• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Рекомендація щодо мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях N 70

Міжнародна організація праці | Рекомендації, Міжнародний договір від 12.05.1944 № 70
Реквізити
  • Видавник: Міжнародна організація праці
  • Тип: Рекомендації, Міжнародний договір
  • Дата: 12.05.1944
  • Номер: 70
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Міжнародна організація праці
  • Тип: Рекомендації, Міжнародний договір
  • Дата: 12.05.1944
  • Номер: 70
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
Рекомендація щодо мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях N 70
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана у Філадельфії Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 20 квітня 1944 року на свою двадцять шосту сесію,
ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,
ухвалює цього дванадцятого дня травня місяця тисяча дев'ятсот сорок четвертого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1944 року щодо соціальної політики на залежних територіях:
беручи до уваги, що економічний і соціальний прогрес народів залежних територій став справою все більш безпосередньої і нагальної занепокоєності країн, які несуть відповідальність за керівництво цими територіями,
беручи до уваги, що Міжнародна організація праці від часу свого заснування намагалася сприяти зусиллям, яких докладали в цьому напрямі уряди, роботодавці і працівники,
беручи до уваги, що в Атлантичній хартії висловлюється бажання її учасників "досягти тісної співпраці між усіма країнами в економічній галузі з метою забезпечення всім кращих умов праці, економічного розвитку і соціального забезпечення",
беручи до уваги, що Конференція Міжнародної організації праці в Резолюції, прийнятій 5 листопада 1941 року, схвалила принципи Атлантичної хартії і проголосила широке співробітництво Міжнародної організації праці у застосуванні цих принципів,
беручи до уваги, що Міжнародна організація праці час від часу ухвалювала конвенції і рекомендації щодо особливих аспектів умов життя та праці на залежних територіях і сприяла застосуванню до таких територій відповідно до статті 35 Статуту Організації конвенцій і рекомендацій загального застосування,
беручи до уваги, що на прогрес у справі підвищення добробуту і розвитку залежних народів впливають економічні відносини між залежними територіями і всім світом, а також заходи, яких вживають у межах залежних територій,
беручи до уваги бажаність проголошення основних принципів соціальної політики на залежних територіях і забезпечення ширшого застосування до таких територій прийнятих міжнародних мінімальних норм та поліпшення цих норм з метою сприяння досягненню вищезазначених цілей. Конференція рекомендує таке:
1. Кожний член Міжнародної організації праці повинен вжити або продовжувати вживати заходів, які належать до його компетенції, з метою сприяння підвищенню добробуту і розвитку народів залежних територій шляхом ефективного застосування загальних принципів, викладених у частині I додатка до цієї Рекомендації.
2. Кожний член Організації, який несе відповідальність за будь-яку залежну територію, повинен вжити усіх заходів, що належать до його компетенції, для забезпечення ефективного застосування на кожній території мінімальних норм, викладених у частині II додатка до цієї Рекомендації, і, зокрема, повинен подати цю Рекомендацію владі чи органам влади, компетентним впроваджувати в життя на кожній території мінімальні норми, викладені в частині II додатка.
3. Кожний член Організації, якщо він ухвалює цю Рекомендацію, повинен повідомити Генерального директора Міжнародного бюро праці про прийняття ним загальних принципів, викладених в частині I додатка; він повинен повідомити Генерального директора, по можливості в якомога стисліший строк, про заходи, вжиті для впровадження в життя мінімальних норм, викладених у частині II додатка, щодо кожної залежної території, за яку цей член Організації несе відповідальність; згодом він повинен періодично повідомляти Міжнародне бюро праці на запит Адміністративної ради про заходи, вжиті для втілення в життя Рекомендації.
