Конвенція про карні санкції за порушення трудових контрактів працівниками з корінного населення N 65

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1939 року на свою двадцять п'яту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно тривалості робочого часу і відпочинку професійних водіїв перевізних засобів дорожнього транспорту (та їхніх помічників), що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1939 року про карні санкції для працівників з корінного населення:

1. Ця Конвенція застосовується до всіх контрактів, за якими працівники, які належать до корінного населення чи прирівняні до нього на залежній території будь-якого члена Організації, або ті, що належать до залежного корінного населення чи прирівняні до нього на території метрополій будь-якого члена Організації, наймаються на службу до будь-якого державного органу влади, приватної особи, компанії чи асоціації як із корінного, так і некорінного населення за винагороду грішми чи в будь-якій іншій формі.

2. Відповідно до мети цієї Конвенції вираз "порушення контракту" означає:

a) будь-яку відмову чи ухилення з боку працівника розпочати або виконувати роботу, передбачену в контракті;

b) будь-яку недбалість щодо своїх обов'язків чи відсутність старанності з боку працівника;

c) нез'явлення працівника на роботу без дозволу чи без поважної причини;

d) самовільне залишення працівником роботи.

1. Всі карні санкції за порушення контрактів, до яких застосовується ця Конвенція, скасовуються поступово і в якомога коротший термін.

2. Всі карні санкції за такі порушення, вчинені неповнолітніми особами, передбачуваний вік яких менший від мінімального віку, встановленого законодавством, скасовуються негайно.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Щодо територій, про які йдеться в статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, додає до документа про ратифікацію заяву із зазначенням:

a) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати без змін положення цієї Конвенції;

b) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції зі змінами, і деталей цих змін;

c) територій, на яких ця Конвенція не застосовуватиметься, і в цьому разі причин, через які вона не застосовуватиметься;

d) територій, відносно яких він резервує своє рішення.

2. Зобов'язання, згадані в пунктах a) і b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію і спричиняють однакові з ним наслідки.

3. Будь-який член Організації може новою заявою відмовитися від усіх або від частини застережень, що містяться в його попередній заяві, на підставі пунктів b), c) і d) параграфа 1 цієї статті.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор Міжнародного бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації доданими до них заявами про території, на яких вони зобов'язуються застосовувати положення цієї Конвенції згідно зі статтею 4 цієї Конвенції.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Будь-який член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний десятирічний період і надалі може денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, які він отримав від членів Організації, а також про реєстрацію заяв, зроблених відповідно до положень статті 4 цієї Конвенції.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, який відповідає умовам параграфа 2 статті 5 цієї Конвенції, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.

Після закінчення кожного п'ятирічного періоду з моменту настання чинності цієї Конвенції Адміністративна рада Міжнародного бюро праці подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 6, негайну денонсацію цієї Конвенції, за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.