Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами

b) коли компетентний орган вважає, що їхнє перебування є необхідним для цілей їхнього співробітництва з компетентними органами в розслідуванні або кримінальному провадженні.

4. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб жертви примусового шлюбу, які вивезені до іншої країни для цілей шлюбу та які, як наслідок, втратили свій статус перебування в країні, де вони постійно проживають, могли це право відновити.

1. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб насильство стосовно жінок за гендерною ознакою могло бути визнано як форма переслідування в розумінні статті 1 A (2) Конвенції про статус біженців 1951 року та як форма тяжкої шкоди, що є підставою для додаткового (субсидіарного) захисту.

2. Сторони забезпечують, щоб під час розгляду кожного положення Конвенції враховувалося тлумачення, яке враховує гендерний фактор, і у випадках, коли встановлено, що існують побоювання стосовно переслідувань за одним або більше із цих положень, заявникам надається статус біженця згідно із застосовними відповідними документами.

3. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для розробки з урахуванням гендерного фактору процедур прийому та служб підтримки для шукачів притулку, а також гендерних керівних принципів і процедур надання притулку з урахуванням гендерного фактору, у тому числі визначення статусу біженця та заяв про міжнародний захист.

1. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для дотримання принципу невислання згідно з існуючими зобов’язаннями за міжнародним правом.

2. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб жертви насильства стосовно жінок, які потребують захисту, незважаючи на їхній статус або місце перебування, за жодних обставин не поверталися до будь-якої країни, де існував би ризик їхньому життю або де вони могли б бути піддані тортурам або нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню.

1. Сторони співробітничають між собою настільки широко, наскільки це можливо, відповідно до положень цієї Конвенції та шляхом застосування відповідних міжнародних та регіональних документів про співробітництво в цивільних і кримінальних справах, домовленостей, погоджених на основі уніфікованого або взаємозобов’язувального та національного законодавства для:

a) недопущення, боротьби та переслідування всіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції;

b) захисту та надання допомоги жертвам;

c) розслідувань або проваджень стосовно правопорушень, установлених відповідно до цієї Конвенції;

d) виконання відповідних судових рішень у цивільних та кримінальних справах, винесених судовими органами Сторін, у тому числі захисних приписів.

2. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб жертви правопорушення, установленого відповідно до цієї Конвенції та вчиненого на території Сторони іншої, ніж та, де вони проживають, могли подати скаргу до компетентних органів їхньої держави проживання.

3. Якщо Сторона, яка обумовлює надання взаємної правової допомоги в кримінальних справах, екстрадицію або виконання судових рішень у цивільних або кримінальних справах, винесених іншою Стороною цієї Конвенції, наявністю договору, отримує запит про таке правове співробітництво від Сторони, з якою вона не укладала такого договору, вона може вважати цю Конвенцію правовою підставою для надання взаємної правової допомоги в кримінальних справах, екстрадиції або виконання судових рішень у цивільних або кримінальних справах, винесених іншою Стороною стосовно правопорушень, установлених відповідно до цієї Конвенції.

4. Сторони докладають зусиль для включення, де це доречно, питань запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьби із цими явищами в програми допомоги розвитку, передбачені на користь третіх держав, у тому числі шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх угод з третіми державами з метою сприяння захисту жертв відповідно допункту 5 статті 18.

Коли Сторона, на основі інформації, яка знаходиться в її розпорядженні, має обґрунтовані підстави вважати, що особа знаходиться в ситуації безпосереднього ризику заподіяння будь-якого акту насильства, зазначеного в статтях 36, 37, 38 та 39 цієї Конвенції, на території іншої Сторони, Сторона, яка має інформацію, заохочується передати її без затримок останній для забезпечення вжиття належних заходів захисту. Де це можливо, ця інформація охоплює подробиці про існуючі положення стосовно захисту на користь особи, яка знаходиться в ситуації ризику.

1. Запитувана Сторона невідкладно інформує запитуючу Сторону про остаточний результат дій, здійснених за цією главою. Запитувана Сторона також невідкладно інформує запитуючу Сторону про будь-які обставини, які унеможливлюють виконання запитуваної дії або можуть суттєво її затримати.

2. Сторона може, у межах свого національного законодавства, без попереднього запиту надіслати іншій Стороні інформацію, отриману в рамках її розслідувань, коли вона вважає, що розкриття такої інформації могло б допомогти отримуючій Стороні в недопущенні кримінальних правопорушень, установлених відповідно до цієї Конвенції, або в порушенні чи проведенні розслідувань або проваджень стосовно таких кримінальних правопорушень, або що це могло б призвести до надіслання такою Стороною запиту про співробітництво за цією главою.

3. Сторона, яка отримує будь-яку інформацію відповідно до пункту 2, надсилає таку інформацію своїм компетентним органам для того, щоб було здійснено провадження, якщо вони вважаються доречними, або щоб ця інформація могла бути врахована у відповідних цивільних та кримінальних провадженнях.

Персональні дані зберігаються та використовуються відповідно до зобов’язань, узятих Сторонами за Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ETS № 108).