4. Норми, викладені в частині II додатка до цієї Рекомендації, повинні розглядатися як мінімальні норми, які не обмежують і не послаблюють будь-яке зобов'язання якогось члена Організації щодо застосування більш високих норм, взятого відповідно до Статуту Організації чи згідно з будь-якою міжнародною конвенцією з питань праці, яку цей член Організації міг ратифікувати, і ні в якому разі не повинні тлумачитися чи застосовуватися як такі, що послаблюють захист, забезпечений заінтересованим працівникам чинним законодавством.
Додаток
Частина I. Загальні принципи
1. Будь-яка політика, призначена для застосування щодо залежних територій, спрямовується головним чином на підвищення добробуту і на розвиток народів цих територій, а також на підтримку прагнення цих народів до соціального прогресу.
2. Ширше застосовувана політика розробляється з належним урахуванням її впливу на добробут залежних народів.
1. Для сприяння економічному прогресу і, отже, для закладення основ соціального прогресу докладають усіх зусиль щодо забезпечення на міжнародній, регіональній, національній чи територіальній основі фінансової і технічної допомоги у справі економічного розвитку залежних територій під контролем місцевої адміністрації таким чином, щоб захистити інтереси народів залежних територій.
2. Метою всіх урядів є забезпечення такого становища, за якого були б усі достатні фонди для надання капіталу з метою розвитку на умовах, що забезпечують народам залежних територій усі вигоди від такого розвитку.
3. У відповідних випадках вживають заходів у міжнародному, регіональному чи національному масштабі з метою створення умов торгівлі, достатніх для підтримки прийнятного рівня життя тих промисловців, які ефективно виробляють основні експортні продукти залежних територій.
Треба вживати всіх можливих заходів у міжнародному, регіональному, національному чи територіальному масштабі для поліпшення становища у таких галузях, як державна охорона здоров'я, житлове будівництво, харчування, освіта, добробут дітей, становище жінок, умови праці, винагорода працівників і незалежних виробників, умови працівників-мігрантів, соціальне забезпечення, рівень громадських послуг і загального виробництва. Ці заходи передбачають запровадження країнами відповідної комерційної і торговельної політики на залежних від них територіях.
Треба докладати ефективних зусиль з метою заохочення народів залежних територій до розроблення і здійснення заходів щодо досягнення соціального прогресу, переважно, якщо це вважається за доцільне і можливе, через обраних представників цих народів.
Частина II. Мінімальні норми
Розділ 1. Рабство
Згідно з метою забезпечення вільної праці у вільному світі має бути підтверджено той принцип, що работоргівля і рабство в усіх їхніх формах забороняються й ефективно ліквідуються на всіх залежних територіях.
Розділ 2. Опій
1. Визнаючи загрозу, яку становить вживання опію для життя, продуктивності й для загального добробуту народів залежних територій, підтверджується той принцип, що торгівлю опієм та іншими шкідливими наркотиками слід суворо регулювати таким чином, щоб повністю захистити інтереси працівників.
2. Підлягає розгляду питання про заборону куріння опію та ліквідацію урядових опійних монополій на всіх залежних територіях, де куріння все ще дозволяється.
Розділ 3. Примусова чи обов'язкова праця
1. Застосування примусової чи обов'язкової праці на залежних територіях, що могло б бути введено у період надзвичайного стану, пов'язаного з війною, повністю ліквідується в якомога коротший строк. Одночасно на залежних територіях вживають заходів щодо збільшення добровільної пропозиції праці.
2. Застосування примусової чи обов'язкової праці в усіх її формах ліквідується в якомога коротший строк.
3. Якщо примусова чи обов'язкова праця використовується на залежних територіях як тимчасовий чи винятковий захід, то дотримуються умов і гарантій, передбачених Конвенцією 1930 року про примусову працю. Ні в якому разі не дозволяється використання примусової чи обов'язкової праці приватними підприємцями, незалежно від того, укладено контракт між державою і цими підприємцями, чи ні.
4. Підлягає розгляду питання про можливість ліквідації чи відміни будь-яких винятків щодо застосування на залежних територіях усіх положень Конвенції 1930 року про примусову працю.
