, Угодою про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності і Угодою ВОІВ про авторське право, за винятком будь-яких моральних прав, які надаються такими Конвенціями, у випадку, коли такі дії вчинені свідомо, у комерційних розмірах і за допомогою комп'ютерних систем.

2. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за порушення суміжних прав, як це визначено законодавством такої Сторони відповідно до її зобов'язань за Міжнародною Конвенцією про захист виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція), Угодою про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності і Угодою ВОІВ про виконання і фонограми, за винятком будь-яких моральних прав, які надаються такими Конвенціями, у випадку, коли такі дії вчинені свідомо, у комерційних розмірах і за допомогою комп'ютерних систем.

3. Кожна Сторона може залишити за собою право не встановлювати кримінальну відповідальність відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті у обмежених випадках, за умови існування інших ефективних засобів впливу, і за умови того, що таке застереження не порушує міжнародних зобов'язань Сторони відповідно до міжнародних документів, на які містяться посилання у пунктах 1 і 2 цієї статті.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисну допомогу чи співучасть у вчиненні будь-якого зі злочинів, перерахованих у статтях 2 - 10 цієї Конвенції, з метою вчинення такого злочину.

2. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисну спробу вчинити будь-який зі злочинів, перерахованих у статтях 3 - 5, 7, 8, 9.1.a та 9.1.c цієї Конвенції.

3. Кожна Сторона може залишити за собою право не застосовувати, повністю чи частково, пункт 2 цієї Статті.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для забезпечення того, щоб юридична особа могла нести відповідальність за кримінальне правопорушення, встановлене відповідно до цієї Конвенції, яке було вчинене на її користь будь-якою фізичною особою, як індивідуально, так і в якості частини органу такої юридичної особи. Така фізична особа має займати керівну посаду в рамках юридичної особи, в силу:

a. повноважень представляти цю юридичну особу;

b. повноважень приймати рішення від імені цієї юридичної особи;

c. повноважень здійснювати контроль в рамках цієї юридичної особи.

2. На додаток до випадків, вже передбачених у пункті 1 цієї статті, кожна Сторона вживає заходів для забезпечення того, щоб юридична особа могла понести відповідальність у разі, коли недостатній нагляд чи контроль, який мав здійснюватися особою, вказаною у пункті 1, створив можливість вчинення кримінального правопорушення, встановленого відповідно до цієї Конвенції, на користь такої юридичної особи фізичною особою, яка діяла під її контролем.

3. Відповідно до юридичних принципів Сторони, відповідальність юридичної особи може бути кримінальною, цивільною або адміністративною.

4. Така відповідальність не впливає на кримінальну відповідальність фізичних осіб, які вчинили правопорушення.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для забезпечення того, щоб кримінальні правопорушення, встановлені відповідно до статей 2 - 11, каралися ефективними, пропорційними і переконливими санкціями, включаючи позбавлення волі.

2. Кожна Сторона забезпечує, щоб юридичні особи, які несуть відповідальність відповідно до статті 12, каралися ефективними, пропорційними і переконливими кримінальними або некримінальними санкціями або заходами, включаючи грошові санкції.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для визначення повноважень і процедур, передбачених цією частиною, з метою конкретних кримінальних розслідувань або переслідувань.

2. За винятком обставин, конкретно передбачених статтею 21, кожна Сторона застосовує повноваження і процедури, передбачені у пункті 1 цієї статті, до:

a. кримінальних правопорушень, встановлених відповідно до статей 2 - 11 цієї Конвенції;

b. інших кримінальних правопорушень, вчинених за допомогою комп'ютерних систем; та

c. збору доказів у електронній формі стосовно кримінального правопорушення.

