Директива Ради 92/43/ЄЕС від 21 травня 1992 року про збереження природних оселищ та дикої фауни і флори

Для цілей цієї Директиви:

(a) збереження означає комплекс заходів, необхідних для підтримання або відновлення сприятливого статусу природних оселищ або популяцій видів дикої фауни і флори, як визначено в пунктах (e) та (i);

(b) природні оселища означають території суходолу або водного простору природного або напівприродного походження, які визначають за географічними, абіотичними та біотичними особливостями;

(c) типи природних оселищ, що становлять інтерес для Співтовариства, означають такі природні оселища, які, у межах території, зазначеної в статті 2:

(i) перебувають під загрозою зникнення у межах їх природного ареалу;

або

(ii) мають малий природний ареал внаслідок регресії або через природну обмеженість території;

або

(iii) є взірцевими прикладами типових характеристик одного або більш ніж одного з таких дев’яти біогеографічних регіонів: альпійський, атлантичний, чорноморський, бореальний, континентальний, макаронезійський, середземноморський, паннонський та степовий.

Такі типи оселищ перелічені або можуть бути перелічені в додатку І;

(d) пріоритетні типи природних оселищ означають типи природних оселищ, розташованих на території, зазначеній у статті 2, які перебувають під загрозою зникнення, та щодо збереження яких Співтовариство несе особливу відповідальність до міри, якою природний ареал таких природних оселищ припадає на територію, зазначену у статті 2; у додатку І такі пріоритетні типи природних оселищ позначено астериском (*);

(e) статус збереження природного оселища означає сумарний вплив, якому піддається природне оселище та типові для нього види, що в довгостроковій перспективі може вплинути на його природне поширення, структуру та функції, а також на виживання типових для нього видів у межах території, зазначеної у статті 2.

Статус збереження природного оселища слід вважати "сприятливим", якщо:

- природний ареал та території, які охоплює таке природне оселище, є стабільними або збільшуються, та

- структура та функції, необхідні для його довгострокового існування, наявні та з великою імовірністю існуватимуть і надалі в найближчому майбутньому, та

- Статус збереження типових видів такого оселища є сприятливим за умов, визначених у пункті (i);

(f) природне оселище виду означає середовище, що визначається за окремими абіотичними та біотичними особливостями, у якому проживає такий вид на будь-якій стадії свого біологічного циклу;

(g) види, що становлять інтерес для Співтовариства означають такі види, які, у межах території, зазначеної в статті 2:

(i) перебувають під загрозою зникнення, окрім видів, природний ареал яких представлений на такій території незначною мірою та які не перебувають під загрозою зникнення і не є чутливими у західному палеарктичному регіоні; або

(ii) є вразливими, тобто вважаються такими, що можуть опинитися під загрозою зникнення у найближчому майбутньому у разі продовження дії причинних факторів; або

(iii) є рідкісними, тобто мають нечисленні популяції, які не перебувають під загрозою зникнення та не є вразливими, але наражаються на ризик. Такі види населяють обмежені географічні території або значно розсіяні у межах ширшого ареалу; або

(iv) є ендемічними або потребують особливої уваги через характер свого оселища та/або потенційний вплив їх експлуатації на їхнє оселище та/або потенційний вплив їх експлуатації на статус збереження.

Такі види перелічені або можуть бути перелічені в додатку II та/або додатку IV або V;

(h) пріоритетні види означають види, згадані у пункті (g) (i), щодо збереження яких Співтовариство несе особливу відповідальність до міри, якою природний ареал таких природних середовищ припадає на територію, зазначену у статті 2; у додатку II такі пріоритетні види позначено астериском (*);

(i) статус збереження виду означає сумарний вплив, якому піддається відповідний вид, що в довгостроковій перспективі може вплинути на його поширення та чисельність його популяцій в межах території, зазначеної у статті 2.