5. Підлягає розгляду питання про застосування Конвенції 1930 року про примусову працю щодо залежних територій тими країнами, де може мати місце примусова чи обов'язкова праця, але ця Конвенція ще не набула чинності.
6. Підлягає розгляду питання про бажаність ратифікації Конвенції 1930 року про примусову працю тими країнами, які несуть відповідальність стосовно залежних територій і де може мати місце примусова чи обов'язкова праця, але Конвенція ще не набула чинності.
З метою уникнути розвитку практики непрямого примушення до праці підлягає розгляду питання про застосування принципів, викладених у Рекомендації 1930 року щодо непрямого примушування до праці.
Розділ 4. Вербування працівників
1. Одним із завдань політики є ліквідація вербування працівників і заміна вербування системою, яка, хоча і грунтується на вільній пропозиції праці через вільні, контрольовані урядом агентства, передбачає забезпечення медичним наглядом, транспортними засобами, їжею, житлом і всіма іншими пільгами, що належать працівникам згідно з системою, яка існує.
2. До розроблення будь-яких нових пропозицій щодо методів отримання робочої сили і з метою сприяння швидшому переходу до застосування нових методів слід розглянути питання про застосування принципів, які містяться в Рекомендації 1936 року щодо усунення вербування.
1. Слід розглянути питання про застосування Конвенції 1936 року про вербування працівників з корінного населення щодо тих залежних територій, де може ще мати місце вербування, а Конвенція ще не набула чинності.
2. Слід розглянути питання про бажаність ратифікації Конвенції 1936 року про вербування працівників з корінного населення тими країнами, які несуть відповідальність за залежні території, де може мати місце вербування, і які ще не ратифікували Конвенцію.
Розділ 5. Особливі види трудового договору
1. Одним із завдань політики є регулювання довгострокового найму за допомогою системи письмових договорів у випадках, які передбачені положеннями Конвенції 1939 року про трудові договори працівників з корінного населення і які відповідають цим положенням.
2. Підлягає розгляду питання про застосування Конвенції 1939 року про трудові договори працівників з корінного населення до тих залежних територій, де може мати місце найняття на роботу за довгостроковим договором і щодо яких ця Конвенція ще не набула чинності.
3. Слід розглянути питання про ратифікацію Конвенції 1939 року про трудові договори працівників з корінного населення тими країнами, які несуть відповідальність за залежні території, де може мати місце найняття на роботу за довгостроковим договором, і які ще не ратифікували Конвенцію.
Для визначення обмеження строків роботи за договором слід розглянути питання про застосування принципів, викладених в Рекомендації 1939 року щодо трудових договорів працівників з корінного населення.
1. Треба вживати всіх практично можливих заходів щодо зрівнювання пропозиції і попиту у районах, де неминучою є нерегулярна зайнятість і для запобігання небажаному залученню працівників, які не мають постійної роботи, до центрів потенційної зайнятості.
2. З метою забезпечення максимальної зайнятості робочої сили, яка звичайно є у таких центрах, розглядаються такі заходи, як короткострокові трудові договори.
1. Практика занесення записів суб'єктивного плану щодо поведінки працівника чи його здібностей до трудових карток чи трудових книжок, які згідно з законом мають зберігатися у працівника при собі, ліквідується.
2. Використання трудових карток чи трудових книжок регулюється таким чином, щоб запобігти їхньому використанню у трудових відносинах як засобу залякування чи примушення.
Якщо одружений чоловік працює за договором у межах своєї країни, але на значній відстані від свого дому, компетентна влада у відповідних випадках вживає всіх практичних заходів для забезпечення того, щоб, у разі його бажання, з чоловіком були його дружина і сім'я.
Розділ 6. Карні санкції
1. Одним із завдань політики є відміна карних санкцій за порушення трудових договорів, як це визначено в статті 1 Конвенції 1939 року про карні санкції щодо працівників з корінного населення.
