Конвенція про запровадження міжнародної системи співробітництва у збереженні прав мігрантів на пенсію по інвалідності, старості та на випадок втрати годувальника N 48 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1935 року на свою дев'ятнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно збереження прав, майбутніх або набутих, щодо страхування по інвалідності, старості, на випадок удівства та сирітства в інтересах працівників, які змінюють своє місце проживання з однієї країни на іншу, що є першим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять другого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять п'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1935 року про збереження пенсійних прав мігрантів:

1. Цією Конвенцією впроваджується система інститутів для підтримки та збереження майбутніх або вже набутих прав щодо обов'язкового страхування по інвалідності, старості, на випадок удівства та сирітства між членами Міжнародної організації праці (далі - "страховими інститутами").

2. Посилання на членів Організації в розділах II, III, IV і V цієї Конвенції повинні тлумачитися стосовно тільки тих членів Міжнародної організації праці, які зв'язані цією Конвенцією.

1. Періоди страхування осіб, які були членами страхових інститутів двох або більше членів Організації, повинні, незалежно від громадянства таких осіб, бути зараховані кожним таким інститутом відповідно до наведених нижче правил.

2. Для збереження майбутніх прав зараховуються такі періоди:

a) періоди сплачування членських внесків;

b) періоди, протягом яких внески не сплачувалися, але права зберігалися на підставі певних законів та постанов;

c) періоди, протягом яких виплачувалася грошова допомога на підставі системи страхування по інвалідності або старості іншим членом Організації;

d) періоди, протягом яких грошова допомога виплачувалася відповідно до іншої соціальної системи страхування іншого члена Організації у тій мірі, в якій, відповідно до законів та постанов, що регулюють діяльність цієї установи, котра здійснює підрахунок періодів, виплата відповідної допомоги самою установою зберігала б набуті права.

3. З метою:

i) визначення того, чи виконано умови щодо стажу (мінімального страхового стажу) або сплати мінімальної кількості внесків, які дають право на отримання особливих переваг (гарантованого мінімуму);

ii) поновлення прав;

iii) права на участь у добровільному страхуванні;

iv) права на лікування та медичний догляд;

підраховуються:

a) періоди сплати внесків;

b) періоди, протягом яких внески не сплачувалися, але які все ж таки зараховуються на підставі відповідності їх певним законам та постановам, а також на підставі законодавства, що регулює діяльність установи, яка здійснює підрахунок.

4. Проте якщо на підставі будь-якого закону або постанови одного з членів Організації передбачається, що періоди роботи за певною професією, яка відноситься до спеціальної системи страхування, є єдиними, що беруться до уваги у визначенні права претендента на отримання певних переваг, то згідно з вимогами параграфів 2 та 3 підраховуються періоди часу, відпрацьовані за відповідною спеціальною системою страхування інших членів Організації. Якщо один з членів Організації не має спеціальної системи страхування для цих професій, то підраховуються періоди роботи за такою професією за системою страхування, яка застосовується до них.

5. Періоди сплати внесків та прирівняні до них періоди, одночасної участі в страхових установах двох або більше членів Організації повинні враховуватися з метою загального підрахунку тільки один раз.

1. Кожна страхова установа, перед якою, на підставі загальної тривалості страхового стажу, претендент дістав право на допомогу, повинна підрахувати розмір такої допомоги відповідно до законів і постанов, яким підпорядковується згадана установа.

2. Допомоги або складові частини допомоги, які залежать від тривалості страхового стажу, не підлягають скороченню і визначаються тільки з урахуванням періодів страхування, проведених на підставі законів і постанов, яким підпорядковується страхова установа, відповідальна за виплату допомог.

3. Допомоги або складові частини допомоги, які визначаються незалежно від страхового стажу і складаються з незмінної суми, процентної частки заробітної плати, що береться до уваги в цілях страхування, або з кратної величини середнього внеску, можуть бути зменшені пропорційно до співвідношення тривалості періодів, підрахованих з метою обчислення допомог відповідно до законів і постанов, які регулюють діяльність установи, відповідальної за виплату допомог, та до тривалості періодів страхування згідно з законами і постановами, які регулюють діяльність усіх заінтересованих страхових установ.

4. Положення параграфів 2 і 3 стосуються будь-якої субсидії, надбавки до пенсії або частини пенсії, що виплачуються з державних фондів.

5. Розподіл вартості лікування і медичного догляду не регулюється цією Конвенцією.

У випадках, коли загальна тривалість страхового стажу, в страхових установах одного з членів Організації, не досягає двадцяти шести тижнів сплати внесків, то установа або установи, в яких набуто цей стаж, можуть відмовити у визнанні будь-яких зобов'язань щодо виплати допомоги. Періоди, за які зобов'язання відносно виплати допомоги було відхилено, також не враховуються іншими установами у разі скорочення допомоги відповідно до параграфа 3 статті 3.

