Конвенція про допомоги у випадках виробничого травматизму N 121

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 17 червня 1964 року на свою 48-му сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій про допомоги при нещасних випадках на виробництві і професійних захворюваннях, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форму міжнародної конвенції, ухвалює цього восьмого дня липня місяця тисяча дев'ятсот шістдесят четвертого року нижченаведену конвенцію, яка називатиметься Конвенцією* 1964 року про допомоги у випадках виробничого травматизму:

В цілях цієї Конвенції:

a) термін "законодавство" означає закони і постанови, а також правила в галузі соціального забезпечення;

b) термін "установлений" означає визначений законодавством країни або на підставі законодавства країни;

c) термін "промислове підприємство" охоплює всі підприємства, які відносяться до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв'язку;

d) термін "на утриманні" відноситься до передбачуваного стану залежності, який існує в установлених випадках;

e) термін "дитина, яка перебуває на утриманні" охоплює:

i) дитину молодшу віку закінчення обов'язкової шкільної освіти, або молодшу п'ятнадцяти років, залежно від того, який

вік вищий;

ii) на умовах, встановлених національним законодавством, дитину молодшу встановленого віку, але вище зазначеного в абзаці "і", яка проходить курс учнівства або продовжує своє навчання, або ж хворіє хронічним захворюванням, або є інвалідом, що не дозволяє їй займатися будь-якою професійною діяльністю; проте вимоги конвенції вважатимуться виконаними, якщо національне законодавство визначає цей термін просто як такий, що охоплює будь-яку дитину молодшу віку, який значно

старший, ніж той, який зазначений в абзаці "і".

1. Член Організації, економіка і медичні служби якого недостатньо розвинені, може доданням до свого документа про ратифікацію мотивованої заяви скористатися правом на тимчасові виключення, передбачені в таких статтях: стаття 5, стаття 9 (підпункт "b" пункту 3), стаття 12, стаття 15 (пункт 2) і стаття 18 (пункт 3).

2. Будь-який член Організації, який зробив заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, повідомляє у своїх доповідях про застосування цієї Конвенції, наданих відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, по кожному виключенню, яким він скористався;

a) або, що причини для цього продовжують існувати;

b) або, що з певної дати він відмовляється від права користуватися даним виключенням.

1. Будь-який член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, може доданням до документа про ратифікацію заяви виключити із сфери застосування Конвенції:

a) моряків, включаючи морських рибалок;

b) державних службовців;

якщо ці категорії захищено спеціальними системами, що забезпечують загалом допомоги, принаймні рівні тим, які передбачаються цією Конвенцією.

2. Коли є чинною заява, передбачена в пункті 1 цієї статті, член Організації може виключити осіб, які належать до категорії або категорій, виключених із сфери застосування Конвенції, із числа працівників при підрахунку відсоткової частки працівників відповідно до підпункту "d" пункту 2 статті 4 і до статті 5.

3. Будь-який член Організації, який зробив заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, може надалі повідомити Генерального директора Міжнародного бюро праці про прийняття ним на себе зобов'язань, які випливають з цієї Конвенції, відносно до тієї категорії або тих категорій осіб, які були ним виключені в момент ратифікації.

1. Законодавство країни про допомоги у разі виробничого травматизму охоплює всіх працюючих за наймом (включаючи учнів) у приватному і суспільному секторах, у тому числі працюючих в кооперативах, а у разі смерті годувальника родини, встановлені категорії одержувачів допомог.

2. Будь-який член Організації може передбачити такі виключення, які він вважає необхідними, щодо:

a) осіб, зайнятість яких має випадковий характер і які не зв'язані з діяльністю їхнього роботодавця;

b) надомників;

c) членів родини роботодавця, які живуть в його домі, відносно їхньої роботи на нього;

d) інших категорій працюючих за наймом, кількість яких не перевищує 10 відсотків всіх працівників, не зважаючи на тих, які виключені на підставі підпунктів "a" - "c".

