Регламент Європейського Парламенту i Ради (ЄС) № 1760/2000 від 17 липня 2000 року про встановлення системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби та щодо маркування яловичини і продуктів з яловичини, а також про скасування Регламенту Ради (ЄС) № 820/97

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статті 37 і 152,

Беручи до уваги пропозицію Комісії (- 1),

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету (- 2),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (- 3),

Діючи згідно з процедурою, зазначеною у статті 251 Договору (- 4)

Оскільки:

(1) У статті 19 Регламенту Ради (ЄС) № 820/97 від 21 квітня 1997 року про запровадження системи ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби та щодо марковання яловичини та продуктів з яловичини (- 5), зазначено, що система обов'язкового маркування яловичини повинна бути запроваджена та обов'язкова до застосування в усіх державах-членах з 1 січня 2000 року. Тією ж статтею передбачено, що до зазначеної дати на підставі пропозиції Комісії повинні бути ухвалені загальні правила для такої обов'язкової системи.

(2) Регламентом Ради (ЄС) № 2772/1999 від 21 грудня 1999 року стосовно загальних правил для системи обов'язкового маркування яловичини (- 6) передбачено, що такі загальні правила повинні застосовуватися лише тимчасово на максимальний період до восьми місяців, тобто з 1 лютого по 31 серпня 2000 року.

(3) Заради ясності Регламент (ЄС) № 820/97 необхідно скасувати та замінити цим Регламентом.

(4) Після нестабільності на ринку яловичини та продуктів з яловичини, спричиненої кризою у зв'язку з губчастою енцефалопатією великої рогатої худоби, вдосконалення прозорості умов виробництва та реалізації відповідних продуктів, особливо в частині простежуваності, позитивно вплинуло на споживання яловичини. Щоб зберегти та зміцнити довіру споживачів до яловичини та уникнути введення їх в оману, необхідно розробити рамки, у яких інформація буде доступною для споживачів через достатнє та чітке маркування продуктів.

(5) 3 цією метою важливо запровадити з одного боку - ефективну систему ідентифікації й реєстрації великої рогатої худоби на стадії виробництва та з іншого боку - створити спеціальну систему маркування Співтовариства в секторі яловичини на основі об'єктивних критеріїв на стадії реалізації.

(6) На підставі гарантій, які може бути надано завдяки такому вдосконаленню, також буде дотримано певних вимог у сфері суспільних інтересів, зокрема, щодо охорони здоров'я людей і тварин.

(7) Як наслідок, підвищиться довіра споживачів до якості яловичини та продуктів з яловичини, буде забезпечено вищий рівень громадського здоров'я та посилено тривалу стабільність на ринку яловичини.

(8) Стаття 3(1)(c) Директиви Ради 90/425/ЄЕС від 26 червня 1990 року про ветеринарні та зоотехнічні перевірки, що застосовуються у торгівлі в межах Співтовариства певними живими тваринами і продуктами, з метою завершення формування внутрішнього ринку (- 7) відзначає, що тварини для торгівлі в межах Співтовариства повинні бути ідентифіковані відповідно до вимог правил Співтовариства та повинні бути зареєстровані таким чином, щоб можна було простежити оригінальне або транзитне господарство, центр або організацію, а також що до 1 січня 1993 року такі системи ідентифікації і реєстрації повинні бути поширені на переміщення тварин у межах території кожної держави-члена.

(9) Стаття 14 Директиви Ради 91/496/ЄЕС від 15 липня 1991 року про встановлення принципів, що регулюють організацію ветеринарних перевірок тварин, яких ввозять на територію Співтовариства з третіх країн, та про внесення змін до директив 89/662/ЄЕС, 90/425/ЄЕС та 90/675/ЄЕС (- 8) відзначає, що передбачені у статті 3(1)(c) Директиви 90/425/ЄЕС ідентифікацію і реєстрацію таких тварин необхідно проводити після того, як були проведені згадані перевірки, однак за винятком забійних тварин та зареєстрованих коневих.

(10) Управління певними схемами допомоги Співтовариства у сфері сільського господарства вимагає індивідуальної ідентифікації певних типів поголів'я худоби. Тому системи ідентифікації і реєстрації повинні бути придатними для застосування та контролю таких заходів індивідуальної ідентифікації.

(11) Необхідно забезпечити швидкий і ефективний обмін інформацією між державами-членами для належного застосування цього Регламенту. Відповідні положення Співтовариства стосовно цього питання були встановлені Регламентом Ради (ЄЕС) 1468/81 від 19 травня 1981 року про взаємну допомогу між адміністративними органами держав-членів та співпрацю між державами-членами та Комісією з метою забезпечення правильного застосування законодавства з митних і сільськогосподарських питань (- 9) та Директивою Ради 89/608/ЄЕС від 21 листопада 1989 року про взаємну допомогу між адміністративними органами держав-членів та співпрацю між державами-членами та Комісією з метою забезпечення правильного застосування законодавства з ветеринарних і зоотехнічних питань (- 10).

(12) Поточні правила щодо ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби було встановлено у Директиві Ради 92/102/ЄЕС від 27 листопада 1992 року про ідентифікацію та реєстрацію тварин (- 11) та у Регламенті (ЄС) № 820/97. Досвід показав, що імплементація Директиви 92/102/ЄЕС щодо великої рогатої худоби не дала достатньо задовільних результатів та ситуація потребує подальшого вдосконалення. Тому необхідно ухвалити спеціальні правила для великої рогатої худоби з метою посилення положень зазначеної Директиви.

(13) Для впровадження вдосконаленої системи ідентифікації, яку має бути прийнято, важливо не висувати надмірних вимог до виробників щодо адміністративних формальностей. Необхідно встановити реалістичні часові рамки для її впровадження.