Статус збереження виду слід вважати "сприятливим", якщо:

- дані щодо динаміки популяції відповідного виду свідчать про те, що такий вид упродовж тривалого часу залишається життєздатним елементом свого природного оселища, та

- природний ареал виду не зменшується і з великою ймовірністю не зменшуватиметься у найближчому майбутньому, та

- для збереження популяцій виду у довгостроковій перспективі існує та, вірогідно, існуватиме й надалі в найближчому майбутньому достатньо велике оселище;

(j) ділянка означає визначену географічну територію з чітко окресленими межами;

(k) ділянка, що має значення для Співтовариства означає ділянку, яка, у межах біогеографічних регіонів, до яких вона належить, значною мірою сприяє збереженню або відновленню сприятливого статусу збереження типу природного оселища з переліку, поданого в додатку I, або видів із переліку, поданого в додатку II, а також може значною мірою сприяти узгодженості мережі Natura 2000, згаданої в статті 3, та/або значною мірою сприяти збереженню біорозмаїття у межах відповідних біогеографічних регіонів.

Стосовно видів тварин, природний ареал яких поширюється на великі території, ділянки, що мають значення для Співтовариства, повинні відповідати місцям у межах природного ареалу таких видів, яким характерні фізичні або біологічні фактори, необхідні для життя та розмноження таких видів.

(l) спеціальна територія збереження означає ділянку, що має значення для Співтовариства, визначену державами-членами за допомогою законодавчого, адміністративного та/або договірного акта, у межах якої застосовуються необхідні заходи збереження з метою утримання або відновлення сприятливого статусу збереження природних оселищ та/або популяцій видів, для яких призначено таку ділянку;

(m) екземпляр означає будь-яку живу або неживу тварину або рослину, що належать до видів, перелік яких подано у додатку IV та додатку V, будь-які їх частини або похідні речовини, а також будь-які інші товари, які, судячи з супровідного документа, паковання, маркування чи етикетки або будь-яких інших обставин, є частинами або похідними речовинами тварин чи рослин, що належать до таких видів;

(n) комітет означає комітет, створений відповідно до статті 20.

1. Мета цієї Директиви полягає у сприянні забезпеченню біорозмаїття шляхом збереження природних оселищ та дикої фауни і флори на європейській території держав-членів, до яких застосовується Договір.

2. Заходи, вжиті відповідно до цієї Директиви, спрямовані на підтримання або відновлення сприятливого статусу збереження природних оселищ та видів дикої фауни та флори, що становлять інтерес для Співтовариства.

3. Заходи, вжиті відповідно до цієї директиви, повинні враховувати економічні, соціальні та культурні вимоги, а також регіональні та місцеві характеристики.

1. Необхідно створити узгоджену європейську екологічну мережу спеціальних територій збереження із назвою "Natura 2000". Ця мережа, що складатиметься з ділянок, на яких представлені типи природних оселищ, перелічені в додатку II, а також оселища видів, перелік яких подано в додатку II, повинна створювати можливість для підтримання або, у відповідних випадках, відновлення сприятливого статусу збереження типів природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів.

Мережа Natura 2000 повинна включати спеціальні захищені території, класифіковані державами-членами відповідно до Директиви 79/409/ЄЕС.

2. Кожна держава-член повинна робити власний внесок у створення мережі Natura 2000 тією мірою, в якій на її території представлені типи природних оселищ та оселищ видів, зазначених у параграфі 1. Для цього кожна держава-член повинна визначати, відповідно до статті 4, ділянки як спеціальні території збереження з урахуванням цілей, визначених у параграфі 1.

3. У випадках, коли вони вважають це за необхідне, держави-члени повинні докладати зусиль для вдосконалення екологічної узгодженості мережі Natura 2000 шляхом підтримання та, у відповідних випадках, розробки характеристик ландшафту, що мають істотне значення для дикої фауни і флори, як зазначено в статті 10.

1. На підставі критеріїв, визначених у додатку III (Етап 1) та відповідної наукової інформації, кожна держава-член повинна висунути пропозицію щодо переліку ділянок із зазначенням типів природних оселищ, перелічених у додатку I, та видів, перелічених у додатку II, які є властивими для території, охопленої такою ділянкою. Стосовно тварин, природний ареал яких поширюється на великі зони, такі ділянки повинні відповідати місцям у межах природного ареалу таких видів, яким характерні фізичні або біологічні фактори, необхідні для життя та розмноження таких видів. Стосовно водних видів, природний ареал яких поширюється на великі території, пропозицію щодо таких ділянок необхідно висувати лише у разі наявності чітко визначеної території, де діють фізичні та біологічні фактори, необхідні для життя та розмноження таких видів. У відповідних випадках держави-члени повинні пропонувати внесення змін до такого переліку на підставі результатів нагляду, згаданого в статті 11.