1. Група експертів з дій проти насильства стосовно жінок і домашнього насильства (далі - ГРЕВІО) здійснює моніторинг виконання цієї Конвенції Сторонами.

2. ГРЕВІО складається мінімум з 10 членів і максимум з 15 членів з урахуванням гендерного та географічного балансу, а також багатодисциплінарної експертизи. Її члени обираються Комітетом Сторін з кандидатів, призначених Сторонами на чотирирічний строк, з правом переобрання один раз та обираються з громадян Сторін.

3. Перше обрання 10 членів здійснюється протягом одного року після набрання чинності цією Конвенцією. Обрання п’яти додаткових членів здійснюється після 25-ої ратифікації або приєднання.

4. Обрання членів ГРЕВІО ґрунтується на таких принципах:

a) вони обираються за прозорою процедурою з осіб високих моральних якостей, відомих за їхню визнану компетенцію в галузі прав людини, гендерної рівності, насильства стосовно жінок і домашнього насильства або надання допомоги та захисту жертвам, або продемонстрували професійний досвід у сферах, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції;

b) два члени ГРЕВІО не можуть бути громадянами однієї держави;

c) вони повинні представляти основні правові системи;

d) вони повинні представляти відповідних учасників та установи, які займаються питаннями насильства стосовно жінок і домашнього насильства;

e) вони діють в особистій якості та є незалежними й неупередженими під час виконання своїх функцій і можуть ефективно виконувати свої обов’язки.

5. Процедура обрання членів ГРЕВІО визначається Комітетом міністрів Ради Європи після консультацій зі Сторонами та отримання одностайної згоди Сторін протягом шести місяців після набрання чинності цією Конвенцією.

6. ГРЕВІО приймає власні правила процедури.

7. Члени ГРЕВІО та інші члени делегацій, які здійснюють візити до країн, як це передбачено в пунктах 9та 14 статті 68, користуються привілеями та імунітетами, установленими в додатку до цієї Конвенції.

1. Комітет Сторін складається з представників Сторін цієї Конвенції.

2. Комітет Сторін скликається Генеральним секретарем Ради Європи. Його перше засідання проводиться протягом одного року після набрання чинності цією Конвенцією для обрання членів ГРЕВІО. Після цього він збирається кожний раз, коли одна третина Сторін, Президент Комітету Сторін або Генеральний секретар вимагають цього.

3. Комітет Сторін приймає власні правила процедури.

1. Сторони подають Генеральному секретарю Ради Європи, ґрунтуючись на анкеті, підготовленій ГРЕВІО, звіт про законодавчі та інші заходи, які впроваджують в дію положення цієї Конвенції, для розгляду ГРЕВІО.

2. ГРЕВІО розглядає звіти, подані відповідно до пункту 1, з представниками відповідної Сторони.

3. Подальші процедури оцінки поділяються на раунди, тривалість яких визначає ГРЕВІО. На початку кожного раунду ГРЕВІО визначає спеціальні положення, на яких ґрунтується процедура оцінки, та надсилає анкету.

4. ГРЕВІО визначає відповідні засоби для здійснення цієї процедури моніторингу. ГРЕВІО, зокрема, може затвердити анкету для кожного раунду оцінки, яка може слугувати основою для процедури оцінки виконання Сторонами. Ця анкета надсилається всім Сторонам. Сторони відповідають на цю анкету, а також на будь-який інший запит про інформацію від ГРЕВІО.

5. ГРЕВІО може отримувати інформацію про виконання Конвенції від неурядових організацій та громадянського суспільства, а також від національних установ із захисту прав людини.

6. ГРЕВІО належним чином враховує існуючу інформацію, доступну з інших регіональних та міжнародних документів та органів у галузях, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції.

7. Під час затвердження анкети для кожного раунду оцінки ГРЕВІО належним чином враховує існуючий збір даних і дослідження в Сторонах, як це зазначено в статті 11цієї Конвенції.

8. ГРЕВІО може отримувати інформацію про виконання Конвенції від Комісару Ради Європи з прав людини, Парламентської асамблеї та відповідних спеціалізованих органів Ради Європи, а також органів, заснованих відповідно до інших міжнародних документів. Скарги, подані до цих органів, та результати їхнього розгляду будуть доступними ГРЕВІО.

9. ГРЕВІО може додатково організовувати, у співробітництві з національними органами та за допомогою незалежних національних експертів, візити до країн, якщо зібраної інформації недостатньо або у випадках, передбачених у пункті 14. Під час цих візитів ГРЕВІО можуть допомагати спеціалісти з конкретних галузей.

10. ГРЕВІО готує проект звіту, який містить аналіз виконання положень, на яких ґрунтується оцінка, а також свої зауваження та пропозиції стосовно того, як відповідна Сторона може вирішити виявлені проблеми. Проект звіту передається для коментарів Стороні, стосовно якої проводиться оцінка. ГРЕВІО під час ухвалення звіту бере до уваги її коментарі.