2. Слід розглянути питання про застосування Конвенції 1939 року про карні санкції щодо працівників з корінного населення стосовно тих залежних територій, на яких може мати місце застосування таких покарань, а Конвенція ще не набула чинності.
3. Слід розглянути питання про бажаність ратифікації Конвенції 1939 року про карні санкції щодо працівників з корінного населення тими країнами, які несуть відповідальність за залежні території і де може мати місце застосування таких покарань, і які ще не ратифікували Конвенцію.
Розділ 7. Праця дітей і підлітків
1. На залежних територіях відповідним чином забезпечується максимально можливою мірою за місцевих умов поступовий розвиток широких систем освіти, професійної підготовки та учнівства з метою ліквідації неписьменності серед дітей і підлітків і ефективної підготовки їх до корисної праці.
2. Для того, щоб діти могли скористатися наявними можливостями для здобуття освіти і щоб поширенню цих можливостей не міг перешкодити попит на дитячу працю, наймання на роботу осіб молодших віку закінчення школи заборонено у будь-якому районі, де забезпечено можливості для здобуття освіти в масштабах, достатніх для більшості дітей шкільного віку.
1. Праця дітей віком до дванадцяти років не може бути застосована на будь-якій роботі, крім легкої сільськогосподарської або домашньої, на якій зайняті тільки члени сім'ї роботодавця, чи легкої сільськогосподарської роботи, яку виконує місцеве населення колективно. Цей вік поступово підвищується поряд з віком закінчення школи.
2. Якщо звичай дозволяє передавати дітей до сім'ї роботодавця, то умови передачі й застосування праці дітей ретельно регламентуються і контролюються, незалежно від того, чи минуло дітям дванадцять років, чи ні.
Діти віком до п'ятнадцяти років не можуть прийматися на роботу або працювати на будь-яких промислових підприємствах чи в будь-яких їхніх філіалах.
Діти віком до п'ятнадцяти років не можуть прийматися на роботу чи працювати на суднах.
1. Підлітки віком до шістнадцяти років не допускаються на підземні роботи в шахтах і копальнях.
2. Допуск на підземні роботи в шахтах і копальнях підлітків, яким минуло шістнадцять років, але не минуло вісімнадцяти років, може мати місце за умови подання медичного свідоцтва про придатність підлітка до такої роботи, підписаного лікарем, який уповноважений для цього компетентним органом влади.
1. Підлітки віком до вісімнадцяти років не можуть прийматися на роботу чи працювати на суднах як вантажники вугілля чи кочегари.
2. Якщо вантажник вугілля чи кочегар потрібні в порту, де є тільки підлітки віком до вісімнадцяти років, то такі підлітки можуть бути зараховані на роботу, але в цьому разі наймають двох підлітків замість одного потрібного вантажника вугілля чи кочегара. Таким підліткам має бути принаймні шістнадцять років.
3. Положення цієї статті не застосовуються:
a) щодо зарахування підлітків на роботу на судна, які переміщуються головним чином за допомогою інших засобів, а не пари;
b) щодо підлітків, яким минуло шістнадцять років і які були визнані після медичного огляду фізично придатними; їх можна приймати на роботу як вантажників вугілля чи кочегарів на судна тільки каботажного плавання.
Положення статей 18 (1), 19 і 20 не використовуються щодо роботи, яку схвалила і контролює компетентна влада і яку виконують діти чи підлітки у визнаних державних або приватних технічних школах чи на навчальних або тренувальних суднах під час встановлених курсів навчання і за розумного обмеження терміну проходження тренувань чи учнівства.
1. У випадку шкідливої, небезпечної чи важкої роботи встановлюється більш високий мінімальний вік ніж той, що вимагається відповідно до статей 18 (1) і 19, або робочий час дітей, старших мінімального віку прийому на роботу, які не досягли відповідного більш високого віку, підлягає особливим обмеженням, або надається особливий захист.