Такий перелік необхідно передати Комісії упродовж трьох років після нотифікації цієї Директиви разом із інформацією щодо кожної ділянки. До такої інформації належить мапа ділянки, її назва, розташування, межі, а також дані, отримані внаслідок застосування критеріїв, зазначених у додатку III (Етап 1), надані у форматі, встановленому Комісією відповідно до процедури, встановленої в статті 21.

2. На підставі критеріїв, встановлених у додатку III (Етап 2) та у межах як кожного з дев’яти біогеографічних регіонів, зазначених у статті 1 (c) (iii), так і всієї території, зазначеної у статті 2 (1), Комісія повинна встановити, за погодженням із кожною державою-членом, проект переліку ділянок, які мають значення для Співтовариства, на основі переліків, наданих державами-членами, у якому визначатимуться місця, у яких представлений один або більш ніж один пріоритетний тип природних оселищ або пріоритетний вид.

Держави-члени, чиї ділянки, у яких представлений один або більш ніж один пріоритетний тип природного оселища та пріоритетний вид, становлять понад 5% національної території, можуть, за погодженням із Комісією, подати запит щодо гнучкішого застосування критеріїв, перелік яких подано в додатку ІII (Етап 2), до обрання ділянок, що мають значення для Співтовариства, на їхній території.

Перелік ділянок, обраних як такі, що мають значення для Співтовариства, із визначенням ділянок, у яких представлений один або більш ніж один пріоритетний тип природних оселищ або пріоритетний вид, затверджує Комісія відповідно до процедури, встановленої у статті 21.

3. Перелік, зазначений у параграфі 2, необхідно створити упродовж шести місяців після нотифікації цієї Директиви.

4. Після затвердження ділянки, що має значення для Співтовариства, відповідно до процедури, встановленої у параграфі 2, відповідні держави-члени повинні якомога швидше, але не пізніше, ніж упродовж шести років, визначити таку територію як спеціальну територію збереження та встановити пріоритети з огляду на важливість таких ділянок для підтримання та відновлення сприятливого статусу збереження типів природних оселищ, перелік яких подано у додатку І, або видів, перелік яких подано у додатку II, та для узгодженості мережі "Natura 2000", а також з огляду на загрози погіршення статусу або знищення, на які наражаються такі ділянки.

5. Як тільки ділянку включають до переліку, зазначеного у третьому підпараграфі параграфа 2, на неї поширюються положення статті 6 (2), (3) та (4).

1. У виняткових випадках, якщо Комісія з’ясовує, що в національному переліку, згаданому в статті 4 (1), не зазначено ділянки, в якій представлений пріоритетний тип природного оселища або пріоритетний вид, яку, на підставі відповідних та надійних наукових даних, вона вважає важливою для збереження такого пріоритетного типу природного оселища або для виживання такого пріоритетного виду, необхідно ініціювати процедуру двосторонніх консультацій між такою державою-членом та Комісією з метою порівняння наукових даних, які використовує кожна з них.

2. Якщо після вичерпання періоду консультацій, який повинен тривати не довше, ніж шість місяців, спір залишається невирішеним, Комісія повинна подати Раді пропозицію щодо обрання такої ділянки як ділянки, що має значення для Співтовариства.

3. Рада повинна одноголосно ухвалити рішення упродовж трьох місяців від дати отримання такого звернення.

4. Упродовж періоду консультацій та під час очікування на рішення Ради, на відповідну ділянку повинна поширюватися стаття 6 (2).

1. Для спеціальних територій збереження держави-члени повинні запроваджувати необхідні інструменти зі збереження, які охоплюватимуть, у разі потреби, відповідні плани управління, розроблені спеціально для таких ділянок або інтегровані в інші плани розвитку, а також відповідні законодавчі, адміністративні або договірні інструменти, які відповідають екологічним вимогам до представлених у таких ділянках типів природних оселищ, перелічених у додатку I, та видів, перелік яких подано у додатку II.

2. Держави-члени повинні вживати належних заходів, щоб уникнути погіршення статусу природних оселищ і оселищ видів у межах спеціальних територій збереження, а також впливу на види, для яких були призначені такі території, до тієї міри, наскільки такий вплив може бути значним відносно цілей цієї Директиви.