(14) 3 метою швидкого і точного простежування тварин з причин, пов'язаних із контролем схем допомоги Співтовариства, кожна держава-член має створити національну комп'ютеризовану базу даних, у якій будуть реєструвати ідентифікаційні дані тварин усіх господарств на її території та переміщення тварин, відповідно до положень Директиви Ради 97/12/ЄС від 17 березня 1997 року про внесення змін та доповнень до Директиви 64/432/ЄЕС про проблеми зі здоров'ям, що впливають на торгівлю в межах Співтовариства великою рогатою худобою та свинями (- 12), у якій надано роз'яснення стосовно вимог у частині охорони здоров'я для такої бази даних.

(15) Важливо, аби кожна держава-член вживала усіх необхідних заходів для того, щоб забезпечити повноцінне функціонування національної комп'ютеризованої бази даних якомога скоріше.

(16) Потрібно вжити заходів для створення технічних умов, які гарантували б найкращий можливий зв'язок виробника з базою даних та комплексне використання баз даних.

(17) Щоб дати змогу простежувати переміщення великої рогатої худоби, тварин слід ідентифікувати за допомогою вушної бирки, яку мають кріпити на кожне вухо, та паспортом, який має супроводжувати тварину протягом будь-якого переміщення. Характеристики вушної бирки та паспорта мають бути визначені на рівні Співтовариства. Загалом, паспорт необхідно видавати для кожної тварини, на яку було прикріплено вушну бирку.

(18) Тварини, яких імпортують із третіх країн відповідно до Директиви 91/496/ЄЕС, мають підпадати під ті самі вимоги до ідентифікації.

(19) Кожна тварина має носити свою вушну бирку протягом усього свого життя.

(20) Комісія вивчає, на підставі роботи Спільного дослідного центру, можливість використання електронних засобів для ідентифікації тварин.

(21) Утримувачі тварин, за винятком перевізників, мають вести актуальний реєстр тварин у своїх господарствах. Характеристики реєстру мають бути визначені на рівні Співтовариства. У компетентного органу має бути доступ до таких реєстрів за запитом.

(22) У держав-членів має бути змога розподіляти витрати, що виникають унаслідок застосування таких заходів, між усіма учасниками сектора яловичини.

(23) Потрібно призначити орган або органи, відповідальні за застосування кожного розділу цього Регламенту.

(24) Існує потреба у запровадженні системи обов'язкового маркування яловичини, яка має стати обов'язковою у всіх державах-членах. У рамках такої обов'язкової системи оператори та організації, які здійснюють реалізацію яловичини, мають вказувати на етикетці інформацію про яловичину та пункт забою тварини або тварин, з яких було вироблено таку яловичину;

(25) Із 1 січня 2002 року таку систему обов'язкового маркування яловичини має бути посилено. У рамках такої обов'язкової системи оператори та організації, які здійснюють реалізацію яловичини, додатково мають вказувати на етикетці інформацію про походження, зокрема, про те, де тварина або тварини, з яких було вироблено яловичину, народилися, де їх відгодовували та де відбувся їх забій.

(26) Додатково до інформації про те, де тварина або тварини, з яких було вироблено яловичину, народилися, де їх відгодовували та де відбувся їх забій, має бути змога надавати додаткову інформацію в рамках системи добровільного маркування яловичини.

(27) Система обов'язкового маркування на основі походження має почати діяти з 1 січня 2002 року, при цьому розуміється, що повна інформація про переміщення великої рогатої худоби у Співтоваристві вимагається лише для тварин, які народилися після 31 грудня 1997 року.

(28) Система обов'язкового маркування яловичини також має застосовуватися до яловичини, яку імпортують до Співтовариства. Однак має бути передбачене положення для випадків, коли не вся інформація, необхідна для маркування яловичини, виробленої у Співтоваристві, може бути доступна операторам чи організаціям із третіх країн. Тому необхідно визначити мінімальну інформацію, зазначення якої на етикетці повинні забезпечити треті країни.

(29) Для операторів чи організацій, які виробляють та реалізовують подрібнене (січене) м'ясо з яловичини, і які можуть бути не в змозі надати всю інформацію, передбачену в рамках системи обов'язкового маркування яловичини, повинні бути визначені винятки, які б гарантували забезпечення певної мінімальної кількості зазначень.

(30) Метою маркування є забезпечення максимальної прозорості під час реалізації яловичини.

(31) Положення цього Регламенту не повинні впливати на положення Регламенту Ради (ЄЕС) № 2081/92 від 14 липня 1992 року про охорону географічних зазначень і зазначень походження сільськогосподарських і харчових продуктів (- 13).

(32) Для всіх зазначень, інших ніж ті, що підпадають під систему обов'язкового маркування яловичини, також має бути запроваджена рамка Співтовариства для маркування яловичини, а з огляду на різноманітність описів яловичини, яку реалізовують у Співтоваристві, створення системи добровільного маркування яловичини є найбільш прийнятним рішенням. Дієвість такої системи добровільного маркування залежить від можливості простежування будь-якої маркованої яловичини назад до тварини або тварин, від яких її отримано. Механізми маркування оператора або організації мають відповідати специфікації, яку мають подавати компетентному органу на затвердження. У операторів та організацій має бути право маркувати яловичину лише у разі, якщо етикетка містить їхнє найменування або логотип, за яким їх ідентифікують. У компетентних органів держав-членів має бути повноваження скасовувати затвердження будь-якої специфікації в разі порушень. Щоб гарантувати визнання специфікацій маркування в межах Співтовариства, необхідно забезпечити обмін інформацією між державами-членами.

