Директива Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2015/2436 від 16 грудня 2015 року про наближення законодавств держав-членів щодо торговельних марок

(b) у ситуації параграфу 3(b) цієї статті, власник більш ранньої торговельної марки, як зазначено у статті 5(2)і статті 5(3)(a), та особа, уповноважена відповідним законодавством здійснювати права, які виникають на підставі охоронюваної назви місця походження або географічного зазначення, як вказано у статті 5(3)(c).

5. Заявку на анулювання або визнання недійсності можна застосувати проти частини або всіх товарів чи послуг, для яких зареєстровано опротестовувану марку.

6. Заявку на визнання недійсності можна подати на підставі одного більш раннього права або кількох таких прав за умови, що усі вони належать тому самому власнику.

1. У межах провадження щодо визнання недійсності, що ґрунтується на зареєстрованій торговельній марці з більш ранньою датою подання або датою пріоритету, якщо власник пізнішої торговельної марки звертається з запитом про таке, власник більш ранньої торговельної марки надає докази того, що протягом п’яти років до дати подання заявки на визнання недійсності більш ранню торговельну марку було введено у дійсне використання, як передбачено у статті 16, у зв’язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано та які надано як обґрунтування заявки, або докази наявності вагомих підстав для невикористання такої за умови, що процес реєстрації більш ранньої торговельної марки було завершено щонайменше за п’ять років до дати подання заявки на визнання недійсності.

2. Якщо на дату подання або дату пріоритету пізнішої торговельної марки п’ятирічний строк, протягом якого необхідно було ввести більш ранню торговельну марку у дійсне використання, як передбачено у статті 16, завершився, власник більш ранньої торговельної марки, окрім доказів, передбачених у параграф 1 цієї статті, надає докази того, що торговельну марку було введено у дійсне використання протягом п’ятирічного строку, що передує даті подання або даті пріоритету, або докази наявності належних підстав для такого невикористання.

3. За відсутності доказів, зазначених у параграфах 1 і 2, заявку на визнання недійсності на підставі більш ранньої торговельної марки відхиляють.

4. Якщо більш ранню торговельну марку використовували відповідно до статті 16 у зв’язку лише з частиною товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, її вважають для цілей розгляду заявки на визнання недійсності зареєстрованою лише для такої частини товарів чи послуг.

5. Параграфи 1-4 цієї статті також застосовуються, якщо більш рання торговельна марка є торговельною маркою ЄС. У такому разі дійсне використання торговельної марки ЄС визначають згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 207/2009.

1. Зареєстровану торговельну марку вважають такою, що не мала з дня подання заявки на анулювання сили, визначеної у цій Директиві, тією мірою, якою було анульовано права власника. Більш ранню дату, коли виникла одна з підстав для анулювання, може бути встановлено у рішенні щодо заявки на анулювання на запит однієї зі сторін.

2. Зареєстровану торговельну марку вважають такою, що не мала з самого початку сили, визначеної у цій Директиві, тією мірою, якою торговельну марку було визнано недійсною.

1. Торговельні марки реєструють на десятирічний строк з дня подання заявки.

2. Реєстрацію може бути продовжено відповідно до статті 49 на додаткові строки у 10 років.

1. Реєстрацію торговельної марки продовжують на запит власника торговельної марки або будь-якої особи, уповноваженої на таке правом або договором, за умови, що сплачено збори за продовження. Держави-члени можуть передбачити, що отримання зборів за продовження необхідно вважати запитом про таке.

2. Офіс повідомляє власника торговельної марки про завершення строку реєстрації щонайменше за шість місяців до такого завершення. Офіс не несе відповідальність за ненадання такої інформації.

3. Запит на продовження подають і збори за продовження сплачують протягом щонайменше шести місяців, що безпосередньо передують завершенню строку реєстрації. У разі нездійснення такого запит можна подати протягом наступних шести місяців, що йдуть відразу після завершення строку реєстрації або його подальшого продовження. Збори за продовження та додатковий збір сплачують протягом такого наступного строку.

4. Якщо запит подано або збори сплачено лише у зв’язку з деякими товарами чи послугами, для яких зареєстровано торговельну марку, реєстрацію продовжують лише для таких товарів чи послуг.

5. Продовження набуває чинності з дня, наступного після дня завершення строку дії чинної реєстрації. Запис про продовження необхідно внести у реєстр.

Сторони провадження або, якщо призначено, їхні представники визначають офіційну адресу для здійснення всього офіційного зв’язку з офісом. Держави-члени мають право вимагати, щоб така офіційна адреса знаходилася у межах Європейського економічного простору.

Офіси можуть дієво співпрацювати один з одним та з Офісом з інтелектуальної власності Європейського Союзу, щоб сприяти зближенню практик та інструментів, пов’язаних з експертизою і реєстрацією торговельних марок.

Офіси можуть дієво співпрацювати один з одним та з Офісом з інтелектуальної власності Європейського Союзу у всіх сферах своєї діяльності, відмінних від тих, що зазначені у статті 51, та які стосуються охорони торговельних марок у Союзі.

Опрацювання будь-яких персональних даних, що здійснюється у державах-членах у межах цієї Директиви, регулює національне право, яке імплементує Директиву 95/46/ЄС.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання статтей 3-6, статтей 8-14, статтей 16, 17 і 18, статтей 22-39, статті 41, статтей 43 і 44 та статтей 46-50, до 14 січня 2019 року. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення для дотримання статті 45 до 14 січня 2023 року. Вони повинні негайно повідомити текст таких інструментів Комісії.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Вони також повинні містити заяву про те, що покликання у чинних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях на директиву, скасовану цією Директивою, необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву. Держави-члени визначають, яким чином необхідно зробити таке покликання та яким чином необхідно сформулювати таку заяву.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, які вони ухвалюють у сфері, яку охоплює ця Директива.

Скасувати Директиву 2008/95/ЄС з 15 січня 2019 року без обмеження зобов’язань держав-членів щодо строку транспозиції у національне право Директиви 89/104/ЄЕС, установленого у частині B додатку I Директиви 2008/95/ЄС.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної у Додатку.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Статті 1, 7, 15, 19, 20 і 21 необхідно застосовувати з 15 січня 2019 року.

Цю Директиву адресовано державам-членам.