3. Будь-який план або проект, який не має безпосереднього зв’язку з управлінням відповідною ділянкою та не є необхідним для управління ним, але з великою ймовірністю матиме на нього значний вплив окремо або в поєднанні з іншими планами або проектами, повинен проходити належне оцінювання щодо впливу на таку ділянку з огляду на цілі збереження, визначені для такої ділянки. На підставі результатів оцінювання ділянки та відповідно до положень параграфа 4, компетентні національні органи повинні надавати згоду на впровадження плану або проекту лише після того, як переконалися, що такий план чи проект не матиме негативного впливу на цілісність відповідної ділянки та, у відповідних випадках, після з’ясування думки суспільства.

4. Якщо, незважаючи на негативні результати оцінювання впливу на ділянку та за відсутності альтернативних рішень, план або проект все одно потрібно впровадити через вагомі причини, що становлять переважний суспільний інтерес, зокрема через причини соціального або економічного характеру, держава-член повинна вживати усіх необхідних компенсаційних заходів для забезпечення захисту загальної узгодженості мережі Natura 2000. Про вжиті компенсаційні заходи вона повинна повідомляти Комісію.

У разі, коли у відповідній ділянці представлений пріоритетний тип природного оселища та/або пріоритетний вид, єдиними питаннями, що можуть порушуватися у таких випадках можуть бути питання, пов’язані зі здоров’ям та безпекою людей, корисними наслідками першочергової ваги для довкілля або, відповідно до висновку Комісії, іншими вагомими причинами, що становлять переважний суспільний інтерес.

Обов’язки, які виникають відповідно до статті 6 (2), (3) та (4) цієї Директиви, повинні замінювати будь-які обов’язки, що виникають відповідно до першого речення статті 4 (4) Директиви 79/409/ЄEC стосовно територій, класифікованих відповідно до статті 4 (1) або подібним чином визнаних відповідно до статті 4 (2) зазначеної Директиви, із дати імплементації цієї Директиви або із дати класифікації або визнання державою-членом відповідно до Директиви 79/409/ЄEC, якщо така класифікація або таке визнання настають пізніше.

1. Паралельно із пропозиціями щодо ділянок, які можуть бути визначені як спеціальні території збереження, у яких представлені пріоритетні типи природних оселищ та/або пріоритетні види, держави-члени повинні, у відповідних випадках, надсилати Комісії оцінки щодо спільного фінансування Співтовариства, яке, на їхню думку, було б їм необхідним для виконання їхніх обов’язків відповідно до статті 6 (1).

2. За погодженням із кожною відповідною державою-членом, Комісія повинна визначити щодо ділянок, які мають значення для Співтовариства та щодо яких необхідне спільне фінансування, заходи, необхідні для підтримання або відновлення сприятливого статусу збереження пріоритетних типів природних оселищ та пріоритетних видів у таких ділянках, а також загальні витрати, передбачені такими заходами.

3. Комісія, за погодженням із відповідними державами-членами, повинна оцінювати фінансування, зокрема спільне фінансування, необхідне для впровадження заходів, зазначених у параграфі 2, з урахуванням, серед іншого, концентрації на території держави-члена пріоритетних типів природних оселищ та/або пріоритетних видів та відносних тягарів, передбачених необхідними заходами.

4. За результатами оцінювання, зазначеного в параграфах 2 та 3, Комісія повинна ухвалити, з урахуванням наявних джерел фінансування згідно з відповідними інструментами Співтовариства та відповідно до процедури, визначеної в статті 21, рамку заходів із визначеною черговістю, включно зі спільним фінансуванням, яких необхідно вживати після визначення ділянки відповідно до статті 4 (4).

5. Заходи, які не були включені до рамки заходів через брак необхідних ресурсів, а також заходи, які були включені до зазначеної вище рамки заходів, але не отримали достатнього спільного фінансування або були спільно профінансовані лише частково, необхідно розглянути повторно відповідно до процедури, визначеної в статті 21, в контексті щодворічного перегляду рамки заходів; під час очікування на такий перегляд держави-члени можуть відкладати такі заходи. Такий перегляд повинен здійснюватися, у відповідних випадках, із урахуванням нової ситуації з відповідною ділянкою.