1. Якщо особа, яка має право на допомогу від страхових установ щонайменше двох членів Організації, мала б право, якби не існувала ця Конвенція, отримувати відповідно до страхового стажу від будь-якої з цих установ допомогу, більшу за загальну суму допомог, на які має право особа згідно зі статтею 3, то така особа має право отримувати від цієї установи додаткову допомогу, рівну цій різниці.

2. Де такі додаткові допомоги передбачено від кількох установ, застрахована особа має право отримувати найбільшу з тих, що призначені всіма зобов'язаними установами, і відповідальність за цю суму повинна бути розподілена між установами пропорційно до додаткових допомог, які визначені кожною з них індивідуально.

За угодою між членами Організації можуть передбачатися положення, які стосуються:

a) методу обчислення суми допомог, який відрізняється від встановленого статтею 3, але дає результат принаймні рівноцінний результату, отриманому в разі застосування згаданої статті, за умови, що загальна сума допомог, що виплачуються, в будь-якому разі не може бути меншою за найбільшу суму допомоги, яка виплачувалася б однією установою відповідно до страхового стажу, набутого з цією установою;

b) надання страховій установі одного з членів Організації можливості перекласти свої зобов'язання перед застрахованою особою та її утриманцями на страхову установу іншого члена Організації, до якої перейшло страхування цієї особи шляхом виплати суми, що дорівнює сплаченим внескам; проте це вимагає згоди останньої установи і зобов'язання з її боку асигнувати отриману суму на забезпечення цих прав;

c) обмеження загальної суми допомог, наданих страховими установами членів Організації, сумою, яка б була виплачена та обчислена на основі загальної тривалості всіх страхових періодів установою, чия діяльність регулюється найбільш сприятливими законами і постановами.

Від претендента не вимагається подавати свою вимогу щодо виплати допомоги більше, ніж до однієї зі страхових установ, в яких він застрахований. Ця установа повинна оповістити інші установи, згадані у вимозі претендента.

З метою конвертації сум, виражених у валюті іншого члена Організації, страхові установи повинні, маючи справу з вимогами на виплату допомоги, визначати курс обміну валют, що існував на головній валютній біржі того члена Організації, у валюті якого виражено суму, в перший день кварталу, протягом якого вимога була подана. Однак може використовуватись інший метод конвертації сум за згодою між відповідними членами Організації.

Будь-який член Організації може відмовитися від застосування положень цієї частини Конвенції щодо іншого члена Організації, закони і постанови якого не забезпечують покриття того виду ризику, стосовно якого ставиться вимога на виплату допомоги.

1. Особи, застраховані в страховій установі одного з членів Організації, а також їхні утриманці мають право на отримання повної суми допомог, які їм належать на підставі страхування:

a) якщо вони проживають на території будь-якого члена Організації, незалежно від їхнього громадянства;

b) якщо вони є громадянами будь-якого члена Організації, незалежно від місця їхнього проживання.

2. Проте будь-які субсидії, надбавки до пенсій або частини пенсій, що виплачуються з державних коштів, можуть не надаватися особам, які не є громадянами відповідного члена Організації.

3. З другого боку, протягом п'ятирічного періоду від дати настання чинності цієї Конвенції кожний член Організації може обмежити виплату субсидії, надбавки до пенсії або частини пенсії, що виплачується з державних коштів, громадянами тих членів Організації, з якими був укладений додатковий договір з цього приводу.

1. Пенсії, права на які підтримуються відповідно до статті 10, не можуть бути замінені виплатою одноразової суми, меншої ніж внесений страховий капітал.

2. Проте страхова установа, відповідальна за виплату допомог, може замінити пенсії, щомісячний розмір яких незначний, виплатою одноразової суми, обчисленої відповідно до законів та постанов, що регулюють діяльність згаданої установи; цю суму не може бути зменшено на підставі проживання застрахованої особи за кордоном.

1. Положення законів чи постанов будь-якого члена Організації, які дозволяють скорочення або припинення виплати пенсії, якщо відповідна особа має такі самі права щодо інших соціальних страхових допомог або у разі працевлаштування з обов'язковим страхуванням, стосуються осіб, на яких поширюється ця Конвенція, в плані субсидій, що виплачуються за страховою системою іншого члена Організації, або в плані працевлаштування на території іншого члена Організації.

2. Проте положення, що дозволяють скорочення або припинення платежів у разі спільно призначених субсидій, котрі належать за один і той самий вид ризику, не поширюються на допомоги, права на які набуто на підставі розділу II цієї Конвенції.

Страхова установа, відповідальна за виплату субсидій на підставі цієї Конвенції, може здійснювати виплату цих допомог у власній національній валюті.