(33) Оператори та організації, що імпортують до Співтовариства яловичину з третіх країн, також можуть виявити бажання маркувати свої продукти в рамках системи добровільного маркування. Мають бути визначені положення, які, наскільки це можливо, забезпечують достовірну еквівалентність механізмів маркування імпортованої яловичини відповідним механізмам, які встановлено для яловичини у Співтоваристві.

(34) У процесі переходу від механізмів, передбачених розділом II Регламенту (ЄС) № 820/97, до механізмів згідно з положеннями цього Регламенту можуть виникати труднощі, які не врегульовані цим Регламентом. Щоб долати такі труднощі має бути передбачене положення, яке дозволяє Комісії ухвалювати необхідні перехідні інструменти. Комісії також має бути дозволено вирішувати конкретні практичні проблеми, якщо це обґрунтовано.

(35) 3 метою забезпечення надійності заходів, передбачених цим Регламентом, необхідно зобов'язати держави-члени здійснювати адекватні та дієві заходи контролю. Такий контроль не має обмежувати будь-якого контролю, який Комісія має право здійснювати за аналогією на підставі статті 9 Регламенту Ради (ЄС, Євратом) № 2988/95 від 18 грудня 1995 року про захист фінансових інтересів Європейських Співтовариств (- 14).

(36) Слід передбачити належні санкції на випадок порушення положень цього Регламенту.

(37) Інструменти, необхідні для імплементації цього Регламенту, мають бути ухвалені відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року про встановлення процедур для здійснення виконавчих повноважень, наданих Комісії (- 15),

УХВАЛИЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

1. Кожна держава-член запроваджує систему ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби відповідно до цього розділу.

2. Положення цього розділу застосовують без обмеження правил Співтовариства, які можуть бути запроваджені для цілей викорінення хвороб або їх контролю, а також без обмеження Директиви 91/496/ЄЕС та Регламенту (ЄЕС) № 3508/92 (- 16).

Для цілей цього розділу:

- "тварина" означає велику рогату худобу в розумінні пунктів (b) і (c) статті 2(2) Директиви 64/432/ЄЕС, включно з тваринами, які беруть участь у культурних і спортивних подіях,

- "господарство" означає будь-яку потужність, структуру або, у випадку фермерства з вирощуванням в умовах вільного вигулу, будь-яке місце, розташоване на території тієї самої держави-члена, де тварин, охоплених цим Регламентом, тримають, утримують, або де з ними працюють,

- "утримувач" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, відповідальну за тварин, як на постійній, так і на тимчасовій основі, включно під час транспортування або на ринку,

- "компетентний орган" означає центральний орган або органи в державі-члені, на які покладено відповідальність або яким доручено проведення ветеринарних перевірок і виконання цього розділу, або, в разі моніторингу премій, органи, яким доручено виконувати положення Регламенту (ЄС) № 3508/92.

Система ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби включає такі елементи:

(a) засоби ідентифікації для індивідуальної ідентифікації тварин;

(b) комп'ютеризовані бази даних;

(c) паспорти тварин;

(d) окремі реєстри, які ведуть у кожному господарстві.

Комісія та компетентний орган відповідної держави-члена повинні мати доступ до всієї інформації, на яку поширюється цей розділ. Держави-члени та Комісія вживають заходів, необхідних для забезпечення доступу до таких даних для всіх залучених сторін, включно для організацій споживачів, визнаних державою-членом, за умови забезпечення дотримання вимог захисту даних і конфіденційності, передбачених національним правом.

1. Усі тварини в господарстві повинні бути ідентифіковані принаймні двома засобами ідентифікації, переліченими в додатку I, та відповідно до правил, ухвалених відповідно до параграфа 3 і затверджених компетентним органом. Принаймні один із засобів ідентифікації повинен бути видимим і мати видимий ідентифікаційний код.

Перший підпараграф не застосовують до тварин, які народилися до 1 січня 1998 року та які не призначені для торгівлі в межах Союзу. Таких тварин ідентифікують щонайменше одним засобом ідентифікації.

Щоб забезпечити адаптацію до технічного прогресу, відповідно до статті 22b Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти щодо додавання засобів ідентифікації до переліку, визначеного в додатку I, при одночасному забезпеченні їх функціональної сумісності.

Розподіл засобів ідентифікації між господарствами, їх присвоєння тваринам та мічення ними тварин відбуваються у спосіб, визначений компетентним органом.

Два засоби ідентифікації, дозволені відповідно до делегованих та імплементаційних актів, ухвалених відповідно до параграфа 3 і цього параграфа, якими мітять одну тварину, повинні мати однаковий унікальний ідентифікаційний код, який разом з реєстрацією тварин робить можливою ідентифікацію окремої тварини та господарства, в якому вона народилася.

2. Як відступ від параграфа 1, якщо символи, що формують ідентифікаційний код тварини, не дають змоги застосовувати електронний ідентифікатор з однаковим унікальним ідентифікаційним кодом, відповідна держава-член може дозволити, під наглядом її компетентного органу, щоб другий засіб ідентифікації міг мати інший код, якщо виконано всі такі умови:

(a) тварина народилася до дати набуття чинності імплементаційних актів, зазначених у пункті (c) другого підпараграфа параграфа 3;

(b) забезпечено повну простежуваність;

(c) можлива індивідуальна ідентифікація тварини, включно з господарством, у якому вона народилася;

(d) тварина не призначена для торгівлі в межах Союзу.

