Директива Ради 92/29/ЄЕС від 31 березня 1992 року про мінімальні санітарно-гігієнічні вимоги та вимоги до безпечності для покращення медичного обслуговування на борту суден

Для цілей цієї Директиви терміни, подані нижче, мають такі значення:

(a) судно: будь-яке судно, що плаває під прапором держави-члена або зареєстроване під повною юрисдикцією держави-члена, що плаває у відкритому морі або займається виловом риби в гирлах річок, публічної або приватної власності, за винятком:

- суден внутрішнього плавання,

- військових кораблів,

- прогулянкових човнів, які використовують у некомерційних цілях і які не укомплектовані професійним екіпажем,

- буксирних суден, що курсують у районі портів.

Судна класифікують за трьома категоріями відповідно до додатка І;

(b) працівник: будь-яка особа, що виконує роботу на борту судна, у тому числі стажисти і юнги, за винятком портових лоцманів і берегового персоналу, які виконують роботи на борту судна, що стоїть біля причалу;

(c) власник: зареєстрований власник судна, крім випадків, коли судно зафрахтовано на умовах димайз-чартеру, або якщо ним повністю чи частково володіє фізична або юридична особа, яка не є офіційно зареєстрованим власником відповідно до умов угоди про управління; у такому разі власником є фрахтувальник або фізична чи юридична особа, що управляє судном;

(d) медичні засоби: лікарські засоби, медичне обладнання та протиотрути, невичерпний перелік яких наведено в додатку II;

(e) протиотрута: речовина, яку використовують, щоб запобігти дії або знешкодити шкідливий вплив(-и), прямий чи опосередкований, однієї або декількох речовин, включених у перелік небезпечних речовин, викладених у додатку III.

Кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів, щоб забезпечити таке:

1.

(a) кожне судно, що плаває під її прапором або зареєстроване під її повною юрисдикцією, завжди має на борту медичні засоби, які відповідають, принаймні за якістю, специфікаціям у секціях І і II додатка II для категорії судна, до якої воно належить;

(b) кількість лікарських засобів і медичного обладнання на борту залежить від характеру рейсу, зокрема, портів заходу та призначення, тривалості рейсу, типу або виду робіт, що їх виконують під час рейсу, виду вантажів і чисельності працівників;

(c) перелік ліків і медичного обладнання, що входять до складу медичних засобів, необхідно детально описати в контрольному списку, що відповідає принаймні загальній схемі, зазначеній у секціях А, В і С II 1 і II 2 додатка IV;

2.

(a) кожне судно, що плаває під її прапором або зареєстроване під її повною юрисдикцією, має для кожного рятувального плоту або шлюпки водонепроникну аптечку, що обов’язково містить медичні засоби, визначені в секціях І та II додатка II для категорії суден класу С;

(b) вміст цих аптечок також потрібно детально описати в контрольному списку, наведеному в параграфі 1 (c);

3. кожне судно, що плаває під її прапором або зареєстроване під її повною юрисдикцією, з брутто-реєстровим тоннажем понад 500 тонн, екіпажем з 15 і більше осіб, що перебуває у плаванні понад три дні, має судовий лазарет для того, щоб проводити медичне обслуговування у задовільних матеріальних і санітарно-гігієнічних умовах;

4. кожне судно, що плаває під її прапором або зареєстроване під її повною юрисдикцією, з екіпажем зі 100 або більше осіб, що здійснює міжнародний рейс тривалістю понад три дні, має на борту лікаря, відповідального за медичне обслуговування працівників.

Кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів, щоб забезпечити таке:

1. кожне судно, що плаває під її прапором або зареєстроване під її повною юрисдикцією, яке перевозить на борту будь-які небезпечні речовини, наведені в додатку III, також має на борту медичні засоби, що обов’язково містять протиотрути, зазначені в секції III додатка II;

2. кожне судно поромного типу, що плаває під її прапором або зареєстроване під її повною юрисдикцією, умови експлуатації якого не завжди дозволяють заздалегідь знати характер небезпечних речовин, що підлягають транспортуванню, має на борту медичні засоби, що обов’язково містять протиотрути, зазначені в секції III додатка II.