6. На територіях, де заходи, залежні від спільного фінансування, були відкладені, держави-члени повинні утримуватися від вжиття будь-яких заходів, які можуть призвести до погіршення статусу таких територій.

Комісія, діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 21, повинна періодично переглядати внесок мережі Natura 2000 у досягнення цілей, визначених у статті 2 та 3. З огляду на це, щодо спеціальних територій збереження може розглядатися питання декласифікації, якщо це підтверджується природними змінами, які були зафіксовані за результатами нагляду, передбаченого статтею 11.

Держави-члени повинні докладати зусиль, у випадках, коли вони вважають це за необхідне, з метою сприяння управлінню характеристиками ландшафту, що мають істотне значення для дикої фауни і флори, у їхніх політиках планування та розвитку землекористування та зокрема з метою вдосконалення екологічної узгодженості мережі Natura 2000.

Під такими характеристиками слід розуміти ті характеристики ландшафту, що за рахунок своєї лінійної та неперервної структури (як-от річки та їх береги або традиційні системи позначення меж полів) або за рахунок своєї функції проміжних пунктів (як-от стави або невеликі ліси) є суттєвими для міграції, розповсюдження та генетичного обміну диких видів.

Держави-члени повинні здійснювати нагляд за статусом збереження природних оселищ та видів, зазначених у статті 2, приділяючи особливу увагу пріоритетним типам природних оселищ та пріоритетним видам.

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для створення системи суворої охорони видів тварин, перелік яких подано в додатку IV (a), у межах їх природного ареалу, яка передбачатиме заборону:

(a) будь-яких форм зумисного відлову або вбивства екземплярів таких видів у дикій природі;

(b) зумисного впливу на такі види, зокрема в період розмножування, вирощування, зимової сплячки та міграції;

(c) зумисного знищення або збирання яєць у дикій природі;

(d) псування або знищення ділянок, на яких відбувається розмноження видів, або місць їх відпочинку.

2. Стосовно таких видів держави-члени повинні заборонити зберігання, транспортування та продаж і обмін, а також пропозиції продажу й обміну, екземплярів, вилучених із дикої природи, окрім екземплярів, які були вилучені законно до імплементації цієї Директиви.

3. Заборона, згадана в параграфі 1 (a) та (b) та в параграфі 2, повинна застосовуватися до всіх стадій життя тварин, на яких поширюється застосування цієї статті.

4. Держави-члени повинні створити систему моніторингу випадкового відлову та вбивства видів тварин, перелік яких подано в додатку IV (a). На підставі зібраної інформації держави-члени повинні здійснювати подальші дослідження заходів збереження, необхідних, щоб забезпечити, що випадковий відлов і вбивство не мають значного негативного впливу на відповідний вид.

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для створення системи суворої охорони видів рослин, перелік яких подано в додатку IV (b), яка передбачатиме заборону:

(a) зумисного зривання, збору, зрізання, викорчовування або знищення таких рослин у межах їх природного ареалу у дикій природі;

(b) зберігання, транспортування та продажу й обміну, а також пропозицій продажу й обміну, екземплярів таких видів, вилучених із дикої природи, окрім зразків, які були зібрані законно до імплементації цієї Директиви.

2. Заборони, згадані в параграфі 1 (a) та (b), повинні застосовуватися до всіх стадій біологічного циклу рослин, на які поширюється застосування цієї статті.

1. Якщо на підставі нагляду, передбаченого статтею 11, держави-члени вважають за необхідне, вони повинні вживати заходів для забезпечення сумісності вилучення з дикої природи екземплярів дикої фауни і флори, перелічених у додатку V, а також їх експлуатації із підтриманням їх сприятливого статусу збереження.

2. Якщо такі заходи вважаються необхідними, вони також повинні охоплювати продовження нагляду, передбаченого статтею 11. Такі заходи зокрема можуть включати:

- нормативно-правові акти стосовно доступу до деякої власності,

- тимчасові або місцеві заборони вилучення екземплярів із дикої природи та експлуатації деяких популяцій,

- нормативно-правові акти щодо періодів та/або методів вилучення екземплярів,

- застосування під час вилучення екземплярів, правил мисливства та рибальства, що враховують збереження таких популяцій,

- Створення системи ліцензій або квот на вилучення екземплярів,

- регулювання купівлі, продажу, пропозицій продажу, зберігання з метою продажу або транспортування з метою продажу екземплярів,

- розведення в неволі видів тварин, а також штучне розведення видів рослин, за суворо контрольованих умов з метою зменшення обсягу вилучення екземплярів із дикої природи,

- оцінювання впливу ухвалених інструментів.