3. Для забезпечення належної простежуваності та адаптивності до технічного прогресу та оптимального функціонування системи ідентифікації, відповідно до статті 22b Комісія ухвалює делеговані акти щодо вимог до засобів ідентифікації, визначених у додатку I, та перехідні заходи, необхідні для запровадження конкретних засобів ідентифікації.

На основі відповідних стандартів ISO або інших міжнародних технічних стандартів, ухвалених визнаними міжнародними організаціями, що визначають стандарти, з розумінням того, що такі міжнародні стандарти здатні гарантувати, принаймні, більш високий рівень продуктивності та надійності, ніж стандарти ISO, Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює необхідні правила щодо:

(a) формату і конструкції засобів ідентифікації;

(b) технічних процедур для електронної ідентифікації великої рогатої худоби; та

(c) конфігурації ідентифікаційного коду.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 23(2).

4. Починаючи з 18 липня 2019 року держави-члени забезпечують наявність необхідної інфраструктури для ідентифікації тварин на основі електронного ідентифікатора як офіційного засобу ідентифікації відповідно до цього Регламенту.

Починаючи з 18 липня 2019 року держави-члени можуть запроваджувати національні положення для обов'язкового використання електронного ідентифікатора як одного з двох засобів ідентифікації, передбачених у параграфі 1.

Держави-члени, які використовують зазначений варіант відповідно до другого підпараграфа, повинні надати Комісії текст таких національних положень і розмістити цю інформацію в інтернеті. Комісія допомагає державам-членам робити таку інформацію доступною для громадськості шляхом надання на своєму вебсайті посилання на відповідні вебсайти держав-членів.

5. Як відступ від параграфа 1, велика рогата худоба, призначена для культурних та спортивних подій, інших ніж ярмарки та виставки, може бути ідентифікована альтернативними засобами ідентифікації, запропонованими стандартами ідентифікації, які є еквівалентними стандартам, передбаченим у параграфі 1.

Господарства, які використовують альтернативні засоби ідентифікації, зазначені в першому підпараграфі, повинні бути зареєстрованими в комп'ютеризованій базі даних, передбаченій у статті 5.

Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює необхідні правила щодо такої реєстрації. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 23(2).

Для забезпечення простежуваності на основі стандартів ідентифікації, які є еквівалентними стандартам, передбаченим у параграфі 1, відповідно до статті 22b Комісії надано повноваження ухвалювати делеговані акти щодо вимог до альтернативних засобів ідентифікації, зазначених у першому підпараграфі, включно з перехідними заходами, необхідними для їх впровадження.

Комісія може встановлювати за допомогою імплементаційних актів правила, що стосуються формату та конструкції альтернативних засобів ідентифікації, зазначених у першому підпараграфі, включно з перехідними заходами, необхідними для їх впровадження. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 23(2).

6. Держави-члени надають одна одній та Комісії зразки засобів ідентифікації, які вони використовують на своїй території. Вони повинні робити таку інформацію доступною в інтернеті. Комісія допомагає державам-членам робити таку інформацію доступною для громадськості шляхом надання на своєму вебсайті посилання на відповідні вебсайти держав-членів.

1. Тварин мітять засобами ідентифікації, передбаченими у статті 4(1), до завершення максимального періоду, встановленого державою-членом, у якій тварина народилася. Максимальний період рахують з дати народження тварини, та він не повинен перевищувати 20 днів.

Як відступ від першого підпараграфа, з причин, пов'язаних із фізіологічним розвитком тварин, для другого засобу ідентифікації такий період може бути продовжено до 60 днів від народження тварини.

Жодна тварина не може покинути господарство, в якому народилася, поки її не буде мічено двома засобами ідентифікації.

2. Щоб уможливити застосування засобів ідентифікації за особливих обставин, що пов'язані з практичними труднощами, відповідно до статті 22b Комісії надано повноваження ухвалювати делеговані акти для визначення особливих обставин, за яких держави-члени можуть продовжити максимальні періоди для мічення засобами ідентифікації, які передбачено в першому і другому підпараграфах параграфа 1. Держави-члени інформують Комісію про кожен випадок використання такого варіанту.

1. Будь-яка тварина, яка підлягає ветеринарним перевіркам відповідно до Директиви 91/496/ЄЕС, яка прибуває до Союзу з третьої країни і призначена для господарства призначення на території Союзу, повинна бути ідентифікована в господарстві призначення засобами ідентифікації, передбаченими у статті 4(1).

Оригінальна ідентифікація, якою тварину було мічено в третій країні походження, повинна бути внесена до комп'ютеризованої бази даних, передбаченої в статті 5, разом з унікальним ідентифікаційним кодом засобів ідентифікації, який тварині присвоєно державою-членом призначення.

Перший підпараграф не застосовують до тварин, призначених безпосередньо для бойні, розташованої в державі-члені, за умови, що забій тварин відбувається протягом 20 днів після ветеринарних перевірок, передбачених Директивою 91/496/ЄЕС.

2. Мічення засобами ідентифікації тварин, зазначеними у статті 4(1), здійснюють протягом максимального періоду, встановленого державою-членом, у якій розташоване господарство призначення. Такий період не повинен перевищувати 20 днів після ветеринарних перевірок, зазначених у параграфі 1.

Як відступ від першого підпараграфа, з причин, пов'язаних із фізіологічним розвитком тварин, для другого засобу ідентифікації такий період може бути продовжено до 60 днів від народження тварини.

У всіх випадках тварин мітять обома засобами ідентифікації, зазначеними в першому підпараграфі статті 4(1), до того, як вони покидають господарство призначення.