Однак, зазвичай, у тих випадках, коли переправа триває менше двох годин, можна обмежитися тими протиотрутами, які застосовують лише в надзвичайних ситуаціях протягом часу, що не перевищує звичайну тривалість переправи;

3. перелік медичних засобів, зокрема протиотрут, необхідно детально описати в контрольному списку, що відповідає принаймні загальній схемі, зазначеній у секціях А, В і С II 3 додатка IV.

Кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів, щоб забезпечити таке:

1.

(a) постачання та поповнення медичних засобів на будь-якому судні, що плаває під її прапором або зареєстроване під її повною юрисдикцією, є винятковою відповідальністю власника та здійснюється не за рахунок працівників;

(b) управління медичними засобами здійснює капітан судна; він має право, без обмеження своїх обов’язків, делегувати використання та контроль медичних засобів одному або декільком працівникам, спеціально призначеним відповідно до їхньої компетентності;

2. медичні засоби зберігають у належному стані і поповнюють та/або замінюють якомога швидше у першу чергу кожного разу під час звичайної процедури поповнення запасів;

3. у випадку надзвичайної ситуації, оголошеної капітаном, одразу після отримання медичного висновку, якомога швидше забезпечується поставка необхідних ліків, медичного обладнання та протиотрут, яких немає на борту.

Кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів, щоб забезпечити таке:

1. медичні засоби мають одну або декілька інструкцій з використання, у тому числі інструкції із використання обов’язкових протиотрут, визначених у секції III додатка II;

2. усі особи, які отримують професійну морську підготовку і мають намір працювати на борту судна, пройшли базове навчання щодо медичних і надзвичайних заходів, які необхідно негайно вжити у випадку аварії або в разі потреби у невідкладній медичній допомозі;

3. капітан і будь-який працівник або працівники, яким він делегує використання медичних засобів відповідно до статті 4 (1) (b), проходять спеціальну підготовку з періодичністю щонайменше кожні п’ять років, враховуючи особливі ризики та потреби, пов'язані з різними категоріями судна, і відповідно до загальних принципів, викладених у додатку V.

1. З метою покращення надання невідкладної медичної допомоги працівникам, кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів, щоби забезпечити таке:

(a) визначено один або декілька центрів для надання працівникам безкоштовних медичних консультацій по радіо;

(b) деякі лікарі, що надають послуги для центрів радіоконсультацій, пройшли підготовку в особливих умовах, які переважно мають місце на борту судна.

2. Щоб оптимізувати надані консультації, центри радіоконсультацій за згодою працівників, яких це стосується, можуть вести особові медичні картки.

Такі картки повинні залишатися конфіденційними.

1. Кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів для забезпечення щорічної перевірки суден, які плавають під її прапором, компетентною особою або компетентним органом, щоб перевірити, чи:

- відповідають медичні засоби мінімальним вимогам цієї Директиви;

- підтверджує контрольний список, передбачений у статті 2 (1) (c), що медичні засоби відповідають цим мінімальним вимогам;

- правильно зберігають медичні засоби;

- слідкують за терміном придатності медичних засобів.

2. Перевірки медичних засобів на рятувальних плотах проводять під час їх щорічного технічного обслуговування.

У виключних випадках такі перевірки можна відтермінувати на період до п’яти місяців.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 8а для внесення виключно технічних змін до додатків для врахування технічного прогресу або змін у міжнародних регламентах чи специфікаціях та нових даних стосовно медичного обслуговування на борту суден.

Якщо, у належним чином обґрунтованих та виняткових випадках, до яких належать невідворотні, безпосередні і серйозні ризики для фізичного здоров'я і безпеки працівників та інших осіб, міркування невідкладної терміновості вимагають дій протягом дуже короткого строку, процедуру, передбачену у статті 8b, застосовують до делегованих актів, ухвалених відповідно до цієї статті.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії з урахуванням умов, що встановлені в цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 8, надано Комісії на п'ятирічний період, починаючи з 26 липня 2019 року. Комісія повинна підготувати звіт щодо делегування повноважень не пізніше ніж за дев'ять місяців до завершення такого п'ятирічного строку. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої ж тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не висловлюють заперечення щодо такого подовження не пізніше ніж за три місяці до кінця кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статті 8, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу або з пізнішої дати, вказаної в ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених у дію делегованих актів.