3. a. Кожна Сторона може залишити за собою право застосовувати заходи, які містяться у статті 20, тільки до правопорушень або до категорій правопорушень, зазначених у застереженні, за умови, що обсяг таких правопорушень або категорій правопорушень не менший за обсяг правопорушень, до яких вона застосовує заходи, які містяться у статті 21. Кожна Сторона розгляне можливість обмеження такого застереження з метою якомога ширшого застосування заходів, які містяться у статті 20.

b. Якщо Сторона внаслідок обмежень, встановлених її чинним законодавством під час прийняття цієї Конвенції, не може застосовувати заходи, які містяться у статтях 20 і 21, до комунікацій, які передаються всередині комп'ютерної системи постачальника послуг, причому така система

i. використовується на користь закритої групи користувачів, та

ii. не використовує мережі зв'язку загального доступу, і не пов'язана з іншою комп'ютерною системою, відкритою для загального доступу чи приватною,

така Сторона може залишити за собою право не застосовувати ці заходи для таких комунікацій. Кожна Сторона розгляне можливість обмеження такого застереження з метою якомога ширшого застосування заходів, які містяться у статтях 20 і 21.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб встановлення, імплементація і застосування повноважень і процедур, передбачених цією частиною, регулювалися умовами і запобіжними заходами, передбаченими її внутрішньодержавним правом, які б забезпечували адекватний захист прав і свобод людини, включаючи права, що випливають із зобов'язань за Конвенцією Ради Європи про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Міжнародною Хартією ООН про громадянські і політичні права 1966 р., та інших відповідних міжнародних угод з прав людини, і які б включали в себе принцип пропорційності.

2. Такі умови і запобіжні заходи включатимуть, між іншим, як це є доречним з огляду на природу відповідного повноваження або процедури, судовий або інший незалежний нагляд, підстави, які виправдовують застосування, і обмеження сфери застосування і терміну таких повноважень або процедур.

3. У тій мірі, наскільки це відповідає суспільним інтересам, зокрема, належному відправленню правосуддя, кожна Сторона розгляне вплив повноважень і процедур, які містяться у цій частині, на права, відповідальність і законні інтереси третіх сторін.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для надання можливості своїм компетентним органам видавати ордери або іншим подібним шляхом спричиняти термінове збереження визначених комп'ютерних даних, включаючи дані про рух інформації, які зберігалися за допомогою комп'ютерної системи, зокрема у випадку, коли існують підстави вважати, що такі комп'ютерні дані особливо вразливі до втрати чи модифікації.

2. Якщо Сторона застосовує пункт 1 вище шляхом видачі ордеру особі, яким така особа зобов'язується зберігати визначені комп'ютерні дані, які зберігаються і знаходяться у власності або під контролем такої особи, вона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для того, щоб зобов'язати таку особу зберігати і підтримувати цілісність таких комп'ютерних даних протягом такого періоду, який буде необхідним для того, щоб компетентні органи мали можливість отримати дозвіл на їхнє розкриття, з максимальним терміном у 90 днів. Сторона може передбачити можливість наступного продовження терміну дії такого ордеру.

3. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для того, щоб зобов'язати особу, яка має зберігати комп'ютерні дані, зберігати конфіденційність факту проведення таких процедур протягом періоду, визначеного її внутрішньодержавним законодавством.

4. Повноваження і процедури, на які містяться посилання у цій статті, регулюються положеннями статей 14 і 15.

1. Кожна Сторона вживає по відношенню до даних про рух інформації, які мають зберігатися відповідно до статті 16, такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для:

a. забезпечення того, щоб таке термінове збереження даних про рух інформації могло проводитися, незважаючи на те, один чи більше постачальників послуг було залучено до передачі такої інформації;

та

b. забезпечити термінове розкриття компетентному органові Сторони або особі, призначеній таким органом, обсягу даних про рух інформації, достатнього для ідентифікації постачальників послуг і маршруту, яким була передана інформація.

2. Повноваження і процедури, на які містяться посилання у цій статті, регулюються положеннями статей 14 і 15.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для надання повноважень своїм компетентним органам видавати ордери:

a. особі, яка знаходиться на її території - про надання зазначених комп'ютерних даних, якими така особа володіє або контролює, і які зберігаються у комп'ютерній системі або на комп'ютерному носії інформації; та

b. постачальнику послуг, який пропонує свої послуги на території Сторони - про надання інформації про користувача послуг, пов'язаної з такими послугами, яка знаходиться у власності або під контролем такого постачальника послуг.