11. На підставі всієї отриманої інформації та коментарів Сторін ГРЕВІО ухвалює свій звіт і висновки стосовно заходів, ужитих відповідною Стороною для виконання положень цієї Конвенції. Цей звіт і висновки надсилаються відповідній Стороні та Комітетові Сторін. Звіт і висновки ГРЕВІО оприлюднюються з моменту їхнього ухвалення разом з можливими коментарями відповідної Сторони.

12. Без шкоди процедурі на основі пунктів 1-8 Комітет Сторін може прийняти, на основі звіту й висновків ГРЕВІО, рекомендації, адресовані цій Стороні a) що стосуються заходів, яких необхідно вжити для виконання висновків ГРЕВІО, якщо необхідно, зі встановленням дати надання інформації про їхнє виконання, а також b) що мають на меті сприяння співробітництву із цією Стороною для належного виконання цієї Конвенції.

13. Якщо ГРЕВІО отримує надійну інформацію, що зазначає ситуацію, у якій проблеми вимагають негайної уваги для недопущення або обмеження розміру або кількості серйозних порушень Конвенції, ГРЕВІО може запитати термінове подання спеціального звіту стосовно заходів, ужитих для недопущення тяжкої, масивної або стійкої форми насильства стосовно жінок.

14. Ураховуючи інформацію, подану відповідною Стороною, а також будь-яку іншу доступну надійну інформацію, ГРЕВІО може призначити одного або більше зі своїх членів для проведення розслідування та негайного повідомлення ГРЕВІО. Коли це виправдано та зі згоди Сторони, розслідування може охоплювати візит на її територію.

15. Після розгляду висновків розслідування, зазначеного в пункті 14, ГРЕВІО передає ці висновки відповідній Стороні та, коли це доречно, Комітетові Сторін і Комітетові міністрів Ради Європи разом з будь-якими коментарями та рекомендаціями.

ГРЕВІО може ухвалювати, де це доречно, загальні рекомендації про виконання цієї Конвенції.

1. Національним парламентам пропонується брати участь у моніторингу заходів, ужитих для виконання цієї Конвенції.

2. Сторони подають звіти ГРЕВІО до своїх національних парламентів.

3. Парламентській Асамблеї Ради Європи пропонується регулярно розглядати питання виконання цієї Конвенції.

1. Ця Конвенція не впливає на права та обов’язки, які випливають з інших міжнародних документів, сторонами яких є або стануть Сторони цієї Конвенції та які містять положення з питань, що регулюються цією Конвенцією.

2. Сторони цієї Конвенції можуть укладати між собою двосторонні чи багатосторонні угоди з питань, які регулюються в цій Конвенції, для доповнення та посилення її положень або для сприяння застосуванню закріплених у ній принципів.

1. Будь-яка пропозиція, зроблена Стороною, стосовно внесення поправки до цієї Конвенції повідомляється Генеральному секретарю Ради Європи та передається нею або ним державам - членам Ради Європи, будь-якій державі, яка підписала цю Конвенцію, будь-якій Стороні, Європейському Союзу, будь-якій державі, якій запропоновано підписати цю Конвенцію відповідно до положень статті 75, та будь-якій державі, якій запропоновано приєднатися до цієї Конвенції відповідно до положень статті 76.

2. Комітет міністрів Ради Європи розглядає запропоновану поправку та, після проведення консультацій зі Сторонами цієї Конвенції, які не є членами Ради Європи, може прийняти поправку більшістю, передбаченою в пункті "d" статті 20 Статуту Ради Європи.

3. Текст будь-якої поправки, прийнятої Комітетом міністрів відповідно до пункту 2, передається Сторонам для прийняття.

4. Будь-яка поправка, прийнята відповідно до пункту 2, набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення місячного строку з дати, коли всі Сторони повідомили Генеральному секретарю про прийняття ними поправки.

Положення цієї Конвенції не обмежують положень національного законодавства та зобов’язальних міжнародних документів, які вже набрали чинності або можуть набрати чинності та згідно з якими особам під час запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьби із цими явищами надаються або могли б надаватися сприятливіші права.

1. Сторони будь-якого спору, який може виникнути стосовно застосування або тлумачення положень цієї Конвенції, у першу чергу намагаються вирішити його за допомогою переговорів, примирення, арбітражу або будь-якими іншими методами мирного вирішення, прийнятими за взаємною згодою між ними.

2. Комітет міністрів Ради Європи може встановити процедури вирішення, доступні для використання Сторонами в спорі, якщо вони погодяться на це.

1. Ця Конвенція є відкритою для підписання державами - членами Ради Європи, державами, які не є членами Ради Європи, але брали участь у її розробці, а також Європейським Союзом.

2. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю чи затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження передаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

3. Ця Конвенція набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати, коли 10 держав, які підписали цю Конвенцію, у тому числі щонайменше вісім держав - членів Ради Європи, висловили свою згоду на обов’язковість для них Конвенції відповідно до положень пункту 2.