4. Перш ніж ухвалити делегований акт, Комісія повинна провести консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом, відповідно до принципів, встановлених у Міжінституційній угоді про краще законотворення від 13 квітня 2016 року (- 1).

5. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона повинна одночасно повідомити про це Європейський Парламент і Раду.

6. Делегований акт, ухвалений згідно зі статтею 8, набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або, якщо до завершення такого періоду і Європейський Парламент і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують ще на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

1. Делеговані акти, ухвалені відповідно до цієї статті, набувають чинності невідкладно і застосовуються, допоки не буде внесено жодних заперечень згідно з параграфом 2. У повідомленні Європейському Парламенту і Раді про делегований акт повинні буди вказані причини використання екстреної процедури.

2. Як Європейський Парламент, так і Рада можуть висувати заперечення щодо делегованого акта згідно з процедурою, зазначеною в статті 8а(6). У такому випадку Комісія скасовує такий акт одразу після отримання повідомлення про рішення щодо висунення заперечень від Європейського Парламенту або Ради.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 31 грудня 1994 року. Вони негайно інформують про них Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

2. Держави-члени передають Комісії текст положень національного законодавства, ухваленого або такого, що буде ухвалено, у сфері регулювання цієї Директиви.

Кожні п’ять років держави-члени повинні надавати Комісії звіт щодо практичної імплементації цієї Директиви у формі окремої глави єдиного звіту, передбаченого статтею 17а(1), (2) і (3) Директиви 89/391/ЄЕС, який слугує основою для оцінювання Комісією відповідно до статті 17а(4) згаданої Директиви.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

A. Морські або риболовецькі судна без обмеження тривалості рейсу.

B. Морські або риболовецькі судна, що здійснюють рейси на відстань менше 150 морських миль від найближчого порту і мають необхідне медичне обладнання (- 2).

C. Портові судна, маломірні судна та інші невеликі судна, що курсують поблизу берега і не мають кают, крім стернової рубки.

(*) У світлі статті 2(1)(а) держави-члени можуть, за виняткових обставин, розглядати використання альтернативних лікарських засобів або медичного обладнання з об'єктивно обґрунтованих причин.

Примітка

Для детальної імплементації секції III держави-члени можуть звернутися до Довідника Міжнародної морської організації (ІМО) з надання першої допомоги при нещасних випадках, пов’язаних з небезпечними вантажами (MFAG), що його включено до консолідованої версії Міжнародного морського кодексу небезпечних вантажів ІМО 1990 року.

Під час внесення змін до секції III у ході імплементації статті 8 необхідно враховувати, між іншим, будь-яке оновлення Довідника ІМО.

Речовини, наведені в цьому додатку, необхідно взяти до уваги незалежно від того, у якій формі вони знаходяться на борту судна, у тому числі у формі відходів та залишків вантажів.

- Вибухонебезпечні речовини та предмети,

- Гази: стиснені, скраплені або розчинені під тиском,

- Легкозаймисті рідини,

- Легкозаймисті тверді речовини,

- Речовини, що можуть самозайматися,

- Речовини, які при контакті з водою виділяють легкозаймисті гази,

- Горючі речовини,

- Органічні пероксиди,

- Токсичні речовини,

- Інфекційні речовини,

- Радіоактивні речовини,

- Корозійні речовини,

- Різні небезпечні речовини, тобто будь-які речовини, які, як показує досвід, є або можуть бути небезпечними, тому до них потрібно застосовувати положення статті 3.

Примітка

По деталі виконання цього додатка держави-члени можуть звернутися до консолідованої версії Міжнародного морського кодексу небезпечних вантажів ІМО 1990 року.

Під час внесення змін до цього додатка у ході виконання статті 8 необхідно враховувати, зокрема, будь-яке оновлення Міжнародного морського кодексу небезпечних вантажів ІМО.

I. Відомості про судно

Ім'я:...

Прапор:...

Порт приписки:...

II. Медичні засоби