2. Особливий захист забезпечується дітям, котрим дозволяється влаштовуватись на роботу, віддалену від дому.
1. Підлітки віком до вісімнадцяти років не можуть допускатися до нічної роботи на будь-яких промислових підприємствах чи в будь-яких їхніх філіалах.
2. Підлітки, віком старші, ніж шістнадцять років, однак, можуть допускатися до нічної роботи за надзвичайних обставин, що визначаються компетентним органом влади.
1. Прийняття підлітка віком до вісімнадцяти років на роботу на будь-яке судно може допускатися за умови пред'явлення ним медичного свідоцтва, підписаного компетентним органом влади, щодо придатності для такої праці.
2. У термінових випадках компетентний орган влади може дозволити підлітку віком до вісімнадцяти років поступити на судно без проходження медичного огляду, але за умови, що він пройде такий огляд за рахунок роботодавця у першому ж порту, куди зайде судно, і якщо підліток не отримає задовільного медичного свідоцтва, його буде доставлено як пасажира, за рахунок роботодавця, у той порт, де він був найнятий, чи додому, залежно від того, що ближче.
Із розвитком системи освіти, відповідних економічних і соціальних інтересів місцевого населення слід розглянути питання про застосування принципів, викладених в Рекомендації 1939 року щодо професійного навчання, наскільки не відповідає місцевим умовам і може бути здійснено.
Для надання допомоги у застосуванні положень цього розділу створюються адміністративні органи чи призначаються службові особи. Створення таких адміністративних органів чи призначення таких службових осіб здійснюється відповідно до успішної практики, що застосовується у країнах-метрополіях чи у незалежних країнах.
Розділ 8. Жіноча праця
Одним із завдань політики всіх компетентних органів влади є вживання таких заходів, з урахуванням місцевих умов, які є доцільними і здійсненними для надання жінкам: рівних можливостей щодо загальної освіти, професійного навчання і роботи; захисту від фізично шкідливих умов праці та економічної експлуатації, включаючи охорону материнства; захисту від особливих форм експлуатації; справедливого і рівного ставлення до чоловіків і жінок у тому, що стосується винагороди та інших умов праці.
Запроваджуються всі практично здійсненні заходи щодо поліпшення соціального та економічного становища жінок на будь-якій залежній території, де відповідно до законодавства чи звичаїв збереглися порядки, які фактично тримають жінку в умовах рабства чи принижують її до рабського становища.
1. Забезпечується якомога скоріше охорона материнства для жінок, зайнятих на промислових і торговельних підприємствах.
2. При цьому мета полягає в тому, щоб застосовувати, за умови дотримання таких змін, які потрібні в світлі місцевих умов, положення Конвенції 1919 року про охорону материнства і, зокрема, такі принципи:
a) право відсутності на роботі до і після пологів;
b) право на медичну та іншу допомогу під час цієї відсутності.
1. Жінки не можуть працювати вночі на будь-яких промислових підприємствах чи у будь-яких їхніх філіалах.
2. Однак жінки можуть працювати вночі, якщо:
a) робота пов'язана з сировиною чи матеріалом, що швидко псується при обробці;
b) на будь-якому підприємстві сталися надзвичайні обставини, які було неможливо передбачити і які не мають ознак періодичності.
3. Заборону нічної праці може бути тимчасово відмінено, якщо внаслідок серйозних надзвичайних обставин цього вимагають державні інтереси.
4. Положення цієї статті не застосовуються до жінок, які займають відповідні посади в управлінні і не зайняті фізичною працею.
1. Жінки не можуть працювати на підземних роботах у будь-яких шахтах чи в копальнях.
2. Однак, компетентний орган влади може зробити виняток щодо вищезгаданої заборони у відношенні до:
a) жінок, які займають керівні посади і не виконують фізичної роботи;
b) жінок, які працюють у галузі охорони здоров'я і соціального обслуговування;
c) жінок, які в процесі освіти проходять період навчання у підземних частинах шахти;
d) інших жінок, які можуть час від часу спускатися під землю у зв'язку з навчанням, яке не належить до фізичної праці.