4. Стосовно будь-якої держави, зазначеної в пункті 1, або стосовно Європейського Союзу, які пізніше висловлять свою згоду на обов’язковість для них Конвенції, вона набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати передачі на зберігання їхньої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

1. Після набрання чинності цією Конвенцією Комітет міністрів Ради Європи після консультацій зі Сторонами цієї Конвенції та отримання їхньої одностайної згоди може запропонувати будь-якій державі, яка не є членом Ради Європи та не брала участі в розробці Конвенції, приєднатися до цієї Конвенції за рішенням, прийнятим більшістю, передбаченою впункті "d" статті 20 Статуту Ради Європи, та за умови одностайного голосування представників Сторін, які мають право брати участь у засіданнях Комітету міністрів.

2. Стосовно будь-якої держави, яка приєднується до Конвенції, Конвенція набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати передачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання.

1. Будь-яка держава або Європейський Союз під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію або території, до яких застосовується ця Конвенція.

2. Будь-яка Сторона в подальшому шляхом надіслання заяви, адресованій Генеральному секретарю Ради Європи, може поширити застосування цієї Конвенції на будь-яку іншу визначену в заяві територію, за міжнародні відносини якої вона несе відповідальність або від імені якої вона вповноважена брати на себе зобов’язання. Стосовно такої території Конвенція набирає чинності з першого дня місяця, який настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання заяви Генеральним секретарем Ради Європи.

3. Будь-яку заяву, зроблену згідно з двома попередніми пунктами цієї статті, стосовно будь-якої території, визначеної в такій заяві, може бути відкликано шляхом повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи. Відкликання набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

1. Стосовно будь-якого положення цієї Конвенції не може бути зроблено жодного застереження, за винятками, передбаченими в пунктах 2 та 3.

2. Будь-яка держава або Європейський Союз під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання може в заяві, адресованій Генеральному секретарю Ради Європи, заявити, що вона залишає за собою право не застосовувати або застосовувати лише в певних випадках або за певних умов положення, передбачені в:

- пункті 2 статті 30;

- підпункті "e"пункту 1, пунктах 3та4статті 44;

- пункті 1 статті 55 стосовно статті 35 щодо незначних правопорушень;

- статті 58 стосовно статей 37, 38 та 39;

- статті 59.

3. Будь-яка держава або Європейський Союз під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання може в заяві, адресованій Генеральному секретарю Ради Європи, заявити, що вона залишає за собою право передбачати некримінальні санкції, замість кримінальних санкцій, за поведінку, передбачену в статтях 33 та 34.

4. Будь-яка Сторона може цілком або частково відкликати застереження за допомогою заяви, адресованої Генеральному секретарю Ради Європи. Ця заява набирає чинності з дати її отримання Генеральним секретарем.

1. Застереження, зазначені в пунктах 2 та3 статті 78, є дійсними протягом п’яти років з дати набрання чинності цією Конвенцією стосовно відповідної Сторони. Однак такі застереження можуть бути поновлені на періоди такої самої тривалості.

2. За вісімнадцять місяців до дати закінчення дії застереження Генеральний секретар Ради Європи повідомляє про таке закінчення відповідній Стороні. Не пізніше ніж за три місяці до закінчення Сторона повідомляє Генеральному секретарю про те, що вона продовжує, змінює або відкликає своє застереження. За відсутності повідомлення відповідною Стороною Генеральний секретар інформує Сторону про те, що її застереження вважається продовженим автоматично на період у шість місяців. Якщо відповідна Сторона не повідомляє про свій намір продовжити або змінити своє застереження до закінчення такого періоду, застереження втрачає чинність.

3. Якщо Сторона робить застереження відповідно до пунктів 2та 3 статті 78, вона надає, перед його поновленням або на запит, пояснення ГРЕВІО стосовно підстав, які виправдовують його продовження.

1. Будь-яка Сторона може будь-коли денонсувати цю Конвенцію шляхом надіслання повідомлення, адресованого Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Така денонсація набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє державам - членам Ради Європи, державам, які не є членами Ради Європи, але брали участь у її розробці, будь-якій державі, яка підписала цю Конвенцію, будь-якій Стороні, Європейському Союзу, будь-якій державі, якій запропоновано приєднатися до цієї Конвенції про:

a) будь-яке підписання;

b) передачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання;

c) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією згідно зістаттями 75 та 76;

d) будь-яку поправку, прийняту згідно зі статтею 72, і дату набрання чинності такою поправкою;

e) будь-яке застереження та відкликання застереження, зроблені відповідно до статті 78;

f) будь-яку денонсацію Конвенції, зроблену відповідно до положень статті 80;

g) будь-яку іншу дію, повідомлення або інформацію, що стосуються цієї Конвенції;

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на це вповноважені, підписали цю Конвенцію.

Учинено в м. Стамбул 11 травня 2011 року англійською та французькою мовами, при цьому обидва тексти є рівноавтентичними, в одному примірнику, який передається на зберігання в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії кожній державі - члену Ради Європи, державам, які не є членами Ради Європи, але брали участь у розробці цієї Конвенції, Європейському Союзу та будь-якій державі, якій запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.

