Директива Ради від 12 грудня 1991 року щодо захисту вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського економічного співтовариства, зокрема його статтю 130s,

Беручи до уваги пропозицію Комісії (-1),

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (-2 ) ,

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету (-3),

Оскільки вміст нітратів у воді в деяких регіонах держав-членів збільшується і вже є високим в порівнянні зі стандартами, встановленими Директивою Ради 75/440/ЄЕС від 16 червня 1975 року щодо якості води поверхневих вод, призначених для забору питної води в державах-членах (-4), зі змінами, внесеними Директивою 79/869/ЄЕС (-5) та Директивою Ради 80/778/ЄЕС від 15 липня 1980 року щодо якості води, призначеної для споживання людьми (-6), зі змінами, внесеними Актом про вступ 1985 року;

Оскільки в четвертій програмі дій Європейського Економічного Співтовариства з питань довкілля (-7) вказано, що Комісія має намір внести пропозицію стосовно Директиви щодо

контролю та зменшення забруднення води, яке є наслідком розповсюдження або скиду стічних вод тваринного походження та надмірного використання добрив;

Оскільки реформа спільної сільськогосподарської політики, визначеної у Зеленій книзі Комісії

"Перспективи спільної сільськогосподарської політики", передбачає, що хоча використання азотовмісних та органічних добрив є необхідним для сільського господарства у Співтоваристві, надмірне використання добрив становить ризик для довкілля, і що для контролювання проблеми, яка виникає в результаті інтенсивного тваринництва, необхідно вжити спільних заходів, і що сільськогосподарська політика повинна бути більшою мірою враховувати екологічну політику;

Оскільки згідно з Резолюцією Ради про захист Північного моря та інших вод у Співтоваристві від 28 червня 1988 року (-8) Комісії запропоновано надати пропозиції щодо заходів на рівні Співтовариства;

Оскільки головною причиною забруднення з розподілених джерел, що впливають на води Співтовариства, є нітрати з сільськогосподарських джерел;

Оскільки внаслідок цього з метою захисту здоров’я людей та життєвих ресурсів і водних екосистем та з метою охорони інших законних способів використання води існує необхідність у зменшенні забруднення води, спричиненого або викликаного нітратами з сільськогосподарських джерел та у запобіганні такому забрудненню в майбутньому; оскільки для цієї мети важливо вжити заходів щодо зберігання та внесення в ґрунт всіх сполук азоту та щодо певних практик землеуправління;

Оскільки з огляду на те, що забруднення води нітратами в одній державі-члені може вплинути на води в інших державах-членах, вжиття заходів на рівні Співтовариства згідно зі статтею 130r є необхідним;

Оскільки сприяючи належним сільськогосподарським практикам, держави-члени можуть забезпечити для всіх вод загальний рівень захисту від забруднення в майбутньому;

Оскільки певні зони, з яких відбувається стік у води, вразливі до забруднення сполуками азоту, потребують особливого захисту;

Оскільки необхідно, щоб держави-члени визначили вразливі зони та встановили і реалізували програми дій, спрямовані на зменшення забруднення води сполуками азоту у вразливих зонах;

Оскільки такі програми дій повинні містити заходи щодо обмеження внесення в ґрунт всіх азотовмісних добрив, та, зокрема, щодо встановлення спеціальних обмежень на використання гною;

Оскільки необхідно проводити контроль вод та застосувати еталонні методи вимірювання сполук азоту для забезпечення дієвості заходів;

Оскільки визнано, що через наявні в деяких державах-членах гідрогеологічні умови, вжиті захисні заходи можуть привести до поліпшення якості води лише через багато років;

Оскільки необхідно створити комітет, який надаватиме допомогу Комісії з питань імплементації цієї Директиви та її адаптації до науково-технічного прогресу;

Оскільки держави-члени повинні підготувати та представити Комісії звіти про імплементацію цієї Директиви;

Оскільки Комісія повинна регулярно звітувати про імплементацію цієї Директиви державами-членами,

УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Метою цієї Директиви є:

- зменшення забруднення води, спричиненого чи викликаного нітратами з сільськогосподарських джерел та

- запобігання такому забрудненню в майбутньому.