2. Повноваження і процедури, на які містяться посилання у цій статті, регулюються положеннями статей 14 і 15.

3. Для цілей цієї статті термін "інформація про користувача послуг" означає будь-яку інформацію, у формі комп'ютерних даних чи у іншій формі, яка знаходиться у постачальника послуг, відноситься до користувачів його послуг, не є даними про рух даних або власне даними змісту інформації, та за допомогою якої можна встановити:

a. тип комунікаційної послуги, яка використовувалася, її технічні положення і період користування послугою;

b. особистість користувача послуг, поштову або географічну адресу, телефони та інший номер доступу, інформацію про рахунки і платежі, яку можна отримати за допомогою угоди або домовленості про постачання послуг;

c. будь-яку іншу інформацію про місце встановлення комунікаційного обладнання, яку можна отримати за допомогою угоди або домовленості про постачання послуг.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для надання повноважень своїм компетентним органам для обшуку або подібного доступу до:

a. комп'ютерної системи або її частини і комп'ютерних даних, які зберігаються в ній; та

b. комп'ютерного носія інформації, на якому можуть зберігатися комп'ютерні дані на її території.

2. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для забезпечення того, щоб у випадку, коли її компетентні органи здійснюють обшук або подібний доступ до конкретної комп'ютерної системи або її частини відповідно до підпункту 1.a, і мають підстави вважати, що дані, які розшукуються, зберігаються у іншій комп'ютерній системі чи її частині, яка знаходиться на її території, і до таких даних можна здійснити законний доступ з першої системи чи вони є доступними першій системі, такі компетентні органи мали право терміново поширити обшук або подібний доступ на іншу систему.

3. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для надання своїм компетентним органам повноважень арештовувати або вчиняти подібні дії щодо комп'ютерних даних, до яких був здійснений доступ відповідно до пунктів 1 або 2. Такі заходи включатимуть повноваження на:

a. арешт або подібні дії щодо комп'ютерної системи або її частини або комп'ютерного носія інформації;

b. копіювання і збереження копії таких комп'ютерних даних;

c. збереження цілісності відповідних збережених комп'ютерних даних;

d. заборону доступу або вилучення цих комп'ютерних даних з комп'ютерної системи, до якої здійснювався доступ.

4. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для надання своїм компетентним органам повноважень вимагати від будь-якої особи, яка знає про функціонування комп'ютерної системи або про заходи, які були здійснені для захисту комп'ютерних даних, які містяться у ній, надавати, наскільки це можливо, необхідну інформацію для проведення дій, які містяться у пунктах 1 і 2.

5. Повноваження і процедури, на які містяться посилання у цій статті, регулюються положеннями статей 14 і 15.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для надання своїм компетентним органам повноважень:

a. збирати або записувати технічними засобами на території такої Сторони, та

b. зобов'язувати постачальника послуг, в межах його існуючих технічних можливостей:

i. збирати або записувати технічними засобами на території такої Сторони; або

ii. співробітничати і допомагати компетентним органам у зборі або запису даних про рух інформації у реальному масштабі часу, які пов'язані з визначеною передачею інформації на її території, яка передається за допомогою комп'ютерних систем.

2. Якщо Сторона, в силу встановлених принципів її юридичної системи, не може застосувати заходи, на які містяться посилання у пункті 1.a, вона замість цього може вжити такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для забезпечення збору або запису даних про рух інформації у реальному масштабі часу, які пов'язані з визначеною передачею інформації на її території, шляхом застосування технічних засобів на такій території.

3. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для того, щоб зобов'язати постачальника послуг зберігати конфіденційність факту використання будь-якого з повноважень, зазначених у цій статті, і будь-якої інформації, пов'язаної з цим.