Коли є чинною заява, передбачена в статті 2, застосування законодавства країни про допомоги у випадках виробничого травматизму може бути обмежене встановленими категоріями працівників за наймом, які становлять в цілому принаймні 75 відсотків усіх працівників промислових підприємств, а у разі смерті годувальника родини, встановленими категоріями одержувачів.

Охоплювані Конвенцією випадки включають такі випадки, коли вони є результатом виробничого травматизму;

a) хворобливий стан;

b) непрацездатність, викликану таким станом і яка тягне за собою визначену законодавством країни втрату заробітку;

c) повну втрату працездатності або її часткову втрату понад встановленої міри, коли передбачається, що така повна або часткова втрата буде постійною, або відповідну міру втрати фізичної повноцінності;

d) втрату засобів існування через смерть годувальника родини встановленими категоріями одержувачів.

1. Кожен член Організації встановлює визначення терміну "нещасний випадок на виробництві", включаючи умови, за яких нещасний випадок в дорозі вважається нещасним випадком на виробництві, і зазначає таке визначення в своїх доповідях про застосування цієї Конвенції, які подаються відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці.

2. Якщо нещасний випадок в дорозі охоплюється системами соціального забезпечення, відмінними від системи забезпечення у разі виробничого травматизму, і ці системи передбачають у відношенні нещасних випадків в дорозі допомоги, які загалом принаймні дорівнюють допомогам, передбаченим в цій Конвенції, немає потреби включати положення про нещасний випадок в дорозі у визначення нещасного випадку на виробництві.

Кожен член Організації:

a) встановлює перелік захворювань, який містить принаймні захворювання, перераховані в табл. I, яка додається до цієї Конвенції, які будуть розглядатись як професійні захворювання за встановлених умов;

b) містить у своєму законодавстві загальне визначення професійних захворювань, яке буде досить широким, щоб охопити принаймні захворювання, перераховані в табл. I, яка додається до цієї Конвенції; або

c) встановлює перелік захворювань у відповідності з підпунктом "a", доповнений загальним визначенням професійних захворювань або іншими положеннями, які встановлюють професійний характер захворювань, що не ввійшли до переліку або виявляються за умов, відмінних від установлених.

1. Кожен член Організації в установлених умовах надає особам, які підлягають забезпеченню, такі допомоги:

a) медичне обслуговування і аналогічну допомогу при хворобливому стані;

b) грошові допомоги щодо випадків, зазначених у підпунктах "b", "c" і "d" статті 6.

2. Право на одержання допомог не може бути зумовлене тривалістю трудового або страхового стажу або сплатою страхових внесків; проте відносно професійних захворювань може бути встановлений період піддання шкідливому впливу.

3. Допомоги виплачуються протягом усього страхового випадку; проте щодо втрати працездатності грошова допомога може не виплачуватись протягом трьох перших днів:

a) якщо на момент набуття чинності цією Конвенцією законодавством члена Організації передбачений строк чекання за умови, що член Організації включає в свою доповідь про застосування цієї Конвенції, яка надається згідно з статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці, заяву про те, що все ще існують підстави для використання цього положення; або

b) якщо є чинною заява, надавана на підставі статті 2.

1. Медичне обслуговування і аналогічна допомога включає:

a) загальну лікарняну допомогу і допомогу, яка надається фахівцями стаціонарним і амбулаторним хворим, включаючи візити вдома;

b) зуболікарську допомогу;

c) допомогу медичних сестер вдома або в лікарнях і в інших лікувальних закладах;

d) утримання в лікарнях, у будинках для одужуючих, санаторіях або інших лікувальних закладах;

e) зуболікарські, фармацевтичні та інші медичні і ортопедичні засоби, включаючи протезні пристосування, їх ремонт і нормальну заміну, і окуляри;

f) допомогу фахівців іншої професії, яка в законному порядку визнана суміжною з медичною, під наглядом лікаря або дантиста;

g) коли це можливо, проведення таких видів лікування на місці роботи:

i) невідкладна допомога особам, які постраждали від серйозного нещасного випадку;

ii) проведення курсу лікування тих осіб, які отримали незначні травми, які не спричинили припинення роботи.

