Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99)

Це рішення набуває чинності відповідно до умов, визначених статтею 44 параграфа 2 Конвенції. У нього можуть бути внесені редакційні поправки.

У справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою у складі:

п. Ґ.Ресса, Головуючого

п. І.Кабрала Баррето,

п. В.Буткевича,

пані Н.Ваджіч,

п. Й.Хедігана,

п. М.Пелонпе,

пані С.Ботучарової, суддів,

та п. В.Берже, секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 27 вересня 2001 року та 4 липня 2002 року, постановляє таке рішення, яке було прийняте цього останнього дня:

1. Справа ґрунтується на заяві (N 48553/99), поданій до суду проти України російським підприємством "Совтрансавто-Холдинг" (далі - "заявник") 11 травня 1999 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних людини (далі - "Конвенція").

2. Заявника в Суді представляє п. М. де Гійєншмідт, адвокат паризької колегії адвокатів. Український Уряд (далі - "Уряд") представляє Уповноважений, пані В.Лутковська з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, що його справа не була розглянута справедливо та протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом. Він також скаржився на відсутність відкритого слухання при розгляді його справи. При цьому він посилався на статтю 6 параграфа 1 Конвенції.

Посилаючись на статтю 1 Протоколу N 1, заявник скаржився, що внаслідок реєстрації Луганським міським виконавчим комітетом незаконних рішень товариства "Совтрансавто-Луганськ" його акції були знецінені, у зв'язку з чим він втратив контроль над діяльністю та майном товариства "Совтрансавто-Луганськ". Він також стверджував, що компенсація, яку він отримав внаслідок ліквідації підприємства "Совтрансавто-Луганськ", не відповідала частині капіталу, яка була у його власності спочатку.

Посилаючись на статтю 14 Конвенції, заявник стверджував, що він є жертвою дискримінації з боку українських органів влади, які хотіли "захистити інтереси громадян України", надаючи перевагу правам українського товариства на шкоду інтересам заявника.

4. Заява була призначена до розгляду четвертій секції Суду (стаття 52 параграфа 1 Регламенту. Палата, на яку було покладено завдання розглядати справу (стаття 27 параграфа 1 Конвенції, була сформована відповідно до статті 26 параграфа 1 Регламенту.

5. Після слухання, присвяченого одночасно питанням прийнятності та суті заяви (стаття 54 параграфа 4 Регламенту), рішенням від 27 вересня 2001 року Палата визнала заяву прийнятною.

6. Відповідно до статті 61 параграфа 1 Регламенту рішення щодо прийнятності заяви було надіслане російському Урядові.

7. Як заявник, так і Уряд подали свої зауваження щодо суті справи (стаття 59 параграфа 1 Регламенту).

8. 1 листопада 2001 року Суд змінив склад секцій (стаття 25 параграфа 1 Регламенту), однак Палата колишньої четвертої секції, яка існувала до цієї дати, продовжила розгляд заяви.

9. Заявник, АТ "Совтрансавто-Холдинг", - російське акціонерне товариство міжнародних перевезень, створене у 1993 році, знаходиться у Москві.

10. У період з 1993 по 1997 рік заявник володів 49% акцій українського відкритого акціонерного товариства "Совтрансавто-Луганськ".

A. Рішення товариства "Совтрансавто-Луганськ" щодо збільшення статутного фонду та внесення змін до статутних документів і їх реєстрація Луганським міськвиконкомом

11. 3 січня 1996 року загальні збори акціонерів "Совтрансавто-Луганськ" прийняли рішення про внесення змін до статутних документів (статуту та інших документів) цього товариства та перетворили його у закрите акціонерне товариство. 23 січня 1996 року виконавчий комітет Луганська, муніципальний орган, відповідно до повноважень, наданих йому законом, зареєстрував це рішення.

12. 26 грудня 1996 року, 11 серпня 1997 року та 20 жовтня 1997 року генеральний директор ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" прийняв рішення про збільшення (кожного разу на третину) статутного фонду товариства та, як наслідок, про внесення змін до статутних документів. Ці рішення були зареєстровані Луганським міськвиконкомом 30 грудня 1996 року, 12 серпня 1997 року та 18 листопада 1997 року відповідно.

13. Внаслідок збільшення статутного фонду керівництво ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" отримало право одноособово керувати товариством та контролювати його майно. Частина статутного фонду, що знаходилась у власності заявника, зменшилась з 49% до 20,7%.

14. Відповідно до тверджень заявника з 1997 по 1999 роки частина майна ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" була продана різним підприємствам, створеним генеральним директором цього товариства.

B. Початок судового провадження за позовом заявника до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та Луганського міськвиконкому

15. 25 червня 1997 року заявник звернувся в арбітражний суд Луганської області (суд першої інстанції у цій справі) з позовом (справа N 70/10-98) до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та Луганського міськвиконкому. Він наполягав на визнанні незаконними рішень щодо внесення змін до статутних документів вказаного товариства та рішення з реєстрації, прийнятого виконавчим комітетом 23 січня 1996 року. Заявник стверджував, що всупереч вимогам чинного законодавства та статутних документів товариства "Совтрансавто-Луганськ" загальні збори акціонерів від 3 січня 1996 року були організовані без участі і без згоди представників "Совтрансавто-Холдингу". Крім того, протокол не був підписаний всіма акціонерами. 4 серпня 1997 року арбітражний суд відхилив позов.