4. Повноваження і процедури, на які містяться посилання у цій статті, регулюються положеннями статей 14 і 15.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними стосовно певних серйозних злочинів, які визначаються внутрішньодержавним законодавством, для надання повноважень своїм компетентним органам:

a. збирати або записувати технічними засобами на території такої Сторони, або

b. зобов'язувати постачальника послуг, в межах його існуючих технічних можливостей:

i. збирати або записувати технічними засобами на території такої Сторони; або

ii. співробітничати і допомагати компетентним органам у зборі або запису даних змісту інформації у реальному масштабі часу, які належать до визначеної передачі інформації на її території, яка здійснюється за допомогою комп'ютерних систем.

2. Якщо Сторона, в силу встановлених принципів її юридичної системи, не може застосувати заходи, на які містяться посилання у пункті 1.a, вона замість цього може вжити такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для забезпечення збору або запису даних змісту інформації у реальному масштабі часу, які належать до визначеної передачі інформації на її території, шляхом застосування технічних засобів на такій території.

3. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для того, щоб зобов'язати постачальника послуг зберігати конфіденційність факту використання будь-якого з повноважень, зазначених у цій статті, і будь-якої інформації, пов'язаної з цим.

4. Повноваження і процедури, на які містяться посилання у цій статті, регулюються положеннями статей 14 і 15.

1. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення юрисдикції стосовно будь-якого злочину, встановленого відповідно до статей 2 - 11 цієї Конвенції, у випадках, коли таке правопорушення вчинене:

a. на її території; або

b. на борту судна, яке плаває під прапором такої Сторони; або

c. на борту літака, зареєстрованого відповідно до законодавства такої Сторони; або

d. одним з її громадян, якщо таке правопорушення карається кримінальним законодавством у місці його вчинення, або якщо правопорушення вчинено поза межами територіальної юрисдикції будь-якої Держави.

2. Кожна Держава може залишити за собою право не застосовувати або застосовувати лише у окремих випадках або за окремих умов правила юрисдикції, викладені у пунктах 1.b - 1.d цієї статті або у будь-якій їх частині.

3. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення юрисдикції стосовно злочинів, встановлених відповідно до пункту 1 статті 24 цієї Конвенції, у випадках, коли підозрюваний правопорушник знаходиться на її території, і після запиту про екстрадицію не передається іншій Стороні лише на підставі його громадянства.

4. Ця Конвенція не виключає будь-якої кримінальної юрисдикції, яка здійснюється Стороною відповідно до її внутрішньодержавного законодавства.

5. Якщо більш ніж одна Сторона заявляє про юрисдикцію стосовно підозрюваного правопорушення, встановленого відповідно до цієї Конвенції, заінтересовані Сторони, де це можливо, проводять консультації з метою визначення найбільш придатної для переслідування юрисдикції.

Сторони співробітничають між собою у найширших обсягах відповідно до принципів цього розділу шляхом застосування відповідних міжнародних документів щодо міжнародного співробітництва у кримінальних питаннях, угод, укладених на основі єдиного чи взаємного законодавства, і внутрішньодержавного законодавства, з метою розслідування або переслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з комп'ютерними системами і даними або з метою збирання доказів у електронній формі, які стосуються кримінальних правопорушень.

1. a. Ця стаття застосовується до екстрадиції, що має місце між Сторонами у зв'язку з кримінальними правопорушеннями, встановленими відповідно до статей 2 - 11 цієї Конвенції, за умови, що вони підлягають покаранню позбавленням волі, максимальний строк якого складає щонайменше один рік, або більш суворому покаранню, відповідно до законодавства обох заінтересованих Сторін.

b. У випадках, коли відповідно до домовленості, укладеної на основі єдиного чи взаємного законодавства, або договору про екстрадицію, включаючи Європейську Конвенцію про екстрадицію (ETS N 24), які застосовуються між двома або більше сторонами, має застосовуватися різне мінімальне покарання, застосовується мінімальне покарання відповідно до такої домовленості чи угоди.

2. Кримінальні правопорушення, описані у пункті 1 цієї статті, вважаються такими, що включаються як правопорушення, які спричиняють екстрадицію, до будь-якої угоди про екстрадицію, яка існує між Сторонами. Сторони зобов'язуються включати такі правопорушення, як такі, що спричиняють екстрадицію, до будь-якого договору про екстрадицію, який буде укладено між ними.