Стосовно відлову або вбивства видів дикої фауни, перелік яких подано в додатку V, та у випадках, коли, відповідно до статті 16, до вилучення, відлову або вбивства видів, перелік яких подано в додатку IV (a), застосовують відступи, держави-члени повинні забороняти використання усіх невибіркових засобів, здатних спричинити зникнення на місцях популяцій таких видів або серйозний вплив на такі популяції, зокрема:

(a) використання засобів відлову та вбивства, перелік яких подано у додатку VI (a);

(b) будь-якої форми відлову та вбивства за допомогою видів транспорту, зазначених у додатку VI (b).

1. За умови відсутності задовільної альтернативи та у випадку, якщо таке погіршення не завдає шкоди підтриманню сприятливого статусу збереження популяцій відповідних видів у межах їх природного ареалу, держави-члени можуть відступати від положень статей 12, 13, 14 та 15 (a) і (b):

(a) з міркувань захисту дикої фауни і флори та збереження природних оселищ;

(b) щоб запобігти значній шкоді, зокрема шкоді сільськогосподарським культурам, свійським тваринам, лісам, рибогосподарствам і водам, а також іншим типам власності;

(c) з міркувань охорони громадського здоров’я та громадської безпеки, або з інших вагомих причин, що мають переважний суспільний інтерес, зокрема з причин, що мають соціальний або економічний характер та мають корисні наслідки першочергової ваги для довкілля;

(d) для дослідницьких та освітніх цілей, а також для цілей відновлення популяції, реінтродукції та розведення, необхідних для таких цілей, включно зі штучним розведенням рослин;

(e) щоб дозволяти, за умов суворого нагляду, вибіркового та обмеженого вилучення або утримання деяких екземплярів видів, перелічених у додатку IV, в обмеженій кількості, визначеній компетентними національними органами.

2. Держави-члени повинні кожні два роки подавати Комісії звіт щодо відступів, застосованих відповідно до параграфа 1, у форматі, встановленому Комітетом. Комісія повинна надати висновок щодо таких відступів щонайпізніше через 12 місяців після отримання такого звіту та повинна повідомити про це Комітет.

3. Такі звіти повинні містити інформацію про:

(a) види, на які поширюється відступ, та причини відступу, включно з характером ризику та, у відповідних випадках, посиланням на відхилені альтернативи та використані наукові дані;

(b) засоби, пристрої або методи, що були дозволені для відлову або вбивства видів тварин, а також причини для їх використання;

(c) обставини, за яких застосовуються такі відступи;

(d) орган, уповноважений оголошувати про дотримання необхідних умов та перевіряти таке дотримання та вирішувати, які засоби, пристрої або методи можуть використовуватися, у яких межах здійснюється таке використання, а також які особи повинні виконувати таке завдання;

(e) використані заходи з нагляду та отримані результати.

1. Кожні шість років із дати завершення періоду, встановленого в статті 23, держави-члени повинні складати звіт щодо впровадження заходів, вжитих відповідно до цієї Директиви. До такого звіту повинна входити, зокрема, інформація стосовно заходів збереження, зазначених у статті 6 (1), та оцінювання впливу таких заходів на статус збереження типів природних оселищ, зазначених у додатку I, та видів, перелік яких подано в додатку II, а також головні результати нагляду, зазначеного у статті 11. Такий звіт у форматі, встановленому комітетом, необхідно подавати Комісії та надавати в публічний доступ.

2. На основі звітів, згаданих у параграфі 1, Комісія повинна складати зведений звіт. Такий звіт повинен охоплювати відповідне оцінювання наявного прогресу та, зокрема, внеску мережі Natura 2000 в досягнення цілей, визначених у статті 3. Проект частин звіту, що містять інформацію, надану державами-членами, необхідно передавати таким державами-членам для верифікації. Після подання остаточної версії звіту комітету Комісія публікує її не пізніше, ніж за два роки після отримання звітів, зазначених у параграфі 1, і передає її державам-членам, Європейському Парламенту, Раді та Економічно-соціальному комітету.