1. Цей додаток застосовується до членів ГРЕВІО, зазначених у статті 66Конвенції, а також до інших членів делегацій, які відвідують країну. Для цілей цього додатка термін "інші члени делегацій, які відвідують країну" охоплює незалежних національних експертів і спеціалістів, зазначених у пункті 9 статті 68 Конвенції, працівників Ради Європи та перекладачів, найнятих Радою Європи для супроводження ГРЕВІО під час її візитів до країн.

2. Члени ГРЕВІО та інші члени делегацій, які відвідують країну, під час виконання своїх функцій, пов’язаних з підготовкою та проведенням візитів до країн, а також подальших заходів, і подорожуванням у зв’язку із цими функціями, користуються такими привілеями та імунітетами:

a) імунітет від особистого арешту або затримання та конфіскації їхнього особистого багажу, імунітет від юридичного процесу будь-якого виду стосовно слів, висловлених або написаних, та всіх дій, учинених ними в їхній офіційній якості;

b) звільнення від будь-яких обмежень стосовно їхньої свободи пересування під час виїзду з їхньої країни проживання та повернення до неї, під час в’їзду до країни, у якій вони виконують свої функції, та виїзду з неї, а також від реєстрації як іноземця в країні, яку вони відвідують або через яку проїжджають під час виконання своїх функцій.

3. У ході подорожей, здійснюваних під час виконання своїх функцій, членам ГРЕВІО та іншим членам делегацій, які відвідують країну, у питанні митного та валютного контролю надаються такі самі можливості, які надаються представникам іноземних урядів під час тимчасового виконання ними своїх офіційних обов’язків.

4. Документи, пов’язані з оцінкою виконання Конвенції, що перевозяться членами ГРЕВІО та іншими членами делегацій, які відвідують країну, є недоторканими настільки, наскільки стосуються діяльності ГРЕВІО. Жодної затримки або цензури не застосовується до офіційної кореспонденції ГРЕВІО або до офіційних повідомлень членів ГРЕВІО та інших членів делегацій, які відвідують країну.

5. Для забезпечення членів ГРЕВІО та інших членів делегацій, які відвідують країну, повною свободою висловлювань та повною незалежністю під час виконання їхніх обов’язків імунітет від юридичного процесу стосовно слів, висловлених або написаних, та всіх дій, учинених ними під час виконання їхніх обов’язків, продовжує надаватися, незалежно від того, що відповідні особи більше не виконують таких обов’язків.

6. Привілеї та імунітети надаються особам, зазначеним у пункті 1 цього додатка, для забезпечення незалежного виконання їхніх функцій в інтересах ГРЕВІО, а не для їхньої особистої вигоди. Відмова від імунітету осіб, зазначених у пункті 1 цього додатка, здійснюється Генеральним секретарем Ради Європи в будь-якому випадку, коли, на його думку, імунітет перешкоджав би здійсненню правосуддя та коли від нього можна відмовитися без шкоди інтересам ГРЕВІО.

Відповідно до пункту 2статті 78 Конвенції, Андорра залишає за собою право не застосовувати положення, викладені в пункті 2статті 30 Конвенції.

Князівство Андорри вирішило поновити новий п’ятирічний період відповідно до п. 1. ст. 79 Конвенції з наступними застереженнями:

"Відповідно до п. 2 ст. 78 Конвенції, Андорра залишає за собою право не застосовувати положення, визначені в п. 2ст. 30 Конвенції."

Відповідно до пункту 3статті 79 (Якщо Сторона робить застереження відповідно до пунктів 2 і 3статті 78, вона надає до свого поновлення застережень або на запит пояснення GREVIO на підставах, що виправдовують його продовження), Уряд Андорри бажає повідомити, що у випадках, коли шкода не покривається іншими механізмами, Андорра розглядає, що прийняття додаткової відповідальності, та таким чином, надання компенсації тим, хто зазнав серйозних тілесних ушкоджень або шкоди здоров’ю, створить упереджене ставлення щодо жертв, що потерпіли від інших злочинів. Більше того, ця додаткова відповідальність ще не врегульована внутрішнім законодавством.

Це питання обговорювалось на засіданні Генеральної Ради (Парламенті) 12 грудня 2019 року з ініціативи члена парламенту пані Джудіт Салазар Альварес, яка висловилася проти відновлення цього застереження. Як результат, Палата надала підтримку цьому застереженню із зобов’язанням внести необхідні законодавчі зміни, щоб мати змогу якомога швидше відкликати застереження до пункту 2 статті 30 Конвенції. Відповідно, Уряд Андорри вирішив розпочати вивчення законів, які з цією метою потребують змін.

Більше того, національне законодавство вже передбачає комплексну систему захисту, яка включає, серед іншого, соціальну, медичну, психологічну та правову допомогу потерпілим.