3. Якщо Сторона, яка здійснює екстрадицію за умови існування договору, отримує запит про екстрадицію від іншої Сторони, з якою в неї нема договору про екстрадицію, вона може вважати цю Конвенцію юридичною основою для екстрадиції відносно будь-якого кримінального правопорушення, на яке міститься посилання у пункті 1 цієї статті.

4. Сторони, які не ставлять існування договору умовою для екстрадиції, визнають для себе кримінальні правопорушення, на які міститься посилання у пункті 1 цієї статті, такими, що спричиняють екстрадицію.

5. Екстрадиція підлягає умовам, передбаченим законодавством Сторони, яку запитують про екстрадицію, або відповідними договорами про екстрадицію, включаючи підстави, на яких Сторона, яку запитують, може відмовити в екстрадиції.

6. Якщо в екстрадиції стосовно кримінального правопорушення, на яке міститься посилання у пункті 1 цієї статті, відмовлено виключно на підставі громадянства особи, стосовно якої надходить запит про екстрадицію, або тому, що Сторона, яку запитують, вважає, що вона має юрисдикцію стосовно такого правопорушення, Сторона, яку запитують, на запит Сторони, яка запитує, надсилає справу своїм компетентним органам з метою переслідування правопорушення, і належним чином повідомляє його результат Стороні, яка запитує. Такі органи приймають свої рішення і проводять свої розслідування і переслідування таким же чином, як і у випадку будь-якого іншого правопорушення подібної природи відповідно до законодавства такої Сторони.

7. a. Кожна Сторона під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи приєднання повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назви і адреси усіх компетентних органів, які відповідають за надсилання чи отримання запитів про екстрадицію або тимчасовий арешт у випадку відсутності договору.

b. Генеральний секретар Ради Європи створює і вносить відповідні зміни у реєстр компетентних органів, відповідно призначених Сторонами. Кожна Сторона забезпечує правильність відомостей, які містяться у такому реєстрі.

1. Сторони надають одна іншій взаємну допомогу у найширшому обсязі з метою розслідування або переслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з комп'ютерними системами і даними, або з метою збирання доказів у електронній формі щодо кримінального правопорушення.

2. Кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для виконання зобов'язань, що містяться у статтях 27 - 35.

3. Кожна Сторона за надзвичайних умов може зробити запит про взаємну допомогу або про повідомлення, пов'язані з такою допомогою, які здійснюються терміновими засобами комунікації, включаючи факс і електронну пошту, у тому обсязі, в якому такі засоби комунікацій можуть забезпечити належні форми безпеки і підтвердження достовірності (включаючи використання кодування, де це необхідно), за яким має слідувати формальне підтвердження, якщо таке вимагається Стороною, яку запитують. Сторона, яку запитують, приймає і відповідає на запит шляхом будь-якого з таких термінових засобів комунікації.

4. Якщо інше не передбачене статтями цього розділу, взаємна допомога надається відповідно до законодавства Сторони, яку запитують, або до відповідних договорів про взаємну допомогу, включаючи підстави, на яких Сторона, яку запитують, може відмовити у співробітництві. Сторона, яку запитують, не використовує право відмовити у взаємній допомозі відносно правопорушень, які містяться у статтях 2 - 11, тільки на підставі того, що запит стосується правопорушення, яке вона вважає фіскальним правопорушенням.

5. У разі, якщо відповідно до положень цього розділу, Стороні, яку запитують, дозволяється надавати взаємну допомогу за умови існування подвійного визнання правопорушення, ця умова вважається виконаною, незалежно від того, чи відносить її законодавство таке правопорушення до тієї ж категорії правопорушень або визначає його тією ж термінологією, як і Сторона, яка запитує, у разі, якщо поведінка, яка визначає правопорушення, стосовно якого запитується допомога, є кримінальним правопорушенням відповідно до законодавства Сторони, яку запитують.