2. Допомоги, які виплачуються відповідно з пунктом 1 цієї статті, надаються з використанням всіх можливих засобів, з метою збереження, відновлення або, якщо це неможливо, покращення здоров'я особи, яка постраждала, а також її працездатності і здатності самостійно задовольняти свої особисті потреби.

1. Будь-який член Організації, який забезпечує медичне обслуговування або аналогічну допомогу через загальну систему охорони здоров'я або систему медичного обслуговування всіх працюючих за наймом, може передбачити в своєму законодавстві, що така допомога надається особам, які постраждали від виробничого травматизму, на таких же умовах, як і іншим особам, які мають право на неї, за умови, що правила її надання є такими, що виключаються несприятливі для заінтересованих осіб наслідки.

2. Будь-який член Організації, який забезпечує медичне обслуговування і аналогічну допомогу відшкодуванням витрат особи, яка постраждала, може передбачити в своєму законодавстві спеціальні правила відносно тих випадків, коли обсяг, тривалість або вартість надання такої допомоги перевищують розумні межі, за умови, що ці правила не суперечитимуть меті, викладеній у пункті 2 статті 10, і будуть такими, що будуть виключатись несприятливі наслідки для заінтересованих осіб.

Якщо є чинною заява, передбачена в статті 2, медичне обслуговування і аналогічна допомога включають принаймні:

a) загальну лікарняну допомогу, включаючи візити вдома;

b) допомогу, яка надається спеціалістами стаціонарним або амбулаторним хворим, і таку допомогу фахівців, яка може надаватись поза лікарнею;

c) відпускання найбільш необхідних медикаментів за рецептом лікаря або іншого кваліфікованого фахівця;

d) госпіталізацію при необхідності; і

e) по мірі можливості, надання невідкладної допомоги на місці роботи тим, хто постраждав від нещасного випадку на виробництві.

У разі тимчасової непрацездатності або непрацездатності на початковій стадії, грошові допомоги виплачуються періодично і розмір їх встановлюється у відповідності до положень або статті 19, або 20.

1. У відношенні втрати здатності заробляти, якщо передбачається, що така втрата буде постійною, або у відношенні відповідної втрати фізичної повноцінності, грошові допомоги виплачуються в усіх випадках, якщо після закінчення періоду, протягом якого допомоги виплачуються відповідно до статті 13, працівник продовжує страждати від такої втрати у перевищуючій встановлений рівень мірі.

2. У разі повної втрати здатності заробляти, якщо передбачається, що така втрата буде постійною, або відповідної втрати фізичної повноцінності, допомога виплачується періодично і її розмір встановлюється у відповідності до положень або статті 19, або статті 20.

3. У разі суттєвої часткової втрати здатності заробляти, яка перевищує встановлену міру, якщо передбачається, що така втрата буде постійною або відповідною до втрати фізичної повноцінності, допомога виплачується періодично і відповідає справедливій частці тієї виплати, яка передбачається в пункті 2 цієї статті.

4. У разі часткової втрати здатності заробляти, яка не є суттєвою, але яка перевищує встановлений рівень, згаданий у пункті 1 цієї статті, якщо передбачається, що така втрата буде постійною або відповідною втраті фізичної повноцінності, допомога може виплачуватись як одноразова сума.

5. Міра втрати здатності заробляти або відповідної втрати фізичної повноцінності, згадана в пунктах 1 і 3 цієї статті, встановлюється таким чином, щоб виключати несприятливі для постраждалих осіб наслідки.

1. За виняткових обставин і за домовленістю з особою, яка постраждала, коли компетентний орган влади має підставу вважати, що виплачувана одноразова сума буде використана найбільш вигідним для заінтересованої особи чином, періодичні виплати, передбачені в пунктах 2 і 3 статті 14, можуть бути перетворені частково або повністю в одноразову суму, яка відповідає актуаріальному еквіваленту таких періодичних виплат.