16. 9 вересня 1997 року заявник звернувся до голови арбітражного суду Луганської області з заявою про перевірку рішення від 4 серпня 1997 року в порядку нагляду. Ухвалою від 14 жовтня 1997 року заступник голови суду відхилив заяву.

17. 21 листопада 1997 року заявник звернувся в судову колегію Вищого господарського суду України з заявою про перевірку в порядку нагляду відповідного рішення. Постановою від 6 березня 1998 року судова колегія Вищого арбітражного суду скасувала рішення від 4 серпня та 14 жовтня 1997 року на підставі того, що відповідні судові органи звернули недостатню увагу на обставини справи та аргументи заявника. Вона відправила справу на новий судовий розгляд в арбітражний суд Київської області (суд першої інстанції у цій справі), вказавши звернути особливу увагу на необхідність глибокого вивчення фактів справи та документів, наданих сторонами.

C. Період з січня по травень 1998 року

18. 16 січня 1998 року керівництво ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" направило Президенту України листа, в якому вимагало "взяти справу під особистий контроль", а також "захистити інтереси України". Листом від 3 лютого 1998 року Президент України дав вказівку Голові Вищого арбітражного суду "захистити інтереси громадян України".

19. 1 лютого 1998 року загальні збори акціонерів "Совтрансавто-Луганськ" прийняли переглянуту версію статутних документів товариства. 17 лютого 1998 року Луганський міськвиконком зареєстрував рішення.

20. Шифрограмою від 6 березня 1998 року голова Луганської обласної держадміністрації повідомив Президента України про те, що, незважаючи на його резолюцію стосовно захисту національних інтересів, Вищий арбітражний суд скасував рішення від 4 серпня та 14 жовтня 1997 року та відправив справу на новий розгляд, а це, на його думку, завдавало шкоди належному функціонуванню ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та інтересам України на користь Росії. Він вимагав від Президента України невідкладно втрутитись у справу з метою захисту інтересів українського підприємства та громадян України.

21. З 10 по 31 березня 1998 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, державний орган, уповноважений контролювати діяльність акціонерних товариств, проводила аналіз діяльності ЗАТ "Совтрансавто-Лугаськ". 29 квітня 1998 року вона констатувала невідповідність чинному законодавству скликання загальних зборів акціонерів від 3 січня 1996 року та рішень, прийнятих внаслідок цього керівництвом товариства.

22. 19 травня 1998 року М.Т. (народний депутат України) закликав Президента України "захистити інтереси громадян України". У той же день своєю резолюцією Президент України знову звернув увагу Голови Вищого арбітражного суду на необхідність захисту інтересів держави.

D. Наступний етап судового розгляду

23. 20 травня 1998 року під час судового засідання п. Кравчук (суддя арбітражного суду Київської області, призначений розглядати справу) публічно відмовився вести провадження у зв'язку з сильним тиском з боку сторони відповідачів (ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та Луганського міськвиконкому). 21 травня 1998 року інший суддя був призначений розглядати справу.

24. 28 травня 1998 року Голова Вищого арбітражного суду направив голові арбітражного суду Київської області копію резолюції Президента України від 19 травня 1998 року з вказівкою взяти її до уваги при розгляді справи заявника.

25. 3 червня 1998 року заявник подав у арбітражний суд Київської області додатковий позов до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та Луганського міськвиконкому справа N 13/10-98). Він наполягав на визнанні незаконними, по-перше, рішень про збільшення статутного фонду та внесення змін у статутні документи, прийнятих генеральним директором "Совтрансавто-Луганськ" 26 грудня 1996 року, 11 серпня та 20 жовтня 1997 року, по-друге, рішень про реєстрацію, прийнятих виконавчим комітетом 30 грудня 1996 року, 12 серпня та 18 листопада 1997 року, і, по-третє, реєстрацію виконавчим комітетом 17 липня 1998 року рішення про внесення змін до статутних документів, прийнятого загальними зборами акціонерів ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" 1 лютого 1998 року.

26. 9 червня 1998 року арбітражний суд Київської області зупинив розгляд справи N 13/10-98 до винесення рішення у справі N 70/10-98.

27. Листом від 17 червня 1998 року заступник Голови Вищого арбітражного суду дав вказівку голові арбітражного суду Київської області "взяти відповідну справу під особистий контроль".

28. 23 червня 1998 року арбітражний суд Київської області розглянув справу N 70/10-98 і відхилив позов заявника, встановивши своїм рішенням, що ні внесення змін до статутних документів ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" від 3 січня 1996 року, ні рішення про реєстрацію від 23 січня 1996 року не були незаконними.

29. 23 червня 1998 року суд розглянув справу N 13/10-98 і після встановлення законності рішень, оскаржуваних заявником, відхилив його позов.

