Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи (укр/рос)

Уряди, які підписали Генеральну угоду про привілеї та імунітети Ради Європи, укладену в Парижі 2 вересня 1949 року (далі "Угода"),

бажаючи розширити положення Угоди,

погодились про таке:

Будь-який нинішній або майбутній член Ради Європи, який не бере участі в Угоді, може приєднатися до неї та до цього Протоколу шляхом здачі на зберігання свого документа про приєднання до них Генеральному секретарю Ради Європи, який повідомляє про це членів Ради.

a) Положення частини IV Угоди застосовуються до представників, які беруть участь у засіданнях заступників міністрів.

b) Положення частини IV Угоди застосовуються до представників (крім представників в Консультативній асамблеї), які беруть участь у засіданнях, що скликаються Радою Європи і не співпадають із засіданнями Комітету міністрів або заступників міністрів, при тому розумінні, що представники, які беруть участь у таких засіданнях, не користуються імунітетом від арешту та кримінального переслідування у випадках, коли вони вчиняють злочин, замах на злочин або вже вчинили злочин.

Положення статті 15 Угоди застосовуються до представників в Асамблеї та їхніх заступників, коли вони беруть участь у засіданнях комітетів та підкомітетів Консультативної асамблеї або подорожують до місця їх проведення та звідти, незалежно від того, чи проводить в цей час Асамблея свою сесію, чи ні.

Постійні представники членів Ради Європи під час виконання своїх службових обов'язків і подорожування до місця засідань та звідти користуються привілеями, імунітетами та пільгами, які надаються дипломатичним представникам відповідного рангу.

Привілеї, імунітети та пільги надаються представникам членів Ради не для їхньої особистої користі, а з метою забезпечення їм незалежності у виконанні ними своїх службових обов'язків, пов'язаних із Радою Європи. У зв'язку з цим член Ради не тільки має право, але й зобов'язаний позбавити свого представника імунітету у всіх випадках, коли, на думку члена Ради, імунітет перешкоджає відправленню правосуддя і коли він може бути скасований без шкоди для цілей, заради яких він був наданий.

Положення статті 4 не застосовуються у відносинах між представником і властями держави, громадянином якої він є, або властями держави-члена, представником якої він є чи був.

a) Цей Протокол відкрито для підписання всіма державами-членами, які підписали Угоду. Протокол підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Угоди або після її ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

b) Цей Протокол набуває чинності від дня його ратифікації всіма державами, які підписали Протокол і які на цей день вже ратифікували Угоду, за умови, що Угоду та Протокол підписали та ратифікували не менше семи держав.

c) Стосовно будь-якої держави, яка підписала цей Протокол і яка ратифікуватиме його після набуття ним чинності, Протокол набуває чинності від дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.

d) Для тих держав-членів, які приєдналися до Угоди та Протоколу відповідно до положень статті 1, Угода та Протокол набувають чинності:

i) від дати, визначеної у пункті b вище, якщо документ про приєднання здається до цієї дати; або

ii) від дати здачі на зберігання документа про приєднання, якщо він здається на зберігання після дати, визначеної у пункті b вище.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі 6 дня листопада місяця 1952 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожному уряду, який його підписав або до нього приєднався.