2. Якщо є чинною заява, передбачена в статті 2, і член Організації вважає, що він не має необхідних адміністративних служб для здійснення періодичних виплат, він може перетворити періодичні виплати, передбачені в пунктах 3 і 4 статті 14, в одноразову виплату, яка відповідає актуаріальному еквіваленту цих періодичних виплат, підрахованому на підставі наявних даних.

Щодо інвалідів, які потребують постійної допомоги чи догляду іншої особи, передбачаються підвищення ставок періодичних виплат або інші спеціальні або додаткові допомоги, як це може бути встановлено законом.

Законодавство країни встановлює умови, за яких періодичні виплати, які належать у разі втрати здатності заробляти або відповідної втрати фізичної повноцінності, переглядаються, частково або повністю припиняються залежно від зміни ступеня такої втрати.

1. У разі смерті годувальника родини, грошові допомоги удові, як це встановлено законом, вдівцю-інваліду, який перебував на утриманні померлої, дітям та іншим особам, як це може бути встановлено законом, виплачуються періодично і розмір їх встановлюється у відповідності до положень або статті 19, або статті 20. Проте немає потреби передбачати положення про виплату допомог вдівцю-інваліду, який перебував на утриманні, якщо грошові допомоги іншим одержувачам значно перевершують допомоги, передбачені цією Конвенцією, і якщо системи соціального забезпечення, крім системи забезпечення при виробничому травматизмі, забезпечують такого вдівця допомогою, значно більшою за допомогу по інвалідності, передбачену Конвенцією 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення.

2. Крім того, виплачується допомога на поховання за встановленою ставкою, яка не може бути меншою, ніж звичайна вартість похорон; право на отримання цієї допомоги може, проте, підпорядковуватись встановленим умовам у тих випадках, коли грошові допомоги, виплачувані утриманцям, значно перевищують ті, які передбачаються в цій Конвенції.

3. У тому разі, коли заява відповідно до статті 2 є чинною і даний член Організації вважає, що він не має адміністративних служб, потрібних для періодичних виплат, він може перетворити періодичні виплати, передбачені в пункті 1 цієї статті, в одноразову виплату, яка відповідатиме актуаріальному еквіваленту таких періодичних виплат, підрахованому на підставі наявних даних.

1. Відповідно до будь-якої періодичної виплати, охоплюваної цією статтею, розмір допомоги, разом з будь-якими родинними допомогами, виплачується протягом страхового випадку, досягає, щодо даного страхового випадку і типового одержувача згідно з табл. II, яка додається до цієї Конвенції, принаймні зазначеного в ній відсотка від загальної суми попереднього заробітку одержувача допомоги або його годувальника, разом з будь-якими родинними допомогами, які виплачуються особі, яка підлягає забезпеченню з тими ж родинними обов'язками, як і в типового одержувача.

2. Попередній заробіток одержувача або його годувальника обчислюється згідно з встановленими правилами, і в тих випадках, коли особи, що підлягають забезпеченню, або їхні годувальники розділені на категорії згідно з їхнім заробітком, їх попередній заробіток може бути обчислений на підставі основного заробітку категорії, до якої вони належали.

3. Може встановлюватись максимальна межа у відношенні розміру допомоги або заробітку, який беруть до уваги для обчислення розміру допомоги, за умови, що ця максимальна межа встановлена таким чином, що положення пункту 1 цієї статті будуть дотримані в тих випадках, коли попередній заробіток одержувача допомоги або його годувальника був рівним або нижчим від заробітної плати кваліфікованого працівника чоловічої статі, який займається фізичною працею.

4. Попередній заробіток одержувача або його годувальника, заробітна плата кваліфікованого працівника чоловічої статі, який займається фізичною працею, допомога і будь-які родинні допомоги обчислюються на підставі одного й того ж періоду часу.

5. Для інших одержувачів розмір допомоги має розумний зв'язок з розміром допомоги, надаваної типовому одержувачу.