1. Сторона може в рамках свого законодавства без попереднього запиту надіслати іншій Стороні інформацію, отриману в ході її власного розслідування, якщо вона вважає, що розкриття такої інформації може допомогти Стороні, яка отримує інформацію, у відкритті або проведенні розслідування чи переслідування стосовно кримінальних злочинів, встановлених відповідно до цієї Конвенції або може спричинити запит про співробітництво від такої Сторони відповідно до цього розділу.

2. До надання такої інформації Сторона, яка надає інформацію, може вимагати, щоб вона залишалася конфіденційною або використовувалася за певних умов. Якщо Сторона, яка отримує інформацію, не може задовольнити вимоги такого запиту, вона повідомляє про це Сторону, яка надає інформацію, яка після цього визначає, чи надавати інформацію, незважаючи на це. Якщо Сторона, яка отримує інформацію, приймає її за певних умов, вона має їх дотримуватися.

1. У разі відсутності між Стороною, яка запитує, і Стороною, яку запитують, чинних договорів про взаємну допомогу чи угод на основі єдиного чи взаємного законодавства, застосовуються положення пунктів 2 - 10 цієї статті. Положення цієї статті не застосовуються у разі наявності такого договору, угоди або законодавства, якщо тільки заінтересовані Сторони не погоджуються застосовувати замість них, частково або повністю, нижчевикладені положення цієї статті.

2. a. Кожна Сторона призначає центральний уповноважений орган або органи, які відповідають за надсилання та відповідь на запити про взаємну допомогу, виконання таких запитів або їх передачу уповноваженим органам, компетентним виконувати їх.

b. Ці центральні уповноважені органи здійснюють прямі зносини між собою.

c. Кожна Сторона під час підписання або передачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи приєднання повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назви і адреси усіх компетентних органів, призначених відповідно до цього пункту.

d. Генеральний секретар Ради Європи створює і вносить відповідні зміни у реєстр компетентних органів, відповідно призначених Сторонами. Кожна Сторона забезпечує правильність відомостей, які містяться у такому реєстрі.

3. Запити про взаємну допомогу відповідно до цієї статті здійснюються згідно процедур, зазначених Стороною, яка запитує, якщо тільки вони не суперечать законодавству Сторони, яку запитують.

4. Сторона, яку запитують, може, на додаток до підстав для відмови, передбачених у пункті 4 статті 25, відмовити у допомозі, якщо:

a. запит стосується правопорушення, яке Сторона, яку запитують, вважає політичним правопорушенням або правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням; або

b. вона вважає, що виконання запиту може зашкодити її суверенітету, безпеці, суспільному порядку або іншим важливим інтересам.

5. Сторона, яку запитують, може відкласти свої дії щодо запиту, якщо такі дії можуть зашкодити кримінальному розслідуванню чи переслідуванню, яке здійснюється її уповноваженими органами.

6. До відмови або відкладення допомоги Сторона, яку запитують, після консультацій з Стороною, яка запитує, розгляне, якщо це доречно, можливість часткового задоволення запиту або його задоволення за умов, які вона вважає доречними.

7. Сторона, яку запитують, терміново інформує Сторону, яка запитує, про результат виконання запиту про допомогу. Якщо у допомозі відмовлено чи вона відкладена, надаються причини відмови чи відкладення. Сторона, яку запитують, також інформує Сторону, яка запитує, про будь-які причини, які унеможливлюють виконання запиту або можуть значною мірою затримати його виконання.

8. Сторона, яка запитує, може вимагати від Сторони, яку запитують, зберігати конфіденційним факт і зміст будь-якого запиту, зробленого відповідно до цього розділу, за винятком того обсягу, який є необхідним для виконання запиту. Якщо Сторона, яку запитують, не може виконати запит за умов його конфіденційності, вона терміново інформує про це Сторону, яка запитує, яка після цього визначає, чи необхідно виконати запит, незважаючи на це.