Відповідно до пункту 2статті 78 Конвенції Республіка Вірменія залишає за собою право не застосовувати положення Конвенції викладені в:

- пункт 2 статті 30;

- пункт 1 статті 55 стосовно статті 35щодо незначних правопорушень;

- стаття 58 стосовно статті 37;

- стаття 59.

Уряд Австрії розглянув заяву, зроблену Республікою Польща під час ратифікації Конвенції Ради Європи Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, вчиненої в м. Стамбул 11 травня 2011 року про те, що Республіка Польща буде застосовувати Конвенцію відповідно до принципів і положень Конституції Республіки Польща.

Австрія вважає, що така заява в цілому є застереженням. Відповідно до статті 78 Конвенції застереження дозволяються лише щодо обмеженої та визначеної кількості статей. Австрія також вважає, що, посилаючись на принципи та положення своєї Конституції, Польща зробила застереження загального та невизначеного обсягу, яке чітко не визначає для інших Держав-учасниць Конвенції якою мірою держава, що зробила таку заяву, прийняла зобов'язання щодо Конвенції.

Тому Австрія вважає це застереження також несумісним із предметом та метою Конвенції та не схвалює його.

Це заперечення не виключає набрання чинності Конвенцією між Австрійською Республікою та Республікою Польща.

Королівство Бельгія заявляє, що офіційним органом, визначеним статтею 10 Конвенції, є Інститут рівності жінок і чоловіків, Брюссель, Бельгія.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції, Республіка Хорватія залишає за собою право застосовувати положення, викладені у пункті 2статті 30, лише стосовно потерпілих, які реалізують право на компенсацію відповідно до вимог національного законодавства, що регулює питання виплати компенсації жертвам від правопорушень.

Тлумачення Заяви

Республіка Хорватія вважає, що метою Конвенції є захист жінок від усіх форм насильства, а також запобігання, переслідування та ліквідація насильства проти жінок та домашнього насильства.

Республіка Хорватія вважає, що положення Конвенції не включають ні зобов’язання щодо впровадження гендерної ідеології в хорватську правову та освітню систему, ні зобов’язання модифікувати конституційне визначення шлюбу.

Республіка Хорватія вважає, що Конвенція відповідає положенням Конституції Республіки Хорватія, зокрема положенням про захист прав людини та основних свобод, і застосовуватиме Конвенцію з урахуванням вищезазначених положень, принципів та цінностей конституційного ладу Республіки Хорватія.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Республіка Кіпр залишає за собою право не застосовувати положення, викладені у:

a) пункті 2 статті 30;

b) пунктах 1 "e",3 та 4 статті 44;

c) статті 59.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Республіка Кіпр залишає за собою право не застосовувати положення, викладені у:

a) пункті 2статті 30;

b) пунктах 1 "e", 3 та 4статті 44;

c) статті 59.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Чеська Республіка залишає за собою право не застосовувати положення, викладені в пункті 1 "e" статті 44 Конвенції.

Відповідно до пункту 2статті 78 Конвенції Данія залишає за собою право не застосовувати положення, викладені у пункті 3статті 44, стосовно статей 36, 37 та 39 Конвенції.

Відповідно до пункту 3 статті 78 Конвенції Данія залишає за собою право передбачати некримінальні санкції замість кримінальних санкцій за поведінку, зазначену устатті 34 Конвенції.

Відповідно до статті 77Конвенції Данія заявляє, що до подальшого повідомлення Конвенція не застосовуватиметься до Гренландії та Фарерських островів.

Відповідно до п. 2 статті 79 Конвенції Уряд Королівства Данії заявляє, що повністю підтримує застереження зроблені під час ратифікації Конвенції на п’ятирічний період в порядку пункту 1 статті 79 Конвенції.

Примітка Секретаріату:

Повідомлення зроблені під час ратифікації стосуються наступного:

"Відповідно до пункту 2статті 78 Конвенції Данія залишає за собою право не застосовувати положення, викладені у пункті 3статті 44, стосовно статей 36, 37 та 39 Конвенції.

Відповідно допункту 3статті 78 Конвенції Данія залишає за собою право передбачати некримінальні санкції замість кримінальних санкцій за поведінку, зазначену у статті 34 Конвенції."

Відповідно допункту 1статті 10 Конвенції, Естонська Республіка заявляє, що координаційним органом, призначеним для імплементації Конвенції в Естонській Республіці, є Міністерство юстиції.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Уряд Республіки Фінляндії заявляє, що Фінляндія залишає за собою право не застосовувати пункт 1 статті 55 за дрібний напад під час вчинення правопорушення проти особи, крім особи, про яку йдеться у підрозділі 1 розділу 16 глави 21 Кримінального кодексу Фінляндії.

Уряд Фінляндії ретельно вивчив зміст декларації, зробленої Республікою Польща щодо Конвенції Ради Європи про запобігання та протидію насильству проти жінок та домашньому насильству, згідно з якою Республіка Польща застосовуватиме Конвенцію відповідно до принципів та положень Конституції Республіки Польща. Уряд Фінляндії зазначає, що ця декларація є застереженням, оскільки обмежує сферу застосування Конвенції. Така заява/застереження видається несумісною зістаттею 78 Конвенції, відповідно до якої жодне застереження не може бути зроблене щодо будь-якого положення Конвенції за обмеженою кількістю винятків, передбачених цією статтею.