30. 2 липня 1998 року заявник звернувся до голови арбітражного суду Київської області з заявою "в порядку нагляду" про перегляд рішень від 23 червня 1998 року стосовно справ N 13/10-98 та 70/10-98. Він, зокрема, зазначав, що відповідачі у справі порушили закон N 1576-XII від 7 грудня 1990 року та постанову Кабінету Міністрів України N 276 від 29 квітня 1994 року, що регулюють діяльність акціонерних товариств та процедуру реєстрації рішень цих товариств. Одночасно він скаржився на відсутність відкритого судового розгляду у суді першої інстанції.

31. Двома ухвалами від 12 жовтня 1998 року заступник голови суду відхилив заяви, підтвердивши висновки суду першої інстанції.

32. 24 листопада 1998 року заявник звернувся в судову колегію Вищого арбітражного суду з заявою "в порядку нагляду" про перегляд відповідних рішень. Двома постановами від 12 січня 1999 року судова колегія Вищого арбітражного суду відхилила заяви стосовно справ N 13/10-98 та 70/10-98 на підставі тих же формулювань, що містилися в рішеннях суду першої інстанції.

E. Період з січня 1999 по квітень 2000 року

33. У лютому 1999 року заявник звернувся в Генеральну прокуратуру України з вимогою втрутитися в арбітражне провадження у справах N 13/10-98 та 70/10-98 з метою гарантування законності цього провадження. Він також звернувся з проханням до Голови Вищого арбітражного суду внести протест "в порядку нагляду" з метою перегляду всіх рішень стосовно цих справ.

34. Листом від 26 лютого 1999 року начальник департаменту з арбітражного провадження Генеральної прокуратури України відхилив клопотання заявника, констатувавши, що участь представника держави не є необхідною при розгляді цих справ.

35. 8 червня 1999 року загальні збори акціонерів ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", організовані, за твердженням заявника, без його участі, прийняли рішення про початок процедури ліквідації товариства.

F. Відновлення судового провадження після внесення протесту

36. У квітні 2000 року Голова Вищого арбітражного суду вніс протест "в порядку нагляду" в президію Вищого арбітражного суду з метою скасування всіх рішень у справах N 13/10-98 та 70/10-98. Постановою від 21 квітня 2000 року президія Вищого арбітражного суду скасувала рішення від 23 червня, 12 жовтня 1998 року і 12 січня 1999 року та відправила справи N 13/10-98 та 70/10-98 в арбітражний суд Київської області на новий розгляд. У постанові вона констатувала, що рішення арбітражних судів були винесені без належного та глибокого розгляду фактів та аргументів сторін, висновки цих судів були суперечливими та передчасними, оскільки вони не взяли до уваги ні висновки Державної комісії з цінних паперів, що стосувалися численних фактів порушення керівництвом ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" положень чинного законодавства, ні вимоги законодавства, яке застосовується до реєстрації статутних документів акціонерних товариств; крім того, вона констатувала, що не було зроблено аналізу відповідності статутних документів ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" чинному законодавству.

G. Провадження в арбітражному суді Київської області

37. Листом від 12 травня 2000 року голова арбітражного суду Київської області звернув увагу Голови Вищого арбітражного суду на той факт, що "постановою від 21 квітня 2000 року Вищий арбітражний суд скасував рішення арбітражних судів у справах N 13/10-98 та 70/10-98, які були прийняті протягом двох років" і що "арбітражний суд Київської області вже виносив рішення з цього питання". Він підкреслив, що "певні факти стосовно відповідної справи ставлять під сумнів безсторонність суддів суду під час розгляду цієї справи, а це може викликати передбачувані негативні наслідки". Він звернувся з проханням до Голови Вищого арбітражного суду передати справи N 13/10-98 та 70/10-98 іншому суду з метою "гарантування об'єктивності і безсторонності судового процесу".

38. Листом від 25 травня 2000 року Голова Вищого арбітражного суду відхилив клопотання голови арбітражного суду Київської області стосовно передачі справ N 13/10-98 та 70/10-98 іншому суду, встановивши відповідність постанови від 21 квітня 2000 року чинному законодавству.

39. 7 серпня 2000 року арбітражний суд Київської області розпочав розгляд справ N 13/10-98 та 70/10-98. Після аналізу документів, поданих заявником, та констатації факту ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" він зобов'язав Луганський міськвиконком надати суду документи стосовно ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та оригінали документів щодо реєстрації ЗАТ "Транс Кінг", створеного на базі майна ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Він призначив нове слухання справи на 7 вересня 2000 року.

40. 7 вересня 2000 року арбітражний суд Київської області призначив нове слухання на 18 жовтня 2000 року, визнавши необхідність участі прокурора в процесі.

41. 25 жовтня 2000 року арбітражний суд Київської області після констатації необхідності додаткового вивчення матеріалів справ N 13/10-98 та 70/10-98 Генеральною прокуратурою України відклав слухання.