9. a. У термінових випадках запити про взаємну допомогу або про повідомлення, пов'язані з нею, можуть надсилатися безпосередньо судовими органами Сторони, яка запитує, до відповідних органів Сторони, яку запитують. В будь-якому такому випадку копія одночасно надсилається центральному уповноваженому органу Сторони, яку запитують, через центральний уповноважений орган Сторони, яка запитує.

b. Будь-який запит або повідомлення відповідно до цього пункту може здійснюватися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).

c. Якщо запит здійснено відповідно до підпункту a. цієї статті, і орган не має компетенції розглядати такий запит, він передає запит до компетентного національного органу, і безпосередньо повідомляє про це Сторону, яка запитує.

d. Запити або повідомлення, здійснені відповідно до цього пункту, які не стосуються примусових дій, можуть передаватися безпосередньо компетентними органами Сторони, яка запитує, компетентним органам Сторони, яку запитують.

e. Кожна Сторона під час підписання або передачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи приєднання може повідомити Генерального секретаря Ради Європи про те, що з метою ефективності усі запити відповідно до цього пункту мають надсилатися її центральному органу.

1. У разі відсутності між Стороною, яка запитує, і Стороною, яку запитують, чинних договорів про взаємну допомогу чи угод на основі єдиного чи взаємного законодавства, застосовуються положення цієї статті. Положення цієї статті не застосовуються у разі наявності такого договору, угоди або законодавства, якщо тільки зацікавлені Сторони не погоджуються застосовувати замість них, частково або повністю, нижчевикладені положення цієї статті.

2. Сторона, яку запитують, може ставити умовою для надання інформації або матеріалів у відповідь на запит, вимогу, що таке надання інформації:

a. залишиться конфіденційним, якщо запит про взаємну правову допомогу не можна було б виконати за відсутності такої умови, або

b. не використовуватиметься для розслідувань або переслідувань, що не зазначені у запиті.

3. Якщо Сторона, яка запитує, не може виконати умову, що міститься у пункті 2, вона терміново інформує про це іншу Сторону, яка після цього визначає, чи може інформація бути надана, незважаючи на це. Якщо Сторона, яка запитує, приймає умову, вона є обов'язковою для неї.

4. Будь-яка Сторона, яка надає інформацію або матеріали за умови, що міститься у пункті 2, може вимагати, щоб інша Сторона надала пояснення про використання такої інформації у зв'язку із такою умовою.

1. Сторона може запитати іншу Сторону видати ордер чи іншим чином провести термінове збереження комп'ютерних даних, які зберігаються за допомогою комп'ютерної системи, яка знаходиться на території такої іншої Сторони, і відносно якої Сторона, яка запитує, має намір надіслати запит про взаємну допомогу щодо обшуку чи подібного доступу, арешту чи подібних дій або розголошення таких даних.

2. У запиті про збереження відповідно до пункту 1 зазначається:

a. компетентний орган, який робить запит про збереження;

b. правопорушення, яке підлягає кримінальному розслідуванню або переслідуванню, і короткий опис відповідних фактів;

c. комп'ютерні дані, які необхідно зберегти, та їх зв'язок з правопорушенням;

d. будь-яка доступна інформація для ідентифікації особи, яка зберігає такі комп'ютерні дані, або розташування комп'ютерної системи;

e. необхідність збереження; та

f. положення про те, що така Сторона має намір надіслати запит про взаємну допомогу щодо обшуку чи подібного доступу, арешту чи подібних дій або розголошення таких комп'ютерних даних, які зберігаються.

3. Після отримання запиту від іншої Сторони, Сторона, яку запитують, вживає усіх належних заходів для термінового збереження зазначених даних відповідно до її внутрішньодержавного законодавства. Для цілей відповіді на запит, подвійне визнання правопорушення не вимагається як підстава для проведення такого збереження.

4. Сторона, яка вимагає подвійне визнання правопорушення як умову виконання запиту про взаємну допомогу щодо обшуку чи подібного доступу, арешту чи подібних дій або розголошення таких даних, може відносно правопорушень, які не є правопорушеннями, встановленими статтями 2 - 11 цієї Конвенції, зберегти за собою право відмовити у виконанні запиту про збереження відповідно до цієї статті у випадках, коли вона має підстави вважати, що на час розголошення умову щодо подвійного визнання правопорушення не можна задовольнити.