З метою сприяння заходам, що стосуються праці й економічного становища жінок та їхнього добробуту, призначаються радники-жінки у тих випадках, коли повинні вирішуватися спеціальні питання, що стосуються жінок. Радники-жінки по можливості повинні бути з місцевого населення.
Розділ 9. Винагорода
1. Підвищення рівня життя вважається основною метою у плануванні економічного розвитку.
2. Треба вживати всіх практично здійсненних заходів, що відповідають місцевим умовам, для створення незалежним виробникам і працівникам, які працюють за наймом, умов, що забезпечать підтримку мінімального рівня життя, встановленого за допомогою офіційних досліджень, і дадуть змогу незалежним виробникам і працівникам, які працюють за наймом, підвищити свій життєвий рівень завдяки власним зусиллям.
3. Господарчі підприємства, де вимагається праця робітників, які далеко живуть, враховують звичайні сімейні потреби працівників.
4. Якщо ресурси робочої сили одних районів тимчасово використовуються в інтересах іншого району, вживають заходів щодо заохочення переводу частини заробітної плати і заощаджень працівників з району використання робочої сили в райони, що постачають робочу силу.
5. У разі якщо працівники та їхні родини переїжджають з районів з низькою вартістю життя у райони з високою вартістю життя, враховується зросла вартість життя внаслідок такого переїзду.
6. Заміна всієї чи будь-якої частини заробітної плати за виконану працівниками роботу спиртом чи іншими алкогольними напоями забороняється.
На всіх громадських роботах, незалежно від того, здійснюються вони безпосередньо державним органом чи за договором, укладеним між державним органом і роботодавцем, дотримуються вимоги стосовно того, що ставки зарабітної плати і загальні умови праці не можуть бути менш сприятливими, ніж звичайні ставки заробітної плати і умови праці, і вони по можливості встановлюються після консультації із заінтересованими організаціями роботодавців і працівників.
Розділ 10. Охорона здоров'я, житлові умови та соціальне забезпечення
1. Треба вживати всіх практично здійсненних заходів щодо поліпшення охорони здоров'я населення шляхом розширення медичного обслуговування, дослідження епідемічних та ендемічних захворювань, що трапляються переважно на тропічних залежних територіях, проведення відповідних заходів боротьби з ними, а також шляхом поширення санітарної освіти і поліпшення харчування та житлових умов.
2. Треба вживати всіх практично здійсненних заходів щодо встановлення шляхом досліджень у галузі харчування потреб населення в їжі та шляхів поліпшення харчування і втілення в життя політики щодо харчування, яку підказують ці дослідження. Створюються національні організації з питань харчування, їм надаються відповідні фонди, засоби і повноваження.
3. Компетентний орган влади несе відповідальність щодо забезпечення задовільних житлових умов. Загальною метою політики є надання працівникам, звичайно залежним від заробітку, можливості отримання задовільних житлових приміщень у будівлях, що не є власністю роботодавця.
4. Якщо підприємство, яке використовує робочу силу, розташовано у районі, де немає задовільних житлових приміщень, то надання житла, на справедливих умовах, може здійснювати підприємство. У таких випадках компетентний орган влади також визначає мінімальні норми приміщення і здійснює суворий контроль за дотриманням цих норм. Компетентний орган влади визначає також права працівника, від якого можуть вимагати звільнити приміщення у разі звільнення з роботи, і вживає всіх можливих заходів щодо забезпечення реалізації цих прав.
Треба вживати практично здійсненних заходів щодо нагляду і лікування хворих людей похилого віку, інвалідів та осіб, які перебували на утриманні померлих.