42. Рішенням від 23 квітня 2001 року арбітражний суд Київської області частково задовольнив позовні вимоги заявника, зобов'язавши ЗАТ "Транс Кінг", правонаступника ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", повернути заявнику частину майна, яке йому належало у відповідний час, але відхилив позовні вимоги заявника до Луганського міськвиконкому. Зокрема, суд визнав незаконність рішень генерального директора ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" від 26 грудня 1996 року, 11 серпня 1997 року та 20 жовтня 1997 року щодо збільшення статутного фонду товариства та внесення змін до його статутних документів, констатувавши, що відповідно до законодавства лише колегіальний орган товариства є правомочним приймати такі рішення. Він констатував також, що внаслідок прийняття цих рішень права заявника на керівництво ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та контроль за його майном були порушені і що компенсація, отримана заявником в результаті ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", не була пропорційною частині статутного фонду у володінні заявника на момент реєстрації статутних документів цього товариства в січні 1996 року.

43. Ухвалою від 7 травня 2001 року державна виконавча служба Луганської області зупинила виконання рішення від 23 квітня 2001 року у зв'язку з поданням товариством-відповідачем заяви про перегляд рішення в порядку нагляду голові арбітражного суду Київської області.

H. Рішення господарського апеляційного суду Київської області від 24 січня 2002 року

44. Внаслідок протесту Генеральної прокуратури України та за заявою "в порядку нагляду" ЗАТ "Транс Кінг" судова колегія апеляційного господарського суду Київської області (апеляційний суд у цій справі, запроваджений внаслідок реформи судової системи) судовим рішенням від 24 січня 2002 року скасувала рішення арбітражного суду Київської області від 23 квітня 2001 року в частині повернення майна заявникові та відхилила всі позовні вимоги останнього.

I. Провадження у Вищому господарському суді України

45. 25 лютого 2002 року заявник звернувся в судову колегію Вищого господарського суду України (запроваджений після реформи судової системи; колишній Вищий арбітражний суд) з касаційною скаргою про скасування рішення від 24 січня 2002 року.

46. Ухвалою від 2 квітня 2002 року судова колегія Вищого господарського суду відхилила скаргу заявника, не розглядаючи її по суті. Вона, зокрема, констатувала, що заявник не подав документів, які підтверджували б сплату державного мита за розгляд скарги. Вищий господарський суд повернув заявникові суму, яку останній сплатив в якості державного мита, і зазначив, що після виконання відповідної формальності заявник може знову подати свою скаргу.

47. Заявник подав нову касаційну скаргу. Ухвалою від 26 квітня 2002 року судова колегія Вищого господарського суду відхилила скаргу, не розглядаючи її по суті. Вона констатувала, зокрема, що заявник пропустив строк в один місяць, передбачений для подачі скарги, і що він не звернувся з клопотанням про поновлення строку подачі такої скарги.

A. Закон N 1142-XII від 4 червня 1991 р. (стосовно системи арбітражних судів)

48. Стаття 1 Закону передбачає:

"Відповідно до Конституції України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом.

Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство".

B. Цивільний процесуальний кодекс від 1 січня 1964 р..

49. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 327

"Рішення, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті в порядку судового нагляду за протестами службових осіб, зазначених у статті 328 цього Кодексу" .

Стаття 328

"Опротестовувати в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, мають право:

1) Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор України та їх заступники (...);

2) голови Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів та їх заступники, прокурор Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя та їх заступники (...);

3) голова військового суду регіону, Військово-Морських Сил, військовий прокурор (на правах прокурора області), їх заступники (...)".

Стаття 329

"Службові особи, зазначені в статті 328 цього Кодексу, а також районні і міські прокурори та прокурори гарнізонів вправі витребувати від відповідних судів цивільну справу для вирішення питання про наявність підстав для принесення протесту в порядку судового нагляду. (...)

При відсутності підстав для принесення протесту про це повідомляється особа, за заявою якої справа була витребувана для перевірки, з зазначенням мотивів відмови, а справа повертається до суду за належністю".

C. Арбітражний процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 р..

50. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 91

"Законність і обґрунтованість рішення, ухвали, постанови арбітражного суду, третейського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, може бути перевірено в порядку нагляду за заявою сторони, за протестом прокурора чи його заступника, як це передбачено цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

Заява сторони про перевірку рішення, ухвали, постанови перевіряється головою арбітражного суду Автономної Республіки Крим чи його заступником, головою арбітражного суду області, міст Києва та Севастополя чи його заступником та судовою колегією Вищого арбітражного суду по перегляду рішень, ухвал, постанов.

Особи, які мають право принесення протесту:

Генеральний прокурор України чи його заступники (...);

прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області та міст Києва та Севастополя і їх заступники (...)".

Стаття 97

"Голова Вищого арбітражного суду, Генеральний прокурор України чи його заступники мають право принести у президію Вищого арбітражного суду протест на постанову, прийняту судовою колегією Вищого арбітражного суду з господарського спору. (...)".

Стаття 100

"(...) Подання заяви про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду і принесення протесту прокурором чи його заступником не зупиняють виконавчого провадження. (...)".

Стаття 102

"Заява про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду подається і протест прокурора приноситься не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови".

Стаття 104

"Перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду може здійснюватися арбітражним судом за участю сторін (...).

Перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду здійснюється не пізніше двох місяців з дня надходження до арбітражного суду заяви або протесту (...).

Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду можуть бути перевірені в порядку нагляду не пізніше одного року з дня їх прийняття".

Стаття 106

"За результатами перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду арбітражний суд має право:

залишити рішення, ухвалу, постанову без зміни;

змінити рішення, ухвалу, постанову;

скасувати рішення, ухвалу, постанову і прийняти нове рішення, або передати справу на новий розгляд, або припинити провадження у справі, або залишити позов без розгляду.

Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду перевіряються в повному обсязі, незалежно від доводів, викладених у заяві чи протесті.

Арбітражний суд, перевіряючи рішення, ухвалу, постанову в порядку нагляду, користується правами, наданими арбітражному суду при розгляді господарського спору.

Перевірка рішення, ухвали, постанови у порядку нагляду Вищим арбітражним судом є остаточною (...)".

Стаття 108

"За наслідками перевірки в порядку нагляду рішення чи ухвали арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражного суду області, міст Києва та Севастополя ухвалюється іменем України мотивована постанова.

Постанову підписує голова арбітражного суду Автономної Республіки Крим чи його заступник, голова арбітражного суду області, міст Києва та Севастополя чи його заступник.

За наслідками перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду судова колегія Вищого арбітражного суду ухвалює іменем України мотивовану постанову, яку підписують усі судді, що брали участь у перевірці".

Стаття 109

"Вказівки, що містяться в постанові про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду, є обов'язковими для арбітражного суду при новому розгляді справи. (...)".

Стаття 115

"Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами".

D. Конституція України від 28 червня 1996 р..

51. Відповідні положення Конституції передбачають таке:

Стаття 56

"Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".

Стаття 144

"Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду".

E. Закон N 2538-III від 21 червня 2001 р. (стосовно реформи системи арбітражних судів)

52. Відповідно до цього закону система арбітражних судів була замінена системою господарських судів, які уповноважені відправляти правосуддя в сфері господарських відносин.

Відповідно до статті 5 система складається з трьох рівнів: місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів та Вищого господарського суду України.

F. Господарський процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 р. (названий і змінений з 21 червня 2001 р.)

53. Господарський процесуальний кодекс, названий і змінений з 21 червня 2001 р., більше не передбачає процедури внесення "протесту".

Відповідно до статті 53 господарський суд може відновити процесуальний строк на клопотання сторони у справі або прокурора, або зі своєї ініціативи.

Відповідно до статті 110 касаційна скарга може бути внесена не пізніше одного місяця після вступу в законну силу рішення місцевого господарського суду або постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до статті 111 касаційна скарга повинна супроводжуватися, серед іншого, підтвердженням платежу державного мита.

Відповідно до статті 113 параграфа 4 суд повертає касаційну скаргу особі, які її внесла, не розглядаючи по суті, якщо остання не подала підтвердження сплати державного мита.

Відповідно до статті 111-3 параграфа 5 суд повертає касаційну скаргу особі, яка її внесла, не розглядаючи по суті, якщо строк, передбачений для її подачі, закінчився і заінтересована особа не подала клопотання про його поновлення.

54. Уряд наполягає, що Суд не може розглядати скарги заявника стосовно фактів, що мали місце до дати вступу Конвенції в законну силу щодо України, тобто 11 вересня 1997 року. На думку Уряду, ця частина заяви повинна бути відхилена як неприйнятна ratione temporis відповідно до положень Конвенції.

55. Зі свого боку заявник стверджує, що знецінення його акцій було тривалим процесом. Хоча два перших етапи цього процесу мали місце до 11 вересня 1997 року, третій етап розпочався 18 листопада 1997 року. З цієї дати його частка в статутному фонді була в загальному зменшена з 49% до 20,7%, внаслідок чого він втратив контроль за діяльністю ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Таким чином, у справі йдеться про "тривалу ситуацію", результатом якої була ліквідація українського товариства у червні 1999 року. Заявник також наполягає, що в частині його скарг стосовно статті 6 Конвенції всі процедури були розпочаті після рішення, винесеного Вищим арбітражним судом 6 травня 1998 року, тобто після дати набуття чинності Конвенцією стосовно України.

56. Суд повторює, що відповідно до загальних принципів міжнародного права Конвенція регулює для кожної держави-учасниці виключно факти, що відбулися після набуття чинності Конвенцією відносно неї. Він зауважує, що дата набуття чинності Конвенцією стосовно України та вступу в законну силу української декларації щодо визнання права на індивідуальні заяви - 11 вересня 1997 року і що у цій справі частина фактів, згаданих у заяві, мала місце до цієї дати.

Таким чином Суд повинен визначити, чи поширюється його компетенція на розгляд скарг заявника, і якщо так, то до якої межі.

57. Що стосується скарг заявника щодо статті 6 параграфа 1 Конвенції, Суд констатує, що судове провадження розпочалося в червні 1997 року і що частина цього провадження не підпадає під його компетенцію ratione temporis.

Суд вважає, що його компетенція ratione temporis поширюється на розгляд всього судового провадження, починаючи з ухвали заступника голови арбітражного суду Луганської області від 14 жовтня 1997 року. Однак він візьме до уваги факти, що мали місце до 11 вересня 1997 року, в контексті розгляду представлених скарг (див., з відповідними змінами, рішення у справі "Багетта проти Італії" від 25 червня 1987 року, серія А N 119, стор. 32, параграф 20).