Для цілей цієї Директиви:

(a) "підземні води": означає всі води, які розташовані під поверхнею землі в зоні насичення та в прямому контакті з ґрунтом або підґрунтом;

(b) "прісна вода": означає природну воду з низькою концентрацією солей, яка часто є придатною для забору та оброблення з метою отримання питної води;

(c) "сполука азоту": означає будь-яку речовину, що містить азот, за винятком газоподібного молекулярного азоту;

(d) "свійські тварини": означає всіх тварин, яких утримують для використання або з метою одержання прибутку;

(e) "добриво": означає будь-яку речовину, яка містить сполуку або сполуки азоту, що використовуються в ґрунті для посилення росту рослин; воно може включати гній, відходи риборозвідних ферм та осад стічних вод;

(f) "мінеральне добриво": означає будь-яке добриво, вироблене в результаті промислового процесу;

(g) "гній": означає відходи, які виділяють свійські тварини, або суміш сміття та відходів, які виділяють свійські тварини, навіть в обробленій формі;

(h) "внесення в ґрунт": означає додавання матеріалів в ґрунт шляхом розповсюдження по поверхні ґрунту, зароблення в ґрунт, розміщення під поверхнею ґрунту чи змішування з поверхневими шарами ґрунту;

(i) "евтрофікація": означає збагачення води сполуками азоту, що призводить до прискореного росту водоростей та вищих форм рослинного життя і небажаного порушення балансу організмів у воді та зниження якості такої води;

(j) "забруднення": означає скид, прямий чи непрямий, сполук азоту з сільськогосподарських джерел у водне середовище, що в результаті створює небезпеку для здоров’я людини, шкодить життєвим ресурсам та водним екосистемам, завдає шкоди об'єктам інфраструктури або заважає використовувати воду в інших законних цілях;

(k) "вразлива зона": означає ділянку землі, визначену згідно з вимогами статті 3 (2).

1. Води, на які впливає забруднення, та води, на які може вплинути забруднення, якщо дії згідно зі статтею 5 не будуть вжиті, повинні бути визначені державами-членами відповідно до критеріїв, встановлених у додатку I.

2. Держави-члени повинні протягом двох років після нотифікації цієї Директиви визначити як вразливі зони всі відомі земельні ділянки на своїх територіях, з яких відбувається стік у води, визначені відповідно до параграфа 1, і які сприяють забрудненню. Держави-члени повинні повідомити Комісію про таке первісне визначення протягом шести місяців.

3. Якщо на будь-які води, визначені державою-членом відповідно до параграфа 1, впливає забруднення з вод іншої держави-члена, що прямо чи опосередковано стікають в них, то держава-член, води якої зазнають впливу, може повідомити інших держав-членів та Комісію про відповідні факти.

Відповідні держави-члени повинні організувати, залежно від випадку за участі Комісії, узгоджені дії для визначення відповідних джерел та заходів, яких необхідно вжити щодо цих джерел для захисту вод, що зазнали впливу, з метою забезпечення дотримання вимог цієї Директиви.

4. Держави-члени повинні переглядати, а за необхідності змінювати або доповнювати визначені вразливі зони в залежності від випадку та принаймні раз на чотири роки для врахування змін та факторів, які не були передбачені під час попереднього визначення. Вони повинні повідомити Комісію про будь-який перегляд або доповнення визначених зон протягом шести місяців.

5. Держави-члени звільняються від зобов’язання визначати конкретні вразливі зони, якщо вони встановлюють та застосовують програми дій, вказані в статті 5, згідно з вимогами цієї Директиви на всій своїй національній території.

1. З метою забезпечення для всіх вод загального рівня захисту від забруднення держави-члени повинні протягом двох років з моменту нотифікації цієї Директиви:

(a) розробити кодекс або кодекси належної сільськогосподарської практики для застосування фермерами на добровільній основі, і які повинні містити положення принаймні стосовно пунктів, вказаних у додатку II A;

(b) за необхідності розробити програму, включаючи надання підготовки та інформації фермерам, для сприяння застосування кодексу (кодексів) належної сільськогосподарської практики.

2. Держави-члени повинні надати Комісії детальну інформацію про свої кодекси належної сільськогосподарської практики, і Комісія повинна включити інформацію про ці кодекси у звіт, зазначений у статті 11. У світлі отриманої інформації Комісія може, якщо вважатиме за необхідне, надати Раді відповідні пропозиції.

1. Протягом двох років від первісного визначення, зазначеного у статті 3 (2), або протягом одного року з моменту кожного додаткового визначення, зазначеного у статті 3 (4), держави-члени повинні розробити програми дій щодо визначених вразливих зон з метою реалізації цілей, вказаних у статті 1.