6. В цілях цієї статті кваліфікованим працівником чоловічої статі, який займається фізичною працею, є:

a) слюсар або токар підприємства, яке виготовляє будь-які машини, крім електричних; або

b) особа, яка вважається типовим прикладом кваліфікованого працівника, вибраного у відповідності до положень наступного пункту; або

c) особа, чий заробіток рівний або вищий, ніж заробіток 75 відсотків усіх осіб, які підлягають забезпеченню, причому такий заробіток визначається на основі річного або більш короткого періоду, залежно від того, як це встановлено; або

d) особа, заробіток якої дорівнює 125 відсоткам середнього заробітку всіх осіб, які підлягають забезпеченню.

7. Типовим прикладом кваліфікованого працівника в цілях підпункту "b" попереднього пункту вважається особа, зайнята в головній групі економічної діяльності з найбільшою кількістю самодіяльних осіб чоловічої статі, які підлягають забезпеченню в охоплюваному випадку, або годувальників осіб, які підлягають забезпеченню, залежно від випадку, в розділі, який включає найбільшу кількість таких осіб або їх годувальників; з цією метою застосовується Міжнародна стандартна промислова класифікація всіх галузей господарської діяльності, ухвалена Економічною і соціальною радою Організації Об'єднаних Націй на її 7-й сесії 27 серпня 1948 року, яка відтворюється у виправленому вигляді, у додатку до цієї Конвенції, або така класифікація з будь-якими внесеними до неї згодом поправками.

8. У тих випадках, коли розмір допомоги змінюється по районах, кваліфікований працівник чоловічої статі, який займається фізичною працею, може визначатись для кожного району у відповідності до положень пунктів 6 і 7 цієї статті.

9. Заробітна плата кваліфікованого працівника чоловічої статі, який займається фізичною працею, визначається на основі ставок заробітної плати для нормальної тривалості робочого часу, встановлених або колективними договорами, або у відповідному випадку законодавством країни або на підставі цього законодавства, або згідно зі звичаєм, включаючи допомоги на дорожнечу при їх наявності; там, де такі ставки розрізняються по районах, але положення пункту 8 цієї статті не застосовується, беруть середню ставку.

10. Розмір будь-якої періодичної виплати не може бути нижчим за встановлений мінімальний розмір.

1. Щодо будь-якої періодичної виплати, охопленої цією статтею, розмір допомоги разом з будь-якими родинними допомогами, які виплачуються протягом страхового випадку, досягає у відношенні до даного страхового випадку і типового одержувача, згаданого в додатковій табл. II, принаймні зазначеного в таблиці відсотка від загальної суми заробітної плати звичайного дорослого працівника чоловічої статі і суми будь-яких родинних допомог, які виплачуються особі, яка підлягає забезпеченню з тими самими родинними обов'язками, що й у типового одержувача.

2. Заробітна плата звичайного дорослого працівника чоловічої статі, його допомога і родинні допомоги обчислюються на базі одного й того ж періоду часу.

3. Для інших одержувачів розмір допомоги має розумний зв'язок з розміром допомоги, яка надається типовому одержувачу.

4. В цілях застосування цієї статті звичайним дорослим працівником чоловічої статі буде:

a) особа, яка вважається типовим прикладом некваліфікованого працівника, зайнятого у виробництві машин, за винятком електричних; або

b) особа, яка вважається типовим прикладом некваліфікованого працівника, вибраного у відповідності до положень наступного пункту.

5. Типовим прикладом некваліфікованого працівника в цілях підпункту "b" попереднього пункту вважається особа, зайнята в головній групі економічної діяльності з найбільшою кількістю самодіяльних осіб чоловічої статі, які підлягають забезпеченню в охоплюваному випадку, або годувальників осіб, які підлягають забезпеченню, в залежності від випадку, в розділі, який включає найбільшу кількість таких осіб або їх годувальників; з цією метою застосовується Міжнародна стандартна промислова класифікація всіх галузей господарської діяльності, ухвалена Економічною і соціальною радою Організації Об'єднаних Націй на її 7-й сесії 27 серпня 1948 року, яка відтворюється у виправленому вигляді в додатку до цієї Конвенції, або така класифікація з будь-якими внесеними до неї згодом поправками.