58. Що стосується скарги на основі статті 1 Протоколу N 1, Суд відзначає, що заявник скаржиться не на позбавлення його власності як такої, що, без сумніву, є одномоментним актом, а на втрату контролю над діяльністю та майном ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" в результаті знецінення його акцій та на відсутність адекватної компенсації після ліквідації цього товариства.

У зв'язку з цим Суд зауважує, що знецінення акцій заявника становило процес, розтягнутий у часі, який складався з трьох етапів і закінчився ліквідацією товариства "Совтрансавто-Луганськ". Ці три етапи відбувалися за однією і тією ж схемою. Зокрема трьома рішеннями генеральний директор ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" збільшив, кожного разу на третину, статутний фонд товариства і після цього вніс зміни до його статутних документів. Кожне з цих рішень було зареєстровано Луганським міськвиконкомом.

Суд зазначає, що два перших етапи мали місце до 11 вересня 1997 року, тоді як третій етап відбувся після цієї дати. У зв'язку з цією останньою фазою частка статутного фонду заявника в загальному зменшилась до 20,7%. Врешті-решт ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" було ліквідоване. Суд вважає, що сукупність цих фактів, їх послідовність створили тривалу ситуацію, в якій заявник знаходиться дотепер у зв'язку з відсутністю адекватної компенсації. За цих обставин Суд вважає, що той факт, що частина обставин цієї справи мала місце до критичної дати, не дає підстав констатувати відсутність компетенції ratione temporis розглядати скаргу заявника за статтею 1 Протоколу N 1.

Однак Суд вважає, що у вузькому сенсі загальних принципів міжнародного права він може мати компетенцію ratione temporis щодо розгляду скарги заявника на основі статті 1 Протоколу N 1 лише з третього етапу процесу знецінення акцій заявника (18 листопада 1997 року). Проте він візьме до уваги обставини, що мали місце до 11 вересня 1997 року, при розгляді поданої скарги (там же).

Відповідно, попереднє заперечення Уряду підлягає відхиленню.

59. Посилаючись на статтю 6 параграфа 1 Конвенції, заявник скаржиться, що його справа не слухалася справедливо незалежним і безстороннім судом через великий політичний тиск та постійний контроль органів влади України, зокрема Президента України, над процесом. Він стверджує, що арбітражні суди відповідним і законним чином не розглянули документи та аргументи, представлені ним. Крім того, він скаржиться, що арбітражний суд Київської області виніс рішення від 23 червня 1998 року у справі N 13/10-98, не пропонуючи йому надати свої аргументи у справі, і що Вищий арбітражний суд України розглянув справи N 13/10-98 та 70/10-98 без його участі та в закритому судовому засіданні. Він, врешті-решт, скаржиться на тривалість судового провадження, яке почалося в червні 1997 року і ще не завершене.

60. Стаття 6 параграфа 1 Конвенції у відповідній частині передбачає таке:

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків ... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом..."

61. Суд зазначає, що ця скарга містить три аспекти: перший стосується браку безсторонності і незалежності судів; другий - відсутності відкритого слухання в арбітражному суді Київської області та Вищому арбітражному суді; третій - нерозумності тривалості судового провадження.

A. Аргументи сторін

1. Щодо безсторонності і незалежності судів

a) Уряд

62. Уряд наполягає, що українське законодавство передбачає цілий ряд гарантій безсторонності і незалежності судів та їх членів в частині способу призначення та фінансування їх діяльності. Він додає, що національне законодавство також передбачає гарантії судам від будь-якого тиску ззовні.

63. Уряд вважає, що відомості, надані заявником, не є достатніми для висновку про наявність сумніву щодо безсторонності та незалежності відповідних судів. Він стверджує, зокрема, що відповідно до чинного законодавства Президент України зобов'язаний реагувати на кожне звернення громадян України і приймати рішення за цим зверненням відповідно до закону. Крім того, резолюції Президента України мали на меті у цій справі гарантувати принцип верховенства права, а той факт, що суддя арбітражного суду Київської області відмовився розглядати справу, є не чим іншим, як підтвердженням поваги до принципу незалежності суду.

b) Заявник

64. Зі свого боку заявник не заперечує існування в українському законодавстві норм, що гарантують незалежність та безсторонність судів. Однак він наполягає, що дотримання цих норм в судовій практиці не завжди забезпечене. Зокрема, він посилається на факти, що в загальному визнають залежність судів від місцевих бюджетів, що було констатовано Рахунковою палатою України у її щорічному звіті за 1999 рік, і що є "способом впливу на суди і становить загрозу принципу незалежності судової гілки влади, гарантованому Конституцією" .