1. Органи влади і страхові установи всіх членів Організації повинні сприяти одне одному тією мірою, якою вони застосовують власне законодавство відносно питань соціального страхування, і, зокрема, повинні, на прохання установи будь-якого члена Організації, проводити дослідження та медичні експертизи, потрібні для з'ясування, чи відповідають особи - претенденти на допомогу - умовам для набуття таких прав.

2. Якщо відповідні члени Організації не мають інших угод, витрати, які повинні бути відшкодовані за надання взаємної допомоги, визначаються відповідно до тарифної сітки установи або органу влади, котрі надали ці послуги, або, у разі відсутності такої шкали, відповідно до здійснених витрат.

Будь-яке звільнення від внесків, передбачене законами або постановами одного з членів Організації стосовно документів, поданих органам влади або страховим установам, поширюється на відповідні документи, які подаються органам влади чи страховим установам будь-якого іншого члена Організації у зв'язку із застосуванням цієї Конвенції.

За згодою компетентних центральних органів влади заінтересованих членів Організації страхова установа, відповідальна за виплату пенсії перед особою, що живе на території іншого члена, може, на умовах, погоджених між двома установами, доручити іншій страховій установі виплату пенсії від свого імені особі за місцем її проживання.

Кожний член Організації, який до моменту ратифікації цієї Конвенції не запровадив таку систему, повинен протягом дванадцяти місяців від цієї дати встановити:

a) або обов'язкову систему страхування, за якою пенсії виплачуються у віці, що не перевищує шістдесяти п'яти років, для більшості осіб, котрі зайняті в промислових або торговельних підприємствах;

b) або обов'язкову систему страхування по інвалідності, старості, на випадок удівства і сирітства, яка охоплює значну частину осіб, зайнятих у промислових і комерційних підприємствах.

1. Кожний член Організації повинен на однакових засадах нести відповідальність перед власними громадянами та громадянами інших членів Організації за обов'язкове страхування, а також стосовно субсидій, надбавок до пенсії або частин пенсії, які виплачуються з державних фондів.

2. Проте будь-який член Організації може обмежитися виплатою лише громадянам своєї країни будь-яких субсидій, надбавок або частин пенсії, що виплачуються з державних фондів і надаються тільки застрахованим особам, які досягли визначеного віку на момент, коли закони або постанови, котрі стосуються обов'язкового страхування, набули чинності.

Деякі положення цієї Конвенції можуть бути вилучені шляхом укладення спеціальних угод між окремими членами Організації, якщо тільки ці угоди не порушують прав та обов'язків інших членів Організації, які не беруть участі в цих угодах, і якщо ці угоди забезпечують збереження прав, що набуваються, і вже набутих прав на умовах, не менш сприятливих, ніж ті, що передбачено цією Конвенцією.

1. Для сприяння членам Організації у застосуванні цієї Конвенції при Міжнародному бюро праці створюється Комісія, у складі одного представника від кожного члена Організації, а також трьох осіб, призначених відповідно представниками уряду, роботодавців і працівників для роботи в органі управління. Комісія сама встановлює порядок своєї роботи.

2. На прохання одного або кількох заінтересованих членів Організації, Комісія, яка працюватиме за принципами і в цілях цієї Конвенції, повинна розробляти рекомендації щодо способів її застосування.

1. Якщо до моменту настання чинності цієї Конвенції відповідним особам пенсія не була призначена або виплата пенсії була припинена через проживання їх за кордоном, починаючи з дати настання чинності цієї Конвенції для відповідних членів Організації надання прав на пенсію та виплати пенсій повинні відновитися.

2. Застосовуючи цю Конвенцію потрібно враховувати страхові періоди, які передували моменту настання її чинності, якщо ці періоди враховувалися б у разі чинності Конвенції протягом цих періодів.

3. На вимогу заінтересованої особи скарги, подані до моменту настання чинності цієї Конвенції, повинні бути розглянуті, за винятком тих випадків, коли вони були вирішені шляхом виплати одноразової суми.

1. Денонсація цієї Конвенції будь-яким членом Організації не повинна впливати на зобов'язання страхових установ цього члена Організації щодо страхових випадків, які передували моменту денонсації.

2. Права, набуті відповідно до цієї Конвенції, не повинні втрачати силу у разі її денонсації: подальша підтримка цих прав після втрати чинності цієї Конвенції регулюється відповідними законами та постановами, які в свою чергу регулюють діяльність відповідних страхових установ.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Як тільки в Міжнародному бюро праці буде зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, отриманих ним згодом від інших членів Організації.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення п'ятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі п'ятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю п'ять років і надалі зможе денонсувати її після закінчення кожного п'ятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 26, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.