Крім того, застереження, яке складається із загального посилання на національне законодавство без зазначення його змісту, чітко не визначає для інших Сторін Конвенції якою мірою Республіка Польща бере на себе зобов’язання щодо Конвенції, а тому може викликати сумнів щодо зобов’язання Республіки Польща для виконання своїх зобов’язань за Конвенцією. Таке застереження також підпорядковується загальному принципу тлумачення договору, згідно з яким сторона не може посилатися на положення свого національного законодавства як виправдання невиконання своїх договірних зобов'язань.

У його нинішньому формулюванні заява/застереження, зроблене Республікою Польща, видається несумісним як зі статтею 78, так і з предметом та метою Конвенції. Відповідно до статті 19 Віденської конвенції про право міжнародних договорів такі застереження не допускаються.

Отже, Уряд Фінляндії заперечує проти згаданої заяви/застереження, зробленої Республікою Польща. Це заперечення не виключає набрання чинності Конвенцією між Фінляндією та Республікою Польща. Таким чином, Конвенція набере чинності між двома державами, не користуючись цим застереженням від Республіки Польща.

Постійне представництво Ради Європи в Фінляндії має честь, відповідно до пункту 2статті 79 Конвенції цією нотою повідомити Генеральний секретаріат, що Фінляндія повністю підтримує це застереження щодо пункт 2статті 78 Конвенції.

Відповідно до пункту 3 статті 79 Конвенції Групою експертів з дій проти жіночого та домашнього насильства було надано пояснення, які обґрунтовують продовження дії застережень.

Примітка Секретаріату. Застереження читайте так:

Відповідно до пункту 2статті 78 Конвенції Уряд Республіки Фінляндії заявляє, що Фінляндія залишає за собою право не застосовувати пункт 1 статті 55 за дрібний напад під час вчинення правопорушення проти особи, крім особи, про яку йдеться у підрозділі 1 розділу 16 глави 21 Кримінального кодексу Фінляндії.

Відповідно до пункту 2статті 78 Конвенції Франція заявляє, що застосовуватиме положення, викладені в пункті 1 "e",3та4статті 44 лише у конкретних випадках або умовах.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Франція заявляє, що застосовуватиме положення, передбачені статтею 58, до злочинів, встановлених відповідно до статей 37, 38 та 39, у всіх випадках, коли ці правопорушення кваліфікуються як злочини французьким законодавством та у конкретних випадках або умовах, коли ці правопорушення кваліфікуються як делікти згідно із французьким законодавством.

Компетентний орган стосовно статті 10 Конвенції: Генеральний соціальний директорат, Міністерство охорони здоров’я, соціальних справ та прав жінок.

Відповідно до пункту 2статті 79 Конвенції Уряд Франції заявляє, що повністю підтримує застереження, зроблені під час затвердження Конвенції 4 липня 2014, що діють на п'ятирічний період відповідно до п. 1статті 79 Конвенції до того часу, поки правова ситуація, що призводить до їх формулювання, не зміниться таким чином, щоб скасувати це застереження.

Примітка Секретаріату: застереження читайте так:

"Відповідно до пункту 2статті 78 Конвенції Франція заявляє, що застосовуватиме положення викладені в пункті 1 "e",3та4статті 44 лише у конкретних випадках або умовах.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Франція заявляє, що застосовуватиме положення, передбачені статтею 58, до злочинів, встановлених відповідно до статей 37, 38 та 39, у всіх випадках, коли ці правопорушення кваліфікуються як злочини французьким законодавством та у конкретних випадках або умовах, коли ці правопорушення кваліфікуються як делікти згідно із французьким законодавством."

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Грузія залишає за собою право не застосовувати положення, викладені впункті 2 статті 30 Конвенції.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Федеративна Республіка Німеччина залишає за собою право не застосовувати положення, викладені в пунктах 2та 3 статті 59 Конвенції.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Федеративна Республіка Німеччина залишає за собою право встановлювати юрисдикцію за правопорушення, вчинені за кордоном особами, які постійно проживають на території Федеративної Республіки Німеччини (пункт 1 "e" статті 44) лише відповідно до умов, передбачених розділом 7 (2) № 2 Кримінального кодексу Німеччини.

Німецьке кримінальне законодавство не містить жодного положення, яке в повному обсязі реалізуєпункт 1 "e" статті 44, тобто немає жодного положення, згідно з яким злочини, вчинені за кордоном іноземцями або особами без громадянства, які постійно проживають у Німеччині завжди є предметом та підпадають під юрисдикцію німецького кримінального права. Види справ, що мають значення на практиці, охоплюються розділом 7 (2) № 2 Кримінального кодексу Німеччини, згідно з яким німецьке кримінальне законодавство застосовується до злочинів, скоєних за кордоном, якщо злочинець на момент вчинення злочину був іноземцем або особою без громадянства та виявлений у Німеччині, і хоча Закон про екстрадицію дозволив би екстрадицію за таке правопорушення, екстрадиція не здійснюється. Однак, цілком можливо, що винятковий випадок може виникнути, коли такі передумови не виконуються.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Федеративна Республіка Німеччина залишає за собою право не застосовувати положення, викладені в пунктах 2 та3 статті 59 Конвенції.