65. Що стосується резолюцій Президента України, заявник зауважує, по-перше, що вони не були адресовані виключно авторам скарги, однак, адресувались також високим посадовим особам чи суддям, які не мали жодного зв'язку з авторами скарги, серед яких був Голова Вищого арбітражного суду. По-друге, вони давали вказівку не лише "гарантувати принцип верховенства права", але й "захистити інтереси громадян України". Заявник привертає увагу суду до телеграми від 6 березня 1998 року, якою голова Луганської обласної державної адміністрації інформував Президента України, що, незважаючи на його резолюцію з метою захисту національних інтересів, Вищий арбітражний суд скасував рішення від 4 серпня і 14 жовтня 1997 року і відправив справу на новий розгляд. Це, на його думку, становило загрозу належному функціонуванню ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" і шкодило інтересам України на користь Росії. Голова державної адміністрації звернувся з проханням до Президента України невідкладно втрутитися у справу з метою захисту інтересів українського підприємства та громадян України. Крім того, листом від 12 травня 2000 року голова арбітражного суду Київської області висловив сумніви щодо можливості гарантування абсолютної безсторонності суддів його суду під час розгляду останніми справи заявника.

66. Заявник наполягає, що відмова судді розглядати справу мала місце 20 травня 1998 року, тобто наступного дня після нової резолюції Президента України (19 травня 1998 року) щодо "захисту інтересів громадян України", адресованої Голові Вищого арбітражного суду. Це призвело до того, що 23 червня 1998 року новий суддя виніс виключно сприятливе "для інтересів громадян України" рішення у двох справах одночасно, не запросивши сторони надати їх аргументи і не мотивувавши свої рішення.

2. Щодо відсутності відкритого слухання в арбітражному суді Київської області та Вищому арбітражному суді

a) Уряд

67. Уряд наполягає, що відповідно до прецедентноі практики Суду, гарантії статті 6 Конвенції застосовуються до провадження цивільного характеру у менш суворий спосіб, ніж кримінального, і що публічність процесу на рівні апеляції може бути обмежена у зв'язку з особливостями справи. Він вважає, що у цій справі існували "особливі обставини", які дозволяли обмежити публічність процесу. Одночасно заявник міг письмово подати у Вищий арбітражний суд всі аргументи, які вважав необхідними, і цей суд відповів на всі його аргументи, а арбітражний суд першої інстанції проводив відкрите судове засідання. Таким чином, він вважає, що процес був справедливим в сенсі статті 6 Конвенції.

b) Заявник

68. Заявник зауважує зі свого боку, що 9 червня 1998 року розгляд справи N 13/10-98 був відкладений до моменту винесення нового рішення стосовно справи N 70/10-98 і що, відповідно до українського законодавства, суд повинен був одразу постановити ухвалу про відновлення провадження у справі N 13/10-98 та прийняти рішення по суті цієї справи. Одночасно 23 червня 1998 року суд виніс рішення по суті справи 13/10-98, формально не відкриваючи провадження і не пропонуючи сторонам надати свої пояснення. Таким чином, заявник вважає, що його право на публічне слухання справи не було задоволене.

3. Щодо тривалості провадження

a) Уряд

69. Уряд наполягає, що справа заявника була дуже складною з правової точки зору, що викликало необхідність глибокого розгляду національними судовими органами всіх фактів справи та аргументів сторін, а також тлумачення положень чинного законодавства. Він стверджує, що на кожній стадії провадження саме заявник, а не державний орган ініціював процедуру оскарження, що затягнуло судовий розгляд справи. Відповідно, Уряд наполягає, що тривалість провадження пояснюється складністю справи та поведінкою заявника, який вимагав кілька разів перегляду рішень, що вступили в законну силу. Він також стверджує, що тривалість внутрішнього провадження не може вважатися нерозумною.

b) Заявник

70. Заявник заперечує твердження Уряду. У своїх початкових зауваженнях він наполягав, що його справа розглядалася з червня 1997 року українськими судами, які внаслідок невідповідного і суперечливого застосування ними українського законодавства повинні були переглядати кілька разів цю справу відповідно до вказівок Вищого господарського суду. Крім того, він зауважував, що вдруге провадження у справі було відновлене з ініціативи публічного органу, котрий вніс протест щодо скасування рішень, прийнятих у справі до цього, через один рік і два місяці - після закінчення строку, передбаченого законодавством. Заявник також стверджував, що протягом тривалого періоду він знаходився у ситуації непевності, коли остаточне судове рішення не було винесене і перспективи завершення судового розгляду були примарними.

B. Оцінка Суду

1. Щодо права заявника на справедливий та публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом

71. Суд вважає, що за обставин цієї справи він повинен розглянути питання, чи в цілому провадження в українських судах відповідає праву заявника на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом в сенсі статті 6 параграфа 1 Конвенції.

По-перше, Суд вважає, що в контексті цієї справи слід розглянути питання загального характеру, чи процедура внесення протесту, як вона була передбачена українським законодавством і використана у цій конкретній справі, відповідає принципам статті 6 параграфа 1 Конвенції в світлі рішення у справі Брумареску ("Брумареску проти Румунії", Велика палата, N 28342/95, 28.10.99), і якщо так, то якою мірою.

72. Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", параграф 61).

73. У вищевказаній справі Брумареску Суд констатував порушення права заявника на справедливий судовий розгляд у зв'язку з тим, що Верховний суд на основі скарги, поданої Генеральним прокурором, закрив провадження у справі, в результаті якого було винесено остаточне рішення суду, і скасував це рішення.

