Рекомендація
щодо дискримінації в галузі праці та занять N 111
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1958 року на свою сорок другу сесію,
ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно дискримінації у галузі праці й занять, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації, яка доповнює Конвенцію 1958 року про дискримінацію в галузі праці та занять,
ухвалює цього двадцять п'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят восьмого року нижченаведену Рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1958 року щодо дискримінації в галузі праці й занять:
Конференція рекомендує, щоб кожний член Організації застосовував такі положення:
I. Визначення термінів
1. 1) Відповідно до мети цієї Рекомендації термін "дискримінація" охоплює:
a) будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що здійснюється за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці й занять;
b) будь-яке інше розрізнення, недопущення або перевагу, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці й занять, яке визначається відповідним членом Організації після консультації з представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі організації є, та з іншими відповідними органами.
2) Будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що грунтується на її специфічних вимогах, не вважається дискримінацією.
3) Відповідно до мети цієї Рекомендації терміни "праця" та "заняття" охоплюють доступ до професійного навчання, доступ до праці і до різних занять, а також оплату й умови праці.
II. Формулювання і застосування політики
2. Кожний член Організації повинен визначити національну політику, спрямовану на недопущення дискримінації у галузі праці й занять. Ця політика має застосовуватися шляхом законодавчих заходів, колективних договорів між представницькими організаціями роботодавців і працівників чи будь-яким іншим способом, сумісним з національними умовами та практикою, з належним урахуванням таких засад:
a) заохочення рівності можливостей і поводження в галузі праці й занять є питання, що являє суспільний інтерес;
b) всі особи повинні користуватися без дискримінації рівністю можливостей і поводження щодо:
i) доступу до установ, котрі відають професійним орієнтуванням та працевлаштуванням;
ii) доступу на власний вибір до навчання й роботи на основі особистих нахилів до цього навчання або роботи;
iii) просування по роботі відповідно до їхньої особистої вдачі, знань і старанності;
iv) надійності становища на займаній посаді;
v) плати за працю рівної цінності;
vi) умов праці, куди входять робочий час, періоди відпочинку, щорічна оплачувана відпустка, техніка безпеки та охорона здоров'я на підприємстві, а також заходи щодо соціального забезпечення та побутового обслуговування і види допомоги, що надаються у зв'язку з роботою;
c) урядові органи повинні застосовувати справедливу і таку, що не допускає дискримінації, політику працевлаштування в усіх галузях своєї діяльності;
d) роботодавці не повинні ні застосовувати, ні допускати дискримінації у наймі або підготовці якоїсь особи до роботи, під час її просування або збереження на роботі чи у визначенні умов її оплати й праці; жодна особа і жодна організація не повинні прямо або непрямо заважати роботодавцю виконувати цю засаду або втручатися в її виконання;
e) у колективних переговорах і виробничих взаємовідносинах сторони повинні дотримуватись засади рівності можливостей та поводження в галузі праці й занять і повинні стежити за тим, щоб у колективних договорах не допускалось положень дискримінаційного плану стосовно доступу до праці, підготовки до неї, просування по роботі або збереження посади чи стосовно умов оплати й праці;
f) організації роботодавців і працівників не повинні ні застосовувати, ні допускати дискримінації відносно прийняття у склад своїх членів, збереження членства або участі у своїй діяльності.
3. Кожний член Організації повинен:
a) забезпечити застосування засад недопущення дискримінації:
i) відносно роботи, прямо підвідомчої державній владі;
ii) у діяльності установ професійного орієнтування, професійного навчання та працевлаштування під керівництвом державної влади;
b) заохочувати, де це можливо і потрібно, дотримання цих засад стосовно інших робіт і стосовно інших установ професійного орієнтування, професійного навчання та працевлаштування і, зокрема:
i) заохочувати до забезпечення застосування цих засад штатні, провінційні або місцеві урядові відомства чи органи, а також галузі промисловості і підприємства, котрі перебувають у власності держави чи під державним контролем;
ii) обумовлювати дотриманням вищезазначених засад надання замовлень, пов'язаних з витрачанням державних коштів;
iii) обумовлювати дотриманням вищезазначених засад видачу допомоги установам професійної підготовки, видачу дозволів на діяльність приватних бюро найму або приватних бюро професійного орієнтування.
4. Відповідні органи, яким має надаватися, коли це можливо, допомога з боку консультативних комітетів представників організацій роботодавців і працівників, де такі організації є, та інших заінтересованих установ, повинні створюватися з метою заохочення застосування антидискримінаційної політики у всіх галузях суспільної та приватної зайнятості, зокрема:
a) вжиття всіх здійсненних заходів для заохочення розуміння і визнання громадськістю антидискримінаційних засад;
b) одержання, вивчення та розслідування скарг на недотримання антидискримінаційних засад і забезпечення, у разі потреби за допомогою примирних заходів, виправлення будь-якої практики, яка суперечить цим засадам;
c) подальшого розгляду будь-яких скарг, котрі не могли бути ефективно задоволені за допомогою примирних заходів, а також висловлювання своєї думки і прийняття рішень відносно способу виправлення виявленої таким чином дискримінаційної практики.
5. Кожний член Організації повинен скасовувати будь-яке законодавство та змінювати будь-які адміністративні інструкції або практику, несумісні із встановленою політикою.
6. Застосування встановленої політики не повинно несприятливо впливати на особливі заходи, спрямовані на задоволення особливих потреб осіб, котрі з міркувань статі, віку, фізичної неповноцінності, сімейних зобов'язань або соціального чи культурного рівня звичайно визнаються за таких, що потребують особливого захисту чи допомоги.
7. Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обгрунтовані підозри або доведено, що вона займається діяльністю, котра підриває безпеку держави, не повинні вважатися дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звернутися до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики.
8. Щодо працівників-іммігратів іноземного підданства та членів їхніх сімей повинні враховуватись положення Конвенції 1949 року (переглянутої) про міграцію працівників, що стосуються рівності поводження, а також положення Рекомендації 1949 року (переглянутої) щодо міграції працівників, які передбачають скасування обмежень доступу до праці.
9. Має здійснюватися безперервне співробітництво між компетентною владою, представниками роботодавців і працівників та належними органами для розгляду того, які подальші заходи можуть бути потрібні з урахуванням національних умов для виконання антидискримінаційних засад.
III. Координація заходів щодо недопущення дискримінації в усіх галузях
10. Органи влади, котрі відають заходами щодо недопущення дискримінації в галузі праці й занять, повинні здійснювати тісне й безперервне співробітництво з органами влади, які відають заходами щодо недопущення дискримінації в інших галузях, з метою координації заходів, яких вживають у всіх цих галузях.
Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919-1964, Том I Міжнародне бюро праці, Женева