2. Програма дій може стосуватися всіх вразливих зон на території держави-члена або, якщо держава-член вважає за потрібне, можуть бути розроблені різні програми для різних вразливих зон або частин зон.

3. Програми дій повинні враховувати:

(a) наявні наукові та технічні дані, головним чином щодо відповідного надходження азоту із сільськогосподарських та інших джерел;

(b) стан довкілля у відповідних регіонах таких держав-членів.

4. Програми дій повинні бути реалізовані протягом чотирьох років з моменту розробки та повинні складатися з таких обов’язкових заходів:

(a) заходи, наведені в додатку III;

(b) заходи, передбачені державами-членами в кодексі (кодексах) належної сільськогосподарської практики, встановлених згідно зі статтею 4, за винятком тих, що були замінені заходами, передбаченими у додатку III.

5. Крім того, держави-члени повинні вжити у рамках програм дій таких додаткових заходів або посилені дії, які вони вважатимуть необхідними, якщо на початку або в світлі отриманого в процесі виконання програм дій досвіду стає очевидним, що заходи, зазначені в параграфі 4, будуть недостатніми для досягнення цілей, визначених у статті 1. Під час вибору цих заходів або дій держави-члени повинні враховувати їхню дієвість та вартість у порівнянні з іншими можливими запобіжними заходами.

6. Держави-члени повинні виробити та реалізувати належні програми моніторингу з метою оцінювання дієвості програм дій, розроблених відповідно до цієї статті.

Держави-члени, які застосовують статтю 5 на своїй національній території, повинні проводити контроль вмісту нітратів у водах (поверхневих та підземних водах) в обраних точках вимірювання, що дає можливість визначити ступінь забруднення води нітратами з сільськогосподарських джерел.

7. Держави-члени повинні переглядати і при необхідності змінювати свої програми дій, включаючи будь-які додаткові заходи, вжиті відповідно до параграфа 5, принаймні кожні чотири роки. Вони повинні інформувати Комісію про будь-які зміни у програмах дій.

1. З метою визначення та перегляду визначених вразливих зон держави-члени повинні:

(a) протягом двох років з моменту нотифікації цієї Директиви забезпечити моніторинг концентрації нітратів у прісних водах впродовж одного року:

(i) на станціях з відбору проб поверхневих вод, встановлених згідно з вимогами статті 5 (4) Директиви 75/440/ЄЕС, та/або на інших станціях з відбору проб, які є репрезентативними щодо поверхневих вод держав-членів, принаймні щомісячно та частіше під час повеней;

(ii) на станціях з відбору проб, які є репрезентативними щодо запасів підземних вод держав-членів, через регулярні інтервали та враховуючи положення Директиви 80/778/ЄЕС;

(b) повторювати програму моніторингу, описану в пункті (а), принаймні раз на чотири роки, за винятком тих станцій з відбору проб, де концентрація нітратів не перевищувала 25 мг/л в усіх попередніх пробах і не з’явилося жодних нових факторів, які могли б ймовірно підвищити вміст нітратів; в такому випадку програму моніторингу потрібно повторювати лише раз на вісім років;

(c) перевіряти стан евтрофікації своїх прісних поверхневих вод, естуаріїв та прибережних морських вод кожні чотири роки.

2. Необхідно застосовувати еталонні методи вимірювання, наведені у додатку IV.

Комісія може розробити настанови для моніторингу, зазначеного у статтях 5 і 6 згідно з регуляторною процедурою, зазначеною у статті 9(2).

Комісія може адаптувати додатки до цієї Директиви до науково-технічного прогресу.

Такі інструменти, призначені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви, ухвалюють відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної у статті 9(3).

1. Комісії повинен надавати підтримку комітет.

2. У випадку покликання на цю статтю, застосовуються статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЕС (-9), беручи до уваги положення статті 8 цього Рішення.

Період, визначений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, повинен становити три місяці.

3. У випадку покликання на цей параграф застосовують статтю 5а (1)-(4) і статтю 7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення його статті 8.

1. Держави-члени повинні після спливу чотирирічного періоду з моменту нотифікації цієї Директиви та після завершення кожного наступного чотирирічного періоду надавати Комісії звіт, який повинен містити інформацію, визначену у додатку V.