74. Суд вважає, що справа, яка зараз розглядається, належить до тієї ж категорії справ. Він відзначає, у зв'язку з цим, що в період, який стосується цієї справи, Голова Вищого арбітражного суду, Генеральний прокурор чи їх заступники відповідно до статті 97 Арбітражного процесуального кодексу мали повноваження оскаржувати остаточні рішення суду шляхом внесення протесту. Таке повноваження мало дискреційний характер, у зв'язку з чим остаточні рішення суду могли бути у будь-який час скасовані.

У цій справі постановою від 21 квітня 2000 року Вищий арбітражний суд на основі протесту його Голови скасував усі судові рішення стосовно заявника і відправив справи на новий розгляд в суд першої інстанції.

75. Суд зауважує, що у цій справі, на відміну від справи Брумареску, внаслідок протесту в порядку нагляду Голови Вищого арбітражного суду заявник отримав нову можливість захищати свою справу у відповідних судах.

Відповідно, рішенням від 23 квітня 2001 року арбітражний суд Київської області визнав незаконними рішення генерального директора ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" стосовно збільшення статутного фонду товариства і внесення змін до його статутних документів і констатував, що внаслідок цих дій акції заявника були знецінені, а права заявника на керівництво ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та контроль над його майном були порушені. Суд констатував також, що компенсація, отримана заявником внаслідок ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", не була пропорційною частині капіталу, якою володів заявник на момент реєстрації статутних документів цього товариства в січні 1996 року. Суд зобов'язав товариство "Транс Кінг", правонаступника ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", повернути заявнику частину майна, яка йому належала на той час.

Крім того, арбітражний суд Київської області відхилив вимоги заявника до "Совтрансавто-Луганськ", не розглядаючи їх по суті на підставі того, що це товариство було ліквідоване 8 червня 1999 року, і закрив провадження стосовно цих вимог.

76. Однак рішенням від 24 січня 2002 року на основі, серед іншого, протесту Генеральної прокуратури України, яка не була стороною в провадженні з самого початку, господарський апеляційний суд Києва скасував рішення від 23 квітня 2001 року в частині повернення заявнику майна, залишив у силі рішення в частині закриття провадження стосовно ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" і відхилив решту вимог заявника.

77. Крім того, Суд констатує, що заявник не міг отримати користі від відновлення провадження, якщо і попередньо, і тепер жодна з його вимог не була визнана національними судовими органами. З іншого боку, заявник остаточно був позбавлений будь-якої можливості звернення до суду з вимогами до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ".

Суд вважає, що судова система, в якій існувала процедура внесення протесту, а відтак можливість неодноразового скасування остаточного судового рішення, як це було встановлено у цій справі, не відповідає як така принципу правової певності, який становить один з основних елементів верховенства права в сенсі статті 6 параграфа 1 Конвенції в світлі вищевказаного рішення у справі Брумареску.

78. Навіть якщо припустити, що елементи, вказані вище, є недостатніми для висновку про порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції, у цій справі існували інші елементи, які викликають серйозні сумніви щодо поваги до права заявника на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом в сенсі статті 6 параграфа 1 Конвенції.

79. Одразу визнаючи свою обмежену компетенцію щодо перевірки дотримання внутрішнього законодавства (рішення у справі "Бейєлєр проти Італії" (В.П.), N 33202/96,5.01.2000, з 108), Суд не може не висловити свою стурбованість щодо різних та часто суперечливих підходів до застосування та тлумачення внутрішнього законодавства українськими судовими органами: Вищий арбітражний суд двічі скасовував рішення судів нижчої ланки у зв'язку з тим, що останні не застосували відповідним чином законодавство, не розглянули належним чином та глибоко факти у справі та аргументи заявника і що висновки, зроблені ними, були передчасними і суперечливими (параграфи 17 і 36 вище).

Суд відзначає, що після першої касації арбітражні суди, здається, не виконали вказівки, викладені Вищим арбітражним судом у своїй постанові від 6 березня 1998 року, тоді як, відповідно до українського законодавства, ці вказівки були обов'язковими для судів нижчої ланки. Вищий арбітражний суд зробив зауваження судам нижчої ланки, що ті недостатньо взяли до уваги факти у справі та аргументи заявника, однак арбітражний суд Київської області у своїх двох рішеннях від 23 червня 1998 року обмежився тим, що знову відхилив позов заявника, не конкретизувавши мотиви відхилення. Крім того, рішення у справі N 13/10-98 було винесене судом без надання заявнику можливості подати свої пояснення на слуханнях (параграф 29 вище).

80. Врешті-решт, Суд не може не звернути увагу на численні випадки втручання в провадження українських органів державної влади на найвищому рівні. Якими б не були мотиви, представлені Урядом на виправдання такого втручання, Суд вважає, що воно, з огляду на його зміст та спосіб здійснення (параграф 18, 20, 22, 24 вище), є таким, що суперечить поняттю "безсторонній і незалежний суд" в сенсі статті 6 параграфа 1 Конвенції.