3. Якщо господарство призначення розташоване в державі-члені, яка запровадила національні положення відповідно до другого підпараграфа статті 4(4) для обов'язкового використання електронного ідентифікатора, тварини повинні бути ідентифіковані таким електронним ідентифікатором у господарстві призначення в Союзі протягом періоду, встановленого державою-членом призначення. Такий період не повинен перевищувати 20 днів після ветеринарних перевірок, зазначених у параграфі 1.

Як відступ від першого підпараграфа, з причин, пов'язаних із фізіологічним розвитком тварин, для другого засобу ідентифікації такий період може бути продовжено до 60 днів від народження тварини.

У всіх випадках тварин мітять електронним ідентифікатором до того, як вони покидають господарство призначення.

1. Тварини, яких переміщують з однієї держави-члена до іншої, повинні зберігати оригінальні засоби ідентифікації, якими їх було мічено відповідно до статті 4(1).

Однак, як відступ від першого підпараграфа, починаючи з 18 липня 2019 року, компетентний орган держави-члена призначення може дозволити:

(a) заміну одного із засобів ідентифікації електронним ідентифікатором без зміни оригінального унікального ідентифікаційного коду тварини;

(b) заміну обох засобів ідентифікації на два нових засоби ідентифікації, з яких обидва повинні мати однаковий новий унікальний ідентифікаційний код. Зазначений відступ можна застосовувати протягом періоду до п'яти років після 18 липня 2019 року, якщо символи, що формують ідентифікаційний код звичайної вушної бирки тварини, не дають змоги використовувати електронний ідентифікатор з таким самим унікальним ідентифікаційним кодом, та за умови, що тварина народилася до дати набуття чинності імплементаційними актами, зазначеними в пункті (c) другого підпараграфа статті 4(3).

2. Якщо господарство призначення розташоване в державі-члені, яка запровадила національні положення для обов'язкового використання електронного ідентифікатора, тварини повинні бути ідентифіковані таким електронним ідентифікатором у господарстві призначення протягом максимального періоду, визначеного державою-членом, у якій розташоване господарство призначення. Такий максимальний період не повинен перевищувати 20 днів з дати прибуття тварин у господарство призначення.

Як відступ від першого підпараграфа, з причин, пов'язаних із фізіологічним розвитком тварин, для другого засобу ідентифікації такий період може бути продовжено до 60 днів від народження тварини.

У всіх випадках тварин мітять електронним ідентифікатором до того, як вони покидають господарство призначення.

Однак, перший підпараграф не застосовують до тварин, призначених безпосередньо для бойні, розташованої на території держави-члена, яка запровадила національні положення для обов'язкового використання електронного ідентифікатора.

Жодні засоби ідентифікації не можуть бути видалені, модифіковані або замінені без дозволу компетентного органу. Такий дозвіл може бути наданий лише у разі, якщо видалення, модифікація або заміна не порушить простежуваність тварини, та у випадках, якщо можлива її індивідуальна ідентифікація, включно з господарством, у якому тварина народилася.

Будь-яку заміну ідентифікаційного коду реєструють у комп'ютеризованій базі даних, передбаченій у статті 5, разом з унікальним ідентифікаційним кодом оригінальних засобів ідентифікації тварини.

Компетентний орган держав-членів створює комп'ютеризовану базу даних відповідно до статей 14 та 18 Директиви 64/432/ЄЕС.

Держави-члени можуть обмінюватися електронними даними між своїми комп'ютеризованими базами даних з дати, коли Комісія визнає повну функціональну придатність системи обміну даними. Обмін здійснюють у такий спосіб, який гарантує захист даних і запобігає будь-якому зловживанню, щоб захистити інтереси утримувача.

Для забезпечення електронного обміну інформацією між державами-членами, відповідно до статті 22b Комісія ухвалює делеговані акти для визначення правил стосовно даних для обміну між комп'ютеризованими базами даних держав-членів.

Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює технічні умови та засоби для здійснення такого обміну та визнає повну функціональну придатність системи обміну даними. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною устатті 23(2).

1. Якщо держава-член не здійснює обміну електронними даними з іншими державами-членами в рамках системи електронного обміну, згаданої в статті 5, застосовують таке:

(a) компетентний орган такої держави-члена для кожної тварини, призначеної для торгівлі в межах Союзу, видає паспорт на основі інформації, що міститься у комп'ютеризованій базі даних, створеній у такій державі-члені;

(b) такий паспорт повинен супроводжувати кожну тварину, для якої виданий паспорт, при переміщенні з однієї держави-члена до іншої;

(c) після прибуття тварини в господарство призначення, паспорт, який супроводжує тварину, передають компетентному органу держави-члена, у якій розташоване господарство призначення.

2. Щоб уможливити простежування переміщень тварин до господарства походження, розташованого в державі-члені, відповідно до статті 22b Комісії надано повноваження ухвалювати делеговані акти для встановлення правил щодо інформації з комп'ютеризованої бази даних, яка має бути включена до паспорта тварини, включно з перехідними заходами, необхідними для їх впровадження.

Цей Регламент не перешкоджає державам-членам ухвалювати національні положення щодо видачі паспортів для тварин, не призначених для торгівлі в межах Союзу.

1. За винятком перевізників, кожен утримувач тварин повинен:

- вести актуальний реєстр,

- повідомляти компетентний орган про всі переміщення до та з господарства, а також про всі народження та смерті тварин господарства, а також про дати таких подій протягом максимального періоду, встановленого відповідною державою-членом; такий максимальний період повинен становити не менше трьох днів і не перевищувати сім днів після настання однієї з таких подій; держави-члени можуть подати запит до Комісії стосовно продовження максимального періоду до семи днів.