2. Звіт, передбачений вимогами цієї статті, повинен подаватися до Комісії протягом шести місяців після завершення відповідного періоду.

На основі отриманої відповідно до статті 10 інформації Комісія повинна публікувати підсумкові звіти протягом шести місяців з моменту отримання звітів від держав-членів та подавати їх до Європейського Парламенту і Ради. В світлі імплементації цієї Директиви та, зокрема, вимог додатка III, Комісія повинна до 1 січня 1998 року подати до Ради звіт, за необхідності доповнений пропозиціями щодо перегляду цієї Директиви.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, протягом двох років з моменту її нотифікації (-10). Вони негайно інформують про них Комісію.

2. Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у випадку їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

3. Держави-члени повинні надавати Комісії тексти положень національного права, які вони ухвалюють з питань, що регулюються цією Директивою.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

A. Води, зазначені у статті 3 (1), повинні визначатись, між іншим, за такими критеріями:

1. якщо поверхневі води, зокрема ті, що використовуються або призначені для використання як джерела питного водопостачання, містять або можуть містити, якщо не буде вжито дій у відповідності з вимогами статті 5, нітрати у концентрації, що перевищує встановлену згідно з Директивою 75/440/ЄЕС;

2. якщо концентрація нітратів у підземних водах перевищує значення 50 мг/л або може перевищити це значення, якщо не буде вжито дій згідно з вимогами статті 5;

3. якщо спостерігається евтрофікація в природних прісноводних озерах, інших прісних водоймах, естуаріях, прибережних морських водах або якщо вона може виникнути в найближчому майбутньому, якщо не буде вжито дій у відповідності з вимогами статті 5.

B. Застосовуючи ці критерії, держави-члени повинні також враховувати:

1. фізичні та екологічні характеристики вод та землі;

2. сучасне розуміння поведінки сполук азоту у довкіллі (воді та ґрунті);

3. сучасне розуміння впливу дій, вжитих у відповідності з вимогами статті 5.

A. Кодекс або кодекси належної сільськогосподарської практики, що встановлюються з метою зменшення забруднення нітратами та з урахуванням умов в різних регіонах Співтовариства, повинні містити положення щодо таких пунктів в межах, в яких вони є релевантними:

1. періоди, протягом яких внесення добрива в ґрунт є небажаним;

2. внесення добрива в ґрунт, розташований на крутих схилах;

3. внесення добрива в ґрунт насиченої водою, затопленої, замерзлої або вкритої снігом землі;

4. умови внесення в ґрунт добрива поблизу водотоків;

5. місткість та будівництво резервуарів для зберігання гною, включаючи заходи для запобігання забрудненню води від стоку та інфільтрації в підземні та поверхневі води рідин, які містять гній та стоки від зберігання рослинних матеріалів, наприклад, силосу;

6. процедури внесення в ґрунт, включаючи норму та рівномірність нанесення, мінерального добрива та гною, які підтримуватимуть вихід поживних речовин у воду на прийнятному рівні.

B. Держави-члени можуть також включати до свого кодексу (кодексів) належних сільськогосподарських практик такі пункти:

7. управління землекористування, включаючи використання системи сівозмін та пропорції земельної площі, яка відводиться під багаторічні культури порівняно з однорічними культурами;

8. підтримання мінімального обсягу рослинного покриву протягом (дощових) періодів, що буде вбирати в себе азот з ґрунту, який в протилежному випадку спричинить забруднення води нітратами;

9. розробку планів внесення добрив для кожної ферми окремо та ведення обліку їх використання;

10. запобігання забрудненню води від водного стоку та ґрунтового руху води нижче межі досяжності коріння сільськогосподарських культур в іригаційних системах.

1. Заходи повинні містити правила стосовно:

1. періодів, в які внесення в ґрунт певних типів добрива заборонено;

2. місткість резервуарів для зберігання гною; ця місткість повинна перевищувати необхідну для зберігання протягом всього найдовшого періоду, під час якого внесення його в ґрунт у вразливих зонах забороняється, крім випадків, коли компетентному органу може бути продемонстрована наявність можливості утилізації будь-якої кількості гною, що перевищує фактичну місткість зберігання, безпечним для довкілля способом;

3. обмеження внесення в ґрунт добрив, що відповідає належній сільськогосподарській практиці та враховує характеристики конкретної вразливої зони, зокрема:

(a) характеристики ґрунту, тип ґрунту та ухил;

(b) кліматичні умови, кількість атмосферних опадів та зрошення;

(c) землекористування та сільськогосподарські практики, включаючи системи сівозмін;

і базуватися на балансі між:

(i) прогнозованою потребою сільськогосподарських культур в азоті,

та

(ii) постачанням азоту рослинам з ґрунту та від внесених добрив, виходячи з:

- кількості азоту, присутнього в ґрунті на момент, коли культура починає використовувати його у значній мірі (нереалізована кількість наприкінці зими),

- постачання азоту через наявну мінералізацію резервів органічного азоту в ґрунті,

- враховано сполук азоту з гною,

- враховано сполук азоту з мінеральних та інших добрив.

2. Ці заходи забезпечуватимуть те, що кількість гною, яка вноситиметься в ґрунт щороку, у тому числі самими тваринами, не перевищуватиме визначену кількість на гектар для кожної ферми або тваринницької одиниці.

Визначена кількість на гектар - це кількість гною, яка містить 170 кілограм азоту. Проте:

(a) для програми дій на перші чотири роки держави-члени можуть дозволити внесення кількості гною, яка містить до 210 кілограм азоту;

(b) під час та після першої чотирирічної програми дій держави-члени можуть встановити значення для кількості гною, відмінні від вказаних вище. Ці значення повинні встановлюватися таким чином, щоб не заважати досягненню цілей, встановлених у статті 1, та повинні бути обґрунтовані об’єктивними критеріями, наприклад:

- довгі періоди дозрівання,

- сільськогосподарські культури, які вбирають значну кількість азоту,

- велика кількість фактичних опадів у вразливій зоні,

- ґрунти з надзвичайно високими денітрифікаційними властивостями.

Якщо держава-член встановлює інші значення у відповідності з підпунктом (b) другого підпараграфа, вона повинна проінформувати про це Комісію, яка розгляне обґрунтування згідно з регуляторною процедурою, зазначеною у статті 9(2).

3. Держави-члени можуть обчислювати кількості, зазначені у параграфі 2, на основі чисельності поголів’я худоби.

4. Держави-члени повинні інформувати Комісію про порядок застосування положень параграфа 2. В світлі отриманої інформації Комісія може, якщо вважатиме за необхідне, подати до Ради відповідні пропозиції згідно з вимогами статті 11.

Мінеральне добриво

Для вимірювання сполук азоту повинен застосовуватися метод, описаний у Директиві Комісії 77/535/ЄЕС від 22 червня 1977 року щодо наближення законодавства держав-членів з питань методів відбору проб та аналізу на вміст добрив (-11), зі змінами, внесеними Директивою 89/519/ ЄЕС (-12).

Прісні, прибережні та морські води

Концентрацію нітратів необхідно вимірювати згідно з вимогами статті 4а (3) Рішення Ради 77/795/ЄЕС від 12 грудня 1977 року, що встановлює загальну процедуру обміну інформацією стосовно якості поверхневої прісної води у Співтоваристві (-13), зі змінами, внесеними Рішенням 86/574/ЄЕС (-14).

1. Виклад запобіжних дії, вжитих відповідно до статті 4 .

2. Карта, що відображає таке:

(a) води, визначені згідно з вимогами статті 3 (1), причому для кожної з вод необхідно вказати, який з критеріїв додатка I було використано з метою визначення;

(b) розташування визначених вразливих зон, з розрізненням існуючих зон та зон, визначених з моменту попереднього звіту.

3. Стислий виклад результатів моніторингу, отриманих відповідно до вимог статті 6, включаючи виклад підстав для визначення кожної вразливої зони і для будь-якої зміни чи доповнення до визначених вразливих зон.

4. Стислий виклад програм дій, розроблених відповідно до вимог статті 5, та, зокрема:

(a) заходи, вжиття яких передбачено статтею 5 (4) (а) та (b);

(b) інформація, передбачена додатком III (4);

(c) будь-які додаткові заходи чи посилені дії, передбачені статтею 5(5);

(d) стислий виклад результатів програм моніторингу, реалізованих відповідно до статті 5 (6);

(e) припущення держав-членів щодо можливого часу, протягом якого у водах, визначених згідно з вимогами статті 3 (1), стануться зміни у відповідь на вжиття передбачених програмою дій заходів, із зазначенням рівня невизначеності, присутньої в цих припущеннях.