3. Держави-члени можуть позначити території, визначені відповідно до цієї Директиви, за допомогою повідомлень Співтовариства, розроблених для цієї мети комітетом.

1. Держави-члени та Комісія повинні заохочувати необхідні дослідження та наукову роботу, пов’язані з цілями, визначеними у статті 2 та обов’язком, зазначеним у статті 11. Вони повинні здійснювати обмін інформацією для цілей належної координації досліджень, здійснюваних на рівні держав-членів та на рівні Співтовариства.

2. Особливу увагу необхідно приділяти науковій роботі, необхідній для імплементації статей 4 та 10, із заохоченням транскордонних досліджень за співпраці між державами-членами.

Зміни, які необхідні для адаптації додатків I, II, III, V та VI до технічного та наукового прогресу, ухвалює Рада, діючи кваліфікованою більшістю за поданням Комісії.

Зміни, які необхідні для адаптації додатків IV до технічного та наукового прогресу, ухвалює Рада, діючи одноголосно за поданням Комісії.

Комісії повинен надавати допомогу комітет.

1. У випадку покликання на цю статтю застосовуються статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЄС (- 1), беручи до уваги положення статті 8 зазначеного Рішення.

Період, встановлений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, повинен становити три місяці.

2. Комітет повинен ухвалити власний внутрішній регламент.

При застосуванні положень цієї Директиви держави-члени повинні:

(a) вивчати доцільність реінтродукції видів, перелічених у додатку IV, які є характерними для їхньої території, у випадках, коли це може сприяти їх збереженню, за умови, що результати дослідження, у ході якого також враховувався досвід в інших державах-членах та інших місцях, свідчать, що така реінтродукція ефективно сприяє відновленню сприятливого статусу збереження, а також за умови, що така реінтродукція відбудеться лише після проведення належних консультацій із заінтересованою громадськістю;

(b) забезпечувати регулювання зумисної інтродукції в дику природу будь-яких видів, які не є характерними для їхніх територій, у такий спосіб, що не створюватиме небезпеки для природних оселищ у межах їх природних ареалів або для дикої місцевої фауни і флори та, якщо вони вважають за необхідне, забороняти таку інтродукцію. Результати здійсненого оцінювання необхідно передавати комітету з інформативною метою;

(c) сприяти освітній діяльності та інформуванню загалу про необхідність захищати види дикої фауни та флори та зберігати їхні оселища та природні оселища.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, протягом двох років з моменту її нотифікації. Вони повинні негайно інформувати про це Комісію.

2. Коли держави-члени ухвалять такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційного опублікування. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

3. Держави-члени повідомляють Комісію про основні положення національного права, ухвалені ними у сфері застосування цієї Директиви.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Настанови щодо визначення типів оселищ надано в Тлумачному посібнику з визначення типів оселищ Європейського Союзу, затвердженому комітетом, створеним відповідно до статті 20 ("Комітет із питань оселищ") та опублікованому Європейською Комісією (- 2).

Кодування відповідають кодам мережі Natura 2000.

Знак "*" позначає пріоритетні типи оселищ.

11. Відкрите море та припливно-відпливні території

12. Морські прибережні скелі кам’янисті або галькові пляжі

13. Атлантичні та континентальні засолені болота та засолені луки

14. Середземноморські та термо-атлантичні засолені болота та засолені луки

15. Континентальні степи на засолених і гіпсових ґрунтах

16. Бореальний балтійський архіпелаг, узбережні та підвищені території

21. Приморські дюни на атлантичному, північноморському та балтійському узбережжях

22. Приморські дюни середземноморського узбережжя

23. Континентальні дюни, старі та вилугувані

31. Непроточні водойми

32. Проточні водойми - ділянки водотоків з природною або напівприродною динамікою (малі, середні та головні русла), де немає ознак значного погіршення якості води

51. Чагарники субсередземноморьскої та помірної зон

52. Середземноморський лісоподібний маторраль

53. Термо-середземноморькі та передстепові чагарникові зарості

54. Фригана