Для врахування практичних труднощів у виняткових випадках, відповідно до статті 22b Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти для визначення виняткових обставин, за яких держави-члени можуть продовжити максимальний семиденний період, передбачений у другому абзаці першого підпараграфа, разом з максимальною тривалістю такого продовження, яка не повинна перевищувати 14 днів після семиденного періоду, зазначеного у другому абзаці першого підпараграфа.

2. Щоб забезпечити адекватну та ефективну простежуваність великої рогатої худоби під час сезонного випасу, відповідно до статті 22b Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти стосовно держав-членів або частин держав-членів, де можуть застосовувати спеціальні правила для сезонного випасу, у тому числі період часу, конкретні зобов'язання утримувачів та правила проведення реєстрації та реєстрації переміщень такої великої рогатої худоби, включно з перехідними заходами, необхідними для їх впровадження.

3. Кожен утримувач надає компетентному органу за його запитом усю інформацію про походження, ідентифікацію та, залежно від випадку, призначення тварин, якими він володів та яких він тримав, транспортував, продавав або забивав.

4. Реєстр ведуть у ручній або комп'ютеризованій формі у форматі, затвердженому компетентним органом, і він повинен бути доступний у будь-який час компетентному органу за його запитом протягом мінімального періоду, визначеного компетентним органом, при цьому такий період не може становити менше ніж три роки.

5. Як відступ від параграфа 4, ведення реєстру є необов'язковим для будь-якого утримувача, який:

(a) має доступ до комп'ютеризованої бази даних, передбаченої у статті 5, яка вже містить інформацію, яка повинна бути включена до реєстру; та

(b) вносить актуальну інформацію або вніс її безпосередньо в комп'ютеризовану базу даних, передбачену у статті 5.

6. Для забезпечення точності та достовірності інформації, яка повинна міститися в реєстрі господарства, передбаченому цією статтею, відповідно до статті 22b Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти для встановлення необхідних правил стосовно такої інформації, включно з перехідними заходами, необхідними для їх впровадження.

Держави-члени мають право стягувати з утримувачів витрати на системи, зазначені у статті 3, та на контроль, зазначений у цьому розділі.

Держави-члени забезпечують, щоб будь-яка особа, відповідальна за ідентифікацію і реєстрацію тварин, отримала інструкції та вказівки щодо відповідних положень цього Регламенту та будь-яких делегованих і імплементаційних актів, ухвалених Комісією відповідно до цього Регламенту.

Кожного разу, коли до відповідних положень вносять зміни, відповідну інформацію надають особі, зазначеній у першому підпараграфі.

Держави-члени забезпечують наявність відповідних навчальних курсів.

Комісія сприяє обміну найкращими практиками для покращення якості інформації та навчання по всьому Союзу.

Оператор або організація, як означено у статті 12:

- від якої вимагають, відповідно до секції I цього розділу, маркувати яловичину на всіх стадіях реалізації,

- яка бажає, згідно із секцією II цього розділу, маркувати яловичину в пункті продажу в такий спосіб, щоб надавати інформацію, іншу ніж встановлена статтею 13, стосовно певних характеристик або умов виробництва маркованого м'яса або тварини, з якої воно походить,

робить це відповідно до цього розділу.

Цей розділ застосовують без обмеження відповідного законодавства Співтовариства, зокрема, щодо яловичини.

Для цілей цього розділу застосовують такі терміни та означення:

(1) "яловичина" означає всі продукти, які підпадають під коди КН 0201, 0202, 0206 10 95 та 0206 29 91;

(2) "маркування" означає прикріплення етикетки до окремого шматка чи шматків м'яса або до їх пакувального матеріалу, або, у разі нефасованих продуктів, надання належної інформації в письмовій і видимій формі споживачу в пункті продажу;

(3) "організація" означає групу операторів з однієї або різних сфер торгівлі яловичиною;

(4) "подрібнене (січене) м'ясо" означає будь-яке м'ясо, відділене від кісток та подрібнене на фрагменти із вмістом солі менше 1%, та яке належить до кодів КН 0201, 0202, 0206 10 95 та 0206 29 91;

(5) "м'ясна обрізь" означає маленькі шматочки м'яса, визнані придатними для споживання людиною, які вироблені виключно в результаті операцій із обрізання під час виділення кісток із туш та/або розбирання м'яса;

(6) "кускове м'ясо" означає м'ясо, нарізане на маленькі кубики, скибочки або інші індивідуальні порції, які оператору не потрібно додатково розрізати перед тим, як їх придбає кінцевий споживач, та які можуть бути безпосередньо використані споживачем. Це визначення не охоплює подрібнене (січене) м'ясо та м'ясну обрізь.

1. Оператори та організації, що здійснюють торгівлю яловичиною у Співтоваристві, маркують її відповідно до цієї статті.

Система обов'язкового маркування повинна забезпечувати зв'язок між ідентифікацією туші, четвертини або шматків м'яса з одного боку, та окремої тварини або, якщо цього достатньо для уможливлення перевірки достовірності інформації на етикетці, відповідної групи тварин з іншого боку.

2. Етикетка повинна містити такі зазначення:

(a) референтний номер або референтний код, що забезпечує зв'язок між м'ясом і твариною або тваринами. Таким номером може бути ідентифікаційний номер окремої тварини, з якої вироблено яловичину, або ідентифікаційний номер, який стосується групи тварин;

(b) номер дозволу бойні, на якій відбувся забій тварини або групи тварин, та держава-член або третя країна, у якій розташована бойня. Зазначення викладають у такій редакції: "Місце забою: (назва держави-члена або третьої країни) (номер дозволу)";

(c) номер дозволу цеху з розбирання, у якому виконували операцію з розбирання туші або групи туш, та держава-член або третя країна, у якій розташований цех. Зазначення викладають у такій редакції: "Місце розбирання: (назва держави-члена або третьої країни) (номер дозволу)".