6. Там, де розмір допомоги розрізнюється по районах, звичайний дорослий працівник чоловічої статі, який займається фізичною працею, може визначатись для кожного району у відповідності до положень пунктів 4 і 5 цієї статті.

7. Заробітна плата звичайного дорослого працівника чоловічої статі визначається на основі ставок заробітної плати для нормальної тривалості робочого часу, встановлених або колективними договорами, або, в належному випадку, законодавством країни або на підставі цього законодавства, або згідно зі звичаєм, включаючи допомоги на дорожнечу при їх наявності; там, де такі ставки розрізнюються по районах, але положення пункту 6 цієї статті не застосовується, беруть середню ставку.

8. Розмір періодичної виплати не може бути меншим за мінімальний встановлений розмір.

1. Розміри періодичних грошових допомог, вже виплачуваних у відповідності до пунктів 2 і 3 статті 14 і пункту 1 статті 18, переглядаються у випадку суттєвих змін в загальному рівні заробітної плати, коли ці зміни виникають в результаті суттєвих змін у вартості життя.

2. Кожен член Організації включає результати таких переглядів до своїх доповідей про застосування цієї Конвенції, які надаються у відповідності до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, і зазначає будь-які вжиті заходи.

1. Виплата допомоги, на яку особа, що підлягає забезпеченню, мала би право на підставі цієї Конвенції, може бути тимчасово припинена такою мірою, як це може бути встановлено;

a) на весь час відсутності цієї особи на території даного члену Організації;

b) на весь час, протягом якого заінтересована особа утримується на громадські кошти або на кошти закладу або служби соціального забезпечення;

c) якщо заінтересована особа поставила вимогу про видачу допомоги на хибних підставах;

d) якщо виробнича травма була спричинена кримінальним злочином, здійсненим заінтересованою особою;

e) якщо виробнича травма була спричинена навмисним самоотруєнням або будь-яким іншим серйозним і навмисним проступком заінтересованої особи;

f) якщо заінтересована особа без будь-якої підстави нехтує наданим їй медичним обслуговуванням або аналогічною допомогою або перенавчанням, або не додержується правил, встановлених для перевірки виникнення чи продовження даного страхового випадку або для проведення одержувачів;

g) на весь час, протягом якого дружина, який пережив іншого, проживає з іншою особою як з дружиною (чоловіком).

2. У встановлених випадках і в межах встановлених обмежень частина грошових допомог, які нараховувались би заінтересованій особі, виплачується її утриманцям.

1. Кожна особа, яка подає право на допомогу, користується правом апелювати у разі відмови у виплаті допомог або у разі скарги щодо якості чи розміру допомоги.

2. Якщо для застосування цієї Конвенції керування медичною допомогою доручається урядовому відомству, відповідальному перед законодавчим органом, право апеляції, передбачене в пункті 1 цієї статті, може бути замінене розглядом належними владами скарги щодо відмови в медичній допомозі або якості отриманого медичного обслуговування.

3. Якщо скарга розглядається особливим судом, встановленим для розгляду питань, пов'язаних з виплатою допомог при виробничому травматизмі чи взагалі питань соціального забезпечення, в якому зазначені особи, які підлягають забезпеченню, не потрібно передбачати права на апеляцію.

1. В тих випадках, коли управління не доручається закладу, підвідомчому державним властям або урядовому закладу, відповідальному перед законодавчим органом, представники осіб, які підлягають забезпеченню, беруть участь в такому управлінні або мають в ньому дорадчий голос згідно з встановленими умовами; законодавством країни може також передбачатись участь представників роботодавців та органів влади.

2. Член Організації несе загальну відповідальність за належне управління установами та службами, які відають застосуванням положень цієї Конвенції.