1. Закон передбачає виплату компенсації особам, що працюють за наймом, у разі непрацездатності, спричиненої нещасним випадком у процесі роботи, та особам, які перебувають на утриманні померлого, смерть якого була спричинена таким нещасним випадком, а також забезпечення медичного обслуговування осіб, які постраждали внаслідок такого нещасного випадку.
2. Законодавство щодо компенсації працівникам стосується всіх робітників, службовців та учнів, які працюють на суднах та на промислових, у комерційних і сільськогосподарських підприємствах.
3. Може бути зроблено винятки щодо:
a) осіб, робота яких є лише випадковою, і вони працюють не в інтересах роботодавця:
b) надомників;
c) членів родини роботодавця, що працюють тільки на нього і проживають разом з ним;
d) працівників, зайнятих нефізичною працею, чия винагорода перевищує межу встановлену законом.
1. Повинна виплачуватися компенсація працівникам, які стали непрацездатними внаслідок професійного захворювання або, у разі смерті, що сталася через таке захворювання, також виплачується компенсація їхнім утриманцям відповідно до загальних принципів виплати компенсації працівникам.
2. Однак така компенсація може обмежуватись основними професійними захворюваннями на певній території.
Розділ 11. Заборона дискримінації за ознаками кольору шкіри і релігії, а також іншої дискримінаційної практики
1. Запроваджені законом на кожній території норми щодо умов праці відповідним чином передбачають справедливе ставлення в галузі економіки до всіх працівників, які законно живуть на певній території.
2. Дискримінація, спрямована проти працівників, за ознаками раси, кольору шкіри, релігії чи племінної належності щодо їхнього допуску на роботу державного або приватною характеру, забороняється.
3. Застосовуються всі практично можливі у місцевих умовах заходи щодо сприяння справді рівним відносинам у галузі праці шляхом надання можливостей для освіти, ліквідування дискримінації під час переговорів щодо укладення колективних договорів чи на підставі профсоюзного членства та за допомогою інших відповідних засобів.
Розділ 12. Інспекція
1. Створюються служби інспекції праці на територіях, де їх ще немає. Від інспектора вимагається часте інспектування умов праці.
2. Інспектори не можуть мати пряму чи непряму заінтересованість у діяльності підприємств, що перебувають під їхнім наглядом.
3. Працівникам та їхнім представникам надаються всі можливості для вільного зв'язку з інспекторами.
Розділ 13. Професійні організації
1. Право на об'єднання у рамках закону гарантується відповідними засобами як працівникам, так і роботодавцям.
2. Треба вживати всіх практично здійсненних заходів для консультацій з представниками організацій роботодавців і працівників та залучення їх до участі у створенні й функціонуванні механізму примирення, арбітражу, встановлення мінімальної заробітної плати і інспекції праці. Там, де представницькі організації ще не створено, компетентний орган влади призначає осіб, які пройшли спеціальну підготовку для того, щоб діяти від імені працівників і своїми порадами і керівництвом на ранніх стадіях допомагати розвиткові організацій працівників.
1. Створюється якомога скоріше механізм розв'язування колективних спорів між роботодацями і працівниками.
2. Представники заінтересованих роботодавців і працівників, серед них представники їхніх відповідних організацій, де такі організації є, по можливості, прилучаються до участі в діяльності цього механізму такою мірою і в такому порядку, як це визначає компетентний орган влади, але у рівній кількості і на рівних засадах.
Розділ 14. Кооперативні організації
1. Надання допомоги кооперативним товариствам і створення кооперативів, серед яких кооперативні організації працівників, для сприяння охороні здоров'я, житловому будівництву та освіті, розглядається як частина економічної програми компетентних органів влади на залежних територіях, і до заходів котрих вживають, входить у відповідних випадках фінансова допомога.
2. З цією метою розглядаються питання стосовно:
a) запровадження відповідного законодавства, яке було б зрозумілим і не вимагало значних витрат та охоплювало б усі види кооперативних організацій;
b) створення спеціальних служб для сприяння розвиткові кооперативних організацій і нагляду за їхнім розвитком, а також для заохочування до освіти в галузі кооперації.