5. (a) Оператори та організації також повинні зазначати на етикетках:

(i) державу-член або третю країну народження;

(ii) усі держави-члени або треті країни, де відбувалася відгодівля;

(iii) державу-член або третю країну, у якій відбувся забій;

(b) Однак, якщо яловичину отримано від тварин, які народилися, яких вирощували та забій яких відбувся:

(i) у тій самій державі-члені, тоді зазначення можуть викласти як "Країна походження: (назва держави-члена)";

(ii) у тій самій третій країні, тоді зазначення можуть викласти як "Країна походження: (назва третьої країни)".

6. Щоб уникнути непотрібного повторного зазначення на етикетках яловичини назв держав-членів або третіх країн, у яких відбувалося вирощування, відповідно до статті 22b Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти стосовно спрощеного представлення для випадків дуже короткого перебування тварини в державі-члені або в третій країні народження або забою.

Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює правила щодо максимального розміру та складу групи тварин, зазначених у параграфах 1 і 2(a), з урахуванням обмежень щодо однорідності груп тварин, із яких виробляють кускове м'ясо та м'ясну обрізь. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 23(2).

Як відступ від статті 13(2)(b) та (c) та статті 13(5)(a)(i) та (ii), оператор або організація, що виготовляє подрібнене (січене) яловиче м'ясо, зазначає на етикетці слова "країна виробництва: (назва держави-члена або третьої країни)", залежно від того, де м'ясо було виготовлене, та "країна походження", якщо зазначена держава або держави не є державою виготовлення.

Обов'язок, передбачений у статті 13(5)(a)(iii), застосовується до такого м'яса з дати застосування цього Регламенту.

Однак, такий оператор або організація може додавати до етикетки подрібненого (січеного) яловичого м'яса:

- одне або більше зазначень, передбачених у статті 13, та/або

- дату виготовлення м'яса.

Для забезпечення відповідності горизонтальним правилам щодо маркування в цій секції, відповідно до статті 22b Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти для встановлення на основі досвіду щодо подрібненого (січеного) м'яса правил, які є еквівалентними правилам у перших трьох параграфах цієї статті, для яловичої м'ясної обрізі або нарізаної яловичини.

Як відступ від статті 13, яловичина, яку імпортують на територію Союзу, для якої не вся інформація, передбачена у статті 13, є доступною, повинна бути маркована зазначенням:

"Походження: з-поза меж ЄС" і "Країна забою: (назва третьої країни)".

Інформація про харчовий продукт, інша ніж зазначена у статтях 13, 14 і 15, що її оператори або організації, які здійснюють реалізацію яловичини, додають на етикетки добровільно, повинна бути об'єктивною, придатною для перевірки компетентними органами та зрозумілою для споживачів.

Така інформація повинна відповідати горизонтальному законодавству про маркування та, зокрема, Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1169/2011 (- 17).

Якщо оператори або організації, які здійснюють реалізацію яловичини, не дотримуються зобов'язань, зазначених у першому та другому параграфах, компетентний орган застосовує належні санкції, як це передбачено у статті 22.

Відповідно до статті 22b Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти стосовно означень та вимог, що застосовуються до термінів або категорій термінів, які можуть бути наведені на етикетках фасованої свіжої та замороженої яловичини і телятини.

1. Держави-члени вживають усіх необхідних заходів для забезпечення дотримання положень цього Регламенту.

Передбачені заходи контролю не повинні обмежувати будь-який контроль, який Комісія може здійснювати відповідно до статті 9 Регламенту (ЄС, Євратом) № 2988/95.

Будь-які санкції, застосовані державою-членом щодо утримувача, оператора або організації, які здійснюють реалізацію яловичини, повинні бути дієвими, стримувальними та пропорційними.

Компетентний орган щороку проводить мінімальну кількість офіційних перевірок щодо ідентифікації і реєстрації тварин, які охоплюють щонайменше 3% господарств.

Якщо стає відомо про те, що положення щодо ідентифікації і реєстрації тварин не виконують, компетентний орган повинен негайно збільшити мінімальну частку офіційних перевірок, зазначену у другому підпараграфі.

Відбір господарств для інспектування компетентним органом здійснюють на основі аналізу ризиків.

До 31 серпня кожна держава-член подає Комісії щорічний звіт про здійснення офіційних перевірок протягом попереднього року.

2. Незважаючи на параграф 1, компетентний орган застосовує щодо утримувача такі адміністративні санкції:

(a) якщо одна або більше тварин у господарстві не відповідають будь-якому з положень, викладених у розділі I: обмеження на переміщення всіх тварин до або з господарства відповідного утримувача;

(b) у разі тварин, стосовно яких вимоги щодо ідентифікації і реєстрації, викладені в розділі I, виконано не повністю: негайне обмеження на переміщення лише таких тварин до повного виконання таких вимог;

(c) якщо в одному господарстві кількість тварин, стосовно яких не повністю виконано вимоги щодо ідентифікації і реєстрації, викладені в розділі I, перевищує 20%: негайне обмеження на переміщення всіх тварин, присутніх у такому господарстві; стосовно господарств, у яких не більше 10 тварин, цей захід застосовують, якщо більше двох тварин ідентифіковано не в повній відповідності з вимогами, встановленими в розділі I;

(d) якщо утримувач тварини не може підтвердити автентичність ідентифікації та простежуваності тварини: залежно від випадку, на основі оцінювання ризиків для здоров'я тварин та безпечності харчових продуктів, знищення тварини без компенсації;

(e) якщо утримувач не повідомляє компетентний орган про переміщення тварини до та зі свого господарства відповідно до другого абзацу статті 7(1), компетентний орган обмежує переміщення тварин до та з такого господарства;

(f) якщо утримувач не повідомляє компетентному органу про народження або смерть тварини відповідно до другого абзацу статті 7(1), компетентний орган обмежує переміщення тварин до та з такого господарства;

(g) у випадках систематичного порушення утримувачем обов'язку сплати, зазначеного у статті 9, держави-члени можуть обмежувати переміщення тварин до та з господарства такого утримувача.

3. Незважаючи на параграф 1, якщо оператори та організації, які здійснюють реалізацію яловичини, не дотримуються обов'язків щодо маркування яловичини відповідно до розділу II, держави-члени залежно від випадку та згідно з принципом пропорційності повинні вимагати вилучення відповідної яловичини з ринку. На додаток до санкцій, зазначених у параграфі 1, держави-члени можуть:

(a) якщо відповідне м'ясо відповідає застосовним ветеринарним та гігієнічним правилам - визнати, що така яловичина:

(i) може бути введена в обіг після належного маркування відповідно до вимог Союзу; або

(ii) може бути надіслана безпосередньо на перероблення в інші продукти, ніж ті, які зазначені в першому абзаці статті 12;

(b) видати наказ про призупинення або скасування дозволів відповідних операторів та організацій.

4. Експерти від Комісії спільно з компетентними органами:

(a) перевіряють, чи дотримуються держави-члени вимог цього Регламенту;

(b) проводять виїзні перевірки на місцях, щоб забезпечити, що перевірки здійснюють відповідно до цього Регламенту.

5. Держава-член, на території якої проводять виїзну перевірку на місці, надає експертам від Комісії будь-яку допомогу, яка їм може знадобитися під час виконання ними своїх завдань. Результати проведених перевірок повинні бути обговорені з компетентним органом відповідної держави-члена, перш ніж буде складено й розповсюджено заключний звіт. У відповідних випадках, такий звіт повинен містити рекомендації для держав-членів щодо вдосконалень, необхідних для досягнення відповідності цьому Регламенту.

Держави-члени призначають компетентний орган або органи, відповідальні за забезпечення виконання цього Регламенту та будь-яких актів, ухвалених Комісією на його основі.

Вони надають Комісії та іншим державам-членам інформацію про такі органи.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, установлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статтях 4(1), 4(3), 4(5), 4а(2), 5, 6(2), 7(1), 7(2), 7(6), 13(6), 14(4) та 15а, надано Комісії на п'ятирічний період, починаючи з 17 липня 2014 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше ніж за дев'ять місяців до закінчення п'ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не висловлюють заперечення щодо такого подовження не пізніше ніж за три місяці до кінця кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 4(1), 4(3), 4(5), 4а(2), 5, 6(2), 7(1), 7(2), 7(6), 13(6), 14(4) та 15а, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Рішення набуває чинності в день, наступний після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу, або в пізнішу дату, вказану в самому рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже введені в дію.

4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статей 4(1), 4(3), 4(5), 4а(2), 5, 6(2), 7(1), 7(2), 7(6), 13(6), 14(4) та 15а, набуває чинності тільки в тому разі, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до завершення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

1. Комісії в ухваленні імплементаційних актів, які належить ухвалювати відповідно до статей 4(3), 4(5), 5 та 13(6), допомагає Постійний комітет з харчового ланцюга та здоров'я тварин, заснований відповідно до статті 58 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 178/2002 (- 18).

Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 19).

2. У разі покликання на цей параграф, застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Якщо висновок Комітету повинен бути отриманий шляхом письмової процедури, така процедура припиняється без результату, якщо протягом строку для надання висновку голова Комітету ухвалює таке рішення, або цього вимагає проста більшість членів комітету.

Не пізніше ніж:

- 18 липня 2019 року стосовно положень для добровільного маркування, та

- 18 липня 2023 року стосовно положень для електронної ідентифікації,

Комісія подає до Європейського Парламенту і Ради відповідні звіти щодо виконання та впливу цього Регламенту, в тому числі у першому випадку - з описом можливості перегляду положень для добровільного маркування, а у другому випадку - з наданням техніко-економічного обґрунтування запровадження обов'язкової електронної ідентифікації по всьому Союзу.

Якщо необхідно, такі звіти подають у супроводі належних законодавчих пропозицій.

1. Регламент (ЄС) № 820/97 скасовано.

2. Покликання на Регламент (ЄС) № 820/97 необхідно тлумачити як покликання на цей Регламент і читати відповідно до кореляційної таблиці, викладеної в додатку.

Цей Регламент набуває чинності на третій день після його публікації в Офіційному віснику Європейських Співтовариств.

Він застосовується до яловичини, отриманої з тварин, забій яких відбувся 1 вересня 2000 року або після цієї дати.

Цей Регламент обов'язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

ДОДАТОК I

ЗАСОБИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

A) ТРАДИЦІЙНА ВУШНА БИРКА

З НАБУТТЯМ ЧИННОСТІ 3 18 ЛИПНЯ 2019 РОКУ:

B) ЕЛЕКТРОННИЙ ІДЕНТИФІКАТОР У ФОРМІ ЕЛЕКТРОННОЇ ВУШНОЇ БИРКИ

C) ЕЛЕКТРОННИЙ ІДЕНТИФІКАТОР У ФОРМІ РУМІНАЛЬНОГО БОЛЮСУ

D) ЕЛЕКТРОННИЙ ІДЕНТИФІКАТОР У ФОРМІ ІН'ЄКЦІЙНОГО ТРАНСПОНДЕРА