Кожен член Організації несе загальну відповідальність за належну виплату допомог, надаваних на підставі цієї Конвенції, і вживає з цією метою всіх необхідних заходів.

1. Кожен член Організації у встановлених умовах:

a) вживає заходів для попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

b) створює служби відновлення працездатності, метою яких є підготовка інвалідів до поновлення їхньої попередньої діяльності в усіх випадках, коли це можливо, або, якщо це неможливо, до іншої найбільш підхожої оплачуваної праці, з урахуванням їх можливостей і здібностей; і

c) вживає заходів для того, щоб сприяти влаштуванню інвалідів на підхожу роботу.

2. Кожен член Організації, по можливості, включає в свої доповіді про застосування цієї Конвенції, які надаються у відповідності до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, інформацію відносно частоти і серйозності нещасних випадків на виробництві.

Кожен член Організації забезпечує на своїй території іноземцям і особам без громадянства рівноправність зі своїми громадянами відносно допомог у випадках виробничого травматизму.

1. Ця Конвенція розглядається як переглядаюча Конвенцію 1921 року про відшкодування працівникам сільського господарства, Конвенцію 1925 року про відшкодування працівникам при нещасних випадках, Конвенцію 1925 року про відшкодування працівникам при професійних захворюваннях і Конвенцію (переглянуту) 1934 року про відшкодування працівникам при професійних захворюваннях.

2. Ратифікація цієї Конвенції членом Організації, який є учасником Конвенції (переглянутої) 1934 року про відшкодування працівникам при професійних захворюваннях, спричиняє автоматично негайну денонсацію зазначеної Конвенції у відповідності до її статті 8, за умови, що ця Конвенція набула чинності. Проте набуття чинності даною Конвенцією не закриває доступу до подальшої ратифікації Конвенції (переглянутої) 1934 року про відшкодування працівникам при професійних захворюваннях.

У відповідності до статті 75 Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення, розділ VI і відповідні положення інших розділів названої Конвенції не застосовуються більше до члена Організації, який ратифікував цю Конвенцію, від дати набуття нею чинності для нього. Проте в цілях статті 2 названої Конвенції ухвалення зобов'язань по цій Конвенції розглядається як ухвалення зобов'язань по розділу VI і відповідних положеннях інших розділів Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення.

У тих випадках, коли це буде передбачено в якій-небудь конвенції, яка може бути ухвалена надалі Конференцією по одному чи декількох питаннях, які розглядаються в цій Конвенції, ті положення цієї Конвенції, які будуть спеціально зазначені в новій конвенції, перестануть застосовуватись до будь-якого члена Організації, який ратифікував нову конвенцію, з дня набуття нею чинності відносно даного члена Організації.

1. Міжнародна конференція праці може на будь-якій сесії, до порядку денного якої буде включене це питання, внести більшістю в дві треті голосів поправки до табл. I, яка додається до цієї Конвенції.

2. Ці поправки набувають чинності для члена Організації, який до моменту їх ухвалення є учасником Конвенції, коли даний член Організації повідомляє Генерального директора про ухвалення ним таких поправок.

3. Якщо Конференція не прийме іншого рішення при ухваленні якої-небудь поправки, ця поправка стає обов'язковою в результаті її ухвалення Конференцією у відповідності до будь-якого члена Організації, який ратифікує Конвенцію після ухвалення Конференцією рішення про поправку.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції направляються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту її початкового набуття чинності денонсувати її актом про денонсацію, направленим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожен член Організації, який ратифікує цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому пункті десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період в десять років і згодом зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію і актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці направляє Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації у відповідності до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні відомості щодо всіх документів про ратифікацію і актів про денонсацію, зареєстрованих ним у відповідності до положень попередніх статей.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це необхідним, вона надає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. У разі, якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено протилежне, то:

a) ратифікація яким-небудь членом Організації нової, переглядної конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 34, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглядна конвенція набула чинності;

b) починаючи з дати набуття чинності новою, переглядною конвенцією, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою і змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову, переглядну конвенцію.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.