Вказівки, що містяться у пунктах 1та 2 статті 59, щодо статусу проживання потерпілих від домашнього насильства, в принципі передбачені розділом 31 (1) та (2) Німецького закону про проживання (AufenthG). Наприклад, у другому реченні розділу 31 (2) зазначено, що подружжю, яке стало жертвою домашнього насильства, надається незалежне право проживання, навіть якщо передбачена вимога, тобто три роки законного подружнього проживання на федеральній території, не була виконана; за умови дотримання положень другого речення розділу 31 (2), дотримання цим подружжям вищевказаних вимог згідно із німецьким законодавством не здійснюється. При цьому законодавчий зміст пункту 2 статті 59 є неоднозначним. Відповідно до пункту 306 Пояснювального звіту згідно з Конвенцією для потерпілих, які опиняються в ситуаціях, коли їм загрожує репатріація, тому що розпочато провадження щодо репатріації їхнього подружжя чи партнера за насильство та жорстоке поводження, Сторони повинні вжити відповідних заходів, щоб забезпечити цим жертвам можливість добитися зупинення провадження у справі про вислання щодо себе та подати заяву на отримання статусу проживання з гуманітарних обставин. Однак німецьке законодавство розрізняє місце проживання за сімейними обставинами та гуманітарні обставини. Передумови та юридичні наслідки цих двох дозволів на проживання різняться. Зміст розділу 31 (2) стосується дозволів на проживання з сімейних обставин. Отже, Німеччина вважає, що в тлумаченні пункту 2 статті 59 існують невизначеності, і, крім того, вважає, що вони не можуть бути з’ясовані під час переговорів або у Пояснювальному звіті. Отже, відповідно до пункту 2 статті 59 Німеччина продовжує залишати за собою право не застосовувати пункт 2 статті 59, як це стверджувала Німеччина з моменту підписання Конвенції.

Відповідно до пункту 3статті 59 Сторони видають поновлюваний дозвіл на проживання жертвам (потерпілим), перебування яких необхідне внаслідок їх особистої ситуації або з метою їх співпраці у розслідуванні або кримінальному провадженні. Друге речення розділу 60 "a" (2), Закону Німеччини про проживання передбачає, що депортація іноземця, який є жертвою кримінального правопорушення, зупиняється, якщо його тимчасова присутність потрібна для дачі показань у зв'язку з розслідуванням або розглядом справи, що стосуються кримінального правопорушення. Цього положення зазвичай достатньо для захисту під час забезпечення кримінального судочинства. Відповідно до пункту 2 статті 78 Німеччина продовжує залишати за собою право не застосовувати пункт 3 статті 59 як це стверджувала Німеччина під час підписання Конвенції.

Грецька Республіка залишає за собою право відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції не застосовувати пункти 1 "e",3 та4статті 44 Конвенції.

Відповідно до пункту 2статті 78 Конвенції Ірландія залишає за собою право не застосовувати положення Конвенції, викладені в:

- пункті 2 статті 30;

- пункті 3статті 44.

Італія заявляє, що вона буде застосовувати Конвенцію у відповідності до принципів та положень Конституції Італії.

Відповідно допункту 2 статті 78 Конвенції Латвійська Республіка заявляє, що залишає за собою право не застосовувати пункт 1 статті 55 щодо статті 35 щодо незначних правопорушень.

Латвійська Республіка заявляє, що застосовуватиме Конвенцію відповідно до принципів та положень Конституції Латвійської Республіки.

Литовська Республіка заявляє, що застосовуватиме Конвенцію відповідно до принципів та положень Конституції Литовської Республіки.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2 статті 78 Мальта робить наступні застереження:

На цій стадії, Мальта залишає за собою право не застосовувати пункт 2 статті 30 Конвенції та продовжувати застосовувати своє чинне законодавство, яке стосується державної компенсації.

Мальта залишає за собою право не застосовувати пункт 1 "e" статті 44 та встановлювати юрисдикцію, коли правопорушення вчиняється особою, яка має постійне місце проживання відповідно до статті 7 Закону про імміграцію.

На цій стадії, Мальта залишає за собою право не застосовувати статтю 59 та продовжує застосовувати своє чинне законодавство щодо статусу проживання жертв насильства, статус проживання яких залежить від статусу подружжя або партнера.

Відповідно до підпунктів 1, 2пункту 2 статті 78 Мальта робить наступні застереження:

На цій стадії, Мальта залишає за собою право не застосовувати пункт 2статті 30 Конвенції та продовжувати застосовувати своє чинне законодавство, яке стосується державної компенсації.