3. У відповідних випадках кооперативні організації будуть ефективно репрезентовані у державних органах і установах, діяльність яких торкається інтересів цих організацій.
Розділ 15. Визначення і ділянка охоплення
З метою роз'яснення цього додатка:
a) термін "сільськогосподарське підприємство" може бути визначений як такий, що охоплює здійснювані на підприємстві процеси консервування і відправки сільськогосподарських продуктів цього підприємства, якщо не вважається за доцільне класифікувати ці процеси як частину діяльності промислового підприємства;
b) термін "комерційне підприємство" охоплює:
i) комерційні підприємства та установи, серед них підприємства, які займаються тільки чи головним чином операціями з продажу, купівлі, розподілу, страхування, переговорів, займів чи управління стосовно товарів чи послуг будь-якого роду;
ii) установи, які займаються лікуванням і наглядом особливо за людьми похилого віку, хворими, бідними чи божевільними;
iii) готелі, ресторани, пансіони, їдальні, клуби, кафе та інші такі установи громадського харчування;
iv) театри і громадські розважальні установи;
v) будь-які підприємства, аналогічні тим, які згадано у підпунктах i), ii), iii), та iv);
с) термін "промислове підприємство" охоплює:
i) підприємства, на яких речі виробляються, змінюються, очищуються, ремонтуються, прикрашаються, оброблюються, готуються до продажу, руйнуються чи знищуються або на яких матеріали перероблюються, серед них суднобудівні підприємства та підприємства для вироблення, трансформації і передачі електроенергії, по виробництву і розподілу газу чи рухової сили будь-якого виду, підприємства по очищенню і розподілу води чи по опаленню;
ii) підприємства щодо будівництва, реконструкції, утриманню, ремонту, переробці чи демонтажу одного чи більш серед таких об'єктів, як: будинки, залізниць, трамвайних ліній, аеропортів, портів, доків, пірсів, споруд щодо захисту від поводів чи берегової ерозії, каналів, споруд для цілей внутрішньої, морської чи воздушної навігації, доріг, тунелів, мостів, віадуків, каналізаційних систем, водостоків, колодязів, іригаційних чи осушних споруд, пристроїв електрозв'язку, підприємства щодо виробництва і розподілу електроенергії і газу, трубопроводів, систем водопостачання і підприємства, що займаються іншими подібними роботами чи підготовкою до будівництва і закладкою фундаменту, що передує вищезгаданим роботам;
iii) шахти, кар'єри та інші підприємства з видобутку корисних копалин;
iv) підприємства для перевезення пасажирів чи товарів, за винятком перенесення вручну, якщо такі підприємства не вважаються складовими частинами сільськогосподарського чи комерційного підприємства;
d) терміни "сільськогосподарське підприємство", "комерційне підприємство" і "промислове підприємство" охоплюють як державні, так і приватні підприємства;
e) термін "судно" охоплює всі судна будь-якого роду, зайняті у морському судноплавстві, незалежно від того, чи є вони державною, чи приватною власністю, за винятком військових кораблів, цей термін може тлумачитись як такий, що виключає судна нижчевстановленої тоннажності і ті, які мають команду меншої, ніж встановлена, чисельності;
f) термін "ніч" означає період тривалістю принаймні одинадцять послідовних годин, однак у тропічних країнах, де робота припиняється у середині дня, нічний період може бути коротшим, якщо в порядку компенсації надається відпочинок у денний час;
g) положення стосовно мінімального віку можуть тлумачитись як такі, що стосуються явного мінімального віку, якщо дані про народження не відповідають вимогам.
Компетентний орган влади може вилучити зі сфери застосування положень даної частини цього додатка підприємства чи судна, щодо яких нагляд може стати нездійсненним у зв'язку з їхнім родом і розміром.
Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева